розводиться 12 порід кролів м’ясо-шкіряного, шкіряного та пухового напрямків. Кролівництвом займаються в усіх областях, проте основна маса кролів концентрується в особистих господарствах громадян (неодноразові спроби організації спеціалізованих господарств перекреслювалися високою трудомісткістю галузі, нестабільністю кормової бази, частими епідеміями). І все ж висока репродуктивність кролів, їх невибагливість до кормового раціону та значний попит на основну продукцію галузі, особливо на дієтичне м’ясо та хутро, вселяють надію на прогрес українського кролівництва у недалекому майбутньому. Бджільництво - один з найдавніших промислів, що забезпечує людину винятково цінним харчовим і лікувальним продуктом (медом), воском (використовується більше як у 40 галузях промисловості) та іншою продукцією (пилок, маточне молочко, прополіс, бджолина отрута тощо). Бджільництво відіграє провідну роль у запиленні комахозапильних с-г культур для підвищення їх урожайності. Бджільництвом займаються в усіх без винятку природноекономічних зонах і природних регіонах України, проте найбільше воно концентрується у Лісостепу та Степу, де зосереджена основна маса посівів медоносних (соняшник, гречка, еспарцет, конюшина, люцерна, ріпак) та овоче-баштанних культур. Перспективи розвитку галузі значною мірою пов’язані з діяльністю бджолорозплідницьких господарств (найбільші з них створені у Закарпатській і Херсонській областях). В Україні працює науково-виробниче об'єднання по бджільництву "Селекційно-виробничй центр" Інститут бджільництва ім. П.І. Прокоповича.
Племзаводи Рівненської області
Молочне скотарство 1. Племзавод "Волинь" - Рівненський - українська червоно-ряба 2. Племзавод "Світанок" - Рівненський - українська чорно-ряба М'ясне скотарство 1. Племзавод "Світанок" - Рівненський - українська м'ясна Свинарство 1. Племгосп "Зоря" - Рівненський - велика біла 2. Племгосп "Прогрес" - Корецький - велика біла
ЗОНАЛЬНІСТЬ СІЛЬСЬКОГОСПОДАРСЬКОГО ВИРОБНИЦТВА
Тісно пов’язуючись з природним комплексом, сільське господарство України несе у своїй територіальній структурі виразні ознаки зональності, які проявляються головним чином через спеціалізацію сільськогосподарського виробництва у межах конкретних природних зон. Отже, зональність сільського господарства відображає виробничий напрямок сільськогосподарської діяльності , насамперед - концентрацію виробництва тих чи інших видів товарних сільськогосподарських продуктів у межах природногосподарських зон. Якщо основними показниками природної зональності виступають елементи природного комплексу (геологічна будова, рельєф, клімат, насамперед - розподіл тепла і вологи, гідрологічні та гідрогеологічні особливості, ґрунтовий покрив, рослинний і тваринний світ), то в основі сільськогосподарської зональності лежить зональна система його ведення, що зумовлюється територіальним поєднанням згаданих природних умов і ресурсів з суспільно-географічними факторами, серед яких слідом за М.Пістуном (ГЕУ, т.2,с.58) відзначимо: - структуру реалізованої сільськогосподарської продукції; - рівень її товарності; - структуру затрат праці на виробництво цієї продукції; - виробництво товарної продукції на душу населення та ін. Одним з головних показників зональної спеціалізації сільського господарства виступає так званий коефіцієнт зональної спеціалізації (Кз.с.), який являє собою відношення частки регіону у загальному виробництві певного виду продукції в країні до його частки в населенні країни. Важливим елементом Кз.с. виступає індекс спеціалізації (Іс), що визначається за виразом: P P IC = АГ : Г PВКР PКР Тут: Раг - вартість реалізованої продукції даного виду в господарстві або на досліджуваній ділянці; ΣРвкр - сума реалізованої продукції цього виду в країні (області, районі); ΣРг - сума всієї реалізованої продукції в господарстві або на досліджуваній ділянці; ΣРкр - сума всієї реалізованої продукції в країні (області, районі). Саме на основі аналізу показників спеціалізації сільського господарства та їх співставлення з існуючими межами природних комплексів і визначаються зональні особливості сільськогосподарського виробництва (на галузевому рівні, як згадувалося вище, зональні ознаки простежуються неодмінно). Так, в Україні кожній з природних зон відповідає своя сільськогосподарська спеціалізація. У зоні мішаних лісів (на Поліссі) сільське господарство має тваринницькольонарсько-картоплярський напрямок. Розвинуте молочно-м’ясне скотарство. У центральній і частково західній частинах зони допоміжне значення мають виробництво хмелю і свинини, у південній - цукрових буряків і зерна. Для лісостепової зони характерна тваринницько-бурякоцукрово-зернова спеціалізація з переважанням молочно-м’ясного напрямку скотарства (у сировинних зонах цукрових заводів - м’ясо-молочного). Допоміжне значення мають м’ясо-сальне свинарство і птахівництво. Основу спеціалізації сільськогосподарського виробництва у степовій зоні становить тваринницько-зерново-соняшникове господарство. У північній і центральній частинах Степу розвинуте скотарство молочно-м’ясного, а у південній - м’ясомолочного напрямків. Серед зернових домінують озима пшениця і кукурудза на зерно. Додатковими галузями виступають виноградарство, овочівництво, свинарство, вівчарство, птахівництво. Передгірні і гірські території Криму й Українських Карпат мають загальну виноградарсько-садівничо-тютюнницько-тваринницьку спеціалізацію. У Криму допоміжним є вирощування ефіроолійних культур та овочів, розвиваються молочно-м’ясне скотарство і птахівництво. В Українських Карпатах провідне місце посідають вівчарство, скотарство та конярство. У Закарпатті домінують зернове господарство, тютюнництво, садівництво і виноградарство, а також молочно-м’ясне скотарство у поєднанні з свинарством і вівчарством. Кожна з описаних сільськогосподарських зон на основі спеціалізації та інтенсивності розвитку галузей аграрного виробництва поділяється на сільськогосподарські райони, у межах яких, в свою чергу, виділяються підрайони та виробничо - територіальні типи сільського господарства (в останню, найнижчу за рангом, одиницю сільськогосподарського районування об’єднуються сільськогосподарські підприємства однакової виробничої спеціалізації, однакового складу провідних та допоміжних галузей на основі
однотипності місцевих природних та економічних умов (В.Нагірна). На базі існуючих схем сільськогосподарського районування розробляються як системи ведення рослинництва і тваринництва, так і здійснюється практичні заходи по організації раціонального природокористування та екологічної обґрунтованості сільськогосподарського виробництва у тому чи іншому регіоні.
ПОВІДОМЛЕННЯ ДЕРЖАВНОГО КОМІТЕТУ СТАТИСТИКИ УКРАЇНИ (СІЧЕНЬ-СЕРПЕНЬ 2007 Р.)
Обсяг продукції сільського господарства в усіх категоріях господарств за січеньсерпень п.р. проти відповідного періоду 2006р. скоротився на 3,4%, у т.ч. в аграрних підприємствах – на 3,0%, у господарствах населення – на 3,7%, що обумовлено зменшенням виробництва продукції рослинництва, особливо зернових культур. Динаміка зміни обсягів сільськогосподарського виробництва
(наростаючим підсумком з початку року, у % до відповідного періоду попереднього року)
Рослинництво. За січень-серпень 2007р. обсяг виробництва продукції рослинництва порівняно з відповідним періодом 2006р. скоротився на 7,2%, у т.ч. в аграрних підприємствах – на 10,0%, у господарствах населення – на 5,2%. З початку жнив зернові та зернобобові культури (без кукурудзи) скошено та обмолочено на площі 11,2 млн.га, що складає 86% площ, посіяних під урожай поточного року. Одержано 22,5 млн.т зерна (у початково оприбуткованій вазі), що на 20% менше, ніж торік, у т.ч. аграрними підприємствами намолочено 17,6 млн.т (на 19% менше), господарствами населення – 4,9 млн.т (на 24% менше). З урахуванням трансформації посівних площ, аграрним підприємствам (крім малих) на початок вересня п.р. залишилось збирати 0,3 млн.га зернових та зернобобових культур (без кукурудзи), або 3,5% площ, що підлягають до збирання.
Розпочався збір урожаю кукурудзи на зерно, якої на кінець серпня п.р. одержано 58,6 тис.т з площі 16,0 тис.га (по 36,6 ц з 1 га).
Сільськогосподарськими підприємствами (крім малих) оранку на зяб проведено на площі 1,5 млн.га, що на 19% більше, ніж на початок вересня 2006р., підготовлено 5,0 млн.га ґрунту під посіви озимих культур (торік – 3,8 млн.га). Озимі на зерно і зелений корм під урожай 2008 року посіяно на площі 54,3 тис.га, що становить 95% від минулорічного рівня, у т.ч. на зерно – 40,2 тис.га (88%). Тваринництво. У січні-серпні 2007р. обсяг виробництва продукції тваринництва порівняно з відповідним періодом 2006р. зріс на 0,3%, у т.ч. в аграрних підприємствах – на 5,3%, а в господарствах населення – скоротився на 2,3%. Збільшення загального обсягу виробництва м’яса відбулося за рахунок зростання реалізації худоби та птиці на забій в аграрних підприємствах (на 153 тис.т, або на 23,4%). У структурі реалізації худоби та птиці на забій сільгосппідприємствами частка
птиці всіх видів становила 53,2% (у 2006р. – 54,3%), у т.ч. бройлерів – 94,0% (92,8%); великої рогатої худоби і свиней – по 23,4% (торік – відповідно 24,8% та 20,7%). В аграрних підприємствах обсяг вирощування худоби та птиці збільшився проти січня-серпня 2006р. на 12,7% (на 90 тис.т), у т.ч. свиней – на 18,5%, птиці – на 20,5%, а вирощування великої рогатої худоби зменшилося на 10,1%. Проте, відношення загального обсягу вирощування до реалізації тварин на забій загалом по країні становило 99,7% (торік – 109,2%), а в окремих регіонах цей показник склав лише 83–87%. За розрахунками, на 1 вересня 2007р. загальне поголів’я великої рогатої худоби склало 6,5 млн. голів (на 8% менше, ніж на 1 вересня 2006р.), у т.ч. корів – 3,3 млн. (на 8,9% менше); більше було свиней – 8,3 млн. (на 4,1%), птиці всіх видів – 201,4 млн. (на 1,4%), а чисельність овець і кіз залишилася на минулорічному рівні – 2,0 млн. голів. В сільськогосподарських підприємствах порівняно з початком вересня 2006р. відбулося скорочення чисельності великої рогатої худоби на 15,1%, у т.ч. корів − на 14,4%; зросло поголів’я свиней на 4,9%, овець і кіз − на 4,0%, птиці − на 13,5%. У господарствах населення спостерігалося скорочення поголів’я великої рогатої худоби (на 4,1%), у т.ч. корів (на 7,2%), птиці всіх видів (на 5,1%), овець і кіз (на 0,7%), а поголів’я свиней збільшилося на 3,6%. Реалізація сільськогосподарської продукції. За січень-серпень 2007р. порівняно з січнем-серпнем 2006р. загальний обсяг реалізованої аграрними підприємствами власно виробленої продукції зменшився на 0,3%, у т.ч. продукції рослинництва – на 13%, а обсяг продукції тваринництва збільшився на 12%. Середні ціни продажу продукції аграрними підприємствами за всіма напрямами реалізації за цей період відповідно зросли на 20%, у т.ч. на продукцію рослинництва − на 43%, тваринництва – на 6%. Наявність зерна. Станом на 1 вересня 2007р. на підприємствах, що здійснюють зберігання, переробку зернових культур, та в сільськогосподарських підприємствах (крім малих) було в наявності 14,2 млн.т зерна (на 11% менше проти 1 вересня 2006р.), у т.ч. 9,3 млн.т пшениці (на 5% більше). Безпосередньо в аграрних підприємствах було в наявності 8,2 млн.т (на 11% менше проти 1 вересня 2006р.), у т.ч. 5,2 млн.т пшениці (на 8% більше). Зернозберігаючі та зернопереробні підприємства мали в наявності 6,0 млн.т зерна, у т.ч. зернозберігаючі – 4,0 млн.т. Середня закупівельна ціна зернових культур, яку пропонували зберігаючі та переробні підприємства, у січні-серпні п.р. становила 790 грн. за т, з них на пшеницю – 768 грн. за т (у січні-серпні 2006р. – відповідно 525 грн. та 542 грн. за т). У серпні п.р. ці підприємства купували зернові культури в середньому по 917 грн. за т, що на 16% більше, ніж у липні п.р., з них пшеницю – по 859 грн. за т (на 12% більше), ячмінь – по 1073 грн. за т (на 28% більше).
ОСНОВНІ ВИЗНАЧЕННЯ ДЛЯ РОЗДІЛУ СІЛЬСЬКЕ ГОСПОДАРСТВО
Господарства населення включають у себе особисті підсобні господарства населення, колективні сади і городи, дачні ділянки та селянські (фермерські) господарства. Особисті підсобні господарства населення – це земельні ділянки, що надані громадянам у власність, постійне чи тимчасове користування з метою виробництва сільськогосподарської продукції. Колективні сади і городи - передбачена земельним законодавством форма землекористування, при якій земля відводиться колективам громадян, організованих, в основному, на кооперативних засадах для дачного будівництва, садівництва, городництва. Селянське (фермерське) господарство - форма підприємництва на основі використання майна і землі, яка знаходиться у власності фермера чи орендована ним. Він займається виробництвом, переробкою та реалізацією сільськогосподарської продукції.
Продукція сільського господарства у вартісному виразі наведена у порівнянних цінах і визначена як сума продукції рослинництва і тваринництва. Порівнянні ціни одержані як середньозважені ціни товарної та нетоварної частини продукції сільського господарства. Товарна частина продукції оцінена за фактичними цінами реалізації, а нетоварна частина продукції - за собівартістю. За порівнянні ціни прийняті середні ціни 1996 року. Загальний обсяг продукції рослинництва визначається обсягом валового збору сільськогосподарських культур, обрахованим у порівнянних цінах. Крім того, до вартості збору у даному році додається приріст (або відраховується зменшення) вартості незавершеного виробництва у рослинництві за рік, а також вартість вирощування молодих багаторічних насаджень. Незавершене виробництво у рослинництві характеризується витратами на посів озимих і на підготовку ґрунту під ярі культури, зробленими у даному році під урожай наступного року. Вартість вирощування молодих багаторічних насаджень включає вартість закладки і вирощування до плодоносного віку багаторічних насаджень. Загальний обсяг продукції тваринництва визначається кількістю одержаного приплоду і обсягом приросту вирощеного за рік молодняка худоби, приросту дорослої худоби, одержаного в результаті її відгодівлі, а також кількості молока, вовни, яєць та іншої продукції тваринництва, одержаної у процесі господарського використання худоби та птиці, непов’язаної з її забоєм, облікованою у порівнянних цінах. Загальна земельна площа - площа поверхні суші разом з внутрішніми водами, які знаходяться в межах державного кордону. Сільськогосподарські угіддя - земельні ділянки, які систематично використовуються для одержання сільськогосподарської продукції. Сільськогосподарські угіддя знаходяться у власності, оренді, постійному чи тимчасовому користуванні сільськогосподарських підприємств і господарств населення. Площа зрошуваних земель включає землі, які мають постійну зрошувальну систему (канали, трубопроводи, лотки), пов’язану з джерелами зрошування. До осушених земель відносяться землі, що мають осушувальну систему, яка забезпечує нормальний водно-повітряний режим для використання їх під сільськогосподарські угіддя. Валовий збір сільськогосподарських культур у сільськогосподарських підприємствах і селянських (фермерських) господарствах встановлюється за даними їх звітів шляхом прямого обліку зібраної у цих господарствах продукції як з основних, так і з повторних і міжрядних посівів; по особистих підсобних господарствах населення - на основі даних про розміри посівних площ у цих господарствах і середню урожайність з 1 га посіву за матеріалами вибіркових бюджетних обстежень домогосподарств. Середня урожайність сільськогосподарських культур з 1 га зібраної площі обчислена, виходячи з валового збору з основних, повторних і міжрядних посівів та фактично зібраної площі даної культури. Поголів’я худоби на 1 січня встановлюється на основі щорічного суцільного обліку і включає поголів’я всіх вікових груп відповідного виду худоби. Виробництво м’яса включає м’ясо всіх видів худоби і птиці, жир-сирець, харчові субпродукти. Дані наведені як по товарному, так і по внутрішньогосподарському забою худоби і птиці. Виробництво молока характеризується фактично надоєним коров’ячим, овечим, козиним молоком, незалежно від того, чи було воно реалізовано, чи частина його використана у господарстві на випоювання телят і поросят. Молоко, яке висмоктане телятами при їх підсосному утриманні у виробництво молока не включається. Виробництво вовни включає всю фактично настрижену овечу, козину вовну і козиний пух, незалежно від того, чи була вона реалізована, чи використана на внутрішньогосподарські потреби. В його обсяг не включається вовна, одержана з овчин при промисловій їх переробці (так звана “кисла вовна”). Вага вовни подається у фізичній вазі немитої вовни. Виробництво яєць включає їх збір за рік від усіх видів домашньої птиці , разом з яйцями, використаними на відтворення птиці (інкубація та інше). Середньорічний надій молока від однієї корови наводиться у розрахунку на поголів’я корів на початок року, незалежно від того, чи доїлась корова у даному періоді. У сільськогосподарських підприємствах при визначенні надою молока від однієї корови із загального поголів’я корів у господарстві виключаються корови, що перебувають на відгодівлі, корови м’ясного стада, а також корови, призначені для групового та підсосного утримання телят, якщо ці корови не доїлись. Реалізація сільськогосподарської продукції – обсяги продукції, яка реалізована сільськогосподарськими підприємствами за всіма каналами (включаючи продаж заготівельним організаціям, організаціям споживспілки та безпосередньо споживачам за прямими зв‘язками, на ринку, через власну торговельну мережу, своїм працівникам, населенню через систему громадського харчування, в рахунок оплати праці, іншим господарствам, країнам, за бартерними угодами, на біржах, аукціонах та ін.) за різними цінами (договірними, біржовими, ринковими). Продаж сільськогосподарської продукції заготівельним організаціям – це обсяги продукції, яка продана заготівельним організаціям, організаціям споживспілки та безпосередньо споживачам за прямими зв‘язками сільськогосподарськими підприємствам, населенням та фермерськими господарствами. В обсягах продажу та реалізації враховується вся стандартна та нестандартна продукція, некондиційна худоба та птиця в заліковій вазі, вовна - у перерахунку на чисте волокно. Виробничі основні фонди складаються з вартості усіх основних фондів, що функціонують у сфері матеріального виробництва та знаходяться на балансі підприємств і організацій, які відносяться до галузі сільського господарства, а також фонди, здані в оренду, надані безкоштовно чи недіючі. Виробничі основні фонди сільськогосподарського призначення - це фонди, які безпосередньо приймають участь у сільськогосподарському виробництві. Основні фонди обчислюються за балансовою вартістю. Електроозброєність праці визначається шляхом поділу кількості спожитої на виробничі потреби електроенергії на середньорічну чисельність працівників, зайнятих у сільському господарстві. Споживання основних продуктів харчування населенням визначається балансовим методом. Дані про споживання м‘яса наводяться з урахуванням субпродуктів та жиру-сирцю. Фонди споживання окремих продуктів включають продукцію, використану для споживання у свіжому вигляді, перероблену (консервовану, сушену та ін.) у перерахунку на свіжу та використану у складі виробництва інших продуктів харчування. Відповідно показники “Вивезено” і “Завезено” містять дані про вивезену за межі України та завезену на її територію продукцію у будь-якому вигляді, перераховану в основну. У харчових балансах врахована зміна запасів на кінець року у порівнянні з його початком, а також втрати продукції в господарствах виробників сільськогосподарської продукції, в промисловості, в організаціях оптової та роздрібної торгівлі, в дорозі і т.ін. Загальна земельна площа сільськогосподарських угідь - площа поверхні суші разом з внутрішніми водами, які знаходяться в межах державного кордону. Валовий збір основних сільськогосподарських культур - фактично зібрана продукція як з основних, так і з повторних та міжрядних посівів. Урожайність сільськогосподарських культур - середня урожайність сільськогосподарських культур з 1 га зібраної площі обчислена, виходячи з валового збору з основних, повторних, міжрядних посівів та фактично зібраної площі даної культури. Поголів’я худоби на 1 січня встановлюється на основі щорічного суцільного обліку і включає поголів’я всіх вікових груп відповідного виду худоби.
М’ясо усіх видів у забійній вазі включає м’ясо всіх видів худоби і птиці, отримане як по товарному, так і по внутрішньогосподарському забою тварин, включаючи жирсирець і харчові субпродукти. В забійну вагу входить вага туші без шкури, голови, ніг, вимені і нутрощів. Молоко включає фактично надоєне коров’яче, овече та козине молоко, незалежно від того, чи було воно реалізовано чи використано у господарстві на випоювання телят і поросят. Молоко, яке висмоктане тваринами при їх підсосному утриманні у виробництво молока не включається. Яйця включають яйця усіх видів домашньої птиці, у тому числі яйця, використані на відтворення птиці (інкубація та інше). Вовна включає фактично настрижену овечу, козину вовну і козиний пух, незалежно від того, чи були вони реалізовані, чи використані на внутрішньогосподарські потреби. Не включається вовна, одержана з овчин при промисловій їх переробці (так звана “кисла вовна”). Вага вовни подається у фізичній вазі немитої вовни. Індекс валової продукції сільського господарства (до попереднього року) обчислюється за формулою Ласпейреса. Для побудови агрегатів індексу за ваги використовуються базові ціни на продукцію загальнодержавні порівнянні ціни 2000 року. В основу індексу покладений набір продуктів (товарів-представників), який охоплює 15 позицій основних видів/груп сільськогосподарської продукції і 178-деталізованих видів. Крім того, індекс включає також зміну вартості незавершеного виробництва. Індекс цін на сільськогосподарську продукцію обчислюється за формулою Пааше. Індекс відображає зміну цін на основні види сільськогосподарської продукції, реалізованої сільськогосподарськими підприємствами за всіма каналами.
ТРАНСПОРТ
Транспортно-дорожній комплекс України – одна із важливіших галузей національної економіки, від стабільного функціонування якої залежать всі сфери суспільного виробництва та соціальний розвиток країни. Україна має розвинуту мережу залізниць, автомобільних доріг, трубопроводів, морських та річкових портів, автопідприємств, аеропортів. Сьогодні це 22,6 тис. км залізничних колій, 169 тис автомобільних доріг, близько 3 тис. км річкових судноплавних шляхів, 19 морських і 10 річкових портів, 36 аеропортів, майже 47 тис .км нафто- і газопроводів. По території України проходить чотири "критських" міжнародних транспортних коридори (№3, №5, №7 (водний), № 9, а також коридори (Європа-Кавказ-Азія ТРАСЕСА) та Балтійське море (Гдиня/Гданськ) - Чорне море (Одеса-Іллічівськ). Питома вага транспортних послуг у валовому внутрішньому продукті України складає близько 9%, вартість основних виробничих фондів – 8%, кількість працюючих в галузі – 5,6% від загальної чисельності працівників, зайнятих в економіці країни. Види транспорту Авіація Залізничний транспорт Морський та річковий транспорт Порти Автомобільний транспорт Дорожнє господарство Транспорт (від лат. transporto - переносити, переміщувати) - “одна з найважливіших інфраструктурних галузей матеріального виробництва, яка забезпечує виробничі й невиробничі потреби народного господарства і населення в усіх видах перевезень” (М.Христюк, ГЕУ, т.3, с.301). За основним призначенням розрізняють транспорт загального користування, що перевозить сировину і напівфабрикати з місць видобування (виробництва) до пунктів подальшої переробки, а готову продукцію - до споживача, а також забезпечує виробничі чи особисті потреби населення у просторовому переміщенні, транспорт відомчий або внутрішньовиробничий (внутрішньогосподарський, внутрішньобудівельний, внутрішньозаводський, внутрішньопортовий тощо) та транспорт особистого користування. Отже, все розмаїття транспортних перевезень може бути зведене до двох головних напрямків - транспортування вантажів і перевезення пасажирів. При цьому провідну роль у народногосподарському комплексі відіграє вантажний транспорт, основними статистичними характеристиками якого, за даними Держкомстату, виступають: - відправлення вантажів - загальний обсяг вантажів у тоннах (брутто), прийнятий до перевезення; - перевезення вантажів - загальний обсяг вантажів у тоннах або кубометрах, який навантажено і транспортовано рухомим складом окремих видів транспорту (крім основних, внутрішньодержавних, перевезень окремо розглядаються відправлення експортних та прибуття імпортних вантажів, а також транзитні перевезення, що здійснюються через територію України без будь-якого використання у народногосподарському комплексі держави); - вантажообіг - загальний обсяг вантажної транспортної роботи, який дорівнює сумі добутків перевезеного вантажу на відстань перевезення по кожній партії вантажу і вимірюється у тонно-кілометрах (по морському транспорту - у тонно-милях). Серед основних характеристик пасажирського транспорту Держкомстат виділяє: - відправлення та перевезення пасажирів, тобто загальну кількість пасажирів, відповідно прийнятих до перевезення та перевезених рухомим складом різних видів транспорту. - пасажирообіг - загальний обсяг пасажирської транспортної роботи, який дорівнює сумі добутків кількості пасажирів (або групи пасажирів) на відстань їх перевезення і вимірюється у пасажиро-кілометрах (на морському транспорті - пасажиро-милях). Серед важливих характеристик вантажного і пасажирського транспорту, згадаємо також густоту (щільність) шляхів сполучення (довжина шляхів сполучення різних видів транспорту у розрахунку на одиницю площі держави чи окремого регіону, як правило, на 1000км2) та інтенсивність перевезення вантажів і пасажирів (показник, який визначається діленням обсягів вантажної і пасажирської транспортної роботи на довжину шляхів сполучення. За характером транспортування вантажів і пасажирів розрізняють внутрішньоміські (у межах окремо взятого населеного пункту), приміські (на віддаль до 50 км) та міжміські (понад 50км) перевезення. За особливостями формування і розташування виділяють кілька специфічних видів транспорту, які об’єднують у чотири нерівнозначні групи - наземний (залізничний, автомобільний, гужовий, в’ючний), водний (морський, річковий), повітряний (авіаційний) та трубопровідний. Кожна з цих груп відігравала і відіграє різну роль в історії розвитку людського суспільства, у становленні і розвитку народного господарства окремих країн та регіонів і світової економіки в цілому. Панівні колись водні, гужові та в’ючні види транспорту вже з ХІХ ст. почали поступатися залізницям, а у ХХ ст. на чільні позиції у світі вийшов автомобільний транспорт, поряд з яким все більш вагоме місце почали займати найновіші види перевезень - повітряний і трубопровідний транспорт. Разом з тим слід мати на увазі, що й сьогодні на материках, а тим більше у різних країнах, зберігається значна диференціація транспортних засобів та їх ролі у народному господарстві. В зв’язку з бурхливим розвитком міських населених пунктів у світі останнім часом зростає значення внутрішньоміських (насамперед пасажирських) перевезень - автобус, таксі, електричний транспорт (трамвай, тролейбус, метрополітен). Не дивлячись на принципові відмінності між згаданими основними видами транспорту, підкреслимо, що всі вони тісно пов’язані між собою і взаємно доповнюють один одного (пункти перевантаження вантажів, пересадки пасажирів тощо). Відзначимо також виразний зв’язок транспортних робіт з природними умовами, насамперед з рельєфом (наземний транспорт) та метеорологічними явищами (тумани, катастрофічні зливи та снігопади, грози в авіації, шторми на морі та ін.). Загальна криза економіки в державі в 90-х роках помітно позначилася як на обсягах вантажних та пасажирських перевезеннях, так і на загальних обсягах відповідних вантажообігів. Як видно з наведених матеріалів, в Україні, де транспортування вантажів і пасажирів здійснюється на порівняно невеликі відстані, домінантне положення займає автомобільний транспорт, хоч його частка (особливо у вантажних перевезеннях) протягом останнього десятиріччя зменшилася майже втричі. Відносне зростання ролі залізничного транспорту розглядається як явище тимчасове і пов’язується фахівцями не стільки з прогресом цього виду транспорту, скільки з деградацією автомобільних перевезень. Більш стабільним виглядає прогрес у діяльності трубопровідного транспорту, хоч і його частка у загальних вантажоперевезеннях оцінюється як надмірна. Сукупність всіх видів транспорту, що функціонують в Україні і діяльність яких координується Міністерством транспорту України, Державним комітетом річкового і морського транспорту та АТ “Укргаз” (трубопроводи), утворює єдину транспортну систему держави, основними “ядрами” якої виступають транспортні вузли, залізничні та автобусні (переважно пасажирські) станції, автогосподарства, морські і річкові порти. Особливе місце у цій системі посідають транспортні вузли - комплекси транспортних споруд у пункті, де сходяться, перетинаються або розгалужуються не менш як три лінії одного або двох видів магістрального транспорту, які у взаємодії виконують операції по обслуговуванню транзитних і місцевих перевезень вантажів і пасажирів. Залежно від стиковуваних видів транспорту виділяються вузли залізнично-автодорожні (Львів, Харків, Донецьк), залізнично-водно-автодорожні (Одеса, Київ, Миколаїв, Херсон), водноавтодорожні (Канів, Ялта, Алушта) та ін. Ще більше поширення у транспортній системі України мають транспортні пункти, до яких, власне, й відносять станції, порти, пристані тощо. Серед основних функцій транспортних пунктів відзначимо економічні (перевезення вантажів і пасажирів), технологічні (перевалка вантажів з одного виду транспорту на інший), технічні (задоволення технічних потреб руху транспортних засобів). За призначенням транспортні пункти поділяються на вантажні (активні, де переважає відправлення вантажів, або пасивні, на яких домінує прибуття вантажів), пасажирські та об’єднані. Магістральну основу транспортної системи України становить сумарна довжина основних ліній наземного (залізничного, автомобільного, трубопровідного) і річкового транспорту, протяжність морських каботажних і стабільних повітряних маршрутів.
Автомобільний транспорт
Цей вид транспорту, що зародився на початку ХХ ст., орієнтується на переміщення вантажів та пасажирів по безрейкових шляхах і включає три основних компоненти: рухомий склад, тобто машини з автономними енергетичними системами (двигуни внутрішнього згоряння, дизелі) - автомобілі, автобуси, автопоїзди, мотоцикли тощо), шляхи сполучення (звичайні автомобільні дороги, так звані грейдери, та дороги з твердим покриттям - бруківки, асфальтові, гудронові, бетонні тощо), а також системи споруд (складів, гаражів, вантажно-розвантажувальних установок, вантажних, пасажирських і заправочних станцій, ремонтних майстерень та ін.). Саме згадана автономність забезпечує основну перевагу автотранспорту - здатність доставки вантажів і пасажирів “від дверей до дверей”, в зв’язку з чим цей вид транспорту забезпечує транспортне обслуговування підприємств і населення в усіх сферах господарської діяльності та здійснює найрізноманітніші види перевезень - від внутрішньоміських і місцевих до міжміських і міжнародних. Ці переваги були належно оцінені у світі, де лише протягом 19701990 рр. загальна протяжність автомобільних доріг зросла більш як на 20% (з 20 до 24 тис. км, у т.ч. з твердим покриттям - до 18 тис.км). За цим показником лідируючі позиції
у світі посідають США (відповідно 6,2 та 5,6 тис. км), Індія (1,85 та 0,83 тис. км) та Японія, де всі 1,13 тис. км автомобільних доріг повністю обладнані твердим покриттям. В той самий час за основним відносним показником - густотою доріг - лідируючі позиції у світі займають країни Західної Європи: Велика Британія (1580 км автодоріг на 1000 км2 території), Франція (1480), Німеччина (1350) та Італія (1000). Ще більша увага приділяється світовим співтовариством розвитку рухомого складу автотранспорту. Процес автомобілізації охопив практично всі країни, завдяки чому лише за 30 років (1960-1990 рр.) світовий автомобільний парк зріс у 2,5 рази і перевищив на початку 90-х років 600 млн. машин. Разом з тим основний “вододіл” проліг між розвинутими країнами (у США, Західній Європі та Японії концентрується понад 4/5 всього автопарку) та країнами, що розвиваються (1%). Проте й серед розвинутих країн за рівнем автомобілізації простежуються вражаючі відмінності: якщо у США на 1000 мешканців на початку 90-х років припадало пересічно 600 автомашин, у ФРН - 480, Канаді -360, то у Греції - 150, Польщі - 110, а у колишньому Союзі РСР - навіть 60. У відповідності з цим варіює й господарсько-соціальне значення автомобільного транспорту: якщо у США автомобіль забезпечував до 80% всіх переміщень населення, то у країнах Західної Європи цей показник становив 45-50%, в той час як у Польщі він знижувався до 15%, а у колишньому СРСР - до 12%. Основні шляхи подальшої модернізації автотранспорту у світі пов’язуються як з вдосконаленням автомобільних доріг, насамперед доріг з твердим покриттям
