52. Врахування інтересів клієнтів фінансових посередників при формуванні інвестиційної політики.
Оскільки фінансові посередники беруть на себе відповідні зобов’язання щодо виконання побажань персональних інвесторів, інвестиційна політика є вторинною по відношенню до цілей персональних інвесторів.
Різні інвестиційні цілі потребують використання різних фінансових інструментів. Попит на послуги фінансового посередника залежить від того, наскільки ці послуги можуть задовольнити персональних інвесторів. Інвестиційні цілі персонального інвестора залежать від двох основних чинників : об’єктивні характеристики інвестора ( вік, наявний капітал) та психологічні схильності. Як правило, чим молодший інвестор, тим він більш схильний до ризику і прагне більше заробити, оскільки власні заощадження незначні. Такий інвестор має всі можливості відновити заощадження у разі втрати - у нього є час та працездатність. Літній інвестор має певні нагромадження капіталу, займає консервативнішу позицію у питаннях інвестування та ризику , можливості відновити заощадження обмежені у часі. Звідси - різні цілі інвестування у різних вікових груп.
Більшість молодих інвесторів віддає перевагу інвестиціям, які орієнтовані на зростання, для них важливішим є приріст капіталу (зростання ринкових цін на їх вкладення), ніж поточному доходу у вигляді дивідендів. Такі інвестори виявляють інтерес до інвестиційних портфелів, які складаються зі спекулятивних акцій та акцій швидкозростаючих компаній, конвертованих облігацій, курс яких може також швидко зрости; та похідних фінансових інструментів (деривативів),
Інвестори середнього і передпенсійного віку віддають перевагу менш ризикованій інвестиційній політиці. Як правило в інвестиційний портфель включаються акції відомих компаній, акції з високими дивідендами, привілейовані акції.
Інвестори пенсійного віку мають на меті збереження капіталу і забезпечення високого рівня поточного доходу. Для таких інвесторів приріст капіталу втрачає свою актуальність. В інвестиційний портфель включаються акції відомих компаній, за якими регулярно сплачуються дивіденди; державні цінні папери та корпоративні облігації з високим інвестиційним рейтингом.
53. Диверсифікація як стандарт управління капіталом та основний принцип інвестиційної політики.
Загальним для усіх типів фінансових посередників принципом інвестиційної політики є диверсифікація, тобто таке комбінування елементів портфелю, при якому досягається мінімальний ризик при максимальному доході. Таким чином, диверсифікація як стандарт інвестиційної політики, є фактором зменшення інвестиційних ризиків.
Загальні принципи диверсифікації полягають у таких вимогах:
* частка цінних паперів одного емітента в інвестиційному портфелі фінансового посередника не може перевищувати 5%;
* фінансовий посередник не може володіти більш ніж 10% акцій з правом голосу одного емітента.
Ці вимоги поширюються на інвестиційні фонди відкритого та інтервального типу (стаття 5 Закону України “Про інститути спільного інвестування (пайові та корпоративні інвестиційні фонди)”). З метою захисту прав інвесторів державою встановлюються вимоги щодо диверсифікації портфелю пенсійних та інвестиційних фондів.
В Україні інвестиційні фонди відкритого та інтервального типу можуть бути тільки диверсифікованими. Для таких фондів законом встановлені обмеження щодо формування інвестиційного портфелю. Найважливіші з них такі : відкриті та інтервальні фонди не вправі формувати інвестиційний портфель більше ніж на 40 % з акцій українських емітентів; 25 % - з державних цінних паперів; 10 % - з цінних паперів органів місцевого самоврядування; 20 % - з облігацій українських підприємств, 30 % - з коштів на банківських рахунках, ощадних сертифікатів та облігацій комерційних банків України.
Таким чином, українські інвестиційні фонди відкритого і інтервального типу повинні визначати свою інвестиційну політику з урахуванням наведених обмежень. Фонди закритого типу можуть бути недиверсифікованими.
Українське законодавство встановлює вимоги щодо ліквідності інвестиційного портфелю. Якщо цінні папери не котуються на організованих риках ( фондових біржах і торговельно-інформаційних системах), можуть виникати проблеми з їх продажем та зростати витрати на збут (пошук покупця, ведення переговорів, тощо). У зв’язку з цим включати такі цінні папери до складу інвестиційного портфелю можна лише в обмеженій кількості. Вартість цінних паперів, які не допущені до торгів на фондовій біржі або у системі, а також нерухомості не може становити більш як 50 % загальної вартості активів недиверсифікованого закритого інвестиційного фонду. Для диверсифікованого відкритого або інтервального інвестиційного фонду цінні папери, які не котуються на організованих риках не можуть складати більш ніж 20% вартості активів.
54. Загальноприйняті нормативні вимоги щодо дивер- сифікації активів договірних ощадних та інвестиційних посередників.
Загальним для усіх типів фінансових посередників принципом інвестиційної політики є диверсифікація, тобто таке комбінування елементів портфелю, при якому досягається мінімальний ризик при максимальному доході. Таким чином, диверсифікація як стандарт інвестиційної політики, є фактором зменшення інвестиційних ризиків.
Загальні принципи диверсифікації полягають у таких вимогах:
* частка цінних паперів одного емітента в інвестиційному портфелі фінансового посередника не може перевищувати 5%;
* фінансовий посередник не може володіти більш ніж 10% акцій з правом голосу одного емітента.
Ці вимоги поширюються на інвестиційні фонди відкритого та інтервального типу (стаття 5 Закону України “Про інститути спільного інвестування (пайові та корпоративні інвестиційні фонди)”). З метою захисту прав інвесторів державою встановлюються вимоги щодо диверсифікації портфелю пенсійних та інвестиційних фондів.
В Україні інвестиційні фонди відкритого та інтервального типу можуть бути тільки диверсифікованими. Для таких фондів законом встановлені обмеження щодо формування інвестиційного портфелю. Найважливіші з них такі : відкриті та інтервальні фонди не вправі формувати інвестиційний портфель більше ніж на 40 % з акцій українських емітентів; 25 % - з державних цінних паперів; 10 % - з цінних паперів органів місцевого самоврядування; 20 % - з облігацій українських підприємств, 30 % - з коштів на банківських рахунках, ощадних сертифікатів та облігацій комерційних банків України. Таким чином, українські інвестиційні фонди відкритого і інтервального типу повинні визначати свою інвестиційну політику з урахуванням наведених обмежень. Фонди закритого типу можуть бути недиверсифікованими.
У США практикується диверсификація по видах активів, яка полягає у створенні спеціальної управляючої компанії (за українським законодавством - це компанія з управління активами), яка виконує функції спонсора і стає засновником одразу декількох інвестиційних компаній, які спеціалізуються на різних фінансових інструментах (акціях або облігаціях) або цінних паперах емітентів однієї галузі.
Компанія з управління активами укладає стандартні договори з цими інвестиційними компаніями щодо управління портфелем з метою отримання доходів від управління цими компаніями.
Таким чином, диверсифікація активів досягається шляхом спеціалізації інвестиційних компаній, які перебувають під управлінням однієї управляючої компанії.
Згідно з українським законодавством компанія з управління активами також може заснувати та одночасно здійснювати управління активами кількох інвестиційних фондів, які спеціалізуються на різних фінансових інструментах.
Українське законодавство встановлює вимоги щодо ліквідності інвестиційного портфелю. Якщо цінні папери не котуються на організованих риках ( фондових біржах і торговельно-інформаційних системах), можуть виникати проблеми з їх продажем та зростати витрати на збут (пошук покупця, ведення переговорів, тощо). У зв’язку з цим включати такі цінні папери до складу інвестиційного портфелю можна лише в обмеженій кількості. Вартість цінних паперів, які не допущені до торгів на фондовій біржі або у системі, а також нерухомості не може становити більш як 50 % загальної вартості активів недиверсифікованого закритого інвестиційного фонду. Для диверсифікованого відкритого або інтервального інвестиційного фонду цінні папери, які не котуються на організованих риках не можуть складати більш ніж 20% вартості активів.
55. Організація інвестиційного менеджменту фінансових посередників. Розподіл повноважень між групами персоналу інвестиційного менеджменту.
Функції інвестиційного менеджменту полягають у :
1.Виборі інвестиційної політики. 2.Проведенні аналізу ринку цінних паперів. 3.Формуванні інвестиційного портфелю 4.Перегляді інвестиційного портфелю; 5.Оцінці ефективності інвестиційного портфелю.
Ці функції розподіляються між такими основними групами працівників компанії з управління активами:
1) керівництво управляючої компанії (як правило, Правління або Рада директорів) - особи, які приймають остаточні рішення щодо стратегічних цілей (затвердження інвестиційної політики) і тактичних цілей (придбання-продаж цінних паперів). Повноваження щодо прийняття окремих тактичних рішень в рамках виконання інвестиційної політики можуть бути передані керівнику операційного відділу компанії з управління активами. Усі важливі рішення приймаються колегіально - спеціальною інвестиційною радою, до якої можуть включатись не лише члени правління компанії. Результатом роботи інвестиційної ради є затвердження переліку цінних паперів, які повинні бути включені до інвестиційного портфелю.
2) аналітики - працівники, які готують рекомендації щодо інвестиційної політики, аналізують стан та тенденції розвитку ринку цінних паперів, якість власного інвестиційного портфелю компанії; аналітичною роботою керує керівник спеціального підрозділу компанії, який називається аналітичним відділом або “бек-офісом”. Кожний працівник аналітичного відділу відповідає за групу цінних паперів (однієї галузі, країни, типу і т.і.) або спеціалізується на аналізі макроекономічних тенденцій. Саме тут, у аналітичному відділі, формуються рекомендації щодо внесення змін до інвестиційної політики стратегічного характеру, а також вносяться пропозиції щодо придбання/продажу цінних паперів на основі аналізу ринку. Для виконання завдань аналітичного відділу можуть залучатись незалежні експерти по фундаментальному та технічному аналізу. На підставі проведеного аналізу аналітики дають по кожному цінному паперу кодований висновок, оцінка цінного паперу робиться по п’ятибальній шкалі - 1 “придбати”; 2 “можна придбати”; 3 “не продавати”; 4 “можна продати”; 5 “продати”.
3)виконавці - працівники, які реалізують рішення керівництва; виконання функцій безпосередніми виконавцями контролюється керівником спеціального підрозділу компанії з управління активами, який часто називають операційним відділом або “фронт-офісом” компанії. На практиці процес прийняття інвестиційних рішень може бути делегований безпосередньо виконавцям, “фронт-офісу” надається більша свобода дій у формуванні портфеля цінних паперів.
56. Функції інвестиційного менеджменту фінансових посередників.
Функції інвестиційного менеджменту полягають у належній організації усіх етапів інвестиційного процесу.
Функції інвестиційного менеджменту полягають у:
1)Виборі інвестиційної політики.2)Проведенні аналізу ринку цінних паперів.3)Формуванні інвестиційного портфелю.4)Перегляді інвестиційного портфелю;5)Оцінці ефективності інвестиційного портфелю.
На першому етапі фінансовий посередник повинен визначити основні принципи інвестиційної політики. Будь-який тип фінансового посередника, чи то страхова компанія, пенсійний фонд, комерційний банк та інвестиційна компанія при формуванні інвестиційної політики повинен враховувати вимоги законодавства щодо складу активів. Вибір інвестиційної політики повинен проводитись згідно з вимогами законодавства, та з урахуванням інвестиційних декларацій.
На другому етапі, фінансовими аналітиками компанії з управління активами фондів (інвестиційних або пенсійних) або спеціалізованого департаменту страхової компанії або банку проводиться аналіз ринків тих категорій цінних паперів, які відповідають затвердженим принципам інвестиційної політики. В результаті такого аналізу робляться оцінки інвестиційної привабливості цінних паперів, складається прогноз доходності і визначається перелік можливих об’єктів інвестування.
На третьому етапі на підставі висновків фінансових аналітиків щодо інвестиційної привабливості цінних паперів компанією з управління активами приймається рішення про придбання цінних паперів. При цьому враховуються нормативні вимоги щодо структури інвестиційного портфелю, тобто заплановані придбання узгоджуються з структурою активів, передбаченою нормативними вимогами та інвестиційною декларацією. Після прийняття рішення з придбання конкретних цінних паперів подається заявка брокеру на виконання цієї операції.
На четвертому етапі , у зв’язку з мінливістю ринкових умов (зміна процентних ставок, курсів акцій, валютного курсу) частина цінних паперів може бути продана з метою придбання інших, інвестиційно привабливіших з метою оптимізації інвестиційного портфелю.
На п’ятому етапі проводиться періодична оцінка доходності інвестиційного портфелю та пов’язаних з ним ризиків. Фактична доходність інвестиційного портфелю порівнюється з доходністю еталонного інвестиційного портфелю (альтернативного портфелю, який міг би бути сформованим в рамках інвестиційної політики, типової для даного фінансового посередника). Проведені розрахунки і оцінки виконують контрольну функцію - при недостатній ефективності управління інвестиційним портфелем керівництвом може бути прийняте рішення про відмову від послуг компанії з управління активами.
57. Інвестиційні заощадження і попит на послуги фінансових посередників. Основні цілі інвестування приватних інвесторів.
Оскільки фінансові посередники беруть на себе відповідні зобов’язання щодо виконання побажань персональних інвесторів, інвестиційна політика є вторинною по відношенню до цілей персональних інвесторів.
Різні інвестиційні цілі потребують використання різних фінансових інструментів. Попит на послуги фінансового посередника залежить від того, наскільки ці послуги можуть задовольнити персональних інвесторів. . Інвестиційні цілі персонального інвестора залежать від двох основних чинників : об’єктивні характеристики інвестора ( вік, наявний капітал) та психологічні схильності. Як правило, чим молодший інвестор, тим він більш схильний до ризику і прагне більше заробити, оскільки власні заощадження незначні. Такий інвестор має всі можливості відновити заощадження у разі втрати - у нього є час та працездатність. Літній інвестор має певні нагромадження капіталу, займає консервативнішу позицію у питаннях інвестування та ризику , можливості відновити заощадження обмежені у часі. Звідси - різні цілі інвестування у різних вікових груп.
Більшість молодих інвесторів віддає перевагу інвестиціям, які орієнтовані на зростання, для них важливішим є приріст капіталу (зростання ринкових цін на їх вкладення), ніж поточному доходу у вигляді дивідендів. Такі інвестори виявляють інтерес до інвестиційних портфелей, які складаються зі спекулятивних акцій та акцій швидкозростаючих компаній, конвертованих облігацій, курс яких може також швидко зрости; та похідних фінансових інструментів (деривативів),
Інвестори середнього і передпенсійного віку віддають перевагу менш ризикованій інвестиційній політиці. Як правило в інвестиційний портфель включаються акції відомих компаній, акції з високими дивідендами, привілейовані акції.
Інвестори пенсійного віку мають на меті збереження капіталу і забезпечення високого рівня поточного доходу. Для таких інвесторів приріст капіталу втрачає свою актуальність. В інвестиційний портфель включаються акції відомих компаній, за якими регулярно сплачуються дивіденди; державні цінні папери та корпоративні облігації з високим інвестиційним рейтингом.
58. Фінансові інструменти, емісію яких здійснюють фінансові посередники: види, характеристики, порядок випуску та особливості обігу.
З усіх видів суб’єктів підприємницької діяльності на ринку цінних паперів до фінансових посередників належать ті з них, що здійснюють діяльність по випуску та обігу цінних паперів, діяльність з управління цінними паперами та представницьку діяльність з цінними паперами.
Фінансовими посередниками на фондовому ринку України виступають торговці цінними паперами, банки та довірчі товариства.
Основними інструментами згідно з Законом України “Про цінні папери і фондову біржу” є акції, облігації державних (внутрішніх республіканських та місцевих) позик, облігації підприємств, казначейські зобов'язання, ощадні сертифікати, векселі, приватизаційні папери, інвестиційні сертифікати. Крім таких видів цінних паперів до фінансових інструментів відносяться широко поширені у країнах з розвинутою економікою похідні цінні папери - депозитні розписки, варранти, опціони, ф'ючерси тощо. Використання похідних цінних паперів на фінансових ринках України поки що широко не практикується.
Акція - це цінний папір без встановленого строку обігу, що засвідчує дольову участь у статутному фонді акціонерного товариства, підтверджує членство в акціонерному товаристві та право на участь в управлінні ним, дає право його власникові на одержання частини прибутку у вигляді дивіденду, а також на участь у розподілі майна при ліквідації акціонерного товариства.
Облігація - це цінний папір, що засвідчує внесення її власником грошових коштів і підтверджує зобов'язання відшкодувати йому номінальну вартість цього цінного паперу в передбачений в ньому строк з виплатою фіксованого процента (якщо інше не передбачено умовами випуску). Головна відмінність облігацій полягає в тому, що, як уже відмічалося вище, вони є, на відмінну від акцій, інструментами позики, їх власники не є власниками підприємств-емітентів і не мають права голосу на його зборах.
Державні казначейські зобов'язання - вид цінних паперів на пред'явника, що розміщуються виключно на добровільних засадах серед населення, засвідчують внесення їх власниками грошових коштів в бюджет і дають право на отримання встановленого доходу.
Ощадні сертифікати - це письмові свідоцтва банку про депонування грошових коштів, які засвідчують право власника на одержання після закінчення встановленого строку суми внесених грошових коштів і процентів по них.
Вексель - цінний папір, який засвідчує безумовне грошове зобов'язання векселедавця сплатити після настання строку визначену суму грошей власнику векселя (векселедержателю).
Депозитні розписки - це цінні папери, які вказують, що їх власник має акції певної іноземного акціонерного товариства (АТ), які зберігаються в одному із банків, і володіє правом на отримання дивідендів, а також на частину активів цього АТ у випадку його ліквідації. Депозитні розписки дають можливість доступу на зарубіжні фондові ринки.
Варрант - специфічний вид цінних паперів, який випускається разом з привілейованими акціями і облігаціями і дає їх власнику право на покупку простих акцій по обумовленій ціні протягом встановленого періоду часу (як правило, кількох років). Введення такого інструменту дозволяє корпорації знизити проценти регулярних виплат по облігаціям та привілейованим акціям, оскільки власник варранта має можливість отримати прибуток на курсовій різниці простих акцій у випадку зростання їх ринкової вартості понад вартість, визначену у варранті.
Опціон - угода (контракт) між партнерами, один з яких виписує і продає опціонний сертифікат, а інший купує його і отримує право до обумовленої дати по фіксованій ціні купити певну кількість акцій у особи, яка виписала опціон (так званий опціон на покупку), або продати їх йому (опціон на продаж). Особливістю опціону є те, що його власник отримує право купити або продати акції на завчасно обумовлених умовах, а продавець контракту приймає на себе обов'язок по його виконанню. . Ф'ючерс - це контракт, згідно з яким особа, яка уклала його, бере на себе зобов’язання по закінченні певного строку продати своєму клієнту (або купити у нього) відповідну кількість фінансових інструментів по обумовленій ціні. На відміну від опціону, розрахунок по завершенню строку ф'ючерсного контракту є обов'язковим.
