проведення розслідувань із питань, що становлять суспільний інтерес, може створювати тимчасові слідчі комісії, якщо за це проголосувало не менш як 1/3 від конституційного складу ВРУ. Процес законотворчої діяльності ВРУ характери-зується правом законодавчої ініціативи, прийняттям та оприлюдненням. Закони ВРУ приймає більшістю від її конституційного складу. Закони, що вносять зміни до Конституції та сама Конституція приймається не менше як 2/3 від конститу-ційного складу ВРУ. Закони підписує Голова ВРУ і невідкладно надсилаються Президентові України.
29. Повноваження Верховної Ради України.
Верховна Рада України – у відповідності з ст. 75 Конституції України – єдиний орган законодавчої влади України. Вона правомочна розглядати і вирішувати будь-яке питання, що не входить згідно з Конституцією до компетенції органів державної виконавчої чи судової влади, а також не є таким, що вирішується виключно всеукраїнським референдумом.
До повноважень ВРУ належить: внесення змін до Конституції України в межах і порядку, передбаченим розділом ХІІІ Конституції; призначення всеукраїнського референдуму з питань, визначених ст. 73 Конституції; прийняття законів; визначення засад внутрішньої та зовнішньої політики; призначення виборів Президента України у строки, передбачені Конституцією; заслуховування щорічних і позачергових послань Президента про внутрішнє і зовнішнє становище України; усунення Президента з поста в порядку особливої процедури (імпічменту); надання згоди про призначення Президентом Прем’єр-міністра України; здійснення контролю за діяльністю КМУ тощо.
30. Конституційний статус Президента України.
Президент України є главою держави і виступає від її імені. Він є гарантом державного суверенітету, територіальної цілісності України, додержання Консти-туції України, прав і свобод людини і громадянина. Новообраний Президент вступає на пост не пізніше як через 30 днів після офіційного оголошення результатів виборів, із моменту складення присяги народові на урочистому засіданні ВРУ. Президент має такі повноваження: за-безпечує державну незалежність, національну безпеку і правонаступництво держави; звертається з посланням до народу та із щорічними й позачерговими посланнями до ВРУ про внутрішнє і зовнішнє становище України; приймає рішення про визнання іноземних держав; призначає позачергові вибори до ВРУ у строки, встановлені Конституцією; припиняє повноваження ВРУ, якщо протягом 30 днів однієї чергової сесії пленарні засідання не можуть розпочатися; призначає, за згодою ВРУ, Прем’єр-міністра України; припиняє повноваження Прем’єр-міністра України, приймає указ про його відставку та ін. Президент користується правом недоторканості на час виконання повноважень. Він очолює Раду нац. безпеки і оборони України, яка є координаційним органом із питань забезпечення безпеки та оборони в Україні. Президент виконує свої повноваження до вступу на пост новообраного Президента, але Конституція встановлює, що повноваження Президента припиняються достроково в разі його відставки, неможливості виконувати свої повноваження за станом здоров’я, усунення з поста в порядку імпічменту та смерті. При Президентові функціонує Адміністрація Президента, яка є допоміжним органом, що складається з кваліфікованих наукових консультантів, політиків, правознавців, економістів. Їхнє завдання полягає в тому, щоб надавати виважені поради Президен-тові для винесення рішень, готувати попередньо проекти документів, проводити експертні оцінювання отриманих даних щодо соці-екон стану суспільства, аналізувати й давати рекомендації для ефективного вирішення існуючих проблем.
31. Кабінет Міністрів України. Склад та порядок формування.
КМУ – вищий орган у системі органів виконавчої влади – відповідальний перед Президентом України, підконтрольний і підзвітний ВРУ. КМУ у своїй діяльності керується Конституцією та ЗУ. До складу КМУ входять Прем’єр-міністр, Перший віце-прем’єр-міністр, три віце-прем’єр-міністри, міністри. Персональний склад КМУ призначається президентом України за поданням Прем’єрміністра. Прем’єр-міністр керує роботою КМУ. КМУ: забезпечує держ суверенітет та екон самостійність України, здійснення внутр та зовн політики держави, виконання Конституції та ЗУ, актів Президента; вживає заходи щодо забезпе-чення прав і свобод людини і громадянина; забезпечує проведення фін, цінової, інвестиційної та податкової політики, політики у сферах праці й зайнятості населення, соц. захисту, освіти, науки і культури, охорони природи, екологічної безпеки і природокористування; розробляє та здійснює загальнодержавні програми екон, науково-технічного, соц і культ розвитку України; розробляє бюджет; координує роботу міністерств та місцевих органів виконавчої влади; забезпечує рівні умови розвитку всіх форм власності; здійснює управління об’єктами державної власності відповідно до закону; організовує та забезпечує здійснення зовнішньоекон діяльності України, митної справи та ін. КМУ у межах своєї компетенції видає постанови й розпорядження, що є обов’язковими до виконання. Акти КМУ підписує Прем’єр-міністр Укр.
32. Повноваження Кабміну України.
КМУ – вищий орган у системі органів виконавчої влади – відповідальний перед Президентом України, підконтрольний і підзвітний ВРУ. КМУ у своїй діяльності керується Конституцією та ЗУ
Повноваження (відповідно до ст. 116):
Забезпечує держ суверенітет та екон самостійність України, здійснення внутрта зовн політики держави, виконання Консти-туції та ЗУ, актів Президента; вживає заходи щодо забезпечення прав і свобод людини і громадянина; забезпечує проведення фін, цінової, інвестиційної та податкової політики, політики у сферах праці й зайнятості населення, соц. захисту, освіти, науки і культури, охорони природи, екологічної безпеки і природокористування; розробляє та здійснює загальнодержавні програми екон, науково-технічного, соці і культ розвитку України; розробляє бюджет; координує роботу міністерств та місцевих органів виконавчої влади; забезпечує рівні умови розвитку всіх форм власності; здійснює управління об’єктами державної власності відповідно до закону; організовує та забезпечує здійснення зовнішньоекон діяльності України, митної справи та ін. КМУ у межах своєї компетенції видає постанови й розпорядження, що є обов’язковими до виконання. Акти КМУ підписує Прем’єр-міністр Укр.
33. Місцеве самоврядування в Україні.
Місцеве самоврядування є правом територіальної громади – жителів села чи добровільного об’єднання в сільську громаду жителів кількох сіл, селища та міста – самостійно вирішувати питання місцевого значення в межах Конституції та ЗУ. Органами місцевого самоврядування, які репрезентують спільні інтереси територіаль-них громад сіл, селищ і міст, є районі та обласні ради. Сільські, селищні, міські ради можуть дозволяти за ініціативою жителів створювати будинкові, вуличні, квартальні та інші органи самоорганізації населення і наділяти їх час-тиною власної компетенції, фінансів і майна. До складу цих рад входять депутати, що їх обирають жителі села, селища, міста. Територіальні громади обирають строком на чотири роки відповідно сільського, селищного та міського голову, який очолює виконавчий орган ради та головує на її засіданнях. Голови районної та обласної рад обираються відповідною радою та очолюють її виконавчий орган. Усі передбачені Конституцією та законо-давством Укр органи самоврядування й самоорганізації мають власну матеріальну та фінансову основу, на яку поширюється їхня компетенція. Обласні й районні ради мають приблизно аналогічну компетенцію, що поширюється на їхні території. Органом місцевого самоврядування закон може надавати окремі повноваження органів виконавчої влади, а тому з цих питань вони підпорядковані відповідним органам виконавчої влади.. Місцеве само-врядування в Україні здійснюється на засадах: народов-ладдя, законності, гласності; колегіальності; поєднання місцевих і державних інтересів; виборності; правової; організаційної та матеріально-фін самостійності в межах власних повноважень та ін. до системи місцевого самоврядування вкл: територ громаду; сільську, селищну, міську ради; сільського, селищного, міського голову; виконавчі органи сільської, селищної, міської ради; районні та обласні ради, що репрезентують спільні інтереси територ громад сіл, селищ, міст; органи самоорга-нізації населення. Сільські, селищні, міські ради мають виключну компетенцію, під якою розуміють питання, що вирішуються тільки на їхніх пленарних засіданнях. До неї відносять: затвердження регламенту ради; утворення й ліквідацію постійних та інших комісій ради, затвердження персонального складу; внесення змін до складу виконавчого комітету та його розпуск; винесення рішення щодо випуску місцевих позик; винесення рішення про проведення місцевого референдуму; затвердження статусу територіальної громади і т. д. виконавчі органи сільських, селищних, міських рад мають повноваження у сферах і галузях: соц-екон і культо розвитку, планування та обліку, бюджетів, фінансів і цін, управління комунальною власністю, житлово-комунального господарства, побутового, торговельного обслуговування, громадського харчування, транспорту і зв’язку, будівництва, освіти, охорони здоров’я, культури, фізкультури і спорту, земельних відносин та охорони навколишнього природного середовища, соц. захисту населення, зовніш-ньоекономічної діяльності, оборонної роботи, адміністративно-територіального устрою, забезпечення законності, правопорядку, охорони прав, свобод і законних інтересів громадян, відзначення держ нагородами, відзнаками Президента України та присвоєння почесних звань України. Ради складаються з депутатів, яких обирає населення відповідної території на основі загального, рівного і прямого виборчого права таємним голосуванням. Строк повноважень рад – чотири роки.
34. Судова система України.
Судова система України – це сукупність усіх судів, що діють на території, мають загальні завдання, організовані і функціонують на єдиних демократичних принципах, пов’язаних між собою відносинами із здійснення правосуддя. Відповідно до ст. 124 Конституції правосуддя здійснюється виключно судами. Делегування ф-ій судів, також привласнення цих ф-ій іншими органами або посадовими особами не допускається. Юрисдикція судів поширюється на всі правовідносини, які виникли у державі. Судочинство в Україні здійснюється Конституційним Судом і судами загальної юрисдикції. Організація, порядок діяльності і компетенція судів загальної юрисдикції визначається Конституцією і ЗУ. Система судів загальної юрисдикції будується за принципами територіальності і спеціалізації. Найвищим судом цієї системи є Верховний Суд України, який здійснює нагляд за судовою діяльністю судів республіки в порядку, визначеному законодавством України. Верховний Суд АРК, обласні, Київський і Севастопольський міські суди, які є другою ланкою судової системи, розглядають у межах своєї компетенції справи як суд першої інстанції, в касаційному порядку, в порядку нагляду і за обставинами, що знову відкрилися; здійснюють нагляд і за обставинами, що знову відкрилися; здійснюють нагляд за судовою діяльністю районних (міських), міжрайонних (окру-жних) судів, також вивчають і узагальнюють судову практику, аналізують судову статистику, здійснюють інші повноваження, надані їм законодавством. Прирівняні до них міжобласні суди є лише судами першої інстанції і в межах своїх повноважень розглядають на режимних об’єктах, розташованих на території України, всі кримінальні і цивільні справи, а також справи про адміністративні правопору-шення. Районні (міські), міжрайонні (окружні) суди є першою ланкою судової системи України. Районні (міські) суди утворюються в кожному районі або місті без районного розподілу. Вони є основною ланкою судової системи, оскільки розглядають переважну кількість кримі-нальних і цивільних справ, становлять кількісну більшість у системі, максимально наближені до населення. Міжрайонні (окружні) суди створюються для забезпечення колегіального розгляду судових справ районними судами, до яких обрано недостатню кількість суддів. У системі судів загальної юрисдикції входять також спеціалізовані суди – військові й арбітражні. Військові суди здійснюють правосуддя в Збройних Силах України й інших військових формуваннях, передбачених законодавством. Арбітражні суди, що діють на території України в теперішній час, прийшли на зміну органам державного і відомчого арбітражів. Арбітражний суд є незалежним органом у вирішенні всіх господарських спорів, що виникають між юридичними особами, державними й іншими організаціями. До системи арбітражних судів України нале-жать: Вищий арбітражний суд України, Арбітражний суд АРК, обласні, Київський і Севастопольський міські арбітражні суди.
35. Правовий статус Конст. Суду України.
КСУ – самостійний суб’єкт судової системи, єдиний орган конституц юрисдикції. Суттю існування цього судового органу у системі державних органів виступає необхідність наявності стримуючого фактора проти порушення права і конституції не лише з боку виконавчої влади, але й з боку законо-давця. До повноважень КСУ є прийняття рішень та надання висновків у справах щодо:
1.конституційності законів та інших правових актів ВР, актів През Укр., актів КМ, правових актів ВР АРК.
2.відповідності Конст України чинним міжн договорам України або тим міжн договорам, що вносяться до ВР для надання згоди на їх обовязковість.
3.додержання конституц процедури, рослідування і розгляду справи про усунення Президента Укр. З поста в порядку імпічмента.
4.офіційного тлумачення Кост-ї та ЗУ.
Cтaтyc Koнcтитyцiйнoгo Cyдy Укpaїни визнaчaєтьcя cтaттями 147-153 Koнcтитyцiї Укpaїни тa ЗУ "Пpo Koнcтитyцiйний Cyд Укpaїни" вiд 16 жoвтня 96 p.
Зaвдaнням Koнcтитyцiйнoгo Cyдy Укpaїни Є гapaнтyвaння вepxoвeнcтвa Koнcтитyцiї Укpaїни як Ocнoв-нoгo Зaкoнy дepжaви нa вciй тepитopiї Укpaїни.
36. Суди загальної юрисдикції.
Правосуддя в судах загальної юрисдикції в УКР здійснюється шляхом розглядом і вирішення в судових засіданнях цивільних, господарських ,адміністративних, кримінальних справ
Система судів загальної юрисдикції в УКР будується за принципами територіальності й спеціалізації. Систему судів ЗЮ складають : місцеві суди; апеляційні суди, Апеляційний суд УКР; Касаційний суд УКР; вищі спеціалізовані суди; Верховний Суд УКР. Найвищим
Судовим органом УКР у системі судів ЗЮ є ВС. Згідно з Конституції УКР систему судів ЗЮ утворюється загальні та спеціалізовані суди окремих судових юрисдикцій. Спеціалізованими судами є господарські, адміністративні та інші суди визначені як спеціалізовані. Військові суди належать до загальних судів і здійснюють правосуддя у ЗСУ. У судах різних судових юрисдикцій може запроваджуватися спеціалізація судів з розгляду конкретних категорій справ даної юрисдикції.
38.Прокуратура України: конституційно-правовий статус та повноваження.
Прокуратура – єдина централізована система держ органів, які від імені України здійснюють нагляд за точним виконанням та єдиним застосуванням законів через своєчасне виявлення правопорушень, вжиття заходів щодо їх усунення і притягнення винних до відповідальності. Діяльність органів прокуратури спрямована на утвердження верховенства закону, зміцнення правопорядку і має своїм завданням захист від неправомірних посягань на: закріплені КонстУкр незалежність держави, сусп і держ лад, політ та екон систему, права націон груп і територ утворень, гарантовані Конят-єю, інш ЗУ та міжнар правовими актами соц-екон, політ, особисті права і свободи людини й громадянина; основи демократ устрою держ влади, правовий статус місцевих рад народних депутатів, органів територіального громадського самоврядування. На органи прокуратури покладено такі ф-ії: підтримання держ. обвинувачення в суді; представництво інтересів громадян або держави в суді у випадках, визначених законом; нагляд за додержанням законів органами, які проводять оперативно-розшукову діяльність, дізнання, досудове слідство; нагляд за додержанням законів під час виконання судових рішень у кримінальних справах, а також у разі вживання інших заходів примусового характеру, пов’язаних з обмеженням особистої свободи громадян.. Основні принципи організації та діяльності прокуратури полягають в тому, що вони: становлять єдину централізовану систему, яку очолює Генпрокурор Укр, з підпорядкуванням прокурорів за ієрархією; здійснюють їхні повноваження на підставі додержання Конст-ї та чинних на території республіки законів, незалежно від будь-яких органів держ. влади, посадових осіб, а також рішень громадських об’єднань чи їхніх органів; захищають у межах їхньої компетенції права і свободи громадян на засадах їх рівності перед законом, незалежно від нац чи соц. походження, мови, освіти, ставлення до релігії, політ переконань, службового чи майнового стану та інших ознак; вживають заходів до усунення порушень закону, хоч би від кого вони виходили, поновлення порушених прав і притягнення в установленому законом порядку до відповідальності осіб, які допустили ці порушення; діють гласно, інформують державні органи влади, громадськість про стан законності та заходи щодо її зміцнення. Працівники прокуратури не можуть належати до будь-яких політ партій чи рухів. Втручання інших органів держ влади, посадових осіб, засобів масової інформації, громадсько-політ організацій (рухів) та їхніх представників у діяльність прокуратури з нагляду за додержанням законів або з розслідування діянь, що містять ознаки злочину, забороняється. Вимоги прокурора, які відповідають чинному законодавству, є обов’язковими для всіх органів, підприємств, установ, організацій, посадових осіб і громадян та виконуються невідкладно або в передбачені законом чи визначені прокурором строки.
39. Поняття, система та джерела адміністративного права.
Адміністративне право являє собою окрему галузь права Укр, що покликана регулювати особливу групу суспільних відносин. Головною їх особливістю є те, що вони виникають, розвиваються і припиняють своє існування у сфері держ управління у зв’язку з організацією та функціонуванням системи виконавчої влади на всіх рівнях управління в державі. Предмет регулювання адміністрат права охоплює коло однорідних сусп відносин, до яких необхідно віднести: управлінські відносини, в межах яких безпосередньо реалізується завдання, функції та повноваження викон влади; управлінські відносини внутрішнього організаційного характеру, що склались у процесі діяльності інших органів держ влади; управлінські відносини, що виникають за участі суб’єктів місцевого самоврядування; управлінські відносини організаційного характеру, що виникають усередині системи громадських організацій. Отже, адміністр право є окремою галуззю права, що складає систему правових норм, покликаних регулювати суспільні відносини управлінського характеру в сфері держ-управлінської діяльності органів виконавчої влади. Дже-рела адміністративного права – це зовнішні форми відображення адміністративно-правових норм, закріплені в Конституції України, законодавчих актах, урядових постановах, рішеннях держ адміністрацій та інших нормативних актах держ органів. Різноманітність адміністр-правових норм передбачає і різні джерела адміністрат права України. За певними критеріями їх можна поділити на нормативні акти органів законодавчої влади, а також затверджені зазначеними органами положення, устави, нормативно-правові документи, що регулюють управлінську діяльність. Необхідно зазначити, що джерела адміністрат права мають свої особливості, що обумовлюються спрямованістю норм, їхнім змістом, а також юрид силою та сферою поширення. За вказаними ознаками джерела права поділяються на загальнодержавні, галузеві та локальні. Загальнодержавні є обов’язковими для виконання всіма органами управління незалежно від їх підпорядкування. Галузеві й локальні поширюються тільки на конкретно визначені підвідомчі органи. Залежно від територіа-льного устрою держави джерела поділя-ються на державні, обласні, міські, районні. Джерела адміністрат права, що базуються на нормах Конст Укр та законах, мають вищу юрид силу щодо інших підзаконних актів, прийнятих нижчим за ієрархією органами виконавчої влади. З огляду на чисельність джерел адміністрат права доцільно розділити їх на такі види: Конст Укр. Вона веде перед у системі джерел адміністр права, є Основним Законом Укр. Закріплені в ній норми мають пряму адміністрат-правову спрямованість. Вони визначають основи формування та діяльності органів виконавчої влади, розмежовують повноваження між центр й місцевими органами влади, закріплюють права і свободи громадян щодо здійснення ними держ управління, участь громадських організацій в управлінні держ та громадськими справами тощо.
Система адм.права скл з:
1.публічного адм права – норми, які регулюють усі суп відносини між юрид особами і державою.
2.приватне – норми, що регулюють відносини між громадянами і державою.
40Структура адміністративно-правових відносин та їх особливості.
Адміністративно-правові відносини – відносини, що виникають, розвиваються і припиняють своє існування у сфері державного управління у зв’язку з організацією та функціонуванням системи виконавчої влади на всіх рівнях управління в державі. Треба відмітити, що свій регулятивний вплив на ці відносини здійснює адмін. право через управління і цим упорядковує відповідні відносини в державі та суспільстві. Основна увага приділяється тим відносинам, які виникають із виконанням завдань і ф-ій державно-управлінської діяльності, тобто передбачається необхідність наявності відповідного суб’єкта виконавчої влади. Говорячи про адміністративно-правові відносини мусимо говорити і про предмет регулювання адмін. права, адже він охоплює коло відносин, до яких необхідно віднести: управлінські відносини, в межах яких безпосередньо реалізуються завдання , ф-ії та повноваження виконавчої влади; відносини внутрішнього організаційного характеру, що склались у процесі діяльності інших органів держ. влади; відносини, що виникають за участі суб’єктів місцевого самоврядування; відносини організаційного характеру, що виникають усередині системи громадських організацій.
Структ елементами адм-правової норми є :
Гіпотеза – складова адм-правової норми, в якій зазначені обставини (умови), з настанням чи ненастанням яких припис вступає в дію
Диспозиція – осн частина адм-правової норми, в якій визначено конкретне правило поведінки.
Санкція – складова адм-правової норми, в якій визначені заходи державного впливу у вигляді несприятливих наслідків, що застосовуються до держ органів, посадових осіб, недержавних господарських й соц-культ обєднань, підприємств, установ та громад організацій різних рівнів і фіз. Осіб, які порушили відповідні правила поведінки.
41. Поняття та види виконавчої влади України.
Під органом виконавчої влади як окремої гілки держ влади необхідно розуміти організацію, яка є складовою держ апарату, наділена владними повноваженнями та відповідною компетенцією в сфері держ управління і має юрид статус, закріплений законом чи іншим нормативно-правовим актом.
