25. Класифікація методів прогнозування.
Методами прогнозування називають сукупність прийомів і оцінок, що дають змогу на підставі аналізу колишніх (ретроспективних) внутрішніх і зовнішніх зв'язків, притаманних об'єкту, а також їхніх змін зробити достатньо вірогідне судження щодо майбутнього розвитку об'єкта. Методи прогнозування (залежно від ступеня формалізації) можна об'єднати в дві групи: інтуїтивні й формалізовані.
Інтуїтивні (експертні) методи базуються на використанні експертної інформації. Ними користуються тоді, коли бракує чітких тенденцій розвитку об'єкта, коли прогнозуються процеси, які не мають історичних аналогів, коли іншими методами прогнозування неможливо формалізувати оцінку впливу на розвиток об'єкта багатьох факторів.. Розрізняють індивідуальні та колективні експертні оцінки.
Сутність методів індивідуальних експертних оцінок полягає в тому, що кожен експерт дає оцінку незалежно від інших, а потім, за допомогою певних прийомів ці оцінки об'єднуються й узагальнюються (інтерв'ю, аналітичні записки, сценарії)
Колективні (групові) експертні оцінки як методи прогнозуванн грунтуються на спільній праці експертів і передбачають визначенн колективом спеціалістів сумарної оцінки стану об'єкта в майбут ньому (мозкова атака, метод комісій, метод «Дельфі», матричний метод та ін.До формалізованих методів прогнозування належать метод прогнозної екстраполяції та моделювання.Використання формалізованих методів доцільне за наявності достатньої фактографічної інформації і чіткої тенденції розвитку об'єкта прогнозування.
Методи екстраполяції базуються на припущенні того, що закономірність (тенденція) розвитку об'єкта в минулому буде незмінною протягом певного часу і в майбутньому. Але, оскільки в дійсності тенденція розвитку може змінюватися, то прогнозні результати слід розглядати як імовірнісні.
Залежно від особливостей змін рівнів у динамічних рядах екстраполяції можуть бути простими і складними. Першу групу становлять методи прогнозування, які базуються на припущенні відносної стійкості в майбутньому абсолютних значень рівнів, середнього рівня ряду, середнього абсолютного приросту, середнього темпу зростання.
Друга група методів базується на визначенні основної тенденції, тобто використанні статистичних формул, які описують тренд. Тренд — це відображення певною функцією тенденції ряду динаміки. Його зображують у вигляді гладкої кривої (траєкторії). Тренд характеризує головну закономірність руху об'єкта в часі. Складні методи екстраполяції можна поділити на два основні типи: адаптивні й аналітичні.
Адаптивні методи прогнозування ґрунтуються на тому, що процес їхньої реалізації полягає у визначенні наступних у часі значень прогнозного показника з урахуванням ступеня впливу попередніх рівнів. До них належать методи ковзної та експоненціальної середніх, метод гармонійних ваг, авторегресія.
В основу аналітичних методів прогнозування (кривих зростання) покладено принцип одержання за допомогою методу найменших квадратів оцінки детермінованої компоненти, що характеризує основну тенденцію.
Особливе місце в сучасному прогнозуванні належить методам багатофакторного моделювання — логічного, інформаційного, статистичного.
До логічного моделювання належать методи прогнозування за історичною аналогією, побудовою сценарію, дерева цілей і т. д.
Метод історичної аналогії базується на встановленні й використанні аналогії об'єкта прогнозування з однаковим за природою об'єктом, що випереджає перший у своєму розвитку. Умовою успішного використання цього методу є правильний вибір об'єктів аналогії, а також урахування поправки на історичну зумовленість свідомості.
Якщо події задано у формі їхнього опису, то відображення варіантів можливого стану об'єкта в майбутньому і встановлення часу його здійснення забезпечується за допомогою методу сценарію. Сценарій — це огляд інформації, яка характеризує дану ситуацію. Ця інформація включає опис окремих факторів, які впливають на здійснення конкретної події. Завдання сценарію — характеристика умов, що в них розвивається прогнозований процес.
Використання методу дерева цілей в прогнозуванні уможливлює послідовний розподіл основних завдань на підзавдання і створення системи «зважених» за експертними оцінками зв'язків.
Методи інформаційного моделювання є специфічною галуззю прогнозування. Розвиток засобів масової інформації та характерні властивості інформаційних потоків (певна спрямованість, можливість оцінки інтенсивності, прискорення або уповільнення, можливість виділення характерних структурних складових і т. п.) створюють передумови для прогнозування розвитку на підставі вивчення джерел масової інформації, які містять певні необхідні, логічно впорядковані гіпотези.
Найбільш поширеними є методи прогнозування, засновані на статистичному моделюванні. Методи статистичного моделювання поділяються на дві групи.
1. Метод прогнозування на підставі одиничних рівнянь регресії. Форму взаємозв'язку одного явища з іншими явищами, об'єктами і процесами можна зобразити у вигляді рівняння регресії: у = f(х1, x2, ..., хm). Прогноз здійснюється підстановкою в нього значень ознак-факторів і оцінкою очікуваного середнього значення результативної ознаки. Для встановлення області розсіювання визначаються довірчі інтервали. Прогнозування за регресивними моделями може здійснюватися тільки після перевірки моделей на адекватність.
2. Метод прогнозування на підставі системи рівнянь взаємозв 'язаних рядів динаміки. Цей метод є найскладнішим, але з його допомогою можна одержати оцінку не тільки результативної, а й факторних ознак, тобто аналіз взаємозв"язаних рядів динаміки виражається за допомогою сис-ми рівнянь регресії. Прогноз у такому разі ліпше піддається змістовій інтерпретації, ніж звичайна екстраполяція.
27. ДПЕСР України як форма макроекономічного планування.
В Україні макроеконом планування здійснюється у формі розробки та реалізацп Державної програми економічного і соці-ального розвитку України (ДПЕСР).
ДПЕСР України — це комплексна система щлей та стратегії вирішення економічних і соціальних проблем, а також конкретн! заходи держави, спрямовані на досяг-нення [ реал1зацто таких.
Держ програми економ1чного 1 остального розвитку треба розробляти на довго-, середньо- та короткострокову перспективу.
ДПЕСР Украти на довгострокову перспективу мае охоплювати період 10—15 років з коригуванням \ продовженням планового горизонту кожні 5 рок1в. У цій програмі визначаються можливість і пріоритети соціально-економ1чного розвитку та концептуальн положення щодо їхнього досягнення та реалізації.
ДПЕСР України на середнъострокову перспективу (3—5 років) має щороку коригуватися і містити обгрунтування цілей та пріоритетів соціально-економічної політики держави, напрями їх реалізації, найважливіші завдання, які потрібно вирішити на державному рівні.
ДПЕСР України на короткостроковий період (1 р1к) розробляють щорічно паралельно з проектом Державного бюджету України. У програмі відображаються: анал1з стану економ1ки; цілі, пр1оритети та завдання розвитку; макроеконом1чн1 показники 1 пропорц; основні напрями розвитку галузей економ1ки та структурної перебудови, параметри соціального розвитку, заходи у сфері зовнішньоекономічної д1яльност1, охорони навколишнього природного середовища ; форми та засоби державного регулювання економ1ки.
Розробка ДПЕСР України на наступний р1к зд1йснюеться в такій послідовності:
1. Аналіз стану економіки і прогноз очікування виконання плану та бюджету за попередній рік.
2. Розрахунки макроекономічних показників, моделювання макроекономічних пропорцій, планування доходів і витрат Державного бюджету і державних позабюджетних фондів.
3. Планування державних потреб у продукції
4. Підготовка проектів державних контрактів з підприємствами установами та організаціями на поставку продукції для задоволення державних потреб.
5. Розробка проектів галузевих та регіональних соціально-економічних програм.
6. Формування механізму аналізу цілей і завдань державного плану ЕСРУ.
7. Розробка проекту ДПЕСРУ.
8. Проект державного плану розробляється КМУ і у встановленому порядку виноситься на обговорення ВРУ.
28. Принципи макроекономічного планування.
Макроекономічне планування спирається на певні закономірності — принципи. Основними принципами макроекономічного планування є:
Принцип єдності економіки і політики за пріоритету пол1тики зумовлений тісним взаємозв'язком. Суттю цього принципу є вимога, згідно з якою розробники макроеконом1чних план1в мусять виходити з цілей державної політики.
Принцип єдності централізму та самостійності суб'єктів ринку засновано на тому, що планові рішення, з одного боку, повинні базуватися на інформації про наміри суб'єктів господарювання, а, з ішого — забезпечувати вплив на них у потрібному для суспільства напрямку.
Принцип ефективності макроеконом. планів зумовлено тим, що держава як форма організації суспільства виправдовує себе тільки тоді, коли діяльність державних органів дає позитивний результат.
Принцип сполучення загалъних і локальних інтересів за пріоритету інтересів більш високого рангу означає: по-перше, об'єктивну необхідність поєднання всієї сукупності суспільних інтересів у єдину систему; по-друге, побудову цілей макроекономічних планів на підставі пріоритетів суспільних інтересів; по-трете, створення адекватного організаційно-економ1чного механізму реалізації намічених цілей.
29.Система показників макроек. планів. Розробка макроек. планів неможлива без використання системи показників, вони надають кількісно-як. хар-ки соц.-ек. явищам і процесам. У макроек. плануванні показник — це мі-ра планового завдання, яка забезпечує його кільк. або як. визначеність. Показники, що використ. у макроек. планув., мають відповідати певним вимогам. До найважл. із них належать такі. 1. Пок. мають бути придатними для укрупнення та розукрупнення. 2.Пок. мають бути чітко визнач., вимірюваними, порівнянними з показн. держ. статки. 3. Сист. пок. повинна забез-печ. комплексну хар-тику всіх аспектів функт. нац. ек. 4. Система показників повинна бути гнучкою. 5. Директ. пок. повинні бути адресними, тобто містити вказівки відносно конкр. виконавців план. завдань. 6. Індикат. пок-ки повинні інформ. суб'єктів ринку про наміри держ. у відповідних сферах і орієнтувати їх на діяльність у напрямку пріоритетів держ. політики. Пок. макроек. планів класиф. за такими групами: натур. та вартісні; кільк. та як.; об'ємні та сітьові; абсол. та відносні; обов'язкові, розрахунк. та інфор-мац.Натур. показники характериз. речовий аспект відтворення ( т, м , м3, шт. і т. п.). Для розшир. сфери їхнього застос. використ. умовно-натур. показники. Їх розрах. через приведення різноманітних натур. по-казників одн. виду до єдиного вимірювача за допомогою переводних коефіцієнтів (т. ум. палива, шт. ум. банок). Вартісні пок-ки подаються в грош. одиницях . За їхньою допомогою вимірюються сук. рез-ти відтвор., передовсім макро-ек. показ-ки. Кільк. пок-ки характериз. прямі безпосередні рез-ти діяльності. Вони можуть бути об'ємними, тобто відображ. обсяги вир-тва або спо-жив., та сітьовими, тобто характериз-ти розв-к мережі об'єктів різних сфер. Як. пок-ки характериз.спож. вартість (корисність) прод-ції, умови розв-ку вир-ва, ефект-сть. До як. пок-ків належать норми та нормативи.Абсол. пок-ки відображ. кількісну характ-ку процесів та явищ. Відносні пок-ки (індек-си, темпи зростання чи спаду, темпи приросту, питома вага) характериз. динаміку та стр-ру відповідних параметрів.
Обов'язкові показники є директ., тобто такими, що потребують обов'яз-кового виконання; розрах-ві призначено для обгрунтув. осн. параметрів плану; інформац. за своєю суттю є індикат-ми..
30.Баланс. та нормат. методи планово-ек. розр-ків.
Осн. методами планово-ек. розрахунків є баланс. і нормат.Сутність ба-ланс. методу в макроек. планув. полягає в застосув. прийомів і розрахун-ків, які уможливлюють установл. зв'язку та узгодж. між потребами й засобами для їх забезпеч. Завд. розробки балансу є досягнення оптим. відпові-дності (рівняння) між сукупністю потреб і заг. сумою джерел їх задоволення:
Сума Рі = Сума Пj
де: Рі — рес-си і-виду; Пj — потреби j-виду.
Отже, кожен баланс являє собою дві взаємозв'язані групи показників (частин, розділів балансу). Перша узагальнює рес-си в розрізі джерел, друга характериз. потреби за напрямками їх використ. Залежно від виду балансу ресурсна частина може мати назви: “доходи”, “попит”, “надходж.”; а та частина, яка характеризує потреби, — “витрати”, “пропозиція”, “розподіл”. Класифікація балансів здійсн. за багатьма ознаками. За масштабами об'єкта планування виділяють народногосп., галузеві, регіон. і т. п. баланси. За часовою ознакою — статичні й динамічні баланси. За одиницями виміру — натур. (матер.), вартісні (фінанс.), труд. баланси і т. д. Балансові розр-ки в макроек. планув-ні передбач. широке використ. соц.-ек. норм і нормативів.
Нормативний метод засновано на використ. прогресивної, науково об-грунт. системи норм і нормативів. За допомогою норм і нормативів визнач. потреби у вир-ві продукції (робіт, послуг), обґрунт. можливості задово-лення цих потреб, здійснюють контроль за ефект-стю використ. рес-сів під час реалізації план. завдань. Норми і нормативи за сутністю є якісними, від-н. показниками. Вони побуд. здебільшого як показники місткості та віддачі. Показники місткості (Нм) характериз. нормат. витрати рес-сів на одерж. певного рез-ту (ефекту).
Нм=Р\Е
де Р — витрати рес-сів; Е — соц.-ек. рез-тат.
Нормат. показники віддачі (Нв) є оберненими показн-ми місткості:
Нв=1\Нм=Е\Р До таких показників належать нормативи фондовід., рен-таб-сті, заг. ефект-сті кап.вкладень...У планово-ек. обгрунтув. нормативи є своєрід-ою константою, яка уможливлює здійснення 2-х типів розрах-ків. По-перше, можна визначити очікув. рез-тат за наявних рес-сів та, по-друге, визначити потребу в рес-сах для досягн. певного цільового рез-ту:
Ео=Рн\Нв ; Ео=НвРн
Рп=НмЕц ; Рп=Ец\Нв
Ео , Ец – очікув. та цільовий ефекти;
Рн і Рп—рес-си, відповідно наявні та потрібні.
31.Стр-ра Держ. програми ек. і соц. розв-ку Укр. Стр-ра макроек. пла-ну — це сукупність його розділів. Кожен розділ плану характериз. конкр. напрямки діяльності держ. з реалізації ек. пол-ки в план. періоді. Держ. програма ек. і соц. розв-ку Укр. 1999 року склад. з таких розділів. 1. Заг. полож.( заг. хар-ка програми (відомості про організ. засади розробки про-грами, й умови та ризики здійсн. прогр. заходів). 2. Ек. ситуація, яка скл. на поч.. план. періоду. 3. Осн. напрями, тенденції та прогноз ек. і соц. розв-ку. За змістом цей розділ є цільовим. У ньому містяться перелік цілей та пріоритетів розв-ку ек. та цільовий прогноз гол. макроек. пок-ків. 4. Від-родж. вітчизн. вир-тва. 5. Соц. пол-ка( охоплює питання держ. пол-ки у сферах доходів і соц. захисту насел., кул-ри і мист-ва, фіз. кул-ри і спорту). 6. Держ. регулюв. ек-ки( організ.-ек. мех.-зм реалізації цілей, пріорите-тів та завдань програми і містить перелік заходів щодо таких напрямків ек. пол-ки: фінанси.-бюдж., грош.кред....).7. Осн. показники(конкретик. зміст цілей, пріоритетів та зах-ів держ. на план. рік. 8.Осн. баланси нац. ек. У скл. ДПЕСР Укр. розробл.: зведений фінанси. баланс; баланс грош. дохо-дів і витрат населення; торг. баланс; баланс кап. вкладень; зведений баланс тр. рес-сів...9. Соц.ек. розвиток регіонів.
32.Сутність держ.-цільового планув., та цільових компл. програм.
Використ. прогр.-цільового методу планув. передбачає:
• визначення проблеми та формулювання цілей;
• розр. й реаліз. програми, спрям. на досягнення цілей;
• системат. контроль за як. та рез-ми робіт, передбачених програмою;
• коригування заходів, спрямованих на реалізацію цілей. Застосування прогр.-цільового підходу зумовлене багатьма факторами: наявністю незадоволеного попиту на продукцію (роботи, послуги); надмірними витратами рес-сів; потребою в глибоких стр-них перетвореннях; реакцією на полі-т. тиск або підпр-цьку ініціативу т.д.
