Регламент фонду містить інформацію про:
• порядок утворення, склад, компетенцію та порядок здійснення діяльності спостережної ради;
• порядок визначення вартості чистих активів та ціни розміщення (викупу) інвестиційних сертифікатів;
• порядок визначення розміру винагороди та покриття витрат, пов'язаних з діяльністю фонду, які повинні сплачуватись компанії з управління активами;
• порядок розподілу прибутку;
• порядок та строки викупу інвестиційних сертифікатів компанією з управління активами пайового інвестиційного фонду на вимогу інвесторів;
• напрями інвестицій.
Укладаючи договори, предметом яких є активи пайового інвестиційного фонду, компанія з управління активами діє від свого імені, про що вона обов'язково повідомляє третіх осіб. Фактично пайовий інвестиційний фонд є інвестиційним портфелем, сформованим компанією з управління активами від свого імені за рахунок коштів учасників, тобто фактично має місце довірче управління коштами, сплаченими за інвестиційні сертифікати. При цьому довірче управління носить не індивідуальний характер, як у класичних трастах, а є колективним. Право власності на інвестиційний портфель належить учасникам фонду на правах колективної власності лише частково - а саме право володіння. Право розпорядження активами фонду з певними обмеженням, встановленими інвестиційною декларацією передається компанії з управління активами.
Пайовий інвестиційний фонд створюється компанією з управління активами. Для створення такого фонду компанія з управління активами повинна розробити та зареєструвати в Комісії регламент інвестиційного фонду, укласти договори з аудитором, зберігачем, реєстратором, оцінювачем майна, зареєструвати пайовий інвестиційний фонд у реєстрі та організувати продаж інвестиційних сертифікатів фонду шляхом відкритої підписки або шляхом їх приватного розміщення. Строк відкритої підписки на інвестиційні сертифікати пайового інвестиційного фонду відкритого або інтервального типу не обмежується. Приватне розміщення інвестиційних сертифікатів здійснюється у порядку, встановленому компанією з управління активами.
Учасники пайового інвестиційного фонду, кошти спільного інвестування якого залучені шляхом приватного розміщення інвестиційних сертифікатів, мають право створювати спостережну раду для нагляду за виконанням інвестиційної декларації, зберіганням активів фонду, веденням реєстру власників інвестиційних сертифікатів, проведенням аудиторських перевірок діяльності та оцінки майна фонду
43. Законодавче регулювання інститутів довірчого управління в Україні.
Інститут довірчого управління в Україні на сьогодні знаходиться в зародковому стані. Як ми пам’ятаємо інститути довірчого управління (за англосаксонським правом - трасти) виконують функції щодо управління великими за розмірами капіталами та фондами ( пенсійними, резервними фондами страхових компаній, благодійними фондами, спадщиною). Відсутність традицій довірчого управління капіталами, а також відсутність попиту на такі послуги є об’єктивними причинами, які стримують розвиток цього виду фінансового посередництва в Україні. Поняття та механізм створення і функціонування довірчого товариства як спеціалізованого інституту фінансового посередництва були визначені у Декреті КМУ “Про довірчі товариства” від 17 березня 1993 року № 23-93. Згідно з цим Декретом довірче товариство - товариство з додатковою відповідальністю, яке здійснює представницьку діяльність відповідно до договору, укладеного з довірителями майна щодо реалізації їх прав власників. Майном довірителя можуть бути грошові кошти, цінні папери та документи, які засвідчують право власності довірителя. Додаткова відповідальність учасників довірчого товариства полягає у тому, що вони відповідають за зобов'язаннями довірчого товариства своїми внесками до статутного фонду, а при недостатності цих сум додатково належним їм майном у п'ятикратному розмірі до внеску кожного учасника. Довірчі операції від імені довірчого товариства здійснюють його учасники - довірені особи. Дії довірених осіб мають бути спрямовані виключно на реалізацію інтересів власників за умовами укладеного між ними договору. Вартість майна, яке довірена особа бере на обслуговування у довірителів майна, не повинна сумарно перевищувати частки довіреної особи в статутному фонді довірчого товариства та відповідно її особистої додаткової відповідальності.
На практиці зазначені вище норми, призначені для захисту прав довірителів, часто порушувались. Не було встановлено належного державного контролю та регулювання діяльності цих інститутів. Довірчі товариства засновувались з метою проведення широкомасштабних фінансових шахрайств з коштами дрібних довірителів, що призвело до дискредитації цього інституту в Україні.
44. Стан та перспективи розвитку недержавного пенсійного забезпечення в Україні.
В Україні досі діє солідарна система державного пенсійного забезпечення. Із заробітної платні всіх, хто працює, здійснюють відрахування до Пенсійного фонду, а потім намагаються розподілити їх серед пенсіонерів. У жовтні 2001 р. було прийнято у першому читанні проект Закону “Про недержавне пенсійне забезпечення”. Передбачається, що недержавне пенсійне забезпечення в Україні здійснюватиметься:
1) пенсійними фондами шляхом укладення пенсійних контрактів;
2) страховими організаціями шляхом укладення договорів страхування довічної пенсії та пенсії на визначений строк;
3) банківськими установами шляхом укладення договорів про відкриття пенсійних депозитних рахунків для накопичення пенсійних заощаджень у межах суми, гарантованої Фондом гарантування вкладів фізичних осіб, встановленої законодавством.
Отже планується запровадити паралельно три альтернативних механізми недержавного пенсійного забезпечення: недержавні пенсійні фонди, страхові компанії зі страхування житті і уповноважені комерційні банки, що відповідає загальноприйнятій практиці у розвинутих країнах. Фізичні особи, які беруть участь в одному з зазначених механізмів набувають статусу учасника недержавного пенсійного забезпечення з отриманням податкових пільг. Учасник недержавного пенсійного забезпечення - фізична особа, яка сплачує або на користь якої сплачуються пенсійні внески до недержавного пенсійного фонду, страхової організації або до банківської установи на пенсійний депозитний рахунок і яка має право на недержавне пенсійне забезпечення на умовах і в порядку, визначених пенсійним контрактом, договором страхування або договором про відкриття пенсійного депозитного рахунку.
Недержавний пенсійний фонд - юридична особа, яка має статус неприбуткової організації, функціонує та провадить діяльність виключно з метою накопичення пенсійних внесків учасників пенсійного фонду (з подальшим управлінням і розміщенням), а також здійснює пенсійні виплати учасникам зазначеного фонду в порядку, визначеному Законом. Діяльність таких фондів не спрямована на отримання прибутку їх засновниками. Розрізняють три типи пенсійних фондів: відкритий, корпоративний і професійний.
Відкритий пенсійний фонд - недержавний пенсійний фонд, засновниками якого є будь-які юридичні особи. Учасниками цього фонду можуть бути громадяни України, іноземці та особи без громадянства (далі - громадяни) незалежно від місця та характеру їх роботи.
Корпоративний пенсійний фонд – недержавний пенсійний фонд, засновником якого є юридична особа - роботодавець або кілька юридичних осіб - роботодавців. Учасниками цього фонду є виключно громадяни, які перебувають у трудових відносинах з його засновниками. Професійний пенсійний фонд - пенсійний фонд, засновниками якого є об’єднання громадян або юридичних осіб, які утворюються за професійною ознакою. Учасниками цього фонду є виключно громадяни, пов’язані за родом їх професійної діяльності.
2) Засновниками будь-якого пенсійного фонду можуть бути виключно юридичні особи та їх об’єднання. Пенсійні фонди створюються з метою накопичення коштів учасників фондів для подальшого їх інвестування з отриманням доходу на користь учасників цих фондів та здійснення виплат за рахунок пенсійних активів відповідно до пенсійних контрактів учасникам фондів, які отримали право на пенсійну виплату . Рада пенсійного фонду створюється засновниками і учасниками фонду для здійснення контролю за поточною діяльністю пенсійного фонду та вирішення основних питань його діяльності . До складу ради відкритого пенсійного фонду входять по троє представників від засновників та від учасників фонду, а також три особи, які не є представниками засновників, учасників фонду, пов’язаними особами пенсійного фонду і його засновників. Адміністратором фонду може бути 1) спеціалізована компанія з управління пенсійним фондом, 2) або засновник корпоративного пенсійного фонду, який прийняв рішення про управління недержавним пенсійним фондом самостійно, 3) або юридична особа – неприбуткова організація, створена засновниками корпоративного пенсійного фонду виключно для управління таким фондом. Адміністратор фонду здійснює усі необхідні дії від імені фонду і на його користь, тобто фактично планується запровадження довірчого управління пенсійними активами. . Компанія з управління пенсійним фондом – це юридична особа, яка здійснює управління пенсійним фондом, забезпечує його діяльність і надає пенсійному фонду, його учасникам та вкладникам послуги згідно з договором, укладеним з пенсійним фондом в особі Ради фонду.
45. Порядок здійснення інвестиційної діяльності недержавними пенсійними фондами, передбачений законопроектом “Про недержавне пенсійне забезпечення”.
Право розпорядження пенсійними активами має компанія з управління активами., які надано право здійснювати інвестування коштів з метою отримання доходу на користь учасників пенсійного фонду. Інвестиційна політика недержавного пенсійного фонду повинна відповідати вимогам закону та бути оприлюднена у формі інвестиційної декларації. Інвестиційна декларація – документ, який визначає основні напрями інвестиційної політики недержавного пенсійного фонду. Інвестиційна декларація пенсійного фонду є обов’язковим додатком до його статуту і підлягає обов’язковій реєстрації в Державній комісії з цінних паперів та фондового ринку протягом 60 календарних днів з дня реєстрації пенсійного фонду.
Довічна пенсія не може сплачуватись або гарантуватись недержавним пенсійним фондом. Після отримання права на пенсію, учасники можуть купувати ануїтети у будь-якої страхової компанії, яка має ліцензію Державної комітету з нагляду за страховою діяльністю на продаж ануїтетів.
Недержавне пенсійне забезпечення банківською установою здійснюється шляхом відкриття пенсійних депозитних рахунків для накопичення коштів у межах суми, гарантованої Фондом гарантування вкладів фізичних осіб, встановленої законодавством. Кошти зберігаються на рахунках, які матимуть особливий статус - пенсійних депозитних рахунках. Пенсійні депозитні рахунки – вкладні рахунки фізичних осіб, що відкриваються банківськими установами з урахуванням умов, установлених цим Законом, для накопичення пенсійних заощаджень. У разі перерахування коштів на такі рахунки фізична особа одержує значні податкові пільги. Кошти на пенсійних депозитних рахунках можуть бути використані особами, на ім’я яких вони відкриті, для оплати договору страхування довічної пенсії, пенсії на визначений строк або використані для одноразової пенсійної виплати. Підставою для здійснення пенсійних виплат може бути: 1) досягнення учасником фонду пенсійного віку 2) встановлення інвалідності учаснику фонду; 3) смерть учасника фонду.
На відміну від недержавних пенсійних фондів, комерційні банки беруть на себе зобов’язання по нарахуванню на користь учасника, який вкладає кошти на пенсійний депозитний рахунок, процентного доходу.
46. Порядок здійснення інвестиційної діяльності інститутами зі страхування життя в Україні.
Українське законодавство у понятті страхування життя поєднує як власне страхування життя, так і змішані види страхування, в т.ч. страхування додаткової пенсії. Для забезпечення виконання страхових зобов'язань із страхування життя страхові компанії зобов’язані формувати спеціальні резерви за рахунок надходження страхових платежів і доходів, отриманих від інвестування коштів сформованих резервів по страхуванню життя. Методика формування резервів із страхування життя, обсяги страхових зобов'язань залежно від видів договорів страхування життя, а також мінімальні терміни дії договорів страхування життя встановлено Наказом Комітету з нагляду за страховою діяльністю від 23 червня 1997 р. № 46. Страхові компанії зобов'язані створювати і вести облік резервів із довгострокових зобов'язань по страхових виплатах та поточних виплат страхових сум. Величина резервів довгострокових зобов'язань обчислюється актуарно окремо по кожному договору згідно з методикою формування резервів із страхування життя з урахуванням темпів зростання інфляції. Премії страхових компаній по договорах зі страхування життя не оподатковуються податком на прибуток, при умові, коли предметом договору страхування є смерть застрахованої особи, дожиття нею до закінчення строку дії договору або досягнення визначеного договором віку. Прибуток від діяльності по страхуванню життя визначається сумою надлишку резервів довгострокових зобов'язань понад обсяги страхових зобов'язань, яка використовується у звітному періоді на власні потреби страховика, в тому числі для виплати дивідендів учасникам страховика.
На практиці інститут страхування життя в Україні розвинутий недостатньо. Протягом останніх років надходження страхових премій за договорами страхування життя різко скоротилися. У загальному обсязі страхових премій за 1998р. частка премій за договорами страхування життя склала 1,6%, в 1999р. - лише 0,7%. За даними Укрстрахнагляду у 1999 році сукупні страхові резерви українських компаній складали близько 480 млн. грн. Частка страхових платежів у ВВП поки що невелика і коливається на рівні 1% (для порівняння: у розвинутих країнах цей показник становить близько 10 %). Оцінка ролі страхових компаній в акумуляції інвестиційних заощаджень в Україні потребує перегляду Страхова компанія зі страхування життя буде зобов'язана укладати договори з учасниками недержавних пенсійних фондів та/або Накопичувального фонду Пенсійного фонду України про страхування довічних пенсій та пенсій на визначений строк за рахунок накопичених коштів. Тобто, у разі настання пенсійного віку, учасник пенсійного фонду повинен укласти договір на страхування пенсії, зі страховою компанією. Довічні пенсії можуть бути трьох видів: довічна пенсія з установленим періодом, довічна обумовлена пенсія, довічна пенсія подружжя.
Довічна пенсія з установленим періодом – щомісячна виплата, що здійснюється протягом життя учасника пенсійного фонду, але не менше ніж протягом десяти років з дня її призначення. При цьому у разі смерті особи, якій призначено таку довічну пенсію, право на її отримання протягом встановленого періоду мають спадкоємці, зазначені у договорі страхування довічної пенсії або визначені відповідно до законодавства.
Довічна обумовлена пенсія – щомісячна виплата, що здійснюється протягом життя учасника пенсійного фонду і припиняється у разі його смерті за умови, коли загальна сума коштів, виплачених на момент смерті, не менше суми, сплаченої страховій компанії згідно з договором страхування довічної пенсії. У разі коли така сума коштів менше суми, сплаченої страховій компанії, залишок коштів виплачується спадкоємцям, зазначеним у договорі страхування довічної пенсії або визначеним відповідно до законодавства, у вигляді одноразової виплати або іншої пенсійної виплати за бажанням спадкоємців чи відповідно до умов договору страхування довічної пенсії.
Довічна пенсія подружжя – щомісячна виплата, що здійснюється протягом життя особи, якій вона призначена, а після смерті цієї особи – її подружжю протягом його життя у сумах, визначених договором страхування довічної пенсії подружжя.
Крім передачі пенсійних активів в обмін на зобов’язання сплати довічної пенсії, страхові компанії зі страхування життя можуть укладати договори страхування довічних пенсій та пенсій на визначений строк з громадянами або їх роботодавцями на користь таких громадян, які виявили бажання укласти такі договори. У разі, якщо договори про страхування пенсійних виплат укладаються безпосередньо фізичними особами або їх роботодавцям, право на отримання пенсійних виплат надається у разі досягнення застрахованою особою пенсійного віку. Кожна фізична особа страхувальник може укласти один або кілька договорів страхування довічної пенсії або пенсії на визначений строк з однією або кількома страховими організаціями на свою користь або користь інших осіб.
Страхова компанія гарантує, що за схемою пенсійного страхування страхувальник має право отримання фіксованої суми додаткового доходу. Саме в цій нормі полягає ключова відмінність від недержавного пенсійного фонду, який не вправі встановлювати мінімально гарантовану норму інвестиційного доходу за будь-якою пенсійною схемою. Інвестиційний дохід, отриманий страховою організацією від розміщення та інвестування пенсійних активів понад мінімальний гарантований за договорами страхування довічної пенсії або пенсії на визначений строк інвестиційний дохід, розподіляється страховою організацію між застрахованими особами пропорційно належним їм пенсійним активам.
47. Конкуренція у сфері фінансового посередництва, її форми і типи. Інституціональна диверсифікація.
Фінансові посередники конкурують між собою, пропонуючи інвесторам фіксовану винагороду або послуги з розміщення інвестиційних заощаджень. Обсяги залучених фінансовим посередником капіталів залежить від того, як багато осіб передало йому свої кошти. Серед осіб, звичайно є і юридичні і фізичні особи. Ці обсяги характеризують позиції фінансового посередника серед компаній свого типу - на мікрорівні. Взаємні фонди, конкуруючи між собою, намагаються поліпшити якість та доступність своїх послуг і забезпечити додаткові вигоди для акціонерів. Так само діють окремі страхові компанії, управляючі компанії пенсійних фондів, комерційні банки і т.д. Конкуренція між окремими фінансовими посередниками одного типу між собою називається внутрішньогруповою конкуренцією. Наявність такої конкуренції змушує фінансових посередників зменшувати свої витрати на ведення бізнесу з метою зменшення вартості своїх послуг і , відповідно, забезпечення додаткових вигод інвесторам. Конкуренція між фінансовими посередниками за клієнтів шляхом зменшення вартості послуг та забезпечення додаткових доходів для інвесторів називається ціновою.
Міжгрупова конкуренція відбувається між основними групами фінансових посередників, які нам вже знайомі - комерційними банками, договірними ощадними інститутами та інвестиційними посередниками. Інтереси кожної групи представляють спеціальні організації - асоціації та інші об’єднання фінансових посередників одного типу. Намагаючись забезпечити для свої групи конкуренті переваги, такі організації намагаються впливати на прийняття рішень та внесення змін у діюче законодавство (лобіювання) та звертаються у судові органи з метою захисту інтересів свої групи. На кожну конкретну дату усі наявні інвестиційні заощадження розподіляються між цими основними групами фінансових посередників, кожна з яких контролює певну їх частку. Оскільки фінансові посередники різних типів пов’язані між собою у процесі перерозподілу інвестиційних заощаджень, ми не можемо визначити місце і значення кожної з цих груп, базуючись на обсягах активів. Для цього потрібна інформація про структуру фінансових активів населення, яка відображає розподіл інвестиційних заощаджень. З часом значення групи фінансових посередників кожного типу може змінюватись - посилюються позиції однієї групи, за рахунок послаблення позицій іншої групи. Державне регулювання фінансового посередництва справляє значний вплив на такі зміни, іншими словами, приймаючи новий законодавчий акт держава може забезпечити конкурентні переваги фінансовим посередникам певної групи.
Державне регулювання діяльності та конкуренція за інвестиційні заощадження населення між комерційними банками та небанківськими фінансовими інститутами сприяє запровадженню фінансових інновацій. Інновації у сфері фінансового посередництва - це розробка і запровадження нових конкурентоздатних послуг з метою залучення додаткових ресурсів. Пропонуючи інвестору нові види послуг, які забезпечують вищі доходи або є доступнішими для масового інвестора, фінансовий посередник намагається збільшити власні прибутки за рахунок зростання обороту коштів через свою компанію.
Інститути спільного інвестування в Україні можуть випускати акції або інвестиційні сертифікати.
Акції випускаються корпоративними інвестиційними фондами. Акції корпоративного інвестиційного фонду можуть бути тільки простими іменними. Відкрита підписка на акції провадиться після реєстрації фонду в реєстрі ІСІ. Корпоративні інвестиційні фонди інтервального або відкритого типу після реєстрації в реєстрі ІСІ розміщують свої акції за ціною, що становить вартість чистих активів у розрахунку на одну акцію.
Корпоративний інвестиційний фонд не має права емітувати та розміщувати інші цінні папери, крім акцій. Кожна розміщена акція корпоративного інвестиційного фонду надає її власникові однаковий обсяг прав. Законом встановлено, що на відміну від акцій звичайних акціонерних товариств дивіденди по акціях корпоративних інвестиційних фондів відкритого та інтервального типу не сплачуються. Інвестор може придбати акції корпоративного інвестиційного фонду лише за грошові кошти, повністю сплативши вартість акції у момент придбання. Строк відкритої підписки на акції корпоративного інвестиційного фонду відкритого або інтервального типу не обмежується. Розміщення акцій корпоративних інвестиційних фондів закритого типу припиняється в строки, що визначаються проспектом емісії цінних паперів такого фонду. Після прийняття рішення про скликання загальних зборів акціонерів корпоративного інвестиційного фонду розміщення акцій фонду припиняються за 30 днів до проголошеної дати проведення загальних зборів акціонерів з поновленням розміщення на наступний день після закінчення загальних зборів акціонерів.
Пайові інвестиційні фонди випускають інвестиційні сертифікати. Емітентом інвестиційних сертифікатів пайового інвестиційного фонду виступає компанія з управління активами цього фонду. Інвестиційний сертифікат надає кожному його власникові однакові права. Інвестиційні сертифікати можуть розміщуватися шляхом відкритого продажу або приватного розміщення. Дивіденди за інвестиційними сертифікатами відкритого та інтервального пайового інвестиційного фонду не нараховуються і не сплачуються.
