Шпаргалки! - Інвестиційний аналіз. Інвестування

1. Фінансові інвестиції, їх відмінність від інвестицій у реальний капітал. Поняття “портфельних інвестицій”.
В найбільш широкому смислі “інвестувати” означає: “розлучитись з грошима сьогодні, щоб отримати більшу їх суму у майбутньому”. В контексті даного предмету важливо розрізняти реальні та фінансові інвестиції, критерієм відмінності між якими є об’єкт інвестування.
Реальні інвестиції включають в себе інвестиції матеріальні (як правило - майнові: будівлі, споруди, обладнання, земля та ін.) та нематеріальні (потенційні: навчання та перекваліфікація кадрів, реклама, дослідні та проектно-конструкторські роботи та ін.). Узазагльнивши можна дати таке визначення: реальні інвестиції - це капітальні вкладення у нефінансові активи зі строком корисного використання більше року.
Фінансові інвестиції мають місце тоді, коли мова йде про вкладення фінансових ресурсів у фінансові активи. Фінансові інвестиції можуть мати або спекулятивний, або орієнтований на довгострокове володіння фінансовими активами. Слід звернути вагу на те, що синонімами терміну фінансові інвестиції є термін “портфельні інвестиції” (portfolio investments), а синонімом терміну реальні інвестиції є термін “прямі інвестиції” (direct invesments). Основними об’єктами таких інвестицій є:
акції та інші корпоративні права, що засвідчують внески до статутного фонду підприємств;
боргові зобов’язання (облігації, казначейські зобов’язання, векселя тощо);
депозити у банківських установах;
інвестиційні сертифікати (аналогічні інструменти), емітовані фінансовими посередниками.

2. Інвестиційне середовище та його елементи.
Адекватне розуміння механізму функціонування фінансових посередників можливе лише за умови досконалого знання того сегменту ринкового середовища, в рамках якого вони здійснюють свою діяльність, тобто - інвестиційного середовища. Під інвестиційним середовищем прийнято розуміти ринкову підсистему, що забезпечує рух особливого виду товару – інвестицій.
Інвестиційне середовище передбачає наявність таких головних елементів:
- фінансових ринків, найважливіше значення серед яких для фінансових посередників мають фондові ринки (ринки цінних паперів),
- фінансових інструментів (відомих також як фінансові активи), основними з яких як за обсягами так і за значенням є цінні папери,
- суб’єктної інфраструктури, центральне місце в якій займають фінансові посередники (відомі також як небанківські фінансові інститути).
Далі ми розглянемо кожний з цих елементів детальніше.

3. Фінансовий ринок як елемент інвестиційного середовища.
Фінансовий ринок є механізмом, який забезпечує зведення покупців та продавців фінансових активів та сприяє обміну цими активами, фінансові ресурси обмінюються на цінні папери, цінні папери на фінансові ресурси. Згадаємо узагальнююче визначення, яке ми дали у вступі до нашого курсу: фінансовий ринок - це сукупність фінансових інститутів, які забезпечують ефективний перерозподіл фінансових ресурсів від донорів до реципієнтів.
Сучасний фінансовий ринок (ринок фінансових ресурсів) є складним полісистемним утворенням з надзвичайно багатою структурою. Як правило, вживаючи термін фінансовий ринок, мають на увазі загальне цілісну систему окремих ринків, на яких врівноважується попит та пропозиція на фінансові ресурси. Структуру фінансового ринку можна представити як інтегроване утворення двох основних складових – ринку позикових коштів та ринку капіталу (інструментів власності).

4.Фондовий ринок – інтегроване утворення у складі фінансового ринку.
Фінансові посередники, як правило, опосередковують пропозицію фінансових ресурсів з боку первинних донорів (або інвесторів) та пропозицію фінансових активів (як правило, цінних паперів) з боку реципієнтів. Цей сегмент фінансового ринку прийнято називати ринком цінних паперів, або фондовим ринком. В самій назві цього ринку (“ринок цінних паперів”) визначено його головну ознаку та атрибут: наявність певного інструменту - цінного паперу - за допомогою якого опосередковується рух фінансових ресурсів.
Ринок позикових коштів є тим механізмом, в рамках якого встановлюються взаємовідносини між різноманітними особами, одні з яких мають потребу в фінансових ресурсах, а інші можуть їх надати (позичити) на певних умовах. За допомогою цього механізму здійснюється накопичення, рух, розподіл і перерозподіл позичкового капіталу між окремими суб'єктами, сферами економіки, територіями. В той же час ринок позикових коштів - це синтез ринків різноманітних платіжних засобів. При цьому, залучення коштів в рамках ринку позикових коштів можливе:
- або шляхом укладення кредитної угоди (наприклад, між підприємством та кредитним інститутом (комерційним банком чи іншим закладом)),
- або через випуск та розміщення боргових інструментів, які реалізуються на особливому ринку цих цінних паперів (такі операції, як правило, опосередковуються інвестиційними та аналогічними організаціями, які є професійними учасниками фондового ринку).
Відповідно, ринок позикових коштів поділяється на грошовий ринок (у складі якого виділяються ринок прямих кредитів та міжбанківський ринок ) та ринок інструментів позики. Та частина ринку позикових коштів, в рамках якого руху фінансових ресурсів відповідає зустрічний рух інструментів позики, виходить до складу ринку цінних паперів.
Ринок інструментів власності є механізмом, за допомогою якого підприємствами здійснюється залучення фінансових ресурсів інвесторів в обмін на титули власності. Основним інструментом, за допомогою якого здійснюється таке залучення коштів, є акції. Можна стверджувати, що ринок інструментів власності практично повністю агреговано в ринок цінних паперів. Таким чином, можемо стверджувати, що фондовий ринок об'єднує частину ринку позикових коштів (а саме - ринок інструментів позики) та практично повністю ринок інструментів власності.
Третім суттєвим елементом ринку цінних паперів є ринок похідних цінних паперів, забезпеченням яких є не реальні, а фінансові активи, насамперед - цінні папери, що обертаються у рамках ринку інструментів позики та інструментів власності.
Представлений схематичний зріз ринку фінансових ресурсів характеризує його агреговану структуру. Кожна із складових може бути сегментована по окремим елементам. Наприклад, той же ринок інструментів позики може бути поділений на ринок державних та ринок корпоративних боргових паперів, в свою чергу ринок державних цінних паперів - на ринок загальнодержавних та муніципальних цінних паперів тощо.
Також важливим з точки зору характеристики інвестиційного середовища є поділ фондового ринку на первинний та вторинний. Продаж цінних паперів нового випуску емітентом (підприємством або урядовими чи муніципальними структурами) називається первинним розміщенням, а той сегмент ринку, в рамках якого здійснюється таке розміщення – первинним ринком. Вторинним ринком називають ринок, на якому здійснюється купівля-продаж цінних паперів, які перебувають у вільному обігу після завершення їх первинного розміщення.
Фондовий ринок також поділяється на біржовий та позабіржовий.
Біржовий ринок також пов’язаний з поняттям фондова біржа. Під цим поняттям розуміють ринок з найвищим рівнем організації, що сприяє підвищенню мобільності капіталу та формуванню реальних ринкових цін на фінансові вклади, які перебувають в обігу. Позабіржовий ринок охоплює операції з цінними паперами поза біржею, на цьому ринку відбувається первинне розміщення, перепродаж цінних паперів тих емітентів, які не бажають з деяких причин чи не можуть виставити свої активи на біржу.
Також фондовий ринок можна класифікувати за такими ознаками:
- за категоріями емітентів ( РЦП корпорацій, ринок держ. ЦП);
- за строками випуску (РЦП без установленого строку обігу, з установленим строком обігу, ринок безстрокових ЦП);
- за територією розповсюдження ( інтернаціональний, національний, регіональний);
- за видами ЦП ( ринок акцій, облігацій, інших ЦП).

5.Організаційна структура фондового ринку. Характеристика ринків інструментів власності, боргових інструментів та деривативів.
Ринок позикових коштів є тим механізмом, в рамках якого встановлюються взаємовідносини між різноманітними особами, одні з яких мають потребу в фінансових ресурсах, а інші можуть їх надати (позичити) на певних умовах. За допомогою цього механізму здійснюється накопичення, рух, розподіл і перерозподіл позичкового капіталу між окремими суб'єктами, сферами економіки, територіями. В той же час ринок позикових коштів - це синтез ринків різноманітних платіжних засобів. При цьому, залучення коштів в рамках ринку позикових коштів можливе:
- або шляхом укладення кредитної угоди (наприклад, між підприємством та кредитним інститутом (комерційним банком чи іншим закладом)),
- або через випуск та розміщення боргових інструментів, які реалізуються на особливому ринку цих цінних паперів (такі операції, як правило, опосередковуються інвестиційними та аналогічними організаціями, які є професійними учасниками фондового ринку).
Відповідно, ринок позикових коштів поділяється на грошовий ринок (у складі якого виділяються ринок прямих кредитів та міжбанківський ринок ) та ринок інструментів позики. Та частина ринку позикових коштів, в рамках якого руху фінансових ресурсів відповідає зустрічний рух інструментів позики, виходить до складу ринку цінних паперів.
Ринок інструментів власності є механізмом, за допомогою якого підприємствами здійснюється залучення фінансових ресурсів інвесторів в обмін на титули власності. Основним інструментом, за допомогою якого здійснюється таке залучення коштів, є акції. Можна стверджувати, що ринок інструментів власності практично повністю агреговано в ринок цінних паперів. Таким чином, можемо стверджувати, що фондовий ринок об'єднує частину ринку позикових коштів (а саме - ринок інструментів позики) та практично повністю ринок інструментів власності.
Третім суттєвим елементом ринку цінних паперів є ринок похідних цінних паперів, забезпеченням яких є не реальні, а фінансові активи, насамперед - цінні папери, що обертаються у рамках ринку інструментів позики та інструментів власності.
Представлений схематичний зріз ринку фінансових ресурсів характеризує його агреговану структуру. Кожна із складових може бути сегментована по окремим елементам. Наприклад, той же ринок інструментів позики може бути поділений на ринок державних та ринок корпоративних боргових паперів, в свою чергу ринок державних цінних паперів - на ринок загальнодержавних та муніципальних цінних паперів тощо.
Також важливим з точки зору характеристики інвестиційного середовища є поділ фондового ринку на первинний та вторинний. Продаж цінних паперів нового випуску емітентом (підприємством або урядовими чи муніципальними структурами) називається первинним розміщенням, а той сегмент ринку, в рамках якого здійснюється таке розміщення – первинним ринком. Вторинним ринком називають ринок, на якому здійснюється купівля-продаж цінних паперів, які перебувають у вільному обігу після завершення їх первинного розміщення.
Фондовий ринок також поділяється на біржовий та позабіржовий.
Біржовий ринок також пов’язаний з поняттям фондова біржа. Під цим поняттям розуміють ринок з найвищим рівнем організації, що сприяє підвищенню мобільності капіталу та формуванню реальних ринкових цін на фінансові вклади, які перебувають в обігу. Позабіржовий ринок охоплює операції з цінними паперами поза біржею, на цьому ринку відбувається первинне розміщення, перепродаж цінних паперів тих емітентів, які не бажають з деяких причин чи не можуть виставити свої активи на біржу.
Також фондовий ринок можна класифікувати за такими ознаками:
- за категоріями емітентів ( РЦП корпорацій, ринок держ. ЦП);
- за строками випуску (РЦП без установленого строку обігу, з установленим строком обігу, ринок безстрокових ЦП);
- за територією розповсюдження ( інтернаціональний, національний, регіональний);
- за видами ЦП ( ринок акцій, облігацій, інших ЦП).

6.Фінансові інструменти як елемент інвестиційного середовища та їх класифікації за основними ознаками.
Основними інструментами якими поступово наповнюється ринок цінних паперів, що формується в Україні, згідно з Законом України “Про цінні папери і фондову біржу” є акції, облігації державних (внутрішніх республіканських та місцевих) позик, облігації підприємств, казначейські зобов'язання, ощадні сертифікати, векселі, приватизаційні папери, інвестиційні сертифікати. Крім таких вже класичних видів цінних паперів до фінансових інструментів відносяться широко поширені у країнах з розвинутою економікою похідні цінні папери - депозитні розписки, варранти, опціони, ф'ючерси тощо. Використання похідних цінних паперів на фінансових ринках України поки що широко не практикується.
Перш ніж дати характеристику найпоширенішим інструментам фондового ринку, спробуємо їх класифікувати за основними ознаками. Головною ознакою, яка лежить в основі класифікації цінних паперів, є можливість (право) власника цінного паперу приймати участь в управлінні господарською діяльністю емітента цього цінного паперу (та пов'язані з цим майнові права, як то: отримання доходу, джерелом виплати якого є прибуток цього емітента, частини майна у випадку ліквідації його тощо). За цією ознакою цінні папери поділяються на:
а) інструменти власності (прості акції), які надають власнику право управління господарською діяльністю емітента акцій та майнові права щодо отримання частини прибутку цього емітента.
б) інструменти позики (найпоширенішими з яких є облігації підприємств та державні, ощадні сертифікати, казначейські зобов'язання, векселі);
в) гібридні цінні папери - привілейовані акції, інвестиційні сертифікати, конвертовані облігації тощо. Це такі цінні папери, які мають певні характеристики як інструментів власності, так і інструментів позики. Наприклад, привілейовані акції засвідчують дольову участь їх власників у статутному фонді товариства та дають їм право на гарантоване отримання фіксованого розміру доходу (незалежно від результатів діяльності цього товариства) у вигляді дивідендів, але, разом з тим, власники таких акцій не отримують права на управління товариством.
Другою значимою ознакою за якою класифікують цінні папери є їх забезпечення реальними (нефінансовими) активами. Емітенти, зацікавлені в залученні реального капіталу, випускають та розміщують цінні папери, які обмінюються на грошові кошти або інші реальні активи. Такі інструменти фондового ринку прийнято називати “фіктивним капіталом першого порядку”, і представлені вони цінними паперами, які визначені як такі Законом “Про цінні папери і фондову біржу”. Цінні папери, які випускаються під забезпечення інших цінних паперів (похідні фінансові інструменти) отримали назву “фіктивний капітал другого порядку”. Найбільш поширеними та широковживаними інструментами “фіктивного капіталу другого порядку” є депозитні розписки, варранти, опціони, ф'ючерси. Сучасний фондовий ринок, з технікою яка усе ускладнюється, використовує усе нові і нові інструменти (такі, наприклад, як індексні опціони), які можна класифікувати як “фіктивний капітал третього порядку” тощо (можна стверджувати, що, фактично, забезпеченням таких інструментів є певним чином інтегрована інформація).
Крім описаних вище, прийнято також класифікувати цінні папери за такими ознаками:
за формою носія: паперові (матеріалізовані) та безпаперові (дематеріалізовані) цінні папери;
за способом позначення власника: іменні (в яких вказано ім'я власника), пред'явницькі (в яких ім'я власника не вказується) та ордерні (права засвідчуються власником при пред'явленні та передавальними надписами, починаючи з першого власника, ім'я якого відображається у грошовому документі).

7.Основні види та принципи класифікації цінних паперів першого порядку.
Значимою ознакою за якою класифікують цінні папери є їх забезпечення реальними (нефінансовими) активами. Емітенти, зацікавлені в залученні реального капіталу, випускають та розміщують цінні папери, які обмінюються на грошові кошти або інші реальні активи. Такі інструменти фондового ринку прийнято називати “фіктивним капіталом першого порядку”, і представлені вони цінними паперами, які визначені як такі Законом “Про цінні папери і фондову біржу”. Розгляд конкретних видів цінних паперів розпочнемо з цінних паперів першого порядку, які підприємства, центральні і муніципальні державні органи використовують для фінансування своєї діяльності і необхідність торгівлі якими призвела до формування та розвитку фондових ринків. Українське законодавство дає для них такі визначення:
Акція - це цінний папір без встановленого строку обігу, що засвідчує дольову участь у статутному фонді акціонерного товариства, підтверджує членство в акціонерному товаристві та право на участь в управлінні ним, дає право його власникові на одержання частини прибутку у вигляді дивіденду, а також на участь у розподілі майна при ліквідації акціонерного товариства.
Облігація - це цінний папір, що засвідчує внесення її власником грошових коштів і підтверджує зобов'язання відшкодувати йому номінальну вартість цього цінного паперу в передбачений в ньому строк з виплатою фіксованого процента (якщо інше не передбачено умовами випуску). Головна відмінність облігацій полягає в тому, що, як уже відмічалося вище, вони є, на відмінну від акцій, інструментами позики, їх власники не є власниками підприємств-емітентів і не мають права голосу на його зборах.
Державні казначейські зобов'язання - вид цінних паперів на пред'явника, що розміщуються виключно на добровільних засадах серед населення, засвідчують внесення їх власниками грошових коштів в бюджет і дають право на отримання встановленого доходу.
Ощадні сертифікати - це письмові свідоцтва банку про депонування грошових коштів, які засвідчують право власника на одержання після закінчення встановленого строку суми внесених грошових коштів і процентів по них.
Вексель - цінний папір, який засвідчує безумовне грошове зобов'язання векселедавця сплатити після настання строку визначену суму грошей власнику векселя (векселедержателю).

8.Види та характеристики інструментів власності.
Інструменти власності (прості акції), які надають власнику право управління господарською діяльністю емітента акцій та майнові права щодо отримання частини прибутку цього емітента.
Акція - це цінний папір без встановленого строку обігу, що засвідчує дольову участь у статутному фонді акціонерного товариства, підтверджує членство в акціонерному товаристві та право на участь в управлінні ним, дає право його власникові на одержання частини прибутку у вигляді дивіденду, а також на участь у розподілі майна при ліквідації акціонерного товариства.
Акції можуть бути іменними, на пред’явника, безплатними, привілейованими та звичайними. Іменна акція - це акція , де вказується назва власника. Такі акції існують у документальній формі, і назва власника заноситься до книги реєстрації, яку веде сам емітент.
Акції на пред’явника випускаються баз зазначення імені її власника, вони не реєструються і фактичного володіння ними достатньо , щоб підтвердити статус акціонера. Такі акції можуть продаватись і купувати на вторинному ринку без реєстрації нового власника. В окремих країнах такі акції складають 90% усіх акцій.
Звичайні акції продаються та засвідчують право власника на участь в управління справами АТ, на одержання дивідендів,на певну частину майна, яке залишається після ліквідації АТ.
Безплатні акції - акції, які емітент просто передає інвестору у власність, це вид цінного паперу, що розподіляється між акціонерами на безоплатній основі, пропорційно кількості набутих раніше ними звичайних акцій.
Привілейовані або преференційні акції- це акції , які засвідчують права її власника на одержання дивідендів( фіксованих), на переважне право першочергового одержання дивідендів, на пріоритетну участь в розподілів майна АТ. Бувають кумулятивні, некумулятивні, з пайовою участю, конвертовані, з коригованою ставкою дивідендів. Вони забезпечують інвестору фіксований доход, не можуть бути випущені на суму, що перевищує 10% статутного капіталу. Але такі акції не дають участі в управлінні АТ, не мають права голосу на зборах.
Акції з голубими корінцями випускаються великими компаніями , які мають лідерство та стабільно виплачують дивіденди. Прибуткові акції –акції компаній, які випускають дивіденди,що перевищують середній рівень.