16. Функції міністерств і відомств
Для забезпечення виконавчої влади створена с-ма органів виконавчої влади (Міністерства та комітети) Їх ф-ції:
формування та реалізація держполітики в цілому та за відповідними напрямами
прогнозування розвитку ек-ки
розробка проектів держбюджету, держпрограм соц.-ек. розвитку і ЦКП (приймають участь в)
Реалізація політики в сфері виконання робіт і поставок прод-ції для задоволення держпотреб
внесення пропозицій про зміну умов оподаткування, одержання пільгових кредитів, визначення особливостей приватизації, демонополізації
вживання заходів, спрямованих на вдосконалення зовн.-екон. д-сті, захист інтересів вітчизняних товаровиробників на зовн. та внутр. ринках.
ліцензування
управління мацном під-в держ. власності
17. ЗАВДАННЯ ТА Ф-ЦІЇ МІСЦЕВИХ ОРГАНІВ ЩОДО РЕГ-НЯ СОЦ-ЕК РОЗВИТКУ В РЕГІОНІ.
Виконавчу владу в областях і районах, містах Києві та Севастополі здійснюють місцеві державні адміністрації.
Місцеві державні адміністрації на відповідній території забезпечують:
1) виконання Конституції та законів України, актів Президента України, Кабінету Міністрів України, інших органів виконавчої влади:
2) законність і правопорядок; додержання прав і свобод громадян;
3) виконання державних і регіональних програм соціально-економічного та культурного розвитку, програм охорони довкілля, а в місцях компактного проживання корінних народів і національних меншин — також програм їх національно-культурного розвитку;
4) підготовку та виконання відповідних обласних і районних бюджетів;
5) звіт про виконання відповідних бюджетів та програм;
Органами місцевого самоврядування, що представляють спільні інтереси територіальних громад сіл, селищ та міст, є районні та обласні ради.
Питання організації управління районами в містах належить до компетенції міських рад (законодавча влада на місцях)
Сільські, селищні, міські ради можуть дозволяти за ініціативою жителів створювати будинкові, вуличні, квартальні та інші органи самоорганізації населення і наділяти їх частиною власної компетенції, фінансів, майна.
Територіальні громади села, селища, міста безпосередньо або через утворені ними органи місцевого самоврядування
управляють майном, що є в комунальній власності; затверджують програми соціально-економічного та культурного розвитку і контролюють їх виконання;
встановлюють місцеві податки і збори відповідно до закону;
забезпечують проведення місцевих референдумів та реалізацію їх результатів;
вирішують інші питання місцевого значення;
затверджують програми соціально-економічного та культурного розвитку відповідних областей і районів
18. Сутність стратегії соц.- ек. політики держави. Визначення сусп. потреб та інтересів. Згідно з теорією менеджменту стратегія – це детальний, усебічний комплексний план, спрямований на втілення місії організації (держави). Місія держави зумовлена самою її сутністю, чітко визначеною метою її існування. Кожну ціль можна уявити як співвідношення між реальним та ідеальним. Визначення суспільних потреб та інтересів здійснюється через узагальнення і поєднання особистих, колективних і державних інтересів. Суспільним джерелом виникнення й фіксування цілей є потреби та інтереси людей. Потреби та інтереси людей узагальнюються політичними партіями, громадськими організаціями, спілками і т.п. й трансформуються в колективні процеси. Консенсус і компроміс між різними політичними силами з приводу базових суспільних цінностей досягаються застосуванням демократичних соціальних технологій, реалізацією принципів соціального партнерства. Ідеальна ситуація – коли індивідуальні й асоційовані суб’єкти усвідомлюють необхідність і корисність цілей ДРЕ та добровільно беруть участь у реалізації таких.
19. Ієрархія і дерево цілей державної економічної політики. Ієрархія цілей будується за принципом пріоритетів потреб та інтересів суспільства. Оцінка важливості й ранжирування цілей здійснюється відповідно до політики пріоритетів. Пріоритети – це найважливіші напрями соціально – економічної політики. Визначення пріоритетних напрямків здійснюється експертними методами на підставі певних критеріїв. Основними критеріями є соціально – економічна ефективність, швидкість одержання позитивних результатів, мінімум необхідних ресурсів для реалізації наміченого і т. п. Ієрархія цілей здійснюється способом їхнього розміщення в порядку зниження пріоритетності. Для цього спочатку визначаються найбільш пріоритетні цілі (1-го рангу), далі – найбільш суттєві з тих, що залишилися і т. д. Дерево цілей використовується для упорядкування цілей різних ієрархічних рівнів. Основними правилами побудови дерева цілей є такі: з однієї вершини мають виходити не менше ніж дві гілки; гілки, що виходять з однієї вершини, повинні утворювати замкнуту множину (вимога системного підходу); цілі одного рівня мають бути автономними, тобто незалежними одна від одної; цілі одного рівня мають бути такими, що виключають одна одну, з тим, щоб запобігти їхньому частковому збігові, а також конфлікту між ними; ціль вважається досягнутою, коли досягнуто всіх підцілей нижчого рівня.
20. Стратегічні, тактичні і оперативні цілі; концепція соц.-ек. політики та ДРЕ. Центральною, визначальною вершиною дерева цілей є стратегічна ціль, що зумовлює якість самого суспільства, забезпечує його збереження та вдосконалення.Стратегічні цілі розгортаються в тактичні. Тактика визначає цілі і засоби, форми і способи діяльності, які найбільше відповідають конкретним обставинам на даний момент і забезпечують досягнення стратегічних цілей. Тактичні цілі фіксують великі блоки дій. Оперативні цілі пов’язані з необхідністю запобігання загрозі виникнення негативних явищ та подолання наслідків форс – мажорних обставин. З метою втілення ст., так. і оп. цілей, а також визначення шляхів і способів їх реалізації має формуватися концепція соц. – ек. розвитку. Концепція розробляється на довго-, середньо- і короткострокову перспективу, і грунтується на 3-х елементах: аналізі стану економіки, аналізі цілей і виборі інструментів ДРЕ. Метою аналізу цілей і пріоритетів є зіставлення ст., так., і оп. цілей із можливостями економіки. Результатом такого зіставлення є коригування цілей, які підлягатимуть реалізації через макроекономічні плани на різні періоди. Вибір інструментів ДР здійснюється з метою з’ясування необхідності та можливості їх застосування для досягнення відповідних цілей. Найважливішими засобами формування і реалізації стратегії соц. –ек. розвитку, а також ДРЕ є прогнозування, макроекономічне планування та державне програмування.
21. Соціально-орієнтована ринкова економіка як стратегічний орієнтир економічної політики. Стратегічною метою України за умов трансформації, спрямованої на поєднання механізмів ринкового саморегулювання й державного регулювання, є побудова соціально орієнтованої ринкової економіки. Це вітчизняне трактування загальносвітової тенденції руху до постіндустріальної цивілізації, перехід до якої має бути здійснений еволюційним, безконфронтаційним шляхом, і означає перехід від «людини для економіки» до «ек. для людини».Забезпечувальні цілі в цей період: ц. соц. політики; ц. політики у сфері виробництва; ц. розвитку економічних відносин; ц. формування соц. структури і соц. характеристик сусп-ва; ц. формування системи демократії; ц. щодо розвитку міжнародних ек., політ., культ., гуманіт. та інш. Стратегію с.-ек. політ. України на сучасному етапі висвітлено в посланні Президента України до ВРУ «Україна: поступ у XXI століття. Стратегія ек. та соц. політики на 2000-2004 рр.». Такі пріоритети: -щорічне зростання ВВП на рівні 6-7%; - формування інноваційної стратегії довгострокового економічного розвитку; - здійснення активної аграрної політики, адаптація підприємств АПК до умов ринкової кон’юнктури; - перебудова соціальної сфери (подолання штучного зниження вартості робочої сили, а також неприп3стимо низького рівня соц. витрат).
22. СУТНІСТЬ ЕКОНОМІЧНОГО І СОЦІАЛЬНОГО ПРОГНОЗУВАННЯ
Для здійснення функцій державного регулювання економічними процесами необхідно знати майбутнє багатьох економічних явищ з тим, щоб прийняти правильне рішення у теперішньому. Це породжує необхідність прогнозування на всіх ієрархічних рівнях управління.
Прогнозом науково обгрунтоване судження про можливий стан об'єкта у майбутньому. Прогнозист- укладач прогнозу. Прогнозування - процес розробки прогнозів.
Прогнозування поєднує в собі два елементи — передбачення і пропонування. Відповідно до цього вирізняють пошуковий [теоретичний аспект прогнозування](описує можливі перспективи, стани, рішення проблем майбутнього;.) і нормативний [управлінський аспект прогнозування] (визначає бажаний [можливий] стан розвитку явища під впливом цілеспрямованої діяльності;.) прогнози.
Прогнозування є частиною наукового передбачення, що включає: гіпотезу; прогноз; план. Гіпотеза характеризує наук. передбачення на теоретичному рівні. Дає опис об’єкту на основі якісних показників: тенденції, напрямки. План - комплекс заходів спрямованих на досягнення певних цілей.
Економічне прогнозування - це процес розробки економічних прогнозів. Він грунтується на вивченні закономірностей розвитку різних економічних явищ і процесів, виявляє найбільш імовірні та альтернативні шляхи їх розвитку і дає базу для вибору і обгрунтування економічної політики.
Об'єктом економічного і соціального прогнозування виступає економічний і соціальний потенціал України (регіону, галузі, підприємства).
Суб'єктом прогнозування виступає держава в особі державних органів управління певного ієрархічного рівня, економічні служби ор ганів місцевого самоврядування,
Ф-ції соц.-ек. прогнозування:
науковий аналіз соц.-ек. процесів і тенденцій, що передбачає 3 осн стадії:
1.ретроспекція (погляд у минуле, історія розвитку об’єкта)
2.діагноз (досліджується об’єкт з метою виявлення тенденцій його розвитку і вибору методів і моделей прог-ня
проекція (погляд у майбутнє, розробляється прогноз об’єкту
дослідження об’єктивних звязків соц.-ек. явищ
оцінка об’єкту прогнозування у кількісних та якісних показниках
виявлення альтернатив розвитку, що дає можливість нагромадження інформаційного матеріалу
23.ПРИНЦИПИ ПРОГ-НЯ
Для виконання ролі і функцій соціально-економічне прогнозування має грунтуватися на певних принципах.
Принцип цілеспрямованості: опис об’єкту здійснюється під кутом зору поставлених завдань, вирішує проблему невизначеності
Принцип альтернативності прогнозування грунтується на твердженні, що розвиток економіки і соціальних процесів може здійснюватися за різними траєкторіями
Принцип наукової обгрунтованості означає, що в економічних прогнозах усіх рівнів мають враховуватися вимоги об'єктивних економічних законів, вітчизняний і зарубіжний досвід формування прогнозів.
Принцип системності -з одного боку, народне господарство розглядається як єдиний об'єкт, а з другого — як сукупність відносно самостійних напрямів (блоків) прогнозування .
Принцип адекватності прогнозу об'єктивним закономірностям характеризує не тільки процес виявлення, а й оцінку стійких тенденцій і взаємозв'язків у розвитку народного господарства і створення теоретичного аналога реальних економічних процесів з Їх повною і точною імітацією .
24. КЛАСИФІКАЦІЯ ПРОГНОЗІВ ЕКОНОМІЧНОГО І СОЦІАЛЬНОГО РОЗВИТКУ
<<<[(Залежно від ступеня контролю за змінними величинами вирізняє контрольовані і неконтрольовані прогнози . Залежно від того, задається прогноз одним числом чи вказується інтервал, в якому перебуває прогнозована величина є точечний і інтервальний прогнози.
Прогноз може розроблятися залежно від врахування настання якої-небудь іншої події або без цього вирізняють умовний і безумовний прогнози.
Залежно від того, об'єктом прогнозування служить одна величина чи їх множина, вирізняють одиничний і множинний прогнози.)]>>>
<<<[(У працях економістів колишнього СРСР класифікація прогнозів здебільшого складається за об'єктами прогнозування, якісним змістом, елементами і напрямами відтворення. За цими ознаками у системі прогнозів вирізняють три основні групи прогнозів )]>>> (класифікації за елементами та напрямами відтворення): 1) прогнози ресурсів 2) прогнози розвитку економіки 3) прогнози суспільних
Демографічні прогнози охоплюють прогнози руху народонаселення . і відтворення трудових ресурсів, рівня
Прогнози науково-технічного прогресу значною мірою визначають перспективу економічного потенціалу і охоплюють прогнози розвитку науки, прогнози комплексних напрямів науково-технічного прогресу,
Залежно від рівня агрегування показників прогнози класифікуються на макроекономічні,макроструктури! (укрупнені галузеві) і галузеві.
Макроекономічні прогнози охоплюють прогнози ресурсів, народногосподарського комплексу держави в цілому і потреб суспільства.
Макроструктури! прогнози складаються за номенклатурою двох-трьох десятків галузей і служать для уточнення прогнозу суспільного відтворення.
Секторів економіки
Галузеві прогнози розробляються по окремих галузях народного господарства.
Локальні
За часовим горизонтом економічні прогнози класифікують на оперативні, короткострокові, середньострокові і довгострокові. Вони відрізняються як за періодами, на які розробляється прогноз, так і за його імовірністю.
оперативні прогнози містять детально-комплектовочні, до одного місяця
короткострокові — загальні кількісні, до одного року
середньострокові — кількісно-якісні, 1-5 років;
довгострокові — якісно-кількісні оцінки. 5-10 років
далекострокові - виключно якісні оцінки, 10-20
25. СИСТЕМА МЕТОДІВ ПРОГНОЗУВАННЯ
Під методами прогнозування слід розуміти сукупність прийомів мислення, способів, які дозволяють на основі аналізу ретроспективних даних, зв'язків, які властиві об'єкту прогнозування, а також їх виміру винести судження про можливий його розвиток у майбутньому. Методи прогнозування, як і самі прогнози, можна класифікувати за різними ознаками.
Залежно від способу прогнозування і наявності інформаційних даних методи прогнозування поділяють на фактографічні (грунтуються на достатньому інформаційному масиві), експертні (інформаційний масив недостатній) і комбіновані Комбіновані (об'єднують в собі експертні і фактографічні методи).
При методі "інтерв'ю" здійснюється безпосереднє опитування експертом спеціаліста. Аналітичний метод передбачає всебічний аналіз прогнозованого економічного явища або процесу з підготовкою відповідної доповідної записки.
Метод написання сценарію грунтується на визначенні логіки розвитку прогнозованого об'єкта за різних умов.
Суть методу "колективної експертної комісії" полягає у тому, що група укладачів прогнозу (робоча група) уточнює основні напрями розвитку об'єкта.
Методом "мозкової атаки використовується для визначення можливих варіантів розвитку.
Метод "Дельфі" служить для визначення і оцінки імовірності настання тих або інших подій.
Кореляційний аналіз дає змогу перевірити різні економічні гіпотези про наявність та силу зв'язку між двома явищами і групою явищ.
Метод екстраполяції базується на припущенні, що тенденція розвитку об’єкта у минулому буде незмінною у майбутньому.
Метод історичної аналогії - беруть за основу існуючі приклади
26.Сутність макроекономічного планування, директивне та індикативне планування. м-не пл. – це особливий вид діяльності держави щодо визначення стратегічних, тактичних і оперативних цілей планового періоду, а також способів досягнення таких цілей. Розрізняють директивні та індикативні плани. Д. п. має силу юридичного закону, адресний та обов’язковий для виконання характер. За д. п. посадові особи несуть відповідальність за невиконання планових завдань (командна ек.). Ін. п. – це рекомендаційна система заходів, спрямованих на досягнення цілей соц. –ек. політики держави, що передбачає створення таких умов функціонування суб’єктів економіки, які б спонукали їх до виконання поставлених завдань. Особливості: рекомендаційний, інформаційний, мобільний характер, реалізація – через систему правових та економічних регуляторів (змішана ек.).
27. Державна програма економічного і соціального розвитку України як форма макроекономічного планування. ДПЕСР України – це комплексна система цілей та стратегії вирішення ек. і соц. проблем, а також конкретні заходи держави, спрямовані на досягнення і реалізацію таких. ДПЕСР треба розробляти на довго-, середньо- і короткострокову перспективу. Складовими частинами системи макроек. планув. є національна, галузеві (відомчі) та регіональні програми. У ДПЕСР Укр. на д. п. (10-15 р.) визначаються можливі цілі і пріоритети соц. – ек. розвитку та концептуальні положення щодо їх досягнення та реалізації. ДПЕСР Укр. на с. п. (3-5 р.) має коригуватися й містити обгрунтування цілей та пріоритетів соц. – ек. політики держави, напрямки їх реалізації, найважливіші завдання, які потрібно вирішити на державному рівні. ДПЕСР Укр. на. к. п. (1р.) розробляють щорічно паралельно з проектом Державного бюджету України. У програмі відображаються: аналіз стану економіки, цілі, пріоритети та завдання розвитку галузей економіки та структурної перебудови, параметри соц. розвитку. Розробка ДПЕСР України на наступний рік здійснюється у такій послідовності: 1) аналіз стану ек. і прогноз очікуваного виконання плану та бюджету в поточному році. 2) розрахунки мак. показників, моделювання мак. пропорцій , планування доходів та видатків позабюджетних фондів; 3) планування держ. потреб у продукції; 4) підготовка проектів держ. контрактів з підприємствами на поставки продукції для задоволення держ. потреб; 5) розробка проектів галузевих та регіональних соц.-ек. програм; 6) формування організац.-ек. механізму реалізації цілей та завдань ДПЕСР України; 7) розробка проекту ДПЕСР України.
28. Принципи макроекономічного планування. Основні принципи: 1)пр. єдності політики і економіки за пріоритету політики зумовлений тісним взаємозв’язком. Суттю цього принципу є вимога, згідно з якою розробники макроекономічних планів мусять виходити з цілей державної політики. 2)Принцип єдності централізму та самостійності суб’єктів ринку засновано на тому, що планові рішення, з одного боку, повинні базуватися на інформації про наміри суб’єктів господарювання, а, з іншого - забезпечувати вплив на них у потрібному для суспільства напрямку. 3) Принцип ефективності макроек. планів зумовлено тим, що держава як форма організації суспільства виправдовує себе тільки тоді, коли діяльність державних органів дає позитивні результати. Ефективність є формою
результативності. 4) Принцип сполучення загальних і локальних інтересів за пріоритету інтересів більш високого рангу означає: по- перше об’єктивну необхідність поєднання всієї сукупності суспільних інтересів у єдину систему; по – друге, побудову цілей макроек. планів на підставі пріоритетів суспільних інтересів; по – третє, створення адекватного організаційно – економічного механізму реалізації намічених цілей.
29.Система показників макроекономічних планів. Розробка макроекономічних планів неможлива без використання системи показників. У макроекономічному процесі – показник – це міра планового завдання, яка забезпечує його кількісну або якісну визначеність. Вимоги: агрегованість, визначеність, комплексність, гнучкість, адресність та ін. Класифікуються: натуральні та вартісні; кількісні та якісні;об’ємні та сітьові; абсолютні та відносні; обов’язкові, розрахункові та інформаційні. Натур пок характеризують речовий аспект відтворення. Вартісні пок. За їх допомогою вимірюються сукупні результати відтворення. Кількісні пок характеризують прямі безпосередні результати діяльності. Вони можуть бути об’ємними, тобто відображати обсяги виробництва або споживання, та сітьовими, тобто хар-ти розвиток мережі об’єктів різних сфер. Якісні пок хар-ть споживну вартість продукції, умови розвитку вир-ва, ефективність. Абсолютні пок відображають кількісну хар-ку процесів та явищ. Відносні пок (індекси, темпи зростання чи спаду, темпи приросту, питома вага) хар-ть динаміку та структуру відповідних параметрів. Обов’язкові пок є директивними, тобто такими, що потребують обов виконання; розрахункові призначено для обгрунтування основних параметрів плану; інформаційні за своєю суттю є індикативними
