122. Принципи міжнародного права.
Принципи міжнар права є узагальненими правилами поведінки суб’єктів міжнар права, які встановленні на практиці та закріплені договірними або звичаєвими нормами міжнар права. Процес формування принципів міжнар права зумовлює особливості їх застосування та реалізації. Дію принципу міжнар права не можна відмінити. Основні принципи міжнар права закріплено в Статуті ООН, а також у Декларації про принципи міжнар права. Статут ООН та Декларація про принципи міжнар права визнач лише 7 з них:
1. Пр-п незастосування сили або загрози сили
2. Пр-п мирного вирішення міжнар спорів
3. Пр-п невтручання
4. Пр-п співробітництва
5. Пр-п рівноправ’я і самовизначення народів
6. Пр-п суверенної рівності держав
7. Пр-п добросовісного виконання зобов’язань за міжнар правом.
У Заключному акті НБСЄ міститься 10 принципів, тобто 7 тих + 3 нові, а саме:
1. Пр-п територ цілісності
2. Пр-п поваги прав людини
3. Пр-п непорушності кордонів.
Принципи міжнар права мають свою внутр класифікацію. Основним критерієм клас-ції є сфера їх застосування, за якою вони поділ на універсальні, регіональні та локальні.
123. Порядок розгляду цивільнх прав у суді.
Цивільне судочинство – порядок розгляду справ і спорів, що виникають із цивільних, сімейних, трудових правовідносин, справ, що виникають з адміністративно-правових відносин, і справ окремого провадження. Справи окремого провадження пов`язані з захистом не субєктивних прав, а інтересів, що охороняються законом. Цивільне судочинство здійснюється в порядку, передбаченому Цивільним процесуальним кодексом України. Законодавство про цивільне судочинство встановлює єдиний порядок розгляду цив справ. Стадіями цив процесу є:
1. Порушення цив справи у суді(справа розпочин за волевиявленням особи, права та інтереси якої порушенні)
2. Підготовка цив справи до судового розгляду(забезпечення своєчасного і правильного вирішення справи, сприяння найповнішому і реальному захисту прав та інтересів заінтересованих осіб)
3. Судовий розгляд справи: підготовча, розгляд справи по суті, судові дебати та винесення рішення, ухвали
4. Апеляційне провадження (повторний розгляд і перевирішення справ по рішеннях та ухвалах, які не набрали законної сили.)
5. Виконавче провадження(рішення й ухвали суду, що набрали законної сили)
6. Касаційне провадження(суд за скаргою осіб, що беруть участь у справі, перевіряє законність рішень і ухвал суду першої та апеляційної інстанції, що набрали чинності)
7. Перегляд рішень у зв’язку з нововиявленими та винятковими обставинами.
124. Порядок розгляду кримінальних справ суді.
Кримінальне судочинство – це діяльність органів дізнання, слідчого, прокурора, судді й суду з порушення, розслідування і судового розгляду кримінальних справ, а також із вирішення суддею питань, повязаних із виконанням вироку. Порядок здійснення кримінального судочинства визначається Кримінально-процесуальним кодексом України. Має такі стадії: порушення кримінальної справи; попереднє розслідування; віддання обвинуваченого до суду; судовий розгляд; касаційне провадження; виконання вироку; провадження в порядку нагляду; відновлен-ня справи за нововиявленими обставинами. Вмежах крим-процесуального закону діє кілька стр-рних елементів, які об’єднують процесуальні дії з чітко окресленим змістом:
1. Підготовча частина судового засідання (ств-ня необхідних умов для повного, всебічного та об’єктивного проведення судового слідства)
2. Судове слідство (центральна частина судового розгляду, в якій суд та інші учасники процесу всебічно вивчають усі обставини вчиненого злочину, досліджують докази, зібрані на попере-дньому слідстві, надані учасниками процесу або отримані судом самостійно, з метою встановлення об’єктивної істини та забезпечення правильного застосування закону)
3. Судові дебати (дебати учасників процесу, які склад з промов прокурора, громадського обвинувача, захисника, цив захисника, позивачів та їх представників)
4. Останнє слово підсудного (самостійна обов’язкова частина судового розгляду кримінальної справи)
5. Ухвалення та проголошення вироку (підсумок усієї процесуальної д-сті органів попереднього слідства, прокуратури і суду, визначає межі перегляду справи в касаційно-му та наглядному провадженнях, а також д-сті органів, які відають виконанням вироку).
125. Порядок судового вирішення господарських спорів
Правосуддя в господарських відносинах здійснюється арбітражним судом. Арбітражний суд порушує спарви за позовними заявами: підприємств та органі-зацій за захистом своїх прав та охоронюваних законом інтересів; державних та інших органів; прокурорів та їх заступників в інтересах держави. Арбітражним судам підвідомчі справи: у спорах, що виникають під час укладання, зміни, розірвання та виконання господар-ських договорів; про банкрутство; за заявами органів Антимонопольного комітету України. Судочинство в госпо-дарських справах здійснюється в порядку, передбаченому Арбітражним процесуа-льним кодексом України.
Адміністративна відповідальність – це захід відповідальності, що застосовується з метою виховання особи, яка скоїла адмін. поступок, а також попередження скоєння нових правопорушень як самим правопорушником так і інш особами.
Адміністративне стягнення – попередження, штраф, адміністрат арешт, позбавлення спец прав, виправні роботи, оплатне вилучення предмета, який став знаряддям скоєння правопорушення, конфіскація, що накладається у разі скоєння вчинку, що має ознаки адміністрат проступку на винну особу (правопору-шника)
Банк – юрид особа, яка має виключне право на підставі ліцензії НБУ здійснювати у сукупності такі операції: залучення на вклади грош коштів фіз. і юр. осіб та розміщення зазначених коштів від свого імені, на власних умовах та на власний ризик, відкриття і ведення банківських рахунків фіз. та юр. осіб.
Бюджет – це план утворення і використання фін ресурсів для забезпечення завдань і функцій, які здійснюються органами держ влади, органами влади АРК та органами самоврядування протягом бюджетного періоду.
Вибори – це форма безпосередньої демократії, визначається як процедура формування держ органу або надання повноважень посадовій особі шляхом голосування уповноважених осіб за умови, що на кожний мандат претендує 2 чи більше кандидати.
Виконавча влада Укр – це одна з 3-ох гілок держ влади Укр, яка відповідно до конституц принципу поділу держ влади покликана розробляти і втілювати держ. політику щодо забезпечення виконання законів, управління сферами сусп життя, насамперед держ сектором економіки. У відносинах із закон-ю і суд-ю владою вона користується певною самостійністю.
Вина (винність) – третя ознака злочину, що вказує на те, що діяння вважається злочинним, якщо воно здійснено умисно чи з необережності. Разом з тим В. (винність) – це суб’єктивна якість злочину, тобто кримінальній відповідальності підлягають тільки ті особи, які винні у вчиненні злочину
Відпустка – це вільний від роботи час протягом передбаченої законом кількості календарних днів.
Громадянство Укр – це правовий зв’язок між окремою особою і державою, що відображається в їхніх взаємних правах та обов’язках, воно має певні ознаки: правовий хар-ер, необмеженість у просторі і часі, стійкість, достоірність, максим-й хар-ер взаємних прав і обов’язків.
Деліктоздатність – закріплена в законі здат-ність суб’єкта нести юрид. відповідальність за вчинене правопорушення.
Держава – суверенна, політико-територіальна організація, що має суверенітет, спец аппарат управління і примусу, здатна надавати своїм приписам загальнообов”язкової сили для всього населення країни.
Державна влада полягає у здатності й можливості держ органів управляти політ, екон, правовими процесами та подіями, контролювати соц. небезпечні явища, що виникають у сус-ві, а також регулювати поведінку громадян. Реалізуэться держ. влада через: переконання і примус, охорон-ні, регулятивні та заборонні дії, нормативність. (В Укр., як і в інших демократ країнах, держ влада поділяється на 3 гілки: закон., викон., судову).
Державна власність – сукупність речей і матеріальних цінностей, як належать державі на праві господ. ведення чи оперативного управління.
Державний аппарат – система, сукупність органів держави в їх єдності і взаємозв’язку, за допомогою яких здійснюється держ влада, ф-ії відповідної держави. У широкому розумінні до системи держ апарату входять: органи держ. влади, держ. управління, судові органи, органи прокуратури. Вони наділяються необхідними повноваженнями для виконання своїх ф-ій, у тому числі мають право застосовувати заходи держ. примусу.
Державний службовець – громадянин, який займає у порядку, встановлному чинним законодавством, оплачувану держ. посаду.
Джерело права – початкова форма правових норм; спосіб матер. закріплення юрид норм, який засвідчує загальну обов’язковість останніх. Джерела права: правовий звичай, пр-й прецедент, нормати-вно-правовий акт.
Дисциплінарна відповідальність – правова форма впливу на порушника трудової дисципліни. Накладається на порушника за наказом (розпорядженням) органу, якому надано право прийняття на роботу даного працівника, у вигляді дисциплінарного стягнення – догани або звільнення. Для окремих категорій працівників законодавством, статутами і положеннями про дисциплінарну відповідальність можуть бути застосовані й інші види дисциплінарних стягнень. Власник або уповноважений ним орган може замість накладення дисциплінарного стягнення передати питання про порушення труд дисципліни на розгляд труд колективу або його органу.
Дисциплінарне стягнення – догана або звільнення, які накладаються на працівника за порушення трудової дисципліни. Дисциплінарне стягнення накладається органом, якому надано право прийняття на роботу (обрання, затвердження і призначення на посаду) того чи інш працівника.
Дієздатність – закріплена законом можливість суб’єкта права (фіз або юрид особи) набувати своїми діями юрид прав та створювати для себе юрид обов’язки. Дієздатність фіз. особи виникає з досягненням повноліття (з 15 –ти р. – обмежена дієздатність, з 18-ти – повна). Дієздатність юрид. осіб може бути тільки повною і залежить від предмету її діяль-ності.
Довіреність – письмовий документ, виданий довірителем іншій особі (довіреному) для засвідчення певних прав перед третіми особами на певний строк. Дії представника на основі довіреності створюють права і обов’язки безпосередньо для довірителя. Довіреність на укладання угод має бути нотаріально посвідчена. Загальний строк дії довіреності не може перевищувати 3 роки.
Законодавча влада Укр – це одна з 3-ох гілок держ влади Укр, головною ф-єю якої є законотворчість і організація контролю за дотриманням чинного законодавства усіма структурами держави, об’єднаннями громадян і громадянами. Головним з.о. нашої держави є Верховна Рада Укр.
Заповіт – розпорядження громадянина на випадок смерті про належне йому майно (в т.ч. гроші й цінні папери), зроблене в установленому законом порядку (формі).
Зобов’язання – являє собою такі правовідносини, в силу яких одна сторона (боржник) зобов’язана вчинити на користь іншої сторони (кредитора) певну дію ( передати майно, виконати роботу, сплатити гроші...) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов’язку.
Договір – взаємна угода, що виникає внаслідок волевиявлення 2 або більше сторін про встановлення, зміну або припинення цивільних правовідносин. Договір є підставою виникнення зобов’язання. Суб’єктами договірних правовідносин можуть бути фіз й юрид особи. Існують багато видів договір, а саме: договір оренди, авторський Д., Д. видавни-чий, Д. дарування, Д. доручення, Д. експансії, Д. комісії, Д. купівлі –продажу тощо.
Заробітна плата – це винагорода, обчислена, як правило, у грошовому виразі, яку за трудовим договором власник або уповноважений ним орган виплачує працівникові за виконану ним роботу.
Злочин– передбачене кримінальним законодавством суспільно небезпечне діяння (дія або бездіяльність), що посягає на суспільний лад держави, її політ й екон системи, власність, особу, політ, трудові, майнові та інші права і свободи громадян; суспільно небезпечне діяння, яке посягає на правопорядок. Злочин – це каране і винне діяння.
Колективна власність – майно, яке належить певному колективу і не є необхідним для його функціонування (майно колективного п-ва, кооперативу, орендного чи акціонерного п-ва, господарського об’єднання тощо).
Колективний договір – 2-ня угода, що укладається профспілковим комітетом за уповноваженням труд колективу з власником або уповноваженим ним органом з метою регулювання виробничих, трудових і соц-екон відносин і узгодження інтересів трудящих, власників та уповноважених ними органів.
Конфедерація – (від лат. спілка, об’єднання) – союз держав, що зберігають свою незалежність і роздільне існування, створений для певних цілей, перважно зовнішньополітичних і воєнних.
Матеріальна відповідальність – зобов’язаність однієї сторони (фіз. або юр. особи) компенсувати збитку, завдані іншій стороні (також фіз. або юрид. особі).
Монархія – форма держ правління, за якої вища держ влада зосереджується (повністю або частково) в руках однієї особи – монарха й передається як спадщина представникам правлячої династії.
Народовладдя- принцип керування державою, коли народ здійснює владу безпосередньо чи через органи влади. В Україні народовладдя визначає ст.5 Консти-туції.
Недієздатність – визнання у судовому порядку особи недієздатною, якщо внаслідок душевної хвороби або недоумства вона не може розуміти значення своїх дій або керувати ними.
Необхідна оборона – це дії з метою захистити законні права та інтереси від протиправного посягання.
Органи виконавчої влади – це виконавчо-розпорядчі органи, які безпосередньо здійснюють на держ. рівні оперативне управління загальносусп. справами.
Позовна давність – строк для судового захисту права за позовом особи, право якої порушено. Сплив позивної давності тягне за собою певні правові наслідки: у цивільно-правових відносинах – втрату права на позов, на виконання рішення; у кримінально-правових відносинах – неприпустимість порушення кримінальної або її провадження, неможливість притягнення до кримінальної відповідальності або виконання вироку.
Покарання – міра держ примусу, що застосовується тільки судовими органами до осіб, які вчинили злочин. Виражається у позбавленні певних, належних цій особі, благ. Головною ф-єю покарання є виховання винних, недопущення ними та іншими особами протизаконних вчинків у майбутньому.
Політичний режим – сукупність засобів і способів реалізації держ влади, що відображають її характер і зміст, з огляду на співвідношення демократичних і недемократичних засад.
Право – система формально визначених в офіційних джерелах загальнообов’язкових, гарантованих державою норм (правил) поведінки, призначенням якої є регулювання сусп відносин.
Право власності – сукупність правових норм, які закріплюють і охороняють належність матеріальних благ певним особам чи колективам; право власності полягає у тому, що власник за своїм розсудом володіє і розпоряджається майном.
Право володіння – право виключно фіз контролю над благами.
Право користування – це право вилучати з речей їх корисні властивості (напр. Обробляти землю і отримувати врожай, вживати продукти харчування, носити одяг)
Право розпорядження – право визначати юрид або фактичну долю майна (наприклад, продавати, дарувати, обмінювати, переробляти, заповідати .).
Правова держава – це така держава, в я кий існує поділ влад на законодавчу, виконавчу та судову, ыснуэ панування закону, існує верховенство громадянського суспільства і представника, парламенту над державою і її апарату
Правовідносини – врегульовані нормами права сусп відносини, учасники яких є носіями суб’єктивних прав і обов’язків. Виникають при настанні передбачених законом юрид фактів.
Правоздатність – закріплена у законодавстві і забезпечена державою можливість мати суб’єкта мати юрид права і нести юрид обов’язки.
Правопорушення –– суспільно шкідливий протиправний вчинок, який тягне за собою юрид відповідальність.
Правочин – це дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов’язків.
Представництво – угода, здійснена особою від імені інш особи в силу повноважень, заснованого на довіреності, законі чи адміністрат акті, яка безпосередньо створює, змінює або припиняє цивільні права представляємого.
Президент – є главою держави і виступає від її імені. Він є гарантом держ суверенітету, територіальної цілісності Укр, додержання Конституції Укр, прав і свобод людини і громадянина.
Республіка – форма державного управління, за якої держ колегіальні органи законодавчої влади обираються на певний строк усім населенням держави або його частиною.
Референдум– голосування населення всієї держави (загальнодержавний референдум) або певної частини її населення (місцевий референдум) з метою вирішення найважливіших питань держ і сусп життя.
Робочий час – термін, протягом якого працівники відповідно до правил внутрішнього розпорядку зобов’язані виконувати трудові обов”язки, передбачені трудовим договором.
Суб’єкт злочину –фіз. особа, яка на момент вчинення нею злочину досягла встановленого законом віку – 16 років, а при вчиненні деяких злочинів – 14 років і була осудною.
Суверенітет – незалежність держави, що полягає в її праві самостійно вирішувати всі внутрішні й зовнішні політ проблеми без втручання інших держав, організацій, осіб. Суверенітет – одна з головних ознак державності.
Трудовий договір – угода між працівником і власником підприємства, установи, організації або уповноваженим ним органом, відповідно до якої працівник зобов’язується виконати роботу, визначену цією угодою, підпорядковуватися внутрішньому труд розпорядку, а власник зобов’язується виплачуватися працівникові заробітну плату і забезпечувати умови праці, необхідні для виконання роботи, передбачені законодавством про працю, колективним договором і угодою сторін.
Унітарна держава (від лат. єдність) проста за своїм устроєм держава, у складі якої відсутні самостійні держ утворення і яка має тільки адміністративно-територіальний поділ. Унітарна держава може вкл. автономії.
Федерація (від лат. союз) – форма держ устрою, за якого держава складається з рівноправних одиниць (республік, земель, країв), однак має єдині законодавчі й виконавчі органи, законодавство тощо. Водночас кожна складова частина федерації має й свої законодавчі, виконавчі, судові органи. Влада суб’єктів федерації обмежена тими правами, що належать федерації в цілому.
Фінансовий контроль – це цілеспрямована д-сть законодавчих і виконавчих органів публічної влади і недержавних організацій, спрямовану на забезпечення законності, фін. дисципліни і раціональності в ході мобілізації, розподілу і використання коштів централізованих і децентралізованих грошових фондів держави з метою найефек-тивнішого соц-екон розвитку всіх суб’єктів правовідносин.
Форма державного правління – структура і правове становище вищих органів держ влади та встановлений порядок взаємовідносин між ними. Визначальною ознакою форми правління є правовий статус глави держави. Види форми правління: президентська, парламентська республіка, змішана президентсько-парламентська республіка, монархія, парламентська монархія, дуалістична монархія.
Форма державного устрою – порядок територ поділу держави, взаємовідносин її складників між собою й державою в цілому та відповідної організації держ органів.
Час відпочинку – це період, протягом якого працівник вільний від виконання трудових обов’язків та може викори-стовувати його на свій розсуд.
Адм відповідальність: поняття та пі-дстави. 46.
Адміністративне стягнення: поняття тпа види. 47.
Банківська система України. 58.
Бюджетна система України. 52.
Верховна Рада України. Склад та порядок формування. 28.
Виборче право та виборча система України. 27.
Види відпусток та порядок їх надання 98.
Види матеріальної відповідальності. 103.
