Спеціальні позабюджетні фонди дають можливість здійснювати соціальне страхування населення від різних ризиків, пов`язаних з втратою працездатності та доходів. Ці фонди формуються за рахунок цільових внесків работодавців і працівників за підтримки держави.
Отже, необхідність державного регулювання доходів пов`язана з нерівномірністю їх розподілу серед економічних суб`єктів, а, отже, і неможливістю ринкового механізму забезпечити ефективне відтворення населення. Ефективність регулювання доходів залежить від зваженого і ефективного використання бюджетних та податкових важелів, зокрема податків, соціальної допомоги, соціального страхування, соціальних гарантій.
48. Зайнятість та відтворення сукупної робочої сили.
Процес відтворення національного виробництва передбачає відтворення не лише сукупного продукту, але й робочої сили. Це означає, що робоча сила, яка використовується в процесі виробництва (матеріального та нематеріального), повинна постійно відновлювати свою працездатність шляхом споживання необхідних засобів існування (матеріальних, духовних, соціальних). В умовах ринкової економіки отримати ці засоби існування можна, лише купивши їх, для чого потрібно мати певні кошти. Основним джерелом отримання цих коштів для переважної частини працездатного населення є продаж робочої сили, в результаті чого робітники (носії робочої сили) включаються у виробничий процес і отримують статус "зайнятих". Отже, відтворення робочої сили перш за все передбачає забезпечення працездатного населення, а точніше, трудових ресурсів країни, роботою, їх зайнятість.
Трудові ресурси - це частина населення країни, яка володіє необхідним фізичним розвитком, має певні знання, практичний досвід для роботи й знаходиться в певних вікових межах. В Україні - це жінки від 16 до 54 років, чоловіки - від 16 до 59 років. В інших країнах світу віковий ценз трудових ресурсів може бути більшим або меншим залежно від чинного законодавства.
Зайнятість - це сукупність економічних, правових, соціальних, національних та інших відносин, пов’язаних із забезпеченням працездатного населення робочими місцями та його участю в суспільно корисній діяльності, яка приносить заробіток або доход.
Форми реалізації зайнятості населення:
- Наймана праця за трудовою угодою в державному секторі, на об’єктах колективної або приватної власності;
- Особиста праця на об’єктах, де робітник має свою частку акцій, пайовий внесок, тобто є співвласником;
- Особиста праця власника засобів виробництва, коли він є власником і трудівником;
- Робота на спільному підприємстві.
Оптимальним варіантом функціонування національного виробництва й важливим фактором захисту населення в трудовій сфері є повна зайнятість трудових ресурсів. Теоретично повна зайнятість означає забезпечення робочими місцями й оплачуваною роботою всіх, хто бажає і вміє працювати. Але практика господарювання нібито спростовує таке визначення, і на це вказують багато відомих економістів Заходу, стверджуючи, що висока ефективність національної економіки можлива лише за наявності певного резерву незайнятого самодіяльного населення.
ДО ПИТАННЯ 38 (ПЕРВІСНЕ НАГРОМАДЖЕння)
повну приватну власність особи. Так багато директорів перетворились у власників.
5. Створення на законних основах різного виду трастів, інших фондів, банків, кредитних тов-в для вилучення грошових коштів населення з подальшим знищенням.
6. Корупція чиновників.
7. Торгівля держ. ресурсами для власного збагачення.
29. Інституціональні основи ринкової економіки.
РЕ – економічна система, що базується на індвідуальних формах приватної власності, вільній грі ринкових сил (вільній кокуренції, вільному ціноутворенні, стихійному переливу капіталу тощо.) Цей термін ввів відомий економіст, який вважав, що розвиток капіталізму повинен здійснюватись у відповідності з принципом laissez-faire, що означає "надати подіям природнього ходу".
Природною рушійною силою господарського розвитку, на його думку, є прагнення індивіда до досягнення своїх економічних інтересів. Головні риси людини – самолюбство, егоїзм. Суперечність між індивідом і суспільством відсутня.
Інституціональними основами РЕ такі: 1)приватна власність; 2)конкуреція; 3)вільне ціноутворення; 4)свобода підприємництва і вибору; 5)особистий інтерес як головний мотив поведінки; 6)обмежена роль уряду; 7)розширена ринкова інфраструктура; 8)використання передової технології; 9)спеціалізація.
1) – це право дає власникам факторів виробництва мотив використовувати їх якомога ефективніше, тому що власники знають, що вони отримають прибуток, якщо зможуть задовольнти попит.
2) – суперництво між суб`єктами на ринку (покупцями та продавцями) для отримання найбільшого ефекту від своєї діяльності. Вона дає можливість покупцям отримувати кращі і якісніші продукти, а продавцям – оптимізувати свою діяльність та ефективніше використовувати фактори виробництва.
3) – діє ринковий механізм ціноутворення, при якому ціни на продукцію встановлюються стихійно, під впливом попиту та пропозиції та інших чинників, але не директивним способом. Ціна являється грошовим виразом товарів та послуг.
4) – означає відповідальність за вібір певних рішень, які враховуються і становляться економічно ефективними. Фірми можуть купляти ресурси, організовувати процес виробництва та продавати вироблені продукти за власним вибором. Споживачі вільні в межах своїх грошових доходів купляти товари таким чином, як вони вважають за потрібне.
5) – кожен суб`єкт економіки намагається робити те, що найбільш вигідніше їй самій.
6) – в ринковій економіці уряд відіграє другорядну та відносно пасивну роль в економіці.
7) - ринок як складне утворення має багату структуру та інфраструктуру (розуміють систему державних, приватних, громадських інститутів і суспільних засобів, що обслуговують інтереси суб’єктів ринкових відносин, забезпечують їх ефективну взаємодію). Виділяють: організаційно-технічну, фінансово-кредитну, науково-дослідницьку інфраструктуру ринку.
8) – це обумовлюється широким використанням і відносно швидким розвитком складних засобів виробництва.
9) – це відноситься до того моменту, що у кожної людини свої нахили і здібності, тому кожен повинен займатися тією справою, до якої він здатен. А звідси вже – кооперація.
Приватна власність на ресурси і свобода індивідів займатися самими різими иадами діяльності - засіб підвищення свого матеріального добробуту. Будь-яка вигода слугує рухомою силою такої екоомічної системи, а конкуренція виконує в ній роль регулюючого і контролюючого механізма.
41. Сутність заробітної плати. Номінальна і реальна заробітна плата.
Заробітна плата – це грошовий вираз вартості і ціни товару робоча сила та результативності функціонування робочої сили. Її речовим, матеріальним змістом є кількість життєвих благ, необхідних для відтворення робочої сили найманого робітника і членів його сім’ї. Це життєвий фонд робітника, який в умовах товарного виробництва має і вартісний, і грошовий вираз.
Оскільки робоча сила є товаром, то її ціна, як і всіх інших товарів, регулюється також співвідношенням між попитом і пропозицією. Із зниженням попиту або збільшенням пропозиції ціна робочої сили, тобто заробітна плата, зменшуватиметься і навпаки. На розмір заробітної плати впливає дія законів зростання продуктивності праці й підвищення потреб населення, співвідношення сил між робітниками і роботодавцями, виступи трудящих тощо.
Заробітна плата існує у двох основних формах: почасовій і відрядній.
Почасова заробітна плата – це оплата вартості та ціни робочої сили за її функціонування протягом певного робочого часу. Для визначення рівня оплати робочої сили з’ясовують погодинну ставку заробітної плати, яку називають ціною праці (ціна робочої сили = денна вартість робочої сили / середня тривалість робочого дня). Погодинна оплата праці як різновид почасової використовується для подовження тривалості робочого дня. Під час економічної кризи підприємці скорочують робочий час з одночасним зниженням погодинної заробітної плати, що призводить до зниження заробітної плати нижче від вартості робочої сили.
Відрядна або поштучна заробітна плата – це оплата вартості й ціни товару робоча сила залежно від розмірів виробітку за одиницю часу. Вона є перетвореною формою погодинної заробітної плати. Витрати робочої сили за цієї форми заробітної плати вимірюються кількістю й якістю виробленої продукції. Відрядна заробітна плата використовується для підвищення інтенсивності праці, скорочення витрат на нагляд за робітниками, посилення конкуренції серед робітників.
У сучасній економічній системі застосовуються такі системи заробітної плати: тарифні, преміальні, колективні форми оплати. Їх вибір залежить від трьох основних факторів:
- ступеня контролю робітником кількості й якості виробленої продукції;
- ретельності, з якою продукція може бути врахована;
- рівня витрат, пов’язаних із впровадженням тієї чи іншої системи оплати.
Розрізняють номінальну та реальну заробітну плату.
Номінальна заробітна плата – це грошова сума, яку отримує робітник за продаж роботодавцю своєї робочої сили. Її розміри не дають реального уявлення про життєвий рівень робітника, рівень його споживання. Водночас без показника номінальної заробітної плати не можна обчислити реальної заробітної плати.
Реальна заробітна плата – це кількість споживних вартостей (товарів і послуг), яку робітник може придбати за свій грошовий заробіток за певного рівня цін після сплати податків. Отже, рівень реальної заробітної плати залежить від:
1. номінальної заробітної плати;
2. рівня цін на предмети споживання та послуги (індекс вартості життя);
3. податків, які сплачують робітники до бюджету держави і фондів соціального страхування.
Для визначення реальної заробітної плати індекс номінальної заробітної плати ділиться на індекс вартості життя. Реальна заробітна плата прямо пропорційна змінам номінальної заробітної плати і обернено пропорційна змінам рівня цін.
42. Форми господарювання в сільському господарстві та їх особливості в різних країнах.
На кожному етапі розвитку людства формуються різноманітні види крупного, середнього, дрібного землеволодіння на основі притаманних їм форм земельної власності. Серед них виділяються державні, колективні, групові та індивідуальні види землекоритсування. Нині практично в усіх країнах світу спостерігається співіснування різних форм власності на землю і відповідних їм форм землекористування і землеволодіння. Так, в США великим землевласником виступає сама держава, якій належить 40% всіх земельних угідь. Серед них є землі не тільки федерального уряду, а й урядів штатів і місцевої влади. Із загальної кількості землі, яка знаходиться у володінні і користуванні фермерських господарств, 59,9% належить сімейним фермам, 17,3% знахожиться у спільному володінні, а 23,5% використовується монополіями.
У більшості західноєвропейських країн найбільш типовими є сімейна селянська ферма і підприємницькі господарства, які використовують найману працю. В деяких державах мають розповсюдження крупні форми аграрного підприємництва: сільськогосподарські компанії та виробничі кооперативи. В той же час в окремих країнах (Італія, Іспанія, Португалія) зберігаються поміщицькі латифундії, які широко використовують найману працю.
В Україні підприємницька діяльність ведеться на основі державної колективаної і приватної власності на землю. У державній власності перебувають всі землі України, за винятком переданих у колективну і приватну власність. В Україні – колгоспам належить 69%, радгоспам та іншим державним с/г підприємствам – 24%, особистим господарствам населення та присадибним ділянкам – 6% і лише близько 1% угідь – пред`явлено фермерським господарствам.
43. Економічні функції держави та її роль в економічному розвитку.
У цивілізованому суспільстві нормальне функціонування економіки неможливе без державного втручання. Держава впродовж всієї історії свого існування поряд з підтриманням порядку, законості, організації національного захитсу і т.ін. виконувала певні економічні функції, такі як збір податків, організація грошового обігу тощо.
За сучасних умов економічна роль держави значно посилилась. Держава стала власником значної части заосбів виробництва, виконує незамінну роль у регулюванні економіки. По суті будь-яка сучасна розвинена ринкова система є змішаною економікою, в якій вільне підприємництво співіснує з державним регулюванням.
Говорячи про економічні функції держави треба зазначити, що не має однієї думки щодо їх визначеного переліку. Але серед значної кількості економічних функції держави можна виділити такі, які є основними, а саме:
1. Розробка й затвердження правових основ економіки.
2. Визначення мети й пріоритетів макроекономічного розвитку.
3. Реалізація соціальних цінностей.
4. Регулювання економічної діяльності, спрямоване на вирівнювання сукупного попиту й пропозиції.
5. Захист конкуренції.
6. Перерозподіл доходів, спрямований на усунення надмірних відмінностей у рівні доходів, властивих ринковій системі.
7. Фінансування суспільних благ і послуг.
8. Регулювання зовнішньоекономічних відносин і валютного ринку.
9. Стабілізація економіки, яка забезпечує повну зайнятість і стабільний рівень цін.
44. Суспільний продукт та його форми.
Суспільне виробництво – це сукупність індивідуальних виробництв (підприємств, фірм) в їхньому взаємозв’язку, взаємодії, взаємозумовленості та взаємозалежності. Результатом суспільного виробництва є суспільний продукт. Суспільний продукт – синтезоване поняття. До його складу входять різноманітні матеріальні й нематеріальні блага та послуги, які створюються в різних галузях виробництва. Він являє собою всю суму матеріальних і духовних благ, створених суспільством за певний проміжок часу, як правило, за рік. У практиці господарювання суспільний продукт розраховується по-різному, і тому в реальному житті ми маємо справу з різними його формами залежно від того, які елементи включають до його складу.
Однією з форм суспільного продукту є валовий суспільний продукт (ВСП), його розраховують як суму виробленої за рік валової продукції всіх галузей матеріального виробництва. При визначені величини ВСП до його складу завжди включається повторний рахунок виробничих затрат окремих галузей. Це означає, що до його вартості включається не лише вартість готового, а й вартість проміжного продукту, який для відповідних галузей виступає як готовий продукт. Повтор цей може бути багаторазовим, що суттєво збільшує вартість ВСП. Тому ВСП не дає точного уявлення про ту реальну суму благ, яка створюється протягом року в країні. В зв’язку з цим виникає потреба розраховувати кінцевий суспільний продукт (КСП) – це продукція, яка надходить в особисте або виробниче споживання, на відновлення спожитих засобів праці та нагромадження в готовому вигляді. Отже, КСП є лише частиною ВСП, яка виключає повторний рахунок.
ВСП і КСП – це показники матеріального виробництва, але крім матеріального – суспільне виробництво включає ще й галузі нематеріального. Тому необхідно обраховувати весь результат господарської діяльності – це здійснюється за допомогою такого показника, як валовий національний продукт (ВНП).
ВНП обчислюється не за виробничим принципом, а як сума кінцевих доходів, які отримують підприємства, організації, установи й окремі громадяни в усіх галузях і сферах народного господарства. Його складовими частинами є: а) вартість спожитих населенням предметів споживання та послуг; б) вартість державних закупок; в) капітальні вкладення; г) сальдо платіжного балансу.
Найважливішим результативним показником розвитку економіки країни є чистий продукт або національний продукт (ЧП). Він являє собою частину ВСП або нову створену вартість за рік, тому, що є результатом живої праці, затраченої в даний період. Це реальний доход, який суспільство може використовувати для особистого споживання, а також для розвитку виробництва. Кількість ЧП – це різниця між ВСП і вартістю спожитих засобів виробництва (ЗВ).
ЧП поділяється на дві частини: необхідний продукт і додатковий продукт.
Необхідний продукт (НП) – це та частина ЧП, яка необхідна для нормального відтворення робочої сили, тобто для підтримання її працездатності, включаючи й підготовку нового покоління працівників. За рахунок НП повинні покриватися витрати на харчування й одяг, утримання житла, здобуття освіти, задоволення культурних і соціальних потреб, на екологічні заходи. Мінімальна величина НП визначається життєвим мінімумом, потрібним виробникові для відтворення своєї робочої сили й нормального її функціонування. Максимальна – розмірами ЧП.
Додатковий продукт (ДП) – це частина ЧП, яка виступає як надлишок над НП. ДП виникає лише на певному ступені розвитку людського суспільства, при досягненні ним певного рівня розвитку продуктивних сил. Тобто, лише тоді, коли виробник здобув можливість своєю працею створювати більше продукту, ніж йому необхідно для життя.
38. Первісне нагромадження капіталу: суть та методи.
Первісне нагромадження капіталу охоплює період 17-18 століть і було характерне для сучасних розвинутих капіталістичних країн. Первісне нагромадження капіталу здійснювалось на базі простого товарного вир-ва та у період розпаду феодального способу вир-ва. Первісне нагромадження капіталу (П.н.к.) - це відокремелння виробників від засобів вир-ва, перетворення їх в найману робочу силу і становлення власників капіталу.
Методи П.н.к.:
1. Використання конкуренції з метою розорення слабих простих товаровиробників і перетворення останніх в найманих робітників. У зв’язку з цим виникали багаті товаровиробники, які нагромаджували капітал у вигляді засобів вир-ва і грошей, що створювало можливість перетворення їх в роботодавців, тобто в наймачів робочої сили.
2. Використання торговцями і лихварями свого капіталу для перетворення простих товаровиробників в найманих робітників (конкретні способи для цього перетворення: організація торговцем роботи на дому, в майстернях, в мануфактурі), внаслідок чого торговець переворювався в пром. капіталіста.
3. Перетворення цехових середніх орг-й у під-ва кап. типу.
1. Викор-ня держ. позик та субсидій з метою орг-ї під-в, що використовують найману працю.
2. Приватизація державних (королівських) земель.
3. Насильне обезземелення селян.
4. Незаконні методи нагромадження капіталу (шахрайство, бандитизм, хабарництво).
5. Колоніальна торгівля.
Особливості нагромадження капіталу в Україні полягають в тому, що:
1) воно здійснюється в умовах відсутності простого товарного вир-ва на період створення незалежної країни;
2) здійснюється в процесі роздержавлення і приватизації держ. майна, а саме, великих і малих державних під-в, держ. земельних ресурсів тощо.
Методи П.н.к в Україні пов’язані з особливістю суті П.н.к. в Україні, яка полягає в перетворенні формально-спільних власників загальнонародних засобів вир-ва в найманих працівників приватних кап.під-в та у відсутності простого товарного вир-ва, а є розмах капіталістичного.
Особливості П.н.к. в Україні:
1. Формування підприємницького капіталу на основі держ. позик і пільг.
2. Реал-я заощаджень на купівлю невеликих під-в на аукціонах за власні гроші.
3. Використання економічного туризму для нагромадження власного капіталу і придбання малих під-в або контрольного пакету акцій, організованого на державному рівні.
4. Основні методи пов’язані з шахрайством, корупцією, хабарництвом, рекетом. Найпростіше - це скупка приватизаційних сертифікатів з тим, щоб забезпечити контроль на під-ві, що приватизується, або перетворити його в
