Шпаргалки! - Політекономія (КНЕУ)

27. Кейнсіанська теорія макроекономічного регулювання: сутність та основні положення.
Дж. Кейнс в книзі “Загальна теорія, зайнятості, відсотка та грошей” (1936) вперше піддав конструктивні критиці класичну теорію макроеконом. регул-ня. На противагу клас. теорії ринкового само регул-ня та держ. невтручання в економіка він запропонував альтернативну теорію, в основі якої лежить державне регул-ня економіки.
Прихильники кейнс. теорії відстоюють думку, що ринковий механізм самостійно не може гарантувати досягнення в економіці повної зайнятості. Вони стверджують, що завдяки ринковим регуляторам економіка може бути врівноважена, тобто в ній може забезпечуватися рівновага між сукупним попитом і сукупною пропозицією, але водночас може існувати неповна зайнятість, вимушене безробіття та високий рівень інфляції. Аргументи на доказ кейнс. теорії
1. Кейнс. теорія відкидає положення про те, що % ставка гарантує забезпечення рівноваги між заощадженнями та інвестиціями. Власники заощаджень та інвестори – це зовсім різні економічні групи, які в процесі прийняття рішень про заощадження та їх перетворення у інвестиції керуються неоднаковими мотивами:
1) % ставка; 2) одержання доходів від заощаджень;
досить часто заощадження здійснюються для вирішення інших проблем:
1) з метою накопичення грошей для здіснення великих закупок, вартість яких перевищує розмір поточних доходів;
2) для створення резерву з метою здійснення непередбачених витрат;
3) з метою нагромадження, щоб забезпечити майбутні потреби.
Кейнсіанці, на відміну від класиків, уявлення про роль поточних заощаджень як джерела інвестицій вважають надмірно спрощеним. На їх думку, крім поточних заощаджень на грош. ринку існують інші джерела інвестицій: готівкові заощадження, тобто населення зберігає гроші не лише в банківській системі, але й у готівк. формі на руках; кредитні установи, які здатні мультиплікативно примножувати заощаджені гроші, внаслідок чого величина інвестицій може перевищити величину заощаджень.
2. Кейнс. теорія ставить під сумнів класичне положення про високу еластичність цін і з/п, особливо в бік зниження останньої при зменшенні сукупного попиту. Причини:
1) наявність монополій, які стримують зниження цін і профспілок, які стримують зниження з/п, що перешкоджає адекватному зниженню цін і з/п в короткостроковому періоді і протидіє відновленню сукупної пропозиції на рівні потенц. ВВП.
2) зниження цін та з/п не викличе зростання сукупного доходу працюючих і тому не забезпечить відновлення попиту на рівні потенц. ВВП.
Висновок кейнсіанців – ринковий механізм не здатний самостійно відновлювати повну зайнятість і тому повинен доповнюватись держ. регулюванням економіки.
При визначенні об`єктів держ. впливу, кейнсіанці виходять з того, що головною причиною падіння вир-ва є недостатність сукупного попиту. Фактори відставання сукупного попиту від сукупної пропозиції (на думку кейнсіанців):
1) психологія споживачів (домогосподарств). Зі збільшенням доходу зменшується частка, що йде на заощадження, і збільшується та, що йде на споживання. (“основний психологічний закон” Кейнса);
2) зниження ефективності капіталу. Зі збільшенням обсягів нагромадження капіталу норма прибутку падає відповідно до закону спадної продуктивності капіталу. Це обумовлюється зниженням можливостей реалізувати вироблені продукти за достатньо високими цінами внаслідок зменшення граничної схильності до споживання. (Зниження гранич. схильн. до споживання – зниження інвестиційного попиту як компоненту сукупного попиту).
Т.ч., за кейнс. теорією, не пропозиція створює попит, а навпаки, попит створює власну пропозицію, тому головним об`єктом держ. регулювання повинен бути сукупний попит, який у Кейнсу носить назву “ефективного попиту”. Це означає, що збільшуючи сукупний попит, держава може ефективно впливати на рівень вир-ва. Спираючись на концепцію “ефективного попиту” кейнсіанці пропонують два методи активізації і стимулювання сукупного попиту:
1) за рахунок збільшення держ. закупок або зниження податків;
2) за рахунок зниження % ставок, що підійме “граничну ефективність капіталу” і збільшить інвестиції приватного сектору.
Важливу роль в теорії відіграє мультиплікатор інвестицій. Але ефект мультиплікатора за різних умов може бути різним. Найбільшу ефективність він має за умов наявності в економіці невикористаних потужностей і вільної робочої сили. При наявності резервних потужностей досягається дешеве нарощування випуску продукції за рахунок незначних додаткових інвестицій. Тому в умовах недостатнього сукупного попиту держава може за рахунок бюджетних витрат забезпечувати значний мультиплікативний ефект.

1. Система економічних законів, їх суть і класифікація.
Система ― це сукупність певних елементів або підсистем і зв’язків між ними, якій притаманні такі ознаки цілісності, як організованість, наявність інтегративних властивостей і функцій, саморух і загальна мета.
Економічний закон (ЕЗ) ― це внутрішньо необхідні, сталі й суттєві зв’язки між економічними явищами і процесами, а також між протилежними сторонами окремих явищ і процесів, їх елементами і властивостями. Сутність, а отже і закон (бо ці поняття однорідні) всебічно можуть бути досліджені лише через всі інші категорії діалектики (кількість і якість, зміст і форма, ціле й частина тощо). ЕЗ не залежать від свідомості людей, але залежать від їх свідомої діяльності.
До системи ЕЗ належать 4 їх типи:
1. Загальні ЕЗ ― властиві всім суспільним способам виробництва (з. відповідності виробничих відносин рівню і характеру розвитку продуктивних сил, з. зростання продуктивності часу, з. економії робочого часу).
2. ЕЗ, які діють у декількох суспільно – економічних формаціях ― з. вартості, з. попиту і пропозиції тощо. Такі ЕЗ відображають сталі й суттєві зв’язки, властиві декільком технологічним способам виробництва в їх взаємодії з деякими однаковими елементами різних суспільних форм в однотипних сусп. – екон. формаціях.
3. Специфічні ЕЗ ― ті, що діють лише в межах одного суспільного способу виробництва. Найважливіший серед них ― основний ЕЗ, який виражає найбільш глибинні зв’язки між продуктивними силами і виробничими відносинами, відносинами власності у взаємодії з розвитком продуктивних сил.
4. ЕЗ, що діють лише на одній із стадій (висхідній або низхідній) суспільного способу виробництва (наприклад, з. породження монополії концентрацією виробництва, який діє на вищій стадії розвитку капіталізму).

2. Економічна теорія в системі економічних наук та її функції.
Завдання кожної науки ― розкривати сутність явищ і процесів, що вивчаються. Виходячи з цього, економічна теорія є базовою наукою серед інших економічних дисциплін, яка розкриває виробничі зв’язки і відносини між людьми в процесі виробництва, обміну, розподілу і споживання товарів і послуг (або дії людей у цих сферах), а також економічні закони, що управляють цими процесами. Адже екон. закони є внутрішньо необхідними, сталими, причинно – наслідковими зв’язками між різними економічними явищами і процесами. Екон. теорія приділяє увагу найраціональнішим шляхам виходу з кризових ситуацій у економіці, підвищенні продуктивності виробництва, господарського механізму, форм власності, пошук нових організаційно – господарських форм.
Сучасна економічна теорія виконує такі основні функції:
1) практичну ― всебічне обгрунтування необхідності і шляхів вдосконалення прогресивних форм власності, які найбільше відповідають інтересам людини, колективу, суспільства; розробка наукових основ управління господарством, винайдення адекватних форм розв’язання економічних суперечностей;
2) пізнавальну ― розкриття сутності економічних законів і категорій та форм їх вияву, притаманні їм внутрішні суперечності, механізм їх дії. Ця функція реалізує першу.
3) економічна теорія покликана виробляти новий тип економічного мислення і таким чином формувати сучасний світогляд людини.

3. Загальні методи наукового пізнання та їх використання.
Термін “метод” походить від грецького слова “methodas”, яке означає шлях до чогось. В економічній теорії метод ― це шлях пізнання системи економічних відносин у їх взаємодії з розвитком продуктивних сил, мисленного відтворення цієї взаємодії в теорії діалектики.
Головними методами економічної теорії є:
1) філософські та загальнонаукові принципи (розвитку, суперечності, детермінізму, взаємодії, об’єктивності, аналізу й синтезу, системності тощо);
2) закони діалектики (з. єдності і боротьби протилежностей, з. кількісно-якісних змін і з. заперечення заперечення);
3) категорії діалектики (кількість і якість, сутність і явище, зміст і форма та ін.);
4) закони і категорії економічної теорії (з. вартості, грошового обігу тощо; категорії вартість, гроші, прибуток та ін.).
Три перші структурні елементи діалектичного методу дослідження не механічно накладаються на економічні явища і процеси, а відображаються через предмет і метод екон. теорії як науки. Найпростіший елемент діалектичного методу ― м. абстракції, що означає відмову від поверхневих, несуттєвих сторін явища з метою розкриття його внутрішніх, суттєвих зв’язків. М. абстракції тісно пов’язаний з поняттям конкретного ― цілісного об’єкту в єдності з його різноманітними сторонами, властивостями, рисами.
Ядром діалект. м. є принцип суперечності. Так, товар ― це єдність двох протилежних сторін: споживчої вартості й вартості. У процесі взаємодії таких суперечностей відбувається розвиток екон. явищ і процесів, а їх єдність і боротьба ― є джерелом їх еволюції. Також використовуються методи історизму (екон. явище досліджується в екон. системі на різних етапах її розвитку), м. аналізу й синтезу, індукції та дедукції; моделювання, діаграми, математичні формули, графіки; принципи граничності, теорії оптимуму.

25. Сутність та процес еволюції грошей(Г).
Гроші – це специфічний товар, який виконує роль загального еквівалента.
Гроші об’єктивно з’явилися як результат розвитку товарного обміну. Сусп. розподіл праці породив потребу в обміні продуктами праці, які, таким чином, ставали товарами. Обмін відбувався за формулою Т1 – Т2. Одночасно виникала економічна задача: як і в яких співвідношеннях можна поміняти свої тов. Обмін однієї корисної речі відбувався випадково і одноразово, тобто 1 шкура=1 кг солі=1сокира. Пізніше тов. стали виготовлятись в великій кількості. Власник якогось тов. міг виміняти його на декілька інших корисних продуктів, кожен з яких служив йому еквівалентом, тобто: 2 сокири=3 шкури=10 кг солі. Але, в цьому випадку, одна річ безпосередньо обмінювалась на інше благо, що не завжди задовольняло покупців. Тобто ймовірність знайти потрібний товар з першого разу була дуже незначною, часто випадковою. Якщо ж власники таких тов. і знаходили один одного, обмін теж міг не відбутися у зв’язку з невідповідністю кількості чи якості наявного тов. потребам іншої сторони. Це суперечливість натурального обміну обмежувала розвиток вир-ва, робила його надто ризиковим. Коли вир-во і обмін тов. стали регулярними, то в кожній країні і в великих промислових районах з’явились на місцевих ринках загальні еквіваленти – найбільш ходові товари, які поступово перетворювалися в засоби обміну, тобто набували грошових якостей. Акт обміну перетворювався на купівлю-продаж. Спочатку товарними Г ставали предмети першої необхідності, напр., у греків і арабів – худоба, у слов’ян – хутро. Але, з розвитком торгівлі, з’явилась потреба в визнаному всіма еквіваленті – Г. Для виконання ролі Г найбільше підійшло золото (срібло) – благородний метал, який має здатність до тривалого зберігання, портативність, подільність, наявність в достатній кількості для обміну, велику вартість.
Так, Г – особливий тов., який став загальним еквівалентом. Т.я. Г (золото, срібло) є загальновизнаним втіленням вартості, то вони стали виступати в ролі свого роду еталона – ними вимірюють вартість всіх товарів. З появою Г простий товарообмін був замінений обігом, який має формулу Т1 – Г – Т2. З розвитком тов. відносин, з’явились нові форми Г: паперові, депозитні, електронні.
Економічна сутність Г і роль Г проявляється в їх функціях, тобто в конкретному призначенні їх в екон. – міри вартості, засобу обігу, засобу платежу, засобу нагромадження, світових Г.

26. Функції грошей (Г). Гроші - це специфічний товар, який виконує роль загального еквівалента. Під функцяіми Г розуміють конкретне призначення їх в екон. Звичайно виділяється декілька ф-цій: міра вартості, засіб обігу, засіб платежу, засіб нагромадження, світові Г. Хоча іноді виділяють лише 3 ф-ї: міри вартості, засобу обігу, засіб збереження.
Міра вартості – Г забезпечують вимірювання вартості тов. і послуг і визначають її у формі ціни (тарифу). Завдяки цьому тов. і послуги стають порівняльними. Ціни тов. виражаються в певній кільк. Г-го товару, золота. Кількість золота, (його маса) вимірюється його вагою. Певна вагова кільк. металу приймаєтося за одиницю його маси, яка, якщо встановлюється державою в якості Г одиниці, наз. масштабом цін . Вартість Г – це та кільк. тов., які можна обміняти на Г одиницю.
Засіб обігу – Г обслуговують реалізацію тов., тобто виступають як посередник в обігу. Г, виконуючи цю ф-ю, постійно приводять в рух тов., зумовлюючи їх обіг. Після кожного акту купівлі-продажу тов. вибувають з обігу, переходять у сферу споживання, а Г продовжують рух в сфері обігу. Спочатку золото виконув. цю ф-ю в злитках., пізніше – в формі монет. Подальший розвиток призвів до появи паперових Г.
Засіб нагромадження – Г накопичуються і зберігаються як скарб. Тобто, коли продавець отримував за свій тов. Г, але не витрачав їх на купівлю речей, процес обігу переривався і Г ставали скарбом. Цю ф-ю спочатку виконувало золото, а пізніше вартість почала нагромаджуватись у формі заощаджень.
Засіб платежу – Г обслуговують погашення боргових зобов’язань, які виникають між суб’єктами екон. в процесі відтворення; боргові зобов’язання виникають, коли платіж відділяється у часі від передачі продавцем товару покупцю. В цій ролі Г використовуються і поза сфери тов. обігу в випадках, якщо виплачується з/п, виконуються різні фін. зобов’язання (податки, за оренду землі). Боргові зобов’язання породжують нову форму Г – кредитну. Банки почали випускати банківські білети, які випускались на круглі суми, мали золоте забезпечення, мали велику здатність до обігу.
Світові Г – обслуговують екон. відносини суб’єктами екон. різних країн. Такі відносини складаються у зв’язку з зовнішньою торгівлею, туризмом, кредитними, культурними, політичними, зв’язками між країнами. Якщо нац. валюта країни вільно конвертується, то вона спроможна безперебійно обслуговувати платежі не лише на внутр. ринку, а на зовн. - в тих самих ф-ях Г. Для зовн. зв’язків не потрібна якась нова форма Г, крім нац. валюти. Якщо ж нац. валюта в країні вільно не конвертується, то зовн. зв’язки обслугов. іноземн. валютою, яка і виступає в формі світових Г. Як світові Г використовуються іноз. валюти, які мають найбільшу довіру на світ. ринку ($, марка Німеччини, фунт стерлінгів і т.д.), а також міжнародні валюти: СДР, ЕВРО.

9. Економічна система: сутність та структурні елементи.
Конкретна історична сукупність економічних відносин, що відповідає системі продуктивних сил і взаємодіє з нею, розвивається на основі дії як об’єктивних економічних законів, так і суб’єктивних факторів, визначає сутність економічної системи суспільства.
Отже, економічна система – це сфера функціонування продуктивних сил і економічних відносин, взаємодія яких характеризує сукупність організаційних форм та видів господарської діяльності.
Структурні ланки, що утворюють різноманітні економічні системи, за своїм змістом неоднорідні. Вони поєднують у собі загальні та специфічні, основні та похідні, нові, що народжуються, та відмираючі старі, перехідні та проміжні економічні форми, кожна з яких функціонує на основі спільної для всієї системи і разом з тим власної логіки розвитку. Цим визначається необхідність структурної диференціації складових ланок економічної системи суспільства, без якої неможливо пізнати об’єктивні закони та принципи її функціонування.
Будь-яка економічна система характеризується ієрархічністю, прагне набути стану цілісності та органічності.
Ієрархія системи визначається місцем її елементів в соціальній структурі та механізмом їх субординації. Тип взаємозв’язку елементів системи може бути “вертикальним” або “горизонтальним”. Вертикальна залежність виявляється у відносинах примусу, влади – підкори, керованості – підлеглості. Горизонтальні зв’язки є партнерськими, добровільними, конкурентними.
Наявність не тільки необхідних, а й достатніх елементів для саморозвитку, самовідтворення, поліфункціональної діяльності системи характеризує її цілісність, самодостатність. Ознака органічності системи вказує на внутрішню, родинно-генетичну єдність, чистоту, нечужинність її елементів. Чим більше в економічній системі перехідних, змішаних явищ, форм та процесів, тим нижчий ступінь її органічності, чистоти.
Економічна система характеризується різними сферами функціонування, рівнями господарювання її суб’єктів. Сучасна економічна система складається з 4 рівнів: глобально-економічний, макроекономічний, метаекономічний, мікроекономічний. Розвиненість, взаємодія та взаємодоповнення економічних рівнів є запорукою стійкості, динамічності та ефективної результативності системи.
Економічна система має 3 основні ланки, підсистеми: економічну структуру продуктивних сил суспільства, систему економічних відносин і механізм господарювання.
Продуктивні сили – це система економічних факторів, які в процесі суспільного поділу праці забезпечують перетворення навколишнього середовища, створюють блага для задоволення потреб людини і суспільства, визначають рівень продуктивності суспільної праці.
Економічні відносини – являють собою сукупність соціально-економічних та організаційно-виробничих зв’язків між господарюючими суб’єктами в процесі виробництва, розподілу, обміну та споживання матеріальних благ, послуг і доходів.
Механізм господарювання – узгоджує функціонування і розвиток ланок економічної системи, приводить у відповідність продуктивні сили і економічні відносини і являє собою сукупність конкретних форм господарювання, організаційно-інституціональних систем, методів та важелів регулювання економічних процесів.