покарання є виховання вин-них, недопущення ними та іншими особами протизаконних вчинків у майбутньому.
ПОЛІТИЧНА ПАРТІЯ – (політика від грец. держ. діяльність) – добровільне об’єднання людей, що виражає волю певної соц. групи і прагне здобути або утримати державну владу, здійс-нити вплив на політику держави у відповід-ності зі своєю програмою суп. розвитку.
ПОЛІТИЧНИЙ РЕЖИМ – сукупність засобів і способів реалізації держ. влади, що відобра-жають її характер і зміст, зогляду на співвід-ношення демократичних і недемократичних засад.
ПРАВО (об’єктивне юридичне) – система зага-льнообов’язкових правил фізичної поведінки – соц. норм, встановлених або санкціонова-них державою, які виражають волю певної частини соціально неоднорідного с-ва і спря-мовані на врегулювання суспільних відносин відповідно до цієї волі; забезпечуються державою.
ПРАВО ВЛАСНОСТІ – сукупність правових норм, які закріплюють і охороняють належність матеріальних благ певним особам чи колеки-вам; право власності полягає у тому, що вла-сник за своїм розсудом володіє і розпоряджа-ється майном.
ПРАВО ВОЛОДІННЯ – право виключно фізично-го контролю над благами.
ПРАВО РОЗПОРЯДЖЕННЯ – право визначати юридичну або фактичну долю майна (напри-клад, продавати, дарувати, обмінювати, пе-реробляти, заповідати тощо).
ПРАВОВА ДЕРЖАВА – держава, в якій втілюють-ся в життя декілька основоположних прин-ципів. Серед них найважливіше значення має принцип панування закону. Цей принцип дістає вияв: у високому авторитеті закону в суспільстві, загальній повазі до нього, у то-му, що всі підзаконні правові акти відповіда-ють закону, а всі рішення державних органів і посадових осіб приймаються лише на осно-ві закону і з дотриманням його вимог.
ПРАВОВІДНОСИНИ – врегульовані нормами права суспільні відносини, учасники яких є носіями суб’єктивних прав і обов’язків. Ви-никають при настанні передбачених законом юридичних фактів.
ПРАВОЗДАТНІСТЬ – закріплена у законодавстві і забезпечена державою можливість мати су-б’єкта мати юридичні права і нести юридич-ні обов’язки.
ПРАВОПОРЯДОК – режим упорядкованості, ор-ганізованості суспільних відносин, що існує в державі. Правопорядок забезпечений за умов дотримання законності, реалізації прав і обов’язків усіх суб’єктів правовідносин.
ПРАВОСВІДОМІСТЬ – відображення на рівні сус-пільної, масової або індивідуальної свідомо-сті у вигляді понять, поглядів, уявлень, почу-ттів чинного (об’єктивного) або бажаного (суб’єктивного) юрид. права.
ПРЕДСТАВНИЦТВО – угода, здійснена особою від імені іншої особи в силу повноважень, заснованого на довіреності, законі чи адміні-стратиктовному акті, яка безпосередньо створює, змінює або припиняє цівільні права представляємого.
ПРЕЗИДЕНТ – ( від лат. той, що сидить попереду) – виборний глава держави в більшості країн з республіканською формою правління.
ПРИВАТНА ВЛАСНІСТЬ – форма власності, за якою засоби в-ва, продукти праці, інші пред-мети належать окремим приватним особам або групам осіб.
ПРОКУРОР – (аналог фран., від лат. піклуюсь, керую) – посадова особа органів прокурату-ри, яка у межах своєї компетенції здійснює нагляд за точним застосуванням законів усі-ма відомствами, організаціями, установами, підприємствами, незалежно від форм власно-сті, посадовими особами та громадянами. Прокурор виступає також представником державного обвинувачення у судовому розгляді. Строк повноважень – 5 рків.
РЕСПУБЛІКА (лат. аналог від справа + суспіль-ний, всенародний) – форма (вид) державного управління, за якої державні колегіальні ор-гани законодавчої влади обираються на пев-ний строк усім населенням держави або його частиною.
РЕФЕРЕНДУМ (від лат. те, що має бути повідо-мленим) – загальнонародне (місцеве) голосу-вання громадян щодо законопроектів, чин-них законів та інших питань державного зна-чення. Референдум поряд з вільними вибора-ми, є вищим безпосереднім виявом влади на-роду. Порядок утворення референдуму виз-начається відповідно до Конституції та (або) чинного законодавства держави.
РОБОЧИЙ ЧАС – термін, протягом якого пра-цівники відповідно до правил внутрішнього розпорядку зобов’язані виконувати трудові обов”язки, передбачені трудовим договором.
САНКЦІЯ (від лат. непорушна постанова) – ск-ладова частина норми права, яка в разі неви-конання норми визначає заходи державного впливу, головним чином – у формі примусу.
СИСТЕМА ПРАВА – система усіх чинних юри-дичних норм певної держави. Структура системи права дістає вияв у єдності всіх юридичних норм та їх розподілі за галузями та інститутами права.
СУБ’ЄКТ ЗЛОЧИНУ – (від лат підкладене) – фіз. особа, яка на момент вчинення нею злочину досягла встановленого законом віку – 16 ро-ків, а при вчиненні деяких злочинів – 14 ро-ків і була осудною.
СУБ’ЄКТИ ПРАВОВІДНОСИН – громадяни, органі-зації, які на підставі норм права можуть бути учасниками правовідносин.
СУВЕРЕНІТЕТ – (від лат. верховна влада) – не-залежність держави, що полягає в її праві са-мостійно вирішувати всі нутрішні й зовнішні політичні проблеми без втручання інших де-ржав, організацій, осіб. Суверенітет – одна з головних ознак державності.
СУДДЯ – посадова особа (голова, заступник голови і суддя відповідно: Верховного Суду України, Верховного Суду АРК, Київського і Севастопільського міських, міжобласного, районного (міського), міжрайонного (окруж-ного), військового суддів, народний засіда-тель) обрана у встановленому законом поря-дку до складу судового органу. Суддя підпо-рядковується тільки закону, є незалежною посадовою особою, недоторканість якої гара-нтується законом. Суддя не може без згоди ВРУ затриманий чи заарештований до вине-сення обвинувального вироку. Держава забе-зпечує особисту безпеку суддів та їхніх сі-мей. Судді забороняється членство в політ. партіях і профспілках. Посаду судді може зайняти лише громадянин України віком не молодший 25 років, який має вищу юридич-ну освіту і стаж роботи у сфері права не менш як 3 роки, проживає в Україні не менш 10 років і володіє державною мовою.
СУДОВА ВЛАДА УКРАЇНИ – за Конституцією Ук-раїни (ст 6) С.В. є однією з гілок влади, реа-лізується шляхом виконання своїх повнова-жень Конституційним Судом України, Вер-ховним Судом України, Вищим Арбітраж-ним Судом України та судами в областях, районах та містах. Рішення, які приймають судові органи (судові інстанції) мають силу закону по кожній конкретній справі (арбітра-жній, адміністративній, кримінальній або ци-вільній) і можуть бути переглянуті тільки у відповідності із законом. Можливість для бу-дь-якої фізичної чи юридичної особи захис-тити свої права шляхом зверення до суду є однією з найголовніших ознак правової де-мократичної держави та свідченням ефектив-ності судової влади.
ТЕРИТОРІЯ – частина земної кулі, що знаходи-ться під суверенітетом певної держави (сухо-путні, водні, підземні та повітряні простори).
ТРУДОВЕ ПРАВО – галузь права, що регулює суспільні відносини, які виникли у зв’язку з використанням найманої праці громадян у державних, колективних, кооперативних, громадських організаціях та установах, на підприємствах будь-якої форми власності.
ТРУДОВИЙ ДОГОВІР – угода між працівником і власником підприємства, установи, організації або уповноваженим ним органом, від-повідно до якої працівник зобов’язується ви-конати роботу, визначену цією угодою, під-порядковуватися внутрішньому трудовому розпорядку, а власник зобов’язується випла-чуватися працівникові заробітну плату і за-безпечувати умови праці, необхідні для ви-конання роботи, передбачані законодавством про працю, колективним договором і угодою сторін.
ТРУДОВИЙ КОНТРАКТ – письмовий договір між роботодавцем та працівником, що містить взаємні зобов’язання сторін.
УГОДА – дія особи, як передбачена законом так і та, що законом не передбачена, але не суперечить йому і спрямована на виникнен-ня, зміну або припинення цивільних прав і обов’язків. Угоди бувають односторонніми, якщо вони вчинені з волі однієї сторони, а також дво- чи багатосторонніми, якщо вони вчинені з волі двох або більше сторін.
УНІТАРНА ДЕРЖАВА (від лат. єдність) проста за своїм устроєм держава, у складі якої відсутні самостійні державні утворення і яка має тіль-ки адміністративно-територіальний поділ. Унітарна держава може вкл. автономії.
ФЕДЕРАЦІЯ (від лат. союз) – форма державно-го устрою, за якого держава складається з рі-вноправних одиниць (республік, земель, кра-їв), однак має єдині законодавчі й виконавчі органи, законодавство тощо. Водночас кож-на складова частина федерації має й свої за-конодавчі, виконавчі, судові органи. Влада суб’єктів федерації обмежена тими правами, що належать федераців в цілому.
ФОРМА ДЕРЖАВНОГО ПРАВЛІННЯ – структура і правове становище вищих органів державної влади та встановлений порядок взаємовідно-син між ними. Визначальною ознакою фор-ми правління є правовий статус глави держа-ви. Види форми правління: президентська, парламентська республіка, змішана президе-нтсько-парламентська республіка, монархія, парламентська монархія, дуалістична монархія.
ФОРМА ДЕРЖАВНОГО УСТРОЮ – порядок терито-ріального поділу держави, взаємовідносин її складників між собою й державою в цілому та відповідної організації державних органів.
