оподаткування” від 18 лютого 1997 р. Згідно з цим законом установлення і скасування податків до бюджетів і до державних цільових фондів здійснюється ВРУ, а також – у межах, установлених цим законом, іншими ЗУ про оподаткування, - ВР АРК, сіль-ськими, селищними, міським радами. ВР АРК, сільські, селищні, міські ради мають право встановлювати додат-кові пільги з оподаткування в межах сум, що надходять до їхніх бюджетів. Ставки, механізм справляння подат-ків і пільги з оподаткування визначаються тільки зако-нодавчими актами про оподаткування. Податкова систе-ма України базується на принципах: стимулювання під-приємницької виробничої діяльності та інвестиційної активності; обов’язковості; рівнозначності й пропорцій-ності; рівності, недопущення будь-яких проявів подат-кової дискримінації; соціальної справедливості; стабіль-ності; економічної обгрунтованості; рівномірності спла-ти; компетенції; єдиного підходу й доступності.
55. Поняття податку та обов’язкового платежу, їх ви-ди. Податок – обов’язковий внесок до бюджету відпові-дного рівня або державного цільового фонду, здійснюв-аний платниками в порядку й на умовах, визначуваних законодавчими актами про оподаткування. Податки сп-лачуються в певному розмірі та в чітко визначені стро-ки. Обов’язкові платежі – це податки і збори. Усі подат-ки можна розділити на види за різними ознаками. Зале-жно від характеру платника розрізняють: податки з юри-дичних осіб (податок на прибуток, ПДВ тощо); податки з фіз. осіб (прибутковий податок, податок на промисел тощо). За формою обкладення податки поділяються на: прямі (або прибутково-майнові, належать податки, що сплачуються в процесі придбання та накопичення мате-ріальних ресурсів; визначаються розміром об’єкта опо-даткування, включаються до ціни товару і сплачуються виробником або власником; своєю чергою поділяються на особисті податки (податок на прибуток п-в, податок на доходи фіз. осіб, податок на промисел; збір за спец. Використання природних ресурсів; плата за торговий патент тощо); реальні (подаок на нерухоме майно, плата за землю, податок із власників транспортних засобів тощо)) та непрямі (податки на споживання, стягуються в процесі реалізації товарів чи послуг, включається у виг-ляді надбавки до їхньої ціни та сплачується споживачем; до них належать акцизний збір, ПДВ, мито, держ. мито). Всі податки поділяються на загальнодержавні і місцеві. До загальнодержавних обов’якових платежів належать: податок на додану вартість; акцизний збір; податок на прибуток підприємств; податок на доходи фіз. осіб; ми-то; держ. мито; податок на нерухомість; податок за зем-лю; рентні платежі; податок із власників транспортних засобів та інших самохідних машин і механізмів; пода-ток на промисел; збір на обов’язкове соц. страхування; збір за спеціальне викорис-тання природних ресурсів; збір до Державного інноваційного фонду тощо). До міс-цевих обов’язкових платежів віднесено: готельний збір; збір за припаркування автотранспорту; ринковий збір; збір за видачу ордера на квартиру; курортний збір; збір за участь (виграш) у бігах на іподроиі; збір за право вик-ористання місцевої символіки; збір за право проведення кіно- і телезнімань; збір за проведення місцевого аукціо-ну, конкурсного розпродажу й лотерей; збір за проїзд територією прикордонних областей автотранспорту, що прямує за кордон; збір із власників собак тощо. Залежно від характеру використання податки поділяють-ся на за-гального призначення (використовуються на загально-державні потреби без конкретизації заходів чи видатків) та спеціальні (цільові) податки (зараховуються до держ. цільових фондів і використовуються виключно на фі-нансування конкретних видатків – збір на обов’язкове державне пенсійне страху-вання). За періодичністю стяг-нення податки поділяються на6 разові, систематичні (ре-гулярні).
56. Права та обов’язки платника податку.
Сукупність податків і зборів до бюджетів і державних цільових фондів, що справляється у встановленому законами Укр порядку, становить сисему оподаткування. Суб”єктами елементів податку виступаєть платники податків, до яких входять юридичні і фізичні особи, на якихз згідно із законом Укр покладено обов”язок сплачувати податки і збори (обов”язкові платежі).
На платників податку покладаються такі обов'язки: вес-ти бухгалтерський облік; подавати декларації, бухгал-терську звітність та інші документи й відомості, пов'я-зані з обчисленням і сплатою податків; сплачувати нал-ежні суми податків у встановлені законами терміни; допускати посадових осіб державних податкових орга-нів до обстеження приміщень, що використовуються для одержання доходів чи пов'язані з утриманням об'єк-тів оподаткування, а також для перевірок із питань об-числення і сплати податків. Платники податків мають такі права: подавати документи, що підтверджують пра-во на пільги з оподаткування; одержувати та ознайом-люватися з актами перевірок, проведених державними податковими органами; оскаржувати рішення держав-них податкових органів та дії посадових осіб.
57. Відповідальність за порушення податкового зако-нодавства.
Відповідальність за правильність обчислення, своєчасність сплати податків і додержання законів про оподаткування несуть платники податків відповідно до законів України. Суми податків, не внесені у визна-чений термін, а також суми штрафів та інших фінансо-вих санкцій стягуються за весь час ухилення від сплати податків з юридичних осіб незалежно від форм власнос-ті та результатів фінансово-господарської діяльності у беззаперечному порядку, а фізичних осіб – у судовому порядку або через нотаріальні контори за виконавчими листами. Умисне ухилення від сплати податків, зборів, інших обов’язкових платежів, вчинене посадовою осо-бою підприємства, установи, організації, незалежно від форм власності, або фізичною особою, якщо ці діяння призвели до ненадходження до бюджетів чи державних цільових фондів коштів у значних розмірах, тягне кри-мінальну відповідальність. Ухилення від подання декла-рації про доходи від заняття кустарно-ремісничим про-мислом, іншою індивідуальною трудовою діяльністю чи про інші доходи, що оподатковуються прибутковим по-датком, та в інших випадках, коли подання декларації передбачено законодавством, або несвоєчас-не подання декларації, чи включення до неї явно перекручених да-них, становить адміністративне правопорушення. До ад-міністративної відповідальності притя-гуються також по-садові особи органів державної влади та місцевого само-врядування за незаконне надання підприєм-цям подат-кових пільг, які ставлять їх у привілейоване становище щодо інших підприємців. Керівники та інші посадові особи банків та інших фінансово-кредитних установ за невиконання вимог, передбачених законодавчими акта-ми про оподаткування, а також за неподання держ. пода-ковим органам відомостей про відкриття рахунків суб’єктам підприємницької діяльності притягуються до відповідальності згідно з законами України.
58. Банківська система України.
Банк – це установи, ф-єю яких є кредитування суб’єктів господарської діяльності та громадян за рахунок залуче-ння коштів підприємств, установ, організацій, населення та інших кредитних ресурсів, касове й розрахункове об-слуговування народного господарства, виконання валю-тних та інших банківських операцій, передбачених чин-ним законодавством. Банківська система є дворівневою і скл. з Нацбанку та комерційних банків, у тому числі Зовнішньоекономічного банку України, Ощадного бан-ку україни, республіканських та інших комерційних ба-нків різних видів і форм власності. Нацбанк є централь-ним банком держави, її емісійним центром. Він прово-дить єдину державну політику в царині грошового обігу, кредиту, зміцнення грошової одиниці, організує міжба-нківські розрахунки, координує діяльність банківської системи в цілому, визначає курс грошової одиниці від-носно валют інших країн. Нацбанк створює Держ. скар-бницю республіки та організовує її діяльність. Нацбанк репрезентує інтереси України у відносинах із централь-ними банками інших країн. Нацбанк згідно з законодав-ством України нагромаджує золотовалютні резерви, що зараховуються на його баланс, здійснює операції з їх ро-зміщення. Комерційні банки різних видів і форм власно-сті створюються на акціонерних або пайових засадах. Засновниками, акціонерами (учасниками) комерційних банків можуть бути юридичні та фізичні особи, за виня-тком рад народних депутатів усіх рівнів, їхніх виконав-чих органів, політичних і проф-спілкових організацій, спілок і партій, громадських фондів. Частка будь-якого з засновників, акціонерів не повинна перевищувати 35% статутного фонду банку. Комерційний банк діє відповід-но статуту. Комерційні банки можуть відкривати на території України та за її межами філіали та представ-ництва за погодженням із Нацбанком України.
59.Поняття банку. Види банків вУкр
Банк – юридична особа, яка має виключне право на підставі ліцензії НБУ здійснювати у сукупності такі операції: залучення на вклади грошових коштів фізичних та юридичних осіб і розміщення зазначених коштів від свого імені, на власних умовах та на власний ризик, відкриття і ведення банківських рахунків фіз і юр осіб. Комерційний банк є суб”єктом підпри-ємницької діяльності, підприємством з особливим правовим положенням. Банки в Укр можуть функціонувати як універсальні або спеціалізовані. Універсальними є банки, які здійснюють рівною мірою всі банківські операції. Спеціалізованими є банки, які здійснюють в основному кілька банківських операцій. За спеціалізацією банки можуть бути ощадними, інвестиційними, іпотечними, розрахунковими(кліринговими). Державні банки – банки, 100% статутного капіталу якого належить державі, засновуються за рішенням Каб мін Укр. Кооперативні банки створюються за принципом територі-альності і поділяються на місцеві та центра-льні(к-сть учасників не менше 50 осіб, статутний капітал поділяється на паї). НБУ є центральним банком Укр, особливим центральним органом державного управління, юридичною особою, неприбу-тковою організацією. Забезпечення стабільності національної грошової одиниці- гривні- є основною функцією НБУ.
60. Правовий статус Націоанального банку України.
Правовий статус банків і порядок здійснення банківсь-кої діяльності в Україні визначаються статтями 99, 100 Конституції України та ЗУ “Про банки і банківську дія-льність” від 20 березня 1991 року. НБУ є центральним банком держави, її емісійним центром. Він проводить єдину державну політику в царині грошового обігу, кре-диту, зміцнення грошової одиниці, організує міжбан-ківські розрахунки, координує діяльність банківської системи в цілому, визначає курс грошової одиниці від-носно валют інших країн. Йому нале-жить монопольне право на випуск грошей в обіг, а також випуск нац. гро-шових знаків за рішенням ВРУ. Основною ф-єю НБУ є забезпечення стабільності грошової одиниці України. НБУ створює Держ. скарбницю республіки та організо-вує її діяльність, зберігає резервні фонди грошових зна-ків, дорогоцінні метали та золотовалютні запаси. НБУ репрезентує інтереси України у відносинах із централь-ними банками інших країн, у міжнародних банках та ін-ших фінансово-кредитних організаціях, де міждержавне співробітництво передбачене на рівні центральних бан-ків. НБУ згідно з законодавством України нагромаджує золотовалютні резерви, що зараховуються на його ба-ланс, здійснює операції з їх розміщення (у тому числі і в іноземних банках) самостійно або через банки, уповно-важені ним на виконання зовнішньоекономічних опера-цій. Рада НБУ розробляє основні засади грошово-креди-тної політики та здійснює контроль за її проведенням. Правовий статус Ради НБУ визначається законом. Кері-вним органом НБУ є Правління. Правління НБУ: розг-лядає стан грошового обігу і розробляє пропозиції щодо основних напрямків державної грошово-кредитної полі-тики; ухвалює рішення про рівень резервних вимог і нормативів, процентних ставок на кредити, що надаєть-ся комерційними банками; веде економічні розробки в царині грошового обігу та банківської справи, методики бухобліку і звітності; проводить іншу діяльність із вико-нання його ф-ій згідно зі Статутом НБУ. Правління НБУ скл. з голови Правління, його заступників і членів Прав-ління.
61. Правове положення банків в Укр
Банк – юридична особа, яка має виключне право на підставі ліцензії НБУ здійснювати у сукупності такі операції: залучення на вклади грошових коштів фізичних та юридичних осіб і розміщення зазначених коштів від свого імені, на власних умовах та на власний ризик, відкриття і ведення банківських рахунків фіз і юр осіб. Комерційний банк є суб”єктом підпри-ємницької діяльності, підприємством з особливим правовим положенням. Банки в Укр можуть функціонувати як універсальні або спеціалізовані. Банки мають право на підставі ліцензії здійснювати перелік операцій: 1. приймання вкладів(депозитів); 2. відкриття та ведення поточних рахунків; 3. розміщення залучених коштів від свого імені, на власних умовах та на власний ризик ; 4. операції з валютними цінностями; 5. емісія власних цінних паперів; 6. організація купівлі та продажу цінних паперів; 7. здійснення операцій на ринку цінних паперів; 8. лізинг; 9. випуск, купівля, продаж і обслуговування чеків, векселів та ін платіжних інструментів; 10.факторинг; 11.випуск банківських платіжних карток;12.надання консультаційних та інформаційних послуг щодо банківських операцій. Банкам забороняється діяльність у сфері матеріального виробництва, торгівлі і страхування, крім виконання функцій страхового посередника. Також банкам забороняється укладати договори з метою обмеження конкуренції та монополізації умов надання кредитів, ін банківських послуг, встановлення процентних ставок та комісійної винагороди. Банки в Укр створюються у формі акціонерного товари-ства, товариства з обмеженою відповідальністю або кооперативного банку.
62. Поняття система та джерела цивільного права України.
Цивільне право – одна з провідних галузей нац. права України, яка регулює певну групу правових відносин за участю фізичних і юридичних осіб та держави в цілому. Предмет правового регулювання Ц.п. скл. правові відно-сини, що регулюються цивільно-правовими нормами. Це, зокрема, такі групи відносин: майнові відносини; особисті немайнові відноси-ни.Систему Ц.п. України ви-значає розміщення його складових у певній системі, обумовленій взаємозв’язком її елементів – юридичних норм та інститутів. Вона поділяється на дві частини: за-гальну та особливу. Загальну частину Ц.п. скл. правові норми та інститути, що стосуються всіх цивільно-право-вих відносин, а саме: положення про суб'’ктів та об’єкти цивіль-ного права, угоди, представництво й довіреність, позовна давність. Особливу частину Ц.п. скл. норми права, які регулюють окремі групи спеціальних цивіль-но-правових відносин. Вона криє в собі такі інститути: право власності; зо-бов’язальне право; авторське право; право на відкриття; право на винахід, корисну модель, промисловий зразок, знак для товарів і послуг, раціона-лізаторську пропозицію; спадкове право; правоздатність іноземних громадян та юридичних осіб; застосування цивільних законів іноземних держав і міжнародних до-говорів. Як частина юридичної науки, цивільне право вивчає закономірності цивльно-правового регулювання суспільних відносин, історію його становлення й розви-тку, а також розробляє способи його подальшого вдос-коналення.
Джерелами цивільного права України є Конституція України (28.06.1996), Цивільний кодекс України (прий-нятий ЗУ РСР від 18.07.1963 і введений в дію 1.01.1964), Житловий кодекс України (від 30.06.1983 року), ЗУ “Про власність” (від 7 лютого 1991), “Про підприємства в Україні” (від 27 березня 1991), “Про підприєм-ництво” (від 7 лютого 1991), “Про госпо-дарські товариства”, “Про захист прав споживачів”, “Про об’єднання грома-дян”,“Про приватизацію державного житлового фонду”, “Про приватизацію майна державних підприємств”, “Про малу приватизацію”, “Про заставу”, “Про цінні папери та фондову біржу” (від 18 червня 1991) та ін. Серед інших нормативних актів, що є джерелами циві-льного права, а отже й містять цивільно-правові норми, можна відмітити укази Президента (наприклад, “Про тимчасові Положення про правову охорону об’єктів промислової власності та раціоналізаторських пропози-цій в Україні” від 18 вересня 1992), постанови й розпо-рядження КМУ (скажімо, постанова КМУ “Про мініма-льні ставки авторської винагороди за використання тво-рів л-ри й мистецтва” від 18 лбтого 1994), а також поло-ження, інструкції, накази та інші відомчі нормативні акти, які стосуються майнових та особистих немайнових відносин, що приймаються міністерствами й відомства-ми України.
63. Поняття та структура цивільних правовід-носин. Цивільно-правові відносини – врегульовані нор-мами цивільного права майнові та особисті немайнові відносини, учасники яких виступають юридично рівх-ними носіями прав та обов'язків. Цивільно-правові від-носини скл. з трьох основних елементів: суб'єктів, об'єк-тів і змісту. Суб'єктами цивільно-правових відносин мо-жуть бути фізичні та юридичні особи, а також держава Укр, АР Крим, територіальні громади, іноземні держави та інші суб”єкти публічного права. Об'єктами цивільно-правових відносин можуть бути: речі, дії, продукти творчої діяльності, особисті немайнові блага. Зміст цивільно-правових відносин утворюють цивільні права та обов”язки суб”єктів правовідносин. У даному випадук суб”єктивне право – це заснована на законі можливість конкретної особи здійснювати певні дії та вимагати задоволення свого інтересу від зобов”язаної особи. Зміст суб”єктивного права знаходить своє відображення у відповідних можливостях учасника зазначених відносин: здійснювати певні дії(купувати,продавати тощо); можливість звернутися до застосування примусової сили державного апарату для реалізації правовимоги. Цивільні правові відносини виникають. Змінюються або припиняються на підставі юрид фактів, тобто обставин. Які мають юрид значення і породжують певні правові наслідки.
64.Суб”єкти цивільних првовідносин
Суб”єктами цивільних правових відносин є фіз та юр особи, які вступають між собою в цивільно-правові відносини з приводу майна та особистих немайнових благ. В окремих випадках суб”єктами зазначених відносин може бути держава, АР Крим, територ гроиади, інозем держави та ін суб”єкти публічного права. Людина як учасник цивільних відносин вважається фіз особою. До фіз осіб належать громадяни Укр. Інозем громадяни та особи без громадянства. Для визнання осіб суб”єктами цивіль права необхідна наявність їх правоздатності та дієздатності. Цивіль првоздатністю назив здатність особи мати цивільні права і нести цивільні обов”язки. Правоздатність у громадянина Укр виникає у момент його народження і припиняється з його смертю.Цивіль дієздатність – здатність іфз особи своїми діями набувати для себе цивіль прав і самостійно їх здійснювати , а також здатність своїми діями створювати для себе цивіль обов!язки, самостійно їх виконувати та відповідати у разі їх невиконання. Цивіль дієздатність поділя-ється ена такі види:-повна дієздатність настає з досягненням повноліття, у разі одруження до досягнення повноліття з моменту реєстрації шлюбу-неповна дієздатність – мають фіз особи від 14 до 18 років-часткова цивіль дієздатність характерна для осіб віком до 14 років, які не несуть цивіль-прав відповідальності за заподіяну ними шкоду-обмежена цивіль дієздатність визначається судом щодо фіз осіб, які ситраждають на психічний розлад здоров”я.Громадянам, які внаслідок хронічного стійкого психічного розладу здоров”я не здатні усвідомлювати значення своїх дій чи керувати ними, може бути визнаним судом недієздатним.
65. Цивільна правоздатність та дієздатність грома-дян України.Для визнання осіб суб”єктами цивіль права необхідна наявність цивіль правосуб”єктності, тобто їх правоздатності та дієздатності. Цивільною правоздатністю називається здатність особи мати цивільні права і нести цивільні обов'язки. Правоздатність у громадянина України вини-кає від дня народження і припиняється з його смертю. Цивільна дієздатність – це здатність громадянина своїми діями набувати цивільних прав і створювати для себе цивільні обов'язки, тобто його здатність розпоряджатися власними правами і нести відповідальність за свої дії. Цивіль дієздатність поділяється ена такі види:-повна дієздатність настає з досягненням повноліття, у разі одруження до досяг-нення повноліття з моменту реєстрації шлюбу-неповна дієздатність – мають фіз особи від 14 до 18 років-часткова цивіль дієздатність характерна для осіб віком до 14 років, які не несуть цивіль-прав відповідальності за заподіяну ними шкоду-обмежена цивіль дієздатність визначається судом щодо фіз осіб, які ситраждають на психічний розлад здоров”я.Громадянам, які внаслідок хронічного стійкого психічного розладу здоров”я не здатні усвідомлювати значення своїх дій чи керувати ними, може бути визнаним судом недієздатним.У разі коли громадянин зникає, його місце перебу-вання невідоме та його розшуки не дають позитивних результатів, а тривала відсут-ність на місці його проживання робить правовідносини за його участю невизначеними, громадянин визнається безвісно відсутнім, а потім оголошується померлим у порядку, визначеному чинним законодавством.
66. Поняття юридичної особи та її право-суб`єктність
Юридичними особами визнаються організації, які мають відокремлена майно, можуть набувати майнових та осо-бистих немайнових прав і нести обов'язки, бути пози-вачем і відповідачем у судових органах. Правовими оз-наками юридичної особи є: організаційна єдність; наявність відокремленого майна; можливість виступати в цивільному обороті від власного імені; здатність са-мостійно нести майнову відповідальність. Юридичні особи наділено цивільною правосуб`єктністю, тобто цивільною правоздатністю та цивільною дієздатністю, які виникають водночас із моменту їх державної реєст-рації. Цивільна правоздатність юридичної особи визна-чається характером і змістом діяльності юридичної осо-би, що передбачена статутом організації. Цивільна дієз-датність здійснюється відповідними органами юридич-ної особи, які можуть бути як єдиноначальними, так і колегіальними. Для юридичної особи правосуб`єктність виникає: з моменту затвердження статуту або положен-ня; з моменту видання компетентним органом постано-ви про утворення організації; з моменту реєстрації ста-туту, якщо він підлягає реєстрації. Залежно від харак-теру власності розрізняють такі види юридичних осіб: державні; колективні; орендні; акціонерні; спільні, за участю закордонних суб'єктів; приватні; сімейні; релі-гійні та ін. За характером діяльності юридичні особи поділяються на: підприємства, що виробляють про-дукцію; установи, котрі надають послуги населенню; колгоспи – колективні виробничі сільськогосподарські підприємства; комерційні та інші організації. Правосуб`-єктність юридичної особи припиняється: з моменту її ліквідації; з моменту реорганізації.
67.Види юридичних осіб
Юридичними особами визнаються організації, які мають відокремлена майно, можуть набувати майнових та осо-бистих немайнових прав і нести обов'язки, бути пози-вачем і відповідачем у судових органах. Розподіл юридичних юсіб на види здійснюється за різними класийікаційними ознаками. Залежно від порядкі їх створення та цілей, розрізняють юридичних осіб приватного права та юридичних осіб публічного права. Юридична особа приватного права створюється на підставі установчих документів. Юридична особа публічного права створюється розпорядчим способом органом держ влади.органом влади АРК та органом місцевого самоврядування. Залежно від форми власності, на якій вони засновані, юр особи поділяються на приваині та державні. Окремо виділяють іноземні юр особи, міжнароднв орг-ії та об”єднання. Відповідно до нового ЦКУ залежно від організаційно-прав форми юр осіб поділяють на товариства та установи. Товариством є організація, створена шляхом об”єднання осіб. Які мають право участі у цьому
