Головна » Шпаргалки! - Державне регулювання економіки
73.Сутність, завдання, пріоритети зовнішньоекон політики дер-ви.
Зовнішньоекономічна діяльність — це заснована на взаємовигідних економічних відносинах діяльність у галузі міжнародної торгівлі, руху капіталів, міграції робочої сили, передачі технологій. У всіх країнах, а особливо в країнах із перехідною економікою, де сталася широка лібералізація зовнішньоекономічної діяльності, її державне регулювання е об'єктивною необхідністю. Таке регулювання спрямоване на забезпечення захисту інтересів країни та суб'єктів її зовнішньоекономічної діяльності, створення для останніх рівних можливостей розвивати всі види підприємницької діяльності та напрями використання доходів і здійснення інвестицій, на розвиток конкуренції та ліквідацію монополізму.
До головних цілей державного регулювання зовнішньоекономічної діяльності в Україні належать: забезпечення збалансованості економіки та рівноваги внутрішнього ринку країни, стимулювання прогресивних структурних змін в економіці, створення найбільш сприятливих умов для залучення національної економіки в систему світового поділу праці та її наближення до ринкових структур розвинутих зарубіжних країн. Регулювання такої діяльності здійснюється за допомогою законів України, актів тарифного та нетарифного регулювання, економічних заходів оперативного регулювання (валютно-фінансових, кредитних та ін.), рішень недержавних органів управління економікою, які ухвалюються відповідно до їхніх статутних документів, договорів, що укладаються між суб'єктами зовнішньоекономічної діяльності.
Держ рег зовн-ек діяльності здійсн за допомогою адмін та ек методів. Адм методи безпосередньо впливають на госп відносини, а ек-діють через ринковий механізм. Адм методи найдоцільніше застосовувати за умов ек нестабільності, зрост дефіциту та інфляції. Ними користуються, як правило, протягом короткого терміну з метою захисту економіки країни або її відродження через мобілізацію та оптимальне використання ресурсів. До них належать ембарго (повна заборона зовн-ек діяльності), ліцензування, квотування, специф вимоги до товару та ін. Ек методи регулювання займають провідне місце в період стабілізації економіки. До них належать митні тарифи, збори, імпортні депозити (в галузі імпорту), пільгові кредити експортерам, гарантії, субсидії, звільнення від сплати податків тощо.
Основними видами зовнішньоекономічної діяльності є зовнішня торгівля, фінансово-кредитні операції, підприємницька діяльність, науково-технічна кооперація з іноземними підприємцями, надання їм різноманітних послуг. Ці напрями діяльності регулюються, з одного боку, державою в особі її органів, а з іншого — недержавними органами управління економікою (біржами, торговельними палатами, спілками тощо) та самими суб'єктами зовнішньоекономічної діяльності на підставі укладених між ними координаційних угод.
74.Тарифні методи держ рег-ння зовнішньоекон діяльності.
Регулювання зовнішньоторг діяльності здійснюється за допомогою ек та адмін методів. Ек методи, у свою чергу, поділяються на тарифні й нетарифні. Центральне місце в держ регулюванні зовнішньої торгівлі належить тарифному регулюванню, яке в Україні спирається на Закон “Про єдиний митний тариф”. Митний тариф — це систематизований перелік товарів із зазначенням мита, яким вони обкладаються під час перетину митного кордону країни. Митні тарифи розробляються за товарним класифікатором. Найпоширенішим класифікатором, що діє в міжнародній торгівлі, є так звана Гармонізована система опису та кодування товарів. Митні тарифи складаються з конкретних ставок мита. Мито — це податок, який стягується митними органами з товарів, що вивозяться або ввозяться на територію країни. У міжн практиці застосовується експортне, імпортне, транзитне, антидемпінгове, компенсаційне та інші види мита. Найбільш широко в процесі державного регулювання зовнішньоторговельних операцій використовується імпортне (ввізне) мито; експортне (вивізне) мито застосовують лише окремі країни переважно до товарів традиц експорту. Величина мита визначається за допомогою ставок, які поділяються на адвалорні (процентні), специфічні та комбіновані. Адвалорна ставка встановлюється у вигляді процента до ціни товару, а специфічна — у грошовій формі на одиницю маси, об'єму або кількості товару. Адвалорне та специфічне мито по-різному здійснюють свою регулюючу функцію. За підвищення цін ефективнішим є адвалорне мито, а за зниження — специфічне. В окремих випадках використовуються ставки змішаного типу, коли товар одночасно обкладається адвалорними і специфічними видами мита (наприклад, 40% вартості, але не менш як 3,00 ЄВРО за штуку). Важливим митним інструментом є антидемпінгове мито. Воно застосовується тоді, коли в країну ввозяться товари за цінами, які значно нижчі за ціни або навіть собівартість у країні-експортері, через що зазнають шкоди національні виробники аналогічних товарів. Ставка антидемпінгового мита не повинна перевищувати різниці між демпінговою ціною конкурентного товару та середньою ціною товару, що екс-ся або імп-ся в країну.
75.Нетарифні методи держ рег-ння зовнішньоекон діяльності.
Регулювання зовнішньоторг діяльності здійснюється за допомогою ек та адмін методів. Ек методи, у свою чергу, поділяються на тарифні й нетарифні. До нетар методів держ регулювання зовнішньоторг діяльності відносять: надання субсидій виробникам експ товарів, пільгове експ кредитування, застосування індикативних цін, установлення мінім митної вартості на окремі товари та ін. Субсидії спрямовано на підтримку нац виробників і за хар-ром виплат їх поділяють на прямі й непрямі. Прямі субсидії надаються експортеру у формі безпосер виплат на відшкодування різниці між його витратами та отриманим доходом, а непрямі — є формою надання пільг в оподаткуванні, позик за більш низькими ставками, пільгових умов страх тощо. Експортне кредитування передбачає фін стимулювання розвитку експорту нац товарів. Воно здійснюється у формі надання держ кредитів нац експортерам під пільгові процентні ставки або іноз імпортерам за умови придбання товарів лише вітчизн вир-ва. У сис-мі нетар інструментів є вагомими індикативні ціни, застосування яких спрямовано на збільшення вал надходжень від експорту продукції і зменшення вал витрат на закупівлю імпортних товарів. Індикативними називаються ціни на товари, які відповідають цінам, що склалися на аналогічну продукцію на момент здійснення експортно-імпортних операцій. Такі ціни можуть запроваджуватись на товари, щодо експорту яких встановлено особливі режими, спеціальні імпортні процедури або антидемпінгові заходи. Індикативні ціни розробляє Міністерство ек на базі результатів аналізу інформації, яку воно одержує від митних, фін, статистичних, банківських та інших установ і організацій. Щодо окремих імпортних товарів (тютюнові вироби та ін.) держава встановлює їхню мінім митну вартість. Метою її запровадження є забезпечення повноти сплати податку на додану вартість та недопущення заниження митної вартості товарів, що ввозяться в Україну. Так, якщо контрактна ціна товару менша за мінімальну митну вартість, то податок на додану вартість визначатиметься з мінімальної митної вартості. Перелік товарів та їхня мінімальна митна вартість затверджуються КабМіном України, а пропозиції щодо внесення змін до такого переліку розробляються Міністерством економіки та Державною митною службою країни. 76.Необхідність та сутність державного регулювання цін.
Державне регулювання цін — це політика впливу держави за допомогою законодавчих, адміністративних та кредитно-фінансових заходів на ціни з метою сприяння стабільному розвитку економічної ситуації в країні.
Ціна є одним з найбільш важливих інструментів регулювання економіки, її регулюючий вплив на економіку охоплює багато напрямків. Зокрема, за допомогою цін виробництво підпорядковується суспільним потребам, вираженим у формі платоспроможного попиту, ціни стимулюють зниження витрат на виробництво і реалізацію товарів, запровадження досягнень науково-технічного прогресу, підвищення якості товарів і тощо.
Сутність і форми державного втручання в процеси ціноутворення залежать від стану економічного розвитку країни. За умов розвинутого ринку державне втручання обмежується тільки відповідним впливом на передумови та побічні наслідки вільного ціноутворення. На етапі початкового фор-мування ринкових відносин держава мусить безпосередньо втручатися і в самий механізм ціноутворення, компенсуючи нездатність ринку утворювати рівноважні ціни.
Державна політика цінового регулювання, безперечно, справляє певний тиск на виробників та продавців продукції. За таких умов вони змушені дотримуватися встановлених цін і відповідно зазнавати іноді навіть суттєвих втрат. Для компенсації збитків держава часто супроводжує обмеження цін наданням підприємствам фінансової допомоги, не допускаючи їхнього банкрутства на регульованих ринках.
Держ рег цін –це засіб досягнення певних цілей держ ек політики. Можна виділити кілька таких найбільш типових цілей, кожній з яких відповідають певні методи держ впливу на ціноутворення. I-запобігти руйнівному впливу цін на економіку. II-стримати інфляцію за допомогою політики доходів. III-забезпечити доступ до товарів першої необхідності всім верствам населення незалежно віб рівня їхніх грош доходів. IV-захистити внутр ринок від негативного впливу зовн конкуренції. V-стримати монополізм і забезпечити конкурентне середовище на ринку.
77.Форми і методи державного регулювання цін.
Державне регулювання цін — це політика впливу держави за допомогою законодавчих, адміністративних та кредитно-фінансових заходів на ціни з метою сприяння стабільному розвитку економічної ситуації в країні.
Втручання держави в процес ціноутворення здійснюється в трьох основних формах: обмеження рівня ціни; уведення податкових платежів, що призводять до вилучення доходів у виробників та споживачів; державна підтримка цін через дотації. Це втручання здійснюється за допомогою різноманітних методів державного регулювання цін, які можна об'єднати у дві групи: прямі й непрямі (опосередковані).
Пряме регулювання, як правило, переважає на початковому етапі створення ринку, коли його регулюючі здатності ще недостатньо розвинуті, або коли виникає кризова ситуація в економіці. До прямих методів належать: встановлення фіксованих (твердих) цін на найважливіші товари та по-слуги, застосування граничних цін або граничних коефіцієнтів їх підвищення, декларування зміни цін, заморожування (блокування) цін на певний строк, уведення граничних рівнів посередницько-збутових націнок та торговельних надбавок, дотування виробників деяких товарів, укладання договорів про ціни між підприємствами і державою тощо.
Непрямі методи державного регулювання цін переважають на етапі зрілого ринку і за нормальних умов розвитку економіки, коли регулюючий потенціал ринкового механізму реалізується на повну силу. За допомогою цих методів держава регулює поведінку об'єктів, які беруть участь у процесі ціноутворення, але не диктує порядку чи способів визначення цін та їх-нього рівня. Непряме регулювання досягається здебільшого за допомогою зміни рівня та диференціації ставок товарних податків, пільгового оподаткування та кредитування, ставок державного ввізного мита, граничних нормативів рентабельності тощо.
Найбільшого поширення набули ін методи регулювання цін: тимчасове “заморожування” (блокування) цін, застосування граничних цін чи гран коефіцієнтів їх підвищення, викор граничних нормативів рентабельності, дотування виробників соц важливих споживчих товарів чи надання цільових компенсацій споживачам. Усі такі методи держ регул цін, як правило, доповнюються відповідним регулюванням з\п.
78.Антиінфляційна політика.
Боротьба з некерованою інфляцією є однією з головних проблем державного регулювання, бо на цьому наріжному камені тримається вся соціально-економічна, фінансова й банківська політика. З метою отримання інфляції та зменшення її негативних наслідків уряд здійснює антиінфляційну політику. Антиінфляціина політика — це комплекс відповідних заходів державного регулювання економіки, які спрямовані на боротьбу з інфляцією. Утілення в життя такої політики потребує від уряду розробки антиінфляційної програми, яка визначає мету, завдання та способи її реалізації, що залежить від стадії інфляційного процесу, його інтенсивності та інших чинників. Так, завдання боротьби з інфляцією чи обмеження масштабів інфляційних наслідків є різними і потребують різних методів регулювання.
Важливою частиною розробки антиінфляційної програми є встановлення кількісних показників, які визначають її кінцеві результати. На практиці до них відносять цінові показники (темп інфляції, індекс споживчих цін та ін.), динаміку грошової маси в обігу, розмір та динаміку державних витрат тощо. У міжнародній практиці застосовуються такі класичні напрямки анти-інфляційної політики: • дефляційна політика (регулювання попиту); • полі-тика доходів (регулювання витрат).
Сутність дефляційної політики полягає у тиску на окремі елементи платоспроможного попиту з метою його обмеження та формування нового співвідношення попиту і пропозиції як щодо товарів, так і щодо грошей. На практиці з метою регулювання попиту використовуються заходи грошово-кредитної, структурно-Інвестиційної та бюджетної політики.
Заходи грошово-кредитної політики передовсім стосуються обмеження та стабілізації грошового обігу. З цією метою використовуються три важелі впливу на грошову масу:
• процентна ставка; • норма обов'язкових резервів; • операції на відкритому ринку.
Бюджетний механізм антиінфляційної політики спрямовано на скорочення бюджетного дефіциту. Цього можна досягти за рахунок: • збільшення доходів; • скорочення державних видатків.
79.Сутність та завд. регіон. економічної політики.
Державна регіон. ек. пол. — це сук-сть організ.-прав. та ек. заходів, які здійсн. держ. у сфері регіон. розв. країни відповідно до її поточних і стратег.цілей. Обєктами ДРЕП є територіальні утворення, в межах яких здійснюється держ управління та місцеве самоврядування. Склад цих обєктів визначається адмін-терит устроєм та ек районуванням України. Субєктами ДРЕП є органи держ влади, представницькі органи самоврядування, які в межах своєї компетенції розвязують проблеми соц-ек розвитку регіонів. Рег. пол-ка держ. передб. поступове вирівнюв. існуючих відміностей між ек. й соц. рівнями розв-ку окремих регіонів, зважаючи на їхні істор., демограф., прир.-рес. та ек. особливості, і спрямов. на підтримку внутрішньорегіон. та міжрегіон. збалансованості соц.-ек. розв. та суттєве поліпшення екол. стану регіонів.
Склад. частини ДРЕП та їх завдання:
1. Ек. політика( забезпеч. регіонів можливостями для самостійного розвитку на умовах самофінанс. та самозабезп. Складу ек. пол.: бюджетна та податк. пол.; планув., прогноз. та програм. розв. регіону; використ. прир. ресурсів і власності регіону (інвестиційна політика); розміщ. прод. сил; по-л-ка розв. регіон. комплексів (АПК; транспортний, буд.); контрольно-аналіт. діяльність та ін форм. забезпеч. 2. Соц. пол. забезп. зрост. рівня доб-роб. насел.; соц. захист; забезп. гром. рівних прав і можлив. щодо вибору місця прож. та працевл. Ефект. соц. п. дуже залежить від ек. можл. держ.-(тобто від частки НД, що спрямовується на споживання)..Гол. завд. соц. політики є забезп. соц. захисту різних верств насел. регіонів.Це може бути фін підтримка, працевлаштування, продаж товарів за зниженими цінами, безкоштовне хорчування, мед обслуговування інвалідів тощо. Забезпечення прожиткового мінімума. 3. Наук.-техн. пол. Вона спрямовується на визначення пріоритетів щодо вдосконал. та розв. інвестиц. та інно-вац. діяльності в регіоні і баз. на попередн. вивченні та аналізі наук.-техн. комплексу регіону. 4. Гол. мета екол. п. є оздоровл. довкілля. 5. Демогр. п.(спрямована на гальмування депопуляційних процесів і деструктурування населення.). 6. Гуман. п.. Гол. мета — це дух. розв. сусп., його морал. і фіз. стан. До складу гуман. п. вх. держ. підтримка на-вч. закладів, лікарень, поліклінік, театрів, кіно-рів, клубів... 7. Нац. п.. Спрямов. на забезп. констит., пол., ек. і соц. прав громадян незалежно від нац.і та віроспов. 8. Зовнішньоек. п.. 9. Управлінська п.. Осн. її мета — це створ. єдиної системи регіон. управл., що відповідає завданням регіон. розв-ку.
80.Мех-зм реаліз-ії регіон. ек. пол-ки дер-ви.
Важл. практ. інстр-м реалізації ДРЕП є чіткий законод. розподіл повноважень, відповід-сті та фін.-ек. бази між різними рівнями управл.: загально-держ., регіон. і місцевим. Д. рег. регіонального ек. розв. забезп. активізацію господ. діял-сті в рег-х, запровадж. нові виробн. відносини і впливаючи на поліпш. використ. прир.-рес-ного та ек. потенціалу; створює умови для посилення спеціаліз. регіонів, прискореного розв. прогресивних галузей ек., залучення іноз. кап-лу в регіони з найсприятл. умовами, а також здійснює держ. регул., спрям. на ліквід. локальних екол. криз та створ. на-лежних умов для життєд-сті насел. на тер-ії країни.
Осн. склад. елем-ми мех-зму держ. рег. є:
• законод.-норм. база; •бюдж.-фін. рег. регіон. розв.; • реалізація держ. регіон. програм, а також індикат. прогнозів і місц. програм соц.-ек. розв. відповідних адміністр.-територ. утворень; • створ. та розв. спец. ек. зон у певних регіонах; • розв. міжрег. та прикорд. співроб-ва; Законод.-нормат. база створює прав. основу для реалізації та зміцн. відносин “центр — регі-они”( З-ни Ук. “Про місцеві Ради нардепів та місц. і регіон. самовряд.; “Про формування місц. орг-ів влади” ; “Про столицю Укр. — місто-герой К.” ; “Про бюдж. систему Укр.”,... Законод. акти визнач. права і обов'язки регіонів у бюдж. і податк. пол. Укр., їх повноваження в управлінні майном, що перебуває у загальнодерж. власності, їх участь у реалізації загаль-нод. та регіон. програм. Викор. прямого держ. інвестування, надання субсидій, створ. спец. фондів для фінанси. програм, залуч. іноз. та вітч. прив. капіталу, пільгове кредитув. й оподаткув., преференції та використ. поза-бюдж. коштів посилюють вплив держ. на ек. регіонів. 81.Засоби та методи ДР соц.-ек. розвитку регіонів.
Держрегулюв. регіон. розв. склад. з адміністрат.-прав., ек. та специф.-територ-ного регулюв. Адміністр.-правове регул. вкл. розробку регіон. програм на середньо- та коротк. періоди (до 5 років). Програми спрямова-но на виріш. проблем поточної збалансованості, стабілізації ек-ки, подо-лання спаду виробн-ва, фінанс. оздоровл.. Для забезп. страт. перетворень в ек. регіону та позит. змін у соц.-ек. ситуації можуть складатися так звані стр-рні програми на довго- та середньостр. перспективу (5—10 років).
Ек. регул. передбачає викор. ек. регуляторів розміщ. прод. сил і регіон. розв. До ек. регуляторів з боку держ. належать податк. пол.; цін. пол., квоти та ліцензії, дотації та субвенції, держ. закупівлі. Специфічно-тери-тор. регулювання визнач. конкретні методи держ. регул. розвитку регіонів, через проведення типологізації регіонів на макро- і мікрорівні. Типологізація регіонів проводиться за такими параметрами: геогр. полож.: клім. умови; наявність прир. рес-сів; рівень ек. й соц. розв.; стр-ра господ-ва; рі-вень розв. виробн. та соц. інфрастр-ри; рівень розвитку зовнішньоек. зв'язків. Після осн. розподілу регіонів за типами можна додатк. виділити регіо-ни з різною демограф. ситуацією, різним соц.-психол. кліматом тощо. Для врахування прир., ек., соц.-демогр. та істор.-етніч. умов і факторів, що вплив. на формув. регіон. комплексів для регул. осн. територ-х пропорцій і визнач. стратегії розв. в Укр. застос. мезорайонувашія, в осн. якого покла-дено 8 ек. регіонів:
1.Дон. (Дон., Луг. обл.); 2.Придніпр. (Дніпр., Зап., Кіров. обл.); 3. Схі-дний (Полт., Сум., Харк. обл.); 4. Центр. (К., Черк. обл., м. Київ); 5. Полі-ський (Вол., Житом., Рівн., Черніг. обл.); 6. Подільський (Він., Терноп. Хмел. обл.);
7. Причорн. (АР Крим, Микол., Херс., Од. обл., м. Севаст.); 8. Карпатс. (Закарп., Льв., Ів.-Фр., Чернів. обл.).
Регіон. держ. адміністрації мають широкі повноваження в галузі соц.-ек. розв.; в галузі бюджету та фінансів; управління майном, приватизації та підпр-тва...
82.Місц. бюджети як фін. основа соц-ек. розв. регонів.
Склад. елем. ДРЕП є держ. рег. фінанс. пол-ка (ДРФП), тобто сук-сть держ. фінанси. заходів для розв'язання фінанси. проблем регіонів. ДРФП передбачає низку заходів щодо вдосконалення пропорцій розподілу доходів і видатків зведеного бюджету між Держ. бюджетом і місц. бюджетами відповідно до компетенції, ф-цій та обов'язків, які виконують центр. та місц. органи держ. викон. влади й органи місц. самоврядування. Проведення ДРФП передб. застосув. відповідної системи бюдж. регулюв., збалансув. доходів і витрат на всіх рівнях бюдж. системи з урахув-ням рівнів забезп-ня територій країни об'єктами соц. інфрастр-ри та застосув. фінанс. нормативів забезпеченості потреб населення.
Через місц. бюджети до насел. доводяться кінцеві рез-ти виробн-ва, розподіл. суп. фонди спожив. між окремими верствами насел., фінанси. розв-к галузей виробн. сфери передовсім місц. та харч. промисловості, комунального господарства. Осн. функціми місц. бюджетів є:
•форм. грош. фондів для забезпеч. діяльності місц. органів влади; •розподіл і використ. грош. коштів між галузями ек-ки; •контроль за фінанс.-господ-кою діяльністю підпр-в, організ-й, установ, підвідомчих органам місц. самоврядування. Доходи місц. бюдж. форм. за рах-к власних і регулюючих джерел доходів. Власні доходи -означ.,що кошти належать суб'єкту бюдж. права або повністю, або у твердо фіксов. частці і надходять до місц. бюдж., обминаючи бюджети вищого рівня. Регулюючі доходи охопл. всю сук-сть грош. коштів, що передаються з держ. бюдж. на місця: проценти відрахувань від держ. податків, дотації, субвенції, кошти, отримані з держбюдж. за взаєморозрах-ми. Власні доходи місц. бюдж. форм. за допом. місц. податків і зборів. Усі чинні місц. податки і збори можна класифік. за двома ознаками: за мех-змом дії та за ознакою податк. ініціативи.
|
