Ринковий ризик визначається загальними змінами кон’юнктури цін на фондовому ринку, відтак однаковою мірою впливає на курс усієї сукупності представлених на фондовому ринку цінних паперів. Специфіка ринкового ризику полягає у тому, що він, як правило, не залежить від економічного стану конкретного емітента, тобто фактори, які впливають на прояви ринкового ризику, безпосередньо не пов’язані з економічними параметрами емітента (в тому числі і результатами його діяльності). Такими факторами можуть бути певні події в різноманітних сферах суспільного буття (про які згадувалося вище), які здатні спричинити вплив на ринок у цілому.
Власний ризик виявляється у здатності емітента підтримувати рівень доходу на вкладений капітал. Власний ризик виникає у тих випадках, коли економічні параметри емітента погіршуються. Відносно акціонерного товариства власний ризик виявляється у здатності підтримувати дохід на акцію на рівні, що не знижується, а його виникнення пов’язується із погіршенням результатів комерційної або господарської діяльності у порівнянні із минулим періодом або із очікуваними результатами. Виникнення власного ризику може бути спричинено як зовнішніми по відношенню до емітента, тобто незалежними від нього, факторами, так і внутрішніми, пов’язаними у першу чергу із некваліфікованим керівництвом корпорацією. В той же час, часто-густо виникнення власного ризику є наслідком прорахунків у внутрішньофірмовому плануванні, в організації виробництва, маркетинговій політиці тощо.
70. Ризик втрати (отримання) доходу, що очікується (процентний ризик та ризик зміни купівельної спроможності грошей). Фактори, що спричинюють прояви цього ризику.
Ризик втрати (отримання) очікуваного доходу перш за все пов’язаний із володінням боргових цінних паперів. Цей ризик, у свою чергу, прийнято поділяти на процентний ризик та ризик зміни купівельної спроможності грошей.
Процентний ризик (або ризик процентної ставки) визначається як невизначеність доходу від володіння цінним папером, яка виникає внаслідок несподіваних коливань вартості активу через зміну процентної ставки. Наприклад, якщо в результаті політики держави процентна ставка підвищується, то боргові цінні папери, випущені в обіг раніше, будуть знижуватися у ціні і навпаки. Слід відмітити, що ціни на довгострокові боргові зобов’язання є більш чутливими до змін відсоткових ставок порівняно із цінами на короткострокові цінні папери, тобто довгострокові зобов’язання мають більший ризик відсоткової ставки.
Ризик зміни купівельної спроможності грошей (інфляційний ризик) головним чином визначається темпами інфляції у країні. Інфляційний ризик в більшій мірі позначається на безпроцентних заощадженнях і цінних паперах з фіксованим доходом та має менший вплив на активи, вартість яких має тенденцію зростати разом із зростанням цін на товари: тобто на прості акції та матеріальні активи. Дійсно, прості акції, дивіденди по яких не є величиною постійною, “пом’якшують” вплив інфляції, оскільки із зростанням темпів інфляції, як правило, збільшуються і розміри прибутків із яких сплачуються дивіденди.
77. Особливості застосування традиційних методів фінансового аналізу на сучасному етапі в Україні.
В контексті фінансового інвестування фінансовий аналіз слід розглядати як діяльність по визначенню рівня ризику та очікуваної доходності окремих фінансових активів, їх груп та фондового ринку в цілому з метою розробки рекомендацій, необхідних для управління портфелем цінних паперів.
Доцільність проведення фінансового аналізу, як правило, пояснюється двома основними причинами: перша полягає в необхідності визначення окремих характеристик цінних паперів, друга – в намаганні інвестора виявити невірно оцінені фінансові активи.
Визначення характеристик цінних паперів в першу чергу зводиться до оцінок потенційних ризиків та очікуваних доходностей цінних паперів, а також основних факторів та джерел впливу на ці характеристики. Наприклад, аналітик може спробувати спрогнозувати оцінку ставки дивідендної доходності акції в наступному періоді, яка є важливою складовою доходності паперу у цілому. При цьому, ґрунтовному вивченню можуть бути піддані дивідендна політика емітента, можливість зміни розміру його капіталу та інші важливі фактори впливу на ставку дивідендної доходності, що дасть змогу здійснити більш якісний прогноз у порівнянні із простим екстраполюванням минулорічної ставки дивідендної доходності.
Для виявлення невірно оцінених цінних паперів, як уже відмічалося, звичайно використовуються методи фундаментального аналізу. В умовах ефективного ринку капіталу саме фундаментальний аналіз складає основу аналізу цінних паперів.
Якщо фундаментальні аналітики вивчають усю сукупність факторів, яка може вплинути на майбутню доходність цінних паперів, то прихильники технічного аналізу досліджують лише внутрішню статистичну інформацію фондового ринку, в першу чергу ту, що стосується обсягу торгів на біржах та рівня курсу цінних паперів. Використання слова “технічний” у даному випадку означає вивчення самого ринку, а не зовнішніх факторів, прояви яких формують його динаміку.
Застосовуючи відповідний інструментарій, прихильники технічного аналізу намагаються спрогнозувати рух курсів цінних паперів, і на основі цього розробити рекомендації стосовно оптимального часу укладення угод щодо окремих фондових інструментів, або їх груп (наприклад, акцій корпорацій певної галузі), або ринку в цілому.
Методологія технічного аналізу базується на припущенні, що на фондовому ринку існують закономірності, які склалися історично. Відповідно, якщо якісь дії, здійснені у минулому, з високою частотою призводили до певного результату, то дуже вірогідним є те, що і у майбутньому буде досягнуто такого ж ефекту, незалежно від того, коли саме такі дії будуть здійснюватися.
Приведена концепція методології технічного аналізу не відповідає поняттю ефективного ринку, а методи, застосовувані технічними аналітиками, нерідко не мають логічних пояснень. Однак значна група інвесторів та аналітиків застосовує у власній практиці технічний аналіз, а відповідні статистичні дослідження дають підстави стверджувати, що цей напрямок фінансового аналізу все-таки може бути корисним для інвесторів.
71. Зміст та основні принципи фундаментального аналізу. Прогнозування цін цінних паперів із застосуванням методів фундаментального аналізу.
Для виявлення невірно оцінених цінних паперів, як уже відмічалося, звичайно використовуються методи фундаментального аналізу. В умовах ефективного ринку капіталу саме фундаментальний аналіз складає основу аналізу цінних паперів.
Результатами здійснення оцінки акцій має бути виявлення таких ситуацій, при яких очікувані доходи та дивіденди (1) в значній мірі відрізняються від загальноприйнятої думки, (2) розраховані більш точно у порівнянні з загальноприйнятими оцінками, та (3) ще не отримали відображення в ринковому курсі акцій з огляду на вплив тих факторів, які були прийняті до уваги при здійсненні оцінки.
В рамках фундаментального аналізу використовують два відмінних підходи для виявлення невірно оцінених цінних паперів. Основою першого підходу є здійснення оцінки цінного паперу шляхом визначення його внутрішньої (істинної) вартості або очікуваної доходності та порівняння отриманих результатів із “правильними” значеннями для цінного паперу з даним ступенем ризику. (Про порядок здійснення оцінки цінних паперів йшлося вище). Другий підхід полягає у здійсненні оцінки однієї або кількох фінансових змінних, що стосуються окремого фінансового активу, групи активів або загального стану економіки в цілому, і їх порівнянні із існуючою загальною оцінкою. Якщо оцінка аналітика суттєво відрізняється від оцінок інших аналітиків, то, виходячи із такої оцінки, можна очікувати, що доходність інвестицій буде суттєво відрізнятися від звичайної у більшу або меншу сторону.
З точки зору техніки здійснення фінансового аналізу, для прогнозування майбутніх курсів цінних паперів та інших важливих показників, які можуть мати вплив на очікувану доходність фондових інструментів (як то – обсяг внутрішнього валового продукту, обсяги продажів та рівня доходів різних галузей економіки та окремих фірм тощо) використовуються два відмінних методи: метод прогнозування “зверху - вниз” (top-down forecasting approach) та метод прогнозування “знизу - вверх” (bottom-up forecasting). При застосуванні методу прогнозування “зверху-вниз” фінансові аналітики спочатку роблять прогнози для економіки у цілому, потім для окремих галузей і, нарешті, для конкретних компаній. Прогнози для галузей базуються на прогнозах економіки у цілому, а прогнози для компаній – як на прогнозах для окремих галузей, так і на прогнозах економіки у цілому. У випадку застосування методу прогнозування “знизу - вверх” спочатку оцінюються перспективи окремих компаній, потім на основі такої оцінки робляться прогнози для окремих галузей і, нарешті, для економіки у цілому. Вважається, що система прогнозування “зверху - вниз” у меншій мірі підлягає впливу некоректних припущень (наприклад, в оцінці валютних курсів), а тому здатна забезпечити більш точну оцінку очікуваної доходності фінансових активів. Однак на практиці як правило застосовується не той чи інший метод прогнозування в чистому вигляді, а їх поєднання.
Окрім двох вказаних вище методів прогнозування, для здійснення оцінки очікуваної доходності фінансових активів фінансові аналітики також широко застосовують елементи імовірнісного прогнозування (probabilistic forecasting) та різноманітні економетричні моделі (econometric models). При ймовірнісному прогнозуванні зазвичай основна увага приділяється очікуваним загальноекономічним параметрам, оскільки саме рівень макроекономічних оцінок є дуже важливими для визначення ризику та очікуваної доходності добре диверсифікованого портфеля. Даний метод прогнозування передбачає використання декількох сценаріїв розвитку економіки із урахуванням імовірності настання того чи іншого варіанту. Потім на основі можливих варіантів розвитку економіки здійснюються прогнози перспектив окремих галузей, компаній та динаміки курсів акцій. Економетричні моделі - це статистичні моделі, які є засобом прогнозування значень ендогенних змінних. Для того, щоб зробити такі прогнози, у якості вихідних даних використовуються значення інших змінних – екзогенних. Припущення щодо значень екзогенних змінних здійснюються безпосередньо користувачем моделі. Початково визначення відповідних взаємозв’язків між окремими змінними здійснюється на підставі економічних концепцій, а потім для оцінки кількісних параметрів взаємозв’язку отримані за минулі періоди дані обробляються за допомогою статистичних методів.
72. Використання інформації про емітента при здійсненні фундаментального аналізу. Вибір, розрахунок та порівняння відносних показників.
Серед усього розмаїття фактичних даних та джерел інформації, які використовуються фінансовими аналітиками при здійсненні фундаментального аналізу, найбільш важливе значення має інформація про емітента цінних паперів. Дійсно, адже саме на підставі інформації про емітента можна досягти кінцевої мети фундаментального аналізу, яку можна розглядати як поетапне визначення величини очікуваних доходів корпорації, прогноз з (оцінкою відповідних вірогідностей) можливого розподілу доходу серед її кредиторів і власників та оцінку фінансових вимог по відношенню до доходу корпорації, включаючи вимоги держателів облігацій та акцій.
В свою чергу, основним та найбільш надійним джерелом інформації про емітента цінних паперів є його фінансові звіти – баланси, звіти про фінансові результати (про прибутки та збитки), про рух грошових коштів, про власний капітал та деякі інші. Вивчення фінансових звітів та підготовка даних для аналізу є справою складною та трудомісткою. Значною мірою складність прочитання фінансових звітів пов’язана із використанням у фінансовому обліку різних принципів облікової політики, що загалом є допустимим як з огляду на міжнародні, так і на національні стандарти обліку. Тож щоб зрозуміти справжній стан справ у компанії та порівняти його із ситуацією в інших компаніях, що можуть використовувати інші принципи обліку, фінансовому аналітику слід дуже ретельно вивчити безпосередньо самі фінансові звіти та примітки до них, в яких розкриваються принципи облікової політики емітента.
На практиці, в силу дефіциту часу, дорожнечі та інших причин, інвестор не має змоги здійснювати всеохоплююче ґрунтовне вивчення фінансової та іншої звітності емітента. Багато аналітиків звертають свою увагу лише на цифри, що містяться у фінансових звітах, навіть якщо ці цифри неадекватно відображають дійсні економічні процеси в корпорації, або використовують для оцінки складних взаємозв’язків прості показники.
Найбільш популярним аналітичним інструментом, який використовується для здійснення аналізу фінансових звітів в рамках фундаментального підходу є застосування показників, виражених відносними величинами, тобто коефіцієнтів.
Вибір та розрахунок відносних показників, їх порівняння та взаємозв’язок, інтерпретація отриманих результатів здійснюється аналітиками, виходячи із власних професійних суджень щодо адекватності відображення за допомогою тих чи інших показників специфіки діяльності емітента, необхідної глибини аналізу та інших аналітичних аспектів.
Одним із найважливіших аспектів фундаментального аналізу є вибір бази для порівняння. Варіантів такого вибору є досить багато, але найбільш часто здійснюються наступні порівняння:
порівняння із абсолютними стандартами,
порівняння із коефіцієнтами “середньої” фірми тієї ж галузі або, як підваріант, – з показниками групи “базових” фірм (бенчмаркінг),
порівняння коефіцієнтів у часі (тобто визначення їх динаміки).
На практиці використання лише якогось одного варіанту у якості бази для порівняння відносних показників зустрічається досить рідко: одні показники доцільніше порівнювати з абсолютними стандартами та коефіцієнтами “середньої” фірми, інші – з аналогічними показниками цієї ж корпорації за відповідні періоди у минулому.
73. Зміст Дюпонівського розкладу та його застосування у рамках фундаментального аналізу.
Однією із найбільш популярних моделей фінансового аналізу, яка широко використовується при виборі об’єктів фінансового інвестування, є так звана модель дюпонівського розкладу, яку ще прийнято називати дюпонівською системою фінансового контролю. Свою назву ця модель отримала від назви корпорації Du Pont, менеджери якої у 50-х роках минулого століття запропонували її до використання.
Основними перевагами моделі дюпонівського розкладу є, по-перше, виділення показників які, як вважається, дають уяву про найбільш важливі фактори впливу на ефективність інвестицій, по-друге, простота розрахунків цих показників та, по-третє, можливість використання лише публічної звітності для отримання усієї інформації, необхідної для здійснення розрахунків.
Очевидно, що для потенційного або дійсного інвестора здійснення вибору об’єктів інвестування має розпочинатися із розрахунку коефіцієнта доходності власного капіталу (ROE, return on equity). Цей показник вимірює віддачу коштів, вкладених в корпорацію акціонерами (власниками), і розраховується як співвідношення чистого прибутку компанії до розміру її власного капіталу:
Е
ROE =
ЕС
де: Е – чистий прибуток компанії, ЕС – власний капітал компанії.
Розрахований коефіцієнт показує скільки прибутку формує одна одиниця
вкладених коштів, тобто характеризує рівень поворотності вкладеного капіталу.
Для того, щоб визначити які фактори впливають на доходність вкладеного капіталу, спеціалісти фірми Du Pont запропонували розкласти ROE на три співмножники – коефіцієнт прибутковості, коефіцієнт оборотності активів та фінансовий леверідж (leverage):
Е IS A
ROE = х х
IS A EC
де IS – обсяг продажів корпорації за звітний період (фінансовий рік)
A – розмір активів, контрольованих корпорацією.
Таке розкладення дозволяє скласти уявлення як мінімум про три фактори, що впливають на доходність вкладеного капіталу, а саме про:
сприйнятність ринку до продукції компанії (коефіцієнт прибутковості),
ефективність використання активів, контрольованих компанією (коефіцієнт оборотності активів) та
участь власного капіталу у формуванні активів компанії та її прибутку (фінансовий леверідж).
При виборі об’єкту інвестування інвестори (аналітики), розглядаючи перший співмножник (долю прибутку компанії в одиниці грошових коштів продажу), звертають увагу, щоб він не мав тенденції до зниження. Хоча в умовах конкуренції утримання прибутковості продажів є задачею надзвичайно складною, менеджери компаній, як правило, роблять максимум можливого для її вирішення. Покращання коефіцієнта прибутковості продажів можна досягти або шляхом підвищення ціни на продукцію компанії, або за рахунок зниження витрат на виробництво. Однак, потрібно пам’ятати, що підвищення ціни може призвести до зниження попиту на продукцію компанії.
Другий співмножник (коефіцієнт оборотності активів) дозволяє інвестору (аналітику) скласти уяву про ефективність використання контрольованих компанією активів. Очевидним є те, що чим вищим є співвідношення IS / A, тим більше продукції приносить одна грошова одиниця активів компанії, тобто ефективніше використовуються залучені нею кошти. Отже, при виборі об’єктів інвестування слід орієнтуватися на ту компанію-емітента, у якої значення даного коефіцієнта є вищим.
Особливий інтерес для інвестора має третій співмножник – A / EC. Для пояснення того, чим викликаний такий інтерес, нагадаємо, що згідно балансового рівняння загальний розмір активів корпорації відповідає сумі власних та залучених нею коштів (тобто, А = ЕС + L). Таким чином, вищенаведене співвідношення можна представити у наступному вигляді (ЕС + L) / EC, тобто як співвідношення загального розміру залучених корпорацією коштів до розміру власного капіталу. Чим більша доля зобов’язань (L) у чисельнику, тим, з одного боку, більше прибутку може бути отримано у розрахунку на одну одиницю вкладеного капіталу, але в той же час, з іншого боку, корпорація стає більш залежною від зовнішніх джерел, що позначається на її фінансовій стійкості.
74. Зміст та принципи технічного аналізу. Прогнозування цін цінних паперів на основі технічного аналізу.
Якщо фундаментальні аналітики вивчають усю сукупність факторів, яка може вплинути на майбутню доходність цінних паперів, то прихильники технічного аналізу досліджують лише внутрішню статистичну інформацію фондового ринку, в першу чергу ту, що стосується обсягу торгів на біржах та рівня курсу цінних паперів. Використання слова “технічний” у даному випадку означає вивчення самого ринку, а не зовнішніх факторів, прояви яких формують його динаміку.
Застосовуючи відповідний інструментарій, прихильники технічного аналізу намагаються спрогнозувати рух курсів цінних паперів, і на основі цього розробити рекомендації стосовно оптимального часу укладення угод щодо окремих фондових інструментів, або їх груп (наприклад, акцій корпорацій певної галузі), або ринку в цілому.
Методологія технічного аналізу базується на припущенні, що на фондовому ринку існують закономірності, які склалися історично. Відповідно, якщо якісь дії, здійснені у минулому, з високою частотою призводили до певного результату, то дуже вірогідним є те, що і у майбутньому буде досягнуто такого ж ефекту, незалежно від того, коли саме такі дії будуть здійснюватися.
Приведена концепція методології технічного аналізу не відповідає поняттю ефективного ринку, а методи, застосовувані технічними аналітиками, нерідко не мають логічних пояснень. Однак значна група інвесторів та аналітиків застосовує у власній практиці технічний аналіз, а відповідні статистичні дослідження дають підстави стверджувати, що цей напрямок фінансового аналізу все-таки може бути корисним для інвесторів.
Не зважаючи на те, що в рамках технічного аналізу використовується надзвичайно широка палітра поведінкових стратегій, в цілому їх можна розділити на дві основні групи: (1) стратегії, що визначають можливі варіанти купівлі або продажу акцій на підставі вивчення доходностей цінних паперів за період, який тільки-но закінчився, та (2) стратегії, що визначають можливі варіанти купівлі або продажу акцій на основі залежностей між курсом цінного паперу, який тільки-но склався, та тим курсом, який склався за відносно довготривалий період.
Незважаючи на те, що проведені дослідження дозволяють зробити припущення про ефективність застосування розглянутих вище інвестиційних систем навіть з урахуванням трансакційних витрат, корисність їх використання усе-таки залишається спірним питанням. По-перше, ніякі дослідження не можуть у повному обсязі врахувати всі витрати, пов’язані із застосуванням стратегій, що базуються на технічному аналізі (зокрема, не піддаються точному розрахунку витрати на здійснення аналізу, вплив спреду між цінами продавця та покупця тощо). По-друге, не існує впевненості, що дані стратегії будуть приносити аналогічний результат у сучасних умовах, коли організовані ринки якісно змінюються. По-третє, широке розповсюдження комп’ютерних технологій, що спрощують застосування технічних стратегій, очевидно призведе до втрати будь-якої можливості забезпечувати технічні ексклюзивні переваги окремим інвесторам, що використовують ті чи інші методики у рамках цього напряму аналізу.
