Головна » Шпаргалки! - Політекономія (КНЕУ)
49. Фактори розширеного відтворення робочої сили суспільства. РС, яка використовується в процесі вир-ва, повинна постійно відновлювати свою працездатність шляхом споживання необхідних засобів існування. Розширене відтворення РС означає забезпечення існування робітника та його здатності до праці, утримання його сім`ї, можливості навчатися і підвищувати кваліфікацію, споживання певного рівня духовних благ, а не просто відтворення фізичних сил робітника. В умовах ринкової економіки отримати ці блага (мат., духовні, соціальні) можна, купивши їх, для чого треба мати певні кошти. Тому безпосереднім чинником розширеного відтворення РС є її ціна на ринку трудових ресурсів. В свою чергу, на формування ціни РС впливають такі основні фактори: 1) природно-кліматичний фактор; в різних кліматич. поясах люди потребують різну кількість мат. благ для свого існування (одежа, їжа…); 2) цивілізаційний; в різних країнах з різним рівнем розвитку відповідно різні потреби в духовних і соц. благах—відрізняється і ЗП; 3) економічний; збалансованість на ринку РС попиту і пропозиції визначає ціну; 4) соціальний; рівень організованості робітників у їх боротьбі проти спроб роботодавців знижувати ЗП; 5) інституціональний; рівень захищеності працівників з боку держави (встановлення мінімал. ЗП, обмеження тривалості роб. дня, встановлення соц. гарантій тощо). Також можна виділити такі чинники, як кваліфікація працівника, місце його проживання (село/місто), досвід роботи та багато інших суб`єктивних з точки зору роботодавця чинників. 51. Економічна система монополістичного капіталізму. Вища стадія розвитку кап-зму (його монополістична форма) почалася в перші роки ХХ ст. і триває досі. Від домонополістич. кап-зму її відрізняють значні зміни у прод. силах сусп-ва, у техніко-ек. відносинах, відносинах власності, а також в цілому в госп. механізмі. Зміни у ПС характеризуються перш за все активним використанням науки, її зближенням з вир-вом; прод. силою стала і інформація, а також форми та методи організації вир-ва. Зміни у техніко-ек. відносинах полягають у ще більшому поглибленні суспільного поділу праці (виникають нові галузі – космічна, ядерна, якісно змінюється машинобудування, приладобудування тощо), посиленні міжгалузевих зв`язків, процесу стандартизації у виробництві деталей. Широких масштабів набула концентрація вир-ва (виникнення ТНК). Відносини власності на сучасному етапі відзначаються персоніфікацією, тобто найманий працівник перетворюється на співвласника завдяки переходу до колективних, акціонерних форм власності. Цей процес має в основі загальну тенденцію до усуспільнення вир-ва, зумовлену стрімким розвитком ПС. Іншою важливою зміною стало різке зростання ролі державної власності. З`явилася "наддержавна" (інтегрована) форма власності. У госп. механізмі з`являється держ. регулювання економіки, розробляються плани розвитку н/г. Виникають принципово нові явища і процеси, зазнають істотних змін такі ек. категорії, як ринок, товар, гроші, капітал, фінанси, кредит тощо. Відбувається поступовий перехід до наднаціональних форм і методів управління економікою в межах цілих регіональних об`єднань (наприклад, ЄС). Для монополістичного кап-зму є характерним інтенсивний тип ек. прогресу, коли вся система ПС вдосконалюється якісно, на основі НТП. За умов все більшої нестачі ек. ресурсів сусп. вир-во йде шляхом інтенсифікації, і, як наслідок, його ефективність зростає. 55. Чинники загальної кризи і розпаду світової системи соціалізму. Світова система соціалізму грунтувалась на адміністративно-командних методах, розвивалась успішно, екстенсивно використовуючи гігантський економічний та науково-технічний потенціал. В 70-80рр СРСР, Польша, Китай, Болгарія, Угорщина та інші члени соціалістичної співдружності зіткнулись з гострими проблемами заниження темпів економічного зростання, прихованого безробіття, зниження життєвого рівня, ускладнення демографічної ситуації, забруднення навколишнього середовища та ін. Причин цього немало. Надто сильний виявився тягар широкомасштабної мілітаризації і тотального одержавлення, що стосується механізму державного управління і планування, то він застарів і став неефективним. Криза соціалізму була неминучою, її передбачали ще у 60-ти роки. Першим поштовхом до ліквідації соціалізму була реформа 1965р, яка мала позитивні наслідки. Загальна криза соціалізму розпочалась у квітні 1985р. В її розвитку можна виділити такі етапи: 1) квітень 1985 – червень 1988; 2) червень 1988 – серпень 1991; 3) серпень 1991 – жовтень 1992; 4) кінець1992 – до нашого часу. Криза проявляється: у зниженні обсягів виробництва і темпів економічного зростання; у дефіцитності державного бюджету; у зростанні безробіття; в інфляції тощо. 58. Міжнародні економічні відносини та їх форми. Ефективність функціонування національної економіки залежить від її участі в МПП, ступеня інтегрування у світове господарство. МЕВ є елементом світового господарства. МВЕ – це система господарських зв’язків між національними економіками різних країн, що базується на МПП. Вони являють собою частину цілісної системи економічних відносин. Сучасні МЕВ є системою економічних зв’язків, які характеризуються: 1. виходом за межі національних господарств 2. взаємодією юр і фіз осіб, держав і міжнар організацій 3. визначеністю форм 4. різними рівнями глибини існування, функціонування, здійснення. Рівні МЕВ можна розбити на макро-, мета-, мікрорівень, де макро – це рівень державних і міждержавних міжнародних процесів, мета – це міжнародні зв’язки галузевого і регіонального значення, мікро – рівень зв’язків між фірмами різних країн. Також розрізняють рівні МЕВ за ступенем розвитку стосунків між суб’єктами МЕВ, за ступенем тривалості угод і переплетеності економік. Виділяють: міжнародні економічні контракти; міжн ек взаємодія; міжн ек співроб-во; міжн ек інтеграція. Виділяють такі форми МЕВ: міжн вал від-ни; фін- кред; виробниче співроб-во; науково-технічне співроб; трудові від-ни; міжн торгівля товарами та послугами; міжн трансп від-ни. Суб’єктами МЕВ є учасники міжн екон явищ і процесів, котрі здатні самостійно й активно діяти з метою реалізації своїх екон інтересів. 37. СУТЬ ПІДПР-НИЦТВА, УМОВИ ФОРМУВАННЯ Підприємництво (під-во) - орг-госп новаторство на основі використання різноманітних можливостей для випуску нових або старих товарів новими методами, відкриття нових джерел сировини, ринків збуту, реорганізація вир-ва. Під-во може реалізуватися у промисловій, аграрній, науковій, інформаційній, сервісних та інших сферах. Невід’ємний атрибут під-ва - інтерес, вигода і отримання прибутку. Отримати прибуток можна лише за умови застосування найбільше ефективного варіанта викор-ня ресурсів, ек. ризику, новаторських ідей. Це спонукає підприємця йти непротореним шляхом, застосовувати найкращі свої якості. Найважливішими рисами підприємця є пошук можливостей та ініціативність, готовність до ризику, відповідальність і здатність жертвувати в інтересах справи, орієнтація на ефективність та якісь, цілеспрямованість, систематичне планування та спостереження, вміння переконати, встановлювати та підтримувати зв’язки. У прийнятому ВР Укр Законі “Про під-во” зазначається, що обов’язковою умовою і ознакою під-ва є свобода ек. самодіяльності людини, її самостійність у виборі госп. діяльності та джерел її орг-ції, прийняття управлінських рішень. В останні роки в Укр панувала своєрідна ейфорія під-цької дія-сті. Перш ніж стати на цей шлях, молода людина повинна реально і критично оцінити чи є у неї зазначені вище риси підприємця. Світова наука довела, що такими рисами володіє близька 5% дорослого населення. Під-во як явище госп. життя завжди розвивається у певному соц-ек та історичному середовищі, тому для його безперервного відтворення необхідні певні передумови. Існує 4 групи передумов: 1) Ек. передумови - суть їх полягає в тому, що у сусп-ві мають функціонувати багато суб’єктні (приватні, колективні і ін) власники. Це сприяє свободі під-ї діял-ті. Шлях створення передумов- роздержавлення, приватизація і ін. 2) Політ. передумови - створення сприятливого політ. клімату для під-ва. Шлях досягнення - розробка і здійснення стабільної пол-ки в країні, яка повинна надати усім господарюючим суб’єктам гарантії збереження їх власності, виключення можливостей експропріації. 3) Юр. передумови - грунтуються на зак-ві, нормативних актах, розроблених в країні, які повинні надавати усім однакові “правила гри” і так, щоб під-во діяло самостійно, але в межах законів. 4) Психологічні - позитивна суспільна думка щодо під-ва. Розпочинаючи виробничо-господ. діял-ть, суб’єкт має чітко уявляти задля чого він збирається організовувати вир-во тих чи інших мат. благ або надання послуг. Уявлення про мотивацію дія-ті виробничих ланок в тій або іншій сфері має важливе значення в процесі упр-ня ек-ю. Від того, наскільки ефективно впливають різні адміністративні або ек. заходи на інтереси госп.одиниць залежать спроможність управляти ек. процесами на нац., галузевому чи регіон. рівні, пошук найефективніших засобів для реал-ї цієї мети. Принципи підпри-ї дія-ті в Укр: вільний вибір діял-ті на добровільних засадах, залучення до здійснення під-ї дія-ті майна і коштів юр.осіб і громадян, самостійне форм-ня програми дія-ті, вибір постачальників і споживачів вироблюваної продукції, встановлення цін відповідно до зак-ва, вільне наймання працівників, залучення і викор-ня мат-тех, фін., труд., природних та інших ресурсів, вик-ня яких не заборонено або не обмежено зак-вом, вільне розпорядження прибутком, що залишається після внесення платежів, встановлених зак-вом, самостійне здійснення підприємцемцем - юр. особою зовіншньоек. діял-ті. 39. ПЕРЕТВОРЕННЯ ГРОШЕЙ У КАП-Л, ФОРМУВ-НЯ ЙОГО РУХУ Найпершою засадою госп. діяль-ті, без якої вона взагалі неможлива, є наявність засобів вир-ва та кваліфікованих працівників, тб грошових засобів під-ва має бути достатньо для того, щоб організувати ефективне вир-во, доход від якого перевищуватиме витрати. Отже, для того щоб функціонувати як виробник, потрібно мати достатню кількість грошей, купити за них засоби вир-ва, найняти працівників, організувати вир-во певних товарів, реалізувати їх і отримати суму грошей, що перевищує витрачену. Саме такий перебіг подій, які становлять життєвий цикл виробника, перетворює витрачені ним гроші на капітал, тб капітал - це авансована вартість, що в процесі свого рузу приносить більшу вартість, тб самозростає. Перетворення звичайних грошових знаків на капітал включає як суто техн., техніко-організаційні, так і соц-ек.моменти. По-перше, виробник (власник капіталу) повинен вступити у відносини з іншими виробниками з приводу купівлі засобів вир-ва. По-друге, якщо його наявного капіталу недостатньо для орг-ї ефективного вир-ва, йому доведеться звертатися до кредитних установ. По-третє, він мусить найняти певну кількість працівників, щоб забезпечити ефективне функціонування засобів вир-ва, якщо цього вимагають обсяги вир-ва. Отже, перетворюючи свої гроші на капітал, виробник має вступити в ек.відно-сини з під-ми, що виробляють необхідні йому товари та послуги, та з індивідами, що через певні причини отримують засоби для існування не завдяки власній підприємницькій дія-ті, а шляхом найму за гроші. Отже, капітал - категорія, що виражає не стільки техн чи організаційні, скільки соц-ек. відносини, тб капітал як такий може існувати лише за певних соц-ек умов, якими є: 1) високорозвинені товарне вир-во і обіг; 2) наявність такої мотивації дія-сті виробника, як особисте збагачення; 3) зосередження у частини господарюючих агентів значної частки засобів вир-ва, тб певний ступінь концентрації вир-ва і капіталу; 4) відсутність власних засобів вир-а у частки суб’єктів, що змушує їх найматися Капітал - така сума грошей, яка вик-ся для їх збільшення. Для нового під-ва капітал починає свій рух у сфері обігу як грошовий капітал, функцією якого є придбання елементів виробничого капіталу. За наявності засобів вир-ва і рбочої сили можна починати виробничий процес. Капітал тут виступатиме як виробничий капітал, функцією якого є вир-во товару і дод.вар-ті. Для одерж-ня вар-ті та дод. вар-ті у грошовій формі треба продати продукт капіталу: доставити товар на відповідний ринок, знайти покупця. При цьому капітал набуває форми товарного капіталу, головною фунуцією якого є реал-ція товару і одержання дод.вар-ті у грошовій формі. Отже, капітал проходить 3 стадії і набуває відповідно 3 форм - грошової, виробничої і товарної. Такий послідовний рух називають кругообігом капіталу. Припинення руху на одній із стадій кругообігу призводить до порушення процесу зростання капіталу. Формула кругообігу капіталу нефінансової сфери така: Г —Т—(ЗВ і РС)....В....Т’ —Г’, де Г - гроші, Т -товар, ЗВ - засоби вир-ва, РС - робоча сила, В -вир-ва, ... - переривання процесу обороту при переході до стадії вир-ва і від неї до стадії обігу. Викор-ня грошей означає, що капіталіст спочатку купує на свої гроші певні товари, а потім знову отримує гроші від продажу своїх товарів: Г—Т—Г’ - формула обігу капіталу, Т—Г—Т - кругообіг товару. Між формулами кругообігу капіталу та товару: і спільне, і відмінне: в них зворотня послідовність фаз обігу. Метою руху капіталу є отримання Г’ (приросту Г). 40. ВАРТІСТЬ РОБ СИЛИ: СУТЬ, ФАК-РИ, ЩО ЇЇ ВИЗНАЧАЮТЬ Робоча сила - сукупність фізичних і духовних властивостей людини, які вона застосовує в процесі вир-ва споживчих вартостей. Р.с. є основним елементом продуктивних сил у будь-якому сусп-ві, але товаром стає лише при капіталізмі. Це зумовлено тим, що робітник розбавлений власності на засоби вир-ва і на засоби існування, але сам він особисто вільний, тб є власником своєї Р.с. і може розпоряджатися нею. Як і будь-який інший товар, Р.с має 2 сторони: споживчу вар-ть та вар-ть. Р.с. - товар специфічний. Капіталіст купує Р.с, точніше тимчасове розпорядження нею, але її виробниче споживання означає включення у процес праці не лише фіз і духовних властивостей людини, а й усієї людської особи з притаманними їй метою, волею, свідомістю, культурними навичками тощо. Це надає вартісним властивостям людської Р.с. особливого хар-ру і позначається на кожній із сторін товару Р.с. З погляду споживчої вар-ті особливість цього товару в тому, що у процесі її споживання вона не зникає, а створює нову вар-ть, більшу від вар-ті самого товару Р.с. Тому специфічність вар-ті товару Р.с. полягає у здатності до такої кількості абстрактної праці, яка перевищує необхідні затрати праці на відтворення самої Р.с. різницю між зановоствореною вар-тю і вар-тю самої Р.с. присвоює капіталіст як додаткову вар-ть - це вар-ть, створена найманими робітниками зверх вар-ті їх Р.с. і безкоштовно привоєна капіталістом. Якщо Р.с. розглядати з точки зору вар-ті, то зрозуміло, що як і будь-який товар, вона потребує суспільно необхідних затрат на своє відтворення у певних суспільних умовах. Мінімальна межа цих затрат - вар-ть життєвих засобів, що фізично необхідні робітникові. Водночас для відтворення Р.с. потрібно більше затрат, ніж для створення фізично необхідних робітникові життєвих засобів. По-перше, робітник не вічний, а тому відтворення Р.с. повинно містити затрати на утримання його сім’ї. По-друге, для виконання більш складної роботи потрібен певний рівень освіти і кваліфікації роб-ка. А це вимагає додаткових затрат на Р.с. По-третє, на відміну від звичайних товарів, Р.с. (та її носій - людина) історично розвивається, на величину її вар-ті впливає соціально-історичний елемент. Він виражає розвиток інтересів робітничого класу на різних етапах еволюції капіталізму, його матеріальних і духовних потреб в тій чи іншій країні. 32. Позичковий капітал та його роль у ринковій економіці. Позичковий капітал – капітал, який приносить процент. Першою формою був лихварський капітал, але з появою промислового капіталу він втратив своє значення і поступився місцем позичковому капіталу. Джерела виникнення позичкового капіталу: 1. Грошові капітали, вивільнені в процесі кругообігу промислового капіталу є основним джерелом позичкового капіталу. 2. Грошові доходи і заощадження населення. 3. Вільні грошові кошти держави, компаній тощо. У розвинутій ринковій економіці практично завжди існує ситуація, коли одні підприємці відчувають нестаток трудових ресурсів, а інші мають їх у наявності. Капіталу не характерне перебування у стані спокою. Виникає суперечливість між наявністю тимчасово вільних грошових коштів і необхідністю їх використання для потреб розширеного відтворення. Ця суперечливість вирішується тим, що тимчасово вивільнені грошові кошти акумулюються в банках і видаються у позику. Після закінчення терміну позики капітал повертається до власника з приростом, що утворює суму грошей, яку виплачує позичальник за використання капіталу. Цей приріст, який сплачується підприємцем за користування позикою називається процентом. 30. Ринкові відносини, їх суб’єкти та об’єкти. Ринкова інфраструктура. Ринок слід розглядати як комплексне поняття, яке включає одночасно сферу обігу, де здійснюється обіг товарів і послуг, систему товарно-грошових відносин, які складаються в процесі обміну товарів і послуг за даної системи виробничих відносин. Об’єкти ринку – засоби виробництва, предмети споживання, технології, наукові відкриття і ідеї, різні послуги, природні багатства, елементи національного багатства, цінні папери, акції, облігації. Якщо розглядати еволюцію ринку з точки зору суб’єктів ринкових відносин, то ми побачимо, що з початку, це були безпосередньо виробники і споживачі товарної продукції. Потім у міру свого розвитку і відокремлення в самостійні галузі торгівлі і грошового обігу активними учасниками ринкових відносин стають торгівельні і фінансові посередники. Основними суб’єктами ринкових відносин є: 1) домогосподарства – економічна одиниця, що складається з однієї або більше осіб, що постачають ресурси і використовують отримані гроші для придбання товарів і послуг з метою задоволення власних потреб; 2) фірма або підприємство – це економічна одиниця, яка використовує фактори виробництва і виготовляє продукцію для задоволення потреб споживачів, прагне максимізувати свій прибуток; 3) держава – це самостійний суб’єкт ринку, до складу якого входять урядові установи, що здійснюють економічну, політичну та юридичну владу для забезпечення умов господарювання всіх суб’єктів економіки. Основні суб’єкти господарської діяльності взаємодіють між собою і здійснюють безперервний кругообіг ресурсів, товарів, послуг. Для аналізу ринкової інфраструктури необхідно з’ясувати основні компоненти ринку: попит, пропозицію, ціну, кон’юнктуру і рівновагу. Попит – платоспроможна потреба або сума грошей, яку покупці можуть та мають намір заплатити за потрібні товари. Пропозиція – сукупність товарів з певними цінами, які готові продати виробники. Ринкова ціна – не може бути вищою за ціну попиту та нижчою за ціну пропозицію. Кон’юнктура – співвідношення попиту та пропозиції щодо окремих товарів або цілої товарної маси на відповідному ринку. Кон’юнктура змінюється під впливом: масштабу виробництва, розмірів товарних запасів, динаміки цін і грошових доходів, організації реклами та торгівлі. Стан ринкової рівноваги – повна відповідність обсягу пропозиції і обсягу попиту. Ринок як складне утворення має багату структуру та інфраструктуру (розуміють систему державних, приватних, громадських інститутів і суспільних засобів, що обслуговують інтереси суб’єктів ринкових відносин, забезпечують їх ефективну взаємодію). Виділяють: організаційно-технічну, фінансово-кредитну, науково-дослідницьку інфраструктуру ринку. До орг.-техн. інфрастр. належать: торгові палати, холдінгові та брокерські компанії, інформаційні центри та ярмарки, сервісні центри, пункти прокату тощо. Одні з них покликані сприяти встановленню ділових контактів між підприємствами, надавати інформаційні, консультативні та інші послуги (ярмарки, біржі, центри). Інші беруть на себе організації загальної координації ринкових зв’язків, представляють інтереси членів на регіональному, державному, міжнародних рівнях. Фін-кред. структура ринку: банки, біржі, страхові і інвест. компанії, фонди профспілок, інші громадські організації, ті, хто займається мобілізацією тимчасово вільних грошових ресурсів, перетворює в кредити, потім в капіталовкладення. Наук.-досл. інфраструктура: наукові інститути з вивчення наукових проблем, інформ.-консультативні, аудиторські. організації, спец. навчальні заклади. Інститути та організації. що утворюють цю інфраструктуру, вивчають динаміку, стратегічну і тактичну поведінки підприємств, прогнозів для уряду і підприємців тощо. Крім загальної інфраструктури, що обслуговує весь простір ринкових відносин, існують часткові, що забезпечують ефективне функціонування окремих ринків. Так на ринках товарів і послуг діють підприємства оптової та роздрібної торгівлі, фірми, що забезпечують перевезення вантажів. Ринок праці обслуговують біржі праці, державні та приватні служби зайнятості, пенсійні фонди, державні центри підготовки кадрів. Функціонуючі ринки капіталу забезпечують фондові та валютні біржі, інвест. компанії, брок. контори, інвест. банки, податкові інспекції, тощо.
|