Регіональна економіка
Тема 4. Господарство України
Господарський комплекс України, особливості структури і трансформації в ринкових умовах. Міжгалузеві комплекси та їх роль у розвитку економіки України. Соціальна-інфраструктура.
Лекції 8-10
Упорядники: к.геогр.н. Коротун С.І. Романів О.Я.
Рівне 2007
Господарський комплекс України, особливості структури, трансформація в ринкових умовах....................3
Міжгалузеві комплекси ..............5
Промисловість ............................9
Паливна промисловість ..........11
Вугільна промисловість .........11
Нафтовидобувна промисловість ..............................13
Нафтопереробна промисловість ..............................14
Газова промисловість............16
Сланцева і торфова галузі промисловості ..............18
Урановидобувна та уранозбагачувальна галузі......19
Сучасний стан енергоефективності національної економіки. Структура та загальний потенціал енергозбереження до 2030 року........20
Чорна металургія ......................25
Кольорова металургія .............33
Машинобудування і металообробка .........................39
Хімічна промисловість. Нафтохімія..........................45
Розміщення хімічних підприємств в Україні.............46
Гірничо-хімічна промисловість..................................46
Основна хімія .........................46
Мінеральні добрива ...............47
Хімічні волокна .......................48
Синтетичні смоли і пластмаси ..................................48
Хіміко-фармацевтична промисловість .....................48
Хіміко-фотографічне виробництво ...........................49
Синтетичні барвники .............49
Лакофарбова промисловість 49
Нафтохімічна промисловість 49
Побутова хімія ........................50
Лісова промисловість..............50
Лісозаготівельна промисловість ...............................50
Деревообробна промисловість.................................51
Лісохімічна промисловість ....52
Целюлозно-паперова промисловість.......................52
Промисловість будівельних матеріалів ..................53
Цементна і азбестоцементна промисловість ..........53
Виробництво залізобетону....54
Виробництво стінових матеріалів.............................55
Будівельна кераміка ..............55
Виробництво м’яких покрівельних та ізоляційних матеріалів ....................56
Скляна промисловість ...........56
Фарфоро-фаянсова промисловість..........................57
Легка промисловість................58
Текстильна промисловість ....58
Швейна промисловість ..........59
Шкіряно-хутрова промисловість ...............................60
Взуттєва промисловість ........61
Харчова промисловість ..........61
Борошномельно-круп’яна промисловість ................62
Цукрова промисловість .........63
Плодоовочева промисловість...................................64
Олійно-жирова промисловість ..................................65
М’ясна промисловість............66
Молочна промисловість ........66
Видобувні галузі харчової промисловості................67
Підсумки роботи промисловості за 2006 рік ...........67
ГОСПОДАРСЬКИЙ КОМПЛЕКС УКРАЇНИ, ОСОБЛИВОСТІ СТРУКТУРИ, ТРАНСФОРМАЦІЯ В РИНКОВИХ УМОВАХ
Під господарством (господарюванням) розуміють цілеспрямовану діяльність людей, тісно пов’язану з працею, тобто з такою доцільною діяльністю, в результаті якої створюються споживчі вартості - матеріальні чи духовні цінності і блага (товари та послуги). Іншими словами, “праця - це процес, що відбувається між людиною і природою з допомогою певних засобів: знарядь праці, засобів виробництва” (О.Шаблій та ін., 1994, с.227). Отже, виступаючи як природний процес, праця створює предмети споживання (харчі, одяг, взуття тощо) та засоби виробництва - предмети (паливо, сировина, напівпродукти тощо) і знаряддя (інструменти, машини, устаткування) праці. Важливими рисами праці є її ефективність (здатність до створення певної кількості й якості товарів і послуг) та поділ, тобто спеціалізація праці (поділ між виробничою сферою, що виготовляє товари, і невиробничою, яка головним чином забезпечує послуги; поділ між населеними пунктами, регіонами, країнами, що об’єднується під назвою “географічний поділ праці”; поділ між фізичною і розумовою працею тощо). Господарська діяльність людини є категорією історичною, тобто її характер і наслідки залежать від конкретної історичної епохи, причому кожна наступна епоха зберігає, розширює і удосконалює наслідки господарської (економічної) діяльності попередніх періодів. У розвитку світового господарства виразно простежується два основних етапи: натурального і товарного господарства (відповідно і два головних види виробництва - натуральне і товарне). Хронологічно початок товарного господарства співпадає з появою промислового виробництва (в Європі - у XVII-XVIII ст., в Україні - у XVIII-XIX ст.), коли почав інтенсивно зростати поділ праці, а разом з ним були започатковані національний і світовий ринки товарів, послуг та робочої сили. Саме на основі поділу праці в межах окремих держав почало формуватися народне господарство, яке з часом перетворюється у національний народногосподарський комплекс, тобто таке територіальне утворення, в якому всі компоненти економічного життя (окремі регіони, галузі, підприємства, заклади, установи та ін.) функціонують як єдиний організм, що забезпечує матеріальні і духовні потреби суспільства. У процесі поділу праці між народногосподарськими комплексами різних країн поступово формується світове господарство, тобто глобальна економічна система, в яку кожна країна постачає для обміну товари, що у цій країні мають найкращі умови для виготовлення, а отже є найбільш дешевими (поступово особливим товаром на світовому ринку стає робоча сила - процеси масової міграції населення були започатковані наприкінці ХІХст.; продовжуються вони й сьогодні). Формування світового господарства завершується створенням світового ринку капіталів, валюти, інформації, появою і збільшенням ролі міжнародних банківських об’єднань та транснаціональних корпорацій, а вищою формою міжнародних об’єднань стали економічні інтеграції країн світу, класичним прикладом яких може бути Європейська Співдружність. Національний комплекс будь-якої країни (у тому числі й України) є складовою частиною світового господарства, пов’язаною з ним міжнародними ринками товарів, капіталів, валюти, інформації і робочої сили (О.Шаблій та ін., 1998). Загальний обсяг промислової продукції наводиться у діючих оптових цінах підприємств відповідних років (без ПДВ та акцизу). Щомісячно звітністю охоплено понад 10000 підприємств, на яких зосереджено більше 90% всього промислового виробництва, річною – всі підприємства (включаючи малі), що виробляють промислову продукцію. Обсяг промислової продукції включає вартість виробленої продукції, призначеної для реалізації та виконаних робіт і послуг без врахування продукції, що використана на потреби власного виробництва. Дані про обсяги промислової продукції у 1980-2000 рр. представлені за галузями промисловості відповідно до Загального класифікатора галузей народного господарства (ЗКГНГ), починаючи з січня 2001 року – за Класифікацією видів економічної діяльності (КВЕД), гармонізованою з відповідними міжнародними класифікаціями. З 2004р. статистичні спостереження за випуском видів продукції здійснюються за новою Номенклатурою продукції промисловості (НПП), гармонізованою з Класифікацією видів економічної діяльності (КВЕД), Українською класифікацією товарів зовнішньоекономічної діяльності (УКТЗЕД) та відповідними міжнародними класифікаціями продукції. У зв'язку з принциповою відмінністю між НПП та Номенклатурою згідно із Загальнодержавним класифікатором продукції (ЗКП), яка діяла до цього часу, навіть позиції, аналогічні за назвою, можуть відрізнятись за наповненням. Таблиця 4.1. Кількість суб’єктів ЄДРПОУ за галузями економіки станом на 1 січня 2007 р.
Суб’єктів ЄДРПОУ у тому числі у % до загальної кількості особи
Всього 1133200 у тому числі Сільське господарство, мисливство, лісове господарство A 86792 7,66 85342 1450 Рибальство, рибництво B 1671 0,15 1606 65 Промисловість 119181 10,51 112560 6621 добувна промисловість C 3323 0,29 2978 345 переробна промисловість D 110534 9,75 105455 5079 виробництво та розподілення електроенергії, газу та води E 5324 0,47 4127 1197 Будівництво F 76934 6,79 74020 2914 Торгівля; ремонт автомобілів, побутових виробів та предметів особистого вжитку G 288089 25,42 272268 15821 Діяльність готелів та ресторанів H 20914 1,85 19323 1591 Діяльність транспорту та зв’язку I 34770 3,07 30727 4043 Фінансова діяльність J 17154 1,51 11031 6123 Операції з нерухомим майном, оренда, інжиніринг та надання послуг підприємцям K 127192 11,22 119419 7773 Державне управління L 50234 4,43 47369 2865 Освіта M 40747 3,6 38411 2336 Охорона здоров’я та надання соціальної допомоги N 27510 2,43 25970 1540 Надання комунальних та індивідуальних послуг; діяльність у сфері культури та спорту O 141866 12,52 137916 3950 Діяльність домашніх господарств P 38 0 37 1 1 Назви видів економічної діяльності приведені у відповідність до нової редакції Класифікації видів економічної діяльності (ДК 009:2005), яку прийнято і надано чинності наказом Держспоживстандарту №375 від 26 грудня 2005 року.
Індекси промислового виробництва обчислюються ланцюговим методом на підставі даних підприємств про щомісячний випуск продукції (робіт, послуг) у порівнянних цінах. За порівнянні ціни приймаються оптові ціни виробників (за вирахуванням ПДВ і акцизу), які склалися станом на 1 січня звітного року. Виробництво окремих видів промислової продукції як правило, обраховується по валовому випуску продукції, тобто разом з продукцією, використаною на промислововиробничі потреби даного підприємства. Економіка України характеризується відсутністю належної ринкової організації та структурною неповноцінністю господарської системи. Українська держава стала жертвою одразу двох криз - структурної та організаційної. Структура господарства України, де переважають галузі з великою часткою матеріало- та енергомістких технологій, відповідає науково-технічному рівню 50-60-х років. Українська економіка потребує постіндустріальної перебудови на базі науковомістких технологій. З організаційної точки зору очевидними є брак елементів ринкового управління, ринкової самоорганізації, а також загальна управлінська недосконалість, зумовлена тривалим перебуванням у складі ширшого господарського комплексу - СРСР та РЕВ. Економічні стосунки України ґрунтувалися на принципах військово-політичної експансії та оборони, а не економічної доцільності. Таблиця 4.2. Виробництво основних видів промислової продукції за 1990-2006 роки
Вироблено за Електроенергія млрд. кВт.год Готове вугілля, млн.т. Готовий прокат, млн. т. Труби стальні, тис.т. Автомобілі, тис.штук Аміак синтетичний, тис.т. Мінеральні добрива, тис.т. Папір, тис.т* Цемент, млн.т. Холодильники побутові, тис.штук Тканини, млн.кв.м Взуття, млн.пар Ковбасні вироби, тис.т. Масло вершкове, тис.т Цукор, тис.т. Олія, тис.т. 1990 1995 1996 1997 1998 1999 2000 2001 2002 2003 2004 2005 2006 298 194 183 178 173 172 171 173 174 180 182 186 193 57 58,6 59,5 62,8 62,4 61,7 62 64,2 59,6 60,4 61,7 38,6 16,6 17 19,5 17,8 19,3 22,6 25,4 26,4 29,1 23,2 22,7 22,4 6494 1595 2002 1845 1522 1175 1740 1671 1528 2135 2127 2398 2761 196 67,4 12,1 7,1 33 19,5 31,9 35,4 48,1 106 174 192 267 4941 3782 4018 4142 3984 4515 4351 4500 4489 4786 4779 5214 5147 4815 2221 2449 2376 1936 2319 2304 2234 2347 2524 2417 2646 2574 369 98 95,1 86,6 104 81,7 102 130 143 155 226 243 244 22,7 7,6 5 5,1 5,6 5,8 5,3 5,8 7,2 8,9 10,6 12,2 13,7 903 562 431 382 390 409 451 509 583 504 581 711 731 1210 169 109 81,9 89,9 50,4 66,7 74,7 90,4 77,3 107 114 99,6 196 20,6 13,1 10,4 11,4 11,9 13,5 15,2 15 15,9 21,7 20,5 21,1 900 277 213 206 155 160 175 167 209 271 332 309 301 444 222 163 117 113 109 135 158 131 137 116 120 104 6791 3894 3296 2034 1984 1858 1780 1947 1621 2486 2147 2139 2592 1070 696 705 510 511 577 973 935 980 1257 1343 1353 2020
* Папір та картон спеціальні некрейдовані; папір сигаретний, не розрізаний за розмірами
Орієнтація на той чи інший регіональний господарський комплекс може бути виправдана лише необхідністю подолання кризи та перспективами розвитку.
МІЖГАЛУЗЕВІ КОМПЛЕКСИ
У 70-х ХХ ст. роках в економічну і економіко-географічну літературу було запроваджено поняття, а згодом розроблено і концепцію міжгалузевих територіальних комплексів (МТК). Поява цього терміну була пов’язана із поширенням системного підходу у цих науках. За О.І. Шаблієм, міжгалузевий територіальний комплекс – це утворення, що формується як сукупність декількох взаємопов’язаних галузей (чи їхніх сторін) матеріальної і (або) духовної сфер на певному рівні територіальної спільності. МТК – це абстрактний об’єкт методологічного і територіального дослідження. Із зміною умов господарювання змінилися і підходи до трактування цього поняття і прикладне значення його дослідження. В умовах централізованої планової економіки на основі МТК розв’язувалися завдання раціонального підбору взаємопов’язаних галузей, підприємств і виробництв, забезпечення пропорцій між ними, вибір оптимальних розмірів підприємств з урахуванням загальнодержавних інтересів та відповідно до місцевих природних і економіко-географічних умов. В сучасних ринкових умовах, коли підприємства та установи недержавних форм власності стають усе більш поширеними і рішення про їх функціонування приймаються власниками на підставі фактору конкуренції та споживчого попиту, використання результатів дослідження МТК для окремих підприємств є обмеженим. Змінилися підходи і до розуміння факторів формування МТК. Вважалося, що основними чинниками утворення комплексів ї їх територіальної організації є певні види ресурсів. А обґрунтовувати особливості розвитку МТК потрібно на основі поєднання різних факторів. Однак зараз доведено, що не лише природні ресурси можуть виступати стимулом для розвитку відповідного МТК. А передумови для його створення можуть бути пов’язані із дією не комплексу факторів, а одного - провідного. Однак низка положень концепції МТК не втратила актуальності і на сьогодні. На сучасному етапі дослідження МТК потрібне для цільової спрямованості планів-прогнозів територіального розвитку, визначення загальної концепції розвитку регіону, яка включає науково-технічні, виробничо-економічні, соціальні, природно-екологічні, організаційноуправлінські цілі. Галузі у МТК поєднуються на підставі таких властивостей окремих галузей : - якщо вони виступають ланками у виробничо-технологічному “ланцюгу”; - якщо вони випускають взаємозамінну продукцію; - якщо вони виконують певну функцію у комплексоутворенні деякої території; - якщо вони розв’язують деяку територіальну проблему; - якщо вони мають загальну програму територіального розвитку; - якщо вони мають спільне управління; - якщо вони мають спільне походження. Міжгалузеві комплекси виділяють і на загальнонаціональному ріні (їх ви вивчали у курсі “Розміщення продуктивних сил”). Регіональні і локальні МТК мають особливості, які відрізняють їх від аналогічних систем у масштабі всього національного господарства. Класифікація галузей у них є детальнішою, деякі галузі можуть входити до різних міжгалузевих комплексів, тут відіграють велику роль ввезення і вивезення продукції. Основні риси міжгалузевих комплексів наступні: - МТК є багатогалузевими; - галузі у МТК поєднуються різними типами зв’язків. Між галузями встановлюються кількісні пропорції; - МТК властива цілісність, які відображає системні поєднання міжгалузевих поєднань, а саме: взаємокоординовану і субординовану роботу всіх галузей як єдиного цілого, високу їх продуктивність і низьку собівартість кінцевого продукту. Ці ознаки відсутні в окремих складових елементах-галузях; - функціональним ядром комплексів є галузі різного рівня: сектори національного господарства (наприклад, сільське господарство і промисловість в агропромисловому комплексі), великі галузі у промисловості; - МТК формуються на територіях певного рангу (економічних та адміністративнотериторіальних областях, районах); - функціонально усі галузі того чи іншого комплексу націлені на ефективне задоволення певних потреб суспільства. Від таких потреб, тобто з кінця, формується комплекс. Зараз ці потреби встановлюються як було сказано вище на основі вивчення споживчого попиту. Основними первісними ланками міжгалузевих комплексів є підприємства і установи. В умовах ринкової економіки створюються нові форми об’єднань підприємств – концерни, асоціації, консорціуми, акціонерні товариства, союзи та інші спільні підприємства галузевого чи міжгалузевого характеру, регіональні чи міжрегіональні. Оскільки МТК – територіальне утворення, то важливою ознакою МТК є їх територіальна структура. У ній відображаються різні форми просторових формувань – міжгалузеві пункти, центри, вузли, райони, зони: 1. Міжгалузевий пункт включає одне провідне підприємство (установу) – інтегратор. У цю первинну таксономічну одиницю територіальної структури міжгалузевих комплексів включають прилеглу сировинну зону або невеликі заводи-суміжники одного населеного пункту (машинобудівний пункт). Наприклад, об’єднання Здолбунівцемент. 2. Міжгалузевий центр – місце (як правило, поселення), в якому як правило розташовуються два і більше підприємств-інтеграторів, не зв’язаних між собою. 3. Міжгалузевий вузол – це компактна господарська територія, на котрій розміщена група взаємопов’язаних підприємств певного МТК, об’єднаних тісними виробничими чи іншими контактами, єдністю економіко-географічного положення, системою (або одним) населеним пунктом, спільною сировинною або енергетичною базами. Наприклад, м. Рівне.
4. Міжгалузевий район – відносно велика територіальна частина господарства країни, що містить пункти, центри, вузли і характеризується всеукраїнською та міжнародною спеціалізацією, а також глибокими зв’язками комплексування. – Північ Рівненщини. 5. Міжгалузеві зони - поєднують у собі всі вище перераховані компоненти. Її поясне простягання часто зумовлюється дією закону зональності, котрий особливо впливає на розміщення лісових ресурсів та спеціалізацію сільського господарства. Наприклад, Поліська лісопромислова зона. Галузеву структуру міжгалузевого комплексу можна розглядати на підставі концепції функціонально-компонентної структури комплексів. Зокрема Е. Алаєв виділяє: - галузі спеціалізації, які визначають місце району у територіальному поділі праці і беруть участь у міжрайонному обміні продукцією чи послугами. Це так звана вивізна спеціалізація. Існує думка, що галузі, які виробляють продукцію у великому обсязі і зосереджують у собі велику кількість праці та капіталу, є теж галузями спеціалізації. Для них підходить термін головні галузі; - допоміжні галузі забезпечують напівфабрикатами, виробничими послугами, головними засобами, в тому числі будівництвом галузі першої групи; - обслуговуючі галузі забезпечують населення регіону, а також суспільне невиробниче споживання продуктами і послугами. Цей поділ досить умовний, оскільки ті ж обслуговуючі галузі можуть давати дешеву продукцію (послуги) для позарайонного споживання, отже, можуть бути галузями спеціалізації. Наприклад, туризм. Ще один підхід до функціонально-компонентної структури – підхід ієрархії розшарування. Він передбачає виділення інфраструктури і ультраструктури, роль яких у функціонуванні комплексів різна. Інфраструктура (“нижня” частина структури територіально-господарського комплексу) – це поєднання діючих споруд, будинків, інженерних комунікаційних мереж і систем, які прямо не належать до виробництва, але необхідні для виробництва матеріальних благ (виробнича інфраструктура – транспорт, зв’язок, мережі водо- і енергопостачання, будівельні організації та ін.) і забезпечення повсякденної життєдіяльності населення (соціальна інфраструктура – заклади побутового обслуговування, освіти, охорони здоров’я, культури тощо). Часто в поняття інфраструктури включають галузевий зміст: це допоміжні й обслуговуючі галузі (а, отже, не лише заклади чи комунікації, але й цілі галузеві системи) загального призначення. “Ультраструктура” (“верхня” частина структури) – це поєднання галузей, галузевих і міжгалузевих комплексів, які безпосередньо належать до виробництва матеріальних благ та інформаційного продукту. Виробництво інформаційного продукту дуже важливе в період інформатизації суспільства, й особливо виробничої сфери. Міжгалузеві комплекси - форма організації виробництва, за якої відбувається інтеграція споріднених чи доповнюючих одна одну промислових, с.г., торговельних, переробних та інших галузей або їхнього кооперування. Однією з визначальних рис сучасної економіки виступає урізноманітнення форм організації виробничих процесів. Серед найважливіших форм організації виробництва виділяються: концентрація. комбінування, спеціалізація і кооперування виробничої діяльності. 1. Концентрація полягає у зосередженні засобів виробництва, робочої сили та випуску продукції на великих підприємствах. Рівень концентрації виробництва характеризується кількома показниками - часткою великих підприємств у загальній чисельності зайнятих у всій галузі робітників, питомою масою великих підприємств в основних виробничих фондах галузі або часткою цих підприємств у валовій продукції галузі. Причинами концентрації можуть виступати:
1. Необхідність поєднання всіх стадій технологічного процесу, що дає комплексно використовувати сировину і матеріали. 2. Об’єднання взаємопов’язаних спеціалізованих виробництв, що дає можливість комплексно виготовляти кінцевий продукт. 3. Забезпечення циклу „наука - технічні розробки - інвестиції - виробництво - збут споживання”. 4. Масовість випуску продукції, стабільний асортимент, що скорочує витрати на одиницю продукції, що дає змогу здешевити продукцію. Концентрація має найбільші переваги в таких галузях як енергетика, нафтохімія, металургія, машинобудування, військова промисловість. Недоліки концентрації : 1. великі підприємства мають громіздку структуру управління; 2. низька мобільність на ринку (важко перепрофілюватися); 3. великі підприємства неефективні в легкій і харчовій промисловості; 4. розукрупнення великих підприємств необхідне з метою подолання монополізму. 2. Комбінування - це територіальне і технологічне об’єднання кількох виробництв у складі одного підприємства. У промисловості, наприклад, склалися три основних види комбінування виробництва - послідовна (стадійна) переробка сировини (так, на комбінатах чорної металургії виплавляється чавун, з якого варять сталь, а остання використовується при виготовленні прокату), використання відходів виробництва (наприклад, виготовлення цементу з доменних шлаків на тих самих комбінатах чорної металургії) та комплексна переробка сировини, коли з одного й того ж виду сировини одержують кілька видів кінцевої продукції (наприклад, на комбінатах кольорової металургії з поліметалевих руд одержують кілька кольорових металів). Не менш поширене комбінування у сільському господарстві, на транспорті, будівництві і навіть у невиробничій сфері (наприклад, поєднання лікування, оздоровлення і навчання дітей у санаторних комплексах тощо). 3. Спеціалізація являє собою процес суспільного поділу праці, при якому виробничі зусилля підприємства зосереджуються на виготовленні певного виду готової продукції або навіть її складової частини. Так, у промисловості сформувалися три основних види спеціалізації: предметна, при якій підприємство спеціалізується на виробництві конкретного кінцевого продукту (автомобільний завод, взуттєва фабрика тощо), подетальна, коли підприємство спеціалізується на виготовленні окремих частин (деталей чи компонентів) кінцевого продукту (завод тракторних агрегатів, льонозавод тощо) та стадійна або технологічна, при якій підприємство орієнтується на виконання певної виробничої операції (наприклад, прядильна фабрика). У сільському господарстві спеціалізація підприємств тісно пов’язується не тільки з економічними потребами держави чи регіону, але й залежить від природної зональності, насамперед від грунтово-кліматичних умов конкретної території. 4. Кооперування визначає тісноту зв’язків між окремими підприємствами (або навіть цілими галузями), об’єднаними співпрацею, спрямованою на виготовлення певного виду готової продукції. Найбільш поширеною формою є кооперування між виробником і постачальником, спрямоване на забезпечення єдності вимог до асортименту, якості, термінів постачання тощо. Спеціалізація і кооперування викликають необхідність певних стандартів. Стандартизація – встановлення норм і вимог до розмірів, форм, якості виробів і напівфабрикатів, які закріплюються у певних документах (стандартах). Форми стандартизації – типізація і уніфікація. Типізація – доцільне скорочення номенклатури виробів і їх типів. Уніфікація – усунення зайвої різноманітності матеріалів, процесів, деталей. Описані форми організації виробництва разом з суспільним поділом праці стали головними підвалинами комплексування народного господарства, яке набуло широкого розвитку на терені колишнього Союзу в перші роки так званого перебудовчого періоду (з 1986 р.). В цей час поряд з міжгалузевими комплексами, про які мова йтиме далі , почали формуватися територіально-виробничі комплекси (ТВК) - “сукупність взаємопов’язаних і взаємозумовлених компонентів суспільного виробництва, яка планомірно формується в межах компактної території з метою одержання певного народногосподарського ефекту” (М.Агафонов, ГЕУ, т.3, с.282). Об’єктивною основою виникнення, формування і розвитку ТВК є закони розвитку і взаємодії природи та суспільства при провідній ролі територіального (географічного) розподілу праці. Територіальновиробничі комплекси, які знаменують перехід від екстенсивного процесу економічного районоутворення до його вищої, інтенсивної, форми, стали основою сучасних підходів до аналізу просторової диференціації народного господарства. ТВК України мають різні виробничі профілі та різні масштаби просторової концентрації об’єктів народного господарства, розрізняються вони також за розгалуженістю та інтенсивністю зовнішніх і внутрішніх зв’язків, за рівнем розвитку виробництва тощо. За сукупністю цих особливостей в Україні виділяються ТВК великих і дрібних економічних районів, окремих промислових і сільськогосподарських районів (Донбас, Придніпров’я, Прикарпатський гірничохімічний, Подільський бурякоцукровий та ін.), адміністративних областей тощо.
ПРОМИСЛОВІСТЬ
Промисловість (індустрія) - провідна галузь народного господарства, яка тісно пов’язана з науково-технічним прогресом і має вирішальний вплив на рівень розвитку продуктивних сил суспільства. Являє собою сукупність підприємств (фабрик, заводів, електростанцій, шахт, рудників тощо), на яких виробляють знаряддя праці та іншу продукцію для самої промисловості та інших галузей народного господарства, а також видобувають сировину і паливо, виробляють енергію, заготовляють ліс, виробляють і переробляють продукцію, одержану в промисловому або сільськогосподарському виробництві. Промисловість - основа розширеного відтворення суспільного виробництва” (Л.Корецький, ГЕУ, т.3, с.99). В Україні саме у промисловості створюється основна частина національного доходу і валового суспільного виробництва, від її розвитку значною мірою залежить задоволення безпосередніх потреб населення. Класифікація і структура промисловості За економічним призначенням, використанням продукції та її місцем у процесі відтворення сучасну промисловість поділяють на дві великі групи: виробництво засобів виробництва (група “А”) та виробництво предметів споживання (група “Б”). Віднесення виробництв до тієї чи іншої групи є досить умовним. Головним критерієм тут виступає призначення і подальше використання кінцевої продукції чи її основної маси. Наприклад, основна частина виробленої електроенергії чи видобутого вугілля використовується для виробничих потреб, тому електроенергетику і вугільну промисловість розглядають серед галузей групи “А”, хоч відомо, що частково і вугілля, і електроенергія безпосередньо використовується і для побутових потреб. В окремих випадках ті чи інші галузі промисловості об’єднують виробництва, продукція яких має різне економічне призначення. Тоді не вся галузь, а лише її частини можуть бути віднесені до групи “А” чи до групи “Б”. Наприклад, у скляній промисловості до групи “Б” відноситься виробництво господарсько-побутових виробів (посуд тощо), в той час як виробництво технічного і віконного скла, що використовується у будівельній індустрії, належить до групи “А”. Співвідношення між цими групами, як за числом зайнятого населення, так і за часткою у суспільному валовому продукті та національному доході постійно змінюється, проте, перевага стабільно віддавалася групі “А”, що призвело до помітної диспропорції між цими двома групами, яка загалом збереглася й у сьогоденні (приблизне співвідношення 2:1 на користь групи “А” змінюється дуже повільно). Більше того, останнім часом за галузями групи “А” офіційно закріпилася назва “базових галузей промисловості”, що вже сама собою визначає лідируюче становище цієї групи, в той час як анонсоване і широко розрекламоване на початку 90-х років перенесення акцентів на виробництво товарів народного споживання не знаходить поки що підтвердження в економічних показниках (очевидно, тут проявляється загальна економічна криза, жертвами якої в першу чергу стали менш потужні і більш залежні від купівельної спроможності населення підприємства групи “Б”). За характером виробництва і предметами праці промисловість поділяють на добувну і обробну. Добувна промисловість безпосередньо пов’язана з використанням природоресурсного потенціалу (мінеральних ресурсів, лісу, води тощо) і має на меті забезпечення сировиною окремих галузей обробної промисловості. До складу добувної промисловості входять гірничовидобувна, лісозаготівельна, гідроенергетика тощо. Обробна промисловість поділяється на галузі, що використовують сировину, поставлену підприємствами добувної промисловості або сільського господарства (металургія, нафтопереробка, окремі галузі хімічної промисловості, борошномельна, цукрова тощо), а також на галузі, сировинною основою яких є продукція обробних підприємств першої групи (машинобудування, швейна, хлібопекарська, кондитерська тощо). У структурному плані прийнято розрізняти галузеву і територіальну структуру
