Шпаргалки! - Політекономія (КНЕУ)

108. Зайнятість та відтворення сукупної робочої сили.
Умовою реалізації та відтворення сукупної робочої сили є зайнятість. Зайнятість – це діяльність громадян, пов’язана з задоволенням особистих і суспільних потреб, яка приносить їм доход у грошовій чи іншій формі. Вона характеризується системою економічних відносин з приводу забезпечення громадян робочими місцями та визначення форм участі в суспільному господарстві з метою одержання засобів для існування.
Важливу роль у формуванні структури і зайнятості сукупного працівника відіграє ринок робочої сили.
Саме завдяки зайнятості розвивається та відтворюється сукупна робоча сила, адже без реальних місць працевлаштування люди не мають стимулу до подальшого розвитку та удосконалення своїх можливостей та здібностей.

109. Причини неповної зайнятості. Види і форми безробіття.
Особливе місце в системі функціонування сукупного працівника має безробіття. Воно має свої різновиди. Приховане безробіття має місце, якщо кількість працівників на виробничих дільницях перевищує об’єктивно необхідну. Наслідками цього є низька якість продукції, падіння дисципліни праці, зниження реальної заробітної платні. Для суспільства небезпечним є не саме безробіття, а відсутність механізму його регулювання, надійного захисту безробітних. Безробіття характеризується двома показниками: рівнем та тривалістю.
Розрізняють природне та вимушене безробіття. Природне безробіття є добровільним і фрикційним. Добровільне безробіття виникає внаслідок того, що робітники не хочуть працювати за пропоновану їм плату, але стали б до роботи, якби вона була вищою. Фрикційне безробіття пов’язане з постійним рухом населення з одного регіону в інший, зі зміною професій. Для нього характерний стан пошуку або чекання роботи в недалекому майбутньому.
Вимушене безробіття зумовлене перепадами ринкової кон'юнктури і різниться своєю тривалістю. Якщо людина не може знайти роботу більше року, безробіття вважається довгостроковим. Воно перехоить у так зване застійне безробіття, наслідком якого є втрата трудових навичок.
Вимушене безробіття буває сезонне ( виникає внаслідок сезонної праці в деяких галузях), технологічне ( пов’язане з ліквідацією робочого місця внаслідок модернізації) та конверсійне ( пов’язане з скороченням галузей ВПК та перекваліфікуванням).
Конверсійне та технологічне безро-біття є проявом структурного безробіття.
Також розрізняють циклічне безробіття, зумовлене економічною кризою, спадом виробництва.

110. Проблеми повної зайнятості в умовах ринкової економіки.
В умовах ринкової економіки зиінюються погляди на так званий принцип загальності праці. Ринкові відносини передбачають вільний вибір людиною професії та місця роботи. За цих умов по-новому постає проблема повної зайнятості та її ефективності.
Повна зайнятість є важливим фактором соціального захисту населення в трудовій сфері. Повна зайнятість передбачає використання всіх придатних для цього ресурсів та характеризується достатністю робочих місць для тих, хто потребує оплачуваної роботи, тобто має бути забезпечена зайнятість усіх, хто бажає і здатний працювати. Повна зайнятість є не лише соціальною гарантією, а й основою високоефективного використання трудового потенціалу суспільства. Проте сама по собі вона не є свідченням рівня організації зайнятості, доцільності та розумності її параметрів.

111. Фактори розширеного відтворення робочої сили. Роль держави у відтворенні робочої сили.
Взагалі, розширене відтворення – це відновлення виробництва в кожному наступному циклі у зростаючому масштабі щодо кількості та якості виготовленого продукту.
Розширене відтворення робочої сили проявляється у відновлення робочої сили в процесі виробництва та умовах зайнятості. Провідну роль тут відіграє держава, адже саме вона проводить політику регулювання зайнятості, контролює ринок праці та намагаєтьмя зменшити негативні наслідки безробіття, розробляючи відповідні заходи та міри. Держава намагається забезпечувати такі умови, при яких при кожному подальшому циклі розвитку покращувались умови відновлення робочої сили – умови праці, збільшенні продуктивності праці, надання нових робочих місць тощо.

112. Проблеми зайнятості та відтворення робочої сили в Україні.
Формування ринку робочої сили в Україні відображає загальносвітові тенденції розвитку цього процесу. Ускладнюють ситуацію аномальний сплеск міграційних процесів як наслідок загострення міжнаціональних відносин; конверсія, скорочення армії тощо. Загроза безробіття пов’язана не з кризою надвиро-бництва, вичерпанням місткості ринку, а з сучасною кризою невиробнитцва, неузгодженістю процесів вивільнення, перерозподілу та працевлаштування робітників, тобто з глибокими деформа-ціями, що мали місце в попередній економічній системі.
Суспільне виробництво України перенасичене робочою силою. Це означає, що з кожним роком процеси вивільнення робочої сили торкатимуться все більшого числа людей.

113. Госп. механізм. Суть та елементи Держава почала набагато активніше впливати на розвиток національної економіки. У зв’язку з цим змінився господарчий механізм, організаційні форми діяльності та економічні зв’язки між господарюючими суб’єктами. Планові методи господарювання отримують подальший розвиток в рамках окремих фірм у вигляді маркетингової системи управління. В той же час на макрорівні розвиток планових методів пов’язаний з державним регулюванням економіки. Планомірність виступає як засіб активного пристосування до потреб ринку. В результаті і економічні завдання розвитку отримують нове вирішення.
Державні галузеві та загальнонаціональні програми також справляють істотний вплив на обсяг та структуру вироблюваних товарів та послуг, забезпечуюючи їх більшу відповідність суспільним потребам, що змінюються.
Завдання використання ресурсів вирішується в рамках великих компаній на основі стратегічного планування.
В той же час великі фірми турбуються про своїх працівників, намагаючись активізувати працю персоналу, збільшити продуктивність праці, скоротити втрати робочого часу та укріпити конкурентоздатність фірми.

114. Державне регулювання суспі-льного відтворення та його форми.
Державне регулювання виконує функцію створення та розвитку соціально-економічної інфраструктури, яка полягає у забезпеченні життєдіяльності галузей, які створюють загальні умови для функціонування економіки, сприяють суспільному відтворенню. Виконуючи функції централізованого регулювання, держава надає своїм заходам загального характеру. Всі вони однаковою мірою стосуються кожного з суб’єктів впливу. Планомірність необхідна для підтримання процесу відтворення у загальнонаціональному мсштабі. Непрямі методи регулювання – фінансові та кредитні важелі, податки субсидії, зовнішньоекономічні та валютні заходи. Основні форми державного регулювання:
- короткострокове або емпіричне державне регулювання – комплекс антикризових та антициклічних заходів держави, спрямованих на пом’якшення наслідків економічної кризи.
- Довгострокове державне регулювання – економічне програмування. Сьогодні це найбільш поширена і розвинена форма державного втручання в економічні та соціальні процеси, впливу на процес відтворення. Розрізняють кон'юнктурне (спрямоване на регулювання процесу відтворення через маніпулювання госп кон’юктурою) та структурне програмування (форма економічного регулювання – науково обгрунтовані плани економічного та соціального розвитку).
- Директивне планування – владні структури визначають економічні потреби та забезпечують реалізацію планів.

115. Необхідність і сутність фінансів. Державні фінанси.
Фінанси – це економічні відносини або між людьми в суспільстві, або між державою та суспільством, виражені через гроші.
Фінанси асоціюються з тими проце-сами суспільного життя, які обов’язково супроводжуються рухом грошових коштів:
- розподіл прибутку;
- формування фондів внутрішньогосподарського призначення на підприємстві;
- перерахування податкових платежів до бюджету;
- внесення коштів у благочинні фонди та інші позабюджетні фонди тощо.
Фінанси виражають реально існуючі в суспільстві виробничі відносини і виступають в якості економічної категорії. Завдяки фінансам здійснюються багатоманітні процеси перерозподілу вартості суспільного продукту у всіх структурних підрозділах економіки, в галузях матеріального виробництва та невиробничої сфери.
Розподіл та перерозподіл вартості за допомогою фінансів обов’язково супроводжується рухом грошових коштів, які приймають специфічну форму фінансових ресурсів.
Державний бюджет – утверджений в законодавчому порядку план доходів та витрат держави, складений на рік.
Цільові та спеціальні фонди – пенсійний, зайнятості, ліквідації наслідків лих тощо.

116. Фіскальна політика. Способи збалансування державного бюджету. Фіскальні методи регулювання виробництва.
Фіскальна або фінансова політика держави є складовою частиною грошової політики держави. Фіскальна – це бюджетна політика, політика регулювання сукупного попиту шляхом зміни витрат з доходів бюджету.
Фіскальна політика через державні витрати та доходи регулює сукупний попит з метою впливу на інфляцію, безробіття та інші економічні процеси.
Основні важелі фіскального механізму – податки, державні витрати, дефіцит бюджету, державні закупівлі, соціальні витрати, державні програми в бюджеті.
Автоматичний фіскальний механізм – співвідношення доходів споживання та накопичень, він здатен забезпечити відносну стабілізацію на основі циклічних коливань економічного розвитку.
Фіскальна політика не може дати стабілізації економіки співвідношення попиту та пропозиції, стійкого грошового обігу, високої зайнятості, відсутності інфляції тощо без дії автоматичного фіскального механізму.
Фіскальна політика – частина грошової політики держави, бюджетна політика, яка дає можливість регулювати сукупний попит та пропозицію, впливає на грошовий обіг.
По своїй економічній сутності держа-вний бюджет – це грошові відносини, що виникають у держави з ФО та ЮО з приводу розподілу національного доходу. Бюджетне планування та балансування як важливий елемент фінансової політики держави своїм змістом відображає процес формування та використання загальної сукупності фінансових ресурсів держави та її окремих адміністративно- теріторіальних одиниць.

117. Механізм грошово-кредитного регулювання. Вплив грошово-кредитної політики на рівень суспільного виробництва.
В практичній діяльності кредитно-грошова політика може бути спрямована або на стимулювання грошової емісії та кредиту, або на стимулювання і обмеження їх. В умовах падіння виробництва та зайнятості провадиться політика кредитної експансії, спрямована на пожвавлення економічної кон'юнктури. В умовах економічного піднесення з метою запобігання надвиробництву політику кредитної рестрикції.
Методи кредитно-грошової політики поділяють на дві групи: загальні та селективні. Загальні методи – облікова політика, продаж цінних паперів комерційними банками центральному банку, операції центрального банку на відкритому ринку, регулювання норм бов’язкових резервів.
Селективні методи – контроль за окремими видами кредитів, регулювання ризику і ліквідності банківських операцій.

118=120. Економічна система капіталізму вільної конкуренції, суть і основні ознаки.
Особливою рисою цієї економічної системи є: приватна власність на інвестиційні ресурси; ринковий механізм регулювання макроекономічної діяльності, заснований на вільній конкуренції; наявність великої кількості самостійно діючим покупців та продавців кожного продукту та товару.
Важливою тут є особиста свобода всіх учасників економічної діяльності.
Вирішальною умовою економічного прогресу стала свобода підприємницької діяльності тих, хто мав капітал. Було досягнуто нового рівня розвитку “людського фактору”, головної виробничої сили суспільства.
Фундаментальні завдання економічного розвитку вирішувались через ціни та ринок. Коливання цін, їх більш низький або більш високий рівень слугують індикаторами суспільних потреб.
Підприємці прагнуть отримати все більший доход, економно використовувати природні, трудові та інвестиційні ресурси та максимально широко реалізовувати такий курс, як свої творчі та організаційні здібності у вибраній ними сфері діяльності.

119. Фактори підвищення прод праці Продуктивність праці може бути підвищена різноманітними шляхами. Перш за все, за умови поліпшення умов праці. По-друге, необхідне зацікавлення працівників у вигляді матеріальних або нематеріальних благ. По-третє, продуктивність праці підвищується з розвитком технологій та засобів виробництва. По-четверте, адекватна заробітна плата є підставою для працівників підвищувати продуктивність свої праці.

122. Концентрація і централізація виробництва та капіталу. Виникнення монополій та їх форми.
В основу виникнення монополій покладено об’єктивний процес розвитку продуктивних сил. Становлення розвинутої підприємницької економічної системи вимагало адекватної виробничої бази. З розвитком техніки, в свою чергу, прискорювався процес витіснення дрібних підприємств. З часом настав період, коли розвиток концентрації та централізації капіталу і виробництва на основі вільної конкуренції спричинив якісні перетворення у господарській системі. Основна частина суспільного виробництва виЯвился зосередженою на небагатьох великих підприємствах, конкуренція між якими мала руйнівний характер та загрожувала значними негативними наслідками. Щоб запобігти руйнівним силам конкуренції, великі підприємтсва почади групуватись, утворюючи монополістичні об’єднання. На зміну вільній конкуренції прийшла монополія.
Форми монополій:
- Білатеральна;
- Обмежена;
- Чиста монополія.

123 Фінансово-монополістичний капітал і його суть. капітал – це грошові та матеріальні кошти, які використовуються в суспільносу виробництві з метою отримання прибутку.
З розвитком інтернаціоналізації економічного життя почали формуватись різноманітні монополії, в тому числі і фінансові. Вони почали активно впливати на розвиток економічних відносин в усьому світі. На долю фінансово-монополістичного капіталу приходиться майже 70 відсотків усіх капіталовкладень та всіх фінансових операцій світу.

124 Суть і ознаки змішаної економічної системи. Приватний, акціонерний і державний сектори економіки. Невизначеність шляхів подальшого політичного та економічного розвитку є основною причиною відсутності у багатьох країн чітко окреслених схем входження до регіональних і світових господарських структур. Національна економіка кожної з країн має істотні відмінності у своїй структурі, співвідношенні матеріальних, трудових та фінансових ресурсів, потенційних можливостях до саморозвитку й включення у загальносвітові та регіональні господарські процеси. Загальною особливістю цих країн є перехідний характер економічних процесів у народному господарстві. При цьому чітко проглядається багатоплановість перехідного стану: водночас відбувають-ся формування національного господарства, побудова ринкової економіки й спроби адаптуватись до світових та регіональних економічних структур.
Взагалі всі країни відносяться до змішаної економіки. Вона характеризується різноманітністю форм власності та господарювання, якісними зрушеннями у відносинах приватної власності, конкурентному механізмі, значною економічною роллю держави, прогнозуванням соціально-економічних процесів тощо. Криза адміністративно-командної економіки спричинила невідкладне завдання створення нового господарчого механізму, що забезпечує ефективність використання усіх природно-господарських ресурсів, зміцнення НТП, відродження господарської ініціативи і заповзятливості. Такий механізм припускає строгу і чітку персоніфікацію виробничо-господарських ресурсів, основна маса об'єктів державної власності повинна бути приватизована. На цій основі повинна бути створена ринкова економіка.
Перехідними ми називаємо такі економіки, які перебувають у процесі великомасштабних змін, що ведуть до іншої, стабільної економіки. Перехід має визначену кінцеву мету – ринкову економіку та парламентську демократію.

125. Методи державного регулювання змішаної економіки.
Державне регулювання виконує функцію створення та розвитку соціально-економічної інфраструктури, яка полягає у забезпеченні життєдіяльності галузей, які створюють загальні умови для функціонування економіки, сприяють суспільному відтворенню. Виконуючи функції централізованого регулювання, держава надає своїм заходам загального характеру. Всі вони однаковою мірою стосуються кожного з суб’єктів впливу. Планомірність необхідна для підтримання процесу відтворення у загальнонаціональному масштабі. Непрямі методи регулювання – фінансові та кредитні важелі, податки субсидії, зовнішньоекономічні та валютні заходи. Основні форми державного регулювання:
- короткострокове або емпіричне державне регулювання – комплекс антикризових та антициклічних заходів держави, спрямованих на пом’якшення наслідків економічної кризи.
- Довгострокове державне регулювання – економічне програмування. Сьогодні це найбільш поширена і розвинена форма державного втручання в економічні та соціальні процеси, впливу на процес відтворення. Розрізняють кон'юнктурне (спрямоване на регулювання процесу відтворення через маніпулювання госп кон'єктурою) та структурне програмування (форма економічного регулювання – науково обгрунтовані плани економічного та соціального розвитку).
- Директивне планування – владні структури визначають економічні потреби та забезпечують реалізацію планів.
Зайнятість населення має забезпечуватись шляхом проведення активной соціально-економічної політики, спрямованої на задоволення потреб працівників.
Заходи та методи:
- інвестиційні та податкові заходи, спрямовані на раціональне розміщення продуктивних сил;
- забезпечення прав та інтересів працівників через удосконалення законодавства про зайнятість населення та працю, створення сприятливих умов на виробництві;
- проведення аналітичних та науковних досліджень економічної структури та прогнозування змін у якості та розподілі робочої сили;
- регулювання зовнішньоекономічної діяльності в частині залучення іноземної робочої сили;
- сприяння створенню додаткових робочих місць, а також поліпшенню умов праці в суспільному виробництві.