83. Сутність та мета соцполітики. У перехідному до ринк відносин періоді соц політика є визначальним напрямом внутрішньої політики держави. Вона забезпечує захист прав людини, створює передумови для розширеного відтворення людиною своєї діяльності та для стабільності сусп системи. Соц політика б.-якої держави передбачає визначення глибинних тенденцій розвитку в усіх сферах соц-політ життя. Соціальна політика — це складова частина загальної політики, головне завдання якої полягає в розробці та здійсненні необхідних заходів щодо збереження і зміцнення наявного суспільного та державного ладу. Це - система управлінських, організаційних, регулятивних, саморегулятивних заходів, дій, принципів і засад, спрямованих на забезпечення оптимального соціального рівня та якості життя, соціального захисту малозабезпечених верств населення, їх соц безпеки в сусп. У заг вигляді соц політику можна визначити як одну із складових загальнодержавної політики, утілену в соціальні програми й соціальну практику із задоволення соц потреб, як сукупність різноманітних заходів, форм діяльності суб'єктів соціально-політичного життя, заходів, що відображають інтереси людини і суспільства і є життєво необхідними, для їхньої нормальної соціальної діяльності.
Головна мета соціальної політики у ринк економіці — зняти всі обмеження на шляху вільної ек діял-ті, дати можливість кожному працівникові, кожному трудовому колективу одержувати доходи відповідно по свого реального внеску в збільшення суспільного багатства. Метою соц політики держави є забезпечення стабільного, без заворушень і потрясінь, функціонування суспільства, досягнення суспільної злагоди та соц цілісності, належного рівня життєдіяльності людей. Метою соц політики є забезпечення кожному громадянину можливості вільно розвиватися, реалізовувати свої здібності, одержувати належний дохід, поліпшувати добробут.
84. Завдання соцполітики та показники соцрозвитку.
Соц політика має бути адекватною стану ек, сприяти виходу з кризи, забезпечити дотримання мін необхідних стандартів життєвого рівня населення. Водночас заходи соц політики спрямовуються на збереження та відтворення трудового потенціалу народу, утвердження необхідної мотивації продуктивної праці, запобігання масовому безробіттю. Для реального втілення в життя цих складових соціальної політики потрібна реалізація таких завдань:
• утворення необхідних умов для поліпшення кожним трудівником свого добробуту за рахунок особистого трудового внеску, підприємництва та ділової активності: заходи щодо нарощування фонду споживання, стимулювання ефективного платоспроможного попиту;
• перехід від чинної моделі організації заробітної плати, що зорієнтована на низьку ціну робочої сили і високу частину безкоштовних соц послуг до нової моделі, яка передбачає високу ціну робочої сили І платне задоволення відповідних послуг.
• відновлення регулюючої функції мінімальної заробітної ти, яка не може бути нижча за офіційно встановлену межу малозабезпеченості, з поступовим підвищенням мінімальної заробітної плати до 60% від середньої заробітної плати в народному господарстві.
* забезпечення прогресивних змін у співвідношенні між тарифною та надтарифною частинами оплати праці.
• нагромадження необхідних фінансових ресурсів для здійснення відповідної допомоги по безробіттю, для збереження робочих місць у процесі роздержавлення та приватизації, стимулювання розвитку малих підприємств та індивідуальної трудової діяльності, запровадження системи громадських робіт, фахової перепідготовки осіб тощо
• відшкодування витрат на оплату житла з урахуванням матеріального розшарування населення у зв'язку з лібералізацією квартирної плати та комунальних платежів;
• забезпечення справедливої системи пенсійних виплат з урахуванням трудового внеску кожної окремої особи;
• запровадження моральних та фіскальних стимулів щодо утворення та розширення сфери діяльності територіальних фондів соціальної підтримки населення, розвитку благодійних організацій;
• здійснення заходів із соціальної адаптації молоді до умов ринкової економіки,
• проведення активної економічної політики. Розробка програми охорони довкілля і раціонального використання природних ресурсів.
Процес підвищення рівня життя населення передбачає зв'язок та узгод-ження низки узагальнених та окремих показників. Це соціально-демографічні (кількість населення, його склад за статтю, віком і соціальним станом; особливості відтворення й міграції населення); узагальнені вартісні показники добробуту народу (національний дохід на душу населення, сукупні ресурси для споживання та невиробничого будівництва, обсяг основних фондів невиробничого призначення); показники, які характеризують умови й оплату праці (кількість робітників, зайнятих ручною працею, темпи скорочення застосування ручної праці, підвищення кваліфікації робітників і спеціалістів, оплата праці зайнятих у народному господарстві); показники розвитку сфери послуг; показники зростання доходів і споживання населення (динаміка та структура реальних доходів населення, обсяг продажу товарів на Душу населення, споживання найважливіших продуктів харчування і непродовольчих товарів).
Показниками результативності соціальної політики є рівень і якість життя населення.
85. Державне регулювання реальних доходів населення.
Одним з найважливіших показників добробуту населення є Його реальні доходи, на підставі яких прогнозується загальний обсяг, структура і динаміка споживання населенням матеріальних благ та послуг, склад і джерела доходів населення, розмір , рівень диференціації доходів окремих соціальних груп. Причинами нерівності утворення й розподілу доходів є: різниця у фізичних та розумових здібностях людей, в їхній освіті та професійній підготовці, у складі сімей, у наявності власності (житло, земля, виробниче устаткування, акції тощо). В основі реальних доходів переважної більшості населення є реальна заробітна плата робітників і службовців, реальні доходи селян від власного та колективного господарства. Належний рівень заробітної плати стимулює продуктивність праці, спонукає працівників підвищувати свою кваліфікацію, є Індикатором узгодження інтересів підприємців і найманих працівників.
У багатьох країнах світу організація заробітної плати — це внутрішньофірмова справа, яка розв'язується угодою між власниками виробництва та профспілками, що захищають інтереси найманих працівників. Державні органи затверджують коефіцієнти співвідношень мінімальної заробітної плати, мінімальних тарифних ставок, диференціюючи їх за видами виробництв, робіт і діяльності залежно від складової праці в різних галузях народного господарства, затверджують коефіцієнти співвідношення до мінімальної заробітної плати тарифних ставок для окремих професій робітників, щодо яких не застосовуються звичайні тарифні сітки. Розміри посадових окладів керівників державних підприємств і організацій визначаються залежно від обсягу реалізації продукції (робіт, послуг) у натуральному або грошовому вираженні, від складності продукції, її конкурентоспроможності, показників використання виробничих фондів, кількості працівників, результатів фінансово-господарської діяльності. Кошти на преміювання керівників визначаються в процентному відношенні до чистого прибутку від реалізації продукції.
86. Регулювання обсягу споживання матеріальних благ та по-луг.
Показники обсягу споживання матеріальних благ і послуг характеризують середні рівні споживання населенням найважливіших продовольчих товарів (м'ясо, молоко, яйця, риба, хлібопродукти, картопля, овочі, фрукти) та платних послуг. Середні рівні споживання продовольчих товарів можна розрахувати за допомогою балансових розрахунків валових ресурсів м'яса, молока, яєць, картоплі, зерна, овочів, що робляться для обчислення показників розвитку сільського господарства. Обсяг споживання платних послуг прогнозується відповідно до прогнозу доходів та структури витрат населення на основі прогнозних споживчих бюджетів і балансу грошових доходів І витрат населення.
Для прогнозування рівня життя населення та його державного регулювання використовують показники соціальних гарантій населенню, такі як: прожитковий мінімум (мінімальний споживчий бюджет); величина вартості прожиткового мінімуму; вартісна величина «споживчого кошика» з продуктів харчування; межа малозабезпеченості; мінімальна заробітна плата та мінімальна пенсія; стипендія; допомога та Інше.
Споживчий бюджет — це балансовий розрахунок, який характеризує обсяг і структуру споживання населенням (або його окремими суспільними верствами) матеріальних благ та споживчих послуг. Споживчий бюджет складається з індивідуального бюджету, що формується індивідуальними доходами, та грошової оцінки послуг, які надаються населенню із суспільних фондів споживання.
Мінімальний споживчий бюджет — це балансовий розрахунок, що визначає такий обсяг доходів, який уможливлює задоволення потреб в їжі, одежі, предметах господарського вжитку, культурних запитах на рівні мінімальних фізіологічних норм, достатніх для життєдіяльності здорової дорослої людини, розвитку дітей, збереження здоров'я людей похилого віку.
Вартісна оцінка товарів І послуг, які входять до складу «споживчих кошиків» може відігравати роль довгострокового соціа-льного нормативу малозабезпеченості лише за достатнього попиту та пропозиції товарів І послуг. За умов інфляції, спаду виробництва ці «кошики», як і мінімальний бюджет, втрачають практичне значення і не можуть використовуватись для будь-яких розрахунків.
Величина вартості прожиткового мінімуму відповідає вартісній оцінці набору прожиткового мінімуму, а також включає витрати на податки та інші обов'язкові платежі.
88. Державне регулювання зайнятості населення.
Зайнятість як соціально-економічна категорія синтезує сукупність відносин Із участі людей у суспільному виробництві І пов"язана з забезпеченням масштабів, умов і форм включення людей у суспільно корисну працю з процесами формування, розподілу й використання трудових ресурсів. Для подолання негативних явищ у сфері зайнятості та регулювання ринку праці необхідно:
• здійснити заходи для реформ-ня ринку праці;
•створити сприятливі умови для забезпечення продуктивної вільно вибраної зайнятості;
• забезпечити державну підтримку високої мобільності робочої сили;
• запобігти масовому безробіттю, яке виникає внаслідок структурних змін в економіці;
«розробити конкретні заходи щодо соціального захисту працівників у разі банкрутства підприємств;
• сприяти соціальному захисту неконкурентоспроможних верств населення;
• запобігти перетворенню безробіття на довгострокове застійне, сприяти швидкому працевлаштуванню безробітних громадян.
Згідно Із Законом України «Про зайнятість населення» основні функції з регулювання ринку праці в Україні здійснює Міністерство праці і соціальної політики. Для реалізації програми зайнятості в 1991 р. було створено Державну службу зайнятості (ДСЗ) як автономний орган при Міністерстві праці та соціальної політики. До обов'язків ДСЗ входить аналіз стану ринку праці, прогнозування попиту та пропозиції робочої сили; облік громадян із питань працевлаштування; надання їм допомоги у працевлаштуванні і т.п.
Заходи регулювання зайнятості розподіляються на активні та пасивні.
Активні — це заходи із:
• створення додаткових сфер зайнятості (переструктуризація економіки, додаткові робочі місця на державних підприємствах, субсидування створення нових робочих місць у приватному секторі, створення умов для іноземного інвестування, організація громадських робіт тощо);
• професійна орієнтація населення, підготовка, перепідготовка та підвищення кваліфікації кадрів;
• посилення територіальної та професійної мобільності робочої сили;
• субсидування частини витрат підприємств на заробітну плату, перепідготовку та підвищення кваліфікації працівників, застосування гнучких форм зайнятості:
« надання допомоги в працевлаштуванні;
• надання допомоги в разі трудової міграції.
До пасивних заходів регулювання зайнятості відносять асигнування коштів на часткове відшкодування безробітним утрати доходів, на забезпечення дострокового виходу на пенсію та інші грошові допомоги.
89. Необхідність охорони навко-лишнього середовища.
З екологічного погляду Україна нині значною мірою може бути сумним прикладом майбутнього людства, моделлю нашої нещасної планети. Червоних книг уже не вистачає для запису загиблих видів флори і фауни, так безглуздо і безжалісно знищених людиною. Спроба не прилаштовуватися до природи, а прилаштувати її до себе була найстрашнішою помилкою в історії людства.
Тому незалежна українська держава мусить якщо не відновити колишній стан живої природи, то принаймні подбати про те, щоб завдавати мінімальної шкоди довкіллю. Альтернатива — посадити ліс чи збудувати завод — має завжди, за всіх обставин вирішуватись на користь лісу. Написати тут про сучасний стан навколишнього середовища та зробити висновки та пропозиції щодо цього покращення, тим самим відповісти на питання.
90. Принципи і об’єкти охорони довкілля
До основних принципів охорони навколишнього середовища належать такі:
1. Пріоритетність вимог екологічної безпеки, обов'язковість додержання екологічних стандартів, нормативів та лімітів використання природних ресурсів під час здійснення господарської, управлінської та іншої діяльності.
2. Гарантування екологічно безпечного середовища для життя та здоров'я людей.
3. Превентивний (запобіжний) характер заходів з охорони навколишнього природного середовища.
4. Екологізація матеріального виробництва на засаді комплексності рішень з питань охорони навколишнього середовища, використання та відтворення відновлюваних природних ресурсів, широкого впровадження новітніх технологій.
5. Збереження просторової та видової різноманітності й цілісності природних об'єктів І комплексів.
6. Науково обгрунтоване узгодження екологічних, економічних та соціальних інтересів суспільства на підставі поєднання міждисциплінарних знань екологічних і технічних наук та прогнозування стану навколишнього природного середовища.
7. Обов'язковість екологічної експертизи.
8. Гласність і демократизм у прийнятті рішень, реалізація яких впливає на стан навколишнього природного середовища, формування в населення екологічного світогляду,
9. Науково обгрунтоване нормування впливу господарської та іншої діяльності на навколишнє природне середовище.
10. Безплатність загального та платність спеціального використання природних ресурсів для господарської діяльності.
11. Стягнення плати за забруднення навколишнього природного середовища та псування якості природних ресурсів, компенсація шкоди, заподіяної порушенням законодавства про охорону навколишнього природного середовища.
12. Вирішення питань охорони навколишнього природного середовища та використання природних ресурсів з урахуванням міри антропогенної змінності території, сукупної дії факторів, що негативно впливають на екологічну обстановку.
13. Поєднання заходів щодо стимулювання охорони й відповідальності за псування навколишнього середовища.
14. Вирішення проблем охорони навколишнього природного середовища на засаді широкого міжнародного співробітництва.
Державній охороні та регулюванню використання на території України підлягають:
• навколишнє природне середовище як сукупність природних і природно-соціальних умов та процесів;
• природні ресурси як залучені в господарський обіг, так і невикористовувані в народному господарстві в даний період (земля, надра, води, атмосферне повітря, ліси та інша рослинність, тваринний світ);
• ландшафти та інші природні комплекси;
• території та об'єкти природно-заповідного фонду України;
• здоров'я й життя людей.
91. Засоби та методи екологічного регулювання.
Екологічне регулювання — це система активних законодавчих, адміністративних і економічних заходів і важелів впливу, які використовують державні органи різного рівня для примушування забруднювачів навколишнього середовища обмежити викиди шкідливих речовин у природні й техногенні середовища, а також для матеріального стимулювання сумлінних природо користувачів.
Важливу роль щодо цього відіграє інститут права, який чітко фіксує для фізичних і юридичних осіб межу припустимого в їхній екологічній поведінці і передбачає юридичну відповідальність за порушення цієї межі.
У майбутньому планується створити систему державного управління використанням природних ресурсів, регулюванням техногенного впливу на навколишнє природне середовище як складову частину управління загальним розвитком суспільства.
Важливим важелем державного регулювання є економічна експертиза. Екологічній експертизі підлягають:
• проекти схем розвитку і розміщення продуктивних сил, розвитку галузей народного господарства, генеральних планів населених пунктів, схем районного планування та інша передпланова й передпроектна документація;
• технІко-економічні обгрунтування й розрахунки, проекти будівництва нових і реконструкції (розширення, технічного переозброєння) існуючих підприємств та інших об'єктів, у тому числі військового призначення, що можуть негативно впливати на стан навколишнього природного середовища, незалежно від форм власності та підпорядкування,
• проекти інструктивно-методичних І нормативно-технічних актів та документів, які регламентують господарську діяльність, яка може негативно впливати на навколишнє природне середовище;
• документація зі створення нової техніки, технології, матеріалів і речовин, у тому числі та, що імпортується з-за кордону;
Регулювання охорони навколишнього природного середовища забезпечується з допомогою системи екологічних нормативів. Система екологічних нормативів включає:
а) нормативи екологічної безпеки (гранично допустимі концентрації забруднюючих речовин у навколишньому природному середовищі, гранично допустимі рівні акустичного, електромагнітного, радіаційного та іншого шкідливого впливу на навколишнє природне середовище, гранично допустимий вміст шкідливих речовин у продуктах харчування);
б) гранично допустимі норми викидів та скидів у навколишнє природне середовище забруднюючих хімічних речовин, рівні шкідливого впливу фізичних та біологічних факторів.
Нині набуло поширення екологічне страхування. Воно забезпечує можливість компенсації частини нанесених збитків і створює додаткові джерела фінансування природоохоронних заходів.
