Шпаргалки! - Політекономія (КНЕУ)

55. Капітал у сфері торгівлі. Витрати обігу. Торговельний прибуток.
Перетворення звичайних грошових знаків у капітал включає як суто технічні, так і соціально-економічні моменти. По-перше, власник капіталу повинен вступити у відносини з іншими суб’єктами з приводу відносин купівлі та продажу. По-друге, якщо його капіталу недостатньо, то він змушений буде вертатись до кредитних установ. По-третє, він мусить найняти певну кількість працівників. Отже, капітал - це категорія, що виражає не стільки технічні чи організаційні, скільки соціально-економічні відносини. Капітал завжди приносить доход. В торгівлі капітал допомагає розширити сферу своєї діяльності та отримати більший прибуток. Для того, щоб визначити торговельний прибуток, необхідно порівняти виручку від проданої продукції з витратами на її закупівлю, а для закупівлі початкової продукції потрібен початковий капітал. Також необхідно враховувати витрати, наприклад, на транспортні послуги, зберігання та доставку. Для отримання прибутку в остаточній ціні необхідно відбивати витрати, які пішли на транспорт, зберігання тощо та врахувати якийсь відсоток , щоб торгівля не була збитково.

56. Роздрібна та оптова торгівля. Товарні біржі.
Товарна біржа – комерційне підприємство, регулярно функціонуючий ринок однорідних товарів з певними характери-стиками. Це об’єднання підприємств торгівлі, збуту, обміну, мета якої – укладання відповідних угод, виявлення товарних цін, попиту і пропозиції товарів, вивчення, впорядкування і полегшення товарообороту та обмінних операцій, представництво і захист інтересів членів біржі, вирішення спорів щодо операцій тощо. Свого часу значне місце у світовій торгівлі, особливо зерном, цукром, займала, наприклад, Одеська біржа. Товарні біржі бувають публічні та приватні.
Оптова торгівля відбувається між підприємствами та організаціями-товаровиробниками і споживачами (покупцями) прдукції та товарів. Оптова ціна в таких випадках включає в себе собівартість, прибуток і податок на додану вартість. Роздрібна торгівля відбувається на нижчому рівні, і роздрібні ціни на товари формуються, виходячи з оптової ціни, шляхом включення до неї торговельної надбавки. Це застосовується у відносинах між підприємствами торгівлі та населенням, що споживає товари.

57. Роль ринкової інфраструктури в регулювання економічних процесів.
Надзвичайно важливим і складним структурним утворенням ринкової економіки є ринкова інфраструктура. Вона містить такі елементи: аукціони, біржі, торгово-промислові палати, торгові доми, ярмарки, маркетинг, брокерські, страхові, аудиторські фірми тощо. За допомогою цих основних елементів і розвиваються економічні відносини. Кожний елемент інфраструктури ринку має свої специфічні риси та функції та свій напрям роботи, але в той же час вони в тій чи іншій мірі взаємопов’язані та забезпечують повноцінне функціонування ринкового механізму. В будь-якому суспільстві необхідна координація всіх суб’єктів економіки. Всі елементи інфраструктури мають регулюючу функцію на ринку, наприклад, фондові біржі здійснюють перерозподіл капіталу мід галузями, компаніями, сферами виробництва та обслуговування. На товарних біржах відбувається купівля-продаж товарів з різними якісними характеристиками. Треба сказати, що саме через свої функції та завдання всі елементи інфраструктури ринку і регулюють економічні відносини.

58. Домогосподарства як суб’єкти ринкової економіки.
Їм належить надзвичайно важлива роль у системі економічних відносин. Задоволення потреб домогосподарства у матеріальних та нематеріальних благах виступає природною метою виробництва. Попит домогосподарств є одним з найвагоміших компонентів сукупного попиту на кінцеві блага. Домогосподарства як власники виробничих факторів передають їх діловим одиницям (підприємствам), які мають здійснювати їхнє ефективне поєднання. Домогосподарства виконують в економіці три основні функції: споживання, постачання факторів виробництва та заощадження. Отже, домогосподарство – це економічна одиниця, що складається з одного та більше чоловік, які ведуть спільне господарство, що забезпечує економіку факторами виробництва і використовує зароблені на цьому кошти для поточного споживання товарів та послуг і заощадження з метою задоволення своїх потреб. Вважається, що воно виступає єдиним економічним суб’єктом і реалізує свої потреби як єдине ціле.

59. Об’єктивні основи формування доходів населення.
Доходи потрібні для того, щоб їх застосовувати. Грошові надходження людей знаходять наступне застосування: 1) певна їх частина виплачується у вигляді податків до бюджету держави; 2) основна їх частина, як правило, використовується на придбання споживчих товарів та послуг; 3) якась їх частина перетворюється на заощадження, які можуть приймати різні форми.
Основною формою доходів населення заробітна плата – ціна, що виплачується за використання праці. Важливо розрізняти грошову (номінальну) заробітну плату від реальної. Номінальна зарплата – це сума грошей, що одержує працівник за годину, день, місяць. Реальна зарплата виражається в сумі товарів і послуг, які працівник може придбати на свою грошову зарплату.
Існують доходи, які реалізують власність на землю, капітал, майно. Доходи від власності відіграють важливу роль у мотиваційному механізмі трудової діяльності.
Величина реальних доходів залежить не лише від розмірів грошових доходів, а й від рівня цін на предмети споживання і тарифів на послуги. Необхідно також враховувати наявність безробіття, тривалість робочого дня, соціальний захист особи тощо. Показники реальних доходів населення найповніше характеризує рівень добробуту народу через сімейні доходи. Є досить різноманітні джерела доходів: оплата праці, надходження із суспільних фондів споживання, доходи від кооперативної діяльності, доходи від особистого підсобного господарства, доходи від індивідуальної трудової діяльності.

60. Податки і соціальні виплати.
Податки – це обов’язкові платежі фізичних та юридичних осіб до центра-льного і місцевого бюджетів, здійснювані у порядку і на умовах, що визначаються законодавчими актами тієї чи іншої країни. Податки можна класифікувати так:
- за формою оподаткування – прямі і непрямі;
- за об’єктом оподаткування – на доходи від споживання і на майно;
- залежно від рівня державних структур, які встановлюють податки – загальнодержавні та місцеві;
- за способом стягнення – розк-ладні та окладні.
Найбільшого значення набула класифікація податків на прямі та непрямі. Прямі – встановлюють безпосередньо щодо платників, це податки на їхні доходи та майно. Непрямі – це податки на споживання, тобто на товари та послуги. Прямі податки містять: особистий прибутковий податок, податок на прибуток корпорацій, на соціальне страхування і на фонд зарплати, майнові податки, в томуу числі податки на власність.
Соціальні внески справляються з метою формування фондів соціального страхування – пенсійного, з безробіття тощо.
Соціальні виплати включають в себе: програму пенсійного забезпечення, програму соціального забезпечення на випадок хвороби, соціальну підтримку інвалідів, підтримання малозабезпечених осіб похилого віку, грошові виплати родинам, де матері зайняті малими дітьми; значну соціальну програму представляють державні заходи в галузі зайнятості тощо.

61. Підприємство як суб’єкт ринкової економіки. Форми і види підприємств.
Підприємство являє собою організаційно обособлену та економічно самостійну ланку економіки, яка виготовляє продукцію, виконує роботи або надає послуги. Кожне підприємство є юридичною особою, має самостійний баланс, систему звітності, банковський рахунок, товарний знак тощо.
Всі підприємства за ознакою їх цілей функціонування та характеру діяльності можна класифікувати на такі:
- комерційні (характер їх діяльності засновується на отриманні прибутку);
- некомерційні ( в цілях їх діяльності немає отримання прибутку).
Також за формою власності підприємства класифікують як:
- приватні ( засновуються на власності майна окремих громадян, з правом використання робочої сили);
- колективні (засновані на власності на майно трудових колективів);
- державні (майно належить державі);
- змішані (спільні) (створені на основі об’єднання майна різних власників).
Особливий інтерес являє класифікація по правовому статусу:
- одноосібні;
- кооперативні;
- орендні;
- господарські товариства.
В залежності від характеру інтеграції та ступеню відповідальності:
- повні (всі учасники несуть відповідальність);
- з обмеженою відповідальністю ( має уставний фонд, учасники несуть відповідальність в розмірі своїх вкладів);
- командитні (поряд з членами повну відповідальність мають і засновники);
- акціонерні (поділ уставного капіталу на акції).
По чисельності робітників:
- малі;
- середні;
- великі.
Також підприємства бувають промислові, с/г, будівельні, транспортні, торгові, посередницькі, лізингові, банківські, туристичні тощо.

62. Капітал підприємства. Масштаби підприємства. Концентрація і централізація капіталу.
Фінансові ресурси господарчого суб’єкта являють собою грошові кошти, які маються в його розпорядженні. Вони направляються на розвиток виробництва, утримання і розвиток об’єктів невиробничої сфери, споживання, а також можуть залишатись в резерві. Ці фінансові ресурси являють собою капітал в його грошовій формі. Таким чином, капітал – це частина фінансових ресурсів. Капітал – це вартість, яка приносить прибавочну вартість. Лише вкладення капіталу у господарську діяльність приносить прибуток. Капітал повинен постійно здійснювати кругообіг.
Масштаби підприємства залежать від його уставного капіталу, який являє собою суму вкладів засновників підприємства для забезпечення його життєдіяльності. В якості внесків до уставного капіталу можуть бути зроблені: будівлі, споруди, обладнання, інші матеріальні цінності, цінні папери. Чим більша їх сума, тим більшим є масштаб підприємства.
Концентрація капіталу відбувається тоді, коли великі сумі зосереджуються в одному місці. А централізація – в одних руках.

63. Кругообіг капіталу, його сталі та функціональні форми.
Загальна форма капіталу має вигляд: Д-Т-Д”, де
Д – грошові кошти, що інвестуються;
Т – товар;
Д” – грошові кошти, отримані інвестором від продажу продукції.
В операції Д-Т-Д” грошові кошти, які вкладаються у виробничо-торговий процес, не затрачуються остаточно, а лише авансуються, а після завершення кругообігу вони повертаються інвестору з додатковим прибутком.
Капітал повинен постійно здійснювати кругообіг. Чим більше за рік буде зроблено оборотів капіталу, тим більше у інвестора буде річний прибуток.
Функціональні форми: внутрішні інвестиції ( фінансові та реальні) та зовнішні інвестиції (прямі та портфельні), а також капітальні вкладення (періодичні довгострокові витрати капіталу на відтворення основних фондів та об’єктів соціальної інфраструктури підприємства).

64. Оборот капіталу підприємства. Основний та оборотний капітал.
Капітал підприємства знаходиться в постійному обігу, адже йому надзвичайно важливо постійно розвиватись та збільшувати свій прибуток. Основний капітал підприємства - сума вкладів засновників для забезпечення життєдіяльності підприємства. Це кошти, які багаторазово використовуються в господарчому процесі. Грошові кошти, авансовані на придбання основних фондів, називаються основними коштами.
В момент введення в експлуатацію підприємству необхідно більше грошових коштів, які б забезпечили йому придбання матеріальних засобів для обслуговування процесу виробництва та реалізації продукції. Грошові кошти, авансовані на оборотні виробничі фонди та фонди обігу, складають оборотний капітал підприємства.

65. Суть підприємництва і умови його існування. Види та функції підприємництва.
Підприємництво – ініціатива людей в господарській діяльності, спосіб організації економічних сил;
- ініціативна, самостійна господарська діяльність людей, направлена на отримання прибутку шляхом організації та використання ресурсів з метою виробництва та реалізації товару.
Функції:
- ресурсна – реалізується в мобілізації капіталу, трудових та матеріальних, інформаційних ресурсів;
- організаторська;
- творча – пошук нових рішень.
Умови:
- наявність відповідних майнових прав на умови і результати виробництва (підприємець повинен обов’язково бути власником виробничого продукту та доходу, капіталу та землі);
- певне економічне, правове та політичне середовище;
- певна самостійність при виборі виду господарської діяльності, визначення цін, розпорядження отриманими прибутками;
- певні правові гарантії: юридич-ний захист, державний арбітраж, законодавче забезпечення свободи конкуренції тощо;
- повна економічна відповідальність за результати діяльності;
- етика підприємництва.

66. Валовий дохід, його суть та структура. Підприємницький дохід.
Розрахунковий прибуток обчислюють як різницю між вартістю реалізованої продукції та витратами на її виробництво. Промисловий прибуток – це доход на функціонуючий капітал, зайнятий у сфері виробництва. Торговий прибуток – відображає фінансовий результат діяльності торгівлі.
Валовий доход – це прибуток, отриманий від реалізації певної продукції з урахуванням витрат на її виробництво.
Підприємницький доход є головною стимулюючою одиницею для підприємницької діяльності. Підприємці організовують свою справу заради отримання прибутку, який також входить до доходу. Підприємницький доход вираховується як показник реалізації продукції та витрат на її виробництво, а також з урахуванням побічних витрат та виплат.

67. Загальні економіко-правові основи розвитку підприємництва в Україні.
У законі України “Про підприємництво” зазначено, що це самостійна ініціатива, систематична, на власний ризик діяльність, спрямована на виробництво продукції, виконання робіт, надання послуг та здійснення торгівлі з метою отримання прибутку. Залежно від форм власності виділяють: приватне, колективне та державне підприємництво.
Підприємництво означає наявність у господарника прав власності на засоби виробництва, продукт та доход. Найважливіше – це мотивація використання прибутку. Обов’язковою умовою є певне економічне середовище і клімат. Іншим словами потрібний ринково-конкурентний режим господарювання. У законі сформульовані принципи підприємництва: вільний вибір видів діяльності,самостійне формування програм діяльності та вибір постачальників і споживачів виробленої продукції; вільне наймання працівників; залучення і використання матеріально-технічних, фінансових, трудових, природних та інших видів ресурсів;
Вільне розпорядження прибутком; самостійне здійснення зовнішньоекономічної діяльності.
Можливості розвитку підприємництва відкриваються на основі Конституції України, Законів України “Про власність”, “Про підприємства в Україні”, “Про підприємництво”, “Про форми власності на землю” тощо.

68. значення прибутку в розвитку підприємництва. Роль підприємства та підприємництва в ринковій економіці.
Підприємництво – одна з передумов розвитку ринкової економіки. Воно завжди розвивається в певному історичному та соціальному середовищі. Однак обов’язковою умовою і ознакою підприємництва є свобода економічної самодіяльності людини, її самостійність у виборі варіантів рішень, за якими стоять комерційний успіх, прибуток або ж банкрутство зі всіма його наслідками.
Сутністю підприємництва є самостійне, ініціативне господарювання, а його метою – діловий успіх у вигляді прибутку, особистий доход. Основними його рисами є постійний ризик, матеріальна відповідальність, організаційно-господарське новаторство, раціоналізм, ефективне використання різноманітних ресурсів.

69. Первісне нагромадження капі-талу. Особливості нагромадження капіталу в Україні.
Нагромадження капіталу – це капіталізація частини прибавочної вартості, зворотнє перетворення частини прибавочного продукту в капітал. дЖеролом нагромадження капіталу та розширення виробництва є прибавочна вартість або та чи інша форма прибутку.
В результаті діяльності всіх членів суспільства та постійного нагромадження капіталу формується національне майно країни, що є складовою частиною важливого показника економічної могутності країни, сукупності всіх матеріальних ресурсів, що знаходяться у власності всього суспільства – національного багатства.
В Україні нагромадження капіталу знаходиться ще в зародковій стадії через нестабільну економічну ситуацію та перехідний стан економіки.

70. Перетворення грошей у капітал. Загальна формуда руху капіталу та її суперечності.
Одним із факторів виробництва є капітал в його різноманітних формах, включаючи форми людського капіталу.
Якщо капітал, це фактор виробництва, то для організації будь-якої справи, будь-якої діяльності перш за все необхідна певна кількість капіталу в грошовій формі. Його можна отримати шляхом заощаджень та зібрання великої кількості грошей, а можна взяти позичковий капітал.
Процес виробництва зумовлює необхідність нагромадження грошей.

71. Капітал і праця. Наймана праця.
Значного поширення набув погляд на капітал як на один з виробничих факторів, що поряд з працею, землею приносить доход.
Наймані працівники можуть бути фактором зростання капіталу. Це криється у характері найманої праці як такої. Її виконують за допомогою засобів виробництва, які не належать працівникові; цим процесом керує власник засобів виробництва; результати виробництва не належать безпосередньому виробникові. Власник засобів виробництва, наймаючи робітника, на перший погляд, купує його працю, але це не так, оскільки працю як таку купити не можна. Праця – це процес, в якому створюються матеріальні та нематеріальні блага. Те, що купує власник засобів виробництва – це специфічна риса людської особистості, її здатність до праці. Її й називають робочою силою. Отже, вирішення проблеми джерела зростання капіталу в подвійному характері товару “робоча сила”.