Розширене відтворення – це відновлення виробництва в кожному наступному циклі у зростаючому масштабі щодо кількості та якості виготовленого продукту.
90. Кругообіг доходу, ресурсів і продукту у процесі відтворення. Відтворення всіх елементів економічної системи.
Суспільне виробництво є виробництвом для задоволення людських потреб і знаходиться в постійному русі, проходячи такі стадії: власне виробництво, розподіл, обмін та споживання. Усі ці стадії взаємопов’язані в єдиному процесі та перебувають у постійному економічному кругообігу.
Для процесу відтворення необхідне постійне відновлення всіх факторів виробництва: робочої сили, засобів виробництва та природних ресурсів, середовища існування. всі визначені фактори необхідні для нормального ходу відтворення. Для постійного відтворення необхідне постійне відновлення доходів та природних ресурсів: поновлення родючості земель, лісних масивів, підтримання чистоти водних та повітряних просторів тощо. Відтворення завжди має суспільний характер, виступає у певних суспільних формах. Через це в кожній економічній системі поряд з відтворенням предметів споживання та засобів виробництва здійснюється також відтворення певних економічних виробничих відносин між людьми. Отже, як бачимо, відбувається процес відтворення всіх елементів економічної структури країни.
91 Тіньовий сектор в ек-номц відтворенні. Тіньовий сектор в економіці України займає помітне місце. Адже податкова політика нашої держави настільки ще не розроблена в інтересах суб’єктів економічних відносин, що їм просто невигідно “випливати ззовні”. Взагалі тіньовий сектор на Україні займає приблизно 23% частку всієї економіки та помітно впливає як на розвиток малого, так і на розвиток великого бізнесу, банківської системи (маються на увазі комерційні банки), на розвиток всіх галузей народного господарства.
Хоча офіційно не визнана наявність тіньового сектору в економіці України, він існує і продовжує укріплюватись.
92. Національне багатство та його структура.
Національне багатство складається з двох частин: матеріальної та нематеріальної. До першої належать: створені людиною матеріальні фонди, що поділяються на основні (засоби праці) та оборотні (предмети праці); основні фонди, що функціонують у соціальній сфері; природні ресурси; до другої – духовні цінності, що знаходяться у розпорядженні суспільства.
Значних зрушень зазнає структура національного багатства в умовах високих темпів НТП – посилюється потреба в оновленні основних виробничих фондів, швидко зростає в складі оборотних фондів частка штучних матеріалів. В структурі невиробничих фондів все більшу частку займає майно наукових організацій, закладів освіти та охорони здоров’я. Постійно прискорюється залучення в господарське використання природних багатств.
Національне багатство є одним з найважливіших показників економічної могутності країни, джерелом соціально-економічного прогресу.
Нематеріальне багатство включає: професійні, інтелектуальні та фізичні здібності людей; теоретичні та практичні знання, досвід; освітній, культурний та морально-етичний потенціал суспільства; досягнення науки, техніки та управління; сукупність духовних, культурних, художніх та літературних цінностей.
94. Суть розподілу національного доходу.
Витрати державного бюджету тісно пов’язані з національним доходом.
Найбільшими є витрати бюджету на фінансування народного господарства, яке включає розвиток пріоритетних галузей та структурну перебудову економіки. Також до цього додаються витрати на стабілізацію економіки та розвиток підприємництва у вигляді державних субсидій, субвенцій, бюджетних кредитів. В умовах ринку з’явився специфічний вид витрат – виділення бюджетних коштів на придбання акцій діючих підприємств.
Значні кошти щорічно направляються на фінансування соціально-культурних заходів та науки. Вони дозволяють державі фінансувати та розвивати систему народної освіти, культуру.
Частина коштів виділяється на оборону, основне місце серед витрат на яку займає купівля озброєнь та військової техніки; утримання армії та флоту; фінансування науково-дослідних робіт.
Також фінансуються програми соціального захисту населення, державного регулювання цін, ліквідацію наслідків стихійних та виробничих лих тощо.
95. Диференціація доходів населення. Проблема багатих та бідних. Межа бідності; абсолютна і відносна.
Доходи пов’язані з правом власності. Багато людей власності не мають, меншість – володіють великою кількістю. Також важлива дискримінація на ринку робочої сили – підприємці не бажають брати на роботу певну категорію людей (національність, раса, релігія) на основі оплати праці, еквівалентній рівню оплати більш “предпочтительних” груп. Нерівність доходів визначається нерівністю послуг, які люди надають одне одному. Не може бути рівності у розподілі доходів, адже люди не мають рівних можливостей в наданні виробничих послуг. Люди істотно відрізняються по рівню отриманої освіти та професійної підготовки, а отже, по своїм можливостям заробляти.
Бідність не піддається точному ви-значенню.
Бідність – це рівень життя родини, при якому її доходи не покривають витрати на задоволення основних матеріальних потреб, тобто прожитковий мінімум. Як визначається межа бідності? В США ця межа визначається на основі оцінки доходу, необхідного для підтримання та забезпечення людського існування на мінімально допустимому рівні. При цьому це вираховується на основі мінімальних цін. Потрібно вирахувати мінімум для пропитання людини та примножити його втричі – ось ми і отримуємо межу бідності. Абсолютна межа бідності – це мінімальні кошти, які отримує родина для свого проживання (але їх їй не вистачає). Відносна межа бідності для різних людей може бути різною. Адже, наприклад, одні люди не можуть жити без м’яса, а інші – без фруктів. Відносна межа бідності вимальовується у відносних показниках доходів.
93. Економічні функції держави На практиці можуть застосовуватися моделі розподільних відносин, що зводяться в основному до наступних форм: цінова, нормативна і змішана. Цінова чи затратно-технологічна система розрахунків будується по стадіях технологічного процесу від виробника до переробника. Розрахунки можуть здійснюватися: а) прямим шляхом через ціни (закупівельні, розрахункові й ін.); б) двоетапним способом: спочатку здійснюється авансування в розмірі 50-60%, а потім виробляється заключний розрахунок за допомогою прямого розподілу прибутку. Ціновий спосіб розрахунків. У залежності від характеру виробничих зв'язків і ступеня господарської самостійності підприємств розрахунки за цінами між учасниками АПФ можуть будуватися по декількох схемах. 1. Якщо сільського-сподарські підприємства займаються вирощуванням і відгодівлею тварин і самостійно реалізують худобу на м'ясокомбінат, то розрахунки ведуться за цінами домовленості, що встановлюються на основі ринкових цін, що склалися до моменту висновку договорів. Рада може переглядати ці ціни в міру необхідності (наприклад, у зв'язку з подорожчанням тарифів на паливно-енергетичні ресурси й ін.). При висновку договорів необхідно обмовити умови зміни цін закупівель худоби і свиней на базі поточних витрат. У договорі повинні бути зазначені: елементи витрат, по яких відбувається подорожчання, індекс подорожчання і верхня границя можливого росту цін закупівлі худоби. Застосування мінливих у такий спосіб закупівельних цін дозволить сільськогосподарським підприємствам захистити свої інтереси в прибутку, а м'ясокомбінату мати гарантії від завищення цін на сільськогосподарську сировину, оскільки умови закупівлі худоби в договорі будуть обговорені заздалегідь. 2. Якщо вирощування і відгодівля великої рогатої худоби і свиней спеціалізовані по технологічних стадіях і відбувається в умовах міжгосподарського кооперування, то в цьому випадку розрахунки можуть проходити в такий спосіб: - за розрахун-ковими цінами, що встановлюються на основі ринкових цін, що склалися до моменту висновку договорів. Рада інтегрованого формування може переглядати ці ціни в міру необхідності; - по базисним (чи орієнтованим) цінах, розрахованим на основі середньої фактичної собівартості вирощування молодняку великої рогатої худоби в господарствах за останні 6 місяців. У цьому випадку в договорах господарств і комплексу передбачаються виплати компенсацій у випадку відхилень цін від фактично сформованих ринкових. Якщо останні вище базисних, то різниця направляється в компенсаційний фонд, якщо нижче - оплачується з засобів компенсації. Допустимо, господарства поставляють молодняк на заключну відгодівлю за ціною 9,2 руб. за кг живої маси, а фактична ціна закупівель на м'ясокомбінаті - 9,5 руб./ кг, тоді різниця між базисною і фактичною ціною, що складає 0,3 руб./кг, направляються в компенсацій-ний фонд. Якщо базисна ціна установлена вище ціни закупівель, скажемо 9,7 руб./кг, то різниця 0,2 руб./кг відшкодовується за рахунок засобів компенсаційного фонду. Двухэтапный спосіб розрахунків. На першому етапі, у момент передачі продукції для подальшої її переробки здійснюється авансування, на другому - послу одержання кінцевих результатів - заключний розрахунок за допомогою прямого розподілу прибутку. При визначенні конкретних співвідношень варто керуватися загальним правилом: чим вище ступінь господарської самостійності учасників інтеграції, тим вище частка прибули, реалізована підприємствам у момент передачі продукції. Необхідно враховувати і характер інтеграційних зв'язків, об'єктивну можливість виявлення всіх економічних наслідків від каналів реалізації продукції. Система розрахунків здійснюється шляхом розподілу грошового виторгу від реалізації кінцевої продукції по нормативних співвідношеннях, розрахованим за визначеними показниками ( чисобівартості ресурсоемкости). Нормативи розраховуються по ресурсоемкости виробництва м'яса і продукції його переробки. Для цього суммируются в грошовій оцінці усі види виробничих ресурсів, зайнятих у сільськогосподарському виробництві і переробці, і визначається частка кожного учасника.
96.Необхідність перерозподілу національного доходу і доходів населення.
Формою перерозподілу доходів сус-пільства та виконання державою своїх функцій – являється державний бюджет. Держава через податки і трансферні платежі здійснює перерозподіл доходів, направлений на зменшення нерівності доходів. На принципі перерозподілу грунтується більшість соціальних програм. Таким чином, держава фактично признає необхідність контролю за ступенем нерівності в доходах. Необхідна оптимізація перерозподілу фінансових ресурсів, які знаходяться у населення. Якщо держава надмірно вторгається в перерозподіл долі населення в ВНП, це підриває симули до праці, знижує темпи економічного росту. Одночасно, невторгнення держави в цей процес або значне скорочення , також має негативні наслідки – стримує розвиток освіти, науки, приводить до бідності окремих верств населення. Перерозподільні процеси, які здійснюються за допомогою державних фінансів – це явища макрорівня.
97. Роль державного бюджету у перерозподілі національного доходу.
Державний бюджет – це річний план державних витрат і джерел їхнього фінансового забезпечення. Бюджетна система містить бюджет центрального уряду, а також бюджети всіх рівнів місцевої влади. З бюджетом тісно переплітаються позабюджетні фонди – кошти держави, що мають цільове призначення і не включаються до державного бюджету.
Перше місце у бюджетному перероз-поділі національного доходу займають соціальні статті: соціальна допомога, освіта, охорона здоров’я.
У видатках на господарські потреби виділяються бюджетні субсидії с/г, які мають також соціальну, політичну та господарську спрямованість.
Видатки на озброєння і матеріальне забезпечення зовнішньої політики, а також адміністративно-управлінські витрати – визначаються потребами безпеки держави, пріоритетами зовнішньої політики та внутрішньої політики, впливають на попит на споживчі товари.
Кон'юнктурним цілям бюджетного перерозподілу національного доходу служать видатки по внутрішньодержавному боргу, розміри витрат та субсидій приватним і державним підприємствам, с/г, на створення і вдосконалення об’єктів інфраструктури, на закупівлю озброєнь та військове будівництво.
Важливе місце займає зовнішньоекономічний аспект політики бюджетних витрат – видатки на кредитування експорту, страхування експортних кредитів та капіталу тощо.
98. споживання і заощадження. Доходи населення та споживання. Схильність до споживання та заощадження.
В економічній науці всі витрати сімейного бюджету прийнято ділити на три основні групи: 1) особисті споживчі витрати; 2) податки та інші обов’язкові платежі; 3) грошові заощадження та накопичення. Переважає перша група, бо вона пов’язана із задоволенням природний потреб. Податки та інші обов’язкові платежі зменшують суму коштів, які родина може витратити та споживчі цілі.
Зниженню витрат на покупку товарів та послуг сприяє задоволення частини потреб за рахунок натурального самозабезпечення шляхом виробництва продуктів харчування в особистому господарстві. Зменшують витрати також наявність запасів продуктів, одягу, висока забезпеченість предметами тривалого користування за рахунок доходів попередніх періодів.
Хтось вивільнені кошти витрачає на якісь інші потреби, але багато людей та сімей вільні кошти, тобто зекономлені кошти намагаються заощадити на майбутнє (освіту дітей, випадкову хворобу, відпочинок тощо).
99. Прожитковий мінімум і соціальний захист населення.
Прожитковий мінімум – це величина доходу, гарантована державою. Він не може перевищувати верхню межу малозабезпеченості, але і не може опускатись за її нижню межу, тобто бути меншим фізіологічного мінімуму. Конкретними формами гарантій можуть бути офіційно визначені мінімальні значення пенсій, заробітної плати, використання різноманітних грошових доплат та інших шляхів допомоги. Прожитковий мінімум даної країни залежить від ряду факторів: стану економіки країни, особливостей соціальної політики держави тощо.
Соціальний захист – це проблема реалізації принципу соціальної справедливості. Вона не зводиться до перероз-поділу, а вимагає профілактичних заходів для попередження негативних явищ ринкової економіки. Держава надає людям певні соціальні гарантії – це зобов'язання держави перед членами суспільства по формуванню їх доходів, умовам отримання певних товарів та послуг, робочих місць.основні способи реалізації соціальних гарантій можна представити таким чином: а) обов’язкове соціальне страхування та здійснення певних трансфертних платежів; б) державне фінансування соціальної сфери (освіти, медицини, культури); в) визначення стандартів малозабезпеченості та мінімальних рівнів доходів; г) регулювання відносин зайнятості.
100. Заощадження та інвестиції.
Економічне зростання характеризує цілі економічної системи. Головна увага приділяється таким показникам як валовий продукт, національний дохід, зайнятість, суспільний капітал.
Економічне зростання – це регулярне розширення масштабів діяльності державної системи, яке визначається у збільшенні розмірів предметів суспільної праці виробленого товару. Загальні фактори: територія та природні ресурси, народонаселення, накопичення тощо.
Економічний розвиток – збільшення ролі та частини виробництва.
101. Ек-не зростання та ек-ний розвиток Найбільш поширені два шляхи використання вільних коштів – вкладення їх в банк під проценти або покупка цінних паперів. В сучасних умовах можливість отримати прибуток на вкладена гроші значно розширилась, бо вже виникла ціла низка комерційних банків, страхових компаній тощо.
Прийняття будь-якого інвестиційного рішення неможливе без оцінки інформації, яка характеризує суть проблеми найбільш вигідного вкладення грошових коштів.
В умовах інфляції найбільш прийнятними є умови поквартальної виплати відсотків у банку.
103=102. Економічне зростання та економічні цикли.
Економічне зростання – це збільшення обсягів виробництва. До цього прагнуть всі суб’єкти виробництва, як матеріального, так і нематеріального.
Існує два типи економічного зростання: екстенсивний – на основі кількісного збільшення його факторів при збереженні попередніх параметрів виробництва; та інтенсивний – на основі якісного поліпшення його факторів при удосконалення організаційно-економічних відносин виробництва. Інтенсивний тип економічного зростання в чистому вигляді не існує.
Збільшення ролі і частки інтенсивного типу економічного розвитку називається інтенсифікацією виробництва.
Природа, як і суспільство розвиваються циклічно. Циклічність спостерігається і в функціонуванні та розвитку економіки, виробництва. Економічне життя, виробництво, розвиваються шляхом чередування спадів та підйомів. Часовий лаг між двома черговими спадами – складає цикл економічного розвитку, який складається з фаз кризи, депресії, пожвавлення та підйому.
Походження та причини циклічного розвитку економіки, тривалість та внутрішня структура циклів мають різні тлумачення. Так:
Теорія циклів К.Маркса – в основі циклів лежить економічна криза перевиробництва товарів, як одна з закономірностей капіталістичної економіки, як проява протиріч капіталізму. При цьому мета капіталістичного виробництва полягає не в задоволенні потреб людей, а в збагаченні, виробництві прибавочної вартості.
Теорія циклів Кейнса – в основі неї покладено споживання, як об’єктивну стійку величину, яка є єдиною метою будь-якої господарської діяльності. Головні фактори – цінність капіталу, ставка відсотку та податки. Кейнс дає практичні рекомендації по обмеженню негативних наслідків спадів шляхом державного регулювання економіки через ставки відсотків, інвестиції, кредити, податки, ціни та інші економічні важелі.
Теорія Кондратьєва – теорія великих циклів. Причинами цих циклів є НТР, що викликають підняття інноваційної діяльності. Першооснова довгий хвиль – кібернетика, генна інженерія, нова хімія. В основі теорії лежить процес якісних змін базисних поколінь машин та технологій.
104. Економічні кризи та їх причини.
Економічні кризи та кризові явища супроводжують людство чи не з перших років його існування. Розвиток економіки не може проходити гладко, без будь-яких коливань та відхилень. Отже, економічні кризи необхідні.
В різних суспільствах причини економічних криз можуть бути різними. Наприклад, в країнах з розвинутою економіко. Може спостерігатись перевиробництво товарів, що звичайно веде до економічної кризи. У суспільствах, що розвиваються, та перехідних економіках, навпаки, до економічних криз призводять продовольчі, ресурсні та виробничі проблеми. Важливою причиною появи економічних криз стали різного роду суперечки та конфлікти всередині окремих країн, та між країнами.
В країнах колишнього Радянського Союзу, наприклад, до економічної кризи спричинив розпад цього величезного державного утворення, а з них і господарських зв’язків між республіками, а також перехід від планової, адміністративно-командної системи господарювання до зовсім незвичних їм основ ринкової економіки. Отже, як видно, причин виникнення економічних криз може бути дуже багато, і нагальною потребою є створення ефективних механізмів та програм їх подолання.
105. Продуктивність праці та економічне зростання.
Економічне зростання – це збільшення обсягів виробництва. До цього прагнуть всі суб’єкти виробництва, як матеріального, так і нематеріального.
Продуктивність праці та економічне зростання є двома нерозривними та взаємопов’язаними категоріями та поняттями. Адже, всі прагнуть економічного піднесення та зростання, до збільшення обсягів виробництва. А збільшення обсягів виробництва, в свою чергу, вимагає збільшення продуктивності праці, а збільшення продуктивності праці веде до збільшення обсягів виробництва та економічного зростання.
106. Теорії циклів: дискусійні проблеми.
Природа, як і суспільство розвиваються циклічно. Циклічність спостерігається і в функціонуванні та розвитку економіки, виробництва. Економічне життя, виробництво, розвиваються шляхом чередування спадів та підйомів. Часовий лаг між двома черговими спадами – складає цикл економічного розвитку, який складається з фаз кризи, депресії, пожвавлення та підйому.
Походження та причини циклічного розвитку економіки, тривалість та внутрішня структура циклів мають різні тлумачення. Так:
Теорія циклів К.Маркса – в основі циклів лежить економічна криза перевиробництва товарів, як одна з закономірностей капіталістичної економіки, як проява протиріч капіталізму. При цьому мета капіталістичного виробництва полягає не в задоволенні потреб людей, а в збагаченні, виробництві прибавочної вартості.
