Юридична відповідальність – встановлений законодавством і забезпечений державою юридичний обов’язок правопорушника зазнати позбавлення певних благ, належних йому цінностей (позбавлення волі, позбав-лення права займати певну посаду, позбавлення майна шляхом його конфіскації, стягнення штрафів тощо). Юридична відповідальність – це форма впливу на порушників, реакція держави на порушення правових норм, на посягання на соціальні інтереси суспільства, права особи.
Мета застосування юрид відповідальності полягає не тільки в покаранні винної особи, але й в профілактиці правопорушень. Як відповідь держави на правопорушення юрид відповідальність є заходом, спрямованим на забезпечення чіткого та неухильного додержання норм права, охорону встановленого в державі правопорядку. Застосування юрид відповідальності базується на принципах його законності, невідворотності, справедливості та доцільності.
Юридична відповідальність може бути кримінальною, адміністративною, дисциплінарною, цивільно-правовою та іншою.
17. Поняття та джерела конституційного права.
Конституційне право – галузь права, що являє собоюсукупність правових норм, що закріплюють правове положення громадян, держ. устрою, систему органів держ. влади та уравління, а також принципита гарантії правової держави.
Джерело права – це форма (спосіб) існування правових норм, яка перетворює право (як волю) в об’єктивовану реальність, це форми вираження державно-правових норм, за допомогою яких воля народу втілюється в конкретних правових актах: Конституції, актах Верховної Ради народ-них депутатів, Президента України, органів державного управління, всенародних голосувань (референдумів), місцевих Рад народних депутатів.
Серед джерел особливе місце посідає КОНСТИТУЦІЯ. Вона поділяється на:
Фактична конс-ція – це реальноіснуючий суспільний і державний лад , основами якого є політика, екон-ка, духовне життя людини та її організацій.
Юрид конс-ція – це НПА, Основний закон держави, що є вершиною нац. законодавства.
За юрид формою конституції поділяють на писані та неписані.
За способом прийняття: октроїрувані (даровані) та народні.
За формою правління: монархічні та республіканські, залежно від форми територіального устрою – унітарні та федеративні, а відповідно до існуючого державного режиму – демократичні та недемократичні.
Відповідно до процедури внесення змін і доповнень до конст-ції :гнучкі і жорсткі.
Система конст. права – система інститутів і норм конст. права.
18 Поняття да загальна характеристика КУ Конституція – особливий інститут правової системи держави, якому належить правове верховенство по віднош. до всіх її актів. Це основний закон держави.
Основні риси конституції:
1) основоположний хар-р – предмет регулювання конституції є найважливіші політико-правові суспільні відносини.
2) народний хар-р – конституція виражає інтереси народу та має служити йому.
3) реальний хар-р – відповідність фактично існуючим суспільним відносинам.
4) стабільність.
КОНСТИТУЦІЯ - поділяється на:
Фактична конс-ція – це реальноіснуючий суспільний і державний лад , основами якого є політика, екон-ка, духовне життя людини та її організацій.
Юрид конс-ція – це НПА, Основний закон держави, що є вершиною нац. законодавства, в якому закріплюють
За юрид формою конституції поділяють на писані та неписані.
За способом прийняття: октроїрувані (даровані) та народні.
За формою правління: монархічні та республіканські, залежно від форми територіального устрою – унітарні та федеративні, а відповідно до існуючого державного режиму – демократичні та недемократичні.
Відповідно до процедури внесення змін і доповнень до конст-ції :гнучкі і жорсткі.
19. Загальні засади конституц ладу України.
Конституційний лад(кл) – це встановлений Основним законом порядок організації і функціонування інститутів держави і суспільства, система суспільних відносин, що гарантується, забезпечується і регулюється законом, прийнятими відповідно до Конституції.
За своїм змістом кл постає як системне політико-правове явище, складовими якого є державний суспільний лад. До основ державного ладу юридична наука відносить вихідні принципи організації і діяльності держави та її інститутів. Йдеться насамперед про юридичний статус і повноваження глави держави, органів законодавчої, виконавчої та судової влади, правоохоронних та інших передбачених основним законом органів, які реалізують основні функції держави. Основи суспільного ладу розглядаються як система гарантованих і забезпечених Конституцією і законами можливостей функціонування інститутів громадянського суспільства, врегульованих правом суспільних відносин у політичній, економічній та соціальній сферах суспільного життя.
КЛ кожної країни має свої особливості, які залежать від розвитку суспільства, держави і права; законодавчо встановленого співвідношення суспільства і держави, змісту її діяльності; демократичних традицій; рівня політичної і правової культури суспільства та інших чинників. Значною мірою кл залежить від форми державного правління і політичного режиму, які безпосередньо впливають на рівень демократичності суспільного життя і правової системи.
КЛ здійснює безпосередній вплив на стан та розвиток суспільства. Водночас конституційний лад не є чимось сталим. КЛ у сучасних демократичних самодостатніх країн є результатом тривалої еволюції.
Серед основ конституційного ладу у сфері економічної організації суспільного життя важливим є забезпечення і захист усіх суб’єктів права власності і господарювання та їх рівність перед законом, соціальна спрямованість економіки. Стабільність КЛ гарантується самою Конституцією Укр.. та принятими відповідно до неї законами, а також чітким механізмом забезпечення передбачених гарантій.
Право визначати і змінювати конститу-ційний лад в Укр.. належить виключно народові і не можить бути узурповане державою, її органами або посадовими особами.
20. Конституційні права, свободи людини і громадянина. Питання прав і свобод людини і гро-мадянина нині є найважливішою проблемою внутріш-ньої та зовнішньої політики всіх держав світової співдружності. Теорія права розрізняє поняття “права людини” і “права громадянина”. У першому випадку мова йде про права, пов’язані з самою людською істотою, її існуванням і розвитком. Людина (як суб’єкт прав і свобод) тут виступає переважно як фізична особа. За Конституцією України, до цього виду прав належать право на життя (ст.27), право на повагу до гідності людини (ст. 28), право на свободу і особисту недоторканість (ст. 29), право на невтручання в особисте і сімейне життя (ст. 32) тощо. Права ж громадянина зумовлені сферою відносин держави з суспільством, державою, їхніми інституціями. Основу цього виду прав становить належність людини до держави, громадянином якої вона є. Права людини порівняно з правами громадянина пріоритетні. Адже права людини поширю-ються на всіх людей, які проживають у певній державі, а права громадянина – лише на тих осіб, які є громадянами певної країни. До прав громадянина, закріплених Конституцією, відносять право на свободу об'єднання в політ. партії та громадські організації; право брати участь в управлінні державними справами; право на проведення зборів, мітингів, походів, демонстрацій; право на соц. захист тощо. У Конституції України (переважно у розділі ІІ) визначено такі групи основних прав: громадянські (можливості людей, що характеризують їхнє фізичне та біологічне існування, задово-лення матеріальних, духовних та деяких інших потреб); політичні (можливості людини і громадянина брати участь у громадському та державному житті, вносити пропозиції про поліпшення роботи державних органів, їхніх службових осіб та об’єднань громадян, критикувати вади в роботі, безпосередньо брати участь у різних об’єднаннях громадян); економічні (можливості людини і громадянина, що характеризують їхню участь у виробництві матеріальних благ); соціальні (можливості людини і громадянина із забезпечення належних соц. умов життя); екологічні (права людини і громадянина на безпечне екологічне середовище); культурні (можливості доступу людини до духовних цінностей свого народу (нації) та всього людства); сімейні (можливості людини і громадянина вільно розпоряджатися собою в сімейних правовідносинах). Основні права громадян нерозривно пов’язані з їхніми обов’язками. Основний обов’язок громадянина – встановлені Конституцією держави вид і міра його необхідної обов’язкової поведінки.
21. Конститу-ні обов’язки людини і громадянина.
Основні обов'язки громадян закріплює Конституція України.
Всі права, свободи та обов’язки можна поділ. на: політичні, соціальні,економічні, науково-культурні та екологічні.
Політичні – встановлюють участь громадян в управлінні державою та суспільством. (право обирати і бути обраним, право участі в референдумах, право на об’єднання в різні суспільні і політ. орг-ції, свобода слова, преси, демонстрацій)
Соціальні – соціальних захист громадян (право на працю, на освіту, медичне забезпеч., захист сім’ї).
Науково-культурні – захищають і виражають участь громад. в наук-техна. діяльності, культури (право на освіту, на користув. досягненнями науки і культури, прао творчості).
Економічні (свобода предприємницької діяльності, наявність різних форм власності, свобода самоуправління комерц. підприємствати тощо).
Екологічні – забеспечення громадян чистим навкол. середов., водою, повітрям, забезпеч. безпеки від різних видів техн. діяльності тощо.
22. Громадянство України: порядок набуття та підстави припинення.
Громадянство – це усталений правовий зв’язок особи з державою, який виражається в сукупності їхніх взаємних прав, обов'язків і взаємної відповідальності. Громадянство України грунтується на таких принципах: єдине громадянство; збереження громадянства України вразі одруження чи розірвання шлюбу; збереження громадянст-ва України особами, які проживають за межами України; захист державою громадян, які проживають за кордоном; недопустимість видворення за межі України й видачі іншій державі. Громадянство набувається: 1) за народженням; 2) за походженням; 3) через прийняття до громадянства України; 4) через поновлення в громадянстві України; 5) на інших підставах, передбачених міжнародними договорами, згода на обов’язковість яких надається Верховною Радою України; 6) на підставах, передбачених міжнародними договорами, згода на обов’язковість яких надається ВРУ. Іноземців та осіб без громадянства може бути прийнято за їхнім клопотанням в громадянство України. Умови набуття громадянства: визнання і виконання законів та Конституції України; неперебування в іноземному громадянстві; безперервне проживання на законни хпідставах на території України протягом останніх 5 років (не поширюється на осіб, які народилися чи довели, що хоча б один з батьків дід чи баба народилися на території Укр); володіння українською мовою в обсязі, достатньому для спілку-вання; наявність законних джерел існування. Громадянство України припиняється: внаслідок виходу з громадянства України; внаслідок втрати громадянства України; на підставах, передбачених міжнародними договорами, згоду на обов’язковість яких надано ВРУ. Громадянство України регулюється Конституцією, ЗУ “Про громадянство України” та ухваленими до них іншими нормативно-правовими актами.
23. Форми народовладдя в Україні.
Народовладдя в Україні реалізується на основі Конституції через інститути безпосередньої (пря-мої) чи представниць-кої (виборної) демократії (засіб ре-алізації волі народу через обраних ним представників в органи влади – насамперед, нардепів, Президента, нар-депів ВР АРК, депутатів органів місцевого самоврядува-ння).
Стаття 69 Конституції Україна вказує на 2 форми народовладдя: 1вибори – процедура форм-ня народного органу або надання повноважень посадовій особі, що здійснюється шляхом голосування уповноважених осіб, при умові, що на кожен отриманий таким чином мандат можуть претендувати 2 чи більше кандидати.
Є 3 види виборчих систем:1)мажоритарна (за 1 особу), 2)пропорційна (за осіб в списках партій), 3)змішана.
2референдум– голосування населення всієї держави (загально-державний референдум) або певної частини її населення (місцевий референдум) з метою вирішення найважливі-ших питань державного і суспільного життя.
24 Форми безпосередньої демократії.
Найдавнішою і найпоширенішою формою безпосередньої демократії, а також обов’язковим атрибутом представницької демократії є вибори – процедура форм-ня народного органу або надання повноважень посадовій особі, що здійснюється шляхом голосування уповноважених осіб, при умові, що на кожен отриманий таким чином мандат можуть претендувати 2 чи більше канди-дати.
Виборче право розглядається в об’єктивному і суб’єктивному аспектах. Суб’єктивне виб право здійснюється за таких принципів: пр-п вільних зборів, пр-п загальності, рівного виборчого права, прямого виб права, таємного виб права, особистого виб права, пр-п свободи агітації.
Є 3 види виборчих систем:1)мажоритарна (за 1 особу), 2)пропорційна (за осіб в списках партій), 3)змішана.
Другою за поширеністю формою безпосередньої демократії є референдум– голосування населення всієї держави (загально-державний референдум) або певної частини її населення (місцевий референдум) з метою вирішення найважливі-ших питань державного і суспільного життя.
До інститутів безпосередньої демократії, які забез-печують ухвалення держ рішення прямим волеви-явленням народу, відносять: референдум; обговорення проектів нормативних актів; участь у виборах органів держ. влади; загальні збори (збір) громадян; звіти депу-татів і виконавчих органів перед населенням.
25.Референдум. Поняття та види.
Референдум – голосування населення всієї держави (загальнодержавний референдум) або певної частини її населення (місцевий референдум) з метою вирішення найважливі-ших питань державного і суспільного життя. Залежно від тих чи інших ознак референдуми поділяються на певні види. Розрізняють такі види референдумів: за юридичними наслідками – імперативний (має загальнообов’язкове значення і не потребує ніякого затвердження), консультативний (його результати юридичної сили не мають). Призначення полягає в установленні думки голосуючих щодо певного питання. Ця думка може бути врахована, але не є обов’язковою для вирішення державними органами відповідної проблем); є конституційний референдум (унаслідок якого змінюється, приймається або відхиляється конституція) та законодавчий (щодо зміни, прийняття або відхилення певного закону); обов’язковий (це референдум, проведення якого є обов’язковим для вирішення визначених Конституцією проблем) й факультативний (коли референдум визначається як один із можливих, але необов’язкових способів вирішення певних питань).
Види референдумів:
– Всеукраїнський (73-85, 106 статті)
– Місцеві
– Референдум,що проводиться у межах Автономної Рес. Крим
– референдум, що проводиться умежах інших адміністративно-територіальних од.
26. Виборче право та виборча система України.
Виборче право має два значення: 1) сукупність юридичних норм, які регламентують участь громадян України у виборах представницьких органів влади, організацію і проведення виборів, взаємовідносини між виборцями, депутатами і представницькими установами; 2) право громадян обирати (активне вибор-че право) і право бути обраним (пасивне виборче право). Виборче право – один із найважливіших інститутів констит права. Це сукупність конституційно-правових норм, які регламентують поря-док організації і проведення виборів, умови участі гро-мадян у виборах представницьких органів влади, взає-мовідносини між депутатами і виборцями, порядок від-кликання депутата виборцями. Таким чином, виборча система це сукупність норм, що закріплюють виборчі права громадян України, основні принципи виборчого права, порядок організації і проведення виборів до пред-ставницьких органів республіки, взаємо-відносини ви-борців з депутатами. Основни-ми принципами виборчої системи і виборчого права України є: загальне, рівне і пряме виборче право при таємному голосуванні, участь виборців в організації і проведені виборів, різноманіт-ність форм і методів висування канддатів у депутати, накази виборців депутатам. Виборче право є одним із основних конституційних прав громадян і відноситься до групи так званих політ прав.
Виборча система – неодмінний елемент будь-якої демократії, яка взагалі не може існувати без повноважного представництва, яке забезпечує реальну участь населення в управлінні справами суспільства і держави. В.с. є найважливішою формою прямої демократії, головна функція якої – формування повноважного народного представництва. Характер виборчої системи безпосередньо зумовлює основні характеристики представницької системи. Вибори – не тільки важлива форма безпосередньої участі населення у здійснен-ні державної влади, не тільки акт обрання представників народу до органів державної влади. Це також засіб його виховання і самоорганізації; практична реалізація виборчого права громадян, ефекти-вний засіб перебудови сучасного суспільства. В.с. – су-купність юридичних, організацій-них та інших засобів формування представницьких органів державної влади та здійснення громадянами своїх виборчих прав. В.с. базується на таких конституцій-них принципах, як загальне, рівне і пряме виборче право, при таємному голосуванні, висунення кандидатів громадськими організаціями, трудовими колективами, зборами військовослужбовців; вільне і всенародне обговорення якостей кандидата в депутати; передвиборча агітація; прове-дення виборів на кошти держави; забезпечення виборів по округах виборчи-ми комісіями; накази виборців; відповідальність за порушення законодав-ства про вибори. В Україні існує змішана мажоритарно (система більшості) - пропорційна (представництво політичних партій) виборча система.
27. Система державних органів України.
Державна влада в Україні здійснюється за принципом її поділу на законодавчу, виконавчу і судову. Єдиним органом законодавчої влади в Україні є ВРУ. Президент України є главою держав і виступає від її імені. Вищим органом у системі виконавчої влади є КМУ. Судо-чинство в Україні здійснюється Консти-туційним Судом України та судами загальної юрисдикції. Система суддів загальної юрисдикції в Україні будується за принципом територіальності й спеціалізації. ВРУ розглядає та вирі-шує питання державного і суспільного життя, що пот-ребують урегулювання ЗУ, а також здійснює установчі та контрольні ф-ії, передбачені Конституцією. Вона приймає закони, постанови та інші акти більшістю від її конституційного складу, крім випадків, передбачених Конституцією. Президент України є главою держави і виступає від її імені. Він є гарантом держ суверенітету, територіальної цілісності України, додержання Конституції України, прав і свобод людини і громадянина. КМУ – вищий орган у системі органів виконавчої влади – відповідальний перед Президентом України, підконтрольний і підзвітний ВРУ. КМУ у своїй діяльності керується Конституцією та ЗУ. Міністерства та інші центральні органи держ виконавчої влади (коміте-ти, управління) України здійснюють керівництво дору-ченими сферами суспільного життя, несуть відповідальність за їх розвиток і в межах своїх повноважень видають акти, організовують і контролюють їх виконання. Основу судової влади в Україні складають судові орга-ни, які різняться за компетенцією та юрисдикцією, але всі мають одне призначення – захист прав і свобод громадян, конституційного ладу, нац безпеки, територіальної цілісності, дотримання законів й справедливості в суспільстві.
28. Верховна Рада України. Склад та порядок формування.
Верховна Рада України – у відповідності з ст. 75 Конституції України – єдиний орган законодавчої влади України. Вона правомочна розглядати і вирішувати будь-яке питання, що не входить згідно з Конституцією до компетенції органів державної виконавчої чи судової влади, а також не є таким, що вирішується виключно всеукраїнським референдумом. У своєму соц. призначенні, ф-ях та структурі ВРУ втілює представницькі засади пов-новладдя українського народу, яке, як відомо, реалізується у формі як представницької, так і безпосередньої демократії. Конституційний склад ВРУ – 450 нардепів, які обираються на основі загального, рівного і прямого виборчого права таємним голосуванням строком на 4 роки. Нардепи здійснюють свої повноваження на постійній основі. Вони не можуть бути на державній службі або мати інший представницький мандат. Їм гарантується депутатська недоторканість. ВРУ працює сесійно. Вона є повноваженою за умови обрання не менш як 2/3 від її конституційного складу. ВРУ збирається на першу сесію не пізніше ніж на 30-й день після офіційного оголошення результатів виборів. Перше засідання ВРУ відкриває найстарший за віком депутат. Чергові сесії ВРУ починаються першого вівторка лютого і першого вівторка вересня кожного року. Позачергові сесії ВРУ, із зазначенням порядку денного, скликаються Головою ВРУ на вимогу не менш як 1/3 нардепів від конституційного складу ВРУ або на вимогу Президента. Засідання ВРУ проводяться відкрито. Закрите засідання проводиться за рішенням більшості від конституційного складу ВРУ. ВРУ обирає зі свого складу Голову ВРУ, Першого заступника і заступника Голови ВРУ та може відкликати їх. ВРУ затверджує перелік комітетів ВРУ, обирає голів цих комітетів. Останні здійснюють законопроектну роботу, готують і попередньо розглядають питання віднесені до повноваження ВРУ. Для підготовлення і попереднього розгля-ду питань ВРУ може створювати тимчасові спеціальні комісії. ВРУ для
