Шпаргалки! - Українська мова

69. Сполучник в діловому мовленні. Сполучник – службова частина мови, яка поєднує однорідні члени речення та частини складного речення, вказуючи на різні смислові зв’язки між ними. Сурядні-і, а, чи, або, але. Бувають: єднальні (і, та, також, ні-ні, як , так), протиставні (а, але, та, однак, зате, проте), розділові ( або, чи, або-або) Підрядні-бо, якби, щоб, ніби. Бувають: при чинові ( бо, через те що, тому що, оскільки ), часові ( ледве, тільки, щойно як, як тільки), мети ( щоб, аби, щоб, щоби), умовні ( якби, якщо, аби як, як тільки), допустові ( хоч, дарма що), порівняльні ( як, мов, наче, ніби, що), міри, ступеня( аж, що й), з’ясувальні ( що, як, ніби) За походженням: непохідні( чи, а, бо, та, і, але ) похідні ( як, що, зате, якщо, тому що) За будовою: прості ( і, а, але, та, бо, як, що), складні ( щоб, якби, проте, зате, нібито), складені (тому що, для того, тимчасом як).

70. Правопис сполучників. 1. Сполучники, як би вони не були утворені, звичайно пишуться разом: адже, аніж, мовбито, абощо, притому, неначебто. 2. Частина сполучників може мати при собі при собі частки, з якими вони пишуться тільки окремо, а саме: адже ж, або ж, коли б то, хоча б. Окремо пишуться всі складні частини в таких сполучниках: та й, то й, дарма що, так що, тому що, через те що, для того щоб, з тим щоб, в міру того як, з тих пір як. У кількох сполучниках перші дві частини пишуться разом, наступні – окремо, а саме: тимчасом як, незважаючи на те що, затим що. 3. Сполучники з підсилювальними частками отож-бо, тож-бо, тому-то пишуться через дефіс.

72. Особливості перекладу прийменника ПО в українській мові. Кожна мова має свої специфічні особливості у вживанні прийменників. Навіть у таких близьких мовах, як українська та російська, прийменники використовуються по-різному. Російському прийменнику ПО в українській мові відповідають: а) прийменник по: гулять по городу – гуляти по місту; ударить по мячу – ударити по м’ячу; б) орудний відмінок без прийменника: идти по берегу – йти берегом; старший по возрасту – старший віком (за віком); в) прийменник з: по обеим сторонам – з обох сторін; по случаю – з нагоди; г) прийменник за: медик по образованию – медик за освітою; по поручению – за дорученням; д) прийменник на: по адресу – на адресу; по виду – на вигляд; е) прийменник через: от пуск по болезни – відпустка через хворобу; по ошибке – через помилку (помилково); є) прийменники у, в: по направлению – у напрямку; ж) прийменник до: по вкусу – до смаку; з) інші засоби: мероприятия по – заходи щодо; по погоде – залежно від погоди.

73. Складні речення в діловому мовленні. Розділові знаки в складних реченнях. Політичне і літературне життя Галичини поч. ХХ ст. Складне речення має два або більше синтаксичних центрів. Складні речення поділяються на складносурядні, складнопідрядні, безсполучникові. У складносурядному реченні частини відносно рівноправні і поєднуються між собою сполучниками сурядності. У складнопідрядних реченнях одна частина головна, друга підрядна. Вони об’єднуються сполучниками підрядності або сполучними словами (які є членами речення). Частини безсполучникових поєднуються без сполучника. Між частинами складносурядного та складнопідрядного речень звичайно ставляться коми. Але не ставиться кома між двома частинами складного речення, з’єднаними одиничним сполучником і, та або, чи, якщо обидві частини мають спільне слово або спільну частину. Також коми не ставляться у складносурядному реченні зі сполучниками і, та або, чи, якщо речення питальне або окличне. У безсполучникових реченнях відносно рівноправні частини відокремлюються комами. Двокрапка ставиться, якщо друга частина виражає причину того, про що говориться у першій частині, або доповнює та розкриває зміст першої частини. Тире ставиться, якщо перша частина вказує начас або умову того, про що говориться в другій, якщо друга частина виражає наслідок або висновок з першої частини, якщо зміст обох частин зіставляється. Галичина і Правобережна Україна довгий час перебували у складі панської Польщі. Польська шляхта, що осіла на загарбних землях українського народу, робилося немало спроб перетворити його в покірних рабів, але це не вдалося їй. Народ відповідав на утиски й знущання численними збройними повстаннями. У 1772 р. Галичина була передана Австрії. Пізніше Правобережна Україна була возз’єднана з Росією. Після приєднання Галичини до Австрії польська шляхта не переставала проводити політику свою, і виступила проти встановлення будь – яких зв’язків між роз’єднаними частинами України.
У 1832 р. у Львівській духовній семінарії організувався гурток молоді, яка поставила собі за завдання працювати на користь українського народу, нести в свій народ культуру рідною мовою. Гурток цей спочатку складався із Маркіяна Шашкевича, Якова Головацького, Івана Вагилевича. Члени гуртка взялися до збирання народних пісень, казок, легенд, до вивчення історії свого народу, студіювання мови. У 1837 р. – члени гуртка “Руська трійця” – видавали збірник “Русалка Дністровая”, який став паростком нової української літератури в Галичині. Книжка складалася з творів самих учасників гуртка і народних пісень.

74. Роль Т.Г.Шевченка у формуванні нової української літератури (деякі аспекти біографії). Т. Г. Шевченко родом із Звенигородського повіту. В цьому повіті є двоє сіл Моринці і Кирилівка, звідси йде початок роду Шевченків – Грушівських. У Кирилівці Ш. перебував перші 15 років, аж до поки його не взяли до панського двору. Панщина забирала у матері час, забирала у неї дітей...Тарасів портрет подається в 6 – 7 віці: білявий, меткий, непосидючий, босоногий, часто замурзаний, добрий. Не дивно, що Тарас часто тікав зі школи. Однак до науки брався жваво. Ще раніше покинув Совгиреву школу, ледве минуло йому 9,5років, померла мати на 32 році. Лишилося п’ятеро сиріт: Микита – 12, Тарас – 10, Ірина – 8, Марія – 4, Йосип –2. Батько одружився вдруге з Оксаною Терещенко з її трьома дітьми . Уже влітку 1824 р. Тарас чумакує разом з батьком. Було Тарасові 12 р., як помер батько. Після смерті батька Тараса забрав до себе дядько Павло пасти свиней, а зимою допомагати по господарству. Із 1829 р. Тарас служить у Енгельгарда – кухарчуком. У 16 років Т. спізнався із вродливою швачкою і у ньому прокинулося людське достоїнство. У 1830 р. Ш. був у Варшаві, а у 1831 р. у Петербурзі. Енгельгард, зважаючи на характер Т., зрозумів, що із нього не вийде лакея, тому віддав Ш. до малярства у Петербург. 1834 р. – Ш. у Петербурзі перші свої байки під назвою “Малороссийские приказки”. 1836 р. – видав їх удруге і переклад поеми Пушкіна “Полтава”.
22 квітня 1838 року Тарасові була куплена воля за 2,500 рубл. Портрет Жуковського було розіграно між царською родиною, а Шевченко за це “паскудно віддячив поемою “Сон””.
Після викупу Ш. із кріпацтва його охоплює творче піднесення і протягом 2 – х років він пише масу творів і у 1840 р. виходить його перша збірка “Кобзар”. Більшість ранніх творів Ш. мають романтичний характер, він спрямований на революцію. Ранні твори поета різноманітні за жанрами: ліричні вірші, балади, поеми. Балади раннього періоду “Причина”, “Тополя”, “Утоплена”, які надзвичайно близькі до фольклору. Окреме місце серед ранніх творів Ш. є поема “Катерина”, реалістично – побутова поема присвячена Жуковському за викуп із кріпацтва. Загибель Катерини не випадкова. Композиція поеми: це ліро – епічний твір, навіть сентиментальна розповідь. Поема “Катерина” – реалістичний твір, народний. Більша частина твору написана народнопісенним розміром, в якому чергуються рядки 8 – складові з 6 – складовими. Цей розмір має назву коломийкового, зустрічається в історичних баладах. Періодизація життя і творчості Т. Г. Шевченка Дитячій вік (1814 – 1829) Юнацький вік до викупу з кріпацтва (1829 – 1838)
Від виходу “Кобзаря” з моменту викупу ( 1838 – 1840) Закінчення академії художеств (1845)
Перебування на Україні (1845 – 1847) Шевченко в армії (5/ 17 квітня – 24.06 – 4. 07 1847 р.)
Перше заслання (18 / 30 червня 1847 – 17 / 29 жовтня 1850) Друге заслання (17 / 29 жовтня 1850 – 2 / 14 – серпня 1857 р.) Перебування в Петербурзі 1858 – 1859 Остання подорож на Україну (3 / 15 червня – 7 / 19 вересня 1859 р.)
Останні роки життя. Потреба у родині у Ш. з роками зростала... Оксана, яка пропала з москалями, чорноока Дуня Гашковська, кріпаччина не дала можливості одружитися з нею. У 1843 р. покохав доньку кирилівського попа Григорія Кошиці, Федосію, але батьки були проти. Потім була пані Уксова,про неї ми не маємо жодної відомості. Уксова його розчаровує тим, що грає в карти. Ликерія – кріпака западає в душу Ш., але із нею він не одружується. 1860 – отримує звання академіка. 4 січня 1861 р. – виходить “Буквар”. 25 лютого (ст. ст) був День Народження Ш., але його мучив біль у грудях. Цілий день ішли вітання звідусіль. Ранком 26 лютого 05.00 Ш. спустився в майстерню, там його чекала смерть. Прожив 47 років. - Був похований у Петербурзі, але перезахований в Каневі на Чернечій горі, де і зараз там стоїть хрест залізний.

75. Романтизм 40 – 60 р. ХХ ст. Романтизм – (фр. romantisme) – художній метод у літературі й мистецтві, коли не задовольняючий митця реальній дійсності протиставляються картини життя бажаного, витвореного мрією, піднесеного над дійсністю. Для романтичних творів характерні незвичайні, а іноді й фантастичні події та ситуації, деяка умовність, порушення дійсних співвідношень між явищами, образами піднесених над реальністю, виняткових людей, які наділяються сильними пристрастями й часом діють у вигаданих, мало правдоподібних, часто екзотичних обставинах. Письменники – романтики збагатили тематику, розвинули нові жанри, поглибили зв’язки літератури з фольклором. Важливе місце в їх творчості посіла історико – героїчна тема. Зміцнився Міжслов’янські культурні зв’язки, зросла кількість перекладів і переписів творів інших літератур. а) Історичні умови виникнення романтизму а) назрівання революційної ситуації в Росії наприкінці 50 – х р. ХХ ст. б) реформа 60 – х р. (яка особливо не принесла очікуваних результатів) в) Кирило – Мефодіївське товариство б) Розвиток культури і літератури Із розвитком освіти центрами стають університети, виникають недільні школи, які стали на захист безграмотному населенню. В центрах освіти – університетах розгортається наукова діяльність в галузі історії України, української фольклористики. На зміну поміщицьким театрам, відкриваються справжні театри в Києві, Одесі, Полтаві, Катеринославі. Варто підкреслити, що репертуар українського театру значно розширюється за рахунок п’єс І.Котляревського, Г. Квітки – Основ’яненка, В. Гоголя, Л. Глібова... Неймовірно посилюється інтерес до українських народних пісень, композиторів, мистецтвознавців. Основоположником української класичної музики є Микола Лисенко “Заповіт” (1868) і перший випуск українських народних пісень. З’явилась періодична преса: газети й журнали, що стали виходити в Харкові, Києві, Чернігові. Література п. п. ХІХ ст. розвивалася у боротьбі двох течій – прогресивної і реакційної. Прогресивна л-ра відбивала інтереси закріпаченого селянства. Реакційна відбивала інтереси поміщиків

76. Література кінця XVIII – 60 – х років ХІХ ст. Умови розвитку нової української літератури. У кінці XVIII ст. відживає на Наддніпрянщині література шкільних драм, інтермедій, віршів, написаних староукраїнською книжною мовою, натомість з’являються перші паростки літератури нової за змістом і художньою формою. Вищі школи стали осередком, де розвивались різні культури. Так, із Харківським університетом близько пов’язана діяльність таких українських письменників, як Гулак – Артемовський, Квітка – Основ’яненко та інші. В історії Київського університету почесне місце займають М. Максимович, Т. Шевченко. У 1798 році вийшли друком три частини поеми І. П. Котляревського “Енеїда”, що була першим паростком нової української літератури. Котляревський використав у “Енеїді” живу, розмовну мову, очищену від книжних, слов’янських елементів. Слідом за Котляревським виступають такі видатні письменники, як Гулак – Артемовський, Квітка – Основ’яненко, Гребінка та ін. Вихід українського письменства на нові шляхи характеризується і появою та зростанням у ньому нових літературних течій, зокрема реалізму і романтизму. Завдяки цьому письменники створили значні ідейно – художні цінності. Повне утвердження реалізму в українській літературі здійснив Т. Шевченко. Він у своїй творчості підніс найважливіші питання свого часу. Змалював народне життя у всій його глибині. Нова література відмінна також від літератури попереднього століття за жанрами. Розвиваються такі жанри як поема, байка, повісті. Повісті Г.Квітки – Основ’яненка дають перші зразки художньої прози українською мовою. “Кобзар” Т. Шевченка приніс в нову українську літературу цінні зразки політичної і особистої лірики, пісні й сатири, ліро – епічної поеми. Із цього часу активно перекладається література на інші мови, зокрема на чеську, словацьку, польську. Все це вводило нову українську літературу в ряди літератур світового значення.

77. Історичні умови виникнення романтизму а) назрівання революційної ситуації в Росії наприкінці 50 – х р. ХХ ст. б) реформа 60 – х р. (яка особливо не принесла очікуваних результатів) в) Кирило – Мефодіївське товариство.

78.Розвиток культури і літератури Із розвитком освіти центрами стають університети, виникають недільні школи, які стали на захист безграмотному населенню. В центрах освіти – університетах розгортається наукова діяльність в галузі історії України, української фольклористики. На зміну поміщицьким театрам, відкриваються справжні театри в Києві, Одесі, Полтаві, Катеринославі. Варто підкреслити, що репертуар українського театру значно розширюється за рахунок п’єс І.Котляревського, Г. Квітки – Основ’яненка, В. Гоголя, Л. Глібова... Неймовірно посилюється інтерес до українських народних пісень, композиторів, мистецтвознавців. Основоположником української класичної музики є Микола Лисенко “Заповіт” (1868) і перший випуск українських народних пісень. З’явилась періодична преса: газети й журнали, що стали виходити в Харкові, Києві, Чернігові. Література п. п. ХІХ ст. розвивалася у боротьбі двох течій – прогресивної і реакційної. Прогресивна л-ра відбивала інтереси закріпаченого селянства. Реакційна відбивала інтереси поміщиків
79. Бурлескно – травестійна література
Бурлеск (італ. – жарт) – жанр гумористичної поезії, комічний ефект у якій досягається або тим, що героїчний зміст викладається навмисне вульгарно, грубо, зниженою мовою, або, навпаки, тим, що про буденне говориться “високим штилем”, піднесено. Травестія (від лат. travestire – переодягати) – в літературі один із різновидів гумористичної поезії, коли твір з серйозним або навіть героїчним змістом і відповідно йому формою переробляється “перелицьовується” у твір з комічними персонажами і жартівливим спрямуванням розповіді. Ще до появи “Енеїди” Котляревського бурлескна традиція розвивалася в українських великодніх, та різдвяних віршах.
Яскравим прикладом травестії є “Енеїда” Котляревського, перші частини видав М. Пурпура під назвою “Энеида на малорусский язык перелицованая И. Котляревским”. Для цього твору автор взяв із героїчної поеми римського поета Вергілія лише сюжетну лінію й імена героїв, причому переодягнув їх в український одяг. Богів він змушує харчуватись українськими стравами й діяти так, як у той час діяли пани. Коли до верховного бога Зевса зійшлися інші боги в гості, вони їли “буханчики пшеничні білі, кислиці, ягоди, коржі”, пили горілку, сварилися. Зевс “сивуху, так як брагу хлище”. За уявою ж древніх греків, стравою богів була амброзія, а напоєм – нектар, одягнені вони були в золототкані мантії. І. Котляревський не тільки розвінчував богів і героїв з “Енеїди” Вергілія, але й відображав життя і побут своїх сучасників.