Правові терміни
АДВОКАТ - юрист, призначення якого полягає в наданні, у випадку і в порядку, передбаче-ним законодавством, юридичної допомоги громадянам та організаціям.
АДМІНІСТРАТИВНА ВІДПОВІДАЛЬНІСТЬ – вид від-повідальності, який передбачає надання в ус-тавленому нормами адміністративного права порядку й уповноваженими на те органами та посадовими особами адміністративних стягнень на винних у скоєнні адміністратив-них проступків з метою покарання, виправ-лення та перевиховання правопорушників.
АДМІНІСТРАТИВНЕ СТЯГНЕННЯ – попередження, штраф, адміністративний арешт, позбавлен-ня спеціальних прав, виправні роботи, оплат-не вилучення предмета, який став знаряддям скоєння правлпорушення, конфіскація, що накладається у разі скоєння вчинку, що має ознаки адміністративного проступку на вин-ну особу (правопорушника).
БЮДЖЕТ УКРАЇНИ – це план утворення і вико-ристання фінансових ресурсів для забезпече-ння функцій, які здійснюються органами де-ржавної влади України, органами влади АРК та місцевими Радами народних депутатів.
ВЕРХОВНА РАДА УКРАЇНИ – у відповідності з ст 75 Конституції України – єдиний орган зако-нодавчої влади України. Вона правомочна розглядати і вирішувати будь-яке питання, що не входить згідно з Конституцією до ком-петенції органів державної виконавчої чи су-дової влади, а також не є таким, що вирішу-ється виключно всеукраїнським референду-мом. У своєму соц. призначенні, ф-ях та стр-уктурі ВРУ втілює представницькі засади повновладдя українського народу, яке, як ві-домо, реалізується у формі як представниць-кої, так і безпосередньої демократії.
ВИКОНАВЧА ВЛАДА УКРАЇНИ – це одна з 3-ох гі-лок державної влади України, яка відповідно до конституційного принципу поділу держа-вної влади покликана розробляти і втілювати держ. політику щодо забезпечення виконан-ня законів, управління сферами суспільного життя, насамперед державним сектором еко-номіки. У відносинах із законодавчою і судо-вою владою вона користується певною само-стійністю.
ВИНА (винність) – третя ознака злочину, що вказує на те, що діяння вважається злочин-ним, якщо воно здійснено умисно чи з необе-режності. Разом з тим В. (винність) – це суб’-єктивна якість злочину, тобто кримінальній відповідальності підлягають тільки ті особи, які винні у вчиненні злочину.
ВІДПУСТКА – це вільний від роботи час протя-гом передбаченої законом кількості календа-рних днів.
ГАЛУЗЬ ПРАВА – це сукупність правових норм (приписів) інститутів права, що регулюють певну сферу суспільних відносин у межах конкретного предмета й методу правового регулювання з урахуванням принципів і зав-дань такого регулювання.
ГІПОТЕЗА – частина норми права, яка містить умови, обставини, з настанням яких можна чи необхідно здійснювати правило, що міс-титься в диспозиції.
ГРОМАДЯНИН УКРАЇНИ – це особа, яка перебу-ває в уставленому правовому зв’язку з дер-жавою. Згідно ЗУ “Про громадянство” від 08.10.91 в редакції 16.04.97 р., громадянами України є: - усі громадяни колишнього СРСР , які на момент проголошення незалежності Укр. (24.08.91р) постійно проживали на те-риторії України; - особи, які на момент наб-рання чинності ЗУ “Про гро..” постійно про-живали в Укр. незалежно від раси, кольору шкіри, політичних, релігійних та інших пере-конань, статі, етнічного та соц. походження, майнового стану, місця проживання, мовних чи інших ознак, і які не є громадянами інших держав; - особи, які народилися або постійно проживали на території Укр., а також їх на-щадки (діти, онуки), якщо вони на 13 листо-пада 1991 р. (час прийняття закону) прожи-вали за межами Укр., не перебувають у гро-мадянтві інших держав і до 31 грудня 1999 р. подали у встановленому законом порядку заяву про визначення своєї належності до громадянства Укр.; - особи, які набули гро-мадянства України відповідно до ЗУ “Про..”.
ГРОМАДЯНСТВО УКРАЇНИ – це правовий зв’язок між окремою особою і державою, що відоб-ражається в їхніх взаємних правах та обов’-язках.
ДЕЛІКТОЗДАТНІСТЬ – закріплена в законі здат-ність суб’єкта нести юридичну відповідаль-ність за вчинене правопорушення.
ДЕМОКРАТІЯ – одна з головних форм правлін-ня, політичної і соц. організації с-ва, держа-ви і влади, що базується на визначені і втіле-нні в сусп. практику таких конст. принципів конст. устрою, як народовладдя, політ. плю-ралізм, свобода і рівність громадян, реальні-сть і невід’ємність права.
ДЕРЖАВА – особлва політико-територіальна організація, що має суверенітет, спеціальний аппарат управління і примусу, здатна надава-ти своїм приписам загальнообов”язкової си-ли для всього населення країни.
ДЕРЖАВНА ВЛАДА полягає у здатності й можл-ивості держ. органів управляти (впливати) політичними, економічними, правовими про-цесами та подіями, контролювати соц. небез-печні явища, що виникають у сус-ві, а також регулювати поведінку громадян. Головні за-соби владарювання (реалізція держ. влади): переконання і примус, охоронні, регулятивні та заборонні дії, нормативність. (В Укр., як і в інших демократичних країнах, державна влада поділяється на три гілки влади: закон., викон., судову).
ДЕРЖАВНА ВЛАСНІСТЬ – сукупність речей і ма-теріальних цінностей, як належать державі чи належать державі на праві господарського ведення чи оперативного управління.
ДЕРЖАВНИЙ АППАРАТ – (аппарат від лат. appa-ratus - устаткування) – система, сукупність органів держави в їх єдності і взаємозв’язку, за допомогою яких здійснюється державна влада, ф-ії відповідної держави. У широкому розумінні до системи державного апарату входять: органи держ. влади, держ. управлін-ня, судові органи, органи прокуратури. Вони наділяються необхідними повноваженнями для виконання своїх ф-ій, у тому числі маю-ть право застосовувати заходи держ. приму-су.
ДЕРЖАВНИЙ СЛУЖБОВЕЦЬ – громадянин, який займає у порядку, встановлному чинним зак-онодавством, оплачувану держ. посаду.
ДЖЕРЕЛО ПРАВА – початкова форма правових норм; спосіб матеріального закріплення юри-дичних норм, який засвідчує загальну обов’-язковість останніх. Відомі такі джерела пра-ва: правовий звичай, правовий прецедент, нормативно-правова угода, нормативно-пра-вовий акт.
ДИСПОЗИЦІЯ – (від лат. розташовую, розмі-щую) – центральна частина правової норми, яка зазначає право або обов’язки суб’єктів, передбачає дозволену, обов’язкову і заборо-нену поведінку особи.
ДИСЦИПЛІНАРНЕ СТЯГНЕННЯ – догана або звіль-нення, які накладаються на працівника за по-рушення трудової дисципліни. Дисциплінар-не стягнення накладається органом, якому надано право прийняття на роботу (обрання, затвердження і призначення на посаду) того чи іншого працівника.
ДІЄЗДАТНІСТЬ – закріплена законом можливіс-ть суб’єкта права (фізичної або юридичної особи) набувати своїми діями юридичних прав та створювати для себе юридичні обов’-язки. Дієздатність фіз. особи виникає з дося-гненням повноліття (з 15 –ти р. – обмежена дієздатність, з 18-ти – повна). Дієздатність юрид. осіб може бути тільки повною і зале-жить від предмету її діяльності.
ДИСЦИПЛІНАРНА ВІДПОВІДАЛЬНІСТЬ – правова форма впливу на порушника трудової дисци-пліни. Накладається на порушника за нака-зом (розпорядженням) органу, якому надано право прийняття на роботу даного працівни-ка, у вигляді дисциплінарного стягнення – догани або звільнення. Для окремих катего-рій працівників законодавством, статутами і положеннями про дисциплінарну відповіда-льність можуть бути застосовані й інші види дисциплінарних стягнень. Власник або упов-новажений ним орган може замість накладе-ння дисциплінарного стягнення передати пи-тання про порушення трудової дисципліни на розгляд трудового колективу або його ор-гану.
ДІЯ – юридичний факт, що залежить від волі особи; активне невиконання законних вимог, а також порушення встановленої нормами права заборони.
ДОВІРЕНІСТЬ – письмовий документ, виданий довірителем іншій особі (довіреному) для засвідчення певних прав перед третіми осо-бами на певний строк. Дії представника на основі довіреності створюють права і обов’я-зки безпосередньо для довірителя. Довіненіс-ть на укладання угод має бути нотаріально посвідчена. Загальний строк дії довіреності не може перевищувати 3 роки.
ДОГОВІР – взаємна угода, що виникає внаслі-док волевиявлення двох або більше сторін про встановлення, зміну або припинення ци-вільних правовідносин. Договір є підставою виникнення зобов”язання. Суб’єктами дого-вірних правовідносин можуть бути фізичні й юридичні особи. Договір, як правовий акт, повинен відповідати законодавству, бути на-лежним чином оформлений, він має момент початку та закінчення. Існують багато видів договір, а саме: договір оренди, авторський Д., Д. видавничий, Д. дарування, Д. довічно-го утримання, Д. доручення, Д. експансії, Д. комісії, Д. купівлі –продажу тощо.
ЗАКОНОДАВЧА ВЛАДА УКРАЇНИ – складова час-тина владних структур деяких держав, голов-ною ф-єю якої є законотворчість і організа-ція контролю за дотриманням чинного зако-нодавства усіма структурами держави, об’єд-наннями громадян і громадянами. Головним з.о. нашої держави є Верховна Рада України.
ЗАПОВІТ – розпорядження громадянина на ви-падок смерті про належне йому майно (в т.ч. гроші й цінні папери), зроблене в установле-ному законом порядку (формі).
ЗАРОБІТНА ПЛАТА – це винагорода, обчислена, як правило, у грошовому виразі, яку за тру-довим договором власник або уповноваже-ний ним орган виплачує працівникові за ви-конану ним роботу.
ЗЛОЧИН – передбачене коимінальним законо-давством суспільно небезпечне діяння (дія або бездіяльність), що посягає на суспільний лад держави, її політичну й економічну сис-теми, власність, особу, політичні, трудові, майнові та інші права і свободи громадян; суспільно небезпечне діяння, яке посягає на правопорядок. Злочин – це каране і винне ді-яння.
ІМПЕРІЯ – політична система, яка об’єднує під началом жорсткої централізованої влади гетерогенні етно-національні та адміністра-тивно-територіальні утворення на основі від-ношень метрополія – колонії, центр – провін-ції.
КАБІНЕТ МІНІСТРІВ УКРАЇНИ – вищий орган у системі органів виконавчої влади України. Відповідальний перед Президентом України та підконтрольний і підзвітний ВРУ у межах передбачених у ст. 85, 87 Конституції Укр. У своїй діяльності керується Конституцією і ЗУ, актами президента України. Правовий статус КМУ визначено ст. 114 – 120 Консти-туції. КМУ видає постанови і розпоряджен-ня, які є обов”язковими для виконання.
КОЛЕКТИВНА ВЛАСНІСТЬ – майно, яке належить певному колективу і не є необхідним для йо-го функціонування (майно колективного п-ва, кооперативу, орендного чи акціонерного п-ва, господарського об’єднання тощо).
КОЛЕКТИВНИЙ ДОГОВІР – двостороння угода, що укладається профспілковим комітетом за уповноваженням трудового колективу з вла-сником або уповноваженим ним органом з метою регулювання виробничих, трудових і соціально-економічних відносин і узгоджен-ня інтересів трудящих, власників та уповно-важених ними органів.
КОНСТИТУЦІЙНЕ ПРАВО УКРАЇНИ – провідна га-лузь права України, яка закріплює основи повновладдя українського народу і скл. з норм, які ругулюють основи суспільного і державного устрою країни, основи взаємові-дносин особи і держави, національно-держа-вний і адміністративно-територіальний уст-рій, систему і принципи діяльності держав-них органів. Як галузь права К.П. х-ся рядом ознак, які з одного боку споріднюють її з ін-шими галузями права, а з другого – уособлю-ють її в окреме цілісне утворення. До таких ознак належать і предмет і метод правового регулювання, соціальне призначення і роль; принципи регулювання; завдання і ф-ії держ. права; наявність самостійної і державно-пра-вової (конституційної) відповідальності.
КОНСТИТУЦІЯ – (від лат. устрій, установлення) – Основний Закон держави, у якому закріп-люються засади суспільного і державного ла-ду, правовий статус людини і громадянина, основні принципи організації та діяльності держ. апарату, місцевого самоврядування, здійснення оборони країни, гарантування її безпеки. Конституція є юридичною і політи-чною базою всієї системи чинного законо-давства. Жоден закон, інший правовий акт, що приймається у державі, не може супере-чити Конституції, а за наявності такої супе-речності має визнаватися нечинним з момен-ту його прийняття. К., як правило, приймає-ться в особливому порядку, переважно шля-хом проведення загальнолюдського референ-думу, або спеціально скликаними Установ-чими зборами.
КОНФЕДЕРАЦІЯ – (від лат. спілка, об’єднання) – союз держав, що зберігають свою незалеж-ність і роздільне існування, створений для певних цілей, перважно зовнішньополітич-них і воєнних.
КРИМІНАЛЬНЕ ПРАВО – система встановлених вищим законодавчим органом держави норм, які визначають підстави і принципи криміна-льної відповідальності, а також встановлю-ють, які суспільно небезпечні діяння є злочи-нами і які покарання можуть бути застосова-ні до осіб, що їх вчинили.
ЛІЦЕНЗІЯ – документ, що видається уповнова-женим державним органом, який посвідчує право на здійснення певної діяльності, на ви-користання чогось (скажімо, винаходу, пром. зразка) тощо.
МАЙНО – означає усе (термін), що може бути об’єктом права власності, включаючи права придбані за контрактом.
МАТЕРІАЛЬНА ВІДПОВІДАЛЬНІСТЬ – зобов’язані-сть однієї сторони (фіз. або юрид. особи) ко-мпенсувати збитку, завдані іншій стороні (також фіз. або юрид. особі).
МОНАРХІЯ – форма державного правління, за якої вища державна влада зосереджується (повністю або частково) в руках однієї особи – монарха й передається як спадщина предс-тавникам правлячої династії.
НАРОДНИЙ ДЕПУТАТ – громадянин України, який має право голосу, якому виповнилося 21 рік, постійно проживав на території Укра-їни протягом останніх 5 років, обирається на основі загального, рівного, прямого виборчо-го права шляхом тамного голосування на 4 роки, здійснює свої повноваження на постій-ній основі.
НАРОДОВЛАДДЯ- принцип керування держа-вою, коли народ здійснює владу безпосеред-ньо чи через органи влади. В Україні народо-владдя визначає ст.5 Конституції.
НЕДІЄЗДАТНІСТЬ – визнання у судовому поряд-ку особи недієздатною, якщо внаслідок ду-шевної хвороби або недоумства вона не мо-же розуміти значення своїх дій або керувати ними.
НЕЗАЛЕЖНІСТЬ – верховенство, самостійність і неподільність влади в певній державі у межах її території, а також незалежність та рів-ноправність країни у зовнішніх відносинах.
НОРМА МОРАЛІ – правила поведінки, що базу-ються на моральних поглядах с-ва на добро і зло, справедливе і несправедливе, гуманне й негуманне, а забезпечуються насамперед внутрішньою переконаністю та силою гро-мадської думки.
НОРМА ПРАВА – формально-визначене, сформульоване чи санкціоноване державою зага-льнообов’язкове правило поведінки загаль-ного характеру, реалізація якого забезпечує-ться державним примусом.
ОСОБА – людина як суб’єкт, що має індивіду-альні інтелектуальні та інші ознаки й усвідо-млює себе членом суспільства таких же суб’-єктів.
ПІДДАНИЙ – термін, використовуємий в дер-жавах з монархічною формою правління. Ха-рактеризує громадянство, що базується на політико-правовому зв’язку особи і монарха, а не особи і дерави.
ПОДІЛ ВЛАДИ – конституційне розмежування владних компетенцій та повноважень між за-конодавчою, виконавчою і судовою гілками влади.
ПОДІЯ – різновид юридичних фактів, які ви-никають незалежно від волі суб’єктів право-відносин.
ПОЗОВНА ДАВНІСТЬ – строк для судового захис-ту права за позовом особи, право якої пору-шено. Сплив позивної давності тягне за со-бою певні правові наслідки: у цивільно-пра-вових відносинах – втрату права на позов, на виконання рішення; у кримінально-правових відносинах – неприпустимість порушення кримінальної або її провадження, неможли-вість притягнення до кримінальної відпові-дальності або виконання вироку.
ПОКАРАННЯ – міра державного примусу, що застосовується тільки судовими органами до осіб, які вчинили злочин. Виражається у позбавленні певних, належних цій особі, благ. Головною ф-єю
