Статистика
Онлайн всього: 5 Гостей: 5 Користувачів: 0
|
 |
Шпаргалки! - Політекономія (КНЕУ) |
|
Пошук по сайту
Пошук по сайту |
Головна » Шпаргалки! - Політекономія (КНЕУ)
63. НТР та її роль в економічному зростанні.
Поступальний розвиток суспільного виробництва, його постійне вдосконалення є фундаментальними закономірностями економічного життя людини. Він заснований на прогресі науки і техніки. Нові знання матеріалізуються в нових засобах праці, задоволення одних потреб породжує інші. З’являються нові ідеї та розробки, створюється досконаліша техніка, технологія і предмети споживання. Вони зумовлюють і формують необхідні умови для подальших кількісних та якісних зрушень у сфері наукових досліджень, технічних розробок виробництва та споживання. НТП здійснюється у двох формах: еволюційній та революційній.
Еволюційна форма – має місце, коли техніка і технологія, що застосовуються у виробництві, удосконалюються на основі вже відомих наукових знань.
Революційна форма – перехід до техніки і технології, що побудовані на принципово нових наукових ідеях. НТР є якісним стрибком у розвитку продуктивних сил суспільства на основі докорінних зрушень у наукових знаннях. Такі перевороти в науці, техніці та виробництві відбуваються регулярно. На основі фундаментальних відкриттів у різних галузях людських знань змінюються всі елементи виробничого процесу: предмети праці, засоби праці та сама праця людини. Збільшується ефективність та продуктивність праці. З’являється нова різноманітна техніка. НТР зумовлює також зміни і в характері праці. Отже, НТР є одним з проявів еволюції. Сучасна НТР має 3 основні складові: глибокий процес інтеграції науки і вир-ва, сучасні принципові зміни в людському капіталі (освіта, кваліфікація), кардинальні зміни в організації вир-ва, праці, сис-ми управління.
64. Держава як суб’єкт економічних відносин.
Держава ніколи не була пасивною по відношенню до економіки. По мірі розвитку суспільного виробництва економічна роль держави зростала. Господарча діяльність держави виражається у формах оподаткування, в розробці та дотриманні принципів обов’язковості, рівномірності, пропорційності та прогресивності податків. Держава може за допомогою економічних важелів – заробітної плати, кредитів, процентів, податків, цін – згладжувати циклічні коливання, забезпечити необхідний рівень зайнятості, здійснювати регулюючі функції. Існує 4 види державної економічної діяльності: 1) прямий контроль економіки шляхом економічних важелів; 2) суспільне споживання, в якому держава виступає як покупець та споживач через державні закази та закупівлі товарів та послуг для потреб суспільства; 3) державне виробництво, в якому держава виступає як підприємець, як функціонер державного сектора економіки; 4) витрати на соціальне забезпечення – виплати ветеранам війни, людям похилого віку тощо. Держава повинна займатись закупівлею необхідної продукції для суспільних потреб, розвитком фундаментальних наук, підготовкою кваліфікованої робочої сили, розвитком інфраструктури, кредитуванням корпорацій тощо.
Держава виконує такі функції:
-політичну(забезпечення цілісності і збереження сус-ва)
-соціальна (забезпечує на всій території країни права і свободи людини)
-міжнародна (підтримання суверенітету держави)
-економічна (створення передумов, необхідних для ефективної економічної діяльності сус-ва).
Отже, держава є повноправним суб’єктом економічних відносин.
65. Економічні функції держави та їх класифікація.
Становлення та зміцнення держави як суспільного інституту супроводжувалися розвитком численних її функцій, виключаючи економічні. Виникнення економічних функцій держави є результатом розвитку продуктивних сил, об’єктивних його потреб. Виникало багато загальних проблем: забезпечення неподільності території держави як середовища господарської діяльності, зовнішньої та внутрішньої безпеки, розвиток шляхів сполучення, управління тощо. Економічні функції держави знаходяться у постійній динаміці. Держава завжди виконувала і виконує функції не лише інструменту реалізації інтересів суспільства в цілому. Держава має великі можливості впливу на економіку, може стимулювати або затримувати розвиток тих чи інших виробничих відносин, виконувати прогресивну та регресивну роль. Держава є верховним власником. Розмаїття галузевої та відтворювальної структури, різниця темпів економічного зростання й динаміки циклу, рівнів суспільної продуктивності праці спричинили необхідність державного регулювання зовнішньоекономічної діяльності. Поступово склалися головні форми такого регулювання. Насамперед існує матеріальна основа економічної діяльності держави у вигляді значного за масштабами державного сектора у сфері виробництва і центральних фондів перерозподілу національного доходу. По-друге, в усіх країнах розробляють та реалізують економічну політику. По-третє, розробляють законодавчу політику щодо різних суб’єктів бізнесу. По-четверте, створюють систему заходів для стимулювання зовнішньоекономічної діяльності. До особливостей державного регулювання належать інтенсивність та активне втручання держави в економіку. Воно охоплює весь процес суспільного відтворення – від регулювання ринкових відносин до впливу на структуру і темпи росту виробництва, нагромадження та хід циклу, ціноутворюючі фактори та зовнішньоекономічні зв’язки. Одним з інструментів економічного регулювання є заборона інвестування приватного (або іноземного) капіталу в окремі галузі економіки. Держава завжди повинна впливати на проведення як внутрішньо економічної, так і зовнішньоекономічної політики. Вільність різних суб’єктів у проведенні економічної політики заради власних інтересів може привести до досить негативних наслідків для економіки країни, отже необхідність державного регулювання є очевидною.
Здійснюючи цю функцію, держава забезпечує економічні інтереси нації, створює умови для реалізації її права на самовизначення та суверенітет; побудову цивілізованого суспільства. Економічну роль держави слід досліджувати в двох аспектах – забезпечення нею загальносуспільних інтересів та інтересів панівних верств населення.
Економічна функція – створення передумов, необхідних для ефективної економічної діяльності сус-ва. Вона складається: 1. Забезпечення економіки необхідною кількістю грошей. 2. Формування правових засад функціонування економіки. 3. Усунення вад ринкового саморегулювання. 4. Перерозподіл доходів. 5. Забезпечення людей суспільними товарами.
66. Суспільний продукт(с.п.): форми та методи обчислення.
Сусп. ви-во – це сукупність індиві-них ви-в (під-ств, фірм) в їхньому взаємозв’язку, взаємодії, взаємозумовленості та взаємозалежності. Результатом сусп. ви-ва є с. п. С. п – синтезоване поняття. До його складу входять різноманітні матер. й нематер. блага та послуги, які створюються в різних галузях ви-ва. Він являє собою всю суму матер. і духовних благ, ств-них сусп-вом за певний проміжок часу, як правило, за рік. У практиці госпо-ння с. п. розраховується по-різному, і тому в реальному житті ми маємо справу з різними його формами залежно від того, які елементи включають до його складу.
Однією з форм с.п. є валовий сусп. продукт (ВСП), його розраховують як суму виробленої за рік валової продукції всіх галузей матер. Ви-ва. При визначені величини ВСП до його складу завжди включається повторний рахунок виробничих затрат окремих галузей. Це означає, що до його вартості включається не лише вартість готового, а й вартість проміжного продукту, який для відповідних галузей виступає як готовий продукт. Повтор цей може бути багаторазовим, що суттєво збільшує вартість ВСП. Тому ВСП не дає точного уявлення про ту реальну суму благ, яка створюється протягом року в країні. В зв’язку з цим виникає потреба розраховувати кінцевий с. п. (КСП) – це продукція, яка надходить в особисте або виробниче споживання, на відновлення спожитих засобів праці та нагромадження в готовому вигляді. Отже, КСП є лише частиною ВСП, яка виключає повторний рахунок.
ВСП і КСП – це показники матер. Ви-ва, але крім матер. – суспільне ви-во включає ще й галузі нематер. Тому необхідно обраховувати весь результат госпо-ської діяльності – це здійснюється за допомогою такого показника, як валовий нац. продукт (ВНП).
ВНП обчислюється не за виробничим принципом, а як сума кінцевих доходів, які отримують під-тва, організації, установи й окремі громадяни в усіх галузях і сферах народ. гос-тва. Його складовими частинами є: а) вартість спожитих населенням предметів споживання та послуг; б) вартість державних закупок; в) капітальні вкладення; г) сальдо платіжного балансу.
Найва-им результативним показником розвитку екон-ки країни є чистий продукт або нац. продукт (ЧП). Він являє собою частину ВСП або нову створену вартість за рік, тому, що є результатом живої праці, затраченої в даний період. Це реальний доход, який сус-тво може вико-вати для особистого споживання, а також для розвитку ви-ва. Кількість ЧП – це різниця між ВСП і вартістю спожитих засобів ви-ва .
ЧП поді-ться на дві частини: необхідний продукт і додатковий продукт.
Необхідний продукт (НП) – це та частина ЧП, яка необхідна для нормального відтворення р.сили, тобто для підтримання її працездатності, включаючи й підготовку нового покоління працівників. За рахунок НП повинні покриватися витрати на харчування й одяг, утримання житла, здобуття освіти, задоволення культ. і соц. потреб, на екологічні заходи. Міn величина НП виз-ться життєвим міn, потрібним виробникові для відтворення своєї р.сили й норма-ого її функ-ння. Мах – розмірами ЧП.
Додатковий продукт (ДП) – це частина ЧП, яка виступає як надлишок над НП. ДП виникає лише на певному ступені розвитку людського сусп-тва, при досягненні ним певного рівня розвитку продук. сил. Тобто, лише тоді, коли виробник здобув можливість своєю працею ств-ти більше продукту, ніж йому необхідно для життя. Існує два методи обчислення сусп. продукту –система нац. розрахунків(СНР) і систему балансу народ. господ.(БНГ). Зараз майже всі вико-ють СНР. У СНР вико-ться дві класифікації:1)застосовується в рамках ви-ва, споживання і капіталоутв-ня(галузі ви-ва; органи загального держ. управління; приват. некомер. організації, що обслуговують дом. господ.),2)інституціональна вико-ться в рахунках видатків і доходів та в розрахунках капітальних витрат(нефінан. під-ва; фінанс.організації; органи загального держ. управління; приват. некомер. організації, що обслуговують дом. господ.;дом. госп.). БНГ обчислює тільки матер. ви-во в економіці, при цьому розмежовується ви-во засобів ви-ва і предметів споживання.
67. Суть і види економічного відтворення.
Процес суспільного виробництва, взятий не як одноразовий акт, а в постійному повторенні та відновленні, називається суспільним відтворенням. Відтворення завжди має суспільний характер, виступає у певних суспільних формах. Через це в кожній економічній системі поряд з відтворенням предметів споживання та засобів виробництва здійснюється також відтворення певних економічних виробничих відносин між людьми. Просте відтворення – це відновлення виробництва в незмінних масштабах щодо кількості та якості виготовленого продукту. Розширене відтворення – це відновлення виробництва в кожному наступному циклі у зростаючому масштабі щодо кількості та якості виготовленого продукту. Відтворення – це постійне відновлення вир-ва. Регресивне відтворення – коли темпи економічного розвитку мають від’ємне значення. Процес розширеного відтворення має 2 основних типа: екстенсивний і інтенсивний. Екстенсивний – розширення обсягів вир-ва за рахунок зростання основного капіталу, робочої сили, матеріальних витрат тощо. Інтенсивний – підвищення ефективності виробничих факторів на основі НТП. Відтворення включає в себе наступні елементи: відтворення матеріальних благ, робочої сили, природного середовища і вироб. відносин.
69. Національний дохід та його концепції. З точки зору власників ресурсів, НД є вимірником їх доходів від участі у виробництві за поточний період.
НД виступає як сукупний дохід власників усіх факторів виробництва: заробітної плати, прибутку, ренти, процента, і засвідчує ступінь участі кожної категорії власників у національному виробництві, їхню частку. За обсягом НД дуже близький до ЧНП і становить величину, зменшену на розмір непрямих податків, які сплачують підприємці (податок на додану вартість, акцизи, ліцензійні платежі, мито та ін.).
Національний дохід — важливий показник результативності суспільного відтворення. Виробництво національного доходу на душу населення найбільш реально визначає рівень його добробуту. До останнього часу у вітчизняній економічній літературі вважалося, що НД — це новостворена вартість, яка має місце тільки у сфері матеріального виробництва, а також частково на транспорті, у торгівлі, громадському харчуванні та сфері зв'язку. Але такий підхід до розуміння змісту національного доходу досить обмежений, оскільки не враховує внеску працівників сфери нематеріального виробництва.
Для розуміння суті національного доходу велике значення має знання процесів його формування, розподілу, перерозподілу, кін-цевого споживання.
Створення національного доходу відбувається у галузях матеріального виробництва і в сфері послуг. Його розміри зростають за рахунок збільшення чисельності зайнятих і підвищення проду-ктивності праці. Фактори зростання національного доходу поділяють на два види: екстенсивні (за рахунок збільшення ресурсів) та інтенсивні (за рахунок якісного використання існуючих факторів).
Розподіл національного доходу полягає у визначенні частки всіх учасників його виробництва, тобто заробітної плати, прибутку, процента, ренти, дивідендів та ін.
Перерозподіл національного доходу здійснюється через механізм ціноутворення, державний бюджет, податкову систему, внески до різноманітних фондів та ін. На підставі перерозподілу НД формуються вторинні доходи. Основними формами таких доходів є виплата пенсій, стипендій, допомога багатодітним сім”ям тощо. Перерозподіл національного доходу здійснюється за офіційними та неофіційними каналами. Легітимний, або офіційний перерозподіл НД фіксується в офіційній статистиці. Масштабний неофіційний перерозподіл НД спричинений існуванням тіньової економіки.
Використання національного доходу відбувається з подвійною метою: споживання і нагромадження. Нагромадження є необхідним для розширення масштабів національного виробництва в майбутньому. В господарській практиці розрізняють створений і використаний НД.
Велике значення для збільшення величини національного до-ходу та розширеного відтворення має оптимальне співвідношення між споживанням і нагромадженням. Дане співвідношення залежить від конкретних умов і завдань економічного розвитку країни.
На основі НД формуються особисті доходи (ОД). Особистий дохід — це одержаний дохід, а національний дохід — це зароблений дохід.
Якщо від суми всього особистого доходу відняти всі індивідуальні податки, то одержимо так званий дохід в особистому розпорядженні домогосподарств — кінцевий показник системи національного рахівництва. Він використовується на споживання та заощадження в домашніх господарствах.
70. Тіньовий сектор в економічному відтворенні. Характеристика тіньової економіки в Україні.
Тіньовий сектор в економіці України займає помітне місце. Адже податкова політика нашої держави настільки ще не розроблена в інтересах суб’єктів економічних відносин, що їм просто невигідно “випливати ззовні”. Взагалі тіньовий сектор на Україні займає приблизно 40-60% частку всієї економіки та помітно впливає як на розвиток малого, так і на розвиток великого бізнесу, банківської системи (маються на увазі комерційні банки), на розвиток всіх галузей народного господарства. Хоча офіційно не визнана наявність тіньового сектору в економіці України, він існує і продовжує укріплюватись. Тіньова економіка – це економічна категорія, яку можна визначити як сукупність специфічних економічних відносин, пов’язаних з діяльністю по вир-ву товарів і послуг, прихованого від державного контролю з метою отримання доходів особистого збагачення. До неї відносять:
-види економічної діяльності, що приховуються їх учасниками у зв’язку з небажанням афішувати їх і одержані при цьому доходи приховують від оподаткування.
-протизаконна криміногенна діяльність, спрямована на особисте збагачення.
-неформальна економіка, облік діяльності якої ускладнений.
Під тіньовою економікою розуміють усю економічну діяльність, яка з різних причин не враховується офіційною статистикою і не включається до складу ВВП. Критичний рівень – 30-35%.
71. Національне бошатство і його структура. Національне багатство безпосередньо пов'язане і з виробництвом національного доходу та його відтворенням. Воно збільшується передусім за рахунок вказаного доходу, який відтворюється на розширеній основі.
Національне багатство — це загальний результат постійно повторюваного процесу суспільного виробництва, тобто сукупність нагромаджених матеріальних і духовних благ за всю історію функціонування національної економіки. Існує два концептуальні підходи до його розуміння і визначення.
По-перше, згідно з концепцією балансу народного господарства національне багатство — це сукупність матеріальних благ, якими розпоряджається суспільство та які створені працею людей за попередній період свого розвитку.
По-друге, за системою національних рахунків національне багатство визначається як сума чистого власного капіталу всіх господарюючих суб'єктів, тобто в нього включаються, крім матеріальних благ і ресурсів, також невиробничі матеріальні активи (авторські права, ліцензії і т. п.), фінансові активи (проте вираховуються фінансові зобов'язання).
Структура національного багатства складається з таких ключових елементів:
• основних виробничих і невиробничих фондів;
• оборотних виробничих фондів і матеріальних запасів та ре-зервів;
• природних ресурсів, які включені за народногосподарського обороту або розвідані й оцінені та можуть бути включені до нього в найближчій перспективі.
Збільшення національного багатства є результатом розвитку суспільного виробництва і матеріальною основою підвищення добробуту населення.
72. Розподільчі відносини та їх місце у відтворювальному процесі. Теорія розподілу була започаткована Д.Рікардо. Він вважав, що визначення доходів, що регулюють розподіл продукту між класами є основним завданням політекономії. Розподільчі відносини, в основному, розглядаються через призму розподілу НД. Об’єктами розподілу можуть бути: ресурси, капітал, прибуток, зарплата, виробничий та інтелектуальний потенціал. З т з об’єктів розрізняють: розподіл факторів виробництва, розподіл продуктів, розподіл доходів. Суб’єкти розподілу: фіз особа або домогосподарство, фірма або підприємство, держава. Розподіл у відтворенні виконує трояку роль: є умовою вир-ва, виступає результатом вир-ва, визначає характер і кількісний рівень споживання. Кларк стверджу, що розподіл НД регулюється сусп. законом згідно якого кожному фактору належить та частина багатства, яку цей фактор створює. На характер розподілу факторів вир-ва впливає 3 групи чинників: закони, що регулюють розвиток продуктивних сил; 2.Економічні закони функціонування ринку. 3. Економічна роль держави. Існують така принципи розподілу доходів: зрівняльний, ринковий, за накопиченим майном і за прівелеями.
73. Диференціація доходів населення. Необхідність перерозподілу національного доходу і доходів населення. Доходи пов’язані з правом власності. Багато людей власності не мають, меншість – володіють великою кількістю. Також важлива дискримінація на ринку робочої сили – підприємці не бажають брати на робото у певну категорію людей (національність, раса, релігія) на основі оплати праці, еквівалентній рівню оплати більш “предпочтительних” груп. Нерівність доходів визначається нерівністю послуг, які люди надають одне одному. Не може бути рівності у розподілі доходів, адже люди не мають рівних можливостей в наданні виробничих послуг. Люди істотно відрізняються по рівню отриманої освіти та професійної підготовки, а отже, по своїм можливостям заробляти. Бідність не піддається точному визначенню. Бідність – це рівень життя родини, при якому її доходи не покривають витрати на задоволення основних матеріальних потреб, тобто прожитковий мінімум.
Формою перерозподілу доходів суспільства та виконання державою своїх функцій – являється державний бюджет. Держава через податки і трансферні платежі здійснює перерозподіл доходів, направлений на зменшення нерівності доходів. На принципі перерозподілу ґрунтується більшість соціальних програм. Таким чином, держава фактично признає необхідність контролю за ступенем нерівності в доходах. Необхідна оптимізація перерозподілу фінансових ресурсів, які знаходяться у населення. Якщо держава надмірно вторгається в перерозподіл долі населення в ВНП, це підриває стимули до праці, знижує темпи економічного росту. Одночасно, не вторгнення держави в цей процес або значне скорочення , також має негативні наслідки – стримує розвиток освіти, науки, приводить до бідності окремих верств населення. Перерозподільні процеси, які здійснюються за допомогою державних фінансів – це явища макрорівня.
Об’єктивні передумови перерозподілу НД: зростання витрат держави; нерівномірність доходів; необхідність суспільних витрат. Перерозподіл НД розглядається в рамках державних фінансів. Держава виконує вирішальну роль в перерозподілі доходів і тим самим виконує соціальну функцію. Ціноутворення, фінанси ( держ бюджет), соц страхування – три механізми перерозподілу. Держава здійснює перерозподіл на двох рівнях: вона можу втручатися в процес формування цін на економічні фактори; втручатися в перерозподіл, стягуючи податки з суб’єктів господарювання. Результати перерозподілу можуть проявлятися у формі вертикального перерозподілу (між багатими і бідними в залежності від податків на майно); у формі горизонтального перерозподілу ( за рахунок соціальних трансфертів). Перерозподіл доходів виражається в соціальній політиці сучасної держави – комплексі соц-ек заходів держави спрямованих на послаблення нерівності в розподілі доходів та майна, на захист населення від безробіття, підвищення цін, знецінення трудових заощаджень.
74.Споживання і заощадження. Прожитковий мінімум і соціальний захист населення. В економічній науці всі витрати сімейного бюджету прийнято ділити на три основні групи: 1) особисті споживчі витрати; 2) податки та інші обов’язкові платежі; 3) грошові заощадження та накопичення. Переважає перша група, бо вона пов’язана із задоволенням природний потреб. Податки та інші обов’язкові платежі зменшують суму коштів, які родина може витратити та споживчі цілі. Зниженню витрат на покупку товарів та послуг сприяє задоволення частини потреб за рахунок натурального самозабезпечення шляхом виробництва продуктів харчування в особистому господарстві. Зменшують витрати також наявність запасів продуктів, одягу, висока забезпеченість предметами тривалого користування за рахунок доходів попередніх періодів. Хтось вивільнені кошти витрачає на якісь інші потреби, але багато людей та сімей вільні кошти, тобто зекономлені кошти намагаються заощадити на майбутнє (освіту дітей, випадкову хворобу, відпочинок тощо).
|
|
|
