Факторинг - купівля банком у клієнта права на виплату боргу, один із видів банківських послуг. В основному банк купує дебіторські рахунки, пов’язані з постачанням товарів або надання послуг. Клієнт, що продав дебіторський борг, отримує від банку гроші у розмірі 80-90 % суми боргу, решту 10-20 % суми банк тимчасово стягує у вигляді компенсації ризику до погашення боргу. Після погашення боргу банк повертає стягнену суму клієнту. За факторингом операції банк бере з клієнта плату. Завдяки факторингу у кредитно - фінансовий оборот залучаються вільні фінансові ресурси , контролюються рахунки постачальника та оплата поставок покупцем
Фондова біржа.
- установа, організований ринок, на якому власники здійснюють процес купівлі – продажу цінних паперів. Членами біржі є переважно її засновники – окремі індивіди та кредитно – фінансові інститути. У разі потреби засновники біржі можуть розширити коло її членів, продаючи біржові місця. У світі в середині 90-х років налічувалося до 200 фондових бірж. Купівля – продаж акцій на фондовій біржі здійснюється за допомогою посередників. Якщо посередник купує цінні папери за власні кошти або за рахунок отриманих кредитів, а відтак продає їх за вищу ціну, то на американському позабіржовому ринку його наз. ділером, головного посередника на центр. фондовій біржі – спеціалістом, а інших посередників, які пов’язують спеціаліста з покупцями або продавцями – брокерами. Сучасний ринок цінних паперів хар-ся значним обсягом позабіржового обороту, що здійснюється за допомогою телефону або телефаксу. Сучасними видами цінних паперів, що перебувають в обігу на фондових біржах, є конвертовані акції, ф’ючерсні ( термінові угоди з приводу купівлі – продажу цінних паперів, сировини, валюти тощо ) й опціони ( угода, що надає одному з контрагентів умов договору, зокрема купувати або продавати цінні папери у заздалегідь встановлений час за твердою ціною). Виконання фондовою біржею своїх функцій неможливе без регулюючої ролі держави.
Товарна біржа
- постійно діючі ринки, де купівля – продаж товарів здійснюється на основі встановлених стандартів і зразків, відповідних форм документів , якими регламентуються номенклатура, обсяг, ціни і види поставки та інші умови. Якщо фінансові біржі та комерційні банки разом з рухом цінних паперів і грошей є кровоносною судиною економічної системи, то її клітинами слід вважати гігантську масу товарів, значну частину яких продають і купують на товарній біржі. Товарні біржі поділяють на міжнародні та національні, універсальні та спеціалізовані. Найважливіші центри міжнародної торгівлі знаходяться у США, Англії, Японії ; на них припадає понад 90% міжнародного біржового обороту. На спеціалізованих товарних біржах продають окремі товари або споріднені групи товарів. На універсальних біржах продають промислові та с/х товари. Усього в середині 90-х років у розвинутих країнах світу налічувалося понад 50 товарних бірж з обсягом обороту майже 11 трлм. дол. На біржі здійснюється 2 види товарообороту: реальний і ф’ючерсний. Перший передбачає перехід товару від продавця до покупця. На такі поставки припадає до 10 % світової торгівлі відповідними товарами. При ф’ючерсних видах товарообороту продається право на товар ( наприклад, на майбутній врожай ), тому рух товару тут необов’язковий
Корпорація.
- ( лат. об’єднання, співробітництво) – 1) одна з форм монополістичних об’єднань, асоціацій, концернів, державних, орендних, акціонерних, спільних підприємств, кооперативів, та інших підприємств і організацій з метою забезпечення народного господарства внутрігалузевими видами продукції, послугами тощо ( наприклад, підприємства легкої пром, лісогосподарського комплексу) . Члени корпорацій об’єднуються на добровільних засадах з метою координації діяльності і колективного вирішення завдань по прискоренню НТП, підвищенню конкурентоспроможності продукції, яку вони випускають, розширенню її асортименту, зовнішньоекономічної діяльності, раціональних господарських зв’язків, ефективному використанню ресурсів. Члени корпорацій зберігають свою господарську самостійність, права юридичної особи, але можуть добровільно делегувати корпоративне виконання своїх функцій. 2). Згідно з чинним законодавством України на договірних засадах можуть об’єднуватись підприємства на основі поєднання виробничих, наукових та комерційних інтересів з делегуванням окремих повноважень централізованого регулювання діяльності кожного з учасників. Корпорація в своїй діяльності повинна керуватися установчим договором і Статутом. Вищими органами є Рада і Правління.
Банківська система України в ринковій економіці.
Функціональна специфіка діяльності банків зумовлює необхідність організаційно – правового виділення їх у самостійну, відносно замкнуту структуру, яка наз. банківською системою. Так, прийнятий у 1991 році Закон України „ Про банк і банківську діяльність” зафіксував концептуальне положення, що банківська система України має бути дворівневою, установив, які банки належать до кожного з рівнів і яким буде механізм зв’язків між ними. Банківська система – це законодавчо визначена, чітко структурована та скоординована сукупність фінансових посередників, які займаються банківською діяльністю на постійній професійній основі і функціонально взаємозв’язані в самостійну економічну структуру. Самостійність банківської системи має подвійне спрямування : -Відносно окремих банків як і їх структурних елементів.- Відносно інших подібних великих систем, які функціонують в економіці паралельно з банківською. Головною ціллю діяльності окремих банків є одержання прибутку, але в окремих банках ця задача переміщується на другий план, а на першому місці це : -забезпечення суспільного нагляду і регулювання банківської діяльності з метою узгодження інтересів окремих банків із загальносуспільними інтересами. -забезпечення надійності і стабільності функціонування банківської системи в цілому з метою стабілізації грошей та безперебійного обслуговування економіки .
лізинг
За визначенням європейської федерації національних асоціацій з лізингу це устаткування ; лізинг – це договір оренди машин та устаткування, їх використання у виробничих цілях орендарем, тоді як товари купуються орендодавцем, і він зберігає право власності до кінця угоди. Крім того , лізинг являє собою специфічну форму фінансування, у більшості випадків фінансова компанія чи банк, який володів валютними ресурсами, дістає для свого клієнта право власності на майно і віддає йому в оренду на певний період. Фактично лізингова компанія ( банк ) кредитує орендаря. Найбільш поширеними об’єктами лізингу є транспортні засоби, устаткування і технологія, ліцензії, „Ноу Хау”, програмні засоби тощо. Які ж переваги лізингу перед простим імпортом чи кредитом на закупку? 1). Балансова перевага. Не залучається позичковий капітал, устаткування не є власністю підприємства і не обкладається податком на основні засоби. 2). Придбання устаткування і фінансування вирішуються одночасно. 3).З обороту не забирають валютні ресурси, а рівномірно розподіляють на весь строк лізингового договору. Отже, лізинг – це щось середнє між орендою, купівлею та виплати , або прокатом.
сторіч.
Анотація.
Українська мова. Навчальний посібник.
( П.П. Кононенко, Л.О. Кадомцева, Л.І. Мацько ). –
3-е видання, стер. – К. : Либідь, 1999 – 224 с.
Мета посібника , який містить виклад теоретичних
положень шкільного курсу української мови, контрольно –
тренувальні вправи та завдання, схеми і зразки розборів,
поради щодо мовної структури та оформлення творів і
словник – довідник основних мовних понять та термінів
, - допомогти абітурієнтам у самопідготовці до вступних
іспитів з української мови.
Для вступників до вищих навчальних закладів.
Терміни та їх місце в діловому мовленні.
Спец. слова або словосполучення, що дають точне визначення чи пояснення предметам, явищам, діям з якої – небудь галузі знання – науки, культури, техніки, науки, політики, економіки, називається термінами. Терміни мають точне, конкретне значення й тому позбавлені образності, емоційно - експресивного забарвлення.
Діловому стилю притаманна термінологія, яка утворюється із активної лексики (діловодство, справочинстві) ; запозичується із інших мов (бланк, бюджет) ; утворюється за допомогою власних слів та іншомовних або із запозичених складників (фотокамера, фототелетайп ) тощо. Значення термінів зафіксовані у державних стандартах, спеціальних словниках, довідниках. Ось чому вони ( терміни)
і повинні вживатися лише у зафіксованому значенні. Кожна вузька галузь науки має свої терміни. Слід уникати використання застарілих , нестандартних термінів, що перейшли до повсякденного вжитку і втратили своє термінологічне значення, наприклад: фронт, фактор. Це ускладнює розуміння змісту документа. Отже, терміни кожної сфери науки потребують особливої уваги, постійної роботи зі словниками й довідниками. Кожна галузь науки, техніки , виробництва, мистецтва має свою термінологію. Можна виділити такі основні групи термінологічної лексик :
- математичну (множення, кут, квадрат)
- фізичну ( молекула, енергія, вольт)
- електротехнічну ( контакт, струм)
- фінансову ( банк, кредит, бланк )
- хімічну ( азот, кисень, оксиди)
- медичну , - музичну, - морську, - спортивну....
Стилі української мови.
- Розмовний стиль – мова спілкування ( діалог, живе спілкування, жести, міміка)
- Науковий стиль
1 власне науковий
2 навчально – науковий
3 науково-фантастичний
4 науково-популярний
- Офіційно–діловий стиль – мова ділових паперів
- Публіцистичний – мова суспільно-політичного життя ( нарис, заклик...)
- Художній стиль – мова літературних творів ( епітети, порівняння, почуття)
- Епістолярний – мова листування
- Конфесійний – мова церков, молитв.
Культура мови
.Культура мови – це уміння правильно говорити і писати. Вона стверджує такі норми :
- лексичні ( використання правильно вжитих слів)
- граматичні ( правильно вжита граматика і синтаксис )
- стилістичні ( правильно вжиті мовно-виражальні засоби)
- орфоепічні ( грец. орфос- правильний, епічний - говорю )
- орфографічні ( правильне написання)
- Культура мови – це загальноприйнятий мовний етикет.
Літературна мова – це мова унормована, відшліфована, упорядкована.
За основу української літературної мови став полтавський діалект. Літературна мова – це мова державних, громадських , політичних установ, організацій, навчальних закладів, ділового спілкування, театру, кіно, преси, телебачення.
Українська літературна мова має дві форми свого виявлення : усну і писемну.
Як усна , так і писемна форми мови є засобом спілкування людей. Усне мовлення – це слухове сприйняття певної інформації . За допомогою усного мовлення спілкування і обмін думками відбувається безпосередньо. Синтаксична будова усної мови хар-ся тим, що в ній здебільшого вживаються прості речення, часто – неповні. Важлива ознака усного мовлення – це простота і природність.
Писемне мовлення - це універсальний засіб спілкування людей. За допомогою писемної мови думки і почуття передаються від покоління до покоління. Писемне мовлення - переважно монологічне, має свої лексичні й стилістичні особливості, відповідну граматичну будову. Писемне мовлення спирається на усне і є вторинним. У пис. мовл. точніший добір лексики. Тут вживаються різні терміни, професійна й загальновживана лексика тощо. У пис. мовл. використовуються складні речення, різні форми сурядності й підрядності, відокремлення, вставні слова тощо. Одиницею пис. мовлення є текст. Його поділяють на абзаци, що логічно пов’язані один з одним.
Щодо ділового писемного мовлення доречно сказати, що тут можливий не лише текстовий виклад. Є папери, котрі містять тільки конкретні цифрові дані, схеми, таблиці тощо. Це документи стандартного типу. Вони мають можливість ефективно підготувати максимуму даних. А є і такі ділові папери, що містять лише загальні відомості. Тут відповідно добираються й мовні елементи. Такі документи мають дещо вільну від стандарту форму викладу. Ефективність того чи іншого документа залежить від мовних засобів, насиченості найнеобхіднішою інформацією. Ось чому кожна організація чи підприємство прагнуть виробити свої типові документи. Перевага їх у тому, що вони не потребують багато часу для складання, легко сприймаються і зручні у використанні
Культура ділового мовлення
Рівень мовленнєвої культури дуже важливий в житті кожної людини , особливо для керівників . Культуру мовлення можна порівняти з мистецтвом ,де історія рідного народу поєднана з іншими народами тісним зв’язком.
Ділове мовлення ( офіційно – діловий стиль) – мова, яка використовується в офіційно-ділових відносинах ; це канцеляризм ; діл. мовл. часто використовується в документах.
Канцеляризм – слова чи словосполучення , які вживаються у ділових паперах.
Культура усного ділового мовлення відіграє також значну роль (смотри написанное выше)
Видатні українці про мову.
Т.Г. Шевченко : „І всі мови
Слов’янського люду –
Ви знаєте...”
О. Олесь :
„ Як довго ждали ми своєї волі слова ,
І ось вона співа, бринить.
Бринить, співа наша мова
Чарує, тішить і п’янить.”
І. Огієнко : „ В мові наша стара й нова культура, ознака нашого національного визнання... І поки живе мова – житиме й народ, як національність...”
Мова це :
- це засіб спілкування, взаєморозуміння, передача та надбання знань
- універсальний засіб навчання і виховання людини
- енциклопедія людського досвіду
- першооснова нагромадження культурних цінностей
- один із компонентів духовної культури суспільства
- засіб координації всіх виробничих процесів
- функціонуюча система, яка нерозривно пов’язана з усіма сферами суспільного життя.
Функції мови :
- об’єктивізація спілкування
- засіб пізнання
- засіб створення нових мовних одиниць
- засіб вираження емоцій внутрішнього стану людини
Мовлення це :
- спосіб існування і вияву мови ( слухання , читання, обдумування, сприйняття повідомленого )
- вияв процесу формування думки
- вияв одиниць мови всіх рівнів і прояви їх поєднання
- засіб конкретизації мовного спілкування
Функції мовлення :
- реалізація процесу спілкування ( комунікативна функція)
- процес пізнання ( пізнавальна функція
- будівнича і естетична функції ( художні образи , фразеологізми )
МОВА І ВСЕ ПРО НЕЇ.
Зростає суспільне значення укр. мови, пожвавлюється її вивчення в усіх організаціях та установах, здійснюється активна навчальна робота щодо ведення справочинстві державною мовою. Культура особистості дедалі більше пов’язується з досконалим опануванням укр. літературної мови, оволодінням її стильовими тонкощами, умінням щоденно послуговуватися ними.
Становлення народу тісно пов’язане з формуванням його мови. Усі сторони суспільного життя, процеси пізнавальної і творчої діяльності людини, кожний момент її свідомості супроводжується мовою. Мова – найважливіший засіб спілкування між людьми. Вона безпосередньо зв’язана з мисленням. Не може бути мислення без мови і мови без мислення. Мова і мислення мають глибоко суспільний характер – не лише за своєю природою, а й за своєю функцією в суспільстві.
В Україні державною є українська мова. Держава забезпечує всебічний розвиток і функціонування укр. мови в усіх сферах суспільного життя ; сприяє розвитку української нації, її традицій і культури. І це гарантує Конституція України.
Така важлива роль мови в суспільному житті нашої держави зобов’язує добре знати правила й закономірності її розвитку. Щоб оволодіти нормами сучасної літературної української мови, треба глибоко вивчати її лексичний склад, фонетичну систему, граматичну будову і стилістичні властивості. Досконале знання мови є важливим показником розумового розвитку людини та її культурного рівня.
ЗАЙМЕННИК,
Конкретне лексичне значення займенники набувають контекстуально, якщо співвідносяться з іменниками, прикметниками, числівниками. Напр. : За Галич почав воювати князь Данило. Йому вдалося перемогти усіх суперників і він став князем Галицько-волинської держави. У першому реченні іменник Данило називає особу; у другому – слова йому, він теж указують особу. Для займенників характерне узагальнено-предметне, узагальнено-якісне, узагальнено-кількісне значення. Лексичне значення займенника замінюється залежно від предмета, на який вказує займенник. Використовуючи займенники, прагніть уникати повторення тих самих слів, пам’ятаючи, що займенник узгоджується з відповідним іменником, прикметником, числівником, замість якого вживається.
Розряди займенників.
1 Особові займ. вказують на особу, до них належать: я, ти, ми, ви.
2 Особово-вказівні займ. : він, вона, воно, вони вказують на осіб, про яких мовиться, але які в розмові участі не беруть. Ці займенники вказують і на осіб, і на неживі предмети. Вони вживаються як заступники іменників і як морфологічні синоніми.
3 Вказівні займ. вказують на предмет, ознаку, кількість. До них належать: цей, оцей, той, такий, стільки.
4 Зворотній : себе.
5 Присвійні займ. вказують на приналежність предмета особі : мій, твій, свій, наш, ваш, їхній, його, її
6 Означальні вказують на узагальнену ознаку : весь, всякий, кожний, інший, жодний, сам, самий.
7 Питальні ставлять до іменних частин мови : хто? Що? Який? Чий? Скільки? Котрий?
8 Відносні займ. – це ті ж питальні, але без питальної інтонації. Вони виконують роль сполучних слів для приєднання підрядних речень до головних.
9 Заперечні займ. – вказують на відсутність предмета або його ознаки. До них належать : ніхто, ніщо, ніякий, нічий....
10 Неозначені займ. – вказують на неозначені особи, предмети, якість, кількість, утворюються від питальних додаванням часток: -будь, -небудь, -казна, -хтозна, -аби, -де,
-сь ; дехто, деякий, будь-хто, будь-що, якийсь, що-небудь, казна-скільки, хтозна-чий, абиякий, щось.....
Документи і все про них.
Документ – основний вид ділового мовлення. Він має бути достовірним, переконливим, належним чином відредагованим і оформленим, повинен містити конкретні й реальні пропозиції та вказівки. Обов’язковими для документа є заголовок, чітка композиція, цілісність змісту, зв’язність викладу, структурна організація, завершеність.
Ділова документація відображає характер суспільних відносин, уній зосереджується інформація про події, явища, приватні стосунки між людьми. Документи мають правове і господарче значення. За походженням виділяють службові і приватні документи ; службові функціонують в установах і організаціях, приватні стосуються приватних осіб. За призначенням документи поділяють на : розпорядчі, де подається інформація про організація роботи установи, підприємства ; статутні – з коротким викладом змісту статуту організації чи установи ; виконавчі, в яких подається план або напрям виконання певного обсягу роботи ; інформаційні, які містять конкретну інформацію, необхідну для діяльності даної організації чи підприємства. Документи розрізняють ще й за структурними ознаками, вони можуть бути стандартними і нестандартними, що залежить від багатьох об’єктивних і суб’єктивних факторів. Типові та фірмові документи оформляються на бланках або стандартних аркушах.
Загальні правила і норми у текстовому викладі ділових паперів:
Текст – головний елемент документа. Крім параграфів, пунктів у тексті виділяються абзаци. Тут треба стежити, щоб кожен абзац розпочинав нову мікротему. Поділ тексту на абзаци має велике практичне значення. Це допомагає осмислити прочитане і підготуватися до сприйняття іншої підтеми. Абзаци не повинні бути великими. Нормативним можна вважати абзац з 3 чи 5 речень. Найзручніші для сприйняття речення з 3, 5 , 7, і найбільше – з 9 слів.. Текст документа повинен бути чітким, коротким і не допускати різних тлумачень.
