підприємств, груп виробництв і галузей на території країни завжди вимагає наукового обґрунтування. Для цього існують спеціальні методи за допомогою яких вибираються варіанти розміщення, оцінюється ефективність виробництва і територіальної організації господарства. Досягнення найвищої ефективності розміщення виробництва — це головне завдання науки і практики. Критерієм ефективності розміщення і територіальної організації продуктивних сил завжди вважалися затрати. Конкретною формою вираження цього критерію на практиці, як правило, є мінімум сумарних затрат при досягненні заданих обсягів виробництва по країні. Показниками ефективності виступають: питомі капіталовкладення, трудомісткість, фондомісткість, матеріаломісткість, строки окупності затрат, собівартість продукції, продуктивність праці. На ефективність впливають також транспорт витрати, рівень розвитку інфраструктури, рівень комплексності, рівень урбанізації, географічне положення і ряд інших факторів. Ефективність виробництва визначається двома складовими: ефектом виробничої діяльності підприємств і затратами на його досягнення. При цьому головною умовою виступає: максимум ефекту при мінімумі затрат. Розрізняють загальну (абсолютну) і порівняльну ефективність. Загальна ефективність народного господарства визначається методом співставлений одержаного приросту новоствореної вартості (національного доходу) із зазначеними капіталовкладеннями. Порівняльна ефективність розраховується при виборі найвигіднішого варіанту розміщення об’єкту серед всіх інших наявних об’єктів. Затрати складаються із капіталовкладень К і поточних витрат С (собівартість продукції). Оскільки при розрахунках річних затрат сумувати витрати і капіталовкладення неможливо, так як капіталовкладення повинні окупитися на протязі ряду років, вводиться спеціальний коефіцієнт ефективності капіталовкладень. Величина цього коефіцієнта означає деяку частину капіталовкладень, що окуплюються протягом року. Існують нормативні строки окупності, що встановлюються в плановій економіці державою, виходячи з рівня суспільної продуктивності праці на даний період розвитку країни. В умовах ринкової економіки нормативні строки окупності не регламентуються. Однак за середній строк окупності капіталовкладень береться такий, протягом якого затрати будуть ефективними. Перевищення цього строку недопустиме оскільки воно призводить до неефективних затрат. При розрахунках прийнято використовувати нормативний показник ефективності. Величина цього показника для державного сектора економіки України була встановлена в 0,15, тобто нормативний коефіцієнт ефективності капіталовкладень Е означає нижню допустиму межу ефективності. Він є зворотною величиною строку окупності і означає деяку частину капіталовкладень, що окуплюються протягом року. Для вирахування порівняльної економічної ефективності при виборі декількох варіантів розміщення об’єктів використовується формула приведених затрат. Береться сума всіх поточних затрат на виробництво одиниці продукції (собівартість) С та добуток питомих капітальних затрат К і нормативного коефіцієнта їх ефективності Е, тобто П = С + КЕ. Множення цієї величини на кількість продукції, що визначається балансовими розрахунками, дає повні приведені затрати. В розрахунках враховуються виробничі і транспортні витрати. Вибір оптимального варіанту розміщення підприємства проводиться по мінімуму приведених затрат (порівнюються різні варіанти). Таким чином, С + КЕ → min Приклад. Маємо три варіанти розміщення промислового підприємства в різних районах. Вихідні дані і результати розрахунків варіанта з мінімальними приведеними затратами на 1 т П, дол. наводяться в табл. 1.4.
43 Таблиця 1.4.
Порівняльна ефективність варіантів розміщення промислового підприємства
Як видно з розрахунків, наведених у табл.1.4. найкращий варіант третій (приведені затрати на 1 т продукції складають 12,2 долара. Одним з методів економічного обґрунтування розміщення продуктивних сил є виробничо-збутове зонування, тобто виділення виробничо-збутових зон для однойменної продукції. Зонування перевезень встановлює оптимальні зони збуту продукції окремих джерел. Пункти рівновеликої вартості продукції різних джерел утворюють їх вантажорозділи, а лінії, що з’єднують ці пункти, — границі оптимальних зон розповсюдження продукції. Крім витрат виробництва в конкретних розрахунках враховується різна вартість перевезення продукції певними видами транспорту. Використовуючи далі приведених затрат на виробництво одиниці продукції можна розрахувати раціональний радіус перевезення продукції Р в певних районах П1 і П2 з врахуванням відстані між ними Д і транспортних затрат на 1 км при перевезенні продукції в напрямку від першого району до другого Т1 і від другого до першого Т2. Р = (П2 – П1 + Т2 Д) / (Т1 + Т2) Приклад. Нехай приведені затрати на виробництво 1 т фосфатних добрив у першому районі складають 10 дол, у другому — 12 дол, відстань між хімічними комбінатами — 700 км, приведені затрати на транспорт для перевезення 1 т фосфатів на відстань 1 км в напрямку від першого району до другого — 0,4 цента, і в зворотному напрямку — 0,3 цента. У цьому випадку економічно ефективний радіус перевезення добрив з першого району в напрямку до другого становитиме: Р - (12 - 10 + 0,003 х 700) / (0,004 + 0,003) = 586 км Отже, більш дорогу продукцію, що виробляється у другому районі, незважаючи на дешевизну транспортування, можна вигідно перевозити не далі, ніж на 114 км (700 586). Економічне обґрунтовування розміщення продуктивних сил передбачає аналіз структури, спеціалізації, рівня комплексності та ефективності функціонування регіональних (районних) комплексів. Останні розглядаються як сукупність елементів всіх сфер продуктивних сил і виробничих відносин. За своїм змістом — це інтегральні утворення, що об’єднують на території районів матеріальне виробництво, інфраструктуру, населення і розселення, локальні природні ресурси. Основою формування і функціонування господарських систем районів є територіально-виробничі комплекси (ТВК). Комплексоутворення на території району передбачає об’єднання (інтеграцію) ресурсів всіх відомств — учасників розв’язання конкретних проблем, концентрацію їх в межах ТВК, виділення провідних ланок (галузей спеціалізації), пропорційний розвиток всіх комплектуючих виробництв та інфраструктури, використання природних ресурсів і охорону навколишнього середовища, створення максимально зручних умов життя і праці населення. В залежності від характеру взаємного поєднання галузей, внутрігалузевих і міжгалузевих зв’язків виділяють прості і складні комплекси. Якщо галузі розвиваються відособлено, не мають між собою тісних виробничих зв’язків, але розміщені в одному районі, вони можуть використовувати для виробничих потреб трудові ресурси, енергетичну базу, транспорт, комунікації. Вже той факт що різні виробництва знаходяться в одному районі до певної міри вказує на те, що вони мають певний вплив на характер комплексоутворення. Наприклад, в районі паралельно розвивається видобуток природних
будівельних матеріалів і виробництво харчових продуктів. Таке поєднання підприємств називають простим комплексом. Воно передбачає певні спільні обслуговуючі виробництва, зокрема виробничу і соціально-побутову інфраструктуру, (будівельна база, транспорт, енергетика, водопостачання, ремонтна база, складське господарство, житлово-комунальне господарство, сфера послуг). Прості комплекси можуть поступово трансформуватися у складні утворення за умови розвитку нових підприємств, що виникають в результаті комбінування і територіального зближення кооперованих виробництв. Особливо сприятливі умови для комлексоутворення створюються при послідовній обробці сировини і напівфабрикатів на стадіях виробничого процесу та виробничих відходів. У таких випадках поглиблюється комплексність і формуються нові галузі спеціалізації, зазнає певних змін виробнича і територіальна структура, Аналіз розміщення продуктивних сил в окремих економічних регіонах передбачає виявлення основних напрямків розвитку регіональних ТВК, рівня їх спеціалізації і комплексності. Рівень спеціалізації галузей регіону можна встановити за допомогою індексного методу. Система територіальних індексів відносних показників кількісних характеристик районів, де за базу приймаються середні показники по країні (району) — дозволяє робити широкі порівняння і узагальнення. Pr P Sir = ir : i P P Індекс рівня районної спеціалізації галузі — це відношення питомої ваги галузі у певному районі до питомої ваги тієї ж галузі в країні. де Sir - індекс рівня районної спеціалізації і-ї галузі (і = 1,2,3, ...n) в r-му районі (r = 1,2,3, ... n); Pir - обсяг виробництва і-ї галузі в r-му районі;
Pr - обсяг виробництва всієї промислової (сільськогосподарської) продукції в r-му районі; Pi - обсяг виробництва в і-й галузі по країні в цілому; P - обсяг виробництва всієї промислової (сільськогосподарської) продукції по країні в цілому. За умови Sir ≥ 1 , галузь промисловості (сільського господарства) відноситься до виробництв спеціалізації. Наприклад, якщо питома вага машинобудування в районі становить 36 % у загальній вартості товарної промислової продукції, а в країні його частка дорівнює 18 %, то Sir = 36/18 == 2,0. Одержаний індекс свідчить про те, що машинобудування в районі виступає галуззю спеціалізації. Інший частковий індексефективності районної спеціалізації — виражає відношення обсягу продукції на одиницю витрат (ресурсів) у районі до такого ж показника в країні. Ефективність досягається за рахунок економії капітальних вкладень, скорочення строків окупності і строків будівництва (фактор часу). Варто також використовувати систему додаткових показників до яких відносяться: 1) собівартість виробленої продукції; 2) питомі капітальні вкладення на одиницю приросту продукції; 3) використання трудових ресурсів і ступінь зайнятості населення; 4) транспортні витрати на доставку продукції в райони споживання. В практиці регіональних досліджень прийнято користуватись порівняльними показниками ефективності виробництва. Так характеризуючи економіку окремих районів України, можна встановити, що собівартість видобутку палива, хімічної сировини, виробництва сільськогосподарської сировини та окремих видів готової продукції в ряді районів досить різна. При співставленні собівартості (витрат) виробництва в районах з середніми витратами в країні можна визначити порівняльну ефективність спеціалізації
районів (індексний метод). Для цього В.В. Кістанов запропонував систему порівняльних показників: Се — відношення витрат (або прибутку) виробництва на одиницю продукції в районі (ІР) до такого ж показника в країні (ІК); I Ce = P IK де Се— показник (індекс) ефективності спеціалізації району: ІР — витрати виробництва на одиницю продукції в районі; ІК — витрати виробництва на одиницю продукції в країні; Індекс показує, у скільки разів середньорайонні затрати (або одержаний ефект) на одиницю виробленої продукції менші або більші від середніх у країні. Для виявлення ролі галузі у міжрайонному обміні застосовується коефіцієнт міжрайонної товарності, — відношення чистого вивозу продукції (різниця між вивозом і ввозом аналогічної продукції) до загального обсягу її виробництва в даному районі; W r −V r Lr = i r i i Xi де Lr - коефіцієнт міжрайонної товарності і-ї галузі (i = 1,2, 3, ... n) в r-му районі (r = i 1,2, 3, ... n); Wir - вивіз продукції і-ї галузі із r-го району;
Vir - ввіз продукції і-ї галузі в r-й район; X ir - обсяг виробництва і-ї галузі в r-му районі. Невід’ємною складовою економічного обґрунтування розміщення продуктивних сил є економічна оцінка території. Методика розміщення виробництва на території країни та економічних регіонів передбачає два аспекти: галузевий і територіальний. Вони реалізуються в схемах розміщення продуктивних сил, що поділяються на загальні, галузеві і регіональні. Загальні схеми розробляються з метою виявлення стратегічних напрямків в розміщенні продуктивних сил країни і її регіонів; галузеві — з метою аналізу ефективності розміщення окремих галузей народного господарства; регіональні для прогнозування розвитку продуктивних сил в межах макрорайонів, промислових і сільськогосподарських зон, територіально-виробничих комплексів, а також адміністративних областей, районів і міських поселень. Останні представлені особливим напрямком, що дістав назву районне планування.
Основні поняття
Оцінка РПС: якісна, кількісна, економічна Засоби виробництва – сукупність засобів праці і предметів праці. Розміщення, це розподіл явищ по території. Продуктивні сили, це сукупність засобів виробництва і робочої сили. Принцип, це вихідне положення, початок, основа чого-небудь. Фактор, це причина, рушійна сила якого-небудь процесу, явища, що визначає його характер, або окремі риси. Система, це визначення порядку в розташуванні й зв’язку частин цілого. Ефект, це результат, наслідок якої-небудь причини, дії. Закономірність – об’єктивно існуючий повторюваний, суттєвий зв’язок явищ природи і суспільного життя.
Адміністративно-територіальний поділ – є система територіальної організації держави, на основі якої створюються і функціонують органи державної влади і управління. Поділ на області, райони (в інших країнах: штати, провінції тощо). Народне господарство – сукупність галузей і сфер економіки країни, що взаємозв’язані суспільним розподілом праці. Галузі матеріального виробництва – виробництво матеріальних благ – галузі промисловості, сільського господарства, лісова промисловість, водний транспорт, будівництво, вантажний транспорт, зв’язок (по обслуг виробництва), торгівля, матеріальнотехнічне постачання, збут, заготівля. Невиробнича сфера – сукупність галузей економіки, що не виробляють матеріальні блага – житлово-комунальне господарство і побутове обслуговування населення, пасажирський транспорт, зв’язок (по обслуг. населення).
ПРИМІТКИ
