Шпаргалки! - Політекономія (КНЕУ)

27. Товар та його властивості. Суперечності товару.
Товар - це продукт праці, це річ, яка задовольняє будь-які потреби людини та призначена для обміну, продажу на ринку.
У товарного продукта 2 начала: 1) природнє \ з речовин природи\; 2) суспільне у зв'язку з призначеністю товару для обміну.
Відповідно товар володіє двома властивостями: 1) споживча вартість; 2) вартість.
1/ споживча вартість—це корисність речі, її здатність задовольнити будь-які людські потреби. Не є товаром дані природою і не створені людською працею; створені людською працею для споживання іншими людьми, але що поступає в їх розпорядження прямо чи безпосередньо без обміну або через обмін, коли вони покинули сферу обміну та знаходяться в сфері споживання. Якістю товару є суспільно-споживча вартість – це також споживча вартість, яка: 1-має корисність,-створена не для влсного споживання,а для обміну на ринку, 2-вона створена в кількості та структурі суспільної потреби; 3-це споживча вартість не лише окремих речей,а всієї маси речей даного роду, призначена для продажу в зіставлення з потребою їх в суспільстві.
Мінова вартість товару—це кількісне співвідношення, пропорція в якій даний товар обмінений на інший товар. Кожний товар має декілька мінових вартостей. Абстрагування від природних якостей товарів показує, що спільним для всіх товарів і основою є те, що всі товари-продукти, згустки кристали людської праці. Втілена в товарах суспільна праця утворює вартість товару.

28. Вартість і ціна: альтернативні теорії.
Вартість – це форма та кількісна міра економічних відносин між людьми з приводу виробництва різних речей для обміну та присвоєння їх через еквівалентно рівний обмін. Це відносини між людьми з приводу речей, це виробничі відносини. У зв’язку з цим вартість виступає як властивість речі як особлива суспільна якість товару. Вартість – форма функціонування суспільного характеру виробництва в умовах суспільного поділу праці та економічне обособлення виробничо-господарських ячеєк відносинами власності.
В умовах розвитку ринкового підприємництва та міжгалузевої конкуренції вся товарна маса у відповідності з законом вартості продається за її вартістю, так що сума цін всіх товарів рівна сумі їх вартості. Але по іншому складаються ціни на окремі види товарів, вони складаються уже на основі витрат підприємства C+U и середнього прибутку. p= C+U+p’. Ринкова ціна в умовах розвитку ринкового господарства складається вже на основі прибавочної вартості, а на основі ціни виробництва, яка являє собою перетворену форму вартості.
Ціна – це грошове вираження вартості товарів. Щоб визначити вартість товарів у грошах, треба певну кількість грошового матеріалу прийняти за одиницю. Вона називається масштабом цін.
29.Проста і розвинена форми товарного виробництва. Спільні риси та відмінності.
Товарне виробництво розподіляється на:
- Просте (грунтується на особистій праці власників засобів виробництва і є вихідною формою товарного виробництва; невелике за своїм обсягом; характеризується безпосереднім і добровільним поєднанням виробника з засобами виробництва, відсутністю купівлі – продажу робочої сили як товару) – на основі індивідуальної праці, на задоволення особистих потреб виробника;
- підприємницьке (розвинене, розширене) – спільна праця найманих робітників заради прибутку власника господарства.
Спільне для них – приватна власність на засоби виробництва; ринкові форми зв'язків; конкуренція товаровиробників.
Відмінність - у простому: виробник і власник в одному обличчі, тому що це індивідуальна праця, спрямована на особисті потреби, з використанням простої техніки.
Розширене товарне виробництво - це машинна індустрія, автоматизація виробництва. При цьому розрізняють 2 типи товарного виробництва: зі стабільною і безупинно обновлюваною номенклатурою товарів.

30. Виникнення і розвиток грошових відносин.
Гроші в першому уявленні являють собою товар особливого роду, здатний обмінюватись на всі інші товари, а отже гроші – це загальний товарний еквівалент. Основною формою отримання грошей є виручка від продажу товарів, а беруться вони для здійснення покупок. Тому гроші є посередником в обміні товарів. Спочатку, коли продукти праці лише починали отримувати товарну форму, коло товарів було досить обмежене і товари обмінювались безпосередньо Т-Т. потім такий обмін став майже неможливим через збільшення кількості товарів. В таких умовах безпосередній обмін товарів трансформується в опосередкований обмін Т-Тек.-Т. при цьому роль товарного еквівалента могли виконувати лише такі товари, які користувались найбільшим попитом. В різні часи і в різних місцях товарним еквівалентом виступало зерно, скот, шкіри, сіль, залізо, серебро, золото. Это уже были локальные , региональные или временные деньги. Гроші за їх глибинною сутністю – це відокремлений від товару образ його вартості. Гроші як вартість – це засіб та міра здійснення торгових відносин між товаровиробниками. З виникненням грошей обмін почав здійснюватись за схемою Т-Г-Т. таким чином і виникають грошові відносини, з розвитком яких виникають такі грошові знаки, як паперові та монетні еквіваленти.
31. Суть грошей. Функції грошей. Альтернативні теорії грошей.
Сутність грошей виявляється в їхніх 5 функціях: вартість товару, виражена в грошах називається ціною. Цю функцію гроші виконують ідеально. При визначенні ціни товару необов'язково мати у своєму розпорядженні грошові знаки. Гроші, як міра вартості, самі повинні бути обмірювані, тобто мати масштаб цін. Масштаб цін- це технічна, умовна, вольова, але об'єктивно необхідна категорія. Ця функція полягає у посередництві грошей у товарному обміні. Цю функцію виконують наявні грошові знаки, виконують її мимовільно, безупинно, переходячи з рук покупців у руки продавців. Грошові знаки в залежності від їхнього співвідношення з товарною масою можуть бути піддані інфляції. Гроші-засіб нагромадження. У цій функції гроші тимчасово припиняють свій рух і вибувають з обороту. Золото при цьому обертається у скарб, що накопичується, грошова сума являє собою тоді номінальне нагромадження. Реальне нагромадження- придбання за ці гроші майна, насамперед - капітальне будівництво. Гроші- засіб платежу. Цю функцію гроші виконують при купівлі товарів у кредит і наступній їхній оплаті і при різних нетоварних операціях. Світові гроші. Спочатку як світові гроші виступали злитки золота по вазі. Потім воно було замінено символічними знаками. Функції світових грошей активно виконує ВКВ.
32. Грошовий обіг та його закони.
Функція грошей як засобу обігу поля-гає в тому, що її виконують, по-перше, не ідеальні, а реальні гроші; по-друге, повноцінні та неповноцінні гроші. Оскільки реальні гроші як засіб обігу весь час переходять з рук в руки, виступаючи посередником при обміні товарами, то можуть використовуватись і неповноцінні гроші. Після тривалого перебування в обігу монети втрачають частину своєї ваги. Незважаючи на це, вони продовжують бездоганно функціонувати як засіб обігу.
Оскільки гроші – це такий особливий товар, на який можна купити будь-який інший, то вони стають загальним втіленням суспільного багатства, яке товаровиробники прагнуть нагромаджу-вати.

33. Сталість грошового обігу. Грошові реформи, гроші, ціна та інфляція.
Гроші – це загальновизнаний засіб обміну товарів. Грошима може бути будь-який предмет, який визнається всіма продавцями та покупцями як засіб обміну.
Реальна цінність грошей знаходиться під впливом цін на товари та послуги. Коли повишається загальний рівень цін – наступає інфляція – реальна цінність грошей падає. Інфляція відображає підвищення загального рівня цін в економіці. Вона не є характеристикою зміни ціни якогось товару, а передає рух загального рівня цін.
Рух грошей у процесі розширеного суспільного відтворення утворює грошовий обіг. Який безпосередньо включає рух грошей на стадіях розподілу, обміну та опосередковано обслуговує процес виробництва і споживання. За характером руху грошових коштів обіг грошей поділяється на фінанси, кредит та грошовий обіг. Форми організації грошового обігу утворюють грошову систему. Ці форми визначає держава. Зокрема, держава визначає грошову одиницю, масштаб цін. Види грошових знаків, характер забезпечення грошей. Обслуговуючи різноманітні акти купівлі-продажу товарів та інші платежі, ггроші переходять від одного економічного суб’єкта до іншого. В державах функціонують національні банки, які мають монополію на емісію грошей, регулюють економічні процеси через механізми обігу грошей. Стійкість національної валюти є підтвердженням сталості грошового обігу.
Грошові реформи мають на меті: досягнення певної фінансової стабільно-сті, зниження темпів інфляції, формування резервного стабілізаційного фонду, створення потужностей для карбування монет, друкування грошей. Взагалі, грошові реформи направлені на стабілізацію грошової одиниці країни та її конвертованість, валідність по відношенню до грошових одиниць інших країн.

34. Еволюція грошей. Сучасна грошова система.
Поступово із загальної маси товарів стихійно виділялись такі, які почали відігравати роль головних предметів обміну. Такими товарами в одних місцевостях була худоба, в інших – хліб (зерно), в третіх – хутро тощо.
В умовах догрошового обігу обмін,як правило, грунтувався на одночасному використанні кількох еквівалентів, які становили фіксовану систему. З розвитком рабовласництва складовим елементом такої системи стало використання рабів. Другий суспільний поділ праці – відокремлення ремесла від землеробства – супроводжувався вдосконаленням загального еквівалента. Найнедосконаліший його вид – худоба, хутро, раби – змінюється еквівалентами, яким властиві вагові характеристики, подільність, сполучність, однорідність (хліб, маїс, оливкова олія, чай, сіль).
Врешті решт, у процесі історичної еволюції товарного виробництва і товарного обміну відбувається перехід від загального товарообміну до грошової форми обміну і відповідно – від загальної форми вартості до грошової.
Гроші – стають категорією товарного виробництва і товарного обігу. Вони мають товарне походження і виражають певні виробничі відносини між товаровиробниками з приводу обміну продуктами праці через ринок. У грошах, як загальному еквіваленті втілений безпосередньо суспільний характер праці. Вони дають змогу вимірювати суспільні витрати і отримані результати.

35. Суть витрат виробництва. Види витрат виробництва.
Витрати виробництва – це те, у що обходиться створення продукту підприємству. Витрати виробництва благ – це загально економічна категорія.
Частина вартості товару, що має бути авансована на продовження виробництва, визначається як витрати виробництва.
Речовий зміст витрат виробництва на різних етапах розвитку економіки має різну суспільну форму. В умовах традиційного простого товарного виробництва витрати виробництва вимірюються вартістю спожитих засобів виробництва. Витрати праці простого товарвиробника в суспільно необхідних розмірах збігаються з вартістю товару.
У розвиненому товарному господарстві фонд індивідуального споживання виробника набуває форми змінного капіталу, витраченого для наймання робочої сили.
Витрати виробництва поділяються на зовнішні та вутрішні.
Зовнішні (явні) витрати пов’язані з придбанням фірмою ресурсів (сировини, матеріалів, робочої сили). При цьому витрати дорівнюють вигоді, яку можна отримати, якщо при самих витратах використати альтернативний ресурс.
Внутрішні (неявні) витрати пов’язані з використанням факторів виробництва, які перебувають у власності самої фірми (грошовий капітал, обладнання). При цьому витрати дорівнюють вигоді, що може бути отримана при альтернативному використанні власних ресурсів.
Розрізняють загальні витрати виробництва, та таку, яві належать до виробленої продукції. Витрати виробництва в грошовій формі на одиницю продукції – це її собівартість, або сукупні витрати, поділені на кількість створеної продукції, тобто середні витрати. Для підприємства собівартість – це мірило витрат і доходів.

36. Витрати виробництва, вартість товару і його ціна. Альтернативні підходи.
Частина вартості продукту, що втілює в собі вартість засобів виробництва, існує ще до процесу виробництва. Вона лише переноситься на нього у виглЯді вартості матеріальних витрат, а жива праця робітника створює чистий продукт – понад вартість матеріальних витрат.
Повторення виробництва можливе тоді, коли засоби виробництва і робоча сила відтворюються. Для цього з вартості, отриманої після реалізації продукту, відповідна частина виділяється на заміщення вартості засобів виробництва та робочої сили, спожитих у процесі виробництва. Частина вартості товару, що має бути знову авансована на продовження виробництва, визначається як витрати виробництва.
У процесі обміну виробнику треба відшкодувати витрати засобів виробниц-тва та робочої сили. Витрати окремого виробника не тотожні витратам суспільс-тва. Тільки сукупні витрати суспільної праці на виробництва продукту набувають форми суспільно необхідних витрат, тобто виступають у формі вартості. Витрати праці простого товаровиробника в суспільно необхідних розмірах збігаються з вартістю товару.
Для того, щоб порівняти витрати на виробництво продукту з його ціною, треба підрахувати витрати на виробництво одиниці продукту, або середні витрати.
Вартість – категорія власне виробництва. Її складовими частинами є: матеріальні витрати, необхідний продукт, додатковий продукт.
Представники західної економічної науки грунтовно розробили проблему витрат виробництва виходячи з потреб зростання його ефективності. При цьому вони виходили з: а) обмеженості ресурсів; б) неможливості їхнього альтернативного використання.

37. Прибуток як економічна категорія. Теорії прибутку.
Зворотним боком витрат виробництва є прибуток. Він тим більший, чим менші витрати виробництва, і навпаки. Кількісно прибуток – це різниця між доходом від реалізації продукції та сукупними витратами на її виробництво.
За економічною природою прибуток є перетвореною формою чистого доходу, а отже, характеризує чистий доход у тому вигляді, в якому той виступає на поверхні економічних явищ в умовах економічної відокремленості виробника.
В умовах ринкової економіки прибуток на рівні підприємства виступає як безпосередня мета виробництва, що зумовлено іманентно притаманною капіталу тенденцію до самозростання.
А.Смін розглядав прибуток, по0перше, як результат праці робітника, оскільки вартість, яку він додає до вартості матеріалів, розкладається на дві частини: оплату його праці та прибуток підприємця; по-друге, як результат функціонування капіталу.
Д.Рікардо вважав, що величина прибутку залежить від заробітної платні: прибуток зростає, якщо вона знижується.
За К.Марксом, прибуток – це перетворена форма додаткової вартості.
Багато західних економістів при поясненні прибутку використовують теорію трьох факторів вирбництва Ж.Б.Сея, за якою участь у створенні вартості беруть праця, земля і капітал. Наприклад, прибуток вони розглядають як доход від використання засобів виробни-цтва (капіталу) та як оплату за працю підприємця з управління та організації виробництва і, отже, доход на капітал відрізняють від підприємницького доходу.
Критикуючи теорію факторів вироб-ництва, Маркс обгрунтував положення, що нову, збільшену вартість створює жива праця. Величина прибутку за Марксом залежить від середньої суспільної норми прибутку. Це означає, що до певної межі прибуток можн розглядати як функцію капіталу, оскільки фактором зростання маси прибутку є розмір капіталу.
Оскільки в колишньому СРСР не існувало ринкових відносин, то відповідним було і ставлення до прибутку. Вважалося, що його можна досягати коригуванням цін і тарифів.

38. Норма прибутку і фактори, що на неї впливають.
Величина прибутку залежить від середньої суспільної норми прибутку. Це означає, що до певної межі прибуток можна розглядати як функцію капіталу, оскільки фактором зростання маси прибутку є розмір капіталу:
Мр = рКа.
Де Мр – маса прибутку, р – норма прибутку, Ка – розмір авансованого капіталу.
Щодо прибутковості, дозодності підприємства, слід відрізняти, по-перше, прибутковість усього підприємства як отримання доходу на весь авансований капітал, по-друге, прибутковість виробів конкретної партії, тобто отримання доходу на витрати виробництва для виготовлення цієї кількості продукції.
Загальна прибутковість підприємства визначає норму прибутку як відсоткове відношення прибутку до авансованого капіталу. Якщо прибуток Р – це різниця між ціною і собівартістю, Ка – авансований капітал, то формула норми прибутку буде такою: Р = Р/Ка х 100.
39. Інституціональні основи ринкової економіки.
Основними характерними рисами ринкової економіки є такі: різноманітність форм власності при домінуванні приватної, панування товарно-грошових відносин, свобода підприємництва, конкурентний механізм господарювання, матеріальне стимулювання, вільне ціноутворення, що грунтується на взаємодії попиту та пропозиції, регулююча економічна роль держави, особиста свобода, домінування індивідуального інтересу тощо
Ринкова економіка передбачає чіткі відповіді на такі запитання: що і в якому обсязі вироббляти? Як виробляти товар? Які будуть витрати виробництва? Для кого призначена вироблювана продукція? Який життєвий цикл виробленого товару?
Ринкова економіка грунтується на могутньому фундаменті матуріальних інтересів. Риноква економіка – це сфера прояву та відтворення відносин товарного виробництва. Вільне підприємництво – це одна з передумов ринкової економіки.
Необхідним інститутом ринкової економіки є гроші, їх конвертованість. Важливе значення мають ціни, зокрема інститут вільного ціноутворення. Поза останнім існування саморегулюючих систем ринкових відносин неможливе.

40. Ринкові відносини, їх суб’єкти і об’єкти. Визначення ринку: альтернативні теорії.
Суб’єктами риноквих відносин можуть бути: практично кожний індивідуум як фізична особа, що не обмежена законом у правосуб’єктності та дієздатності; групи громадян (партнерів); трудові колективи; юридичні особи всіх форм власності. Щодо останніх, то світова практика нагромадила значну кількість різних форм господарювання, які водночас є господарськими суб'єктами. Зокрема, йдеться про такі організаційно-господарські форми, як індивідуально-трудова діяльність; державні підприємства; кооперативи; орендні підприємтсва; фермаерські господарства; народні підприємства; акціонерні товариства; корпорації, об’єднання, асоціації тощо.
Об’єктами ринкових відносин можуть бути усі види товарного і нетоварного виробництва, все те, що можна купити, продати та обміняти.
Сучасний ринок – це один з феноменів, який зумовлює складну систему господарювання, в якій тісно взаємодіють ринокові закономірності, численні регулюючі інститути і масова свідомість.
Ринок як полісистемне, складне утворення має надзвичайно багату структуру: ринки – товарів, капіталу, фінансово-кредитний, валютний, трудових ресурсів, інформації, тіньовий тощо.
Про ринок говорять тоді, коли розглядають взаємодію попиту і пропозиції будь-якого товару.

41. Попит і пропозиція. Ринкова рівновага.
Попит і пропозиція є невід’ємними категоріями ринкової організації господарювання, що виражають об’єктивні економічні відносини товарного вироюництва. Попит визначає сукупну суспільну чи ринкову потребу в товараї (послугах), яка зумовлена алптоспромо-жністю і виражена в грошовій формі. Попит завжди конкретно визначений, має властивість динамічно змінюватись під впливом ряду факторів. Попит залежить від платоспроможності покупців, тобто від забезпеченості потенційної потреби в товарах і послугах грошовим покриттям. Отже, універсальною формою вираження попиту є гроші.
Пропозиція представлена результа-тами господарської діяльності (виробни-цтва), що набувають товарного вигляду і можуть бути доставлені на ринок у певному обсязі і в певний час. Як функція і результат товарного виробництва пропозиція представлена відповідним суб’єктом – продавцем. Вирішальною передумовою ринкової пропозиції залишається обсяг виробництва.
На практиці ціна рівноваги встанов-люється як загальне для попиту та пропозиції середнє значення ціни певного товару за умови збалансованості абсолютних потенційних значень пропозиції та попиту. Співвідношення попиту і пропозиції відбиває конкретні пропозиції виробництва і споживання з урахуванням вартісно-цінової визначено-сті товарів. Діалектика взаємозалежності попиту і пропозиції відбивається у ринковій рівновазі.