33. Страхові компанії зі страхування життя та їх роль у механізмі трансформації заощаджень у інвестиції.
Договори страхування життя - це договори змішаного страхування життя, страхування дітей до повноліття і вступу в шлюб, страхування додаткової пенсії і ренти, довічне страхування тощо. Договори страхування життя укладаються здебільшого з громадянами, а не з юридичними особами. На відміну від договорів загального страхування, вони укладаються на довгий термін: п'ять, десять, п'ятнадцять, двадцять і більше років. Страхувальник сплачує внески за таким договором у розстрочку з таким розрахунком, щоб на момент закінчення строку дії договору на особовому рахунку у страховій компанії накопичилася сума, що дорівнює зазначеній у договорі страховій сумі. По закінченню строку дії договору внески у вигляді страхової суми повертаються застрахованій особі з нарахованими відсотками. У випадку смерті застрахованої особи її спадкоємці отримують повну страхову суму за договором, незалежно від обсягів сплачених страхових внесків. Таким чином, договори страхування життя не лише забезпечують страховий захист людини, але й виступають як своєрідні інвестиції, що їх робить страхувальник.
На відміну від інших фінансово-кредитних установ, страхові компанії, що здійснюють страхування життя, мають змогу залучати вільні кошти страхувальників під значно менший відсоток річних, оскільки таке залучення відбувається на підставі забезпечення страхового захисту. Тому страховики знаходяться у більш вигідному становищі, порівняно з іншими фінансово-кредитними структурами. Договори страхування життя укладаються на довгий строк, зобов'язання по виплатах віддалені у часі, їх можна досить точно прогнозувати. Тому страховики можуть дозволити собі значну частку довгострокових вкладень у загальному обсязі власних інвестицій. Особливі інвестиційні можливості компаній зі страхування життя роблять їх становище на ринку капіталу унікальним - саме вони (поряд з пенсійними фондами) задовольняють значну частину потреб економіки в дефіцитному і дешевому довгостроковому капіталі. У розвинутих країнах страхові компанії зі страхування життя не можуть здійснювати інші види страхування, таким чином цей вид страхування є виключними видом діяльності.
Необхідно виділяти два основних види страхових полісів зі страхування життя: безперервне страхування життя (на все життя);строкове страхування життя ( на певний термін).
Поліси з безперервного страхування життя передбачають сплату страхувальником значної суми початкового страхового внеску , як правило протягом перших двох років після укладення угоди. Вартість поліса з безперервного страхування з часом зростає у зв’язку зі зростанням ймовірності смерті власника. Права анулювання поліса та повернення коштів, які надаються власнику. Таким чином, придбання полісів з безперервного страхування життя є одним з альтернативних видів заощаджень.
34. Інвестиційні посередники, як одна із груп фінансових посередників. Роль інвестиційних посередників у механізмі трансформації заощаджень у інвестиції.
За останні 10 років ( з 1990 по 2000 р.) активи і капітал інвестиційних посередників демонстрували небачені раніше темпи зростання Серед причин стрімкого зростання частки інвестиційних посередників у розподілі фінансових активів у США можна виділити такі:
1) пропозиція довгострокових фінансових ресурсів зростає - загальне зростання добробуту у країнах з ринковою економікою та зростання доходів широких верств населення стали основною причиною зростання інвестиційних заощаджень, все більше людей, вже забезпечивши собі достатньо високий рівень поточного споживання та пенсії, має можливість нагромаджувати значні додаткові кошти;
2) інвестиційні посередники, конкуруючи з традиційними фінансовими інститутами, пропонують вищий рівень доходу від вкладеного капіталу.
Інвестиційний посередник, залучаючи кошти інвестора повинен укласти з ним угоду або продати випущені ним сертифікати, акції чи свідоцтва з зазначенням основних умов. На відміну від звичайного акціонерного товариства, фінансовий посередник бере зобов’язання щодо повернення грошей інвестору у конкретно визначений строк або у будь-який момент. Розмір і порядок сплати винагороди або доходу інвестору можуть бути як фіксованими, так і плаваючими. Виходячи з відмінностей в умовах залучення коштів інвестиційні компанії можна поділити на чотири групи:
1) компанії, які беруть на себе зобов’язання повернути кошти індивідуальному інвестору і сплатити йому фіксовану винагороду у чітко визначений строк;
2) компанії, які беруть на себе зобов’язання повернути кошти і сплатити процентну винагороду за вимогою;
3) компанії, які беруть на себе зобов’язання повернути кошти і сплатити винагороду в залежності від фінансових результатів своєї діяльності у визначений строк;
4) компанії, які беруть на себе зобов’язання повернути кошти і сплатити винагороду в залежності від фінансових результатів своєї діяльності за вимогою інвестора
35. Форми організації діяльності зі спільного інвестування. Класифікація інвестиційних посередників виходячи із умов залучення коштів та характеру зобов’язань перед клієнтами.
Дослідження питання функцій які виконує система фінансового посередництва, здійснювалось в контексті формування та розвитку теорії фінансового посередництва.
Першою та найважливішою функцією фінансового посередництва, яка безпосередньо випливає із концепції фінансового посередництва, запропонованій А. С. Пігу, є (1)функція ефективного розміщення інвестицій в умовах, коли власники заощаджень не можуть і не знають як ефективно розмістити свої кошти.
Подальший розвиток теорії фінансового посередництва характеризувався тим, що, як правило, окремими економістами здійснювалось більш глибоке дослідження окремих аспектів функціонування системи фінансового посередництва як складової фінансово-кредитної системи. Результатом такого дослідження стало виявлення окремих специфічних функцій, пов’язаних з тим чи іншим аспектом функціонування системи фінансового посередництва.
Так, дослідження Й. Шумпетера, присвячені ролі інноваційного фінансування в розвитку економіки, дозволили йому зробити висновок, що фінансовому посередництву притаманні такі функції (точніше – група функцій) як:
(2) функція стимулювання підприємницької діяльності та платіжного попиту,
(3) функція вилучення коштів із сфер традиційного застосування і їх направлення на розвиток економіки новим шляхом,
(4) функція безпосередньої участі в створенні та управлінні підприємствами.
Представник сучасного покоління дослідників фінансового посередництва американський вчений Б. Фрідман, в моделі якого фінансове посередництво було виведено за рамки відносно вузької банківської системи (тобто окреслив рамки цієї системи в сучасному її розумінні: окрім банківських установ до системи фінансового посередництва він відніс різноманітних інституціональних інвесторів та небанківські кредитні установи), до вищевказаних функцій додає (5) функцію диверсифікації ризику різних видів активів, страхування непередбачуваного ризику та його розподіл між агентами.
Крім того, у якості однієї з характеристик фінансового посередництва Б. Фрідман називає економію на масштабах операцій та за допомогою спеціалізації.
Розвиток нових форм фінансового посередництва, впровадження фінансових інновацій об'єктивно розширюють спектр функцій, які виконують фінансові посередники. Так, все більшого значення набувають такі функції як (6) функція управління капіталами та (7) інформаційне посередництво, які тісно пов’язані між собою.
Окремі економісти серед функцій фінансового посередництва виділяють також (8) функцію управління рухом фінансів всередині крупних корпорацій, вияв якої пов’язаний з глобальними процесами об’єднання капіталів промислових, торгових та фінансово-кредитних організацій.
В тій чи іншій мірі більшість функцій, притаманних системі фінансового посередництва в цілому, проявляються також в діяльності інституціональних інвесторів.
Вияв окремих функцій обмежується специфікою функціонування цих структур та певними законодавчими обмеженнями щодо окремих сторін їх діяльності (зокрема щодо формування інвестиційного портфеля, залучення коштів, участі в операціях на фондовому ринку).
Реалізація вищеназваних функцій здійснюється опосередковано, через продаж цінних паперів, емітентами яких є інститути спільного інвестування, завдяки чому спонсори цих інститутів отримують свого роду права на компетентне та кваліфіковане управління особистими активами.
36. Передумови появи фінансових посередників в Україні та їх участь в процесах масової приватизації.
Інвестиційні компанії та інвестиційні фонди почали створюватись в Україні після того, як Указом Президента “Про інвестиційні фонди та інвестиційні компанії” від 19 лютого 1994 року було затверджене Положення про інвестиційні фонди та інвестиційні компанії. Було визначено такі поняття як взаємний фонд інвестиційної компанії - філіал, який від імені інвестиційної компанії здійснює спільне інвестування; відкритий інвестиційний фонд - фонд, який випускає інвестиційні сертифікати з зобов'язанням перед учасниками щодо їх викупу; закритий інвестиційний фонд - фонд, який здійснює випуск інвестиційних сертифікатів без взяття зобов'язань про їх викуп; інвестиційний керуючий - торговець цінними паперами, з яким укладено угоду про управління інвестиційним фондом. Передбачалось, що учасникам інвестиційних фондів в обмін на приватизаційні майнові сертифікати видаватиметься інвестиційний сертифікат - цінний папір, який випускається виключно інвестиційним фондом або інвестиційною компанією і дає право його власникові на отримання доходу у вигляді дивідендів. Одночасно українським законодавством про цінні папери, зокрема Законом України “Про цінні папери і фондову біржу” інвестиційний сертифікат не визнавався цінним папером, що призводило до конфліктів, зокрема у сфері оподаткування, оскільки для цінних паперів встановлювався особливий порядок оподаткування ПДВ і податком на прибуток.
37. Основні види фінансових посередників в Україні та законодавче регулювання їх діяльності.
Розглядаючи основні види фінансових посередників, необхідно уявляти собі їх місце і роль у сучасному механізмі трансформації заощаджень в інвестиції. Схематично механізм трансформації заощаджень в інвестиції у високорозвинутих країнах можна визначити як трирівневий, умовно виділивши такі його етапи:
1) формування інвестиційних заощаджень приватних осіб - інвесторів;
2) формування довгострокових пасивів інституційних інвесторів (пенсійних фондів та страхових компаній зі страхування життя);
3) розміщення цінних паперів, випущених фінансовими посередниками (інвестиційними компаніями), або укладення контрактів з інститутами довірчого управління (трастами) щодо управління капіталами.
Кожна приватна особа може з метою отримання додаткового доходу може розмістити власні короткострокові заощадження на депозитних рахунках у комерційному банку, вкласти їх в інвестиційні компанії, які працюють з інструментами грошового ринку. Крім того, приватна особа вправі і в деяких випадках обов’язково повинна використати частину заощаджень для придбання полісів з медичного та інших видів страхування. В свою чергу страхові компанії зі страхування майна, медичного страхування та страхування від нещасних випадків вкладають кошти переважно у найліквідніші активи - муніципальні і державні цінні папери. Врешті-решт, поточні заощадження взагалі можуть нікуди не вкладатись, а зберігаються на поточних рахунках у комерційних банках. Економічна сутність цих операцій полягає у їх короткостроковому характері.
Частина заощаджень залишається приватною особою з метою забезпечення власних витрат у похилому віці, на випадок непередбачених обставин і нагромадження коштів у спадщину. У сучасних умовах зберігання заощаджень у грошовій формі не забезпечує збереження реальної купівельної вартості внаслідок інфляції. Сучасна система фінансового посередництва створена з метою збереження реальної вартості заощаджень та отримання додаткового доходу від володіння чи операцій з фінансовими активами, або узагальнено - від управління інвестиційним портфелем. Сьогодні у результаті еволюції механізм фінансового посередництва можна розглядати як систему спеціалізованих інститутів, які відрізняються
* строками виплати доходу та повернення коштів юридичними особливостями залучення коштів
* інвестиційною політикою
* Залишок заощаджень приватного інвестора розподіляється між 1) інституційними інвесторами, 2) фінансовими посередниками або 3) безпосередньо використовується на придбання фінансових активів через брокерські контори чи розміщується на рахунках банків і небанківських фінансових інститутів.
38. Сучасний стан фінансового посередництва в Україні.
Фінансове посередництво у широкому розумінні охоплює усі види фінансових інститутів, які залучають кошти клієнтів для їх подальшого вкладення у різноманітні фінансові активи. Місце та роль небанківських фінансових інститутів, насамперед обсяги залучених ними ресурсів та контрольованих ними активів у загальних обсягах, контрольованих фінансовим сектором економіки, у різних країнах неоднакові. Так, у Японії і Німеччині значна частка інвестиційних заощаджень і, відповідно, довгострокових фінансових інвестицій , контролюється банками. Інвестиційні заощадження як необхідна передумова виникнення і розвитку системи фінансового посередництва відіграють вирішальну роль у розвитку системи небанківського фінансового посередництва. Як частина поточного доходу інвестиційні заощадження формуються у значних обсягах, насамперед, у високорозвинутих країнах. І, навпаки, у небагатих країнах фінансове посередництво як вид діяльності перебуває у зародковому стані. Причина цього - мізерні обсяги інвестиційних заощаджень.
Економічними дослідженнями було встановлено, що норма заощаджень, тобто частка доходу, яка не споживається протягом року, а інвестується і не залежить від обсягів доходу -на поточне споживання використовується від 80 до 60 процентів доходу. При однакових пропорціях розподілу поточного доходу - механізм використання заощаджень у слаборозвинутих країнах суттєво відрізняється. Незначні обсяги заощаджень стають на перешкоді розвитку інститутів фінансового посередництва. Інституційні інвестори, такі як страхові компанії та пенсійні фонди, у таких країнах не відіграють помітної ролі, перебуваючи у стані становлення. Тому найбільшої завершеності та спеціалізації структура фінансового посередництва набула у високорозвинутих країнах. Форми фінансового посередництва варто розглядати на прикладі узагальненого досвіду розвинутих країн. Фінансові посередники, конкуруючи за інвестиційні заощадження приватних осіб, змушені орієнтуватись на інвестиційні цілі. По ступеню важливості мотиви для інвестування можуть бути представлені у такій послідовності: 1) створення резервів на “чорний день” - 2)надійне і гарантоване забезпечення у похилому віці - 3)нагромадження коштів для придбання нерухомості та товарів тривалого використання.
39. Інститути спільного інвестування в Україні: види та особливості діяльності у період з 1994 по 2000 рік включно.
40. Регулювання діяльності із спільного інвестування згідно Закону України “Про інститути спільного інвестування (пайові та корпоративні інвестиційні фонди)”.
Враховуючи недосконалість та орієнтованість переважно на сертифікатну приватизацію діючого законодавчого регулювання інвестиційного посередництва у 2001 р. було прийнято Закон України “Про інститути спільного інвестування (пайові та корпоративні інвестиційні фонди)” від 15 березня 2001 р. Законом запроваджується досконаліша (у порівнянні з попередньою) модель функціонування інститутів спільного інвестування, яка спрямована на відповідність українського законодавства світовим нормам і стандартам, є зрозумілішою для іноземного інвестора, оскільки враховує світовий досвід правового регулювання діяльності інститутів спільного інвестування, в тому числі нормативно-правову базу ЄС. Закон встановлює значні обмеження на діяльність інвестиційних фондів та жорсткий державний контроль за їх діяльністю, чіткий та прозорий механізм створення і функціонування.
Учасниками механізму спільного інвестування є інститути спільного інвестування та компанії з управління активами.
Інститут спільного інвестування (ІСІ) - корпоративний інвестиційний фонд або пайовий інвестиційний фонд, який провадить діяльність, пов'язану з об'єднанням (залученням) грошових коштів інвесторів з метою отримання прибутку від вкладення їх у цінні папери інших емітентів, корпоративні права та нерухомість;
Компанія з управління активами - господарське товариство, яке здійснює професійну діяльність з управління активами ІСІ на підставі ліцензії, що видається Державною комісією з цінних паперів і фондового ринку(ДКЦПФР).
41. Учасники механізму спільного інвестування згідно українського законодавства, їх правовий статус та функції.
Учасниками механізму спільного інвестування є інститути спільного інвестування та компанії з управління активами.
Інститут спільного інвестування (ІСІ) - корпоративний інвестиційний фонд або пайовий інвестиційний фонд, який провадить діяльність, пов'язану з об'єднанням (залученням) грошових коштів інвесторів з метою отримання прибутку від вкладення їх у цінні папери інших емітентів, корпоративні права та нерухомість;
Компанія з управління активами - господарське товариство, яке здійснює професійну діяльність з управління активами ІСІ на підставі ліцензії, що видається Державною комісією з цінних паперів і фондового ринку(ДКЦПФР).
Спеціалізовані компанії з управління активами інститутів спільного інвестування здійснюють виключно цей вид діяльності. Поєднання діяльності з управління активами з іншими видами професійної діяльності на ринку цінних паперів забороняється. З метою захисту прав акціонерів або учасників інвестиційних фондів законом встановлено обмеження та вимоги щодо діяльності таких компаній. Компаніям з управління активами не дозволяється:
* витрачати кошти інвестиційних фондів на цілі, не передбачені проспектом емісії цінних паперів цих фондів, або безоплатно відчужувати активи таких фондів;
* отримувати кредити на користь і за рахунок фонду у сумі, яка перевищує 10 % вартості чистих активів такого фонду, або на строк більший, ніж три місяці, при цьому кредити можуть отримуватись лише з метою викупу акцій або інвестиційних сертифікатів, випущених фондом.
У разі, якщо акціонерами або учасниками фонду, яким управляє компанія з управління активами є фізичні особи-інвестори, така компанія зобов’язана формувати резервний фонд, який розраховується як частка від обсягу внесків фізичних осіб - акціонерів або учасників інвестиційних фондів. Такі резервні фонди зберігаються на окремому депозитному рахунку, відкритому компанією з управління активами, або формуються з державних цінних паперів.
Законом України “Про інститути спільного інвестування (пайові та корпоративні інвестиційні фонди)”встановлено, що винагорода компанії з управління активами встановлюється у співвідношенні до вартості чистих активів ІСІ. Положенням про склад та розмір витрат, що пов'язані з виконанням компанією з управління активами своїх функцій та відшкодовуються за рахунок активів ІСІ, затверджується Державною комісією з цінних паперів і фондового ринку.
42. Порядок організації діяльності інститутів спільного інвестування, визначений Законом України “Про інститути спільного інвестування (пайові та корпоративні інвестиційні фонди)
Пайовий інвестиційний фонд - це активи, що належать інвесторам на праві спільної часткової власності, перебувають в управлінні компанії з управління активами та обліковуються останньою окремо від результатів її господарської діяльності. Функціонування пайового інвестиційного фонду регулюється виключно регламентом.
