з чим відчутно міняється і спектр їх господарського використання: крім згаданих вище вогнетривів, тугоплавких та фарбувальних глин, окремі різновиди їх широко використовуються при виготовленні будівельних матеріалів (цегла, будівельні розчини, виробництво цементу, заповнювачів для бетону тощо), для створення тонкої і грубої кераміки (у т.ч. порцеляни, фаянсу, гончарних виробів) та у цілому ряді інших галузей народного господарства. Родовища глин різного призначення розкидані по всій території України. Більш-менш виразні локалії утворюють лише каолінові глини, що формувалися при вивітрюванні древніх кристалічних порід, а відтак і зосереджуються їх родовища у районах поширення таких порід, зокрема, у межах Українського щита. Первинні каоліни, що збереглися безпосередньо на місці їх формування, мають високі якісні показники (білий колір, тонкодисперсність, пластичність, вогнетривкість тощо), в зв’язку з чим їх широко використовують у фарфоро-фаянсовій, паперовій, гумовій, парфюмерно-косметичній та інших галузях промисловості. Вторинні каоліни, які утворювалися при перевідкладенні первинних родовищ (переважно у водному середовищі), втрачають окремі властивості, що обмежує їх практичне використання. Найбільші родовища первинних каолінів експлуатуються у Вінницькій (Глуховецьке) та Дніпропетровській (Просянівське), а вторинних - у Запорізькій (Чапаєвське) і Донецькій (Затишанське, Володимирівське) областях. Високою концентрацією родовищ каолінів відрізняються північна частина Хмельницької області та центральна Житомирщина. Значним господарським попитом користуються адсорбційні (відбілюючі та ін.) матеріали, серед яких виділяються бентонітові глини. Найбільші родовища бентонітових глин розробляються у басейні Тясмину (Черкаське), на Керченському півострові (КамишБурунське), у південному Закарпатті (Горбківське) та на півдні Хмельниччини. По всій території України поширені й уламкові породи, промислові запаси яких перевищують 2,5 млн.т. Серед них виділяються різні за походженням (морські, континентальні - річкові, озерні, еолові та ін.) піски, піщані суміші (з гравієм, галькою, черепашником тощо) та пісковики. Спектр господарського використання уламкових порід надзвичайно широкий, проте головним чином більшість з них застосовується у будівництві - від баласту при спорудженні шляхів сполучення до виготовлення будівельних сумішей і стінових матеріалів. Зважаючи на розмаїття у поширенні та використанні уламкових порід, тут згадаємо лише про їх певну генетичну локалізацію. Так, у Поліссі домінують родовища пісків флювіогляціального (водно-льодовикового) походження, в той час як у межах Українського щита та на Лівобережжі розробляються переважно кварцеві морські піски. На інших локаліях розвідані родовища пісків і піщаних сумішей мають строкатий генезис і не піддаються територіальному аналізу. З позицій господарського використання виділимо лише чисті кварцеві піски, які служать сировинною основою скляної промисловості. За промисловими запасами скляних пісків (понад 120 тис.т) Україна посідала чільне місце ще у масштабах колишнього Союзу. Сьогодні розробляється близько 20 родовищ таких пісків, найбільші з яких розташовані на території Донецької (Авдіївське), Харківської (Новоселівське) та Чернігівської (Глібівське) областей. Інтенсивно експлуатуються родовища скляних пісків у Київській, Львівській, Житомирській областях. Особливе місце серед уламкових порід посідають сцементовані піски - пісковики, що широко використовуються у будівництві як бутовий камінь, а часом і як штучний стіновий матеріал (пиляний камінь). Родовища пісковиків розвідані практично в усіх областях України, проте за масштабами експлуатації виділяються Донецький кряж, меншою мірою - Карпати, Гірський Крим та Глухівщина (північ Сумської області). Інші корисні копалини Перелік корисних копалин України був би неповним, якби ми залишили поза увагою родовища дорогоцінного та кольорового каміння, а також численні родовища мінералізованих підземних вод і різноманітних лікувальних грязей. Дорогоцінні та кольорові камені в Україні вивчені ще недостатньо. Разом з тим особливості геологічної структури України дозволяють розглядати територію нашої держави серед перспективних регіонів концентрації різноманітних самоцвітів. Серед таких згадаємо насамперед родовища топазів, за видобутком яких Україна посідає одне з перших місць у світі. Родовища топазів виявлені, зокрема, на території Житомирщини, перспективними на них є й інші ділянки Українського щита. Саме на території щита (Володарськ-Волинське та інші родовища) зустрінуті і розробляються берили та аквамарини, яшми, дорогоцінні і напівдорогоцінні різновиди кварцу (моріон, аметист, гірський кришталь, халцедон, агат тощо). Перспективними на розвідку самоцвітів є Донецький кряж, складчасті споруди Карпатських і Кримських гір, де виявлені халцедони (геліотроп, сердолік), агати та ціла низка інших цінних мінеральних утворень. Ще на початку ХХ століття на Рівненському Поліссі серед піщаних відкладів палеогенових морів був виявлений бурштин (скам’яніла викопна смола хвойних дерев, що вкривали тогочасне морське узбережжя). Як показали дослідження останніх років, запаси бурштину мають промислове значення, поширюючись велетенським ареалом на півночі Волинської, і особливо Рівненської областей. Особливе місце серед дорогоцінних каменів України посідають алмази, ознаки присутності яких виявлені у Приазов’ї та на Волині, де вони пов’язані з прадавнім вулканізмом вздовж ліній глибинних розломів кристалічного фундаменту Волино-Подільської плити. Мінеральні води України представлені широким спектром лікувальних та столових підземних вод, що виходять на поверхню у вигляді природних джерел, або відкриті свердловинами. Всесвітнє визнання одержали, зокрема, лікувальні води типу нафтуся, поширені у північному Передкарпатті (Трускавець, Східниця Львівської обл.) та у центральній частині Поділля (Сатанів на Хмельниччині). Лікувальними властивостями відомі й інші осередки поширення мінералізованих підземних вод, зокрема, води Миргорода (Полтавська обл.), Олеська та Моршина (Львівська обл.), Слов’янська (Донецька обл.). Відкриті такі води на Одещині, Миколаївщині, у Приазов’ї та у багатьох інших регіонах України. За специфікою хімічного складу та лікувально-смаковими властивостями серед мінеральних вод України виділяються вуглекислі води типу нарзану, єсентуки, арзні (особливо відомі такі води у Сваляві, що на Закарпатті, у східній частині Криму тощо), сульфідні (Любень Великий, Немирів, Черче у Прикарпатті, окремі родовища Причорномор’я) та хлоридні води натрієвого типу (Прикарпаття, Карпати, Волинь, Рівненщина, Приазов’я), що часто містять сполуки йоду, брому та інших важливих лікувальних елементів. Особливе місце серед підземних вод Українського щита посідають радонові води, що містять радіоактивний елемент радон. При незначних концентраціях цей елемент надає воді лікувальних властивостей, в зв’язку з чим такі води широко використовуються у численних санаторно-лікувальних центрах України (Хмільник на Вінничині, Полонне на Хмельниччині, Корець на Рівненщині, Житомир, Біла Церква та ін.). З природною мінералізацією водонасичених осадових утворень (мулу, торфу) пов’язане широке застосування лікувальних грязей. Найбільші запаси їх виявлені у лиманах та озерах Причорномор’я (Куяльницький, Хаджибейський, Тилігульський, Березанський лимани), Приазов’я (озера Генічеське, Салькове), Криму (Чокрацьке, Узунларське та інші озера), Донеччини (озера Артемівсько-Слов’янської групи). Широко відомі лікувальні властивості торфових грязей, які використовуються санаторними закладами Моршина (Львівська обл.) та Миргорода (Полтавська обл.).
РЕКРЕАЦІЙНІ РЕСУРСИ
Термін рекреація (лат.recreatio - відновлення сил) вживається у двох значеннях: по-перше, як просте відновлення фізичних і духовних сил, витрачених людиною в процесі трудової, навчальної та побутової діяльності; по-друге, у більш вузькому розумінні, як сукупність різних видів людської діяльності у вільний час, спрямованої на відновлення сил і задоволення широкого кола особистих і соціальних потреб (В.Преображенський). Як правило, рекреації включають три основних напрямки діяльності людини: туризм, лікування та відпочинок. Під рекреаційними ресурсами розуміють “сукупність природних, природнотехнічних, соціально-економічних комплексів та їх елементів, що сприяють відновленню та розвитку фізичних і духовних сил людини, її працездатності і які при сучасній та перспективній структурі рекреаційних потреб та техніко-економічних можливостях використовують для прямого і непрямого споживання та виробництва курортних і туристичних послуг” (О.Бейдик, ГЕУ, т.3. с.121). Туризм, як форма рекреаційної діяльності, поєднує пізнавальні й оздоровчі функції. За формами організації розрізняють туризм плановий, що спирається на густу мережу туристських баз, кемпінгів тощо і організується головним чином через систему центральних і місцевих профспілкових органів, та туризм самодіяльний, який планується і організовується самими учасниками подорожей (здебільшого через систему туристських клубів, а для дітей - через екскурсійно-туристські станції, які функціонують при органах освіти в усіх областях). За регіональною організацією і цільовим призначенням розрізняють туризм внутрішній (національний) і міжнародний (іноземний), пізнавальний і оздоровчо-спортивний, рівнинний і гірський, а за способами пересування - піший, кінний, водний, велосипедний, автомобільний, залізничний тощо. Туристські подорожі, тривалість яких не перевищує 24 годин, називають екскурсіями. Традиційною формою рекреаційної діяльності завжди було санаторно-курортне лікування та оздоровлення людей на базі наявного природоресурсного потенціалу. Поряд з регіональними особливостями кліматичних ресурсів, лікувальнооздоровча специфіка яких визначається розмаїттям ландшафтів (мікрокліматичні особливості лісів, гірських районів, морського узбережжя тощо), традиційними формами лікування й оздоровлення людей виступає систематичне або періодичне використання різноманітних мінеральних вод та лікувальних грязей. Україна має досить широкий спектр різних за генезисом (а відтак, за складом і формами використання) лікувальних грязей - торфових, глинистих, озокеритових, вулканогенних (сопкових), приморських та материкових озер тощо, розміщення яких має виразний субширотний (зональний) і регіональний характер.
Таблиця 2.1. Корисні копалини України (це треба знати!!!) Паливні корисні копалини Басейни кам’яного вугілля Родовища газу Донецький Єфремівське (Харк) Львівсько-Волинський Кегичівське (Харк) Машівське (Полт) Родовища бурого вугілля Рудківське (Льв) Болградське (Одес) Угерське (Льв) Ватутіне (Черк) Шебелінське(Харк) Верхньодніпровське(Дніпр) Родовища нафти Золочівське (Льв) Бориславське (Льв) Коростишівське (Жит) Гнідинцівське Новоалексеївське Долинське (Ів-Фр) Олександрійське (Кіров) Качанівське (Черніг) Родовища нафтогазові Леляківське (Черніг) Диканське (Полт) Прилуцьке (Черніг) Бабчинське (Ів-Фр) Рибальське Битків-Пасічне (Ів-Фр) Улично-Орівське (Льв) Рудні корисні копалини Кольорові метали Чорні метали Боксити Високопілля (Херс) Залізорудні басейни: Білозерсько-Конкський Титан Іршанське (Жит) Керченський (АРКрим) Самотканське (Дніпр) Криворізько-Кременчуцький Графіт Завалля (Кіров) Родовище залізної руди Кременчуцьке Ртуть Микитівське (Дон) Мідь Бахмуцьке (Дон) (Полт) Нікель, хром Побузьке (Кіров) Марганцеворудний бас. Інгулецько-Нікопольський Нікель Девладівське (Дніпр) Марганець Великотокмацьке(Запор) Поліметали Беганське (Закарп) Нерудні корисні копалини Калійна сіль Калуське (Ів-Фр) Кам'яна сіль Слов’янське (Дон) Стебники (Льв) Сірка Новояворівське (Льв) Роздол (Льв) Саме за розміщенням кліматичних, мінераловодних та лікувально-грязевих ресурсів в Україні сформувалися основні комплексні лікувально-оздоровчі центри та їх угруповання. В лікувально-оздоровчій системі держави помітне місце посідає мережа місцевих лікувально-оздоровчих закладів - профілакторіїв, що функціонували до останнього часу при більшості підприємств (головним чином промислових), галузевих об’єднань, установ та організацій. На жаль, в зв’язку з тимчасовим скороченням виробництва та загальною економічною скрутою рекреаційна роль профілакторіїв помітно зменшилася (значна частина їх просто припинила роботу). В складній системі використання рекреаційних ресурсів помітне місце посідає відпочинок, як одна з важливих форм відновлення фізичних і духовних сил основної маси населення. Слід розрізняти організований і неорганізований відпочинок. Організований відпочинок спирається на використання густої мережі будинків і баз відпочинку, дитячих таборів тощо, орієнтованих на сезонний або й круглорічний режим роботи. Ще більший розвиток має так званий неорганізований відпочинок (самодіяльні короткочасні або й тривалі виїзди “на природу”, збирання грибів та ягід, купання тощо). Україна має невичерпні можливості для проведення такого відпочинку, проте слід підкреслити, що з неорганізованим відпочинком часто пов’язуються серйозні екологічні проблеми, починаючи від засмічування місць відпочинку (особливо у приміських зонах) і закінчуючи більш серйозними порушеннями природоохоронного законодавства (вирубки зелених насаджень, пожежі тощо). Потенційні можливості організації різних форм відпочинку в Україні останнім часом були значною мірою обмежені в зв’язку з радіоактивним забрудненням великих площ після Чорнобильської катастрофи. Рекреаційне районування, тобто поділ території за спеціалізацією рекреаційного обслуговування, структурою рекреаційних ресурсів і напрямками їх освоєння, охорони та відновлення, відбиває особливості просторової організації “індустрії оздоровлення і відпочинку”. У різні роки запропоновано кілька схем такого районування й для України. За однією з них (О.Бейдик), на території країни виділяється чотири рекреаційні регіони (Карпатський, Кримський, Дніпровсько-Дністровський, Азово-Чорноморський), у межах яких розміщується вісім рекреаційних районів (Одеський, Приазовський, Феодосійський, Ялтинський, Євпаторійський, Придніпровський, Донецький, Придністровський). Серед останніх виділяють окремі рекреаційні вузли (підрайони). Особливо багато таких вузлів з унікальними можливостями для відпочинку і лікування знаходиться у Криму (Судацький, Євпаторійський, Алуштинський, Ялтинський та ін.). Підсумовуючи сказане, ще раз підкреслимо, що різноманітний і потужний рекреаційний потенціал України може розглядатися як вагоме джерело економічного розвитку держави на перспективу. На користь такого твердження свідчить досвід багатьох країн Європи, у тому числі й колишніх членів соціалістичного табору (Болгарія, Словакія, Чехія та ін.), які, маючи значно скромнішу рекреаційну базу, одержують величезні державні і приватні прибутки завдяки продуманій організації туризму, відпочинку та лікувальнооздоровчої діяльності.
ЗАГАЛЬНА ОЦІНКА ПРИРОДОРЕСУРСНОГО ПОТЕНЦІАЛУ УКРАЇНИ
Спроба розробки методики для комплексної регіональної оцінки природоресурсного потенціалу України була зроблена В.Руденком ще наприкінці 80-х років. основу природоресурсного потенціалу України становлять земельні ресурси, частка яких у загальному природному комплексі держави перевищує 44%, сягаючи по окремих областях, особливо у Правобережному Лісостепу, 72-79%. Помітне місце посідають також мінеральні ресурси, частка яких у загальнодержавному природному потенціалі перевищує 28%, а по окремих областях (Луганська, Донецька, Дніпропетровська) вони становлять основу природних багатств. Найбільш скромну роль у загальному природоресурсному потенціалі України відіграють біологічні ресурси, частка яких загалом не досягає і 5% (навіть у найбільш заліснених областях Карпат і Західного Полісся їх доля не підіймається вище 12-18%). Серед великих економічних районів України за сумарними запасами природних ресурсів лідирує Східний (49,4%), причому провідні позиції (майже 51%) тут належать мінеральним ресурсам, в той час як у Західному (35,1%) та Південному (15,5%) районах основне багатство - земля ( відповідно 55 та 50%).
Таблиця 2.2. Комплексна структура природоресурсного потенціалу по областях України ( В.Руденко, 1993) Потенціал природних ресурсів,% Адміністративний МінераФауністич- Рекреаційрегіон Водних Земельних Лісових льних них них АР Крим 10,0 19,3 39,0 1,8 0,3 29,6 Вінницька 2,1 9,7 79,1 3,5 0,5 5,1 Волинська 1,0 18,0 55,2 16,2 0,4 9,2 Дніпропетровська 68,9 4,8 21,3 0,3 0,4 4,3 Донецька 72,8 4.8 16.8 0,4 0,1 5,1 Житомирська 5,5 15,9 59,8 12,6 0,7 9,5 Закарпатська 3,0 31,5 19,4 17,4 0,1 28,6 Запорізька 20,4 20,1 49,7 0,7 0,7 8,4 Івано-Франківська 7,5 33,3 24,1 17,6 0,1 17,4 Київська 3,8 12,3 59,5 5,5 0,5 18,4 Кіровоградська 10,8 11,9 70,3 1,6 0,6 4,8 Луганська 73,8 6,8 13,8 0,8 0,2 4,6 Львівська 22,5 22,7 29,2 11,1 0,2 14,3 Миколаївська 2,8 23,2 66,7 0,5 1,0 5,9 Одеська 1,8 11,1 71,8 1,3 0,5 13,5 Полтавська 11,5 11,0 68,1 2,9 1,1 5,4 Рівненська 5,0 16,4 55,0 16,1 0,7 6,8 Сумська 3,4 15,9 65,3 7,6 1,1 6,7 Тернопільська 1,2 13,6 75,0 4,7 0,2 5,3 Харківська 14,2 11,4 54,6 3,9 0,6 15,3 Херсонська 1,6 22,7 67,1 1,0 1,2 6,4 Хмельницька 3,5 13,8 72,6 3,8 0,4 5,9 Черкаська 5,8 12,7 67,7 4,6 0,9 8,3 Чернігівська 10,8 12,9 59,1 6,7 1,0 9,5 Чернівецька 5,2 18,3 50,0 12,6 0,2 13,7 Україна (всього) 28,3 13,1 44,4 4,2 0,5 9,5
Самостійно розглянути Природна зональність України, Природно-заповідний фонд
ПРИМІТКИ
