користування земля може надаватися радам народних депутатів із земель, що знаходяться в державній власності, а в тимчасове ко-ристування – із земель, що знаходяться в колективній і приватній власності, відповідним власником
109. Екологічні права та обов’язки громадян
Екологічне право – система правових норм, якими регу-люються суспільні відносини з охорони навколишнього природного середовища і раціонального використання природних ресурсів. До складу системи входять земе-льне, водне, лісове, гірниче право, інші галузі права, якими регулюються відносини з охорони й раціона-льного використання певних видів природних ресурсів. Екологічні права і обов'язки громадян України – сис-тема юридично закріплених за громадянами повнова-жень і зобов'язань в екологічній сфері. Вони закріплені в ЗУ “Про охорону навколишнього природного середови-ща”. Громадянин України має право на: безпечне для життя і здоров`я навколишнє природне середовище; об'єднання в громадські природоохоронні формування; одержання в установленому порядку повної та дос-товірної екологічної інформації тощо. В Конституції України записано: “Кожен має право на безпечне для життя і здоров`я довкілля та на відшкодування завданої порушенням цього права шкоди. Кожному гарантується право вільного доступу до інформації про стан довкілля, про якість харчових продуктів і предметів побуту, а також право на її поширення”. Громадяни зобов'язані: берегти, охороняти й раціонально використовувати при-родні багатства; не порушувати екологічних прав інших суб'єктів; компенсувати завдану ними шкоду тощо.
110. Механізм забезпечення екологічної безпеки в Україні
Під мех-змом забезпечення екол безпеки розуміють комплекс взаємопов’язаних держ-правових засобів, спрямованих на досягнення екол безпеки шляхом регулювання і контролю д-сті суб’єктів еколог правових відносин за допом еколого-правових норм.
Охорона навколишнього природного середовища – ск-ладова раціонального природокористування. У правових формах захищаються переважно всі компоненти, що складають природне середовище. Головними норматив-но-правовими актами, що регулюють основи організації охорони навколишнього природного середовища, є ЗУ: “Про охорону навколишнього природного середовища”, “Про охорону атмосферного повітря”, “Про природно-заповідний фонд України”, “Про тваринний світ”, “Про карантин рослин”, кодексами – земельним, лісовим, вод-ним, про надра, “Про ветеринарну медицину”, “Про пла-ту за землю”.
У системі правових заходів забезпеч еколог безпеки важливе місце посідають еколог програми, еколог експертиза, контроль і нагляд у галузі охорони навк середовища, освіта і виховання в зазначеній галузі, еколог страхування(орг заходи, нормативно-регулятивні заходи, забезпечу-вальна заходи)
Підсумовуючи наведене, слід зазначити, що еколог безпека досягається тільки комплексним застосування вказаних заходів.
111. Поняття, система та джерела кримінального права
Кримінальне право – одна з галузей права України, що охоплює два основні інститути: злочин і покарання. По-няття “кримінальне право” прийнято розглядати у двох його значеннях:по-перше, позитивне(об'єктивне) кримі-нальне право – це самостійна галузь законодавства, репре-зентована самодостатнім законодавчим актом – Кримінальним кодексом; по-друге, кримінальне право – це галузь юридичної науки про чинний кримінальний закон і судову практику його застосування, про його історію й теорію, про кримінальні закони інших держав. Позитивне(об'єктивне) кримінальне право України – су-купність юридичних норм, установлених вищим законодавчим органом державної влади – ВРУ, що виз-начають, які суспільно небезпечні діяння є злочинними і які покарання належить застосовувати до осіб, що їх скоїли. Кримінальне законо-давство – система законів, уведених у дію вищими зако-нодавчими органами держав-ної влади, які визначають основи і принципи кримінальної відповідальності, ус-тановлюють, які суспільно небезпечні дії є злочином і яке покарання може бути застосоване до особи, котра його вчинила.
Джерела КП- це система внутрішніх нац крим законів і міжнар правових актів, що містять норми КП.Джерелом, що містить норми прямої дії є Конституція Укр, всі крим-правові норми повинні їй відповідати, якщо ж ні, то вона (норма) не має юр сили. Осн нац джерелом крим законодавства є Кримін кодекс Укр, який являє собою систематизований законодавчий акт, що склад із Загальної(визначені всі базові інститути і поняття, що застос до всіх приписів Особливої частини КК) та Особливої частини(визнач крим відповідальність за окремі конкретні злочини).
112. Поняття, ознаки та види злочинів
Злочином за КК визнається суспільно небезпечне діян-ня(дія чи бездіяльність), що посягає на суспільний лад України, його політичну та економічну системи, влас-ність, особу, політичні, трудові, майнові та інші права і свободи громадян, а так само інше, передбачене кри-мінальним законом суспільно небезпечне діяння, яке по-сягає на правопорядок. Ознаками злочину є суспільна небезпека, кримінальна протиправність, винність і кара-ність діяння. Суспільна небезпека – оцінна категорія, що характеризується певними діями чи бездіяльністю, зав-дає шкоди чи створює загрозу спричинення такої шкоди об'єктам, що охороняються кримінальним законом. Кримінальна протиправність – указує, що лише діяння, прямо передбачене криміналь-ним законом як злочин, може вважатися злочином. Винність – указує, що діяння вважається злочинним, якщо воно здійснене умисно чи з необережності. Караність, як ознака злочину, вказує, що за будь-які злочини в законі існують певний вид і термін покарання.
Злочини бувають: злочини проти держави, злочини роти життя, здоров`я, волі та гідності особи, майнові злочини, хуліганство, знищення і зруйнування пам'яток історії та культури, втягнення неповнолітніх у злочинну діяльність.
113. Склад злочину як підстава кримінальної відповідальності
Кримінальна відповідальнасть – вид юридичної відпові-дальності, що встановлюється держ в кримін законі, накладається судом на осіб, які винні у вчиненні злочину, та мають нести зобов’язання особистого, майнового чи організаційного характеру. Кримін відп-сть несе тільки особа, винна у вчиненні злочину, тобто особа, яка умисно чи необережно вчинила діяння, що передбачене кримін законом як сус-но небезпечне. Часто ствердж, що єдиною підставою кримін відп-сті є наявність складу злочину.
Під складом злочину мають на увазі сукупність передба-чених кримінальним законом об'єктивних і суб'єктивних ознак, що кваліфікують суспільно небезпечне діяння як злочин. Вирізняють такі елементи складу злочину: об'єкт, об'єктивна сторона, суб'єкт, суб'єктивна сторона. Об'єктом злочину можуть бути: суспільний лад України, його політична та економічна системи, власність, особа, політичні, трудові, майнові та інші права і свободи громадян. Об'єктивна сторона – це зовнішній вираз злочину, що його складає діяння(дія чи бездіяльність), спричинені ним суспільно-небезпечні шкідливі наслідки і причинний зв'язок між діянням та його наслідками. Дія – це активна, сусп-но небезпечна, передбачена кримін законом поведінка суб'єкта; бездіяльність – пасивна поведінка яка проявилась у невиконання особою тих дій, що їх вона повинна була і могла, у певній ситуації, здійснити. Наслідком злочину називають збиток, шкоду, якої завдає діяння об'єктові злочину. Суб'єкт злочину – це індивід, фіз особа, що досягла певного віку і є осудною. Суб'єктивна сторона – внутрішня, психічна діяльність особи, яка вчинила злочин. Ознаками суб'єкт сторони є провина, мотив і мета злочину. Під провиною слід розуміти псих ставлення особи до скоєного нею суспільно небезпечного діяння і сусп-небезпечних наслідків у формі наміру чи необережності. Намір як форма провини хар-ться тим, що особа усвідомлює суспільно-небезпечний характер своєї дії(бездіяльності), передбачає суспільно небезпечні її наслідки та бажає, або свідомо допускає їх настання. Необ-ережність у вчиненні злочину має місце тоді, коли особа передбачає сусп-небезпечні наслідки свого діяння і легко-важно розраховує на запобігання їм або не передбачає можливості настання таких наслідків, хоча повинна була і могла їх передбачити. Розрізняють злочинну самовп-ість і злочинну недбалість. Мотив – це внутр процеси, що відображ у свідомості особи і спонукають її вчинити злочин. Мета – це уява особи про бажаний результат, до якого вона прагне, скоюючи злочин. Мотив і мета – обов'язкові ознаки складу злочину лише тоді, коли вони передбачені в конкретній статті закону.
114. Обставини, що виключають злочинність діяння
До них належать: необхідна оборона, крайня необхідність, затримання злочинця. Необхідною обороною є дії, вчинені з метою захисту інтересів чи прав особи, яка захищається, або захисту іншої особи, інтересів с-ва чи держави від суспільно небезпечного посягання. Перевищення меж необхідної оборони тягне за собою відповідальність лише у випадках, спеціально передбачених кримінальним законом. Затриманні нападника є правомірним за таких умов: особа вчинила діяння, що має ознаки злочину; особа, яка вчинила напад, ухиляється від затримання; заподіяння шкоди може мати місце лише з метою затримання особи та передачі її органам влади; шкода, завдана особі, яка вчинила напад, має бути вимушеною; дії з затримання, включно із заподіян-ням шкоди, відповідали небезпечності посягання та обставинам затримання злочинця. Крайня необхадність – правомірне заподіяння шкоди для усунення небезпеки, яка загрожує державним, громадським чи особистим інтересам, що охороняються законом, здійснене за обставин, коли ця небезпека не може бути усунута іншими засобами і заподіяна шкода менш значна, ніж відвер-нена.
115. Поняття, мета та види покарань
Кримінальне покарання – засіб державного примусу, що застосовується судом із винесенням вироку щодо особи, яка вчинила злочин. Метою покарання є: кара за вчинений злочин; виправлення та перевиховання засуджених; запобігання вчиненню нових злочинів як засудженими, так і іншими особами. Основні покарання: позбавлення волі на строк від 3 місяців до 10 років; виправні роботи без позбавлення волі на строк від 2 місяців до 2 років; позбавлення права обіймати певні посади або на якийсь вид діяльності на строк до 5 років; штраф; громадська догана. Biдпoвiднo дo cт. 23 KK Укpaїни пoкapaння пoдiляютьcя нa тpи гpyпи: ocнoвнi; дoдaткoвi (дoпoвнeння дo ocнoвниx); змiшaнi.
Ocнoвнi noкapaння: пoзбaвлeння вoлi; випpaвнi poбoти бeз пoзбaвлeння вoлi; пoзбaвлeння пpaвa oбiймaти пeвнi пocaди aбo нa якийcь вид дiяльнocтi; штpaф; гpoмaдcькa дoгaнa.
Дoдamкoвuмu noкapaннямu визнaютьcя: кoнфicкaцiя мaйнa; пoзбaвлeння звaння, paнгy, чинy; пoзбaвлeння бaтькiвcькиx пpaв згiднo з чинним зaкoнoдaвcтвoм.
Вuняmкoвa мipa noкapaння дoпycкaeтьcя зacтocyвaння cмepтнoї кapи — poзcтpiлy зa ocoбливo тяжкi злoчини y випaдкax, cпeцiaльнo пepeдбaчeниx ocoбливoю чacтинoю KK Укpaїни.
Kpuмiнaльнa вiдnoвiдaльнicmь - вuд юpuдuчнoi вiдnoвiдaлънocmi, щo вcmaнoвлюєmьcя дepжaвoю в кpuмiнaльнoмy зaкoнi, нaклaдaєmьcя cyдoм нa ociб, якi вuннi y вчuнeннi злoчuнy, ma мaюmь нecmu зoбoв'язaння ocoбucmoгo, мaйнoвoгo чu opгaнiзaцiйнoгo xapaкmepy.
Cyкyпнicть oзнaк, якi визнaчaють дiяння як злoчин, мae нaзвy cклaд злoчинy. Toмy cтвepждyють, щo єдинoю пiдcтaвoю кpимiнaльнoї вiдпoвiдaльнocтi є нaявнicть cклaдy злoчинy.
116. Злочини проти власності.
Згідно з законами Конституції Укр кожен має право володіти, користуватись і розпоряджатися своєю власністю: ніхто не може бути протиправно позбавлений права власності. Право приватної власності є непорушним. Стаття Конституції Укр наголошує, що держава забезпечує захист прав усіх об’єктів права власноті. Видовими об’єктами злочинів проти власності є ті сусп відносини власності, на які посягають окремі, конкретні види посягань – крадіжки, грабежі, розбої, шахрайства тощо. Безпосередніми об’єктами злочинів є власність окремої особи(фіз або юр). Предметами цих злочинів є: майново-матеріальні речі, створені працею людей для задоволення матеріальних і культ потреб, що мають вартість і ціну; гроші; цінні папери – облігації, чеки, сертифікати, векселі, акції тощо. Головною об’єктивною ознакою злочинів є те, що відносини власності – це головний безпосередній об’єкт посягання. Другою головною ознакою злочинів є їх суб’єктивна сторона. Переважна більшість цих злочинів скою-ється умисно. Злочини проти власності розподіляються на групи:
1. розкрадання чужого майна (грошей, цінностей): крадіжєки, грабежі, шахрайство, вимагання, привласнення, розтрата майна тощо.
2. спричинення власникові майнової шкоди (ці корисливі посягання не мають ознак розкрадання)
3. некорисливі посягання на власність (умисне знищення, пошкодження майна, порушення обов’язків по охороні майна тощо)
119. Злочини проти особи
Конст Укр проголошує, що людина, її життя і здоров’я, честь і гідність, недоторканість і безпека визнаються найвищою соц цінністю, також всі люди є вільні і рівні у своїй гідності та правах, права і свободи людини є невідчужуваними та непорушними. Безпосереднім об’єктом окремих злочинів проти особи виступають певні невідчужувані та непорушні права і свободи людини, родовим об’єктом цих злочинів виступає особа як суб’єкт сусп відносин, видовим об’єктом є життя людини. Одним з найважливіших завдань крим права є боротьба з посяганням на життя людини. Чинне крим законодавство передбачає такі злочини проти життя як вбивство – протиправне позбавлення життя однією людиною (групою людей) іншої людини. Види вбивств: умисне вбивство; умисне вбивство, вчинене в стані сильного душевного хвилювання; умисне вбивство матір’ю своєї новонародженої дитини; умисне вбивство при перевищенні меж необхідної оборони або при перевищенні заходів, необхідних для затримання злочинця; вбивство з необережності; доведення до самогубства; погроза вбивства До злочинів проти здоров’я належать діяння, які можна поділити на три підгруцпи: тілесні ушкодження; побої і мордування, катування; зараження венеричною хворобою та вірусом імунодефіциту. Особливої уваги заслуговують також злочини проти статевої свободи і статевої недоторканості. Сусп-ство регулює вказані стосунки здебільшого нормами моралі і опосередковано – норма-ми сімейного і шлюбного законодавства
117. Злочини у сфері господарської діяльності.
Під злочинами у сфері госп д-сті розуміємо вчинене приватною або посадовою особою при здійсненні госп д-сті умисне або необережне сусп-небезпечне діяння(дію чи безд-сть), що завдає істотної шкоди цій корисній д-сті. Родовим об’єктом госп злочинів слід вважати д-сть, яка відповідала б інтересам громадян Укр. Суб’єкти злочинів у сфері госп д-сті, залежно від обов’язкових і додаткових якостей, власти-вих особі, її місця в структурі об’єкта можна поділити на три категорії: спеціальні( посадова особа ), спуціальноконкретні особи( продавець, працівник побутового обслуговування ), будь – яка особа, що підлягає кримін відпов-сті, яка порушує або не виконує певні госп обов’язки і вимоги поведінки і цій сфері.
Види злочинів:
- контрабанда (переміщення товарів через митний кордон Укр поза митним контролем чи з приховуванням від митного контролю, зроблене у великих розмірах, а також незаконне переміщення істор і культ цінностей, отруйних, сильнодіючих, радіоакт чи вибухових речовин, зброї і боєприпасів, а також контрабанда стратегічно важливих сировинних товарів, стосовно яких законодавством встановлені відпов правила вивозу за межі Укр)
- порушення порядку зайняття госп та банківською д-стю.
- Заняття забороненими видами госп д-сті
- Незаконне виготовлення, зберігання, збут або транспортування з метою збуту підакцизних товарів
- Фіктивне під-цтво(різні, офіційно-зареєстровані особи використовують, як правило, обманні прийоми для здійснення і приховування своєї фактичної д-сті)
- Порушення законодавства про бюджетну систему Укр
- Фіктивне банкрутсво(неправдиве, обманне)
- Підробка знаків поштової оплати і проїзних квитків
- Незаконне виготовлення, підробка, використання або збут незаконно виготовлених, отриманих чи підроблених марок акцизного збору
- Шахрайство з фінансовими ресурсами.
118. Злочини у сфері службової діяльності.
Конституція Уккр передбачає, що органи держ влади та органи місц самовряд, їх посадові особи зобов’язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами Укр. Від реалізації цього принципу значною мірою залежить правильне використання ресурсів держави, своєчасне вирішення соц питань, забезпечення реалізації конституц прав та свободи людини і громадянина. Разом з тим посадові особи різних суб’єктів правовідносин часто допускають злочинні порушення покладених на них обов’язків. Посадові особи різних суб’єктів правовідносин часто допускають злочинні порушення, покладених на них обов’язків. Своїми протиправними діяннями вони серйозно порушують нормальну роботу органів держ влади і органів місц самовряд, під-ств, установ і орг-цій різних форм власності, завдають великої шкоди держ і громадським інтересам, охоронюваним законом правам та інтересам фіз чи юр осіб, підривають авторитет держави, порушують встановлений порядок здійснення посадовими і службовими особами органів держ влади, місц самовряд, управлінських структур та приватного сектора. КК встано-влює крим відпов-сть за найбільш небезпечні порушення посадовими особами своїх обов’язків.Об’єктом злочинів у сфері служб д-сті визнають сусп відносини, що визнають і регулюють зміст правильної роботи держ і громадського апарату. Суб’єктами є в основному посадові особи, але суб’єктом хабаря може бути будь-яка особа, яка досягла до моменту вчинення злочину 16 р. З суб’єктивної сторони, злочин у сфері служб д-сті, за вийнятком служб халатності х-ться умисною формою вини.
120. Поняття, система та джерела міжнародного права.
Міжнар право – це система норм, котра має на меті врегулювання особливого виду соц відносин, учасниками яких є передусім держави, а також деякі інші суб’єкти міжнар права. Термін “міжнар право” на сьогодна є сталим і загальновизнаним, хоча науковці-міжнародники свого часу висловлювали сумніви щодо точності зазначеного терміну. На відміну від інших видів міждерж відносин, у міжнар праві нормам притаманна юр сила, що передбачає особливий мех-зм дії цих норм, зокрема можливість застосування примусу. Джерела міжнар права- звнішня форма виразу норм та основних принипів міжнар права: міжнар договір(включ будь-який міжнар правовий акт-конвенції, декларації, пакти, хартії, власне міжнар договори, угоди, протоколи тощо) і міжнар звичай(правило поведінки субєктів міжнар права, яке встановлюється шляхом його тривалого та одноманітного застосування на міжнар рівні). Головною відмінністю звичаю від міжнар договору є те, що звичаєва норма випливає з практики субєктів міжнар права і не є закріпленою в якомусь конкретноиу документі. Одна і та ж правова норма може ути і звичаєвою і договірною. Система міжнар права – це сукуп принципів і норм міжнар права, які становлять єдине ціле і впорядковані розподілом на відносно самостійні компо-ненти: інститути і галузі міжнар права. Суч системі міжнар права притаманна характерна внутр стр-ра, яка є особливою орг-цієюйого норм, взаємозв’язком норм, інститутів і галузей міжнар права, вона має чітку ієрархію, яка дає можливість визначити роль і місце складових елементів між-нар.права здатні комплексно врегульовувати сучасні міжнар вілносини. У сис-мі між-нар.права окреме місце посідають загальносистемні інститути міжнар.права, які не входять в якусь окрему гаузь міжнар права. Серед таких інститутів можна виокремити інститут міжнар правосуб”єктності, інст міжнар відповідальності, інст застосування норм міжнар права тощо. Найбільшим структур-ним елементом у сис-мі міхнар права є галузь міжнар права –сукупність норм і принципів, які регулюють відносини між субєктамиміжнар права у певній сфері, що складає специфічний предмет міжнар права та повязана із специфічною групою обєктів міжнар права. Також елементом сис-ми міжнар пава є галузеві інститути, які регулюють відносини субєктів з приводу певного обєкта в межах конкретної галузі. Найдрібнішим елементом сис-ми міжнар права є міжнар правоав норма.
121. Суб’єкти міжнародного права.
Міжнар право – це система норм, котра має на меті врегулювання особливого виду соц відносин, учасниками яких є передусім держави, а також деякі інші суб’єкти міжнар права. Термін “міжнар право” на сьогодна є сталим і загальновизнаним, хоча науковці-міжнародники свого часу висловлювали сумніви щодо точності зазначеного терміну. На відміну від інших видів міждерж відносин, у міжнар праві нормам притаманна юр сила, що передбачає особливий мех-зм дії цих норм, зокрема можливість застосування примусу. Субєкти міжнар права це учасники міжнар правовідносин, які є носіями міжнар прав ат обовязків,що здійснюються на основі та в рамках міжнар права. Головними суб’єктами міжнар права є самостійні суверенні утворення- держави, міждержавні організації, а також деякі інші субєкти. Держави є носіями міжнар правосубєктності в силу належного їм держ суверенітету, що підтверджується основн принципами міжнар права. Другим первинним субєктом міжнар права є нація або народ, який бореться за створення незалежної держави. Вторинними субєктами міжнар права є міжнар організації та квазідержавні утво-рення. (вільні міста, Ватикан і Мальтійський лицарський ордин). Статус таких утворень зазвичай визначається в міжнар договорах. Надто дискусійним є питання право-суб’єктності фіз соби, хоча з часом збільшується к-сть випадків, коли фіз особа може бути суб’єктом міжнар права. На сьогодні індивід може висунути позов проти держави, підставою для чого є визнання та закріплення універсального принципу поваги прав і оcновних свобод людини. Крім того фіз особа є повноцінним суб’єктом такої галузі міжнар права, як гуманітарне право. Але в будь-якому разі міжнар правосуб’єктність фіз особи є обмеженою. У той же час у внутрішньодержавному праві саме фіз та юр особи виступають основними носіями суб’єктивних прав і обов’язків.
