ремонту, який зобов'язаний робити; якщо майно, в силу обставин, за які наймач не відповідає, виявиться в непридатному для користування стані.
83.Загальна характеристика договору позики
За договором позички одна сторона –позикодавець передає ін стороні-позичальнику у власність гроші або речі, визначені родовими ознаками, а позичальник зобов”язується повернути позикодавцеві таку ж суму грошей або рівну кількість речей того ж роду і якості. Договір позички вважається укладеним у момент передачі грошей або речей. Договір позички має бути укладений у письмовій формі.,якщо його сума не менше ніж у 10 разів перевищує встановлений законом розмір неоподаткованого мінімуму доходу громадян, а у випадках. Коли позикодавець є юр особа- незалежно від суми. На підтвер-дження договору позички та його умов може бути представлена розписка позичаль-ника або ін документ, який посвідчує передачу йому позикодавце визначеної грошової суи або визначеної к-сті грошей. Якщо у договорі немає умови про розмір процентів, їх розмір визначається обліко-вою ставкою банківського процента, встановленого НБУ. Позичальник зо-бов”язаний повернути позикодавцеві одержаний предмет позички у строк та в порядку, встановленому договором. Якщо строк повернення договором не встанов-лений або визначений моментом вимоги, сума позички має бути повернена позичальником протягом 30 днів.Предмет позички вважається поверненим у момент її передачі позикодавцеві або зарахування суми грошей, що позичалися на його банківський рахунок.
84. Загальна характеристика договорів міни і дарування
Відповідно до цивільного законодавства за договором міни між сторонами проводиться обмін одного товару на ін. При цьому кожний з тих, хто бере участь у міні. Вважається продавцем того майна. Яке він дає в обмін і покупцем майна, яке він одержує взамін. Договір міни ще називають бартерним. Цей договір є консенсуальним., оплатним та двостороннім. Інколи обмінювані товари мають різну вартість. У такому разі договором може бути вста-новлена оплата за товар більшої вартості, що обмінюється на товар меншої вартості. Законодавством передбачено також, що договором міни може бути встановлений обмін майна на роботи(послуги). За договором дарування одна сторона передає або зобов”язується передати у майбутньому ін стороні безоплатно майно у власність. Цей договір направлений на безповоротне припинення право власності к дарувальника і виникнення права власності у обдарованої особи. Предметом договору дарування може бути б-яке майно, не вилдучене з товарообігу. Договір дарування є безоплатним та двостороннім. Він вважаєтьс яукладеним з момента прийняття майна обдарованим, тобто вчинення останнім дій, які свідчать про волевиявлення обдарованого отримати дарунок у власність. Сторонами у договорі дарування можуть бути як фіз так і юр особи, держава Укр ,АРК, територ громади. Умови розі-рвання: в разі порушення обдарованим обов2язку на користь третьої особи, якщо обдарований умисно вчинив злочин проти життя по договору дарування, якщо обдарований створює загрозу безповоротної втрати дарунку внаслідок недбалого ставлення обдарованого до речі, що становить історичну, наукову, культу-рну цінність, ця річ може бути знищена або істотно пошкоджена. У разі розірвання договору оюдарований зобов!”язаний повернути дарунок або відшкодувати його вартість.
85. Поняття, підстави та види цивільно-правової відповідальності
Цивільно-правова відповідальність – установлена зако-ном негативна реакція держави на цивільне правопо-рушення, що виявляється в позбавленні особи певних цивільних прав чи накладення на неї обов'язків майно-вого характеру. Підставами для цивільно-правової від-повідальності є: наявність майнової шкоди; протип-равність поведінки; вина; причинний зв'язок між збит-ком і протиправною поведінкою. Під майновою шкодою слід розуміти будь-яке зменшення наявного майна або неодержання доходів. Якщо дії чи бездіяльність, якими вчинено договірну чи позадоговірну шкоду, є протип-равними або забороненими законом, настає відпові-дальність. Принцип вини, тобто відповідальність настає лише за вини заподіювача шкоди. Умовою цивільно-правової відповідальності є також наявність причинного зв'язку між протиправною дією боржника і тим негатив-ним наслідком, що настав через цю протиправну дію. Різновидностями цивільно-правової відповідальності є: договірна та позадо-говірна; часткова і солідарна; основна і субсидіарна(додаткова); повна та обмежена. За деякі дії цивільно-правова відповідаль-ність може нак-ладатися без вини, якщо вона обумовлена законом чи угодою: за невико-нання грошового зобов'язання; збері-гача за втрату, недостачу чи пошкодження майна; за шкоду, заподіяну джерелом підвищеної небезпеки.
86. Спадкування власності за законом в Україні
Спадкування – це перехід майна померлого грома-дянина до його спадкоємців. Майно, яке після смерті спадкодавця переходить до спадкоємців, називається спадщиною. Перехід спадщини є загальним або універ-сальним правонаступництвом. Спадкоємництво здійс-нюється за законом і заповітом. Спадкоємство за зако-ном має місце, коли і оскільки воно не змінено запо-вітом. Якщо немає спадкоємців ні за законом, ні за запо-вітом або жоден із спадкоємців не прийняв спадщини чи всі спадкоємці позбавленні заповідачем спад-щини, то майно померлого за правом спадкоємства переходить до держави. Згідно ст. 549 ЦК визнається, що спадкоємець прийняв спадщину: якщо він фактично вступив в управління або володіння спадковим майном; якщо він подав державній нотаріальній конторі за місцем відкриття спадщини заяву про прийняття спадщини. Для прийняття спадщини встановлено шестимісячний строк. Не мають права бути спадкоємцями ні за законом, ні за заповітом особи, які навмисно позбавили життя спад-кодавця чи кого-небудь із спадкоємців або зробили за-мах на їх життя. Не мають права стати спадкоємцями за законом батьки після дітей, у відношення яких вони позбавлені батьківських прав і не були поновлені в цих правах на момент відкриття спадщини, а також батьки і повнолітні діти, які злісно ухилялися від покладених на них в силу закону обов'язків по утриманню спадкода-вця, якщо ці обставини підтвердженні в судовому порядку. При спадкуванні за законом, спадкоємцями першої черги є в рівних частках діти(у тому числі усиновлені), дружина і батьки(усиновителі) померлого. Також дити-на померлого, яка народилася після його смерті. Онуки і правнуки спадкодавця є спадкоємцями за законом, якщо на час відкриття спадщини немає в живих того з батьків, хто був би спадкоємцем. Брати і сестри померлого, а також дід та бабка померлого як з боку батька так і з боку матері -–друга черга. До числа спадкоємців за зако-ном належать непрацездатні особи, які перебували на утриманні померлого не менше одного року до його смерті. Предмети звичайної домашньої обстановки і вжитку переходять до спадкоємців за законом, які проживали спільно з спадкодавцем, незалежно від їх черги і спадкової частки, якщо вони проживали з спадкодавцем до його смерті не менше одного року.
87. Спадкування власності за заповітом в Україні
Заповіт - це розпорядження спадкування стосовно свого майна на випадок смерті, яке зроблено у встановленій законом формі. Неповнолітні особи і особи, які визнані судом недієздатними, не можуть вчиняти заповіт. За-повіт повинен бути оформлений в письмовій формі, під-писаний і нотаріально завірений. Види заповітів, які прирівнюються до нотаріально засвідчених: заповіти громадян, які перебувають на стаціонарному лікуванні, в будинках престарілих і інвалідів; заповіти громадян, які перебувають у плаванні; заповіти громадян, які пере-бувають у різних експедиціях; заповіти військовослуж-бовців у пунктах, де немає нотаріальних контор; запо-віти осіб, які перебувають в місцях позбавлення волі. Незалежно від змісту заповіту, неповнолітні або непра-цездатні діти спадкоємця(в тому числі усиновлені), а також непрацездатні дружина, бать-ки(усиновителі) і ут-риманці померлого успадковують не менше двох третин частки, яка б належала кожному з них при спадкоємстві за законом(обов'язкова частка). 6-ти місячний строк з дня відкриття спадщини для пред'явлення претензій кре-дитора спадкодавця до спадкоємців продовженню не підлягає. Частина майна, що залишилася незаповіданою, розподі-ляється між спадкоємцями за законом, заклика-ними до спадкоємства в порядку ст. 529-533 ЦК.
88. Поняття та система трудового права в Україні
Трудове право – система правових норм, яка регулює трудові відносини мід працівником та власником.
Предметом правового регулювання такої галузі права, як трудове є, насамперед, трудові відносини, тобто суспільні відносини, що виникають у процесі застосування людиною своїх здібностей у виконанні певної трудової функції. Предме-том правового регулювання норм трудового права є також відносини, що тісно пов'язані з трудовими. Трудове право - окрема галузь права України, яка регулює відносини, що виникають у процесі реалізації особою права на працю. Трудове право являє собою внутрішньо єдину, цілісну систему загальнообов'зкових правил поведінки, що регулюють трудові, а також деякі інші, тісно зв'язані з трудовими, відносини найманих працівників. Методи трудового права: 1. за нормативним регулювання труд відносин:дозвіл(сторони самостійно встановлюють для себе права та обов”язки в межах, наданих державою), наказ(держава встановлює конкретні умови для всіх учасників відносин), заборо-на(встановлення державою категоричних умов поведінки у конкретних ситуаціях); 2. за способом впливу на поведінку людей: авторитарний(полягає у виданні державою законів і підзаконних актів) та автоном-ний(має місце коли держава санкціонує прийняття і дію джерела правового регулювання праці).Принципи: загальноправові(принципи гуманізму, законності, демократизму та ін) та спеціальні(свобода праці, рівноправність, стабільність тощо).
89. Джерела трудового права Укр
Нормативно-правове регулювання трудових та похідних від них відносин відбувається на підставі норм, які регулюють джерела труд права. Джерело труд права – це форма(спосіб) держ виразу та закріплення норм права, що приймаються компетентними органами держави і регулюють відносини, які є предметом труд права. Головним джерелом труд права Укр є Конституція Укр. Особливість його полягає у тому, що норми Конституції мають найвищу юр силу. Другим за важливістю норм актом у галузі регулювання праці є Кодекс законів про працю Укр(КЗпП). Це кодифікований закон, затверджений ВРУ, що склад з преамбули та 18 глав, які містять 265 статей. Крім Констит та КЗпП труд відносини також регул-ся ін зак-ми, це – Закон Укр “Про власність”, “Про під-ство в Укр” , “ Про зайнятість насел-ня в Укр”, “Про оплату праці” та ін. Велику роль у регулюванні труд і пов”язаних з ними відносин відігра-ють підзаконні акти - Рішення Конституц Суду Укр, Укази Президента, постанови та розпорядження Каб Мін тощо. Особливістю сис-ми джерел труд права є наявність так званих локальних норм права – норм, які приймаються на під-ствах, установах, орг-ях, власником або уповноваженим ним органом за погодженням з труд колективом або проф спілкою. Найважливішими локальними докум-ми є колективний договір, правила внутрішнього труд розпорядку, положення про структурні підрозділи під-ства, установи, орг-ії та ін. Джерелом труд права є також міжнар договори, ратифіковані або схвалені Конвенції та рекомендації спеціалізованого органу ООН з питань праці – Міжнар орг-ія праці. Існують міжнар акти загального значення, які певною мірою теж регулюють міжнар відносини – Загальна декларація прав людини, Пакт про ек , соц та культ права.
90. Поняття та порядок укладення колективного договору
Колективний договір як договір, тобто локальний нор-мативний акт, що регулює виробничі, трудові й соціа-льно-економічні відносини на підприємстві, в устано-вах, організаціях. Колективна угода являє собою норма-тивний акт, який регулює такі самі відносини, що й колективний договір, але на державному, регіональному та галузевому рівнях. Колективна угода має декілька видів: генеральна угода, галузева, регіональна. Порядок укладання колективних договорів(угод) визначається Законом України "Про колективні договори і угоди" від 1 липня 1993 р. та КЗпП. Сторонами генеральної угоди виступають: професійні спілки, які об'єдналися для ве-дення колективних переговорів та укладення генера-льної угоди; власники чи уповноважені ними органи, які об'єдналися для ведення колективних переговорів та укладення генеральної угоди, на чиїх підприємствах зайнято більшість найманих працівників держави. Сто-ронами угоди на галузевому рівні є власники, об'єд-нання власників чи уповноважені ними органи і проф-спілки, об'єднання профспілок або інших представни-цьких організацій трудящих, які мають відповідні пов-новаження, достатні для ведення переговорів, укладення угоди та реалізації її норм на більшості підприємств, що входять у сферу їхніх дій. Угода на регіональному рівні укладається між місцевими органами державної влади або регіональними об'єднаннями підприємців, якщо во-ни мають відповідні повноваження, і об'єднаннями про-фспілок чи іншими органами, якщо їх уповноважили трудові колективи.
91 Поняття, сторони та зміст труд договору
Труд договір є двосторонньою угодою, що укладається між роботодавцем і працівником, згідно з якою роботодавець зобов”язується надати працівникові роботу за обумовленою труд фун-єю(спеціальністю, кваліф-єю або посадою), забезпечити умови праці, своєчасно та в повному обсязі виплачувати працівникові зар плату, а працівник зобов”яз особисто виконувати визначену цією угодою труд фун-ію, дотрим чинного в організації внутрішнього труд розпорядку. Як вбачається з цією дифініції, сторонами труд договору є работодавець і працівник. Згідно з законодавством, работодавцем є власник підп-ства, установи, орг-ії, незале-жно від форм власності, виду діяль-сті та галузевої належності або уповноважений ним орган чи фіз особа, які відповідно до законодавства використовують найману працю. Працівником є фіз особа, яка працює на підставі труд договору роботодавця. Зміст труд договору склад сукупність умов, які встановлюють взаємні права та обов”язки сторін труд договору. Серед умов труд договору розрізняють 2 групи: необхідні(ті, що обов”язково повинні бути передбачені труд договором) і факультати-вні(додаткові): ті, що не повинні бути обов”язково передбачені труд договором. Законодавством передбачено 2 форми укладання труд договору: усна та письмова.
92. Порядок укладення трудового договору
Трудовий договір як угоду між працівником і власником підприємства, установи, організації або уповноваженим ним органом чи фізичною особою, за якою працівник зобов'язується виконувати роботу, визначену цією уго-дою, з підля-ганням внутрішньому трудовому розпо-рядкові, а власник підприємства, установи, організації або уповноважений ним орган чи фізична особа, яка наймає працівників, зобов'язується виплачувати праців-никові заробітну платню і забезпечувати умови праці, необхідні для виконання роботи, передбачені законо-давством про працю, колективним договором і угодою сторін. Укладати трудовий договір працівник може на одному або водночас на декількох підприємствах, в установах, організаціях. Стороною трудових правовід-носин є передовсім фізичні особи. Іншою стороною вис-тупає власник підприємства, установи, організації, упов-новажений ним орган чи фізична особа. Права та обо-в'язки сторін поділяються на: безпосередні, що визна-чаються сторонами; похідні, що передбачені законо-давством, котрі своєю чергою поділяються на необхідні умови, та додаткові умови.
93. Випробування при прийнятті на роботу
З метою перевірки відповідності працівника роботі, яка йому доручається, при укладенні труд договору може бути обумовлена угодою сторін випробування, що повинно бути зазначене у наказі(розпорядженні) при прийнятті його на роботу. Загальний строк випробування при прийнятті на роботу не може переви-щувати 3 місяців, за погодженням з виборним органом первинної профспілкової організвції на під-ві – 6 міс, а при випробуванні при прийнятті на роботу робітників – 1 міс. Окремим категоріям працівників строк випробування не встановлюється: які не досягли 18 річного віку; молоді спеціалісти, що закінчили вищі навчальні заклади і в установленому порядку направлені на роботу; осіб, переведених з іншого місця роботи та інших категорій парцівників. Випробування забороняється при прийнятті на роботу неповнолітніх, молодих робітників після закінчення професійних навчально-виховених закладів, молодих спец-ів після закінчення вузів, осіб, звільнених у запас з військової чи альтернативної служби, інвалідів. Напра-влених на роботу відповідно до рекоменда-цій медико-соціальної експертизи, при прийнятті на роботу в ін місцевість та при переведенні на роботу на ін під-во.
94. Порядок припинення трудового договору з ініціативи працівника
Законодавством передбачено обов'язкове письмове по-передження працівником власника про звільнення за два тижні до припинення трудових відносин. Коли заява працівника про звільнення з роботи за власним бажан-ням зумовлена неможливістю продовжувати роботу власник або уповноважений ним орган повинен розі-рвати трудовий договір у строк, запропонований праців-ником. Для деякої категорії працівників законодавством уведено обмеження щодо припинення трудового дого-вору в певний період за власним бажанням: молоді спе-ціалісти протягом терміну, визначеного в направ-ленні на роботу або за договором, а також для осіб, засуд-жених до виправних робіт без позбавлення волі. Розір-вання молодим спеціалістом угоди до закінчення трьох років після її укладення можливе з поважних причин: установлення інвалідності 1 або 2 групи; установлення інвалідності 1 або 2 групи у дружини(чоловіка) випуск-ника, одного з батьків(осіб які їх заступають) випускни-ка; якщо молодий спеціаліст - вагітна жінка; мати чи батько, які мають дитину у віці до трьох років; одинока мати чи батько, які мають дитину до 14 років або ди-тину-інваліда; проходження чолові-ком(дружиною) вій-ськової служби; вступу до вищих навчальних закладів 3 - 4 рівнів акредитації. Строкові трудові договори не мо-жуть бути розірвані за ініціативою працівника. Стро-ковий трудовий договір з ініціативи працівника може бути розірвано достроково в разі хвороби або інвалід-ності, які перешкоджають виконанню роботи за догово-ром, порушення власником чи уповноваженим ним ор-ганом законодавства про працю, колективного або тру-дового договору.
95. Порядок припинення трудового договору з ініціативи власника або уповноваженого ним органу
Трудовий договір може бути розірваний власником або уповноваженим ним органом лише на загальних або спеціальних підставах. Загальні: зміни в організації в-ва чи праці; виявлення невідповідності працівника зай-маній посаді; систематичного невиконання працівником без поважних причин обов'язків; прогулу без поважних причин; нез'явлення на роботу протягом більш як 4 місяців поспіль внаслідок тимчасової непрацездатності; поновлення на роботі працівника, який раніше вико-нував цю роботу; появи на роботі в нетверезому стані, у стані наркотичного або токсичного оп'яніння; вчинення за місцем роботи розкрадання. Спеціальні підстави: од-норазове грубе порушення трудових обов'язків керів-ником підприємства, заступника, главного бухгалтера; скоєння винних дій працівника, який безпосередньо обслуговує грошові або товарні цінності; вчинення пра-цівником, який виконує виховні функції, аморального проступку; якщо працівника визнано таким, що не витримував випро-бування; коли працівника зараховано з порушенням спеціальних правил прийняття на роботу. Державна служба припиняєтьс у разі: порушення умов реалізації права на державну службу; недотримання пов'язаних з проходженням державної служби вимог; досягнення державним службовцем граничного віку проходження державної служби; відставки держ. служ-бовців які обіймають посади 1-ї або 2-ї категорії; вия-влення чи виникнення обставин, які перешкоджають пе-ребуванню держ. службовця на державній службі; від-мови держ. службовця від прийняття присяги або її по-рушення; неподання або подання державним службов-цем неправдивих відомостей щодо його доходів. Для звільнення працівника з ініціативи власника в більшості випадків профспілкового комітету чи органу, уповнова-женого репрезентувати інтереси трудового колективу. Винятком з цього правила є звільнення: у зв'язку лік-відації підприємс-тва, установи, організації; працівника через незадовільний результат випробування; із су-міщуваної роботи у зв'язку з прийняттям на роботу іншого працівника, який не є сумісником; у зв'язку з по-новленням на роботі працівника, який раніше виконував цю роботу; працівника який не є членом професійної спілки; з підприємства, устано-ви, організації де немає профспілкової організації; керівника підприємства, ус-танови, організації, його заступників, головного бух-галтера, його заступників, а також службових осіб мит-них органів, державних податкових інспекцій, яким при-своєно персональні звання, службових осіб державної контрольно-ревізійної служби та органів державного ко-нтролю за цінами; працівника, який вчинив за місцем роботи розкрадання.
96. Поняття робочого часу та його види за трудовим законодавством
Види робочого часу: нормальна і скорочена тривалість робочого часу; неповний робочий час, ненормований робочий день. Тривалість робочого часу за нормального робочого тижня не може перевищувати 40 годин. Деякі категорії працівників мають скорочені обсяги робочого часу: працівники віком 16 - 18 років - 36 годин на тиждень; од 15 до 16(учні 14 - 15 років, які працюють на канікулах) - 24 години на тиждень; працівників, зайня-тих на роботах зі шкідливими умовами праці - не більше 36 годин на тиждень; учителям у середньому вста-новлено шести годинний робочий день; лікарям - 5,5 го-динний; лікарям стаціонарних лікарських закладів, спеціалізованих санаторіїв - 6,5 годинний робочий день. Для вирішення питань про встановлення неповного ро-бочого часу працівникові зазвичай необхідно отримати згоду власника, за скороченого робочого часу це не пот-рібно. Оплата праці за неповного робочого часу здій-снюється пропорційно до відпрацьованого часу або за-лежно від виробітку, а за скороченого - в повному роз-мірі ставки. За неповного робочого часу можливе змен-шення тривалості як робочого дня так і днів робочого тижня. Законодавством передбачено можливість роботи понад установлену нормальну тривалість робочого часу. Списки професій, посад і робіт, за якими дозволяється застосування ненормованого робочого дня включаються в колективний договір.
97. Поняття та види часу відпочинку за трудовим законодавством.
Час відпочинку - час, вільний од виконання трудових обов'язків, використовуваний працівником на власний розсуд. Як і робочий час. Час відпочинку має декілька видів. Це - перерви в робочому дні для відпочинку і харчування, щоденний відпочинок після роботи, щотиж-неві дні відпочинку, святкові й неробочі дні, щорічні й додаткові відпустки. Перерви впродовж робочого дня надаються через 4 години після початку роботи і три-вають від 30 хвилин до 2 годин. Не включається в робо-чий час. Додаткові перерви надавані через короткий від-тинок часу, як-от: під час роботи на вільному повітрі в холодний період року; на вантажно-розвантажувальних роботах; секретарям-
