РОЗДІЛ ДРУГИЙ
ПРОБЛЕМА БЕЗПЕКИ ЖИТТЄДІЯЛЬНОСТІ
ТА ПІДТРИМАННЯ ЗДОРОВ'Я СУЧАСНОЇ ЛЮДИНИ
У ПРАЦЯХ ВІТЧИЗНЯНИХ І ЗАРУБІЖНИХ ФАХІВЦІВ
2.1. Безпека життєдіяльності та основи підтримання здоров'я людини як соціально-педагогічна проблема
Більшість сучасних людей, на жаль, не вважають власне здоров'я найсуттєвішою життєвою цінністю. Важливо, щоб і дорослі, і діти оволоділи знаннями щодо способів зміцнення здоров'я, набули постійної звички активно діяти в напрямку збереження свого здоров'я і здоров'я оточуючих. Отже, необхідним є формування соціальної потреби саме у здоровому способі життя.
Історія вітчизняної та зарубіжної освіти свідчить, що проблема здоров'я підростаючого покоління набула актуальності з перших кроків становлення людського суспільства. Завдання збереження здоров'я на різних етапах розвитку людської цивілізації визначалися умовами життя. Так, у первіснообщинному суспільстві при вихованні молоді головним було підготовити її до життя, навчити переносити негоду, біль, бути хоробрим і витривалим. Це наочно демонструє обряд "посвячення", коли юнаки у змаганнях виявляли свої фізичні здібності.
На думку Г.Жураковського (1982), у рабовласницькій Давній Греції існували спартанська й афінська системи виховання: В умовах суворого майже військового життя земельної аристократії виховання у Спарті носило яскраво виражений військово-фізичний характер. Ідеалом був витривалий і мужній воїн. Яскраву картину спартанського виховання намалював Плутарх у біографії спартанського законодавця Лікурга. Виховання ж в Афінах передбачало інтелектуальний розвиток і розвиток культури тіла. Сократ і Арістотель у своїх працях вказують на необхідність формування фізичної культури тіла.
Ідеал людини періоду середньовічного християнства (Кун, 1982) можна порівняти з ідеалом тіла розп'ятого Христа, замученого стражданнями в ім'я "спасіння людського роду", тобто ідеалом став образ людини-аскета, яка втілювала в собі презирство до фізичної сили, особистого щастя і віру тільки у потойбічне царство Боже. Теологічне вчення християнської церкви про переважання сили духу над фізичною силою було визначальним у педагогічній теорії та практиці того часу. 1 через це в усіх навчальних закладах, які функціонували під опікою церкви, було скасовано заняття фізичною культурою, спортом, гігієною, навіть дитячими іграми, які необхідні для здоров'я і нормального фізичного розвитку дитини.
Середньовічний учений-педагог Я.-А.Коменський (Коменский, 1982) рекомендував розпочинати піклування про здоров'я дитини ще до її народження, ще в утробі матері: "Жінки мають піклуватися про себе, щоб якось не зашкодити своїй дитині. Тому вони повинні бути стриманими і поміркованими, щоб об'їданням і сп'янінням або несвоєчасним постом, очищенням кровопусканням, простудами тощо не виснажувати себе і не підривати своїх сил або щоб не губити і не ослаблювати своєї дитини. Отже, жінкам треба уникати будь-яких надмірностей, поки вони вагітні... Найперше піклування батьків про свою дитину - це "оберігати здоров'я".
Філософи-педагоги епохи Відродження Т.Кампанелла, Ф.Рабле, Т.Мор, М.Монтень та інші аналогічно до античного ідеалу людини виявляли турботу про здоров'я дітей, розробляли методики фізичного виховання.
У педагогічній теорії XVII ст. керівним принципом виховання вважався принцип корисності. Педагоги того часу приділяли велику увагу турботі про зміцнення здоров'я дітей. Дж.Локк у своїй головній праці "Думки про виховання" пропонує ретельно розроблену систему фізичного виховання джентльмена, проголошуючи його основне правило: "Здоровий дух у здоровому тілі - ось короткий, але повний опис щасливого стану в цьому світі..." Локк детально описує прийоми загартування, обґрунтовує значення суворого режиму в житті дитини, дає поради щодо її одягу, їжі, режиму, занять спортом.
Уперше в історії російської педагогічної думки освітянин Єпіфаній Славінецький (XVII ст.) у творі "Громадянство звичаїв дитячих" спробував дати зведення правил, якими мають керуватися діти у своїй поведінці, а саме, як ставитися до власної зовнішності, одягу, як дотримуватися правил гігієни.
Французькі просвітники XVIII ст. Ж.-Ж.Руссо і К.А.Гельвецій в очікуванні нової ери, царства розуму на Землі розглядали у своїх працях питання виховання нової людини. Руссо у праці "Еміль, або про виховання" біологізує процес виховання. Він детально зупиняється на прийомах загартування свого героя, зміцнення його фізичних сил. Відмічаючи важливу роль природних факторів, вказує: "Внутрішній розвиток наших здібностей і наших органів є вихованням від природи" (Хрестоматия по истории..., 1981). Гельвецій у книзі "Про людину, її розумові здібності та виховання" вбачає завдання фізичного виховання в тому, "...щоб зробити людину більш сильною, більш міцною, більш здоровою, отже, більш щасливою, що часто приносить користь своїй вітчизні..."
Руссо в "Роздумах про науки та мистецтва" стверджував, що держава, уряди і закони мають оберігати суспільну безпеку й безпеку та благополуччя всіх громадян. Кожна людина, на його думку, має й сама турбуватися про власне життя, адже основним законом людської природи є турбота про самозбереження, і цим законом має керуватися кожна людина, яка досягає "розумного" віку і сама стає "господарем" вибору тих засобів, які придатні для самозбереження.
У період французької буржуазної революції виникли проекти реорганізації народної освіти. Л.М.Лепелетьє пропонував виховувати нову людину в "будинках національного виховання" (інтернатах) за державний кошт. Ідеї фізичного розвитку дитини через працю, вправи, військові ігри, походи висували швейцарець І.Г.Песталоцці та німець А.Дістерверг.
У Росії над реформуванням виховання працювали прогресивні громадські діячі та педагоги: І.Бецкой, Н.Новиков, Ф.Янович. У роботі "Про виховання і повчання дітей" зазначається, що "...першою головною частиною виховання є піклування про тіло" (цит. за Егоров, 1974). О.Радищев поділяв погляди Дж.Локка щодо основних шляхів та факторів фізичного виховання, вважаючи, що воно має розпочинатися із самого раннього віку і здійснюватися за допомогою різноманітних фізичних вправ і загартування. Розвиток і зміцнення фізичних сил, на його думку, є дуже важливими і для зміцнення сил духовних.
Російський педагог-демократ В.Бєлінський завданнями фізичного виховання визначав охорону здоров'я дітей, розвиток їхніх фізичних сил шляхом встановлення правильного способу життя, організації гри, гімнастичних вправ, дотримання правил особистої та суспільної гігієни. Він вважав, що фізичне виховання має здійснюватися в тісному зв'язку з етичним вихованням. Інші відомі мислителі-педагоги Н.Чернишевський, Н.Добролюбов, К.Ушинський як складові успішного виховання розглядали здоровий організм, здорові органи чуття, нервову систему і мозок, що є носієм психічних функцій духовного розвитку дитини. Вони також пропонували використовувати різноманітні фактори фізичного розвитку, що відповідають віку та фізичним можливостям учнів, чергувати фізичні та розумові вправи, працю та відпочинок, забезпечувати дитину нормальним харчуванням та дотримуватися режиму сну (Смирнов, 1963).
З'являються й абсолютно нові напрями в науці - діанетика (Р.Хабард), інформаційно-енергетична медицина (К.Макаров, Д.Дубровін, Д.Момотта ін.).
1982 р. І.Брехман запропонував термін "валеологія", який визначив напрям у науці, пов'язаний з вивченням проблем здоров'я, розробкою методів активного впливу на нього з метою його збереження та підтримання.
На стику наук про людину розвивається й новий напрям у педагогічній науці - "педагогічна валеологія" як наука про включення людини у процес формування власного здоров'я (Г.Зайцев, В.Колбанов, Л.Татарникова та ін.). Цікавою є концепція Л.Татарникової (1995) щодо нового шкільного предмета "валеологія", завданням якого є забезпечення не тільки фізичного та психічного здоров'я школярів, але й здобуття ними філософської, гуманістичної освіти, покликаної допомогти кожній людині осмислити її життя в загальній системі світобудови.
У книзі В.Дубровського (1999) розглянуто основні питання валеології: причини виникнення хвороб, патологічних симптомів та методи профілактики не медикаментозними засобами (харчування, різні види фізкультури і спорту, масаж, загартування, водні процедури, фізіо- та гідропроцедури тощо). Особливу увагу приділено факторам ризику, що призводять до тих чи інших патологічних відхилень у стані здоров'я. Основна ідея даного видання - здоров'я людини, її гарне самопочуття та висока працездатність - у її власних руках. Описано нетрадиційні методи профілактики багатьох хвороб, що розроблені та впроваджені у практику автором.
К.Сергєєвим (2000) у роботі "Валеологія - здоров'я, довголіття", на відміну від попередньої роботи, сформульовано основні тези з акцентом на вислів: "Життя та здоров'я - головні цінності людини", оскільки тільки за цих умов стає можливим усе інше. У людини є друга спадковість, що змінює першу - її власний досвід, поведінка, спосіб життя, психічна регуляція та рівень духовності. Найбільшою мірою життя та здоров'я обумовлені духом людині. Тому справедливою є формула "Здоровий дух - здорове тіло". Нова наука про здоров'я - валеологія - ґрунтується на природних механізмах здоров'я та довголіття, їх удосконаленні, вихованні, стимуляції.
Автор методичних рекомендацій Н.Куінжи (2001) спирається на статистичні дані про те, що здорові школярі становлять не більше 10% від загальної кількості школярі в Російській Федерації, й у зв'язку із цим зазначає актуальність уведення посади педагога-валеолога та організації відповідних умов для навчання у всіх загальноосвітніх школах.
Він наводить інструкції та тести, що дозволяють визначити готовність дітей до школи, методи оцінки навчальної діяльності, рекомендації щодо планування рухової активності, профілактики "шкільних" хвороб і шкідливих звичок та багато інших цінних матеріалів.
У навчальному посібнику "Валеологія" Б.Чумакова (1999) розглянуто численні теоретичні та практичні нетрадиційні фактори, що впливають на стан здоров'я людини, детально проаналізовано дані із соціальних аспектів медицини, а також фізіології рухової активності, харчування, психогігієни. Висвітлено питання інтимних стосунків, культури спілкування в побуті, навчанні та праці.
Автор наголошує на тому, що азбука здоров'я й довголіття має засвоюватися за допомогою інтелекту та науково обґрунтованої інформації. Тому посібник у першу чергу розраховано на викладачів та студентів педагогічних та гуманітарних вищих навчальних закладів, учнів педагогічних коледжів, медичних училищ, а також на широкий загал фахівців, що займаються вихованням, профілактикою, лікуванням і психофізіологічною реабілітацією підростаючого покоління.
В.Манжосов (2001) наводить дані про діагностичні експрес-тести для населення з метою визначення стану здоров'я в домашніх умовах. Автор пропонує для ознайомлення загальні відомості про принцип роботи експрес-тестів, про первинну симптоматику деяких захворювань, на виявлення яких орієнтовані тести, а також рекомендації щодо подальших дій у разі, якщо тести підтверджують зміни у стані організму.
У колективній монографії "Валеологія: Діагностика, засоби і практика забезпечення здоровья" (1993) та збірнику наукових праць з такою самою назвою (2000) було узагальнено результати практичного перетворення теорії валеології у напрямку діагностики, застосування практичних засобів щодо забезпечення здоров'я і запропоновано комплекс заходів, спрямованих на підвищення ефективності профілактики захворювань у дітей і дорослих.
А.Мягченко, О.Гречишина (1999) у монографії "Екологія та валеологія" розглядають актуальні питання залежності стану здоров'я людини від багатьох факторів, у тому числі від позитивного впливу здорового способу життя та від взаємодії людини з довкіллям (біологічним і соціальним). Розкриваючи різні аспекти здорового способу життя, автори звертають увагу на фізіологічні механізми гіподинамії, режим дня, стресові та дистресові стани, на боротьбу із шкідливими звичками, використання засобів традиційної та нетрадиційної медицини.
У книзі зроблено критичний аналіз літератури з проблеми екології та здоров'я людини, а також наведено результати досліджень впливу забруднення довкілля в умовах М.Бердянська Запорізької області на стан здоров'я учнівської та студентської молоді. Велику увагу приділено питанням співробітництва медиків і працівників освіти у сфері зміцненні здоров'я молоді та питанням лікувальної профілактики.
Тому одним з аспектів сучасної освіти є валеогізація навчально-виховного процесу. У зв'язку із цим розробляються концептуальні засади та моделі шкіл здоров'я, напрямки діяльності валеологічних служб і центрів, аналізується потенціал змісту навчальних предметів щодо формування культури здоров'я підростаючого покоління.
На перший план виступає завдання виховання в дітей і підлітків потреби у здоров'ї як життєво важливій цінності, свідомого прагнення до здорового способу життя, до "самоствердження" та створення навколо себе здорового середовища мешкання - формування валеологічної культури особистості як частини загальної.
2.2. Наукове обґрунтування
необхідності дослідження проблеми безпеки життєдіяльності
та підтримання психосоматичного здоров'я
У минулому основний негативний вплив науково-технічного прогресу на психічне й фізичне здоров'я людини вбачали в подрібненні, розчленуванні трудових операцій на найпростіші дії, що, з одного боку сприяло механізації виробництва, а з іншого - призводило до одноманітності, монотонності праці, з якої вилучався соціокультурний елемент. Така деструктивна дія технологічного відчуження, як зазначають І. Гавриленко, Л.Лобас (1997), зумовлює формування однобоко розвиненої людини -"професійного ідіота", багатогранність задатків і здібностей якого зведено лише до фахового виміру. У наш час таке відчуження людини від цілісного технологічного процесу призводить до катастроф, що супроводжуються велетенськими руйнаціями і масовими людським жертвами, що, у свою чергу, потребує формування "...в населення, особливо в підростаючого покоління, навичок поведінки в екстремальних ситуаціях, передусім пов'язаних з технологічними катастрофами, з урахуванням відомої аварії на Чорнобильській станції".
Представник прогресивного напрямку в педагогіці кінця XIX - початку XX ст. М. Басов (1931) обґрунтував положення про те, що негативне соціальне середовище, зубожіння життя спричинюють зростання злочинності та погіршення фізичного й духовного життя людини. Такої самої думки дотримується сучасний дослідник В.Ірхін (1996), який вважає, що спосіб життя людини, який у першу чергу зумовлений соціально-економічними чинниками, більш як на 50-55% порівняно з іншими факторами впливає на фізичне та духовне життя людини, особливо дитини. Цікавими є також результати порівняльного аналізу одного з негативних явищ, яке є характерним для XX ст. - зростання дитячої злочинності. Басов, використовуючи дослідження В.Бєльського, В.Куфаєва, П.Люблінського та інших, наводить такі дані: в 1911 р. 80% тих, хто вчинив злочин і був направлений у виправні дитячі установи, були дітьми робітників, які через скорочення робочих місць або закриття підприємств поповнювали лави безробітних, у той час як у 1907 р. таких було 45 %, тобто менше майже у два рази. Зростання правопорушень серед дітей автор безпосередньо пов'язує з погіршенням матеріального становища, з матеріальною незабезпеченістю. Крім матеріального, другим, на думку вченого, фактором були соціальні катаклізми (революційні події, війни тощо), що підтверджують дані за 1913-1916 рр., коли кількість злочинців дитячого віку, засуджених до тюремного ув'язнення, в Москві зросла з 1514 до 3694 осіб; у Петербурзі — з 164 до 3217; в Києві - з 1132 до 1703 осіб.
Сучасними дослідниками (Брюховецька, 1996) отримано подібні результати. Так, спеціальні експерти стверджують, що лише 10% бездомних дітей є сиротами, решта - ті, хто має батьків, але тікає з дому через постійні побої, знущання, або ті, кого батьки-маргінали продали професіональним жебракам. Такої самої думки дотримується Н.Юзікова (1998): "...Зростає кількість випадків батьківської жорстокості, заподіяння дітям тілесних ушкоджень, зґвалтувань, вбивств, загибелі дітей через недбалість батьків. Понад 65% постраждалих - діти до 14 років". За офіційни-ми даними (Профілактика правопорушень..., 1997), в Україні за 1996 р. у вчиненні злочинів брали участь 12,4 тис. учнів шкіл та ПТУ, що становить 0,2% усієї кількості учнів; на 4,9% порівняно з попередніми роками збільшилася кількість вихованців профтехосвітніх закладів, що вчинили злочини; зросла кількість тяжких злочинів: у цьому ж 1996 р. 96 неповнолітніх було притягнуто до відповідальності за вбивства. Крім того, спостерігається "омолоджування" злочинності - майже 60% серед злочинців - це діти віком від 11 до 14 років. Такі приклади знаходимо також і в дослідженнях М.Стурової, В.Четвертак та багатьох інших. Так, Н.Осипчук (1998) стверджує, що в Україні кожен п'ятий злочин вчиняють особи у віці до 14 років. Проведені загальнодержавні заходи "Профілактичні операції", "Канікули", "Вокзал", "Діти вулиці" лише за півроку виявили 2,8 тис. неповнолітніх бродяжок і майже 800 жебраків.
Таким чином, наведені дані забезпечують логічний перехід до обговорення актуальних проблем стану безпеки життєдіяльності та підтримання психосоматичного здоров'я учнівської та студентської молоді в Росії й Україні.
Сучасна школа перебуває в пошуках нових методів навчання, нових моделей освітніх закладів. Ускладнення програми навчання та інтенсифікація навчального процесу, унаслідок чого зменшується рухова активність та скорочуються періоди відпочинку призводять, як правило, до небажаних змін у стані здоров'я учнів, які з віком можуть прогресувати. Школи в основному не є орієнтованими на активне збереження здоров'я дітей. Наявність у школі великої кількості учнів з різними відхиленнями у стані здоров'я висувають на перше місце проблему формування мотивації до діяльності, спрямованої на збереження та зміцнення здоров'я школярів різних вікових груп.
Доречно згадати результати оцінки реальної ситуації в одній із шкіл Москви, отримані співробітниками Державного науково-дослідного центру профілактичної медицини Мінздраву Росії Т.Банчуковою та Л.Тупіциною (2001), за такими показниками:
• визначити ставлення школярів середніх і старших класів до власного здоров'я;
• дослідити мотивацію учнів до збереження здоров'я;
• встановити, що роблять учні для зміцнення власного здоров'я;
• з'ясувати побажання учнів щодо того, хто та як має формувати медичну культуру у школі.
Дослідження за оригінальними опитувальниками проводилося серед школярів 5-6- і 9-І 1-х класів. У 5-6-х класах було опитано 25 хлопчиків і 40 дівчаток, у 9-11-х - 56 хлопчиків і 86 дівчаток, тобто серед опитаних було 38% хлопчиків і 62% дівчат.
На запитання "Як ви оцінюєте стан власного здоров'я?" відповіді розподілилися таким чином. У старших класах у п'ять разів менше хлопчиків і у три рази менше дівчаток порівняно із середніми класами оцінюють стан власного здоров'я як дуже добрий, на 10% зростає кількість дітей, що оцінюють своє здоров'я як задовільне. При цьому більше 60% дітей усіх вікових груп хотіли б поліпшити стан здоров'я. Разом з тим, 100% школярів 5-6-х і 90% 9-11-х класів підкреслили, що для них важливо бути здоровими.
На запитання "Яким є, на вашу думку, найкращий час, щоб почати турбуватися про своє здоров'я?" 68% хлопчиків і 73% дівчат 5-6-х класів відповіли, що в дитинстві; ще 25% - у підлітковому віці. Серед старшокласників 33% хлопчиків і 53% дівчат вважають, що турбуватися про власне здоров'я слід починати ще в дитинстві, а 55% хлопчиків і 38% дівчат-у підлітковому віці.
На запитання "Хто більше за всіх має турбуватися про ваше здоров'я" в 5-6-х класах "я сам (а)" відповіли 68% хлопчиків і 80% дівчат; 24% хлопчиків і 12% дівчат - батьки. Серед старшокласників відповідальність на батьків за своє здоров'я переклали по 10% хлопчиків і дівчат; 76%> хлопчиків і 88%) дівчат вважають самих себе відповідальними за власне здоров'я. У 5-6-х класах 70% дівчат і 44% хлопчиків вважають, що їхні друзі турбуються про своє здоров'я. Серед старшокласників тільки 18% і 28% дівчат позитивно відповіли на це запитання. 56% і 54% з них відповідно не знають, чи турбуються їхні друзі про власне здоров'я.
84% хлопчиків і 92% дівчат 5-6-х класів відповіли "так" на запитання "Чи займаєтесь ви зміцненням, власного здоров'я?". Позитивних відповідей на це запитання серед учнів 9-11-х класів було на 20% менше, ніж серед учнів середніх класів - 64% хлопчиків і 70% дівчат. 50% школярів середніх класів написали, що для цього вони бігають, 60%> дівчат і 40% хлопчиків ходять у спортивні секції, 32% хлопчиків і 40%о дівчат роблять зарядку, 24%о хлопчиків займаються на тренажерах чи з гантелями і 25% дівчат - аеробікою. Серед старшокласників усі показники вищезгаданих активностей відповідно нижчі: 29% хлопчиків і 21% дівчат займаються у спортивній секції, 27% хлопчиків і 18% дівчат "вживають здорову їжу", 25% хлопчиків і 22%о дівчат бігають, 25% хлопчиків займаються на тренажерах чи з гантелями й 24% роблять зарядку.
При відповіді на запитання "Чи приваблюють вас люди, котрі ведуть здоровий спосіб життя?" думки як учнів 5-6-х класів, так і старшокласників збіглися: позитивно відповіли 60% хлопчиків і 75% дівчат середніх класів та 67 і 76%> старшокласників відповідно.
Відповідаючи на запитання "Чому важливо бути здоровим?", діти виділили такі пріоритети:
1) щоб у майбутньому мати здорових дітей;
2) щоб довго жити;
3) щоб бути гарним (ою);
4) якщо здоровий, жити цікаво;
5) щоб бути сильним (ою);
6) щоб радувати батьків;
7) щоб добре вчитися.
Як видно з відповідей, діти не пов'язують стан власного здоров'я з успіхами у школі.
При цьому понад 90% учнів середніх класів і понад 70% старшокласників хотіли б більше дізнатися про те, як зберегти здоров'я.
На запитання "Від кого ви головним чином, дізнаєтеся про здоров'я?" 12% хлопчиків середніх класів відповіли, що від батьків, і тільки 8% хлопчиків і 2,5% дівчат, що від учителів та з підручників. Серед старшокласників назвали батьків основним джерелом інформації про здоров'я 44% і 63% дівчат, учителів та підручники — тільки 7% хлопчиків і 3% дівчат. Більше 70% дітей 5—6-х класів зазначили, що батьки розмовляють з ними про здоров'я майже кожен день чи кілька разів на тиждень. 50% хлопчиків і 60% дівчат старших класів відмітили, що батьки обговорюють з ними ці питання так само часто. І в першому, і у другому випадку із хлопчиками батьки часто ведуть
