Статистика
Онлайн всього: 4 Гостей: 4 Користувачів: 0
|
 |
Шпаргалки! - Політекономія (КНЕУ) |
|
Пошук по сайту
Пошук по сайту |
Головна » Шпаргалки! - Політекономія (КНЕУ)
89. Механізм функціонування соціалістичної адміністративно-командної економіки. На межі 80—90-х років майже в усіх соціалістичних країнах змінився політичний устрій. Для суспільних сил, що прийшли до влади, постало завдання проведення глибоких економічних реформ. Суть їх полягала у трансформації адміністративно-командних національних економік у ринкові. сімдесят років у Радянському Союзі сформувалась і функціонувала адміністративно-командна економіка. Ця система базувалась на засадах марксистських ідей соціалізму як першої фази комунізму. К. Маркс та його послідовники вважали, що капіталістична система на певному етапі перестає бути прогресивною, тобто втрачає внутрішні стимули для подальшого розвитку. Головну причину вони вбачали у приватній власності, яка зумовлює стихійний розвиток виробництва, загострює суперечності між працею і капіталом, породжує періодичні економічні кризи тощо. Оскільки все це не сприяє підвищенню ефективності суспільного виробництва, то на зміну капіталізму має прийти новий економічний лад — на їх думку, соціалізм. Соціалістичне виробництво, за Марксом, має грунтуватись на суспільній власності на засоби виробництва, централізованому плануванні, розподілі за кількістю та якістю праці та різнобічному розвитку людини. У такому суспільстві не буде експлуатації людини людиною, пануватиме соціальна справедливість. Соціалістична теорія доводила, що соціалізм, який прийде на зміну капіталізму, позбудеться соціально-економічних недоліків та антагонізмів останнього. Але з часом, особливо у 70—80-х роках, динаміка прогресу істотно уповільнилася: зменшилися темпи економічного зростання; стало відчутним відставання від розвинутих країн у рівні та якості життя людей; посилювались деформації всього відтворювального процесу в суспільстві.
Основні причини негативних соціально-економічних явищ були очевидними. Вони крилися в самій адміністративно-командній сис-темі: тотальному одержавленні власності на засоби та умови вироб-ництва, абсолютизації централізованого планування, обмеженні то-варно-грошових відносин і витратному ціноутворенні, наявності елементів зрівнялівки в оплаті праці, глибоких диспропорціях сус-пільного виробництва і хронічному дефіциті, пануванні бюрократи-зованих відносин і залежності економіки від ідеології та політики.
Таким чином, адміністративно-командна система містила «тугий Гордіїв вузол» соціально-економічних суперечностей, які суттєво гальмували зростання ефективності всього суспільного виробництва. Найбільш загальні та очевидні з них такі. Це суперечність, по-перше, між формально загальнонародною власністю і реальним правом розпорядження нею партійно-державним апаратом. По-друге, між необхідністю своєчасного і повного задоволення платоспроможних потреб виробників і споживачів, з одного боку, та централізованим розподілом (виділенням фондів) ресурсів та благ — з іншого. По-третє, між необхідністю господарювання на підставі не лише прямого, а й зворотного зв'язку та політично-волюнтаристським підходом до розв'язання економічних проблем. По-четверте, між нагальною проблемою стимулювати високоякісну працю та переважно зрівняльним розподілом благ за її результатами. Розв'язання всього комплексу суперечностей об'єктивно потребує переходу до іншої, нової системи господарювання.
90. Зміст перехідної економіки: загальне і особливе. Об”єктивні чинник перехідного стану. Час від початку реформування попередньої економіки до формування стійких та ефективних ринкових відносин називають перехідним періодом. Економіка цього періоду зазвичай має назву перехідної'.
За своєю сутністю вона являє собою такий стан розвитку економіки, коли у цей конкретний історичний момент суспільство (країна) переходить від однієї цілісної системи до іншої. Головна мета такого розвитку — не просто формування ринку. Ринкова економіка виступає лише як засіб досягнення ефективнішої економічної системи. Досвід провідних країн світу стверджує, що такою системою, яка забезпечує високу ефективність господарювання, динамічний розвиток і високу якість життя, є соціально орієнтована ринкова економіка, тобто змішана. Остання, як відомо, характеризується активною участю держави в підтримці балансу між ринковою ефективністю і соціальною справедливістю та стабільністю. Тому завершення формування основ соціальної ринкової економіки — кінцева мета ринкової трансформації у постсоціалістичних країнах.
Природно, що економічна трансформація є органічною скла-довою глибоких принципових змін у суспільстві — в політичному, державно-адміністративному устрої, а також в ідеології, внутрішній та зовнішній політиці. Така постсоціалістична трансформація відбувається в країнах СНД, Східної і Центральної Європи та БалтіЇ.
У навчальній літературі також розрізняють посттоталітарну трансформацію — це кардинальні реформи в Китаї та В'єтнамі, де передбачається розширення ринкових відносин при збереженні влади комуністичних партій та інших суспільно-політичних атрибутів соціалізму.
В цілому особливість і складність такого переходу зумовлена тим, що переплітаються генетичне різнорідні (соціальні та економічні) елементи і відносини. З цього випливає як «заплутаність» самих відносин, так і складність їх дослідження. Це, по-перше. По-друге, перехідний стан будь-якого процесу, явища, в тому числі й економіки, характеризується постійними змінами, рухом, оновлен-ням і розвитком. Разом з тим це такий момент (етап), коли старе ще не відійшло, не зникло, а нове ще не утвердилося повністю.
Таким чином, перехідна економіка характеризує проміжний стан суспільства, переламну епоху економічних, соціально-політичних перетворень. Звідси — особливий характер перехідної економіки, що відрізняє її від так званої звичайної, тобто усталеної, цілісної, ринкової, адміністративно-командної чи змішаної економіки. Слід наголосити й на тому діалектичному принципі, що всі зміни в перехідній економіці є змінами розвитку, тоді як зміни у цілісній економічній системі випливають з безпосереднього її функціонування та вдосконалення.
Динаміка прогресу істотно уповільнилася: зменшилися темпи економічного зростання; стало відчутним відставання від розвинутих країн у рівні та якості життя людей; посилювались деформації всього відтворю-вального процесу в суспільстві. Адміністративно-командна система містила «тугий Гордіїв вузол» соціально-економічних суперечностей, які суттєво гальмували зростання ефективності всього суспільного виробництва. Найбільш загальні та очевидні з них такі. Це суперечність, по-перше, між формально загальнонародною власністю і реальним правом розпорядження нею партійно-державним апаратом. По-друге, між необхідністю своєчасного і повного задоволення платоспроможних потреб виробників і споживачів, з одного боку, та централізованим розподілом (виділенням фондів) ресурсів та благ — з іншого. По-третє, між необхідністю господарювання на підставі не лише прямого, а й зворотного зв'язку та політично-волюнтаристським підходом до розв'язання економічних проблем. По-четверте, між нагальною проблемою стимулювати високоякісну працю та переважно зрівняльним розподілом благ за її результатами. Розв'язання всього комплексу суперечностей об'єктивно потребує переходу до іншої, нової системи господарювання.
91. Встановлення різних форм власності в перехідній економіці. Перехідний стан до ринкової економіки означає наявність підприємств різноманітних форм власності : державних, колективних, змішаних, спільних, індивідуальних. Державна форма власності при нерозвиненій демократії приховує в собі можливість появи під вивіскою загальнонародної власності елементів корпоративного привласнення. Потрібне передбачення переходу від монополії держави на привласнення засобів виробництва, результатів виробництва та управління ним до різноманітних форм власності. Цей перехід ґрунтується на самостійності господарювання підприємств та широкому роздержавленні власності та приватизації. Роздержавлення власності означає перетворення державних підприємств у такі, що засновані на інших, недержавних формах власності. Приватизація – це процес придбання громадянами у власність усіх або частини акцій акціонерних, інших господарських товариств, а також підприємців, заснованих на змішаній або колективній власності. У західній економічній літературі, а в останні роки й у працях окремих вітчизняних економістів, визнається поділ економічних інтересів лише на суспільні та приватні, а колективні інтереси інколи розглядають як форму вияву приватних економічних інтересів. Щодо думки ба-гатьох західних учених, то вона відображає реалії не сьогодення, а приблизно 200-річної давності, коли в економічній системі капіталізму тих часів існували переважно лише дві форми власності, а колективна (в той час вона була представлена акціонерними компаніями) була винятком. У той період у багатьох країнах були прийняті конституції, в яких зафіксовано існування лише двох форм власності. Нині таке твердження перетворилося на стереотип, оскільки кожна крупна і навіть середня за розмірами компанія існує у формі акціонерних товариств, які є колективними підприємствами, а властива їм форма власності — також колективна. Колективна власність — пріоритетна форма транс-формаційних процесів. В межах акціонерної (а отже колективної) власності колективні економічні інтереси поєднуються з індивідуальними (приватними), тобто колективна власність — з приватною. Остання представлена акціями в руках окремих осіб.
Проте домінуючим економічним інтересом залишається колективний, оскільки величина дивіденду на кожну акцію залежить насамперед від результатів колективної праці на підприємствах. Колективний характер праці на сучасних колективних і народних підприємствах майже ніхто з науковців не заперечує. Якщо бути послідовним у своїх твердженнях, то слід визнати, що колективному характеру праці повинна відповідати колективна форма власності. Така вимога випливає із закону єдності праці та власності.
Акціонерна форма власності лише частково змінює природу приватної капіталістичної власності. Це означає появу нової якості в межах єдиної сутності, внаслідок чого ця сутність певною мірою модифікується. Якби цього не сталося, то колективна капіталістична власність не могла б забезпечити прогрес продуктивних сил. Адже цю роль вже неспроможна була виконувати індивідуальна капіталістична власність, що й стало головною причиною виникнення нової, розвинутішої форми капіталістичної власності.
Інтегрувати інтереси сусп-ва можеть лише колективна та державна (не бюрократична, а суспільна) форми власності. Приватна власність в сучасних умовах неспроможна забезпечити розвиток науки, базових, наукомістких галузей промисловості, освоєння космічного простору, атомної та ядерної енергетики, освіти у загальнонаціональному масштабі, культури, захист навколишнього середовища та інших важливих загальнонаціональних проблем.
92. Закономірності та особливості розвитку перехідної економіки Серед надзвичайного комплексу змін у постсоціалістичних країнах, що відбуваеться при становленні ринкових відносин, деякі з них носять неминучий характер, тому в літературі їх розглядають як закономірності. Серед них виокремлюють: втрату державою фун. одноособового розпорядження економічними ресурсами; бюджетну кризу; трансформаційний спад. 1-ша закономірність - втрата державою фун. одноособового розпорядження економічними ресурсами – свідчить про те, що держава перестае бути единим, всесильним розпорядником усіх матеріальних ресурсів і втрачае монопольну владу на прийняття економічних рішень. Це виявляеться в таких основних аспектах: 1.ринкове реформування призводить до такого становища, за якого держава, як джерело господарського законодавства, згідно з установленними нею самою законами. Після прийняття законодавчого акту ним мають керуватись всі держ.органи, підприємства, та інші суб’екти ринку. 2. зміна економічного статусу держави передбачае формування нових інструментів її впливу на господарське життя в країні. Йдеться про її можливість ефективно впливати на поведінку всіеї маси суб’ектів ринку за допомогою грошових, кредитних, валютних, податкових та інших фінансових регуляторів. 3. для держ.виникає необхідність компенсації провалів(фіаско) ”народжуваних” ринкових відносин, що змушує її займатися традиційно успадкованими від колишньої системи деякими виробничими фун., а також фінансувати соціальну сферу, фундаментальну науку, охорону навколишнього середовища тощо.
2-га закономірність перехідної економіки – це бюджетна криза що тісно пов’язана зі зміною стану держави в економіці.
3-тя закономірність перехідного періоду – це трансформаційний спад. Він пов’язаний з глибокою економічною кризою, яка зумовлюеться кризою координацій і дій між економ.суб’ектами. це пояснюеться тим, що попередні дерективно-планові механізми координації господарської діяльності вже були розвалені, а нові, ринкові, навіть у поєднанні з державним регулюванням, - ще слабі або відсутні взагалі. Трансформаційний спад і бюджетна криза поглиблювались також через некомплексність та половинчатість ринкових заходів, що знижували їх ефективність.
93. Особливості економічних відносин при переході до ринкової економіки. Для перехідної економіки характерні такі специфічні риси. 1. Наявність у ній перехідних економічних форм, в чому власно і виявляється одночасне співіснування елементів господарювання змінювальної і змінюючої систем, тобто поєднання старого і нового. Самі ці форми є перехідними оскільки не можуть бути кінцевою метою розвитку. Вони були, є і будуть засобом її досягнення і займають проміжне становище між командно-адміністративною і змішаною системою.
Квінтесенцією боротьби між сусп. і приватною формами власності є процеси роздержавлення і приватизації та глибоке розшарування українського суспільства. 2. перехідна економіка історична, оскільки вона має обмежений характер у часі: від демонтажу командної сис-ми і до початку функ-ня змішаної. Історизм переходу полягає і в тому, що він відбувається в конкретній країні (Польщі, Росії, Україні) 3. Перехідна економіка нестабільна і нестійка. Внутрішньо не стійкий характер її зумовлюється постійним пошуком, апробацією нових економічних форм, які були б динамічнішими та ефективнішими. У ній нема певного стрижня, який би автоматично генерував відновлення. Одночасно будь-які економічні відносини досить чітко виявляють свою суперечливість та швидко вичерпують свій діючий потенціал тощо. 4. Альтернативний характер розвитку перехідної ек-ки. Це означає, що її підсумки і результати можуть бути різними. На це впливає і співвідношення соц-політ. сил, що виступають за підтримку тих чи інших форм, методів ринкових перетворень економіки. Боротьба між ними не гарантує наперед визначеного результату. За умов ринкової трансформації перед Україною постає проблема істотної корекції реформ і надання цьому прогресу цивілізованого хар-ру. Відокремлюючи риси перехідної ек-ки не слід забувати і про те, як взагалі функціонує економіка. Одна з аксіом екон. теорії постулює: економічні закони діють у формі тенденції. Це знаходить свій вияв у енергійності економічного розвитку, що ігнорувати в перехідній економіці не припустимо. Уся сутність енергійності полягає у забезпеченні спадкоємності перехідної економіки із висхідним станом і забезпеченням плавної її трансформації, еволюції в цілісно нову, вдосконалюючи сис-му. Перехідні процеси можуть різнитися залежно від того, чи вони є цілеспрямованими і керованими з боку сус-ва, чи стихійними, або стрибкоподібними.
94. Необхідність ринкової трансформації економіки України.
Про те, що ринок у країнах СНД у т.ч. в Україні, почав формуватись на недостатньо розвинутій для цього базі неодноразово зазначалося в економічній літ-рі. Про це наголошував академік НАНУ Пахомов. Він підкреслював, що загальною умовою формування дієздатності ринкової економіки в У. є здійснення державою цілеспрямованих заходів з метою забезпечення конкурентно-сприятливого середовища для різних суб’єктів господарювання.
Основні серед них:
-програми демонополізації державного сектора економіки як однієї з констатуючих умов переходу до ринку.
-структурні зрушення в народному господарстві з орієнтацією на споживача і пріоритетний розвиток прогресивних виробництв з новітніми технологіями.
-переформування вищих ешелонів економічної влади з метою подолання командних методів в управління економікою.
-формування інфраструктури ринкової системи, яка має працювати на відновлення, розвиток і вдосконалення господарських зв’язків.
-оздоровлення грошей та фінансів – незамінних регуляторів ринкових. відносин.
-широку комп’ютеризацію економіки, що створить можливості масового свідомого включення в ринкову ситуацію всіх суб’єктів товарно-грошових відносин.
-формування соціальних захисних механізмів, які виключають нецивілізовані форми грабунку та зубожіння основної маси населення. З одного боку, в бідному сус-ві цивілізованого ринку бути не може, а з іншого – важливо створити в людей психологічно прийнятне ставлення до ринку.
95.Світове господарство: його суть та структура.
Об’єктивною основою формування світового господарства є суп-ний поділ праці, який “перетнув” рамки національних господарств і перетворив економіки більшості країн в ланцюги єдиного світового відтворювального процесу. Економічна взаємодія на світовому рівні здійснюється і в сфері обігу, і в сфері безпосередньго виробництва як у формі обміну товарами і послугами, так і у вигляді виробничої кооперації на основі руху капіталів. Це свідчення того, що відбувалась і продовжується нині інтернаціоналізація господарського життя.
Світове господарство становить собою сукупність національних економік окремих країн, які беруть участь у міжнародному поділу праці та економічних зв’зках між ними. Світове господарство – це система національних господарств окремих країн, об’єднаних міжнар.поділом праці, торгово-виробничими, фінансовими та науково технічними зв’язками. У загальному вигляді дане господарство включає 2 складові: національні господарства та між нар.економ.зв’зки між країнами партнерами. При детальнішому аналізі виокремлюють такі елементи структури світового голсподарства: світовий ринок товарів і послуг; робочої сили; міжнар. фінансову систему; міжнар .кредитно-фінансову систему.
96. Міжнародний поділ, праці міжнародні економічні відносини. МПП-спеціалізація країн (їх господарюючих суб”єктів) на виробництві певних продуктів і послуг з метою їх збуту за межами національного ринку, тобто ів інших країнах. Це вищий ступінь розвитку суспільного поділу праці, що виходить за національні рамки окремих держав.
МПП- складна, багаторівнева сис-ма міжнародної спеціалізації, що постійно розвивається і наповнюється новим змістом на кожному етапі суспільного розвитку. Зворотною стороною цієї спеціалізації є міжнародне кооперування. Поглиблення цих процесів зрештою призводить до зростання суспільної продуктивності праці та економії робочого часу.
Нині майже неможливо знайти велику галузь національного виробництва, яка б не залежала від міжнародних умов виробництва. Сфера МПП безпосередньо охоплює всі структурні складові суспільного поділу праці: міжгалузевий-промисловість, с/г, будівництво; частковий-між виробництвами цих галузей; одиничний-предметна, по детальна, технологічна міжнародна спеціалізація та кооперування. Поділ праці на міжнаціональному рівні поглиблюється і знаходить більшу перспективність, ніж усередині окремої країни. Територіально і функціонально така спеціалізація проявляється на рівні окремих країн, їх груп або регіонів світу, що свідчить в цілому про подальший процес глобалізації системи виробництв, а відповідно і економічних міжнародних зв”язків.
Якісні глибокі зміни у розвитку МПП сталися за останні роки. Вони зумовленні новим етапом НТР. Їх загальний зміст можна звести до таких нових процесів у МПП:
-приорітетного значення набули спеціалізація і кооперування виробництва наукомісткої продукції, прогресивні технології, нові види виробничих матеріалів.
-фундаментальні зміни відбулися у МПП у результаті всебічного розвитку процесу спеціалізації у сфері науково-технічних знань та інформації – поява автоматизованих систем її обробки, зберігання і передачі, що зумовлено розвитком мікропроцесорних, електронних технологій.
-істотну роль у поглибленні МПП відіграє і процес інтернаціоналізації сфери послуг та світової інфраструктури, прогресивні зміни як в її традиційних елементах так і у мережах сучасних комунікацій.
97.Міжнародна економічна інтеграція.
Економ.інтеграція – це комплексний процес добровільної взаємодії, зближення і переплетіння національних економік суверенних країн. Інакше кажучи, така інтеграція є широким міждержавним об’єднанням, яке функціонує згідно зі спеціальними угодами і має певну організаційну стуктуру. У рамках такого об’єднання на території країн-учасниць розгортаються визначені види господарської діяльності на особливих пільгових умовах порівняно з іншими країнами. Розвиток міжнародних інтеграційних процесів відбувається як на мікро-, так і макрорівні.Основні цілі та переваги економічної інтеграції:
-це використання країнами-учасницями переваг масштабності, що полягають у збільшенні розмірів ринку, скороченні витрат і т.п.
-формування сприятливого зовнішньополітичного середовища.
-інтеграційне економічне співробітництво відкриває національним виробникам широкий доступ до різного роду ресурсів: матеріальних, трудових, фінансових і новітніх технологій у масштабах усього інтеграційного об’єднання, що уможливлює значне збільшення випуску продукції з розрахунком на місткіший ринок.
-інтеграційна взаємодія країн у регіональних межах створює привілейовані умови умови для фірм і країн, що входять до данного угрупування, захищаючи їх певною мірою від конкуренції з боку третіх суб”єктів господарювання.
-економічне зближення країн дає змогу їм спільно вирішувати гострі соціальні проблеми щодо стабілізації ситуації на ринку праці та різних форм соціального забезпечення населення.
97.Міжнародна економічна інтеграція.
Економічна інтеграція — це комплексний процес добровільної взаємодії, зближення і переплетіння національних економік суверенних країн. Інакше кажучи, така інтеграція є широким міждержавним об'єднанням, яке функціонує згідно зі спеціальними угодами і має певну організаційну структуру. У рамках такого об'єднання на території країн-учасниць розгортаються визначені види господарської діяльності на особливих пільгових умовах порівняно з іншими країнами.
|
|
|
