Авл Корнелій Цельс був рабовласником. Значні зміни, що відбувалися в рабовласницькому суспільстві, призвели до того, що рабів ставало все менше та коштували вони дуже дорого. Цельс створив лікарський посібник для рабовласників, де містилися поради щодо збереження здоров'я рабів та надання їм першої медичної допомоги. Він зміг зробити це завдяки тому, що здобув необхідні медичні знання, навчаючись у грецьких лікарів, які проживали в Римі. Медична школа (8с1ю1а тесіісогшп) та валетудинаріум (лікарня для рабів) стали для нього своєрідним університетом медичних знань. Великою заслугою Цельса є те, що він у трактаті "Про медицину" (УІ-ХШ книги) зібрав накопичені на той час медичні знання, і це на сьогодні є єдиним джерелом достовірної інформації про професійну практику тогочасних лікарів.
У працях Цельса наведено відомості про гігієну та дієтетику, приділено значну увагу індивідуальному підходу до лікування хворих. Він підкреслював значущість праці в житті людини, зазначаючи, що "неробство прискорює старість, праця ж продовжує нашу молодість". Важливим чинником збереження здоров'я Цельс вважав загартовування; "У холодній воді зцілення, попередження захворювань, вона зміцнює тіло та зберігає бадьорість духу" (цит. за Бородулин, 1961).
Для сучасних медиків, психологів та філософів трактат "Про медицину" становить інтерес тим, що в ньому відображено погляди представників різних верств населення на її сутність. Цельс вважав корисним використовувати досвід усіх медичних шкіл: "Немає необхідності ні виключно приймати, ні абсолютно заперечувати якесь бачення, а зберігати середину між протилежними думками" (цит. за Бородулин, 1961).
Він вважав, що хорошому лікарю необхідні, по-перше, відмінні знання, а крім цього, розсудливість: "Якщо б мистецтво розмірковування формувало лікарів, то філософи були б найвидатнішими лікарями".
Слід зазначити, що Цельс дотримувався ідеалістичних поглядів і вважав, що всі хвороби від Бога, а медицина існує сама по собі, а тому ліки не потрібні. Цим він суперечить сам собі. Достатньо широко представивши тогочасну медицину, Цельс разом з тим песимістично дивився на її значимість, мабуть, під впливом "храмової медицини", яка відстоювала виключно ортодоксальні та релігійні погляди на причини здоров'я чи хвороби людини.
МАРК ТУЛІЙ ЦИЦЕРОН (106-43 рр. до н.е.) за освітою не був лікарем. Це відомий державний діяч, теоретик з риторики та філософії, видатний оратор, трибун у Римській республіці. Відомий навіть такий факт, що 44 р. до н.е., коли було вбито Юлія Цезаря, він фактично очолив республіку.
Цицерон пройшов хорошу наукову школу, його навчали різні учителі, і кожен з них не поступався знаннями іншим. Його світогляд становить значний інтерес для психології, оскільки у своїх творах він висловлював думки про психіку людини та психіатрію. Крім того, його праці містять значні для того часу знання з медицини.
Він був прихильником філософської школи стоїків. У нього не викликало сумнівів, що душа безсмертна. Він не підтримував учення епікурейців про атомізм. Разом з тим він виступав як відвертий критик релігійних забобонів. Таким чином, еклектична філософія Цицерона відображала ідеалістичний напрямок Платона. Незважаючи на відсутність особливої оригінальності, його праці користувались у римлян великою популярністю. Римська аристократія читала їх тому, що в них обговорювалося протистояння ідей матеріалізму та ідеалізму. Проте його заслуга полягає в тому, що він переклав з грецької на латинську мову багато філософських термінів, понять, визначень, які з того часу залишилися загальноприйнятими в європейській науці.
Цицерон зробив внесок також у розвиток етики. На відміну від стоїків він вважав, що людина з'являється на світ із загальними вродженими моральними поняттями та ідеями, і пов'язував це з достовірністю існування релігійно-моральних поглядів, які споконвічно притаманні всім народам.
У таких творах, як: "Про найвище благо та зло", "Про обов'язки", Цицерон трактував етику як здатність людей правильно жити для досягнення повного щастя. Прагнення цього є природним бажанням людини. Воно випливає з уроджених (генетичних) почуттів самозбереження свого виду. Чим більше людина пізнає довкілля, тим більше в неї розвивається розум, тим ближче почуття самозбереження до блаженства.
На думку Цицерона, щоб досягти щасливого життя, слід знати природу людини та її покликання. Погляди Цицерона дещо відрізнялися від поглядів стоїків. Він вважав, що необхідно піклуватися не тільки про душу, але й про тіло людини. Тілесні блага він ставив нижче духовних, але вище благо він вбачав в їх сукупності. Ним було також написано твори: "Про зневагу до смерті", "Про витривалість та страждання", "Про заспокоєння скорботи", "Про інші розлади душі", "Щасливе життя створюється безкорисливою доброзичливістю", які становлять для медицини особливий інтерес. Цицерон розмірковує про зв'язок душі й тіла, про душевні розлади та їх лікування. Ці роботи підводять підсумок науковим здобуткам багатьох лікарів Давньої Греції та Риму.
Розглядаючи характерні ознаки психічно здорової людини, Цицерон наділяв її мудрістю, помірністю та розсудливістю. Звичайно, хворий втрачав ці властивості.
Крім того, Цицерон висловив думку про характер і темперамент людини. Цікавими є і його вислови про сутність психічних розладів. Психічну хворобу Цицерон розглядає не як захворювання, а як сукупність різних розладів. Природно, це тільки започатковувало класифікації психічних захворювань. Цицерон зазначав, що при лікуванні психічних хвороб велике значення має час. Він висловив думку про те, що організм людини, можливо, має захисні механізми, призначення яких - боротьба з душевними хворобами, та результати лікування можуть проявитися тільки через певний час.
КЛАВДШ ГАЛЕН (приблизно 129-199 рр. н.е.). Діяльність римського лікаря та природознавця Клавдія Галена збігається з розквітом Римської імперії. Він народився в сім'ї заможного грецького архітектора, з ранніх років почав вивчати праці відомих філософів. Гален добре знав праці Аріс-тотеля, Платона, а також філософів двох шкіл - стоїків та епікурейців. Про це свідчать його численні коментарі до таких праць, як трактат "Про погляди Гіппократа та Платона", коментарі до платонівського "Тімея".
Він розпочав свою медичну практику з того, що надавав першу медичну допомогу пораненим гладіаторам протягом шести років. У 164 р. вже як досвідчений лікар Гелен переїхав до Риму, де посів місце придворного лікаря при імператорі Марку Аврелії.
У Римі Гален багато займався лікарською практикою та науковими дослідженнями. До кола його наукових інтересів входили анатомія та фізіологія, які, на його думку, мали стати основою наукової медицини. Свої лекції він супроводжував розтинанням останків (трупів) тварин. На відміну від своїх попередників Гален займався вівісекцією. Цей метод сприяв вивченню фізіології окремих органів людини. Його внесок у розвиток медицини був настільки значним, що протягом багатьох століть, майже до середніх віків, у медицині не було відкрито нічого нового.
Гален розглядав "хворобу" як особливий стан, за якого порушується правильне змішування основних елементів та рідин організму, що у свою чергу спричинює дисбаланс функціонування різних органів. Усі ці відхилення є джерелом певних симптомів, і завдання діагностики полягає у правильному їх розпізнаванні. При лікуванні хвороб Гален широко використовував дієту та лікарські засоби. Застосовуючи останні, він спирався на розроблений ним самим принцип протилежної дії. Він вважав, що сухість можна зменшити вологою, а тепло, чи жар (підвищена температура тіла) -холодом. Детально вивчаючи анатомію та фізіологію, без яких Гален не уявляв прогресу в розвитку медицини, він розробив нові додатки до принципів дослідження людського організму. Цікавим є порівняння думок різних учених з приводу функціонування організму людини. Так, якщо до Галена вважали, що в артеріях організму тече пневма, то він перший стверджував, що в них тече кров. Гален вивчив та описав м'язову, травну та дихальну системи організму. Він завжди намагався зрозуміти відмінність у функціонуванні органів людини та тварини. Кожну частину тіла він не тільки детально описував, але й пояснював її значення. Він дуже скрупульозно описав будову кісток та м'язів на відміну від попередників, передусім Еразістрата, зробивши багато уточнень для їх опису.
Головним у наукових дослідженнях лікаря-мислителя Галена було вивчення взаємозв'язку центральної нервової та периферичної системи, над чим до нього наполегливо працювали Алкмеон, Гіппократ, Еразістрат. Він не тільки перевірив їхні дані, але шляхом експериментів зробив багато до того не відомих медицині уточнень та доповнень. Особливо ретельно він вивчав периферичні нерви, які іннервували м'язи. Дослідження нервів дозволило Галену зробити висновок про те, що вони за своєю функціональною особливістю поділяються на три групи: ті, що йдуть до органів чуття, виконують функцію сприйняття; інші, які йдуть до м'язів, контролюють рух; останні - до внутрішніх органів і охороняють їх від ушкоджень. Звичайно, не всі отримані ним дані він пояснював та розумів правильно, але те, що він спромігся встановити, свідчить про значний прогрес у медицині Давнього Риму.
Безперечним є те, що Гален багато зробив для вивчення психології. Він прийшов до висновку, що мозок є органом мислення та відчуття. Тим самим він підтвердив здогадку, висловлену Алкмеоном та Гіппократом, і покінчив з міфом Арістотеля, який мозку відводив роль охолоджувача теплоти, яка рухається від серця.
Великий внесок Галена в науку, його активна викладацька діяльність багато в чому визначили шляхи розвитку європейської медицини на багато століть уперед. Його вчення панувало майже до епохи Відродження. За весь цей багатовіковий період утвердилося його кредо про тотожність медицини та філософії: "Найкращий лікар - водночас є й філософом".
1.3. Арабський період розвитку медицини, психології, філософії
На початку VII ст. в Аравії з'явилася нова релігія - іслам, що було спричинено глибокими змінами в суспільному житті. Відбувався швидкий розпад первіснообщинного ладу, почали формуватися держави феодального типу. Іслам став тією ідеологією, яка об'єднувала окремі розрізнені арабські племена в більш значні угруповання, на основі яких і створювалися держави. Деяким з них, завдяки успішним завоюванням, було суджено стати значними багатонаціональними конгломератами -халіфатами. Це були теократичні держави, де араби займали привілейоване становище. Панівною державною релігією в таких країнах ставав іслам. І наукова думка в халіфатах уже у УШ-ХШ ст. досягала високого рівня. Ученим-арабам були відомі наукові здобутки давньогрецьких учених в усіх галузях знань. Добре обізнані з давньогрецькою філософією, деякі з них були навіть її талановитими коментаторами.
У цей час успішно розвивалась і медицина, а багато з учених-медиків завдяки широті поглядів не тільки на людський організм, але і на тісний його взаємозв'язок з навколишнім світом стали відомими філософами. Це були різні за своїми поглядами лікарі-мислителі, але майже всіх їх об'єднувало філософське розуміння фізики та логіки. У галузі медицини та психології володарем їхніх думок був Гален. Багато з них зробили значний внесок у розвиток медицини та філософії, і до цього часу вдячне людство шанує їхні імена. Досить назвати відомого медика, вченого, поета та філософа Іон Сіну (Авіценну).
Слід зазначити, що, коли говорять про арабську, чи мусульманську, філософію, медицину, мають на увазі філософські погляди не тільки безпосередньо арабів, але й багатьох інших народів, які населяли халіфати. Серед них були перси, євреї, таджики, узбеки, азербайджанці та ін. Ібн Сіна був, наприклад, таджиком.
Високу оцінку філософії того періоду давав Гегель, зазначаючи, що арабські вчені "...піднялись за рівнем освіти та дуже швидко досягли великих успіхів в інтелектуальній культурі, значно більше, ніж західний світ... араби сприймають та культивують філософію. Тому не можна в історії філософії пройти повз філософію арабів" (Гегель, 1929-1958).
АБУ БАКР бен ЗАКАРІЯ РАЗИ (864-925 рр.) був визначним вченим середньовіччя Сходу, відомим лікарем і свій накопичений досвід роботи в госпіталях Реї та Багдада узагальнив у наукових працях. Він вивчав твори античних вчених з медицини та філософії й для свого часу був вченим-енциклопедистом. Він був добре обізнаний з матеріалістичними тенденціями давньогрецьких філософів Демокрита, Емпедокла, Анаксагора. Філософія Рази — це прагнення об'єднати іранський зарванізм з теоріями давніх греків, які спиралися на матеріалістичні тенденції.
Рази написав багато праць з медицини. Але, крім медицини, він приділяв велику увагу іншим природничим наукам, а також філософії. Найбільш відома його праця "Книга всеохоплююча" ("Аль-Хаві"). Цій книзі було призначено стати медичною енциклопедією арабською мовою, оскільки вона включала існуючі на той час праці всіх античних й арабських вчених, а також спостереження та узагальнення самого автора.
Він перший описав віспу, яка викликала жах у людей, а також кір. Праці Рази користувалися значною популярністю - навіть через 350 років після його смерті 1279 р. її було перекладено латинською мовою. 1846 р. під назвою "ЬіЬег соїгппеЩаІік" її було видано в Європі.
Діапазон інтересів ученого у природничих науках був достатньо широким. Його цікавили питання не тільки фізики, але й астрономії, хімії (алхімії). У галузі філософії Рази, крім загальних, досліджував питання етики, теології, логіки. Усього ним було написано близько 180 праць. Проте до наших днів дійшла тільки 61 робота.
Рази вважав, що філософії належить значне місце у вивченні відносин душі й тіла. Душа перебуває у полоні матерії, посланої творцем, і прагне до звільнення. І цей складний процес може зрозуміти тільки філософія. Неподільний зв'язок душі та тіла Рази обґрунтовував тим, що тілесні страждання хворого та його душевний стан відбиваються на обличчі і це свідчить про реальний зв'язок між душею та тілом.
АСУ НАСР МУХАМАД ІБН УЕГАЛ аль-ФАРАБІ (870-950 рр.). За великий внесок у медицину і поширення вчення Арістотеля на Ближньому Сході його було названо "другим учителем", оскільки лаври "першого вчителя" належали Арістотелю. Уявлення Фарабі про світобудову грунтувалися на фантастичних підходах. Так, Всесвіт над Землею складається з дев'яти сфер-небосхилів, які містяться один в одному та мають душі. їм, цим душам, відведено важливу роль - вони примушують сфери обертатися навколо Землі. Свою енергію вони отримали від першоджерела. У результаті взаємодії сфер та їхнього руху виникають чотири елементи, які становлять основу всього сущого і які було названо ще давніми греками. Йдеться про землю, воду, повітря та вогонь. Із цих комбінацій елементів утворюються різні тіла.
На думку вченого, буття можна пізнати тільки на основі його наукового вивчення, тому він зробив класифікацію наук. В інтерпретації Фарабі всі науки поділяються на теоретичні та практичні. До теоретичних наук він відносив логіку, природничі дисципліни, куди входили медицина та метафізика, до практичних - етику та політику.
Учення Фарабі про душу також безпосередньо пов'язано з теорією пізнання та сенсуалізмом, оскільки душу він наділив здатністю мислити та відчувати. Щодо поглядів про душу він полемізував з Платоном, в якого душа передує тілу та існує вічно. Фарабі заперечував цю ідеалістичну думку та стверджував, що душа з'являється й помирає разом з тілом. Виходячи із цього, він відкидав і платонівську ідею пізнання.
Великий інтерес становлять праці Фарабі в галузі природничих наук та медицини. Для нього людина є вершиною розвитку всієї природи. Появу людини він пов’язував з довгостроковим безперервним та якісно новим розвитком природи. Це були вже початкові спроби розуміння еволюції природи. Фарабі вважав, що людина здобуває знання ззовні й допомагають їй у цьому здатність відчувати навколишній світ, пам'ять та розум.
ІБН США (АВЩЕННА) (980-1037 рр.). Одним з наймудріших людей середньовіччя на Сході був Абу Алі ал Хусейн ібн Абдалах ібн ал-Хасан ібн Алі Ібн Сіна, який в історію людства увійшов під латинізованим іменем Авіценна. Як учений-енциклопедист, він цікавився багатьма галузями знань, був не тільки лікарем, але й видатним природознавцем, математиком, філософом, поетом, мислителем, представником східного арістотелізму. Залишаючись прихильником ісламу, він багато зробив з поширення філософії та природничих знань серед арабів, які, у свою чергу, принесли їх у багато країн Європи. У його працях, написаних головним чином арабською мовою та частково фарсі, було відображено багате наукове надбання античних учених, перш за все Арістотеля. Його науковий доробок у різних галузях знань становить більше 420 праць.
Головними працями Авіценни є енциклопедична "Книга зцілення", присвячена філософським проблемам, і "Канон лікарської науки" (п'ять книг). Ці праці були широко відомі не тільки на Сході, але й в Європі, їх повністю або частково перекладено на всі європейські мови. Крім того, ним написано "Книгу знань" мовою фарсі ("Данишме"), ("Книга вказівок і наставлянь"). Учення Авіценни спирається на прогресивні ідеї. На противагу закликам представників ісламської релігії вірити в магічну надприродну силу він закликав людей до вивчення навколишнього реального світу, розмаїття природи. Замість опису релігійних догм він прагнув наукового творчого дослідження думок. Ібн Сіна систематизував знання, що були накопичені в різних галузях науки.
Велике значення має його праця "Канон лікарської науки". Упродовж п'яти віків нею користувалися багато медиків. Уже в XII ст. цю книгу було перекладено Герардом з Кремони латинською мовою. 1473р. її було видано в Милані, після чого вона багаторазово перевидавалась. За неповними даними, праці Авіценни видавалися більше ЗО разів. За тісних зв'язків Київської Русі зі Сходом не дивно, що Ібн Сіну добре знали й тут. Багатотомна праця "Канон лікарської науки" по суті є медичною енциклопедією, окремі розділи присвячено описанню профілактичних заходів, спрямованих на запобігання хвороб, діагностичних заходів та безпосередньо лікуванню багатьох хвороб. У ній містяться дані з анатомії, фізіології, хірургії.
Заслугою Ібн Сіни є те, що він врахував вплив зовнішнього середовища на здоров'я людини. Завдяки своїй спостережливості за багато років до відкриття інфекційних захворювань, він геніально передбачив існування невидимих збудників, які є причиною "лихоманки", інших інфекційних захворювань. На його думку, ці збудники захворювання передаються через воду та повітря.
За значний внесок у філософію його назвали "князем філософії", в медицину - "князем лікарів".
ІБН БАДЖІ АБУ БЕКР МУХАМЕД (XII ст.). Араб за походженням, він народився в Сарагосі (Іспанія), жив у Гренаді (Іспанія) та деяких містах Марокко (м.Фес та ін.). Він був всебічно освіченою людиною. Займався лікарською діяльністю, математикою, природничими науками, астрономією, філософією. Відомий поет і музикант, був також візиром при альмохадських правителях.
Ібн Баджі відомий як коментатор до природничих праць Арістотеля. Проте він написав і свої оригінальні праці. У галузі філософії він займався метафізикою, психологією, логікою та етикою. Свої книги він писав арабською мовою. До нас дійшла частина з них у перекладах на єврейські мови. Основними його творами є: "Керівництво одинокого" ("Спосіб життя одинака"); "Прощальне послання"; "Послання про об'єднання розуму з людиною"; "Книга про душу".
У книзі "Спосіб життя одинака" він виступив проти релігійних догм, згідно з якими людина, яка вірує в Бога, може досягти "одкровення" та "просвітлення". Цим релігійно-містичним вигадкам він протиставляє сюжет, де герой за допомогою наукових знань досягає сходження душі до вищих рівнів пізнання шляхом власного інтелектуального розвитку. Людина вдосконалюється завдяки розуму - такий можна зробити висновок із цієї книги. Поділяючи погляди східного вченого-енциклопедиста Фарабі, Ібн Баджі вважав, що доля філософів - спостерігати за життям, яке є більш виразним за межами "міст неуцтва". Водночас, на його думку, людина і в суспільстві, яке не є доскон&тим, може досягти щастя, якщо вона зіллється з універсальним розумом.
МОСЕЙ МАЙМОНІД бен МАЙМОН (ШН МАЙМОНІД) (1135—
1204). Народився в Кордові в єврейській сім'ї, отримав освіту в дусі іудаїзму. Займався лікарською7 практикою. Слава про нього як талановитого лікаря дійшла до палацу Салах-ад-діна (Саладіна), і 1187 р. він став його придворним лікарем.
Ібн Маймонід вважав, мета людини - блаженство, яке полягає в розвитку мислення. Розум веде до пізнання істини, а пізнання істини є пізнанням добра. Умова досягнення цього - перевага розуму над плоттю, моральне вдосконалення. Джерелом доброчесності чи пороку слугують п'ять здібностей нашої душі: живлюща, чуттєва, уявляюча, розсудлива та бажаюча. Саме розсудлива складова душі допомагає їй робити вибір між добром і злом. Удосконалення доброчесності вимагає вправ та розвитку інтелекту, й інтелектуальні чесноти вищі за моральні.
Багато його філософських думок пов'язано з лікарською практикою. У творі "Молитва лікаря" заслуговує на увагу його думка про постійний розвиток знань та прагнення до них. Йому належать слова: "Дай мені силу волі та здібності для розширення цих знань, оскільки немає межі знанням, а завтра стане відомо те, що ще не відомо сьогодні".
1.4. Медико-психологічні погляди мислителів інших країн і народів
ГРИГОР МАГІСТР (990-1058 рр.), вірменський лікар-філософ,
відомий учений, перебував на службі у Візантії. У цей час на території Вірменії відкривалися центри, де викладали філософію, логіку, граматику, природознавство, математику. Крім наукової діяльності, він займався перекладами ("Діалоги" Платона та інші філософські твори).
Григор зробив важливий висновок про те, що не можна вивчати натуру людину, не поцікавившись тим, що відбувається поряд з нею у природі. Він розглядає людину у взаємозв'язку з природою, навколишнім світом, зовнішніми умовами, які постійно впливають на неї.
Він пише про ліки, їхній лікувальний вплив на організм людини, про харчові продукти та їхню цінність, дає поради, як позбутися хвороби.
Учений розглядав питання про взаємовплив між здоров'ям та хворобливим станом організму, вказував на важливість профілактичних заходів для збереження та підтримання здоров'я. Він писав: "Замість того, щоб хворіти і розраховувати на допомогу від лікарів за допомогою ліків, краще зберегти своє здоров'я, дотримуватися правильного способу життя" (цит. за Философская знциклопедия, 1960).
