Загальна частина – (правові норми та інститути, що стосуються всіх цивільно-правових відносин) норми про суб'єкти та об'єкти цив права, угоди, представництво та довіреність, позовна давність
особлива частина – (норми права, які регулюють окремі групи спец цивільно-правових відносин)право власності, зобов'язувальне право, авторське право, право на відкриття і винаходи, спадкове право, правоздатність іноземних громадян...
58. Поняття, структура та види цивільних правовід-носин.
Цивільно-правові відносини – врегульовані нор-мами цивільного права майнові та особисті немайнові відносини, учасники яких виступають юридично рівними носіями прав та обов'язків.
Цивільно-правові відносини скл. з трьох основних елементів: суб'єктів, об'єктів і змісту.
Суб'єктами цивільно-правових відносин можуть бути фізичні та юридичні особи.
Об'єктами цивільно-правових відносин можуть бути: речі, дії, продукти творчої діяльності, особисті немайнові блага.
Змістом цивільно-правових відносин є цивільні права та обов'яз-ки суб'єктів таких відносин.
Поділяються на такі види:
за змістом:
• майнові - спрямовані на задоволення майнових інтересів фіз і юр осіб,
• немайнові - щодо задоволення особистих немайнових інтересів учасників цих відносин;
за зв'язком учасників відносин:
• абсолютні - коли уповноваженому суб'єктові протистоїть як зобов'язаний суб'єкт невизначене коло осіб,
• відносні - коли уповноваженому суб'єктові протистоїть конкретно виз-начена особа, яка повинна виконати для уповноваженого суб'єкта певні дії;
залежно від об'єкта правових відносин:
• речові, об'єктом яких є речі,
• зобов'язальні, об'єктом яких є виконання відповідних зобов'язань;
залежно від структури:
• прості, за яких одній стороні належить тільки право, а іншій – тільки обов'язок,
• складні, за яких дві сторони мають як права, так і обов'язки;
за характером нормативного спрямування:
• регулятивні,
• охоронні
59. Цивільна правоздатність та дієздатність громадян України.
Цивільна правоздатність - здатність особи мати цивільні права і нести цивільні обов'язки. Правоздатність у громадянина України виникає від дня народження і припиняється з його смертю.
Цивільна дієздатність – це здатність громадянина своїми діями набувати цивільних прав і створювати собі цивільні обов'язки, тобто його здатність розпоряджатися власними правами і нести відповідальність за свої дії.
Цивільна дієздатність поділяється на такі види:
• повна дієздатність - з досягненням повноліття – 18 р;
• часткова дієздатність - у віці від 15 до 18 років;
• мінімальна дієздатність - до 15 р;
• обмежена дієздатність може бути визначена судом громадянам, які зловживають спиртними напоями або наркотичними засобами;
• громадянин, який через душевну хворобу чи недоумство не здатний розуміти значення своїх дій чи керувати ними, може бути виз-наний судом недієздатним.
60. Поняття юридичної особи та її правосуб`єктність
Юр особи - організації, які мають відокремлене майно, можуть набувати майнових та осо-бистих немайнових прав і нести обов'язки, бути позивачем і відповідачем у судових органах.
Ознаки:
організаційна єдність;
-наявність відокремленого майна;
-можливість виступати у цивільному обороті від власного імені;
-здатність самостійно нести майнову відповідальність.
Юридична особа повинна мати: свій статут, правоздатність, назву, органи та місцезнаходження (філіали, представництва).
Правосуб`єктність - цивільною правоздатність та дієздатність, які виникають з моменту держ реєстрації юр осіб. з моменту затвердження статуту або положення, з моменту реєстрації статуту, якщо він підлягає реєстрації.
Цивільна правоздатність юр особи визначається характером і змістом діяльності юридичної особи, що передбачена статутом організації.
Цивільна дієздатність здійснюється відповідними органами особи, які можуть бути як єдиноначальними, так і колегіальними.
Правосуб`єктність юридичної особи припиняється: з моменту її ліквідації; з моменту реорганізації.
61. Захист цивільних прав
Цивправові відносини виникають, змінюються чи припиняються на основі юр фактів (обставин, які мають юр значення і породжують певні правові наслідки)
Виникають внаслідок: угод, адм актів, винаходів, заподіяння шкоди іншій особі........
Право на захист являє собою суб'єктивне цивільне право певної особи, тобто вид і міру її можливої (дозволеної) поведінки із захисту своїх прав. Джерела: Конституція Ук (ст 55), Цивільний кодекс Ук
Способи захисту цивільних прав особи:
- визнання права;
- відновлення становища, яке існувало до моменту порушення права, та припинення дій, що порушували права;
- присудження до виконання обов'язку в натурі;
- припинення або зміну правовідношення;
- компенсація моральної шкоди;
- стягнення з правопорушника збитків, а у випадках, перед-бачених законом чи договором, - неустойки(штрафу, пені);
Крім спеціальних засобів захисту прав особи, цивільне право допускає виняткові засоби, до яких належать необхідна оборона і крайня необхідність.
Необхідна охорона є вчиненням певних дій з метою захисту інтересів чи прав особи, яка захищається, або іншої особи, інтересів суспільства або держави від сусп-небезпечного посягання способом завдання шкоди тому, хто посягає, якщо такі дії зумовлені пот-ребою негайного відвернення та припинення посягання.
Крайня необхідність – збіг обставин, що змушує особу вчинити одне правопорушення з метою запобігання більшому правопорушенню.
62. Представництво та довіреність: форми та види
Представництво - відносини, за яких угоду укладено представником від імені іншої особи, яку він репрезентує, створює для останньої відповідні права та обовязки. Воно виникає з огляду на відсутність юр здатності або фізичної можливості в особи, яку репезентують, вчиняти юр дії. Буває:
Обовязкове представництво встановлюється законом.
Добровільне представництво залежить від бажання конкретної особи, яку репрезентують, і визначає повноваження представника видачею довіреності чи у формі договору. Представник повинен діяти тільки в межах наданих йому повноважень.
Довіреність – письмовий документ, який одна особа передає іншій для представництва перед третіми особами.
Буває разовою, спеціальною чи генеральною. Укладається тільки у письмовій формі. За строком не може перевищувати 3 років.
63. Поняття, види та форми угод у цивільному праві
Угоди –правомірні дії громадян і організацій, спрямовані на досягнення певного юридичного результату: встановлення, зміну або припинення циві-льних прав та обов'язків. Класифікація:
залежно від к-сті суб'єктів, які їх укладають
односторонні, двосторонні, багатосторонні;
залежно від способу укладання угоди
- консенсуальні (вважаються укла-деними з моменту досягнення згоди сторін за всіма істотними умовами)
- реальні(поряд із домовленістю сторін необхідно передати майно, вчинити інші дії)
залежно від інтересів і мети
платні і безоплатними, казуальні і абстрактні;
угоди можуть бути плановими і неплановими
угоди можуть бути законними і незаконними або дійсними і недійсними.
Можуть укладатись в усній або письмовій формі – простій чи нотаріальній(іноді в конклюдентній формі, коли суб'єкт мовчить, і це визнається виявом його волі укласти угоду)
Цив кодексом Ук передбачені такі види конкретних договорів:
договір купівлі-продажу, договір оренди, договори міни, дарування, поставки, майнового найму, найму жилого приміщення, підряду, перевезення, позики, доручення, комісії, схову, довічного утримання, сумісної діяльності, контрактації сільськогосподарської продукції та ін.
64. Умови дійсності угод та підстави визнання їх недійсними
Умови укладення і оформлення угод:
• всі особи, які укладають угоду, повинні бути правоздатними і дієзд, що дає їм право на здійснення угод
• угоди повинні відповідати за своїм змістом закону і не протирічити йому;
угода повинна бути укладений в тій формі, як це вимагає закон, всі письмові угоди повинні бути підписані;
• повинні укладатися при вільному волевиявленні сторін договору.
Дотримання цих чотирьох умов є достатнім для визначення угод законними і дійсними і навпаки – недотримання їх веде до недійсності(незаконності) угод.
65. Види, порядок укладання та припинення договорів
Договір - угода двох або декількох сторін, спрямована на встановлення, зміну чи припинення цив правовідносин.
За кількістю сторін договори бувають: односторонні, двосторонні багатосторонні.
Розрізняють договори
реальні (набувають юридичного зна-чення лише з моменту фактичного здійснення певних дій)
консенсуальні (набувають юр значення з моменту досягнення угоди з основних умов договору)
За формою договори є усні або письмові (прості й нотаріально засвідчені).
У процесі укладення договору розрізняють дві стадії: пропозицію укласти договір(оферту) і прийняття про-позиції(акцепт). Часто сторони самі визначають момент набрання договором юридичної сили. В інших випадках момент укладення договору визначає закон.
66. Поняття зобов'язань, принципи виконання зобов'язань
Зобов'язання – таке правовідношення, згіно з яким сторона-боржник повинна вчинити на користь сторони-кредитора певну дію або утриматися від деякої дії, а кредитор маєправо вимагати від боржника виконання його обов'язку
Виконання зобов'язань можливе в таких формах:
- у повному обсязі,
- частинами,
- покладання виконання зобов'язань на третю особу.
Зобов'язання повинні вик якісно і в установлений строк Одностороння відмова від виконання зобов'язання та
одностороння зміна умов договору не допускається , крім
випадків, передбачених законом.
Кредитор має права не приймати виконання зобов'язання
частинами, якщо інше не передбачене законом, актом
планування, договором або не випливає з сутності
зобов'язання.
Виконання зобов'язання може бути покладено вцілому
або в частині на третю особу в разі, коли це передбачено
встановленими правилами, а так само якщо третя особа
пов'язана з однією із сторін адміністративною підлеглистю
або відповідним договором.
На випадок альтернативного зобов'язання боржник має
право вибору щодо виконання однієї з кількох дій
Коли в зобов'язання беруть участь кілька кредиторів або
кілька боржників, то кожний з кредиторів має право
вимагати виконання, а кожний з боржників повинен
виконати зобов'язання в рівній частці з іншими, якщо
інше не випливає з закону чи договору.
67. Підстави припинення зобов'язань за цивільним законодавством
Зобовязвння припиняються за умов:
Виконання
Зарахування зустрічної однорідної вимоги. Для зарахування досить заяви однієї сторони.
Зобовязання припиняється, якщо боржник і кредитор – одна особа. Якщо згодом цей збіг припиняється, зобовязання виникає знову.
За угодою сторін, зокрема за угодою про заміну одного зобовязання іншим між тими самими особами.
Підлягає припиненню або зміні сторонами в установленому порядку, якщо підстави, на яких зобовязання основане, змінені для обох сторін.
Зобовязання припиняється за неможливістю виконання
Зобовязання припиняється зі смертю боржника
Зобовязання припиняється зі смертю кредитора, якщо виконання провадиться особисто для кредитора.
Зобовязання припиняється з ліквідацією юр особи (боржника або кредитора). Може бути покладено на іншу юридичну особу.
68. Способи забезпечення виконання зобов'язань
Виконання зобов'язань може забезпечуватися такими способами:
- згідно з законом чи договором: неустойкою (штрафом, пенею), заставою і поручництвом;
- за зобов'язаннями між громадянами або з їхньою участю-завдатком;
- за зобов'язаннями між державними організаціями за гарантією.
Неустойкою(штрафом, пенею) визнається визначена законом або договором грошова сума, яку боржник повинен сплатити кредиторові в разі невиконання або неналежного виконання зобов'язання, зокрема в разі прострочення виконання.
На випадок застави кредитор має право в разі невиконання боржником забезпеченого заставою зобов'язання одержати задоволення з вартості заставленого майна переважно перед іншими кредиторами.
За договором поруки поручник зобов'язується перед кредитором іншої особи відповідати за виконання нею свого зобов'язання в повному обсязі або в частині.
Завдатком визнається грошова сума, що видається однією з договірних сторін в рахунок належних з неї за договором платежів іншій стороні на підтвердження укладення договору і забезпечення його виконання.
Коли зобов'язання виникають щодо погашення заборгованості між організаціями, способом забезпечення виконання зобов'язання може виступати гарантія, що видається іншими організаціями стосовно його ви-конання.
69. Поняття, підстави та види цив-правової відповід-сті
Цивільно-правова відповідальність – установлена законом негативна реакція держави на цивільне правопорушення, що виявляється в позбавленні особи певних цивільних прав чи накладення на неї обов'язків майнового характеру.
Підставами для цивільно-правової відповідальності є:
• наявність майнової шкоди (будь-яке зменшення наявного
майна або неодержання доходів);
• протиправність поведінки;
• вина заподіювача шкоди;
• причинний зв'язок між збитком і протиправною поведінкою.
Види цивільно-правової відповідальності:
- договірна та позадоговірна;
- часткова і солідарна;
- основна і субсидіарна(додаткова);
- повна та обмежена.
За деякі дії цивільно-правова відповідальність може накладатися без вини, якщо вона обумовлена законом чи угодою: за невиконання грошового зобов'язання; зберігача за втрату, недостачу чи пошкодження майна; за шкоду, заподіяну джерелом підвищеної небезпеки.
70. Поняття та види строків у цивільному праві. Строки позовної давності
Прав. строк – період або момент у часі, з настанням або закінченням якого пов’язують певну дію або подію, яка має юридичне значення.
Позивна давність – строк для захисту порушеного права за позивом особи.
Види строків:
загальні (для держави – 1р., для громадян – 3р.)
скорочені строки:
- стягнення неустойки
- недоліки проданих речей
- по спорах, що випливають з поставки продукції неналежної якості
- проявні недоліки в роботі по договорах побутового замовлення
Початок строку з того дня, коли особа дізналась, або повинна була дізнатися про порушення права.
Випадки припинення строку позивної давності:
- якщо пред’явлення позиву перешкоджала неприборкана сила (стихія).
- в силу відстрочки виконання зобов’язання, що встановл. законодавством України.
- якщо позивач або відповідач перебуває у складі збройних сил, переведених на воєнний стан.
Випадки переривання строку давності:
- пред’явлення позиву
- якщо одна сторона – громадянин (фізична особа) і він вчинив дію, що свідчить про визнання боргу.
Наслідки закінчення строку давності: суд може відмовити у розгляді позиву.
71. Поняття, форми, суб’єкти та захист права власності в Україні
Власність - це конкретні історично-обумовлені сусп. відносини конкретних індивідів або їх колективів з приводу привласнення засобів і продуктів праці, шляхом усунення від них всіх осіб.
Право властності – сукупність правових норм, які закріплюють володіння, користування і розпорядження майном, а також захищають права власності від протиправних дій.
Форми власності:
власність народу України (надра землі, повітряний простір, водні та інші природні ресурси)
приватна власність (майнові та особисті немайнові блага конкретної фіз особи)
колективна власність (майно, що належить певному колективу і необхідне для його функціонування)
державна власність (майно, необхідне для виконання державою своїх функцій, є загальнодержавна та власність адм-територіальних одиниць (комунальна).
Суб’єкти права власності: народ України; фіз особи (громадяни України, іноземні громадяни та особи без громадянства); юр особи; Україна як суверенна й незалежна, демократична, соціальна, правова держава; інші держави, фіз та юр особи цих держав, міжнародні організації.
Найважливішим цивільно-правовим засобом захисту права власності є:
Віндикація, віндикаіцйний позов – це позов власника про витребування майна з чужого незаконного володіння. Негаторний позов – це такий позов, який направлений на усу-нення перешкоди законному власнику в користуванні або розпорядженні майном.
Відшкодування заподіяної шкоди – збитки відшкодовуються в повному обсязі від-повідно до реальної вартості майна на момент припинення права власності, включаючи і неодержані доходи.
72. Спадкування власності за законом в Україні
