Розвиток міжнародних інтеграційних процесів відбувається як на мікро-, так і макрорівні.
На мікрорівні цей процес здійснюється на основі поглиблення приватнокапіталістичних міждержавних інтеграційних тенденцій. Такі тенденції знаходять своє відображення у динамічному розвитку міжнаціональних виробничих комплексів — транснаціональних корпорацій (ТНК). Цей процес відбувається завдяки взаємодії і взаємо переплетінню капіталів окремих великих підприємств (корпорацій) через створення своїх філій за кордоном на основі системи різних економічних угод між партнерами. На цьому рівні розрізняють горизонтальну та вертикальну інтеграцію. Горизонтальна інтеграція супроводжується злиттям фірм, які виробляють такі самі або однорідні товари з метою отримання додаткового прибутку від їх реалізації, перш за все в країні базування філії. Вертикальна інтеграція передбачає об'єднання фірм, які функціонують у різних виробничих циклах (наприклад, приєднання заводу-виробника сировини до компанії, яка веде кінцеве виробництво). ТНК нині стали основними носіями часткового та одиничного поділу праці. В результаті у міжнародній торгівлі зросла частка внутрішньофірмового обміну.
Транснаціональні відтворювальні структури багато в чому сприяли і сприяють створенню міждержавної економічної інтеграції, тобто формуванню її на макрорівні. Для такої форми інтеграції характерна тісна взаємодія національних економік не лише за географічною ознакою (спільність кордонів), а й на основі глибоких відтворювальних зв'язків на міжнародному рівні.
Уже кілька десятиріч у всьому світі має місце стійка тенденція до регіональної міждержавної інтеграції . У середині 90-х років, за даними ГАТТ/СОТ, сформувалось понад ЗО міжнаціональних інтеграційних угруповань різного типу. Вони істотно різняться як за змістом і характером відносин, що виникають між країнами-учасницями, так і за результатами (наслідками) діяльності.
Великий досвід і потенціал регіональної міжнародної економічної інтеграції має Західна Європа. Це пояснюється як політичними та соціально-економічними особливостями розвитку даного регіону у період після Другої світової війни, так і сучасними тенденціями розвитку світової економіки, коли сформувалися три світові економічні центри (Західна Європа, Північна Америка з домінуючою роллю США і Південно-Східна Азія з пріоритетом Японії).
до структури сучасного світового господарства також входять міждержавні галузеві організації, тобто відбувається функціонально-галузева інтеграція. Серед таких організацій можна виокремити:Європейське співтовариство з атомної енергії (Євроа-том); Організацію країн — експортерів нафти (ОПЕК); Міжнародну організацію праці (МОП) та ін. Крім галузевих міжнародних інтеграційних організацій, діють також міжнародні галузеві об'єднання підприємців, зокрема автомобільного транспорту, морського страхування, виробників фосфатів тощо. В свою чергу, як правило, всі ці спеціалізовані функціональні організації тісно співробітничають з регіональними і міжнародними інтеграційними угрупованнями. Наприклад, Євроатом підтримує контакти з Міжнародним агентством з атомної енергії та безпосередньо організаційно пов'язаний з Європейським об'єднанням вугілля і сталі, а також Європейським Союзом.
Таким чином, розвиток світового господарства, пристосування його до змін, пов'язаних з науково-технічним та соціально-економічним прогресом, зумовили розмаїття інтеграційних структур: міждержавних, соціально-економічних, регіональних, функціонально-галузевих. Нині процеси економічного співробітництва тією чи іншою мірою охопили всі країни світу.
Поглиблення економічних інтеграційних взаємозв'язків між країнами на різних рівнях та в різних формах при всій нерівномірності цього процесу дозволяє їм повніше використовувати національні ресурси для розв'язання внутрішньогосподарських і загальносвітових завдань.
98.міжнародні валютно-фінансові організації.
Розвиток економічного співробітництва, валютних і фінансових відносин між окремими державами зумовив появу міжнародних валютно-фінансових і кредитних організацій. Такі міжнародні організації — це інститути, створені за міждержавними угодами для регулювання міжнародних економічних відносин. Провідними з них є Міжнародний валютний фонд (МВФ), Світовий банк (СБ), Європейський банк реконструкції та розвитку (ЄБРР).
МВФ — це міжнародна валютно-кредитна організація, яку було створено на міжнародній валютно-фінансовій конференції в Бреттон-Вудсі в 1944 р. Почав функціонувати з 1945 р. Нині до МВФ входить понад 160 держав світу. Згідно зі Статутом МВФ його основними цілями є: сприяння розвитку торгівлі та валютного співробітництва; надання країнам-членам коштів в іноземній валюті для вирівнювання платіжних балансів.
Капітал МВФ формується за рахунок внесків держав-членів відповідно до встановленої для кожної з них квоти, величина якої залежить від рівня економічного розвитку країни та її ролі у сві-товій економіці й міжнародній торгівлі. Так, на початок 90-х років квота СІЛА становила 19,62 %, далі йшли Німеччина і Японія (по 6,1), Франція і Великобританія (по 5,48 %) та ін. Квоту для Росії встановили на рівні 3 %, для України — 0,7 %.
Важливим напрямом діяльності МВФ є кредитування країн для врегулювання платіжних балансів і зовнішньої заборгованості. Кредити МВФ поділяються на:
• звичайні кредити фонду, які надаються для подолання тимчасових труднощів платіжного балансу в рамках одного року (з перспективою подовження до 4—5 років);
• компенсаційні кредити, що їх надають для компенсації зменшення експортної виручки, яке сталося з причин, незалежних від країни-позичальника, терміном на 3—5 років;
• стабілізаційні кредити терміном до 3—5 років, які надаються для фінансування створення запасів сировини, що добувається в країні у разі несприятливої кон'юнктури на світових ринках.
МВФ здійснює і так зване розширене фінансування, що має цільове призначення — здійснювати структурну перебудову зов-нішніх рахунків у разі серйозних порушень платіжного балансу. Погашення може відбуватися протягом 4—10 років.
При цьому кредитні операції здійснюються тільки з офіційни-ми органами країн-членів МВФ: національними банками, казначействами, валютними стабілізаційними фондами.
Однією з форм міждержавного кредитного регулювання є створення спеціальних фондів запозичення ресурсів. Роль МВФ полягає у посередництві між країнами, які потребують коштів, і країнами-кредиторами та встановлення контролю над валютно-фінансовою політикою держави-позичальника.
З кінця 70-х років МВФ переорієнтував свою діяльність на вирівнювання платіжних балансів країн, що розвиваються, а з почат-ку 80-х — на регулювання їх зовнішньої заборгованості. Відбулося підвищення ролі МВФ як координатора міжнародних кредитів і гаранта платоспроможності країн-боржників.
Слід зауважити, що МВФ пов'язує надання кредитів країнам-членам з умовами проведення ними відповідних змін в економічній політиці. Відмова країни виконувати умови МВФ практично закриває їй доступ до світового ринку капіталів. У той же час невелика позичка фонду надає країні можливість отримати більший кредит у банках.
Поряд з МВФ в регулюванні міжнародних валютно-фінансових відносин важливу роль відіграє й інша організація, зв'язана бретгон-вудськими угодами 1944 і 1945 рр. — Міжнародний банк реконструкції та розвитку (МБРР). Цей банк разом зі своїми двома філіями — Міжнародною фінансовою корпорацією (МФК) та Міжнародною асоціацією розвитку (МАР) — входить до структури Світового банку. До нього також належить Агентство з гарантування багатосторонніх інвестицій.
Основна мета діяльності МБРР — сприяння країнам-членам у розвитку їх економіки через надання довгострокових позичок і кредитів, націлених на реалізацію програм, що сприяють струк-турній перебудові країн-позичальниць, а також сприяння розвитку міжнародної торгівлі та підтримці платіжних балансів. Позички надаються як державним, так і приватним підприємствам, але за наявності гарантій урядів відповідних країн. При цьому банк вимагає обов'язкового надання інформації про фінансовий стан країни-позичальника, об'єктів, що кредитуються, а представники МБРР періодично обстежують ці об'єкти. Найбільша частина його кредитів спрямовується у галузі інфраструктури: енергетику, транспорт, зв'язок. Банк надає позички приблизно на 15млрддол. щорічно, процент за користування береться на рівні ставок фінансового ринку.
У 1990 р. було створено Європейський банк реконструкції та розвитку (ЄБРР), метою якого є сприяння ринковим реформам у країнах Центральної та Східної Європи. Засновниками банку виступило 40 країн, а також дві міжнародні організації – Європейське економічне співробітництво і Європейський інвестиційний банк. ЄБРР має відігравати роль стимулятора для залучення капіталу в галузі інфраструктури країн Європи з перехідною економікою. Надаючи кредити, банк допомагає західним промисловцям зважитися на необхідний ризик освоєння ринків у цьому регіоні, в т. ч. на пострадянському просторі.
99.Необхідність і методи державного регулювання зовнішьно-економічної діяльності. Розмаїття галузевої та відтворювальної структури, різниця темпів економічного зростання й динаміки циклу, рівнів суспільної продуктивності праці спричинили необхідність державного регулювання зовнішньоекономічної діяльності. Поступово склалися головні форми такого регулювання. Насамперед існує матеріальна основа економічної діяльності держави у вигляді значного за масштабами державного сектора у сфері виробництва і центральних фондів перерозподілу національного доходу. По-друге, в усіх країнах розробляють та реалізують економічну політику. По-третє, розробляють законодавчу політику щодо різних суб’єктів бізнесу. По-четверте, створюють систему заходів для стимулювання зовнішньоекономічної діяльності. До особливостей державного регулювання належать інтенсивність та активне втручання держави в економіку. Воно охоплює весь процес суспільного відтворення – від регулювання ринкових відносин до впливу на структуру і темпи росту виробництва, нагромадження та хід циклу, ціноутворюючі фактори та зовнішньоекономічні зв’язки. Одним з інструментів економічного регулювання є заборона інвестування приватного (або іноземного) капіталу в окремі галузі економіки. Держава завжди повинна впливати на проведення як внутрішньо економічної, так і зовнішньоекономічної політики. Вільність різних суб’єктів у проведенні економічної політики заради власних інтересів може привести до досить негативних наслідків для економіки країни, отже необхідність державного регулювання є очевидною.
100. Економічні аспекти глобальних проблем.
У сучасному світовому господарстві посилюються не лише взаємозв'язок і взаємозалежність локальних і загальних, національних і глобальних інтересів. Одночасно діалектика розвитку нашої цивілізації загострює цілий ряд загальносвітових проблем. Виникнення таких глобальних питань тісно пов'язане як з безпосередньою сферою життєдіяльності суспільства, так і з конкретним соціально-економічним середовищем, де реалізується відповідна сфера діяльності людства.
Виокремлюють близько 20 глобальних проблем, які класифікують за трьома сферами дії. Вони стосуються інтересів усіх верств і класів населення, усіх країн і народів планети. Так, до першої сфери належать проблеми, що виникають у галузі взаємодії природи і суспільства. До другої сфери включають проблеми суспільно-економічних взаємовідносин між державами різних економічних устроїв, подолання економічної відсталості багатьох країн світу, регіональні та міжнародні кризи тощо. Третя сфера охоплює розвиток людства та забезпечення його майбутнього.
Про пріоритетність у свідомості людей проблеми збереження миру на землі свідчать і результати соціологічного опитування в середині 90-х років у чотирьох провідних країнах Великої сімки (Великобританії, Німеччині, США та Японії). Зокрема, 2/5 респондентів Німеччини і майже 1/4 опитаних у Великобританії поставили необхідність збереження миру на перше місце серед нагальних проблем сучасності.
Зміни, що привнесені людством у фізичні, хімічні, метеорологічні умови і біологічне різноманіття планети, висувають екологічну проблему в ряд глобальних з точки зору подальшого виживання людини. Тобто велику небезпеку для людства представляє катастрофічне погіршення стану довкілля. Тому так назріла необхідність спільного мирного засвоєння космосу, запасів Світового океану.
Загальною турботою є паливно-енергетичне та сировинне забезпечення країн.
Потребує оперативнішого розв'язання і продовольча проблема. За даними 00Н, нині у світі близько 1,5 млрд людей живуть за умов постійного недоїдання. До цього ще додаються проблеми боротьби з епідеміями та страшними хворобами віку: раком, ішемією, СНІДом.
Суттєві проблеми існують і на ринку праці: питання зайнятості, масового безробіття хвилюють абсолютну більшість як розвинутих, так і решти країн.
Сукупність згаданих проблем стосується різних сфер діяльності людства, а тому потребує комплексного міждержавного підходу до їх розв'язання. Це вимагає від світового співтовариства об'єднання, своїх зусиль і ресурсів. Звідси — необхідність глобальної перебудови всієї системи економічних та політичних відносин.
