Під грошово-платіжним обігом розуміється частина грошового обігу, де гроші функціонують як засіб платежу незалежно від того, безготівковий це чи обіг наявний.
Емісія грошей - випуск у звертання грошових знаків у всіх формах. Емісійними органами є центральні банки, здійснюючі випуск банкнот, і казначейства, що емітують казначейські квитки і розмінна монета. Важливу роль грає також депозитно-чекова емісія грошей, що складає в збільшенні депозитів (внесків) на рахунках клієнтів банків, яке веде до зростання кількості чеків, що обслуговують безготівковий платіжний оборот. Ріст депозитів відбувається в зв'язку зі збільшенням залишків внесків на рахунках клієнтів у результаті одержання ними кредитів. Цей залишок клієнти можуть використовувати для оплати наявними, виписки чеків і здійснення інших платіжних операцій. Унаслідок цього відбувається збільшення грошової маси в звертанні, що вважається однієї з причин інфляції. З виникненням паперово-грошового і кредитного звертання саморегулювання грошової емісії стає неможливим. Збільшення грошової маси в звертанні необхідно, якщо ростуть обсяги виробництва і реалізації товарів і послуг. Якщо ж пропозиція грошей перевищує попит на них, то це приводить до росту цін, тобто до інфляції.
Цей аспект грошового обігу – контроль за інфляційними процесами – і визначає актуальність даної роботи.
Переміняючи форму вартості (Т-Д, Д-Т), гроші знаходяться в постійному русі між трьома суб'єктами: фізичною особою, що хазяюють суб'єктами й органами державної влади. Рух грошей при виконанні ними своїх функцій у наявній і безготівковій формах являє собою грошовий обіг.
Суспільний поділ праці і розвиток товарного виробництва є об'єктивною основою грошового обігу. Утворення загальнонаціональних і світових ринків дало новий поштовх подальшому розширенню грошового обігу. Гроші обслуговують обмін сукупного суспільного продукту, у тому числі кругообіг капіталу, звертання товару і надання послуг, рух позичкового капіталу і доходів різних соціальних груп.
Грошовий обіг здійснюється в двох формах: наявної і безготівковий.
Готівково-грошове звертання – рух готівки в сфері звертання і виконання ними двох функцій (засобу платежу і засобу звертання). Готівка використовуються: для кругообігу товарів і послуг; для розрахунків не зв'язаних безпосередньо з рухом товарів і послуг, а саме: розрахунків по виплаті заробітної плати, премій, посібників, пенсій і т.д.
Готівково-грошовий обіг включає рух усієї готівково-грошової маси за визначений період між населенням і юридичними особами, між населенням і державними органами, між юридичними особами і державними органами.
Готівково-грошове звертання здійснюється за допомогою різних видів грошей: банкнот, металевих монет, інших кредитних інструментів (векселів, банківських векселів, чеків, кредитних карток). Емісію готівки здійснює ЦБ. Він випускає готівку в звертання і вилучає їх, якщо вони прийшли в непридатність, а також заміняє гроші на нові зразки купюр і монет.
Безготівкове звертання – рух вартості без участі готівки: переміщення коштів по рахунках кредитних установ, залік взаємних вимог.
Безготівкове звертання здійснюється за допомогою чеків, векселів, кредитних карток і інших кредитних інструментів.
Безготівковий грошовий обіг охоплює розрахунки між: підприємствами, установами, організаціями різних форм власності, мають рахунок в кредитних установах; юридичними особами і кредитними установами по одержанню і поверненню кредиту; юридичними особами і населенням по виплатах зарплати, доходів по цінних паперах; фізичними і юридичними особами зі скарбницею держави по оплаті податків, зборів і ін. обов'язкових платежів.
Залежної від специфічної структури грошей і тих функцій, що вони виконують, діють відповідні закони грошового обігу.
При золотому обігу і тоді, коли грошово-кредитні гроші вільно обмінюються на золото, кількість грошей, необхідних обігу (КГ), залежить від суми цін і швидкості обігу грошової одиниці. Це можна визначити за такою формулою:
КГ=СЦ-К+ПЛ-ВП :О
де СЦ — сума товарних цін;
К — сума цін товарів, проданих у кредит;
ПЛ — сума платежів за борговими зобов'язаннями;
ВП — сума взаємопогашених безготівкових платежів;
О — швидкість оборотів грошової одиниці.
Основними елементами грошового обігу виступають: товарна маса, що перебуває в обігу; рівень цін на товари; швидкість обо-роту грошей. При цьому не рівень цін на товари залежить від кількості грошей в обороті, а навпаки, кількість грошей, що пе-ребуває в обігу, залежить від рівня цін. Крім того, не швидкість обігу грошей залежить від їх кількості, а кількість грошей залежить від швидкості обігу.
При функціонуванні повноцінних грошей в обігу знаходилася лише необхідна кількість грошових одиниць. Роль регулятора тут стихійно збігалася з функцією грошей як засобу нагромадження.
В обігу, крім повноцінних, перебувають і паперово-кредитні грошів що підпорядковуються закону обігу паперових грошей Суть його полягає в тому, що їх кількість у сфері обігу повинна дорівнювати кількості золотих грошей, необхідних для нормального функціонування товарообігу.
32.Суть витрат виробництва та їх класифікація.
Витрати - це невід’ємна умова успіху, тому що від їх обсягу безпосередньо залежить розмір прибутку, який одержить підприємець.
Економічне розуміння витрат базується на проблемі обмеженості ресурсів і можливості їхнього альтернативного використання. Застосування ресурсів у одному виробничому процесі виключає можливість їхнього використання за іншим призначенням. Вибір конкретних ресурсів для виробництва якогось товару означає неможливість виробництва альтернативного товару. Економічні витрати будь-якого ресурсу, що застосовується у виробничому процесі, рівні його цінності при найкращому з усіх можливих варіантів використання.
З позицій бухгалтерського підходу до виробничих витрат варто відносити всі реальні, фактичні витрати, що здійснюються в грошовій формі. Такими можуть бути: заробітна плата робітників; плата за оренду будинків, споруджень, верстатів, устаткування; оплата транспортних витрат; оплата послуг банків, страхових компаній і т.д.
З позицій економічного підходу до витрат виробництва варто відносити не тільки фактичні витрати, здійснювані в грошовій формі, але і не оплачувані фірмою витрати, витрати, пов'язані з упущеною можливістю самого оптимального застосування своїх ресурсів.
І бухгалтери, і економісти включають у свої розрахунки фактичні витрати (заробітна плата робітників, оклади службовців, оренда приміщень та вартість матеріалів). Для бухгалтерів фактичні витрати важливі, оскільки вони включають прямі виплати підприємства іншим юридичним особам, з якими воно має справу. Ці витрати повинні знати і економісти, фактичні витрати це ті кошти, які могли би бути використанні десь в іншому місці з більшою ефективністю.
Безповоротні витрати—це ті витрати, які вже зроблені і які неможливо повернути назад. Оскільки їх неможливо повернути назад, вони не повиннічинити жодного впливу на процес прийняття фірмою рішень.
Класифікація витрат виробництва.
За змістом і призначенням витрати класифікуються згідно економічних елементів і калькуляційних статей. Групування витрат згідно економічних елементів — це розподіл витрат за економічним змістом незалежно від форми використання у виробництві того чи іншого виду продукції та місця здійснення цих витрат. Ця класифікація застосовується при упорядкуванні кошторису витрат виробництва всієї продукції, що випускається. Для підприємств усіх галузей встановлена така обов'язкова номенклатура витрат виробництва продукції за економічними елементами:
• матеріальні витрати ;
• витрати на оплату праці ;
• відрахування на соціальні потреби;
• амортизація основних фондів;
• відрахування в державні спеціальні фонди ;
• податки, що включаються у витрати підприємства ;
• інші.
Класифікація витрат за економічними елементами дає можливість знати структуру собівартості і дозволяє проводити цілеспрямовану політику покращення економіки підприємства. Але ця класифікація не дозволяє визначити важливий економічний показник - собівартість однієї одиниці продукції.
Для визначення витрат на одиницю товару використовують класифікацію за статтями витрат (калькуляційними статтями). На відміну від попередньої класифікації, калькуляція дозволяє врахувати витрати безпосередньо пов'язані з виробництвом конкретного виробу. У ці витрати входять, як матеріальні витрати, так і витрати на налагодження, обслуговування і управління виробництва цього виду виробу. Калькуляція складається за аналогічними статтями витрат, що і собівартість товарної продукції по підприємству в цілому, але в разі потреби, в окремих галузях виникає необхідність виділення окремих статей витрат . Для забезпечення наскрізного розрахунку і планування в якості калькуляційних одиниць, як правило, використовуються фізичні одиниці виміру конкретних видів продукції, прийняті у виробничій програмі підприємства. На промислових підприємствах розробляються планові і звітні калькуляції. Перші розробляються на плановий період по плановим витратам. Другі - відображають фактичні витрати на випуск і реалізацію продукції. Порівняння планових і фактичних калькуляцій дозволяє виявити відхилення у витратах і визначити спосіб їх зниження.
В залежності від зв'язку витрат із процесом виробництва розрізняють цехову , виробничу і повну собівартість продукції.
Цехова собівартість включає суму витрат, пов’язаних із виробництвом продукції в цехах.
Виробнича собівартість включає цехову собівартість і витрати, пов’язані з управління, організацією й обслуговуванням підприємства в цілому.
Повна собівартість включає виробничу собівартість і позавиробничі витрати, пов’язані з реалізацією продукції й інші витрати, що не відносяться до виробництва продукції.
33.Прибуток як економічна економічна категорія.
Прибуток – узагальнений показник, що характеризує ефективність діяльності підприємства. За своєю економічною природою прибуток виступає як частина вартості додаткового продукту, створеного працею ділянок виробництва. У показнику прибутку відбивається обсяг реалізації продукції, ефективність використання підприємством наявних матеріальних, трудових і фінансових ресурсів тощо.
Балансований прибуток підприємства (фірми) являє собою суму прибутків і збитків від реалізації товарної продукції, результатів іншої реалізації та позареалізаційної діяльності.
Прибуток від реалізації товарної продукції включає залишки нереалізованої продукції на початок року: випуск товарної продукції за рік: реалізацію товарної продукції за рік; залишки нереалізованої продукції на кінець року. Прибуток від реалізації товарної продукції, виконаних інших робіт і послуг є базою як для розрахунків з бюджетом так і для створення фондів економічного стимулювання.
Поряд з прибутком від реалізації товарної продукції на розмір балансового прибутку впливають результати іншої реалізації та позареалізаційної діяльності (може бути зростання або збиток). Збитки пов’язані із застосуванням економічних санкцій (штрафи, пені, неустойки) за невиконання зобов’язань щодо поставок: за несвоєчасну сплату поставленої продукції, робіт і послуг: порушення порядку затвердження або застосування цін і тарифів; реалізацію продукції, виготовленої з відступом від стандартів, технічних умов, порушення умов перевезень з усіх видів транспорту та інші.
Таким чином загальний прибуток складається з трьох частин:
П3=Пт+Пр+Пв,
де П3 – загальний прибуток підприємства:
Пт – прибуток, отриманий від реалізації товарної продукції (це різниця між оптовою ціною підприємства й собівартістю);
Пр – прибуток від іншої реалізації, надання підприємствам послуг і виконання додаткових робіт;
Пв – прибуток від позареалізаційних фінансових результатів (сюди входять доходи та збитки від списаних металовиробів, штрафи, пені, неустойки, збитки від стихійного лиха тощо).
Слід розрізняти валовий доход і розрахунковий доход.
Валовий (загальний) доход – це вся сума доходу підприємства до зроблених відрахувань. Насамперед з нього відраховують суми на сплату боргових зобов’язань; відсотки за кредит, орендну плату за користування чужою землею та ін. Далі здійснюються такі відрахування: податки в загальнодержавній бюджет і в бюджети місцевих органів, відомим організаціям, виплати штрафів і неустойок тощо.
Залишком такого розподілу є чистий прибуток, який надходить на задоволення різних виробничих і соціальних потреб: а) нагромадження (розширення виробництва); б) екологічні витрати; в) підготовку і підвищення кваліфікації кадрів; г) соціальні фонди; д) особистий доход підприємства.
Валовий доход і прибуток утворюють матеріальну основу для погодження економічних інтересів суспільства, трудового колективу й окремих працівників, сприяють підвищенню їхньої заінтересованості у зростанні ефективності виробництва.
Ознак про ефективність виробництва лише за масою прибутку судити не можна. Її більшою мірою характеризує норма прибутку та рівень рентабельності.
Норма прибутку – відношення маси прибутку до повної собівартості продукції, виражене у відсотках.
П= ,
де П – норма прибутку;
П – маса прибутку;
С – собівартість продукції.
Рентабельність як економічна категорія тісно пов’язана з категорією прибутку. Вони є різними сторонами економічних відносин. Якщо в прибутку відображаються відносини щодо створення та розподілу частини чистого доходу, то рентабельність характеризує відносини між підприємством і державного з приводу раціональності використання виробничих фондів та участі кожного підприємства у створенні й розподілі тієї частини чистого доходу, яка набуває форми прибутку.
Теорії прибутку. Як результат функціонування капіталу розглядав прибуток А.Сміт. Д,Рікардо нерозривно пов’язував його з заробітною платою,стверджуючи, що її зростання призводить до зменшення прибутку і, навпаки, прибуток зростає, коли зарплата знижується. У марксистській теорії прибуток — це перетворена форма додаткової вартості (поряд з процентом, рентою), яка створена лише найманою працею. Й. Шумпетер вважав, що прибуток — це дохід підприємців-новаторів, який з часом зникає під впливом конкуренції. До речі, К. Маркс у такому механізмі доходів вбачав джерело додаткового прибутку. У західній літературі при поясненні прибутку, окрім теорії трьох факторів виробництва Ж.-Б. Сея, нині поширена концепція, яка вбачає в прибутку плату, що несе суспільство за ризик підприємницької діяльності відповідних господарюючих суб'єктів.
Порівнюючи згадані підходи найправомірніше розглядати сутність і соціально-економічну природу прибутку як перетворену форму чистого доходу. Адже прибуток характеризує чистий дохід у тому вигляді, в якому такий дохід виступає на поверхні економічних явищ за умов економічної відокремленості господарюючого суб'єкта, в т. ч. виробника. Чистий дохід (абстрактно) — це виражена у грошовій формі вартість додаткового продукту, який становить основну частку даного доходу. Його джерелами є, у трактуванні марксистів, додаткова і частково необхідна праця, а згідно з економіко — ще й інші фактори виробництва.
Виокремлюють кілька видів прибутку. Основні з них: балансовий (бухгалтерський) та чистий прибуток. Балансовий (бухгалтерський, або обліковий) прибуток обчислюють як різницю між валовою виручкою від реалізованої продукції та витратами на її виробництво і реалізацію. Чистий прибуток — це частка балансового (загального) прибутку підприємства, що залишилась в його розпорядженні після сплати податків, рентних та інших платежів до бюджету, а також процентів за кредити.
У навчальній літературі також виділяють категорію «економічний прибуток» як різницю між загальною виручкою підприємства і всіма витратами (явними, неявними, включаючи й нормальний прибуток підприємця). Економічний прибуток — це дохід, отриманий понад нормальний прибуток. Під останнім розуміється мінімальний дохід підприємця, який необхідний для залучення й утримання відповідного ресурсу в даному виробничому процесі. Так, до нормального прибутку належать: процент на власний капітал, орендна плата, яку можна було б отримати, доходи від продажу власних послуг праці та ін.
Розглянувши поняття нормального та економічного прибутку, фактично ми з'ясували питання щодо структурних елементів підприємницького доходу.
Найсуттєвішим чинником збільшення підприємницького доходу є економія на зовнішніх ресурсах завдяки їх раціональному використанню. Усі фактори, які впливають на динаміку підприємницького доходу, можна поділити на дві великі групи.
Характеристика підприємницького доходу передбачає не лише аналіз його з точки зору походження. Важливо розглядати цей дохід за критерієм використання. Це дає підстави для поділу його на дві частини: на підприємницький дохід, що використовується для нагромадження, та підприємницький дохід для особистого (сімейного) споживання підприємцем. Зрозуміло, що підприємець, зацікавлений в постійному зростанні свого капіталу, значну частину свого підприємницького доходу заправлятиме у виробництво у вигляді додаткових ресурсів 'інвестицій).
У західній літературі будь-який дохід на капітал часто називають процентом на капітал, або прибутком. З точки зору марксистської методології, прибуток і процент — це специфічні форми додаткової вартості, які приховують неоплачену працю робітників. Західні ж теоретики обмежуються лише аналізом ринку і не складають політичних висновків. Прибуток розглядається ними як результат дії багатьох факторів сфер виробництва, розподілу та обігу.
Величину (масу — М) прибутку (р), за Марксом, можна розглядати як функцію, узгоджену з розміром капіталу, що визначається залежно від норми прибутку (р1). Остання засвідчує процентне відношення прибутку до авансованого капіталу.При цьому маса прибутку (Мр) дорівнює добутку норми прибутку на авансовий капітал (М = р'-К).
За сучасної ринкової економіки прибуток та його норма характеризують ефективність використання всього капіталу або ступінь його прибутковості. Нині щорічна середня норма прибутку великих корпорацій у розвинутих країнах Заходу становить 8— 10 %. На думку західних вчених-економістів, прибуток зростає насамперед не за рахунок розширення масштабів виробництва, а за рахунок збільшення його норми.
34. Норма прибутку і фактори, що на неї впливають.
Прибутковість фірми визначається як абсолютна в грошовому виразі, що є масою прибутку, так і відносна – в нормі прибутку. Норма прибутку розраховується як відношення прибутку до всього авансового капіталу. На норму прибутку впливають наступні фактори: обсяг виробництва, ціна, кількість продукції, витрати, величина авансованого капіталу.
Норма прибутку (р’)= Прибуток (р)/ Авансований капітал (К)*100%.
За сучасної ринкової економіки прибуток та його норма характеризують ефективність використання всього капіталу або ступінь його прибутковості. Нині щороку середня норма прибутку великих корпорацій в розвинутих країнах заходу становить8-10%. На думку західних вчених економістів, прибуток зростає насамперед не за рахунок зростання масштабів вир-ва, а за рахунок збільшення його норми. На норми прибутку впливають і масштаби вир-ва. Практика показує, що в багатьох галузях великі під-ва мають пріоритет перед малими. Їх переваги досягаються за рахунок поточного масового вир-ва, поглиблення поділу праці, більших можливостей впровадження досягнень НТП.
35.Інституціональні основи ринкової економіки.
Ринкова економіка за своїм соц економічним змістом є капіталістичною економікою; вона базується на капіталістичному способі виробництва. Капіталістична економічна формація охоплює такі інститути і принципи: 1) приватну власність; 2) клас капіталістів, власників засобів виробництва; 3) клас найманих працівників- робітників, інженерів і техніків, менеджерів, науковців; 4) свободу підприємництва і вибору; 5) особистий інтерес як головний мотив вибору; 6) конкуренцію; 7) опору на систему цін або ринкову систему; 8) обмежену роль держави. Ринкова економіка чітко виявляє значення свободи, підприємництва - виробляти і продавати те, що вони вважають доцільним; постачальники ресурсів можуть за власним вибором знаходити місце застосування матеріальних і людських ресурсів. Складовою ринкової економіки є ринкова система. Ринкова система - це система ринків, цін і конкуренції. Саме система ринків, цін і конкуренції забезпечує координуючі й організаційні механізми, що виключають капіталіст хаос у ринковій економіці, який породжують свобода підприємництва і вибору. Ринкова система являє собою механізм, що виконує одночасно дві корисні функції :1) сповіщає споживачів, виробників і постачальників ресурсів про рішення, які кожен з них прийняв; 2) синхронізує ці рішення, що забезпечує узгодження виробничих цілей. Конкретними ланками ринкової системи ї такі категорії, як попит, пропонування, рівноважна ціна, конкуренція, ринок.
