Статистика
Онлайн всього: 9 Гостей: 9 Користувачів: 0
|
 |
Шпаргалки! - Політекономія (КНЕУ) |
|
Пошук по сайту
Пошук по сайту |
Головна » Шпаргалки! - Політекономія (КНЕУ)
23. Тенденції розвитку відносин власності.
З точки зору розвитку відносин власності у світі є 2 тенденції: інтеграції і деінтеграції. Інтеграція: 1.Утворення міжнародних форм власності і форм господарювання (ТНК). 2.Утворення міждержавних форм власності. 3. Корпоративна форма власності (акціонерна). Деінтеграція: 1.Сімейні або партнерські фірми. 2.Власність акціонерних підприємств розповсюджується між працівниками підприємства (кожен з робітників є акціонером). 3. Роздержавлення і приватизація. Роздержавлення може відбуватися в межах державної власності і поза її межами. В межах державної власності є такі форми роздержавлення: поява нових видів державної вл-ті (муніципальна, комунальна), оренда з правом наступного викупу, дерегуляція державних підприємств, комерцілізація державних підприємств, концесія, корпоратизація державних підприємств. Головна мета роздержавлення: Підвищення конкурентноспроможності і підвищення ефективності державних підприємств. Форма поза межами державної власності: приватизація (продаж, пільгова), створення спільних або змішаних підприємств, акціонування за участю державних підприємств, розвиток корпоративної і колективної власності на основі державної вл-ті.
24. Натуральна (традиційна) форма організації виробництва.
Історично-первинною формою виробництва було натуральне господарство. Натуральне господарство – це форма господарювання, в якій матеріальні блага та послуги створюються для власного споживання в окремих господарських одиницях. Основні риси: нерозвинуті економічні відносини, головна мета – це задоволення власних потреб, низький рівень суспільного поділу праці, замкнутий локальний характер господарювання, консерватизм, повільний розвиток продуктивних сил, безпосередній зв’язок виробництва і споживання, визначальна роль природних ресурсів, перевага ручної праці, позаекономічні методи примусу людей до праці. Суспільний поділ праці в натуральному виробництві перебуває у зародковому стані, відсутня територіальна і виробнича мобільність робочої сили; характерні примітивна техніка і технологія виробництва, малопродуктивна універсальна ручна праця; властиві прямі натуральні економічні зв’язки: виробництво – розподіл – споживання.
25.Товарне виробництво і його роль у розвитку суспільного виробництва.
На зміну натуральному господарству прийшли товарне виробництво і заснована на ньому товарна форма господарювання. Товарне виробництво – це такий тип організації економіки, при якому продукти праці виробляються для продажу на ринок. Товари виробляються з метою задоволення потреб споживачів і надходять до них через використання ринкових відносин. Звичайно, що при цьому господарюючий суб’єкт націлений на отримання вигоди. Така орієнтація виробництва зумовлює необхідність постійних економічних зв’язків між виробниками і споживачами, економічну взаємозалежність їх, яка розпочиеається з придбання засобів і предметів праці і закінчується реалізацією продукції чи послуг, та ін.
Загальною умовою виникнення, розвитку і функціонування товарного виробництва є суспільний поділ праці. На його основі виникають виробничі відносини між людьми у формі обміну продуктами праці.
Безпосередньою причиною виникнення товарного виробництва є економічна відособленість товаровиробників. Вона нероздільно пов’язана з розвитком приватної власності на засоби виробництва та економічною і юридичною свободою виробника.
Економічна відособленість товаровиробників – це таке становище, за якого вони самостійно вирішують питання господарської діяльності: що виробляти, якими засобами, які ресурси використовувати тощо. Вона передбачає самостійне розпорядження виробленою продукцією, володіння нею, її відчуження та використання відповідно до власних інтересів. Тому економічне відособлення невіддільне від власності на засоби виробництва і вироблювану продукцію. На певному ступені суспільного поділу праці економічний зв’язок різних власників неминуче виступає у товарній формі.
З економічною відособленістю товаровиробників нерозровно пов’язані еквівалентність і відплатність їх відносин. Це є однією із загальних ознак товарного виробництва і обміну.
Товарне господарство виникає також через наявність суперечності між виробництвом і споживанням, невідповідність споживної вартості вироблених благ потребам суспільства та його членів. Це вимагає обов’язкового визнання споживачами виробленої продукції апостеріорі, тобто грунтуючись на певному досвіді. Відсутність саме такого визнання фактично означає відсутність товарного господарства і товарної форми господарювання. В натуральному господарстві споживачі також користуються продуктами не лише особистої праці, а й праці своїх одноплемінників. Однак вони отримують свою частину без права відкинути її або вільно обирати іншого виробника.
Як конкретно-історичний тип організації суспільного виробництва, товарне господарство характеризується постійним рухом уперед. Товарне виробництво й обіг у своєму розвитку проходять дві стадії: нижчу – бартерне господарство, вищу – грошове господарство. В бартерному будь-який товар можна безпосередньо обміняти на будь-який інший безвикористання грошей. У грошовому існує особливий товар – гроші, який можна обміняти на будь-який інший товар, а останній – на гроші. В господарстві, заснованому на грошовому обміні, суспільні витрати нижчі, ніж там, де обмін здійснюється за допомогою бартеру.
Основні загальні ознаки товарного виробництва не залежать від специфіки економічної системи. До них належать: суспільний поділ праці; економічна відособленість виробників; еквівалентність відносин; ринковий зв’язок між виробниками і споживачами; визнання суспільного характеру праці через ринок; здійснення економічних процесів у товарно-грошових формах шляхом купівлі-продажу; Виробництво для обміну і в розрахунку на вигоду; конкуренція. Серед них також відкритість системи відносин, існування таких категорій, як товар, вартість, мінова вартість тощо, і законів товарного виробництва та обміну. Ці ознаки мають такий самий об’єктивний характер, як і товарне виробництво та обіг.
Специфіка товарного виробництва насамперед пов’язана з існуванням різних його типів. По-перше, товарне виробництво поділяється на просте і підприємницьке (тобто розвинуте, розширене). Просте товарне виробництво грунтується на особистій праці власників засобів виробництва і є вихідною формою товарного виробництва. Воно невелике за своїм обсягом, характеризується безпосереднім і добровільним поєднанням виробника з засобами виробництва, відсутністю купівлі-продажу робочої сили як товару. В товарній формі виступають лише речові фактори виробництва та готова продукція.
Просте й підприємницьке товарне виробництво має як спільні риси, так і суттєві відмінності. Спільним є те, що вони існують за умови панування приватної власності на засоби виробництва, ринкової форми зв’язку між виробниками і спожтвачами, конкуренції між товаровиробниками тощо. Відмінності полягають у тому, що при простому товарному виробництві виробник і власник засобів виробництва і продуктів праці – це одна особа, тоді як при підприємницькому виробництві виробник відокремлений від засобів виробництва і продуктів праці. В умовах простого товарного виробництва процес виробництва здійснюється на основі індивідуальної праці. Він спрямований на задоволення особистих потреб виробника і членів його сім’ї. Підприємницьке виробництво передбачає спільну працю найманих працівників заради прибутку власника господарства. Просте товарне виробництво засноване, як правило, на нескладній техніці, а підприємницьке – на великій машинній індустрії, автоматизованих системах тощо.
Сьогодні просте товарне виробництво є характерним для країн, що розвиваються. В розвинутих країнах воно має залишковий характер і виступає у вигляді дрібного товарного господарства ремісників, фермерів, роздрібних торговців та ін. Останнє набуває все більше підприємницької спрямованості як дрібний бізнес, породжений вже існуючою економічною системою.
Розрізнябть ще два типи товарного виробництва: перший – із стабільною, другий – з безперервно оновлюваною номенклатурою товарів.
26. Товар і його властивості. Товар - це продукт праці, який має дві властивості: по-перше, задовольняє певну потребу людини; по-друге, здатний обмінюватись на інші блага в певних пропорціях. Отже, цьому властиві споживна вартість і вартість. Товаром може бути як матеріальне, так і нематеріальне благо, в тому числі й послуга.
Споживна вартість – це здатність задовольняти потреби людини. Кінцевою метою будь-якого виробництва є створення споживних вартостей. Споживна вартість продукту праці безпосередньо не виражає суспільних відносин, але має історичний характер, оскільки її роль та значення змінюються залежно від змін у суспільстві. Якщо благо створюється виробником для особистого споживання, то воно має споживну вартість для самого виробника. Якщо ж внаслідок суспільного поділу праці продукт (послуга) призначається для когось іншого, то він є суспільною споживною вартістю. В умовах товарного виробництва споживна вартість – це здатність товару задовольняти потреби не самого виробника, а покупців.
Вартість, на відміну від споживної вартості, не лежить на поверхні явищ, тому з’ясування її природи як другої властивості товару є більш складним. Формою її прояву є мінова вартість, тобто кількісне співвідношення (пропорція), в якому одні споживні вартості обмінюються на інші. В найрізнорідніших товарах спільною є одна властивість: Вони – продукти праці. Прирівнювання різнорідних товарів один до одного передбачає, очевидно, їх об’єктивну рівність ще до обміну. Внутрішнім змістом товару є вартість як вкладена в товар праця – те спільне, що знаходить вираження у міновому співвідношенні товарів. Саме вартість робить їх порівнянними. Як споживні вартості товари якісно розрізняються, як вартості – мають спільну міру.
Вартість виражає відносини між товаровиробниками з приводу порівняння витрат їх праці на виробництво благ і послуг, якими вони обмінюються.
Кількісні характеристики праці, витраченої на виготовлення товару, втілюються у величині вартості товару.
Розрізняють індивідуальну і суспільно необхідну працю й відповідно індивідуальну і суспільну вартість товару.
Товаровиробники діють у різних індивідуальних і природно-кліматичних умовах. Тому на виробництво товарів одного й того самого виду, однакової маси і однакової якості витрачається різна кількість праці, що знаходить своє втілення в витратах робочого часу. Згідно з цим у товарах втілюється різна індивідуальна вартість. Робочий час, витрачений на виробництво товару окремими виробником ( підприємством), називається індивідуальним робочим часом, а вартість, створена ним, - індивідуальною вартістю.
Проте на ринку товари однакової споживної вартості оцінюються покупцями (споживачами) однією мірою, яка не збігається з індивідуальним робочим часом. Це означає, що ринок у процесі обміну враховує лише сусільну вартість. Величина її визначається не індивідуальними витратами праці, а суспільно необхідним робочим часом, тобто тим робочим часом, який визначається наявними суспільно нормальними умовами виробництва при середньому в конкретному періоді і в даному суспільстві рівні уміння й інтенсивності праці товаровиробників. Суспільно необхідний робочий час і зумовлена ним величина суспільної вартості не залишаються незмінними і залежать від продуктивної сили праці та її інтенсивності. Продуктивна сила праці визначається, в свою чергу, рівнем розвитку науки, природними здібностями, досвідом, культурою і кваліфікацією робітника, а також суспільною комбінацією виробничого процесу та природними умовами, в яких він відбувається. Величина вартості товару змінюється прямо пропорційно кількості та обернено пропорційно продуктивній силі праці.
Базовою величиною для вимірювання вартості товару є витрати простої праці (тобто без спеціальної кваліфікації), посильної кожному здоровому члену суспільства на даному етапі розвитку. Складна праця – кваліфікована, вона вимагає попередньої підготовки виробника. За одиницю складної праці створюється більша вартість, ніж за одиницю простої. Складна праця зводиться до простої через ринкові відносини.
У процесі праці людина створює споживну вартість і вартість товару. Це випливає з подвійної природи, яка створює товар. З одного боку, вона має корисний зміст і створює блага і послуги, що задовольняють ті чи інші потреби людей. Певна корисна праця є природною необхідністю існування людей незалежно від суспільних умов. З другого боку, праця кожного товаровиробника є частиною всієї суспільної праці як витрати людської робочої сили взагалі безвідносно до її конкретних форм. Перший вид – це конкретна праця, другий – абстрактна праця.
Конкретній праці властиві мета, певний характер операцій, предмет, засоби і ,нарешті, результати. Вона витрачається в доцільній, корисній формі, що характеризує її з одного якісного боку. Конкретна праця створює певну споживну вартість ( хліб, вугілля, метал, будинки, обслуговування тощо). Розрізнення споживних вартостей зумовлюється тим, що вони є результатами якісно різних видів корисної праці. Саме специфічний характер конкретної праці кожного товаровиробника і породжує її відмінність від праці іншого товаровиробника.
Другий бік праці – праця взагалі як продуктивна витрата розумових здібностей, сили мускулів тощо безвідносно до її корисної доцільної форми. Вона характеризує працю насамперед кількісно, як джерело вартості в товарному виробництві.
Якщо немає товарного виробництва, то немає й товару з його двома властивостями і відповідно немає абстрактної праці й породжуваної нею вартістю. Абстрактна праця, яка значною мірою створює вартість, є специфічною формою праці, що властива лише товарному господарству і відбиває відносини товаровиробників.
Конкретна праця, створюючи споживну вартість, впливає й на вартість товару. В свою чергу, абстрактна праця, значною мірою створюючи вартість, впливає і на споживну вартість товару.
Обидві властивості товару – споживна вартість і вартість – тісно взаємопов’язкні і впливають одна на іншу. Ця взаємопов’язаність знаходить свій вияв в такій ознаці товару, як цінність. Вона визначається, з одного боку, суспільно необхідними витратами на виробництво товару, а з іншого – індивідуальним сприйняттям кожним покупцем споживної його вартості. Звідси категорія цінності поєднує в собі як об’єктивне, так і суб’єктивне сприйняття товару покупцем.
27. Вартість (цінність): альтернативні теорії. З появою грошей з'являється й ціна. Ціна - це грошове вираження вартості. Як грошове вираження вартості ціна не обов'язково повинна збігатися з вартістю. Вона може бути вищою або нижчою від вартості.
Вартість – проявляється у формі минової вартості: Х товаруА=Yтов.В. Минова вартість – це пропорція, в якій товари одного роду обмінюються на товари іншого роду. 3 основних теорії:
1-а теорія вартості ( Адам Смітт, Давід Рікардо, Карл Маркс) – згідно цієї теорії вартість – це загальна людська трата втілена в товари. Величина вартості визначається суспільгно-необхідними затратами праці. 2-га теорія вартості – суб‘єктивно-психологічна(Менгер, Візер, Бем-Баверк) – базується на концепції граничної корисності, яку вони досконально розробляли. Згідно цієї концепції вартість т-ру визначається граничною корисністю останнього блага. 3-я концепція вартості – (Альфред Маршал) – у формі вартості виступає ціна, яка діє в умовах ринкової рівноваги.
28. Проста і розвинена форми товарного виробництва.
Специфіка товарного виробництва насамперед пов’язана з існуванням різних його типів. По-перше, товарне виробництво поділяється на просте і підприємницьке (тобто розвинуте, розширене). Просте товарне виробництво грунтується на особистій праці власників засобів виробництва і є вихідною формою товарного виробництва. Воно невелике за своїм обсягом, характеризується безпосереднім і добровільним поєднанням виробника з засобами виробництва, відсутністю купівлі-продажу робочої сили як товару. В товарній формі виступають лише речові фактори виробництва та готова продукція. Просте й підприємницьке товарне виробництво має як спільні риси, так і суттєві відмінності. Спільним є те, що вони існують за умови панування приватної власності на засоби виробництва, ринкової форми зв’язку між виробниками і спожтвачами, конкуренції між товаровиробниками тощо. Відмінності полягають у тому, що при простому товарному виробництві виробник і власник засобів виробництва і продуктів праці – це одна особа, тоді як при підприємницькому виробництві виробник відокремлений від засобів виробництва і продуктів праці. В умовах простого товарного виробництва процес виробництва здійснюється на основі індивідуальної праці. Він спрямований на задоволення особистих потреб виробника і членів його сім’ї. Підприємницьке виробництво передбачає спільну працю найманих працівників заради прибутку власника господарства. Просте товарне виробництво засноване, як правило, на нескладній техніці, а підприємницьке – на великій машинній індустрії, автоматизованих системах тощо.
Сьогодні просте товарне виробництво є характерним для країн, що розвиваються. В розвинутих країнах воно має залишковий характер і виступає у вигляді дрібного товарного господарства ремісників, фермерів, роздрібних торговців та ін. Останнє набуває все більше підприємницької спрямованості як дрібний бізнес, породжений вже існуючою економічною системою.
29. Виникнення і еволюція грошових відносин.
Є декілька концепцій грошей, які характеризують їх походження: 1.Раціоналістична: гроші є результатом згоди між людьми, інструмент для обслуговування мінового обігу. Різновидами цієї теорії є: а) державна (гроші-продукт правопорядку), б)номіналістична (гроші – умовні знаки, продукт творіння державної влади), в)металістична (ототожнює гроші з благородними металами) .2.Еволюційна теорія грошей спирається на товарну природу грошей, пов’язана з розвитком форм вартості: а) проста (одинична, випадкова)- це форма, де одному товару, що знаходиться у відносній формі вартості відповідає один інший товар, що перебуває у еквівалентній формі вартості. Б) повна форма вартості - форма при якій одному товару, що перебуває у відносній формі вартості відповідає безліч інших товарів, що знаходяться у еквівалентній формі вартості. в) загальна форма (грошова)- при ній безліч товарів перебувають у відносній формі вартості, яким відповідає лише один товар, що знаходиться у еквівалентній формі.
Гроші - це товар, який служить загальним еквівалентом вартості і її представником.
Еволюція грошей: продуктові металеві паперові кредитні електронні.
Продуктові гроші – це певні споживчі продукти , які виступали матеріальними носіями вартості, що дорівнювало витратам виробництва цих продуктів (худоба, зерно) . Металеві- це такі гроші, матеріальне тіло яких виготовлене з певного металу, а загальним еквівалентом вони стають завдяки великим витратам виробництва на видобуток цього металу. Паперові гроші – гроші, які являють собою лише знаки вартості, виготовлені з паперу і які заміщують в обігу певну кількість повноцінних грошей. Кредитні гроші – гроші , які являють собою боргові забов’язання суб’єктів економіки і завдяки цьому виконують роль знаків вартості в обігу. Форми: вексель, банкноти, депозити, чеки, квітанції.
Електронні гроші – найбільш розповсюджена кредитна картка (пластиковий носій на якому записана у електронній формі інформація про розміри кредиту чи депозиту, що наданий власнику картки банком)
30. Суть грошей та функції грошей: альтернативні теорії грошей. Гроші – це є товар, який служить загальним еквівалентом вартості і її представником. Функції: 1. Засіб обігу. 2. Міра вартості. 3. Засіб заощадження. Харріс: 1. Засіб обігу. 2. Лічильна одиниця. 3. Засіб збереження вартості. Маркс: 1. Міра вартості. 2. Засіб обігу. 3. Засіб нагромадження. 4. Засіб платежу. 5. світові гроші.
Більшість західних економістів – дослідників питання теорії грошей – виводять їх сутність з того, які функції виконують гроші. При цьому констатують: грошима може бути все, що визнається людьми за гроші і виконує їх функції. Стосовно сутності грошей економічній теорії можна поділити за рядом напрямів.
Металістична теорія грошей ( набула розвитку ще на зорі капіталізму у 16-17 ст.) отожнює їх з благородними металами. Прихильники цієї теорії визнають лише ті функції грошей для виготовлення яких потрібні металеві гроші: міра вартості, засоби створення багатства і світові гроші. Основна ідея номіналістиної теорії грошей полягає в тому, що вони не мають товарної природи, а є умовним знаком, цінність якого визначається державою ( або назвою) і не залежить від металевої субстанції. Кількісна теорія грошей (заснована у 17 ст. в Англії і Франції) стверджує, що вартість грошей обернено пропорційна до їх кількості; за грошима визнається лише функція засобів обігу. Відповідно до марксиської концепції гроші – є товар, що стихійно виділився з маси всіх інших товарів і виконує роль загального еквіваленту. Це особливий товар, в якому всі інші товари виражають свою вартість. Гроші є суспільною формою обліку затрат праці товаровиробників. Подібний облік здійснюється в безупинному, щоденному, стихійноринковому процесі, в якому відбувається обмін товарів.
31. Грошовий обіг та його закони.
Грошовий обіг є складовою частиною платіжного обігу. Грошовий обіг, що включає обіг готівки є складовою частиною грошового обігу.
Рух грошової одиниці в безготівковому обігу відбивається у виді записів по рахунках у банку. У подібній ситуації рух готівки заміщається кредитними операціями, виконуваними при участі банку, по рахунках учасників відповідних операцій. Поняття «грошовий обіг» можна віднести тільки до частини грошового обігу, а саме – до готівково-грошового обігу.
|
|
|
