Статистика
Онлайн всього: 13 Гостей: 13 Користувачів: 0
|
 |
Шпаргалки! - Політекономія (КНЕУ) |
|
Пошук по сайту
Пошук по сайту |
Головна » Шпаргалки! - Політекономія (КНЕУ)
36.Ринок: суть, функції, суб’єкти та об’єкти.
Ринок - економічна категорія, яка протягом 300 років є центральною в економічній науці. У міру розвитку самого ринку як економічної форми суспільства уточнюються та наповнюються новим змістом також теоретичні його трактування та формулювання. Різноманітні теорії і концепції, якими оперує економічна теорія сьогодні, акцентують увагу на окремих сторонах тлумачення ринку. В економічній літературі наводиться безліч визначень категорії "ринок", що виражають ті чи інші сторони ринкових відносин. Але тлумачення цього поняття слід розмежовувати на різних рівнях. З погляду буденної свідомості, ринок - це базар(тобто місце, де можна придбати товар, тобто де зустрічаються покупець і продавець). Ек наука ж розглядає ринок ширше та більш професійніше. А саме, ринок - це поєднання попиту і пропозиції, або місце де відбувається купівля-продаж товарів; ринок - це сукупність ек відносин між людьми у сфері обміну, посередництвом яких здійснюється реалізація результатів людської діяльності; ринок - це місце, де відбувається остаточне визнання суспільством втіленої в результати діяльності праці.; ринок - це лише елемент ринкової економіки, куди поруч з ринком входять сфери виробництва, розподілу і споживання; ринок - тип господарських зв’язків між суб’єктами господар ювання, тобто форми господарського зв’язку між товаровироб никами через купівлю-продаж товарів. Але найбільш типове і загальноприй няте визначення ринку таке: ринок - це обмін, що здійснюється відповідно до законів товарного виробництва і обміну. Сутнісну основу цього обміну становить ціна, що визначається співвідношенн ям попиту та пропозиції(про понування). Функції ринку: ринок виконує ряд фуій. Їх можна звести у дві групи : організаційні й економічні. Організ:1)вста новлення зв’язків між виробниками й споживачами продукції (послуг), не опосередкова них іншими системами розподілу.2) забезпеченн я вільного вибору партнерів по господарськ зв’язках.3) забезпечен ня конкуренції між суб’єктами ринку. Економічні:1) механізм ринку робить усіх учасників конкурент тного процесу матеріально зацікавле ними в задоволенні тих потреб, які виражаються через попит.2) ринок, створюючи сигнали через ціни, стимулює засвоєння досягнень науково - технічного прогресу, зниження витрат, підвищення якості, розшир асортименту товарів і послуг.3) сприяє вирішенню центральних проблем економіки(пі двищення рівня життя, зміна структури економіки тощо).4) механізм ринку в цілому звільняє ек від дефіциту товарів і послуг. Суб’єкти ринку -практично всі учасники суспільного виробництва
(держава, державні, колективні, кооперативні, приватні підприємства та їх обєднання; іноземні фірми та громадяни; різні установи та організації; громадяни України). Об’єкти ринку - усі результати суспільної діяльності (матеріальні продукти праці; інтелектуальні; робоча сила; цінні папери; позичкові капітали, валюта, золото).
37.Інфраструктура ринку.
Однією з важливих умов функціонування ринку є наявність добре розвинутої ринкової інфраструктури. Від того, наскільки добре вона розвинута залежить у кінцевому підсумку і ефективність функціонування ринкової економіки. Інфраструктура - сукупність галузей і підприємств, зайнятих обслуговуванням суспільного виробництва. Розрізняють виробничу, соціальну і ринкову(сфери обігу) інфраструктуру. Інфр ринку - це система підприємств і організацій, які забезпечують рух товарів, послуг, грошей, цінних паперів, робочої сили. Функції інфр: здійснює правове та економічне консультування підприємців і захист їх інтересів у держ і приватних структурах; забезпечує фін підтримку, кредитування, включаючи лізинг, аудит, страхування нових господарських формувань тощо; сприяє матеріально - технічному забезпеченню і реалізації продукції підприємств; регулює рух робочої сили; створює необхідні умови для ділових контактів підприємців; здійснює маркетингове, інформаційне та рекламне обслуговування і т. ін., що в кінцевому результаті забезпечує більш швидкий рух товарів і послуг від виробника до споживача. Елементи інфраструктури ринку: підприємства роздрібної та оптової торгівлі; кредитна система і комерційні банки; емісійна система і емісійні банки; організаційно оформлене посередництво на товарних, сировинних, фондових і валютних біржах; аукціони, ярмарки та інші форми організованого позабіржового посередництва; система регулювання зайнятості населення й центри( держ і недерж) сприяння зайнятості (біржі праці); інформаційні технології і засоби ділової комунікації; податкова система і податкові інспекції; система страхування комерційного, господарського ризику і страх( держ і недерж) компанії; спец рекламні агентства, інформац агентства і засоби масової ін форм; торгові палати, інші громадські й добровільні держ- громад обєднання ділових кіл; митна система; проф. Спілки працюючих за наймом; комерційно- виставочні комплекси; система вищої і сер ек освіти ; консультативні (консалтингові ) компанії; аудиторські компанії; громадські і держ - гром фонди, призначені для стимулювання ділової активності; спеціальні зони вільного підприємн ицтва.
38. Попит і пропозиція. Ринкова рівновага.
Попит і пропозиція є невід’ємними категоріями ринкової організації господарювання, що виражають об’єктивні економічні відносини товарного вироюництва. Попит визначає сукупну суспільну чи ринкову потребу в товараї (послугах), яка зумовлена алптоспроможністю і виражена в грошовій формі. Попит завжди конкретно визначений, має властивість динамічно змінюватись під впливом ряду факторів. Попит залежить від платоспроможності покупців, тобто від забезпеченості потенційної потреби в товарах і послугах грошовим покриттям. Отже, універсальною формою вираження попиту є гроші.
Пропозиція представлена результатами господарської діяльності (виробництва), що набувають товарного вигляду і можуть бути доставлені на ринок у певному обсязі і в певний час. Як функція і результат товарного виробництва пропозиція представлена відповідним суб’єктом – продавцем. Вирішальною передумовою ринкової пропозиції залишається обсяг виробництва.
На практиці ціна рівноваги встановлюється як загальне для попиту та пропозиції середнє значення ціни певного товару за умови збалансованості абсолютних потенційних значень пропозиції та попиту. Співвідношення попиту і пропозиції відбиває конкретні пропозиції виробництва і споживання з урахуванням вартісно-цінової визначеності товарів. Діалектика взаємозалежності попиту і пропозиції відбивається у ринковій рівновазі.
39. Ринкова ціна: механізм формування та функції.
Ціна встановлюється як загальне для попиту і пропозиції середнє значення ціни певного товару за умови збалансованості абсолютних потенційних значень пропозиції та попиту. Останнє важливо підкреслити, адже будь-яка ціна товару на ринку фактично фіксує співрозмірність актів купівлі-продажу.
Значення ціни в усіх точках незбалансованого співвідношення попиту і пропозиції на ринку є рухливими величинами. Ціна товару зумовлюється характером і величиною нерівності між попитом і пропозицією. Так, для всіх значень співвідношення попиту і пропозиції, що лежать нижче точки рівноваги, напрям руху ціни визначається перевищенням плаоспроможного попиту над пропозицією. У цьому випадку обмежена пропозиція товару на ринку і незадоволена дійсна потреба в ньому створюють конкуренцію. Найдієвішим аргументом у конкуренції покупців є більш висока ціна, пропонована за товар. За цих обставин ціна має підвищуватися, стимулюючи розширення пропозиції товару на ринку. Чим більше було абсолютне значення дефіциту товару на ринку, тим швидше зростатиме ціна.
Протилежна тенденція руху є характерною для ринкової кон’юктури, що визначається надлишковою пропозицією товарів. Пануючим фактором зміни ціни товару є перенасичення ринку товарами певного виду, які не знаходять збуту. Цінова конкуренція продавців товару веде до зниження ціни і розширення за рахунок цього платоспроможного попиту.
Отже, ціна пропозиції та ціна попиту, що формуються під дією законів попиту та пропозиції, зустрічаються на ринку, щоб знайти деяку середню величину ціни – ринкову ціну товару. Важливим є також фактор розвитку інфляції, яка спричиняє зростання цін на всі товари.
40. Конкуренція та її суть. Функції та форми конкуренції.
Конкуренція, окрім економічного, має соціальний вимір, оскільки забезпечує творчу свободу кожного. Економічною основою конкуренції є різність між вартістю товару та витратами на його виготовлення. На ринку мають дотримуватись такі умови: має бути однорідний товар; продавець та покупець не повинні мати будь які персональні преференції; ринок повинен бути повністю прозорим. На цьому ринку досконала конкуренція виступає більше як ідеальний стан ринкового господарства. Але у практиці домінує обмежена конкуренція. Інтенсивність конкуренції перебуває у зворотній залежності від числа учасників ринку: чим менше залишаєтьмя продавців, тим більший виграш у формі перерозподілу ринку збуту вони отримують внаслідок економічної загибелі своїх конкурентів. Існує нецінова конкуренція – в умовах приблизно однакових фінансово-технологічних ресурсів переважна більшість конкуруючих корпорацій відмовляється від застосування цінових методів впливу на суперника. Економічно вигіднішим є застосування нецінової конкуренції. Також можна виділити конкуренцію дрібного та середнього підприємництва з великими фірмами.
Сучасна конкуренція державно регульована. Державне регулювання конкурентних відносин полягає в дотриманні оптимального поєднання монопольно-регулюючих та конкурентних сил на тих чи інших ринках. Засобами державного впливу є законодавство про правила створення, функціонування та припинення діяльності підприємтсв і регулярний вибірковий контроль з боку виконавчої влади, в тому числі через аудиторську систему.
Функції конкуренції:
- регулююча;
- аллокаційна або функція розміщення (концентрування ресурсів там, де вони дають максимальну віддічу);
- інноваційна та адапційна (орієнтація на збільшення продуктивності праці);
- розподільна ( розподіл соціального продукту по критерію дефіцитності того чи іншого виробничого фактору);
- контролююча .
41. Конкуренція і монополія. Антимонопольне законодавство і практика. Сучасна конкуренція державно регульована. Державне регулювання конкурентних відносин полягає в дотриманні оптимального поєднання монопольно-регулюючих та конкурентних сил на тих чи інших ринках. Засобами державного впливу є законодавство про правила створення, функціонування та припинення діяльності підприємтсв і регулярний вибірковий контроль з боку виконавчої влади, в тому числі через аудиторську систему.
Антимонопольне законодавство визначає правові основи обмеження монополізму, недопущення недобросовісної конкуренції у підприємницькій діяльності та здійснення державного контролю за його дотриманням. Монопольним вважається таке становище підприємця, коли його частка на ринку певного товару перевищує 35% і він має змогу самостійно або разом з іншими обмежувати тут конкуренцію. У всіх країнах контроль за виконанням антимонопольних законів здійснюють спеціальні державні антитрестівські органи. До їх компетенції входять: визначення монопольного становища на ринку; здійснення контролю за дотриманням антимонопольних вимог при створенні, реорганізації чи ліквідації монопольних утворень; прийняття рішення і розпоряджень про припинення порушень антимонопольного законодавства та про відновлення початкового стану.
42. Конкуренція і моделі ринків. Маємо три основних варіанти риноквих форм чи моделей: поліполію, олігополію та монополію.
Поліполія – ринкова форма, при якій багато продавців протистоять великій кількості покупців – досконала конкуренція. Прикладів поліполії в сучасному світі існує дуже мало (валютна біржа), отже досконала конкуренція – це лише ідеальний стан.
Олігополія – далеко не всі продавці можуть запропонувати певний товар за діючою ціною – недосконала конкуренція (обмежена).
Монополія – відсутність вільної, досконалої конкуренції на ринку, де вона панує, і загрози приватним цілям її з боку контрагентів, які внаслідок своєї чисельності не можуть протидіяти згуртовано і узгоджено.
Білатеральна монополія – наявність на ринку лише двох контрагентів: один продавець та один покупець. Їм не загрожує конкуренція з боку інших економічних суб”єктів.
Обмежена монополія – на галузевому ринку пристуні один продавець та кілька покупців. Хоч покупців і не багато, але вони конкурують один з одним за право вступити у ринкові відносини з монополістом.
43. Принципи класифікації ринків. Ринок предметів споживання.
Існують різнаманітні ринки: ринок товарів, капіталу, фінансово-кредитний ринок, валютний ринок, ринок трудових ресурсів, ринок інформації тощо. Кожний з перелічених елементів здатний функціонувати в так званому автономному режимі і тому має свою структурну побудову. Всі вони взаємодіють як частини єдиної системи, оскільки органічно пов’язані між собою в становленні і розвитку. Вже з самих назв цих ринків можна вивести основний принцив класифікації ринків – те, що є головним предметом купівлі-продажу на ринку, і дає йому основну назву.
Ринок предметів споживання – один з найважливіших компонентів товарного ринку. Невід’ємною рисою цивілізованого ринку, свідченням його стабільності й життєздатності є стан суспільного виробництва. Конкретним проявом останнього є рівновага попиту й пропозиції, насичення ринку споживчими товарами та послугами.
Питання нормалізації споживчого ринку сьогодні для багатьох регіонів світу, в тому числі й нашої держави, є надзвичайно актуальним. Проблема збалансованості попиту і пропозиції, споживчого ринку в цілому породжується диспропорціями відповідних підрозділів суспільного виробництва. Ринок предметів споживання повинен мати загальною кількістю приблизно 70% від усіх інших ринків країни.
Ринок засобів виробництва. Загальні проблеми формування цін на ресурси.
Торгівля засобами виробництва - це грандіозний ринок, на якому взаємодіють між собою безпосередні виробники продукції. Усі підприємства органічно зв'язані один з одним як постачальники і споживачі машин, устаткування, сировини, паливних ресурсів. Товари виробничого призначення купуються і продаються звичайно оптом, великими партіями. Оптова торгівля виступає посередником між підприємствами-виробниками і підприємствами-споживачами продукції.
Характерна риса ринкової економіки полягає в тому, що кожен покупець і продавець знаходять у цьому безбережному просторі свого партнера, продукція і ціни якого його влаштовують. Це торгівля по прямих договірних зв'язках. За цією схемою ринок засобів виробництва розвивався споконвіку й об'єктивно вів до прогресу у виробництві.
Ринок праці та розподіл трудових ресурсів.
Ринок праці – посередник між роботодавцями та найманими працівниками. Це форма узгодження попиту на робочу силу з її пропозицією, досягнення в нормальних умовах відносно стабільної рівноваги в цій сфері на основі державної політики, чинного законодавства та саморегулювання. Складовими ринку праці є:
- працездатне населення, тобто ті, хто за віком і станом здоров’я здатні працювати у різних сферах суспільного виробництва;
- зайняте населення, тобто та його частина, яка постійно виконує роботу на підприємствах, в організаціях, закладах за заробітну плату. До цієї групи населення не належать особи, які виконують роботу за допомогою власних засобів праці.
Ринок праці включає також ту частину населення, яка тимчасово не працює, але не відкидає надію на це.
Історично склалися два “чистих” варіанти ринку робочої сили і зайнятості. Перший – ринок робочої сили з обмеженим попитом; другий – з обмеженими ресурсами.
44. Позичковий капітал. Процент та його економічна природа, межі коливання. Капітал в грошовій формі, взятий у позику, отримує специфічну форму позичкового капіталу. Однак, щоб грошовий капітал накопити або взяти у позику, необхідно, щоб він був вільним, незайнятим у виробничій або комерційній діяльності. Вільний капітал утворюється в будь-якій фірмі, на будь-якому підприємтсві з обігу основного капіталу – у вигляді амортизаційних накопичень. Тимчасового вільний капітал в грошовій формі утворюється в процесі руху оборотного капіталу, у вигляді грошових коштів, призначених для виплати заробітної плати або закупівлі сировини. А також він утворюється від накопичення частини прибутку. Отже, в кожній фірмі утворюється тимчасово вільний капітал, який може бути наданий у позику.
Фінансоаий ринок (ринок позичкових капіталів) – це механізм перерозподілу капіталу між кредиторами та позикуючими за допомогою посередників на основі попиту та пропозиції на капітал. Позичковий капітал – це особливий товар. Його особливості: він продається та покупається по особливій ціні, якої є позичковий процент; він має подвійний характер; віддається не завжди, а лише на певний строк.
Позичковий процент – це не звичайна ціна товару, а особлива ціна. Процент не відображає вартості позичкового капіталу, а формується на основі інших факторів, серед яких є:
1) процес руху позичкового капіталу має особливі умови. В руках кредитора цей капітал завжди залишається капіталом – власністю, і він надає лише право на його користування.
2) Той, хто позичає, на основі отриманого у позику капіталу організує виробництво та отримує середній прибуток.
3) Позичковий капітал надається лише на певний визначений строк.
Коливання – висота проценту залежить від співвідношення попиту та пропозиції на фінансовому ринку на позичковий капітал.
45. Банки, їх роль та функції. Банківський прибуток.
Банк – це фінансова установа, яка акумулює тимчасово вільні грошові кошти( вклади), надає їх у тимчасове користування у формі кредиту(позики), виступає посередником у взаємних платежах і розрахунках між підприємствами, установами або конкретними особами, регулює грошовий обіг у країні, включаючи випуск нових грошей.
Усі банки як фінансові установи організаційно і функціонально упорядковані в Банківську систему – сукупність різних видів національних банків і кредитних установ, що діють у межах грошово-кредитного механізму. Банківська система країни включає: центральний банк; комерційні банки, у тому числі: ощадні, інвестиційні, іпотечні та інші спеціалізовані банки. Кожний елемент банківської системи відіграє важливу роль у життєзабезпеченні ринкової системи. Основне призначення банків – посередництво в переміщенні грошових засобів від кредиторів до позичальників і від продавців до покупців грошових ресурсів.
Мета комерційних банків – одержання прибутку. Вони мають, як правило, універсальний характер, створюються у формі пайових або акціонерних. Акціонерні можуть бути відкритого і
закритого типів.
Діяльність комерційних банків спрямовано на отримання прибутку. Банківський прибуток являє собою різницю між процентами на вкладений капітал і виплатою процентів за позикою.
46. Суть кредиту. Його форми.
Кредит – форма руху позичкового капіталу, тобто грошового капіталу, що надається в позику. За своєю сутністю він є позичкою в грошовій або товарній формі на умовах повернення зі сплатою процента і характеризує відносини між кредитором і позичальником.
Кредит існує в конкретних формах:
Комерційний - продаж товарів у борг з відстрочкою платежу;
Банківський – надається банками та іншими кредитно-фінансовими установами, які мають ліцензію, різним господарським суб’єктам у формі грошових позик;
Споживчий надається банками, фінсово-кредитними установами і торговими підприємствами приватним особам для оплати товарів довгострокового користування;
Іпотечний – під заставу;
Державний – позичальник – держава; кредитор – населення і приватний бізнес;
Міжнародний – між державами в грошовій або товарній формі.
Серед усіх форм кредиту центральне місце посідає банківський кредит.
47. Капітал у сфері торгівлі.
У результаті суспільного поділу праці торгівля починає відігравати самостійну функцію життєзабезпечення суспільства через надання певних послуг споживчого і виробничого характеру, що потребує певних ресурсів. Це формує торгівлю як самостійну сферу підприємницької діяльності.
Капітал як ресурс набуває форми торгового капіталу, якщо він забезпечує рух продукту від виробника до споживача. Функцією торгового капіталу є обслуговування процесу купівлі і продажу товарів. Торговий капітал історично передує капіталістичному способу виробництва. Торговий капітал мав прогресивне значення в докапіталістичних формаціях. Він був ланкою, що забезпечувала економічний зв’язок між виробниками і споживачами. Торговий капітал розкладав натуральне господарство феодального суспільства, прискорював перетворення натурального господарства в товарне, активно сприяв розвитку ринку. Також концентрував грошові ресурси в руках приватних осіб і цим готував одну з умов виникнення промислового капіталу.
48. Фінансово-кредитні установи.
Фінансово-кредитні установи мають комерційний характер, тобто здійснюють свою діяльність з метою одержання прибутку. Є такі види фінансово-кредитних установ:банки(ощадні, інвестиційні, іпотечні та інші спеціалізовані банки), страхові компанії і пенсійні фонди, а також всілякі інвестиційні компанії, фінансові компанії, спеціалізовані фонди.
|
|
|
