49. Роль ринкової інфраструктури у регулюванні ринкових відносин.
Однією з важливих умов функціонування ринку є наявність добре розвинутої ринкової інфраструктури. Від того, наскільки добре вона розвинута залежить у кінцевому підсумку і ефективність функціонування ринкової економіки. У свою чергу за рівнем розвитку ринкової інфраструктури можна судити і про ступінь розвитку ринку, ринкових відносин у тій чи іншій країні. Тому необхідною умовою дієвості ринкових відносин є створення відповідної інфраструктури ринку.
Інфраструктура - сукупність галузей і підприємств, зайнятих обслуговуванням суспільного виробництва.
Інфраструктура ринку – це система підприємств і організацій, що забезпечують рух товарів, послуг, грошей, цінних паперів, робочої сили.
Ринкова інфраструктура через свої елементи виконує такі основні функції: здійснює правове та економічне консультування підприємців і захист їх інтересів у державних і приватних структурах; забезпечує фінансову підтримку, кредитування; реалізації продукції підприємств; регулює рух робочої сили; створює необхідні умови для ділових контактів підприємців; здійснює маркетингове, інформаційне та рекламне обслуговування і т. ін., що в кінцевому результаті забезпечує більш швидкий рух товарів і послуг від виробника до споживача.
50. Домогосподарство як суб’єкт ринкової економіки.
У сучасних цивілізованих країнах світу найпрогресивнішою суспільною системою вважається змішана економіка. Вона передбачає співіснування в межах однієї держави різних економічних секторів. Одним з таких секторів є домашні господарства. У вітчизняній літературі не має визначення сутності держави. Це склалось не випадково, адже в різних культурах практично не існує єдиного поняття, яке б визначало термін “домогосподарство”. Виникають труднощі з поняттям сумісного проживання, власності, загального доходу, відтворювальних відносин. Поняття “домогосподарство” ні в якому разі не можна ототожнювати з поняттям “сім’я”.
Сім’я – це сукупність осіб, що живуть разом, пов’язаних родинністю та спільним бюджетом.
Термін “домогосподарство” більш чітко прив’язаний до територіальних меж окремої господарської одиниці, включає членів домогосподарства, що не є родичами, і передбачає існування економічних відносин власності в середині домогосподарства та виробничих відносин, якщо вони існують. Важливо уявити домогосподарство як основну одиницю соціального і біологічного відтворення, пов’язану із соціально-економічною макроструктурою.
51. Підприємство як суб’єкт ринкової економіки. Форми і види підприємств.
Підприємство – первинна ланка суспільного поділу праці і водночас основна ланка народногосподарського комплексу, яка є товаровиробником і забезпечує процес відтворення на основі самостійності самоокупності. Як самостійні господарські одиниці підприємства користуються правами юридичної особи, тобто мають право розпоряджатися майном, одержувати кредит, укладати господарські договори з іншими підприємствами.
Формування ринкової структури економіки приводить до появи різноманітних форм сучасних підприємств. Їх можна класифікувати за різними критеріями: 1. формами власності; 2. формами організації; 3. розмірами; 4. сферами діяльності.
Відповідно до форм власності розрізняють підприємства таких видів:
Індивідуальне, засноване на особистій власності, де використовується виключно особиста праця, самостійно здійснюється виробництво, весь дохід належить виробнику.
Сімейне, засноване на власності та праці членів однієї сім’ї;
Приватне, засноване на власності окремого громадянина з правом наймання робочої сили;
Колективне, засноване на власності трудового колективу підприємства, кооперативу або іншого статутного виробництва, громадської та релігійної організації;
Державне, засноване на загальнодержавній власності;
Комунальне, засноване на власності адміністративно-територіадьних одиниць;
Спільне, засноване на об’єднанні підприємств різних форм власності;
Орендне – підприємства різних форм власності, що їх держава на певних умовах і на певний час передає в користування трудовим колективам. є робочий період, тобто кількість робочих днів, яка витрачається на виробництво готового продукту, коли предмети праці підлягають безпосередній обробці.
На відміну від часу виробництва час обігу – це той час, протягом якого капітал перебуває у сфері обігу.
Він включає в себе час купівлі засобів виробництва і робочої сили та час реалізації вироблених товарів. Головні фактори, що визначають час обігу такі: віддаленість ринків збуту від місця виробництва, місткість ринку, а також відстань підприємств від джерел сировини і палива. Ось чому важливим засобом скорочення часу обігу є розвиток транспорту і засобів зв’язку.
52. Кругооборот і оборот капіталу підприємства.
Оборот капіталу – кругообіг капіталу, узятий не як окремий акт, а як процес, що безперервно повторюється. Оскільки капітал проходить у своєму русі сферу виробництва і сферу обігу, то його час обороту складається з часу виробництва і часу обігу. Час виробництва – це той час, протягом якого капітал перебуває у сфері виробництва.
Його найважливішою частиною є робочий період, тобто
є робочий період, тобто кількість робочих днів, яка витрачається на виробництво готового продукту, коли предмети праці підлягають безпосередній обробці.
На відміну від часу виробництва час обігу – це той час, протягом якого капітал перебуває у сфері обігу.
Він включає в себе час купівлі засобів виробництва і робочої сили та час реалізації вироблених товарів. Головні фактори, що визначають час обігу такі: віддаленість ринків збуту від місця виробництва, місткість ринку, а також відстань підприємств від джерел сировини і палива. Ось чому важливим засобом скорочення часу обігу є розвиток транспорту і засобів зв’язку.
53. Суть підприємництва. Його види та функції.
Підприємець є одним з людських факторів виробництва, без якого ринкова економіка не можлива. Підприємець зазвичай є власником капіталу, я також тією чи іншою мірою менеджером. Щодо суспільної функції підприємця, то вона зводиться до вивчення потреб сус-ва та їх задоволення. У ринковій економіці саме підприємець повинен розгадати, які товари та послуги завтра знадобляться покупцям.
Підприємництво – це самостійна, ініціативна господарська діяльність громадян на отримання прибутку і здійснюється від свого імені на власний ризик та під свою майнову відповідальність чи юридичної особи – підприємства. Крім того, підприємництво – комплекс особливих функцій, що виконуються в економіці, спрямований на забезпечення розвитку та вдосконалення господарського механізму, постійне оновлення економіки господарюючих суб’єктів, створення інноваційного поля діяльності. Сучасна економічна літ-ра виокремлює три головних функції сфери підприємницької діяльності:
Ресурсну (формування і продуктивне використання капіталу, трудових, матеріальних та інформаційних ресурсів);
Організаційну (організація маркетингу, виробництва, збуту, реклами та інших господарських прав);
Творчу (новаторські ідеї, генерування та активне використання ініціативи, уміння ризикувати).
Підприємництво – не лише особливий вид діяльності, а й певний стиль і тип господарської поведінки, яким притаманні:
Ініціативність і пошук нетрадиційних рішень у сфері бізнесу;
Готовність наражатися на ризик;
Гнучкість і постійне самооновлення;
Цілеспрямованість і наполегливість у бізнесовій діяльності.
54.Роль підприємства і підприємництва в ринковій економіці.
Роль: підприємництво в усіх формах власності - це в сучасних умо-вах найефективніший шлях відходу від моновласності (державної), її роздержавлення, подолання відчуження людини від власності. Розвиток підприємницьких структур, разом із заходами державного, адміністративного регулювання, в майбутньому має послужити інструментом демонополізації нашого господарства, а саме підпри-ємництво - стати справжнім двигуном розвитку економіки й посприяти процвітанню всіх сфер життєдіяльності суспільства в умовах ринкової економіки. У нашій країні протягом десятиріч не визнавалася роль підприємництва, через що велика кількість людей позбавлялася можливості знайти застосування своїм природним нахилам і здібностям, або ж спонукалася діяти незаконно (тіньова економіка,службові зловживання). У результаті не використовувався з достатньою ефективністю найважливіший з усіх ресурсів - людсь-кий потенціал. За останні роки ситуація змінюється. Підприємництво починає відігравати все більшу роль в економіці.
55. Первісне нагромадження капіталу та його особливості в Україні. Первісне нагромадження капіталу, що створює капіталістичні відносини, є процесом, який перетворює, з одного боку, засоби виробництва і засоби до життя в капітал, а з іншого – безпосередніх виробників у найманих робітників.
Процес первісного нагромадження являв собою передісторію капіталізму та утвердження капіталістичного способу виробництва. Основу цього процесу становив роз-ток товарного виробництва. У процесі первісного нагромадження капіталу велику роль відігравали торговельний та лихварський капітали, які сприяли розвитку товарно-грошових відносин. Певну роль відігравало й насилля. Прикладом того, були драматичні події, що розгорнулися в Англії в 17 та 18 ст. Обуржуазнене дворянство насильно зганяло із земель селян, вільних від кріпосної залежності. Обезземелені селяни були вимушеними найматися до капіталістичних підприємців.
Велику роль відіграли й інші методи нагромадження багатств, такі як система колоніального грабунку народів, колоніальна торгівля, розкрадення державного майна, система державних позик і податків тощо.
Особливостями українського первісного нагромадження є: “прихватизація” багатства в процесі роздержавлення і приватизації майна державних підприємств; розкрадання держ. майна; створення фіктивних підприємницьких структур; хабарництво держ. чиновників; податкові пільги для “своїх” тощо. Особливою формою первісного нагромад. в Україні є становлення тіньового капіталу і тіньового капіталістичного підприємництва.
56. Перетворення грошей у капітал.
Поняття капіталу фіксує деякі ключові елементи: первісно пов’язані з грошима, являє собою специфіч. спосіб орг-ції вир-ва. Гроші виступають не тільки як заг. еквівалент, а і як найбільш абстрактна форма сус-ного багатства, як абсолютний ліквідний засіб.
Т-Г-Т(споживання (ціль))
Г-Т-Г’ (приріст грошей (ціль))
Г’>Г
Г’=Г+Дельта Г
Гроші дають капітал лише тоді, коли пускаються в обіг для наживи (для одержання суми більшої, ніж первісна). Цей рух перетворює гроші в капітал. Першими формами руху капіталу є торгівельні і лихварські (діяли лише в сфері обігу). Грошовий капітал стає продуктивним в процесі первісного нагромадження капіталу і встановлює капітал підприємства. Первісне нагромадження капіталу, що створює капіталістичне відношення, це процес, що перетворює з однієї сторони засоби виробництва і засоби до життя в капітал, а з другої безпосередніх робітників у найманих.
Умови для функціонування капіталу: 1. Капітал- це високорозвинуте товарне виробництво і ринок; 2. Наявність такої мотивації діяльності виробника, якособисте збагачення за рахунок одержання прибутку. 3. Зосередження у частини господарюючих суб’єктів значної частини засобів виробництва і грошових ресурсів. 4. нАявність людей праці, юридично-вільних, але які позбавлені засобів виробництва і життєвих благ, що змушує їх найматися.
Сміт ототожнював капітал з накопиченою працею. Маркс розподіляв матеріально-речовий і суспільний вид капіталу: К= С + V; С- постійний капітал; V- змінний капітал. Ознаки капіталу (сучасна економічна література): 1. Розширилися межі запасів, які вживали Сміт і Рікардо. Все це називається капітальним благом. 2. Поряд з фізичним вживається поняття людський капітал. 3.ототожнюється капітал з грошима (фінансовими ресурсами). 4. Ототожнюється капітал з часом, розглядаючи час як окремий фактор вир-ва.
Капітал розглядають як певну ціність, благо, що приносить його власнику впродовж тривалого часу дохід.
57. Характер взаємозв’язку капіталу і найманої праці.
Капітал і праця пов’язані трудовими відносинами. Трудові відносини – комплекс взаємовідносин між найманим працівником і работодавцем, пов’яз. з найманням, використанням, відтворенням робочої сили. Включає в себе:
1.Колективні та індивідуальні переговори. 2. Укладання договорів та угод. 3. Визначення умов і розмірів оплати праці. 4. Вирішення трудових конфліктів. 5. Участь найманих працівників в управлінні вир-вом.
Основними суб’єктами труд відносин є: наймані працівники (особи, що уклали трудовий договір), роботодавці (фіз. Та юр. Особи, які є власниками заснованого вир-ва і наймають на роботу осіб, здатних надавати необхідні послуги праці).
Труд відносини функц на основі таких принципів: принцип законодавчого забезпечення, партнерства, загальності, адресності, інтегрованості.
58. Вартість робочої сили: дискусійні аспекти.
Вступаючи у відносини найму, людина за гроші відчужує свій товар – робочу силу – на основі його вартості, що становить основу заробітної плати. Споживання цього товару відбувається в процесі виробництва, тому, вартість, створювання робітником завдяки абстрактному характеру своєї праці, зовсім не збігається з вартістю, еквівалент якої він отримує у вигляді платні. В іншому разі підприємцю немає сенсу наймати робітника. Отже, вартість, створена робочою силою, має бути більшою, ніж вартість самої робочої сили. Місячна вартість робочої сили, необхідної для виробництва певних елементів, наприклад, становить 60 тис, а чистий доход – 130 тис. Це означає, що робітник отримав за свою працю не повну вартість продукту, створену ним, а лише певну частину, величина якої в цілому достатня для відтворення працівника як такого. Це додаткова вартість.
59. Заробітна плата та її теорії.
Заробітна плата – це ціна, що виплачується за використання праці. Важливо розрізняти грошову (номінальну) заробітну плату та реальну. Номінальна заробітна плата – це сума грошей, що одержує працівник за годину, день, місяць. Реальна заробітна плата виражається в сумі товарів та послуг, які працівник може придбати на свою грошову заробітну плату. Законодавчо встановлюється мінімальна заробітна плата. Вона становить розмір заробітної плати за просту, некваліфіковану працю, нижче якої не може здійснюватись оплата за виконану працівником місячну, годинну норму норму праці. Заробітна плата за своїм складом неоднорідна, вона включає різні за функціональним значенням складові частини. Співвідношення цін утворює структуру заробітної плати. Заробітна плата має дві форми: відрядну і погодинну. Відрядну форму в основному застосовують, коли рівень механізації виробництва такий, що результат діяльності значною мірою залежить від інтенсивності праці робітників. Комплексна механізація та автоматизація виробництва обумовлюють широке використання погодинної форми заробітної плати . Існує тарифна система оплати, яка включає тарифні сітки, тарифні ставки, схеми посадових окладів і тарифно-кваліфікаційні характеристики. Тарифну систему оплати праці використовують для розподілу робіт залежно від їх складності, а працівників – залежно від їх кваліфікації та відповідальності за розрядами тарифних сіток.
Є декілька теорій:
1.Марксизм: заробітна плата – перетворена форма власності або ціни роб сили.
2. Неокласичена: продається праця. Зар плата – ціна праці. Рівень заробітної плати визначається попитом і пропозицією на ринку праці. Неокласиків цікавлять лише фактори, які впливають на рівень заробітної плати: продуктивність праці, кількість працездатного населення, економічна кон’юктура , коливання попиту і пропозиції на ринку праці, вплив профспілок.
3. Кенсіанська теорія: регулятором на ринку праці є держава, яка через податкову політику стимулює виробництво і тим впливає на рівень заробітнойї плати.
60.Підприємництво в аграрній сфері.
Важливу роль відіграє в розвитку с/г аграрна політика. Тут існують різноманітні форми господарювання – кооперативи, приватні об’єднання, місцеві “монополісти”. Господарства, розміщені на кращих землях, створюють додатковий чистий доход. Цього позбавлені господарства, що знаходяться на гірших землях. Господарства, які використовують кращі землі, мають більше продукції з одиниці земельної площі. Існують також фермерські господарства. Форми господарювання: групи промислових об’єднань; с/г підприємства (корпорації, кооперативи тощо).
С\г- одна з найважливіших галузей народного господарства. Це джерело незамінних предметів споживання, це джерело робочої сили для не с\г галузей. Це джерело чистого прибутку в суспільстві. С/г має ряд особливостей: економічний процес в с/г тісно переплітається з природним; надзвичайна роль землі як чиника вир-ва. Землят є і засобом виробництва і предметом праці; розбіжність робочого періоду з часом виробництва; в с/г широко розповсюджені кооперативи. Аграрні відносини- економічні відносини в с/г, які виникають між людьми з приводу володіння і використання землі, як головного фактору виробництва і як об’єкта власності. Головними в аграрних відносинах власності - відносини, які виникають між суб’єктами ек відносин з приводу виробництва, розподілу і споживання створеного в галузях АПК продукту. Складовими аграрних відносин є рентні відносини, які виникають з приводу виробництва і привласнення додаткового продукту на основі використання землі. Ефективність с/г вир-ва залежить від багатьох чинників і від раціонального використання землі, її родючості. Розрізняють природну та штучну родючість землі. Природною є сукупність фіз , хім , біо властивостей ґрунтів. Штучна - результат поліпшення цих властивостей за рахунок проведення заходів спрямованих на вдосконалення методів землеробства. На практиці ще розрізняють економічну родючість – результат природних і штучно створених можливостей землі. Критерієм економічної родючості є обсяг врожаю отриманого з площ з однаковою природною родючістю.
61. Земельна рента та її форми.
Ринкові відносини суб’єктів з приводу купівлі –продажу та використання землі називаються рентними відносинами, в яких приймають участь три суб’єкта – землеволодарь, підприємець-орендатор землі та найманий робітник с/г виробництва. Земельна рента виражає відношення привласнення додаткового продукту власником землі у формі орендної плати за право користування землею.
Форми земельної ренти: диференціальна земельна рента – різність між суспільною ціною виробництва с/г продукції на гірших дільницях землі та індивідуальною ціною її виробництва на кращих та середніх дільницях; диференціальна рента по плодючості; диференціальна рента по місцезнаходженню; диференціальна рента по ефективності на додаткові вкладення факторів виробництва.
Абсолютна земельна рента – це надлишок вартості с/г продукції над ціною її виробництва. У формуванні ціни землі головну роль відіграє рента та банківський відсоток. Ціна землі рівна такій сумі грошей, яка будучи покладена в банк, принесе доход рівний ренті. Такий доход є капіталізованою рентою. Отже, ціна землі – це капіталізована рента.
Оренда землі – це засноване на договорі строкове платне користування землею, що необхідне орендареві для здійснення підприємницької та іншої діяльності. Орендна плата за землю містить відсоток на вкладений у землю капітал, а також амортизацію цього капіталу.
Монопольна рента: умови утворення: обмеженість і невідтворюваність земель особливої якості чи певні кліматичні умови. Різниця між монопольною високою ціною продукту і екон витратами складають монопольну ренту. Джерело монопольної ренти, як і абсолютної, знаходиться поза с\г, бо вир0во такої продукції не може бути збільшено за рахунок залучення до с\г – обороту нових земель, а постійний і досить високий попит на продукцію не задовольняється і виникає можливість реалізувати її за монопольно високими цінами.
Рента не с\г галузей: виникає як в промисловості, так і в будівництві.
62.Економічне зростання: типи і фактори.
Економічне зростання – це збільшення обсягів виробництва.
Існує два типи економічного зростання: 1.екстенсивний – на основі кількісного збільшення його факторів при збереженні попередніх параметрів виробництва;
2.інтенсивний – на основі якісного поліпшення його факторів при удосконалення організаційно-економічних відносин виробництва. Інтенсивний тип економічного зростання в чистому вигляді не існує.
Збільшення ролі і частки інтенсивного типу економічного розвитку називається інтенсифікацією виробництва. Також існує регресивний тип ек. Зростання, для якого характерне недовготривале зниження обсягів сусп-го вир-ва. З ним пов’язано: стагнація (нульовий приріст ВВП), стагфляція (коли стагнація супроводжується інфлюцією). Економічне зростання вимірюється збільшенням реального вир-ва ВВП та\або нац. Доходу; приріст ВВП і НД на душу населення. Фактори екон зростання: нагромадження і інвестування, природні ресурси, капітал, праця, трудові ресурси, структура економіки, соц-політ фактор тощо. Також фактори поділяються на фактори попиту і пропозиції. Фактори попиту – відносний рівень зар пл; схильність до заощадження; фіскальна політика держави. Фактори пропозиції: відносні природні ресурси, працездатне населення країни, основний капітал, рівень технологій.
