товаристві. Товариство може бути стьворене однією особою, якщо інше не встановлене законом. Вони поділяються на підприємницький і непідприємницький. Установою є організація без членів. Створена однією або кількома особами шляхом об”єднання майна для досягнення мети. Визначеної засновниками за рахунок цього майна. Товариства, які здійснюють підприємницьку діяльність з метою одер-жання прибутку та наступного його розподілу між учасниками, можуть бути організовані тільки як господарські товариства(акціонерне, ТОВ,ТДВ, повне та командитне товариство) або виробниці кооперативи.
68. Підстави виникнення, зміни та припи-нення циві-льних прав
Утворення юридичної особи може відбуватися з ініціативи як організації, так і окремих громадян, що є власниками майна, на основі якого утворюється ця юр особа або розпоряджається ним на законних підставах. Для створення юр особи її учасники розробляють установчі документи. Установчим документом товариства є затверджений учасниками статут або засновницький договір між учасниками. Юр особа вважається створеної з моменту її держ реєстрації. Розрізняють кілька способів утворення юр осіб: господарчий(юр особа виникає на підставі прийняття власником майна чи уповноваженим ним органом розпорядчого акта та затвердженому статуту про неї), дозвільний(для виникнення юр особи необхідно попередньо отримати дозвіл відповідного компетентного органу), нормативно-явочний(юр особа виникає на основі загального дозволу держави). Юр особа припиняється в результаті передачі всього свого майна, прав та обов”язків ін юр особам – правонаступникам або в результаті ліквідації. Реорганізація або ліквідація чи ін спосіб припинення юр особи може відбуватися за рішенням органів, що зазначені в її установчих документах. Ліквідація юр особи означає припинення її діяльності без переходу прав та обов”язків до ін осіб(без правонаступницт-ва).Реорганізація юр особи означає припинення її діяльності з передачею майна, прав та обов”язків ін юр особі(з правонаступництвом). Ще однією з форм реорганізації є виокремлення: зі складу юр особи, яка продовжує своє існування виділяється нова організація, що також має статут юр особи.
69. Захист цивільних прав
Право на захист являє собою суб'єктивне цивільне право певної особи, тобто вид і міру її можливої(дозволеної) поведінки із захисту своїх прав. Способи захисту циві-льних прав особи: визнання права; відновлення стано-вища, яке існувало до моменту порушення права, та припинення дій, що порушували права; присудження до виконання обов'язку в натурі; припинення або зміну правовідношення; компенсацію моральної шкоди; стяг-нення з правопоруш-ника збитків, а у випадках, перед-бачених законом чи договором, - неустойки(штрафу, пені); інші способи. Крім спеціальних засобів захисту прав особи, цивільне право допускає виняткові засоби, до яких належать необхідна оборона і крайня необ-хідність. Необхідна охорона є вчиненням певних дій з метою захисту інтересів чи прав особи, яка захищається, або іншої особи, інтересів суспільства або держави від суспільно-небезпечного посягання способом завдання шкоди тому, хто посягає, якщо такі дії зумовлені пот-ребою негайного відвернення та припинення посягання. Крайня необхідність – збіг обставин, що змушує особу вчинити одне правопорушення з метою запобігання більшому правопорушенню.
70. Поняття, види та форми правочинів у цивільному праві
Найпоширенішим юр фактом, який породжує цивіль права та обов”язки, змінює чи припиняє їх, є правочин. Відповідно до положень ЦКУ правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивіль прав та обов”язків. Правочину притаманні певні ознаки: правомірність є вольовою дією, завжди спрямований на досягнення певного правового результату. Форма правочинів – спосіб зовнішнього виявлення волі учасника на їх вчинення, відповідно до якої їх поділяють на усні та письмові. Правочин, який вчиняє юр особа підписується особами, уповноваженими на це законом, ін нормативно-прав актами або установчими документами та зкріпляється печаткою. На вимогу юр та фіз будь-який правочин з її участю може бути посвідчений нотаріально. Сторони мають право обирати форму правочину, якщо ін не встановлено законом. Правочин класифікують за різними підставами і відповідно виокремлюють такі їх види: 1. відповідно до форм укладення( усні, прості письмові та письмові нотаріальні);2. залежно від кількості осіб( односторонні, двосторонні і багатосторонні);3.залежно від того, чи мають обидві сторони обов”язок надавати зустрічне матеріальне задоволення чи тільки одна з них: оплатні та безоплатні);4. строкові та безстрокові;5. умовний право-чин;6.каузальні, у яких визначена мета їх вчину;абстрактні, в яких не визначається мета вчинення;7. залежно від моменту, з якого правочини вважають дійсни-ми:консенсуальні і реальні.
71. Поняття та види представництва. Довіреність
Представництво, себто такі відносини, за яких угоду ук-ладено представником від імені іншої особи, яку він ре-презентує, створює для останньої відповідні права та обовязки. Воно виникає з огляду на відсутність юри-дичної здатності або фізичної можливості в особи, яку репезентують, вчиняти юридичні дії. Буває обовязковим і доовірним(добровільним). Обовязкове представництво встановлюється законом. Добровільне представництво залежить від бажання конкретної особи, яку репрезен-тують, і визначає повноваження представника видачею довіреності чи у формі договору. При цьому пред-ставник повинен діяти тільки в межах наданих йому повноважень. Різновидом добровільного є комерційне представництво. Комерційний представник - це особа, яка постійно і самостійно виступає представником від імені підприємців при укладенні ними договорів у сфері підприємницької діяльності. Різновидом добровільного є представництво за довіреністю. Письмовим документом, що його видає одна особа іншій для представництва перед третіми осо-бами, є довіреність, може бути разо-вою(довіреності на вчинення чітко визначеного правочину чи ін дії), спеціаль-ною(довіреності на вчинення однорідних правочинів чи ін юр дій у певній сфері) чи генеральною(довіреності на вчинення широкого кола різноманітних правочинів та ін юр дій). Укладається тільки у письмовій формі. Не може перевищувати 3 років. Видача довіреності не зобов2язує представника безумовно до вчинення дій,які були визначені у довіреності.
72. Строки позовної давності
Прав. строк – період або момент у часі, з настанням або закінченням якого пов’язують певну дію або подію, яка має юридичне значення.Позивна давність – строк для захисту порушеного права за позивом особи.Види строків:
загальні (для держави – 1р., для громадян – 3р.)
скорочені строки:
- стягнення неустойки
- недоліки проданих речей
- по спорах, що випливають з поставки продукції неналежної якості
- проявні недоліки в роботі по договорах побутового замов-лення
Початок строку з того дня, коли особа дізналась, або повинна була дізнатися про порушення права.
Випадки припинення строку позивної давності:
- якщо пред’явлення позиву перешкоджала неприборкана си-ла (стихія).
- в силу відстрочки виконання зобов’язання, що встановл. законодавством України.
- якщо позивач або відповідач перебуває у складі збройних сил, переведених на воєнний стан.
Випадки переривання строку давності:
- пред’явлення позиву
- якщо одна сторона – громадянин (фізична особа) і він вчинив дію, що свідчить про визнання боргу.
Наслідки закінчення строку давності: суд може відмовити у розгляді позиву.
73. Поняття права власності та форми власності в Укр
В ст. 41 Конституції закріплено, що кожен громадянин має право володіти. Користуватися і розпоряджатися своєю власністю, результатами своєї інтелектуальної, творчої діяльності. Власність - це конкретні історично-обумовлені сусп. відносини конкретних індивідів або їх колективів з приводу привласнення засобів і продуктів праці, шляхом усунення від них всіх осіб. В еконо-мічному значенні – це привласнення матеріальних благ окремими суб'єктами, в юридичному – це розмежування “мого” і “чужого”, це панування власника над річчю і можливість користуватися і розпоря-джатися нею, незалежно від інших осіб. Зміст права власності розкрив. через володіння (фактичне утрим. майна в госп. діяльності) і користування (отрим. від речей користі) і розпорядження (виріш. долі речей).Тільки самому власнику належать всі три компонента зміста права власності. Титульним власникам не належать усі три компонента зміста права власності. Суб”єкти права вл-сті в Укр: укр народ, фіз особи, юр особи, Укр як суверенна і незалежна демократична соціальна правова держава, АРК, територіальні громади, інозем держави та ін суб”єкти публічного права. Форми права власності:1. власність укр народу-земля, її надра,водні та ін природні рес-си, що знаходяться у межах території країни;2.приваина вл-сть-майнові та особисті немайнові блага конкретної фіз чи юр особи;3. колективна вл-сть- це майно, що належить певному колективу і необхідне для його функціонування;4. держ вл-сть-майно, у т ч кошти, необхідні для виконання державою своїх функцій.
74. Захист права власності в Укр
Захист права власності закріплений в Конституції України, в Кримінальному, Цивільному кодексі, в Кодексі про адміністративні правопорушення і інших галузях права. Власність є основою економічно-го розвитку суспільства, тому держава і її правоохо-ронні органи захищають різні форми власності різними правовими засобами. Чинне законодавство визначає основні способи захисту права вл-сті, до яких належать: визнання права вл-сті на землю, ваідшкодування майнової та моральної шкоди, завданої порушенням права вл-сті, усунення порушень права вл-сті. Які не пов!язані з втратою володіння, витребування майна з чужого незаконного володіння.Право вл-сті є непорушним. Власник може вимагати усунення будь-яких порушень його права і вимагати повернення його майна з чужого незаконного володіння протягом трирічної позовної давності.Найважливішим цивільно-право-вим засобом захисту права власності є віндикація – віндикаційний позов, другий засіб – негаторний позов, третій засіб – відшкодування шкоди. Віндикація, віндикаіцйний позов – це позов власника про витребу-вання майна з чужого незаконного володіння. Негаторний позов – це такий позов, який направлений на усунення перешкоди законному власнику в користуванні або розпорядженні майном. Відшкодування заподіяної шкоди – збитки відшкодовуються в повному обсязі відпові-дно до реальної вартості майна на момент припи-нення права власності, включаючи і неодержані доходи.
75 Право інтелектуальної вл-сті: поняття, об”єкти та суб”єкти
Право інтелектуальної власності- це право особи на результати інтелектуальної творчої діяльності та ін об”єкти , визначені чинним законодавством Укр. Воно є недоторканим: ніхто не може бути позбавленим цього права чи обмеженим у його здійсненні, крім випадків та у порядку, встановлених законом. Об”єкти права інтелектуальної вл-сті: літер та худ твори, викоонання, фонограми, відеограми і передачі, комп”ютерні програми. Винаходи, корисні моделі, компанування інтегральних мікрорсхем. Раціоналізаторські пропозиції, сорти рослин, породи тварин, позначення: комерційні найменування. Географічні пзазначення. Нерозголошувана інформація. Суб”єкти: творець об”єкта права інтелект вл-сті тобто фіз особа та івн особи, яким належать особисті майнові та немайновф права на об”єкти права інтелект вл-сті відповідно до чинного законодавства або договору. Якщо об”єкт права інтелект вл-сті. Створений в результ іентелектуальної творчої діяльності кількох фіз осіб, вони є його співавторами. Право інтелектуальної вл-сті складає дві групи прав суб”єкта: 1. особисті немайнові права;2. майнові права. Право інтелект вл-сті виникає з підстав, які встановлені чинним законодавством або договором. Первинним суб”єктом авторського права є автор, якому належать особисті майнові та немайнові права і який у певних випадках має виключне право дозволяти або забороняти використання твору ін особами. У разі смерті автора недоторканість твору охороняється його спадкоємцями. Після смерті автора або останнього співавтора майнові авторські права є чинними протягом 70 років.
76.Поняття зобов”язання та підстави його виникнення
Виконання зобов'язань можливе в таких формах: у повному обсязі, частинами, покладання виконання зобов'язань на третю особу. Зобов'язання повинні виконуватися належним чином і в установлений строк відповідно до вимог чинного законодавст-ва, акта планування, договору, а за відсутності таких указівок – відповідно до вимог, що звичайно ставляться. Одностороння відмова від виконання зобов'язання та одностороння зміна умов договору не допускається , крім випадків, передбачених законом. Кредитор має права не приймати виконання зобов'язання частинами, якщо інше не передбачене законом, актом планування, договором або не випливає з сутності зобов'язання. Виконання зобов'язання, що виникло з договору, може бути покладено вцілому або в частині на третю особу в разі, коли це передбачено встановленими правилами, а так само якщо третя особа пов'язана з однією із сторін адміністративною підлеглістю або відповідним договором. Зобов'язання мають виконуватися якісно і в установлений строк. Місцем виконання зобов'язання повинно бути місце, зазначене в законі, договорі, акті планування, на підставі якого виникло зобов'язання, або передбачене в сутності зобов'язання. На випадок альтернативного зобов'язання боржник має право вибору щодо виконання однієї з двох або кількох дій, якщо іншого не передбачено законом, договором або змістом зобов'язання. Коли в зобов'язання беруть участь кілька кредиторів або кілька боржників, то кожний з кредиторів має право вимагати виконання, а кожний з боржників повинен виконати зобов'язання в рівній частці з іншими, якщо інше не випливає з закону чи договору.
77. Підстави припинення зобов'язань за цивільним законодавством
Згідно з Цивільним кодексом України зобовязвння при-пиняються: виконанням; зарахуванням; якщо боржник і кредитор – одна особа; за угодою сторін; унаслідок зміни плану; за неможливістю виконання; зі смертю гро-мадянина або з ліквідацією юридичної особи. Виконан-ня: якщо боржник видав кредиторові в посвідчення зо-бовязання борговий документ, то кредитор, приймаючи виконання, мусить повернути цей документ або зазна-чити про це в розписці. Зобовязання припиняється зара-хуванням зустрічної однорідної вимоги, строк якої нас-тав або строк якої не зазначений чи визначений момен-том витребування. Для зарахування досить заяви однієї сторони. Зобовязання припиняється, якщо боржник і кредитор – одна особа. Якщо згодом цей збіг при-пиняється, зобовязання виникає знову. Зобовязання припиняється за угодою сторін, зокрема за угодою про заміну одного зобовязання іншим між тими самими особами. Зобовязання між організаціями підлягає при-пиненню або зміні сторонами в установленому порядку, якщо підстави, на яких зобовязання основане, змінені розпорядженням, обовязковим для обох сторін. Зобовязання припиняється за неможливістю виконання, якщо вона спричинена обставинами, за якими боржник не відповідає. Зобовязання припиняється зі смертю боржника, якщо виконання не може бути проведено без особистої участі боржника. Зобовязання припиняється зі смертю кредитора, якщо виконання провадиться особисто для кредитора. Зобовязання припиняється з ліквідацією юридичної особи(боржника або кредито-ра). Може бути покладено на іншу юридич-ну особу.
78. Способи забезпечення виконання зобов'язань
Виконання зобов'язань може забезпечуватися такими способами: згідно з законом чи договором: неустойкою (штрафом, пенею), заставою і поручництвом; за зобов'язаннями між громадянами або з їхньою участю завдатком; за зобов'язаннями між державними організаціями за гарантією. Неустойкою(штрафом, пенею) визнається визначена законом або договором грошова сума, яку боржник повинен сплатити кредиторові в разі невиконання або неналежного виконання зобов'язання, зокрема в разі прострочення виконання. На випадок застави кредитор має право в разі невиконання боржником забезпеченого заставою зобов'язання одержати задоволення з вартості заставленого майна переважно перед іншими кредиторами. За договором поруки поручник зобов'язується перед кредитором іншої особи відповідати за виконання нею свого зобов'язання в повному обсязі або в частині. Завдатком визнається грошова сума, що видається однією з договірних сторін в рахунок належних з неї за договором платежів іншій стороні на підтвердження укладення договору і забезпечення його виконання. Коли зобов'язання виникають щодо погашення заборгованості між організаціями, способом забезпечення виконання зобов'язання може виступати гарантія. Що видається іншими організаціями стосовно його виконання.
79. Поняття цивільно-правового договору та його види
Договір є основною підставою виникнення зобов”язально-прав відносин, що встановлює певні суб”єктивні права і суб”єктивні обов”язки для сорін, які його уклали. Договір можна визначити як угоду двох або кількох осіб, спрямовану на встановлення, зміну або припинення цивіль правовідносин. Предметом договору завжди є певна дія, але ця дія може бути тільки правомірною. Головним елементом прав договору є воля сторін, спрямована на досягнення певної мети, яка не заперечує закону. Змістом будь-якого договору є права і обов”язки сторін, встановлені ним. Зміст б-якого договору характеризується його умовами. Прийнято розрізняти істотні, звичайні та випадкові умови договору. Договори, у яких бере участь посад 2 осіб. Назив багатосторінніми. Договори, у яких одна сторона має лише права, а ін обов”язки, називають односторонніми. Договори, в яких кожна із сторін має і права і обов”язки, назив двосторонніми або взаємними. Розрізняють договори реальні і консенсуальні. Реальні договори вважаються укладеними, тобто набувають юр значення. Лише з моменту фактичного здійснення певних дій. Консенсуальні договори вважаються укладеними і набувають юр значення з моменту досягнення угоди з основних умов договору. За своєю формою договори можуть бути усними і письмовими. Останні в свою чергу поділяються на прості і нотаріально-посвідчені.
80. Порядок укладення, зміни та розірвання договору
Договір є основною підставою виникнення зобов”язально-прав відносин, що встановлює певні суб”єктивні права і суб”єктивні обов”язки для сторін, які його уклали. Договір можна визначити як угоду двох або кількох осіб, спрямовану на встановлення, зміну або припинення цивіль правовідносин. Договір вважається укладеним, коли сторони досягли згоди по всіх суттєвих умовах і угоду належним чином оформили. У процесі укладення договору розрізняють 2 стадії: пропозиція укласти договір(оферта) і прийняття пропозиції(акцепт). ЦКУ визначає, з якого моменту договір вважається укладеним.Він вважається укладеним, якщо особа, яка зробила пропозицію, одержала від ін сторони відповідь про прийняття пропо-зиції протягом зазначеного строку. Часто сторони самі визначають момент вступу договору в юр силу, тобто момент. З якого договір вважається укладеним, про що прямо зазначають у договорі - договір набуває сили з такого-то дня, місяця і року. Момент набуття договором чинності має важливе значення. Оскільки з цим моментом пов”язані певні юр наслідки - перехід права вл-сті до покупця, ризик випадкової загибелі речі. Кожен вид договору має свій порядок розхриву.
81. Поняття та зміст договору купівлі-продажу
Договір купівлі-продажу - це угода, за якою продавець зобов'язується передати у власність покупцеві, а покупець зобов'язується прийняти майно і сплатити за нього певну грошову суму. Сторонами в договору купівлі-продажу виступають продавець і покупець. Істотними умовами цього договору є умови про предмет і ціну. Доки сторони не дійдуть згоди щодо цих умов, договір не може вважатися укладеним. Інші умови також можуть набути значення істотних, якщо стосовно до них за заявою однієї із сторін належить досягти згоди. Предметом договору купівлі-продажу можуть бути окремі речі або їх сукупність, а також певні зобов'язальні права, пов'язані з можливістю реалізації зафіксованих у них повноважень на можливе отримання майнових вигод. Предметом цього договору не можуть бути боргові зобов'язання, авторські права. Форма договору купівлі-продажу визначається характером і вартістю товару, а також часом виконання договору. Договори, що викону-ються в момент укладення, можуть бути укладені в усній формі. Якщо договір виконується після його укладення, то його належить укласти в письмовій формі, а окремі договори потребують нотаріального посвідчення. Продавець зобов'язаний попередити покупця про всі права третіх осіб на продавану річ.
82. Загальна характеристика договору найму(оренди)
За договором майнового найму(оренди) наймодавець зо-бов'язується надати наймачеві майно у тимчасове кори-стування за плату. Договір майнового найму між гро-мадянами на строк більше одного року, найму майна державних та інших громадських організацій повинен бути укладений у письмовій формі. Строк договору май-нового найму визначається за погодженням сторін, якщо інше не встановлено чинним законодавством. Коли до-говір майнового найму укладено без зазначення строку, він вважається укладеним на невизначений строк, і кож-на із сторін вправі відмовитися від договору в будь-який час, попередивши про це другу сторону в письмовій формі за три місяці. По договору майнового найму най-мач зобов'язаний: своєчасно вносити плату за корис-тування майном; користуватися майном відповідно до договору і призначення майна; підтримувати орендне майно у справному стані; провадити за свій рахунок по-точний ремонт, якщо інше не встановлено законом або договором; при припиненні договору найму повернути майно у тому стані, в якому він його одержав, з урахуванням нормального зносу, або у стані, обумовле-ному договором. Наймодавець має право достроково розірвати договір найму в судових органах, якщо най-мач: користується майном не відповідно до договору або призначення майна; навмисно або з неостережності погіршує стан майна; не вніс плати протягом трьох міся-ців з дня закінчення строку платежу, а за договором по-бутового прокату - протягом одного місяця, якщо більш короткі строки не встановлені типовим договором; не робить капітального ремонту в тих випадках, коли за за-коном або договором капітальний ремонт лежить на обов'язку наймача. Наймач може достроково розірвати договір найму: якщо наймодавець не робить капітального
