Сутність регресивного оподаткування полягає в зменшенні податкової ставки в міру збільшення доходу суб’єктів оподаткування.
Прикладами пропорційного оподаткування є податок на прибуток, податок на додану вартість. За змішаною (прогресивно-пропорційною) шкалою здійснюється оподаткування доходів громадян.
Класифікація податків здійснюється за кількома ознаками:
• За рівнем бюджетної системи (загальнодержавні (прибутковий податок, ПДВ, акцизний збір) і місцеві(ком збір, за паркування автотранспорту, под з реклами)),
• За суб’єктом оподаткування (юридичні (под на приб підп-ств, ПДВ, акц збір, плата за землю) та фізичні (приб под з громадян, под за промисел, збір з власників собак) особи),
• За формою оподаткування (пропорційне (усі види под крім приб под з громадян), прогресивне, змішане (приб под з громадян), регресивне)
• За способом стягнення (прямі (приб под з громадян, под на приб підп-ва, плата за землю), непрямі(ПДВ, мито, акц збір))
• За економічним змістом об’єкта оподаткування (на доходи (приб под з гром, под на приб), на споживання (акц збір), на майно(плата за землю, за корист надрами))
• За системою ціноутворення (податки, що відносяться на собівартість (держ мито), податки, що сплачуються з прибутку(под на приб)).
45. Загальнодержавні податки податкові пільги.
До загальнодержавних податків і зборів належать: прибутковий податок з громадян, податок на прибуток підприємств, ПДВ, і т.д. Податкові надходження забезпечують приблизно 70 % доходу Держ бюджету України.
Прибутковий податок з громадян (має забезпечити близько 5% доходу бюдж) сплачують громадяни України та особи без громадянства, які проживають на території України і мають самостійні джерела доходів, сплачують, як правило, за місцем джерела доходу або місцем проживання. Ставка 20%.
Платниками податку на прибуток підприємств (5.5% дох бюдж) є суб’єкти, що проводять підприємницьку діяльність на території України, відокремлені підрозділи платників податку, що мають самостійний розрахунковий рахунок, нерезиденти, що здійснюють підприємницьку діяльність через посередницькі представництва на території України.Ставка 30% (може коригуватися залежно від виду діяльності платника).
Податок на додану вартість (35% дох б)– це непрямий податок, включений в ціну товару, що являє собою частину приросту вартості, яка створюється на всіх стадіях виробництва і надання послуг або після митного оформлення. Ставка 20%.
Акцизний збір (9%д б)– це непрямий податок на високо рентабельні та монопольні товари, що включається в ціну цих товарів.
Податкові пільги – це інструменти податкового регулювання, що закріплені в нормативних актах як винятки із загальної схеми обчислення конкретного виду податку, і стосуються об’єкту, ставки або інших складових оподаткування, найчастіше – це повне або часткове звільнення від податку. Податкові пільги є альтернативою субсидій.
Основними видами податкових пільг є: звільнення, вилучення, знижки і податковий кредит.
Звільнення від податку – це законодавче визначення конкретних фізичних і юридичних осіб, звільнених від сплати певних податків. Вилучення – це виключення з оподаткованого доходу, тобто окремі види доходів не враховуються для визначення об’єкта оподаткування. Знижки – форма податкових пільг, пов’язана з витратами платника. Податковий кредит – вид пільг, об’єктом якої є обчислена сума податку, а не доходи або витрати платника.
46. Склад і функції сектору загальнодержавного управління.
Згідно із системою національних рахунків до сектору загального державного управління (СЗДУ) відносяться державні установи та організації, що фінансуються головне, з державного та місцевих бюджетів. До їх складу входять установи та організації загального управління, фінансів, регулювання економіки, науково-дослідницькою діяльністю, охорони навколишнього середовища, оборони, соціального забезпечення, підтримування внутрішнього порядку, безкоштовного або пільгового обслуговування населення у сферах освіти, спорту, культури та мистецтва.
Функціонування організацій і установ держ сектору економіки пов’язане з використанням багатьох видів матеріальних ресурсів і грошових коштів, необхідних для надання послуг окремим особам і суспільству в цілому.
Для установ і організацій державного сектору є об’єктивним відшкодування здійснених витрат, їх суспільний контроль і облік. З одного боку, ці організації споживачами результатів праці інших секторів економіки, а з іншого- своєрідними постачальниками даних благ. Відтак вони включаються в систему суспільного поділу праці, а їхня діяльність набуває фінансово-господарського характеру.
47. Ефективність у суспільному (державному) секторі економіки.
Аналіз ефективності суспільного сектору економіки дає змогу приймати обгрунтовані рішення не тільки в суспільному, а й у приватному секторах. Для оцінки ефективності у суспільному секторі використовуються такі методи : аналіз витрат і результативності, аналіз витрат і користності, аналіз витрат і вигод.
Терміном аналіз витрат і результативності позначають сукупність аналіти-чних прийомів, які уможливлюють визначення обсягу витрат і ресурсів на досягнення тієї чи іншої специфічної мети, поставленої перед суспільним сектором, і вибір оптимальних рішень. Даний аналіз передбачає порівняння тільки однорідних результатів.
Аналіз витрат і корисності використовують, коли діяльність дає широкий спектр результатів та коли результати суттєво відрізняються один від одного за кількістю і за якістю. Під час цього аналізу використовується умовне порівняння близьких за характером результатів, це досягається за допомогою вагових коефіцієнтів.
Метод аналізу витрат і вигод – це сукупність оцінних процедур, які уможливлюють порівняння витрат і результатів проектів в універсальній вартісній формі.
Спорідненість методів вирішення соціально-економічних проблем суспільства дає можливість, це досягається за допомогою вагових коефіцієнтів.
Метод аналізу витрат і вигод – це сукупність оцінних процедур, які уможливлюють порівняння витрат і результатів проектів в універсальній вартісній формі (зниження рівня злочинності, збільшення тривалості життя)
Спорідненість методів вирішення соціально-економічних проблем суспільства дає можливість широкого використання програмно-цільового методу планування.
48.Кошторис доходів та видатків установ сектору заг держ управління.
З метою посилення контролю й забезпечення цільового та ефект використання бюдж установами й орг-ціями коштів, що надходять на їх утримання, Кабінетом Міністрів України затверджено “Положення про порядок складання єдиного кошторису доходів і видатків бюджетної установи, ор-ганізації” . Такии кошторис є основним документом, який визначає заг обсяг, цільове надходження і щоквартальний розподіл коштів установи. Його формування здійснюється на підставі показників лімітної довідки про основні дані фін-госп діяльності. Єдиний кошторис складається всіма установами на календарний рік і затверджується вищими організаціями не пізніше як через місяць після затвердження відповідного бюджету, з якого фінансується установа. Разом із кошторисом на затвердження вищою організацією подається штатний розклад установи, включаючи структурні підрозділи, що працюють на умовах госпрозрахунку чи надають окремі платні послу-ги.
Єдиний кошторис, крім асигнувань з бюджету, включає також і позабюджетні кошти. Він складається з двох розділів — доходів і видатків. Дохідна частина складається з бюджетних асигнувань та позабюджетних коштів. Видаткова включає витрати, які здійснюються за рахунок бюджетних асигнувань, і витрати, які фінансуються за рахунок позабюджетних надходжень, з виділенням витрат, які здійснюються установами за рахунок прибутку, що залишається в їхньому розпорядженні. Запровадження єдиного кошторису витрат і жорсткий контроль за використанням коштів за кожною статтею пов'язані з необхідністю економного використання бюджетних коштів.
Визначаючи суму коштів, що необхідна для здійснення госп діяльності організацій і установ сектору заг держ управління, викор спеціальний документ-кошторис видатків. У цьому документі відображено обсяги витрат, джерела їхнього покриття та напрямки використання. Отже, кошторис видатків- це основний плановий документ, що визначає розмір, цільову спрямованість і щоквартальний розподіл коштів, направлених із бюджету на утримання установ. У кошторисах передбачаються витрати тільки на поточне утримання бюдж закладів і організацій, придбання устаткування та інвентарю, кап ремонт будинків тощо. Кап вкладення, якщо такі передбачено, фінансуються за окремими кошторисами.
49.Державні потреби в прод-ії. Система матеріальних балансів.
Держ.потреби-це потреби країнив прод-ії необх.для розв’язання соц.-екон.проблем, підтримання обороноздатності країни та її безпеки, створення й підтримання на належному рівні матер.резервів
Перелік видів прд-ії необх.для забезпечення держ.потреб визнач. КМ. Він може включати: озброєння, військову техніку, перевезення вантажів різними видами транспорту, фундаментальні наукові дослідження, продо-вольство і т.ін.
Для обгрунтування ресурсної забезпеченості держ.потреб Управління держ.закупівель розробляє однопродуктові матеріальні баланси попиту та пропозиції найважливіших видів продукції. На 2000р. розробл баланси попиту і проп, що охоплюють продукцію 8 нар-госп комплексів та галузей ек-ки:паливно-ен комплекс, металургійний, хім пром, деревообробна пром, пром буд матер, машинобуд, легка пром, агропром комплекс.
Оцінка стану матеріального виробництва, ма тим більше прогноз його розвитку на підставі мат.балансів, відображають ситуацію, що склалася на момент розробки балансів. У зв’язку з цим передбачається щоквартальне уточнення мат.балансів на підставі звітності Держкомстату
50. Сутність держ. замовлень та держ. контрактів. Замовники та виконавці держ. замовлень.
Держ.замовлення –це засіб держ.регулювання ек-ки, який передбачає,по-перше, формування на контрактній основі складу та обсягів продукції, необхідної для задоволення держ.потреб, та, по-друге, розміщення держ.контрактів на поставку прод0ії серед підп-в.
Організаційна робота щодо впровадження держ.політики у сфері держ.закупівель здійсн.Міжвідомчою комісією з питань регулювання закупівель товарів для держ.потреб при КМУ та Управлінням держ.закупівель при Мінеконом, а також відповідними підрозділами інших центральних держ.органів.
Стосунки між замовником і виконавцем регламентуються контрактом. Державний контракт- це укладений держ.замовником від імені дер-ви з виконавцем держ.замовлення договір, в якому визнач.екон.та правові зобов’язання сторін і регулюються взаємовідносини між замовником і виконавцем.
Поставки прод-ії для задоволення держ.потреб фін-ся за рахунок коштів Держ.Б.та інших джерел фін-ня, що залучаються для цього.
Гарантом за зобов’язаннями держ.замовників є КМ. Він визначає і затверджує: держ.замовників; міністерства та інші органи, що координують роботу держ.замовників, формують держ.замовлення і доводять до замовників збалансовані з фін.ресурсами обсяги поставок прод-ії для укладання контрактів.
Держ.замовниками є мін-ва, інші органи виконавчої влади, Рада міністрів АРК, обласні, Київська і Севастопільська міські держ.адмін-ії, уповноважені КМ укладати держ.контракти з виконавцями держ.замовлення.
Виконавцями держ.замовлення є суб’єкти господ.діял-ті всіх форм власнлості, які виготовляють і поставляють продукцію для держ потреб відповідно до умов укладеного держ.контракту.
51.Етапи конкурсного відбору виконавців держ замовлень.
З метою ефект використання держ фін ресурсів, створення конкурентного середовища на ринку і запобігання необгрунтованому завищенню цін держ замовник зобов'язаний здійснювати конкурсний відбір виконавців через проведення торгів. Пров торгів є обовязковим коли вартість закупівель є >10тис гр. Конкурс — це форма розміщення замовлення на поставку продукції (виконання робіт, надання послуг), яка передбачає вибір претендента шляхом оцінки його пропозицій. Претендент — це потенційний виконавець державного замовлення. Конкурсний відбір виконавців здійснюється за такими етапами: 1.Формування конкурсного комітету в кількості не менше п'яти осіб здійснює державний орган-замовник. 2.Оголошення про проведення конкурсу публікується не пізніше як за ЗО днів до початку конкурсу в газетах “Урядовий кур'єр” або “Голос України” та в іноземній пресі. Інфо-рмація повинна містити: назву та адресу замовника; стислий опис продук-ції та вимог замовника; дату подання інформації для попередньої кваліфі-кації претендентів; місце й дату отримання тендерної документації та проведення конкурсу; роз'яснення щодо порядку проведення конкурсу та ін. 3.Попередня кваліфікація претендентів здійснюється з метою визначення списку претендентів. Кожному із затверджених претендентів надсилається запрошення до участі в конкурсі, а також тендерна документація. Тендерна документація — це комплект документів, який містить інформацію про предмет замовлення, умови та вимоги до складання тендерної пропозиції і т. п. 4. Подання тендерних пропозицій здійсн учасниками конкурсу на адресу конкретного комітету.Тендерна пропозиція –це пропоз щодо певного обєкта закупівлі, яка готується і надається на конкурс претендентом відповідно до вимог тендернрї документації. Тенд проп має містити дані щодо вартості виконання контракту. Тобто суми коштів, за яку претендент згоден виконати умови конкурсного замовлення 5.Оцінки і порівнювання тендерних пропозицій здійснюється конкурсним комітетом за такими критеріями: - найнижча ціна за умови забезпечення необхідної ек-ті та еф-ті прод; - найвигідніша пропозиція з урахуванням різних критеріїв її оцінки. 6.Визначення переможця конкурсу здійснює конкурсний комітет з урахуванням висновку спеціально створеної експертної ради. Протокол рішення комітету затверджується замовником. Результати конкурсу публікуються в пресі. 7.Укладання державного контракту. Підставою для укладання контрактів з переможцем конкурсу є затверджений замовником протокол рішення конкурсного комітету.
52 Банківська система України. Функції НБУ. Кредитно- фінансове обслуговування суб'еків економіки е найважливішою фуикціею банківської систсми. Банювська система України є дворІвневою і складається з Національного банку України (НБУ) та Інших банкІв, у тому числІ державних (Зовнішньоекономічний банк України, Ощадний банк України) та комерцІйних банк1в рІзних видів та форм власності
Банки — це установи, функцією яких є кредитування субєктІв господарської дІяльностІ та громадян за рахунок залучених коштІв пІдприемств, установ, організацій, населення та інших кредитних ресурсів, касове та розрахунко-ве обслуговування економІки, виконання валютних та Інших банкІвських операцій. передбачених законодавством. КомерцІйні банки створюються на акціонерних або пайових засадах юридичними та фізичними особами.
Станом на початок травня 1999 р. в УкраїнІ зареестровано 211 комерцІйних банкІв.
Визначальна роль у грошово-кредитному регулюванні та організації банківської справи в країни належить центральному державному банку. В більшості країн світу центральний банк функціонує окремо від уряду. Така особливість взаємовідносин між центральним банком і державними органами називаеться автономією (незалежністю) центрального банку. Національний банк України (НБУ) є центральним банком України НБУ є економічно самостійним органом. Основною функцією НБУ не є отримання прибутку, а є забезпечення стаб1льност1 грошової одиниці України. Виконуючи свою основну функцію, Національний банк сприяє дотриманню стабільності банківської системи, а також (у межах своїх повноважень) — цінової стаб1льност1. Вищим органом управл1ння НБУ є Рада Національного банку України. Керівним органом НБУ є Правління Національного банку України. Очолює Правління НБУ Голова Національного банку України
НБУ є підзвітним Президенту та ВР в межах їх констит повноважень. Підзвітність означає:1.признач на посаду та звільнення з посади Голови НБУ ВРю за поданням Президента, 2.признач та звільнення Президентом половини складу Ради НБУ, 3.признач та звільнення ВР половини складу Ради НБУ, 4.доповідь Голови НБУ ВРі про діяльність НБУ, 5.надання Президенти та ВР двічі на рік інф про стан грош-кред ринку в країні.
53.Методи грошово-кредитного регулювання
Грошово-кред політика –це комплекс заходів у сфері грош обігу та кредиту, спрямов на регулювання ек зростання, стримування інфляції та забезп стабільності грош одиниці, забезп зайнятості населення та вирівнювання плат балансу. До засобів прямого впливу можна віднести: механізм готівкової емісії, встановлення межі кредиту центрального банку, пряме регулювання позичкових операцій, визначення маржи, вартості кредитних ресурсів, що вид1ляються згідно з пріоритетами макроеконом1чної політики для фінансування окремих галузей економіки, обмеження спожив-чого кредиту, інструменти прямого впливу дають необхідний ефект, коли їх використовують у комплексі із заходами опосеред кованого впливу на систему грошового обігу.
Система опосередкованого регулювання грошового обігу є елементом економічних методів ДРЕ. Згідно із Законом України «Про Національний банк України» основними економічними засобами та методами грошово-кредитної політики є регулювання обсягу грошової маси через: визначення та регулювання норм обов"язкових резервів для комерційних банк1в і фінансово-кредитних установ; процентна політика; рефінансування комерційних банків; управління золотовалютними резервами; операції з цінними паперами на відкритому ринку; регулювання імпорту та експорту капіталу.
54 Валютне регулювання
Основним обєктом валютного регулювання е відповідна корекція курсу національної грошової одиниці. Валютне регулювання на національному рівні здійснюється на базі принципів і методик, що визначаються Міжнародним валютним фондом (МВФ) та регіональними союзами, до яких входить окремі країни. Суб'ектами валютного регулювання в Україні є кабінет Міністрів і Національний банк. Кабінет Міністрів визначає Ліміт зовнішнього державного боргу, бере участь у розробці платіжного балансу, забезпечує формування і є розпорядником Державного валютного фонду.
Валютна позиц1я — це співвідношення вимог та зобов'язань банку в іноземній валюті. Для регулювання валютного курсу залежно від моделі валютної політики використовуються методи девальвації та ревальвації національної грошової одиниці.
Девальвац1я — це дії вповноважених державних органів, що мають на меті зниження обмінних курсів валюти власної країни. Таке зниження спрямовується, з одного боку, на стимулювання експорту та споживчого попиту на внутрішньому ринку, а, з другого, — на підвищення конкурентоспроможності та поліпшення торгівельних позицій України на світовому ринку.
Ревальвація має протилежний зміст. Вона пов'язана з діями, спрямованими на підвищення курсу національної валюти. Ревальвацією стимулюється товарний імпорт, приплив іноземних інвестицій . НБУ здійснює девізну валютну політику на підставі регулювання курсу гривні до іноземних валют через купівлю та продаж іноземної валюти на фінансових ринках (валютну інтервенцію).Названі інструменти валютної політики є засобами економічного впливу держави на курс національної валюти. Адміністративним засобом механізму формування обмінних курсів є запровадження валютних обмеженъ, тобто системи правил, які регламентують права фізичних та юридичних осіб стосовно обміну валюти, а також здійснення інших валютних операцій
55 Банківське регулювання і банківський нагляд.
Головна мета банківського регулювання та нагляду — це гарантування безпеки і фінансової стабільності банківської системи, захист інтересів вкладників і кредиторів. Функції банківського регулювання і нагляду за діяльністю банків та інших фінансово-кредитних установ в Україні здійснює Національний банк,
Для виконання своїх функцій НБУ мае право безоплатно одержувати від банків інформацію про їхню діяльність з метою захисту інтересів вкладників та кредиторів і забезпечення фінансової надійності банків НБУ встановлює для них обов'язкові економічні нормативи. Ці нормативи мають забезпечувати здійснення контролю за ризиками. пов'язаними з капіталом, ліквідністю, кредитами акціонерам та інсайдерам, наданням великих кредитів, інвестиціями капіталу, а також з процентним та валютним ризиком. Банківське регулювання передбачає визначення Національним банком своїми нормативно-правовими актами професійних вимог до керівників виконавчих органів, головних бухгалтерів. Наглядові та регулятивні функції Національний банк може здійснювати безпосередньо або через створений ним орган банківського нагляду реалізацією таких повноважень, як:здійснення всіх видів перевірок банків на місцях (крім перевірок і ревізій фінансово-господарської діяльності), а також перевірки достовірності інформації, що надається юридичними та фізичними особами під час реєстрації банків та ліцензування банківських операцій;
•здійснення вимог щодо проведення загальних зборів акціонерів банків і визначення питань, які мають бути розглянуті
•участь у роботі зборів акціонерів, засідань спостережних рад, правлінь і ревізійних комісій банків з правом дорадчого голосу.
НБУ має також право вимагати обов'язкових аудиторських перевірок банків та отримувати висновки незалежних аудиторських організацій про результати діяльності банків.
56 Сутність та види структури економіки. Співвідношення, які відбивають взаємозв'язки та взаємозалежності між окремими частинами економіки в процесі розвитку, характеризуються поняттям структури економіки. Структура економіки — багатопланове поняття, яке відображає співвідношення різних елементів економічної системи.
