має відбуватися в напрямку роз'яснення політики держави з питань охорони здоров'я та її реформування, а також інформаційної роботи щодо сучасних явищ у сфері послуг оздоровлення, а саме:
• нетрадиційних методів лікування;
• самолікування;
• нових фармацевтичних засобів тощо.
5.5. Завдання освіти у формуванні здорового способу життя
Процес погіршення стану здоров'я населення України практично повторює загальносвітові тенденції. Проте стурбованість цим громадськості та урядів у розвинених країнах виявляється в запровадженні спрямованих на поліпшення здоров'я населення національних програм. Так, очевидним є успіх упровадження в побут і освіту деяких країн навчання здоровому способу життя (). У більшості країн така освіта набула практичної спрямованості на наукових засадах медицини та біології. Програми з навчання здоровому способу життя було підтримано іншими загальнонаціональними заходами. Здоровий спосіб життя демонстрував економічні і моральні переваги, і це було покладено в основу гуманітарної державної політики. Наприклад, значному зниженню тютюнопаління у СПІД сприяло уведення додаткових вимог до якості товару, підвищення ціни страхового полісу для тих, хто палить, навіть зниження заробітної плати за перекури тощо.
У Росії розвиток освіти й знань про здоровий спосіб життя отримав поштовх завдяки існуванню серйозної наукової школи з теоретичних основ медицини, філософії та методології медицини, екологічної фізіології тощо. Саме на цій науковій базі і виникла наука про здоров'я -валеологія (Брехман, 1987). У Санкт-Петербурзькому та Далекосхідному відділеннях РАМН було створено центри наукової валеології, які видають наукові праці та підручники, що розвивають наукові підходи до понять здоров'я, його формування та впровадження валеології як навчального предмета.
У системі освіти, охорони здоров'я, молодіжній політиці і в цілому в культурі України нове поняття "валеологія" з'явилося в 1994 р. з ініціативи групи медиків, які опікувалися проблемами стану здоров'я школярів. Міністерство освіти і науки України схвалило програму безперервної валеологічної освіти, за якою факультативно з 1995 р. пропонувалося введення уроків валеології як предмета про збереження здоров'я людини, завданням якого стало поширення засобами шкільної освіти здорового способу життя серед молоді. Причому здоров'я розглядалося в контексті визначення цього поняття Асамблеєю ВООЗ (1993 р.), що містило фізичну, соціально-психологічну і духовну складові.
Рішення виокремити навчальний предмет, який надав би можливість збагатити знання про закономірності збереження здоров'я кожного окремого громадянина, сформувати в нього психологію життя і здоров'я як пріоритетної цінності, було викликано катастрофічним погіршенням здоров'я населення України. Державний курс освітньої політики України було спрямовано на виховання нового покоління, якому жити в новій державі (програми "Діти України" (1999) та "Освіта України. XXI століття").
На жаль, упроваджена в систему шкільної освіти в Україні валеологія не спиралася на наукові, методичні та дидактичні розробки вітчизняних вчених, які б надали її розвитку належного спрямування. Наукові розробки з питань здоров'я здорової людини (Войтенко, 1991; Апанасенко, 1998) не виходили за межі санологічних чи фізкультурних уявлень. Вважалося, що кадрове забезпечення валеологічної освіти відбудеться за рахунок центрів здоров'я Міністерства охорони здоров'я України, а також спеціалізації вчителів суміжних за змістом професій - фізкультурників, біологів, а також вчителів початкової школи, що виявилося недостатнім. Разом з відсутністю або, принаймні недостатністю системних наукових розробок така практика призвела до низького рівня підготовки освітніх кадрів з валеології та панування суто побутового світогляду, зокрема, й серед осіб, які визначали зміст валеологічної шкільної освіти.
Практично, новий підхід до виховання й освіти, запропонований валеологією та спрямований на збереження й зміцнення здоров'я населення не одержав підтримки на загальнодержавному, регіональному або муніципальному рівнях з відомих економічних причин. Проте головними вадами уведення валеологічної освіти в шкільну програму було зниження ролі офіційної медицини при навчанні школярів здоровому способу життя та відсутність органічного взаємозв'язку між галузями охорони здоров'я та освіти. Не існувало й організації, яка б могла об'єднати єдиною метою - виховання і впровадження здорового способу життя - фахівців і керівні органи - Міністерство освіти, Міністерство охорони здоров'я, Державний комітет молодіжної політики, спорту і туризму.
Об'єктивні й необ'єктивні причини труднощів становлення валеологічної освіти в Україні були як організаційними, так і інтелектуальними.
5.6. Запровадження ідеології здоров'я -завдання державної політики
Напрямок на всебічне сприяння індивідуальному й громадському здоров'ю, взятий державними і громадськими організаціями розвинених країн, продиктовано вимогами, які постають перед суспільством. Інтенсифікація всіх процесів життєдіяльності відбувається тільки завдяки високим можливостям людей адекватно відповідати цим вимогам фізично, психічно і духовно. Визнаючи рівень здоров'я нації за показник спроможності країни конкурувати на міжнародному рівні, уряди, національні й регіональні парламенти, а також громадські організації розвинених країн брали на себе відповідальність за активне сприяння підвищенню рівня здоров'я населення, що знайшло відображення в таких міжнаціональних документах, як "Україна. Людський розвиток..." (1996; 1997) і Отгавська хартія (1993). Зокрема, в Оттаві було затверджено п'ять напрямків діяльності суспільств і урядів щодо зміцнення здоров'я населення:
• орієнтація державної політики на зміцнення здоров'я;
• створення сприятливого довкілля;
• посилення дій громадськості;
• розвиток особистих навичок;
• переорієнтація служб охорони здоров'я.
Провідною тезою політики ВООЗ у XXI ст. є впровадження багатоаспектної відповідальності за здоров'я населення. національних і регіональних систем охорони здоров'я нині включає оцінку соціально-економічних стратегій і в інших сферах життєдіяльності суспільства. Такий підхід до забезпечення високого рівня здоров'я населення можливий за умови проникнення поняття цінності Здоров’я в усі сфери життєдіяльності суспільства, тобто за панування у країні ідеології здоров'я людини, при створенні міжгалузевих механізмів забезпечення здорової життєдіяльності.
Під ідеологією здоров'я можна розуміти, по-перше, те, яку вагу здоров'я як суспільна цінність має у свідомості людей, у політиці державного управління та різних галузях діяльності; по-друге, наскільки важливістю індивідуального й громадського здоров’я просякнуті різні форми суспільної свідомості - політика, мораль, право, освіта, мистецтво, засоби масової інформації тощо.
В Україні як демократичній державі метою державотворення, всіх економічних і соціальних реформ, що проводяться останнім часом, є поліпшення умов і підвищення рівня життя населення, зокрема, в такій його якісній інтегральній характеристиці, як можливість прожити довге життя, зберігаючи добре здоров'я. Останній показник внесено до
переліку складових національної безпеки України! До національних інтересів держави в Концепції національної безпеки України, яку Верховна Рада схвалила 16 січня 1997 р., віднесено зміцнення генофонду українського народу, його фізичного й морального Здоров'я та інтелектуального потенціалу. А загрозою національній безпеці України в соціальній сфері визнано "низький рівень здоров'я Заселення, незадовільний стан системи його охорони".
Проте визнання цінності й значущості здоров'я іще не означає існування ідеології здоров'я, якщо відсутнє проникнення цієї ідеї в усі сфери життєдіяльності суспільства, а також попит на здоров'я та інші важелі підтримки високого його рівня й тривалості життя населення.
В Україні перехідного періоду відбувається не лише значне погіршення стану здоров'я населення, але й відсутнє визнання його як реальної життєвої цінності. Аналогічний процес в економіці, якому притаманне підвищення цін і знецінення грошей, тобто падіння платоспроможності населення, називають інфляцією. Проекція явища на сферу охорони здоров'я дозволяє констатувати, щодо Україні спостерігається практичне знецінення такої важливої категорії як здоров'я нації. Не існує галузі життєдіяльності суспільства, яка б серйозно висувала вимоги щодо стану здоров'я громадянина і, головне, спонукала до його поліпшення. Не на нашу користь свідчить порівняння ставлення по здоров'я державних службовців, і особливо вищого ешелону, із ситуацією в розвинених країнах. Так, профілактика серцево-судинних захворювань (основного ризику для здоров'я нації) у США поширювалося на всі верстви населення і, в першу чергу, на державних службовців. Показники вмісту холестерину у крові, який вважається показником схильності до захворювання серцево-судинної системи, є обмеженням при вступі на державну службу.
Документ ВООЗ "Здоров'я-21" наводить рекомендації щодо основ міжсекторальної стратегії та сучасної політики досягнення здоров'я в головних секторах — енергетиці, промисловості, транспорті, сільському господарстві, харчовій промисловості, правосудді, засобах масової інформації, службі соціального забезпечення і тільки на завершення -в системі охорони здоров'я.
Провідна думка цього розділу документу ВООЗ полягає в тому, що зміцнення та охорона здоров'я нації мають бути головними критеріями вибору політики й стратегії в економічних і соціальних секторах, а також ураховуватися в інших секторах з метою досягнення вищих результатів.
Для України з появою приватних підприємств охорона здоров'я їхніх робітників і контроль продукції на відповідність вимогам щодо безпеки для здоров'я стали значною проблемою, яку, разом з тим, можна розв'язати за допомогою методів міжгалузевою підходу. Таким саме важливим є й вирішення питання безпеки у транспортній галузі. Для всіх європейських країн транспортні викиди діоксиду вуглецю є основним фактором забруднення повітря, а дорожньо-транспортні пригоди є головною причиною травматизму і загибелі людей працездатного віку. Зростання ж ризиків у транспортній галузі теж вимагає розв'язання цієї проблеми за допомогою міжгалузевих підходів.
Харчова промисловість та її база - сільське господарство - потерпають від застосування нових, недостатньо досліджених компонентів, які сприяють збільшенню виходу продуктів харчування, але водночас знижують їхню якість. При цьому начебто конкурують інтереси харчової промисловості і сільськогосподарського виробництва, а насправді програє здоров'я населення. Для забезпечення населення якісними продуктами харчування і в достатньому обсязі знову ж таки потрібен міжгалузевий підхід в управлінні.
Важливою ланкою у впровадженні здорового способу життя є засоби масової інформації, які спроможні пропагувати ідеологію здоров'я, але ефективність їхньої діяльності є можливою знову ж таки з опорою на відповідні реальні потреби галузей життєдіяльності суспільства.
Попри всі труднощі перехідного періоду в Україні спостерігаються певні структурні зрушення як в економіці, так і в суспільному житті, зокрема, і в галузі підтримання та охорони здоров'я.
Загальний стан останньої визначають такі чинники:
• знецінення індивідуального і громадського здоров'я;
• підвищення очікувань населення щодо можливостей охорони здоров'я;
• некритичність оцінки ролі громадянина у збереженні власного здоров'я;
• некритичність оцінки стану й ролі громадського здоров'я політичними силами;
• суперкритичність оцінки системи охорони здоров'я;
• структурна недовершеність систем, що забезпечують підтримання здоров'я;
• деформованість управління охороною здоров'я;
• розбалансованість системи управління по вертикалі;
• невизначеність ролі та функцій регіонального управління;
• відсутність нових технологій управління;
• дефіцит інформації;
• фінансово-економічна невизначеність;
• відсутність ідеології здоров'я й технології його охорони. Таким чином, невідповідність вибору суспільства потребам часу
вимагає нагального реформування галузі, яка традиційно має охороняти здоров'я громадян, створення умов для розвитку міжгалузевих механізмів забезпечення здоров'я населення, в яких управлінню охороною здоров'я належала б роль ідеолога і стратега здоров'я нації.
Високу ціннісну значущість категорії здоров'я можна пояснити тим змістом, який увесь розвинений світ вкладає в поняття здоров'я сьогодні. Воно включає не тільки поняття фізичного добробуту, але й психічного, соціального і духовного, що ще раз підтверджує необхідність міжгалузевих механізмів його забезпечення і розширює коло суспільних галузей. Такий погляд на забезпечення здоров'я нації вимагає нових підходів до системи управління. У деяких країнах запроваджується спеціальна система управління (корпус управлінців вищої кваліфікації) з відповідною підготовкою, які спроможні проводити необхідну міжгалузеву роботу.
Новий погляд на поняття здоров'я вимагає нової ідеології його забезпечення та нових технологій. Таким чином, виклик часу - потреба у здоров'ї і право на нього. Вибором суспільства при цьому може бути ідеологія здоров'я й механізми її реалізації.
