Статистика
Онлайн всього: 4 Гостей: 4 Користувачів: 0
|
|
Шпаргалки! - Політекономія (КНЕУ) |
Пошук по сайту
Пошук по сайту
|
Головна » Шпаргалки! - Політекономія (КНЕУ)
Економісти сформулювали з-н зростання потреб. Він характеризує те, що з розвитком рівня культури людини і прогресом вир-ва потреби людини неухильно зростають. Ця проблема полягає в тому, що в який формі задовольнити потреби людини. 11.Корисність продукту в економічній теорії. Свої потреби люди задовольняють через товари і послуги. Здатність товарів або послуг задовольняти потреби називається споживчим благом. Корисність речі робить її споживчим благом. Корисність речі, послуги – це здатність задовольняти ту чи іншу потребу людини. Корисність багатьох речей, послуг знаходиться в прямій залежності від їх природних властивостей. Це об’єктивна сторона процесу, але користність має суб’єктивну сторону: вона залежить від того, що потреби людей безмежні, а в кожній конкретній ситуації потреби зростають. Сучасна теорія корисності органічно пов’язана з теорією граничної корисності додаткової одиниці благ. Під граничною корисністю розуміють додаткову корисність або задоволення, одержане людиною від споживання нею додаткової одиниці конкретного продукту. Закон: падіння граничної корисності в міру споживання людиною кожної додаткової одиниці певного продукту, прийнято називати законом спадної корисності. Цей закон має велике значення для виробництва товарів. Має значення для споживацької поведінки людей. 12. Економічні інтереси. Єдність і суперечність в системі інтересів. Економічний інтерес – це реальний, зумовлений відносинами власності та принципом економічної вигоди мотив і стимул соціальних дій щодо задоволення динамічних систем індивідуальних потреб. Економічні інтереси можна класифікувати насамперед за суб’єктами реалізації їх як державні, групові та особисті. В структурі інтересів виділяють виробничі (пов’язані з організацією виробництва) і невиробничі (пов’язані з задоволенням особистих потреб виробника та його потреб як члена суспільства). Має місце складне переплетіння, взаємодія економічних інтересів. Значною мірою інтереси виступають як соціальні протилежності. Взаємодію інтересів та їх функції можна простежити на прикладі їх прояву у сферах виробництва та обміну. У сфері виробництва підприємці та робітники є протилежними сторонами економічних стосунків, проте вони мають спільні інтереси щодо ринку, виступаючи як виробники та споживачі. Не задовольнивши інтереси споживача, виробник не може забезпечити і власні інтереси. Механізм та функції інтересів визначаються насамперед сутністю існуючої економічної системи. Економічний інтерес є породженням і соціальним проявом потреби. Інтерес виникає, коли задоволення потреби усвідомлюється як конкретна мета ( максимізація прибутку, привласнення товару, користування або володіння певним товаром). Отже, економічні інтереси – це усвідомлення потреби існування різних суб’єктів господарювання. Генезис інтересу полягає у відборі свідомістю найважливіших потреб для задоволення, реалізації їх. Економічні інтереси не тотожні потребам, їхньому задоволенню. По-перше, економічні інтереси знаходять своє вираження у поставлених цілях та діях, спрямованих на задоволення потреб. Потреби і засоби задоволення їх відбивають причину і форму прояву економічних інтересів. По-друге, економічний інтерес завжди виражає відповідний рівень і динаміку задоволення потреб. Наприклад, не може, окрім специфічних випадків, бути інтересом суб’єкта зниження рівня задоволення потреб. Потреби-інтереси не тільки відображають існуючі відносини, а й самі є першою “цеглиною” в структурі соціально-економічних відносин. 13. Економічна система: її сутність та структурні елементи. Система – органічно ціле утворення, що складається з ряду створюючих його частин, закономірно та міцно пов’язаних між собою причинно-наслідковими зв’язками та залежностями. Економічна система – зв’язуюча ланка між природною та суспільною системами. При цьому вона різними своїми сторонами входить до складу і природи і суспільства. В сфері економіки функціонують ресурси, науково-технічні, організаційні досягнення, що формуються суспільною системою. Суспільна система формує потреби, якісні та кількісні характеристики продуктів. Під економічною системою розуміється особливим образом упорядкована система зв’язків між виробниками і споживачами матеріальних благ і послуг. Структура економічної системи: 1.Продуктивні сили. 2. Виробничі відносини. 3. Господарський механізм. Продуктивні сили – матеріальна основа економічної системи. Включає 2 елементи: робочу силу і засоби виробництва. Робоча сила: 1. Особистий фактор виробництва. 2. Сукупність фіз. І духовних здібностей людей до праці. 3. Підприємницькі здібності людини. Засоби виробництва – речовий фактор суспільного виробництва: 1.Предмети праці: а) дані природою. Б)перероблені людською діяльністю (сировина). 2.Засоби праці: а) машини, устаткування, інструменти. Б) технологічні процеси і енергопостачання. В) інформація, інформаційне забезпечення. Виробничі відносини є об’єктивні і матеріальні, адже складаються незалежно від волі і свідомості людей і є суспільною формою проявц продуктивних сил. Вони поділяються на соціально-економічні і організаційно-економічні. Соц.-ек. – це зв’язки людини з людиною. Орг.-ек. – відносини, що характеризують організаційну форму розвитку продуктиних сил. Господарський механізм – частина економічної системи, що регулює економічну діяльність і забезпечує раціональне співвідношення між окремими підсистемами і елементами економічної системи. Кожна економічна система включає в себе: провідний тип власності на ресурси (приватний і державний), основні групи суб'’ктів суспільного виробництва і відносини між ними, економічну форму результатів виробництва, принципи організації виробництва, розподілу, обміну, споживання; загальні економічні закони. 14. Продуктивні сили як матеріальна основа економічної системи. Продуктивні сили – це система економічних факторів, які в процесі суспільного поділу праці забезпечують перетворення навколишнього середовища, створюють блага для задоволення потреб людини і суспільства, визначають рівень продуктивності суспільної праці. Продуктивні сили суспільства функціонують і як техніка та технологія, і як суспільний організм. Продуктивні сили є матеріальною основою економічної системи. Їх розвиток, як і кожне економічне явище, регулюється певними економічними законами. Проте важливо зосередитися саме на тих законах, які з найбільшою вірогідністю відображають відповідні закономірності розвитку продуктивних сил. Зокрема, це закони неухильного зростання усуспільнення продуктивних сил; концентрації продуктивних сил, їх елементів; випереджаючого підвищення ролі речового фактору продуктивних сил; різнобічного гармонійного розвитку людини. Ці закони в свою чергу базуються на основному законі продуктивних сил, який в узагальненому вигляді ілюструє ступінь їх розподілу і представляє його як співіснування різних видів трудової діяльності. Чим більше видів економічної діяльності праці існує в суспільстві, тим глибший поділ праці. 15. Суспільний поділ праці і його роль в розвитку продуктивних сил. Суспільний поділ праці в еволюційному розвитку економічних систем відіграє вирішальну роль. Він визначає не лише структуру та організаційну побудову продуктивних сил, комбінацію факторів виробництва, а й базові відносини, що виникають між суб’єктами господарювання. Це складне багатоаспектне економічне явище, яке виявляється у співіснуванні різних видів конкретної праці та характеризується певною структурою суспільної організації виробництва. Суспільний поділ праці виступає як процес. Його характер і результати зумовлені двома тенденціями. Перша відбивається у відокремленні нових сфер виробництва та господарських функціях виробників, змісті процесу праці, а також у суспільних потребах. Друга характеризується усуспільненням виробництва, формуванням складнішої системи господарських зв’язків і відповідної комбінації суспільного виробничого процесу, а отже, пов’язана із розвитком економічних відносин. Суспільний поділ праці – це форма існування виробничих сил; підсистема економічних відносин суспільного виробництва; форма організації взаємодії виробничих сил і економічних відносин; спосіб функціонування економічних виробничих відносин. Продуктивні сили – це єдність матеріально-речового та особистого факторів виробництва. Головну роль тут відіграє особистий фактор – людина, яка створює засоби виробництва, приводить їх у дію. Людина – головна продуктивна сила суспільства. Разом з тим засоби виробництва і насамперед знаряддя – це найреволюцініший елемент продуктивних сил. Вони швидко змінюються, вдосконалюються, що пов’язано з розвитком людини, підвищенням її освітнього, кваліфікаційного рівня, поліпшенням організації праці та управління. 17. Суть і структура економічних відносин. Будь-яке вир-во має сусп-й х-р – це означає, що в процесі вир-ва люди вступають у в-ни не лише з природою, але й між собою і ці в-ни отримали назву виробн. або ек. в-н. Виробн. в-ни включають 4 ланки: вир-во; розподіл; обмін; спож-ня (горизонтальний поділ). Суть і основу названих в-н складають в-ни власності на засоби вир-ва. Тому що вони х-ризують: по-перше, сусп-й спосіб поєднання робітника із засобами вир-ва, по-друге, в-ни між людьми з приводу привласнення засобів і рез-тів вир-ва; по-третє, умови розпорядження і використання факторів і рез-тів вир-ва, тобто ту сусп. форму, у якій відбувається вир-ва. Отже, в-ни власності визначають, у чиїх інтересах ведеться вир-во, тип сусп-тва, а також його класову і соц. стр-ру. Ця група виробн. в-н отримала назву соц.-ек. в-н. Проте виробн. в-ни виникають не лише з приводу вир-ва, розподілу, обміну й спож-ня матер. благ або привласнення засобів і рез-тів вир-ва. Вони виникають також і в процесі орг-ії вир-ва та управління ним. Ця група в-н називається орг.-ек. в-нами. Вони х-ризують лише стан вир-ва, відображають особливості розвитку факторів вир-ва, їх сусп. комбінацію. В сукупності орг.-ек. в-н розрізняють конкретно-ек. та загальні орг.-ек. в-ни. Конкретно-ек. в-ни — це госп-кий механізм окремих галузей (промисл-ті, будівництва, с/г тощо). У кожній з них він має свої особливості і вивчається безпосередньо конкретно-ек. науками. Загальні орг.-ек. в-ни — сукупність форм і методів господарювання, властивих усім галузям нар. госп-ва, тобто економіці у цілому. Це, наприклад, ринкова с-ма орг-ії вир-ва, підприємництво, маркетинг, фінанси й кредит тощо. Загальногосп. в-ни не можуть бути охоплені окремими конкретно-ек. дисциплінами. Вони вивчаються наукою, яка називається ек. теорією. 18. Механізм дії і використання економічних законів. Економічна теорія вивчає закони, які виражають причинно-наслідкові взаємозв’язки і взаємозалежності. що виникають у сферах виробництва, розподілу, обміну та спож-ня. Ек. закон – це стійкий, істотний, причинно-наслідковий зв'язок і взаємозалежність явищ і процесів ек. життя. Ек. закони розкривають взаємозв'язок, внутрішню залежність кількох або багатьох однопорядкових явищ. Крім того, в законах фіксується динаміка, процеси руху й розвитку ек. життя. Ек. закони хар-ся такими особливостями: вони мають сутнісний х-р; виявляються через практичну діяльність людей. Тому ек. закони діють не так безумовно, як закони природи; вони проявляються як основні пануючі тенденції ек. розвитку сусп-тва. Форми вияву ек. закону — це рез-т дії його причинно-наслідкового зв'язку. Це те, що можна спостерігати на поверхні розвитку ек. явищ. Зміст ек. закону містить його кількісне вираження, або, інакше кажучи, математичну модель закону. Ек. закони математично виявляються у різних формулах функціональної залежності. Визначення кількісного вираження ек. закону має дуже важливе значення Воно дає можл-ть наочно побачити, як розвиваються ек. процеси; своєчасно виявити недоліки і вжити відповідних заходів щодо усунення їх. Типи: осн., загальний, особливий. Пізнання ек. законів дає змогу визначити основні тенденції ек. розвитку сусп-тва, передбачити його перспективу. Є два шляхи пізнання ек. законів: через виявлення нових законів і через поглиблення розкриття змісту, механізму дії та взаємодії законів. Пізнання ек. законів сприяє правильному їх використанню в господарській д-сті. Механізм використання ек. законів містить комплекс заходів, спрямованих на подолання ек. суперечностей, розробку форм, принципів і методів використання ек. законів з метою ефективного ведення господарства Цей механізм охоплює дії державних органів, які розробляють на основі ек. законів правила господарювання, д-сті різних ринкових стр-р (бірж тощо), підприємців, фірм як основних ланок господарства Розрізняють три рівні використання ек. законів: економіко-теоретичний (вчити всіх), безпосередньо управлінський (дії держави) і практичний (дії п-ств). 19. Типи економічних систем. Теоретичні підходи до класифікації економічних систем. Типи ек. систем: • Ринкова • Адміністративно-командна система • Змішана економічна система.. • Перехідна економічна система Формаційний підхід: Ідеологи марксизму К.Маркс і Ф.Енгельс у 40-х роках 19 ст. виступили з теорією макроісторичного розвитку людства. Згідно з цією теорією, розвиток людського суспільства - процес поступального переходу від однієї соціально-економічної формації до іншої. Причому кожна чергова формація - це новий ступінь розвитку продуктивних сил і виробничих відносин, а також соціальних, політичних, юридичних та інших форм існування суспільства. Вирішальну роль у розвитку формації мають продуктивні сили та виробничі відносини, які утворюють спосіб виробництва або матеріальний базис суспільства. Над ними підні-мається надбудова (комплекс економічних, політичних, правових, культурних, релігійних та інших форм людського спілкування). Такий підхід до історії розвитку людського суспільства в економі-чній літературі отримав назву формаційного. Класична формаційна модель: формації: • первісно-общинна; • рабовласницька; • феодальна; • капіталістична; • комуністична. Цивілізаційний підхід: Цивілізаційний підхід передбачає: 1. Що у своєму розвитку суспільство йде не від формації до формації, а від цивілізації до цивілізації. 2. Що перехід від однієї цивілізації до іншої зумовлюється змінами в усьому комплексі економічних, політичних, правових, культурних, релігійних та інших форм людських відносин, яким надається рівноправне значення. Діапазон існуючих уявлень про цивілізаційний підхід виключно широкий,але найчастіше цивілізацію пов'язують із загальнолюдськими цінностями. Цивілізоване суспільство - це таке суспільство, в якому захищені права людини, де існують широкі можливості для всебічного її розвитку і т.д. Зміни відносин ( економічних, політичних, правових, релігійних, культурних, національних) приводять до зміни цивілізацій. Багатокритеріальним є поділ економічних систем на ринкові та адміністративно-командні. Основними характерними рисами ринкової економіки є такі: різноманітність форм власності , панування товарно-грошових відносин, свобода підприємництва, конкурентний механізм господарювання, вільне ціноутворення. Адміністративно-командна система заснована на пануванні державної власності, одержавленні народного господарства, відсутності конкуренції, директивному плануванні, неринкових господарських зв'язках, зрівняльному характері розподілу, ігноруванні законів товарно-грошового обігу. Змішана економічна система: характеризуються різноманітністю форм власності та господарювання, конкурентному механізмі, значною економічною роллю держави. Перехідна економічна система: характерна для країн, які звільняються від недоліків адміністративно-командної системи. 20. Власність як економічна категорія. Власність – сукупність відносин окремих індивідів, груп людей та їх асоціацій до речей, як до своїх, і відносин між людьми з приводу приналежності речей. Власність як економічне явище являє собою сукупність неіснуючих поза зв’язком між собою таких елементів: 1) об’єкти власності; 2) суб’єкти власності; 3) відносини власності. Об’єкти (матеріально-речовий зміст) – присвоюванні, такі що знаходяться в розпорядженні людей речі: фактори виробництва життєвих благ. Суб’єкти або носії відносин власності – це люди, їх різні об’єднання та асоціації, які присвоюють, володіють та розпоряджаються об’єктами власності. Власність – одна з найбільших фундаментальних і складних економічних категорій. Без власності не існує економічної системи. Власність як економічна категорія – це відносини привласнення (відчудження) засобів виробництва і створених за їх допомогою матеріальних благ в процесі виробництва, розподілу, обміну, споживання. Привласнювати можна лише те, що відчуджується. Власність існує як економічна категорія і юридична. Економічна категорія – відношення людини до людини (відносно привласнення). Юридична категорія – відношення людини до речей. Власність є об’єктивно-суб’єктивне відношення. Власність виступає як власність на засоби виробництва, що забезпечує власність на вироблений за їх допомогою продукт, формує соціальну структуру суспільства, характеризує спосіб поєднання робочої сили і засобів виробництва. По кодексу Юстініана власність характеризується через володіння, користування і розпорядження. Володіння – часткове привласнення (оренда). Користування – використання речі в залежності від її призначення, яка виступає як форма або функція володіння. Розпорядження – здійснення власником або делегованим ним іншим економічним суб’єктом права прийняття рішень щодо функціонування суб’єкта власності в межах, дозволених власником. 21. Структура власності: типи, види і форми. Тип власності – це найбільш загальна характеристика поєднання робітника із засобом виробництва. Типи власності: суспільна, приватна, змішана. Суспільна: Вид: державна, колективна. Державна: Форми: загально-державна та муніципальна. Колективна: Форми: кооперативна, акціонерна, партнерська, власність громадських організацій, власність релігійних та культурних організацій. Приватна: Вид: індивідуально-трудова та з най маною працею. Індивідуально-трудова: Форми: одноосібна і сімейна. З найманою працею: Форми: корпоративна, монополістична, індивідуальна з використанням найманої праці. Змішана: (це і тип, і вид). Форми: державно-колективна, державно-приватна, приватно – колективна. Форма власності – це система економічних або господарських зв’язків, які зумовлені відповідним способом поєднання робітника із засобом виробництва. Функціонуванню власності притаманне багатоманіття форм. По об’єктам власності розрізняють: 1) власність на фактори виробництва, в тому числі на засоби виробництва, робочу силу; 2) власність на предмети споживання; 3) інтелектуальну власність. По суб’єктам розрізняються такі її соціальні форми: 1) індивідуальна; 2) колективна; 3) державна. В ряді випадків при аналізі економічних відносин виділяють дві соціальні форми власності: 1) приватну; 2) державну. На основі індивідуальної, колективної, державної власностей шляхом об’єднання майна виникають и функціонують різні змішані форми власності, в тому числі за участю іноземних громадян та юридичних осіб. Особливе місце серед форм власності по її об’єктам займає власність на засоби виробництва. Об’єкти інтелектуальної власності: вироби мистецтва, науки, літератури, науково-технічні розробки, відкриття, раціоналізаторські пропозиції, а також фірмові знаки. Індивідуальна власність громадян складає економічну основу їх особистої незалежності, прав и свобод людини. Структура індивідуальної власності: 1) особиста власність, що носить споживчий характер; 2) індивідуально-трудова приватна власність. Колективна власність. Суб’єкти: колективні підприємства, кооперативи, акціонерні товариства та інші господарські об’єднання, що мають статус юридичної особи. Вона виникає на основі або шляхом добровільного об’єднання грошових коштів, майна громадян та інших юридичних осіб з метою створення кооперативів, акціонерних товариств. 22. Відносини власності на фактори виробництва і характери їх поєднання. Права власності. Відносини власності – сукупність відносин між людьми з приводу приналежності речей та інших об’єктів власності. Відносини власності беруть свій початок у виробництві. Виробництво – не лише процес створення життєвих благ, це також процес їх присвоєння людьми, у відповідності з їх участю у виробництві. Власність не лише результат та одна з істотних рис виробництва, а і у зв’язку з безперервністю виробничих процесів, вона є непремінною предпосилкою виробництва. Виробниче присвоєння – це первинне та початок власності, подальший рух відносин власності здійснюється у формах відчудження та вторинного присвоєння на стадіях розподілу та обміну. Відносини власності є системостворюючим фактором у всій системі економічних відносин, а тому і основою існуючого строю. У зв’язку з цим вони законодавчо закріплюються та захищаються державою. В результаті економічні відносини власності отримують юридичну форму, а їх суб’єкти наділяються правом власності. Економічні відносини власності первинні, фундаментальні, бо вони виникають у виробництві та розподілі об’єктів власності в кінцевому випадку визначається участю людей у виробничо-господарській діяльності. Право власності вторинне, похідне, однак шляхом законодавства держава може активно впливати на розподіл матеріального багатства в країні. Право власності – це санкціоноване суспільством (законами держави), традиціями, звичаями, розпорядженням адміністрації відносини між людьми, які виникають у зв’язку з існуванням благ та їх виробництвом. В західній літературі сформувалася така теорія, як “Пучок прав власності”: право володіння (право виняткового фізичного контролю над благами), право користування (право застосування корисних властивостей благ для себе), право управління (право вирішувати, хто і як забезпечуватиме використання благ), право на дохід (право мати результати від використання благ), право суверена (право на відчуженність, споживання, зміну блага), право на безпеку (право на захист від експроріації благ і від шкоди з боку зовнішнього середовища), право на передачу благ у спадщину, право на безстроковість володіння благом, заборона на користування засобом, що надає шкоди зовнішньому середовищу, право на відповідальність у вигляді стягнення, тобто можливість стягнення блага за сплату боргу, право на залишковий характер, тобто право на впровадження процедур та існування інституцій, що забезпечують відновлення порушених повноважень.
|
|
|