Шпаргалки! - Політекономія (КНЕУ)

Політекономія

53. Економічна система соціалізму: теорія і практика.
Як доктрина соціалізм виник з ідей Маркса та ін радикальних мислителів 19ст. Соціалізм знаходиться посередині між капіталізмом та комунізмом. Соціалізм хар-ся: власність держави на виробничі ресурси (соціалісти вірять, що розміри приватної власності повинні бути зменшені. Такі основні сфери, як залізниці, добування кам вугілля та виробництво заліза повинні бути націоналізовані. В останні роки через низьку результативність підприємств, що знаходяться в держ власності, ентузіазм з приводу націоналізації в більшості розвинених демократ країнах потух); державне планування (соціалісти не підтримують “хаос” ринків та ефективність невидимої руки. Вони наполягають, що для координації різних секторів необхідний механізм планування); перерозподіл доходу (багатство, доставшееся в наследство і самі високі доходи повинні бути зменшені шляхом активного використання державної податкової влади, в деякіх західноєвропейських країнах граничні податкові ставки досягли 98%. Допомога по соціальному запеспеченню, мед обслуговування та ін послуги, що надавались людям, колективно забеспечені за рахунок системи прогресивного оподаткування, збільшують добробут громадян, що знаходяться в менш привелейованому положенні і гаррантують мінімальний рівень життя); мирна і демократична еволюція (соціалісти часто захищають мирне і поступове розповсядження державної власності – “еволюцію через виборчі бюлетні а не революцію через пулі”).
Тобто головними рисами соціалізму є:
Суспільна власність майже на 90% всього матеріал багатства країни. Всі громадяни вважаються власниками, а насправді не так. За неефективне використання власності практично ніхто не має ні економіч ні іншої відповідальності.
Централізоване планування регулює всі сторони економ життя. Плани складаються дуже докладні, їх виконання обов’язкове, але вони розраховуються лише в одному варіанті, що робить систему не гнучкою.
Економічне стимулювання здійснюється через з/п і премії, але все це жорстко регулюється. Виключено, наприклад, працюючи за двох отримати подвійну з/п. Сама оплата праці низька, але при фіксованих цінах забезпечує мін проживання.
В економіці панує дефіцитність.
Соціаліст госп-во виглядало зовні благополучним, збалансованим, стабільним, так як на фасаді були низькі ціни, гарантовані заробітки, система суспільних фондів споживання, обов’язкова зайнятість, рівномірно прискорений темп росту. Проте за цим приховувалась низька ефективність, ресурсоємність, далеко переважаюча західні норми, подавлена інфляція, низька продуктивність праці.
Протягом останніх десятиліть привабливість соціалізму зменшилась через падіння комунізму та тріумфу ринку.

46. Розподільчі відносини та їх місце у відтворювальному процесі. Розподіл доходів.
Для продовження існування будь-якого суспільства, воно не повинно використовувати вироблений річний продукт не особисте споживання. Частина продукту, яка відшкодовує спожиті засоби виробництва, повинна повернутися у виробництво й тим самим забезпечити його безперервність. Це так звана стара вартість, яка існувала до початку даного процесу виробництва у вигляді певної кількості сировини, палива, допоміжних матеріалів і знарядь праці. І лише те, що створюється впродовж року заново, тобто національний доход, може піти на задоволення особистих потреб громадян і нагромадження.
Тому національний доход - це джерело, яке забезпечує існування й розвиток суспільства. Щоб задовольнити потреби різних категорій учасників суспільного виробництва, а також нагромадження, його необхідно розподілити. Причому розподілити оптимально тому, що пропорції поділу національного доходу безпосередньо впливають на особисті та сімейні доходи, зумовлюючи матеріальний та соціальний статус окремих людей та соціальних груп. Від пропорцій розподілу національного доходу залежать і темпи економічного розвитку країни.
Розподіл національного доходу виступає як сукупність відносин, що виникають з приводу новоствореної вартості між безпосе-редніми учасниками її виробництва - власниками факторів виробництва (капіталу, праці, землі, інтелекту). На рівні первинних господарських ланок (підприємств, фірм) у процесі розподілу національного доходу утворюються такі специфічні форми доходів як заробітна плата, додаткова вартість, прибуток, дивіденд.
Ці доходи є первинними або основними. Водночас їх можна назвати й факторними, оскільки кожен з них пов'язаний з певним фактором виробництва. У привласненні тієї чи іншої специфічної форми доходу й відбувається економічна реалізація власності на даний фактор виробництва.
В результаті розподілу національного доходу утворюються доходи безпосередніх учасників матеріального виробництва.
Доходи учасників нематеріального виробництва формуються в результаті перерозподілу національного доходу, під яким розуміється сукупність економічних відносин між учасниками сфери матеріального виробництва й представниками нематеріальної сфери з приводу вторинного привласнення національного доходу.
Отже, первинні доходи не залишаються повністю в розпоря-дженні суб'єктів виробництва, а частково трансформуються в так звані вторинні або похідні доходи учасників нематеріальної сфери. Механізм перерозподілу національного доходу є однією з найважливіших підсистем національної економічної системи.
У сучасних економічних системах похідні доходи реалізуються також через виплати із соціального страхування, стипендії, проценти по вкладах, виграші по облігаціях тощо.
У результаті розподілу та перерозподілу національного доходу в усіх групах населення, підприємствах та установах утворюються кінцеві доходи, з реалізацією яких пов'язана заключна стадія руху національного доходу - його використання. Використання національного доходу здійснюється в процесі споживання та нагромадження.

56. Зміст перехідної економіки: загальне і особливе.
Перехідна економіка (ПЕ) – це тип економічної системи, яка існує протягом переходу від однієї ек системи до іншої. Вона характеризується високим рівнем безробіття, швидкою інфляцією, економічним спадом, політичним хаосом(частіше у країнах, що розвиваються).
Прискорення світового НТП різко підвищило вимоги до ефективності економіки всіх держав, активізувало намагання країн, що розвиваються подолати економічну відсталість.
Методологія аналізу соц-екон перетворень у країнах що визволились, вимагає відрізняти їх техніко-орган форми, пов ’язані з функц-ням продукт сил(загальне), та подолання відсталості виробничих відносин, тобто перетворення в соціально-економічних формах(особливе). Як форма існування і розвитку продуктивних сил, виробничі відносини не можуть не відображати їх стану.
В економіці країн, що розвиваються діють дві підсистеми виробничих відносин – та що змінюється (неринково-традиційна) і та що змінює (ринкова). Аналіз усієї системи виробничих відносин буде неможливим якщо не будуть враховуватися ті виробничі відносини які виникають у ході становлення системи і при занепаді її. Ці виробничі відносини і є перехідними. У перехідних виробничих відносинах переплітаються різноманітні за своїм змістом виробничі відносини, поєднуються властивості відмираючих і народжуваних економічних зв’язків. Перехідні відносини різноманітні. Вони не можуть бути однаковими навіть при переході від одного й того самого екон устрою але в різні історичні епохи і в різних країнах. Перехідні форми охоплюють не тільки економічний базис і соціальну структуру а й політичну організацію суспільства.
Взагалі ПЕ – це особливий стан в еволюції економіки, коли вона функціонує в період переходу від однієї історичної сходини до іншої. Вона представляє собою проміжний стан суспільства, відображає циклічність економічного розвитку.
ПЕ більше характерна в даний період для країн постсоціалізму. Вона була обумовлена нездатністю адміністративно комадн економіки забезпечити стійкі темпи економічного розвитку. Зміни які відбуваються в ПЕ є переважно змінами розвитку а не функціонування, як це характерно для системи що склалася. Головними рисами ПЕ є: змінність, нестабільність, що носить безповоротний характер. Вони не просто тимчасово порушують стійкість системи, а послаблюють її, вона поступова уступає місце іншій економічній системі; для ПЕ, що представляє собою суміш старого і нового, характерно існування особливих перехідних економічних форм. Такою, напр, сьогодні є акціонерна форма власності, яка лише зовні співпадає з тою що в розвиненій ринковій економіці; особливий характер протиріч. Це протиріччя нового і старого, протиріччя різних, стоячих за тими чи іншими суб’єктами відносин, прошарків суспільства. Зміни що проходять в ПЕ, ведуть до зміни екон системи, а в соціально-політичному плані перехідні епохи часто супроводжуються різким загостренням протиріч, які приводять до соціально-політичних потрясінь; історичність, що обумовлено особливостями економічного розвитку окремих країн.
ПЕ базується на різних типах і видах власності, різних формах господарювання. В ПЕ розвиток отримують змішані виробничі структури: державно приватні підприєства, СП, на базі націонал та іноз.
В ПЕ, з однієї сторони, відбувається зміна ступеню держ втручання в економіку та державне регулювання екон процесів губить всезагальний характер. З іншої сторони, міняються форми і методи держ регулювання, непригодні для держ рег-ня економіки в перехідний період. Проте в ПЕ роль ДРЕ більш значима ніж в склавшихся ринкових системах.

57. Світове господарство: його суть та структура.
Світове господарство – це сукупність національних господарств та економічних взаємозв’язків між ними, або сукупність виробничих відносин, які функціонують на національному та міжнародному рівнях.
Необохідність таких зв’язків зумовлена:
1. прагненням народів світу вижити в умовах надмірного нарощування ядерних потенціалів і загрози можливої ядерної війни, політикою мирного співіснування.
2. Розгортанням науково-технічної революції. Нині жодна з країн світу не може самостійно використати всі досягнення сучасної науки і техніки, тому вони повинні об’єднувати свої зусилля у цій сфері.
3. В сучасних умовах країни світового співтовариства можуть ефективно розвивати своє виробництво на рівні світових стандартів, випускати високоякісну продукцію, використовуючи процеси спеціалізації та кооперування виробництва на міжнародному рівні.
4. Необхідністю об’єднання зусиль країн при розв’язанні глобальниї проблем(екологічних, продовольчих).
Ці фактори сприяють формуванню цілісного організму світового господарства. Характерною ознакою такого господарства є інтегративність, тобто процес зближення між його структурними елементами. Цей процес відбувається у функціонуванні прямих зв’язків між підприємствами, об’єднаннями, у поглиблені процесів спеціалізації та кооперування виробництва, створені міжнародних господарських організацій, товариств, спільних підприємств тощо.
У широкому плані структура світового господарства включає дві складові частини:
1. всі національні господарства
2. міжнародні економічні зв’язки між країнами-партнерами.
Перший елемент передбачає вивчення продуктивниї сил і виробничих відносин, промислового, науково-технічного, трудового потенціалу кожної країни, її системи управління тощо. Щодо розгляду міжнародних економічних відносин як складової частини світового господарства, то до його структурних елементів належать міжнародні відносини у сфері виробництва, обміну, науково-технічні зв’язки, валютно-фінансові відносини, форми створення інфраструктури світового господарства, міграції робочої сили.
Якщо виходити з примату загальнолюдських цінностей, то світове господарство слід розглядати як цілісну і взаємозалежну систему національних господарств, що взаємодіють на основі спільних економічних законів і формують загальносвітові економічні явища та процеси, комплекс міжнародних економічних відносин.
Структура с.г. :
1. розвинуті кап країни
2. країни,що розвиваються
3. країни соц орієнтації.

59. Закон грошового обігу: сутність і значення.
Кількість грошей, необхідних для обігу, тобто для реалізації товарів, визначається законом грошового обігу. Різні форми грошей підпорядковуються своїм особливим законам. З урахуванням двох пе рших функцій грошей(міри вартості і засобу обігу) він набуває вигляду формули, в якій кількість грошей залежить від суми цін товарів(що у свою чергу визначається кількістю товарів і рівнем цін на кожний з них) і швидкості обігу одноіменої грошової одиниці. К= Ц / О, де К- кількість грошей необхідних для товарного обігу в даному році; Ц- сума цін товарів, що реалізуються у даному році; О- середнє число обертів за рік кожної грошової одиниці.
Це загальний закон кількості грошей в обігу. З розвитком функції засобу платежу формула закону набуває більш складного вигляду: Кп = СЦ – К + П – ВВ / Шо, де СЦ- сума товарних цін; К- сума цін товарів проданих у кредит; П- сума платежів за борговими зобов’язаннями; ВВ- сума взаємопогашуваних безготівкових платежів; Шо- середня кількість обертів грошової одиниці(як засобу обігу і платежу).
Основними елементами закону грошового обігу виступають товарна маса, яка перебуває в обігу, рівень цін товарів і швидкість обігу грошей. Причому не рівень цін товарів залежить від кількості грошей в обігу, а навпаки. Також кількість грошей залежить від швидкості обігу.
Із сформульованих законів випливає дуже важливий принцип грошового обігу – обмеження грошової маси реальними потребами обігу. Отже, у підтриманні рівноваги в економіці, збалансованості попиту і пропозиції важливу роль відіграє грошова маса. Вона виступає як сума купівельних та платіжних засобів, що обслуговують господарський обіг і належать державі, фірмам та окремим особам.
Суть закону: протягом даного періоду часу для обігу необхідна лише певна об’єктивно-зумовлена маса купів і плат засобів. Це можна виразити рівнянням:
Кн = Кф. Кн – об’єктивно необхідна для обігу маса грошей, Кф – фактична маса грошей в обігу. Якщо Кф більще Кн значить в обігу з’явились зайві гроші, і навпаки.
Якщо сферу обігу обслуговують паперові гроші, то порушення закону грошового обігу стає хронічним, оскільки держава випускає їх у відповідності зі своїми потребами, а не з потребами обігу, які визначають величину Кн. Поступове знецінення гр знаків, розладнання їх в обігу набувають постійного характеру і виступають зовнішнім проявом порушення закону гр об. Досягнення рівності Кн=Кф за таких умов можливе тільки шляхом збільш-ня цін. Внаслідок чого збіль-ся Кн до Кф. Т.ч. знецінення гр знаків є наслідком порушення закону гр обігу і проявом об’єктивності його дії в умовах обслуговування обігу паперовими грошима. Стримування зростання Кф з метою зрівнювання його з Кн можливо лише як тимчасове явище і може здійснюватись державними заходами спрямованими на оздоровленя держ бюдж, чи зменш-ня його дефіциту.

60. Структура економічних відносин: критерії класифікації.
Економічні відносини(вирбничі) – відносини, що виникають між людьми в процесі виробництва, розподілу, обміну та споживання.
Суть і основу названих відносин складають відносини власності на засоби виробництва. Тому що вони характеризують по-перше, суспільний спосіб поєднання робітника із засобами виробництва, по-друге, відносини між людтми з приводу привласнення засобів і результатів виробництва, по-третє, умови розпорядження і використання факторів і результатів виробництва, тобто ту суспільнуформу, у якій відбувається виробництва. Отже відносини власності визначають, у чиїх інтересах ведеться виробництво, тип суспільства, а також його класову і соціальну структуру. Ця група виробничих відносин отримала назву соціально-економічних відносин.
Проте виробничі відносини виникають не лише з приводу вироб-ва, розподілу, обміну і споживання, вони виникають і в процесі організації вир-ва та управління ним. Ця група відносин називається організаційно-економічними відносинами. Специфіка їх полягає в тому, що вони характеризують лише стан виробництва, відображають особливості розвитку факторів вир-ва, їх суспільну комбінацію. При цьому не зачіпаються соціально-економічні форми вир-ва(феодалізм, капіталізм, соціалізм тощо). Тому орг-екон відносини можуть мати спільний зміст на різних історичних ступенях розвитку.
Підкреслюючи інертність орг-ек відносин до відносин власності на засоби вир-ва, в той час слід пам’ятати, що саме вир-во, а отже й орг-ек відносини теж є похідними(як і соц-ек) від відносин власності. Історично будь-яке вир-во починається з привласнення кимось засобів вир-ва. Правда потім на відміну від соц-ек, вони функціон-ть як самостійні, що створює зовнішню видимість непричепності їх до власності на засоби вир-ва.

52. Фінансово-монополістичні групи (ФМГ) і фінансова олігархія.
ФМГ—це організаційна форма розвитку фін. капіталу та панування фін. олігархії. Фін. капітал в свою чергу—це якісно нова форма капіталу та усуспільнення засобів вир-ва на вищій стадії розвитку кап. способу вир-ва, яка виникає внаслідок сплетіння, злиття монополістичного банківського та пром. капіталів.
У ФМГ об`єднуються монополістичний капітал промисловості, торгівлі, банківської сфери, страхування тощо. ФМГ утворюються переважно навколо великого банку, ін. фін. інститутів, проте значну роль відіграють і неакціонерні форми контролю (особиста унія, кредитні зв`язки, спільна біржова діяльність тощо). ФМГ займають вирішальні позиції в економіці, мають тісний зв`язок з державою, здійснюють суттєвий вплив на зовнішню та внутрішню політику країни. ФМГ розширюють сферу впливу за межі своєї країни шляхом експорту капіталу та співробітництва з іноземними ФМГ. В сучасних умовах зростає могутність японських ФМГ і дещо послаблюється–американських.
Виникнення та інтенсивний розвиток ФМГ є однією з форм вияву дії законів адекватності виробничих відносин рівню і характеру розвитку прод. сил, інтернаціоналізації госп. життя. Це виявляється у тому, що вони значно посилюють процес концентрації та централізації капіталу, сприяють його переливу у передові науко- і капіталомісткі галузі, завдяки чому розширюються масштаби планомірного розвитку.
Суть фін. олігархії (ФО) полягає в ек. і політичному пануванні невеликої групи фін. магнатів (найбільших власників банківських і пром. монополій). ФО, привласнюючи переважну частину сусп. багатства і захоплюючи політ. владу, значною мірою впливає на держ. апарат і визначає внут. і зовн. політику наймогутніших країн світу. Інші ФО багатих країн світу поширюють свій вплив і на менш розвинені країни.
Панування ФО—одна з найхарактерних ознак сучасного капіталістичного сусп-ва. Процес виникнення ФМГ призводить до панування в економіці кап. країн нечисленних фін. груп., які контролюють сотні корпорацій у різних галузях промисловості, торгівлі, банківської справи тощо. Для прикладу, в США 7% населення володіє біля 70% всього нац. багатства країни.

50. Господарський механізм (ГМ), його сутність і елементи.
ГМ—це система основних форм, методів і важелів використання ек. законів, розв`язання суперечностей сусп. способу вир-ва, реалізації власності, а також всебічного розвитку людини й узгодження її інтересів з інтересами колективу, класу, суспільства.
Якщо розглядати структуру ГМ, то можна виділити такі елементи:
1. Управлінські форми відносин власності, форми її реалізації та організації; йдеться про такі конкретні форми реалізації відносин власності на засоби
вир-ва (або, конкретно, на осн. і додатков. продукт) як ЗП, прибуток (торговельний, підприємницький), позичковий процент, податок тощо. До конкретних управлінських форм відносин власності належать тривалість роб. дня, його інтенсивність, контроль над процесом праці, вартість товару, робоча сила, дивіденд і т. ін. На ці конкретні форми відносин власності можна свідомо впливати, їх можна регулювати на різному рівні (п-ство, відомство, мін-во, на держ. рівні і навіть на наднаціональному).
2. Техніко-економічні відносини—відносини спеціалізації, кооперування, комбінування та концентрації вир-ва, тобто конкретні форми організації вир-ва, госп. зв`язків між п-ствами однієї та різних галузей промисловості, за допомогою яких вони обмінюються виготовленими продуктами праці тощо. Такими зв`язками також можна керувати. Так, в Україні після розпаду СРСР більшість зв`язків було порушено, деякі з них стали нераціональними, що частково зумовило кризу у виробництві. Поступово ці старі зв`язки замінюються новими, раціональними.
3. Форми і методи організації вир-ва як одни зі складових продуктивних сил. Інші ланки продуктивних сил (робоча сила, засоби і предмети праці, наука, використовувані людьми сили природи та інформація) безпосередньо не входять до ГМ, але ті їхні сторони, що формують функціональні риси прод. сил і дають змогу останнім взаємодіяти між собою (напр., рівень освіти робітників, рівень розвитку техніки, розвитку, якості та кількості сировинної бази тощо), вже є складовими ГМ.