якостей, пов'язані саме з комунікативними аспектами людського буття, спрямовані на гармонізацію цієї важливої сфери, а також на відтворення традицій, що є підґрунтям стабільності та гармонійності не лише мікросфери життєдіяльності, а й суспільної організації в цілому. Це свідчить про те, що релігійність є сьогодні важливою складовою тієї групи стабілізуючих чинників, які сприяють відновленню злагодженості особистого й суспільного життя українців, створюють можливості для повноцінної участі нашої держави як рівного й повноцінного партнера в міжнародному співробітництві, націленому на розв'язання нагальних проблем людства у планетарному масштабі. Важливість серед іншого цієї складової виховання в майбутніх поколінь релігійності визнається значною частиною навіть тих респондентів, що не вважають себе віруючими. Обов'язковість або, принаймні, корисність виховання цієї якості відзначили 39% тих респондентів, які вважають себе невіруючими, 17 переконаних атеїстів і 35% опитаних, які проголосили себе байдужими до питань релігії та віри.
Група респондентів, що проголосили себе віруючими, більше цікавиться й проблемам національної культури, а також питаннями культури та мистецтва. Про те, що релігійність виступає фактором виховання гармонійної, всебічно розвиненої особистості, свідчить, зокрема, значно більша зацікавленість віруючих проблемами здоров'я. Так, здоровий спосіб життя часто стає темою розмови з друзями в 42% віруючих респондентів, лише у 29% невіруючих і байдужих до релігії. Як це не дивно, віруючі частіше обговорюють і наукові проблеми, а також питання моди, одягу й зовнішності.
Важливим уявляється те, що респонденти, які самовизначилися як такі, хто коливається між вірою й невір'ям, за структурою відповідей на інші запитання анкети є дуже близькими до тих, хто проголосив себе віруючими. Отже, можна припустити, що той конститутивний принцип, який є причетним до формування ціннісної сфери віруючих, навіть діючи латентно, справляє значний вплив на формування ціннісного світу людини й орієнтує її в більш "позитивному" напрямку пошуку гармонійності у власному та суспільному житті й у стосунках з оточуючими та довкіллям.
Значні відмінності у структурі ціннісних орієнтацій зафіксовано стосовно групи респондентів, які проголосили свою байдужість до питань релігії та віри. Ця категорія молодих людей характеризується меншою зацікавленістю такими питаннями, як, наприклад, стан економіки, міжнаціональні відносини, національна культура, мистецтво, стан довкілля, екологія. Ця група молоді є також дещо меншою мірою залученою до навчання й характеризується нижчим рівнем трудової мотивації, менш схильною до орієнтації на здоровий спосіб життя. Навіть таким пріоритетним сферам життєдіяльності, як сфера сімейного життя, шлюб, виховання дітей, ведення домашнього господарства, побут молоді люди, байдужі до релігії, надають меншого, ніж інші, значення.
Більше, ніж інших, цю категорію молоді турбує лише рівень особистих прибутків і фінансової спроможності.
Слід зазначити й певну невизначеність образу релігійності й віри у свідомості сучасної української молоді. Хоч віруючими себе проголосили 44% усіх опитаних молодих людей, питання релігії, церкви, віри часто обговорюють лише 11 % респондентів. 29% тих, хто проголосили себе віруючими, ніколи не розмовляють на цю тему з друзями, а часто обговорюють ці питання лише 18% віруючих респондентів. Віру й дотримання релігійних обрядів проголосили сферою людської життєдіяльності, що має дуже велике значення, лише 21% тих респондентів, які визначили себе віруючими. 26% з них позначили її роль як відносно малу, а 14% - як зовсім малу. 46% тих, хто вважає себе віруючими, не є членами жодної релігійної організації. А з тих, хто проголосили себе невіруючими, 11% є членами релігійних організацій. Дуже важливою особисто для себе релігію проголосили лише 26% віруючих. 20%) вважають її швидше не важливою, а 9% - не важливою зовсім. Отже, віра, свідомість молодих українців є не завжди пов'язаними з її формальними
аспектами та соціальними втіленнями релігійності. Однак, як ми бачили, релігійність є суттєвим елементом ціннісного світу більшості молодих людей України, який разом з іншими важливими складниками надає гармонії життєвому простору молоді,
У сучасних умовах трансформації суспільства, постійної економічної та політичної нестабільності звернення до свого коріння, до національних цінностей, до етнічного походження, пошук самоідентифікації особистості з групою, певною соціальною спільнотою все більше виконують стабілізуючу функцію. Саме завдяки цьому психологічному процесу особистість суб'єктивно віднаходить свої соціальні координати, власне місце в системі соціальних зв'язків і суспільних відносин.
Так, дані дослідження свідчать, що сучасне молоде покоління поряд з проблемами економічного, політичного характеру турбують і проблеми етнічні. 56% опитаних відповіли, що обговорюють проблеми національної культури, і 47% - проблеми міжнаціональних відносин. Звідси випливає, що майже кожна друга молода людина тією чи іншою мірою цікавиться етнічними аспектами життєдіяльності сучасного суспільства.
Традиційність світогляду української молоді детермінована досить сильною орієнтацією на повагу до родини, до тих культурних цінностей, що передаються від старших до молодших поколінь. Етнокультурний аспект тісно переплітається з релігійним, і, таким чином, релігійність виступає також важливим показником орієнтації на традицію.
Соціальна установка на традицію виявилася також у відповідях респондентів щодо вибору етнічної належності. Так, 52% молодих людей здійснили цей вибір самостійно, тоді як 46% - під впливом матері або батька. На 3% опитаних при виборі своєї національності справили вплив друзі та знайомі, на 8% - близькі родичі.
Отже, при виборі етнічної належності молоде покоління керується або національністю батьків, або власними внутрішніми чинниками. Це ще раз доводить, що сім'я, родинне оточення відіграє вирішальну роль у процесі етнічної самоідентифікації індивіда.
Важливим компонентом культури та чинником національної самоідентифікації є рідна мова. Мову розглядають як одну з найбільш виразних ознак етнічності, як спільний аналог етнічного явища. За даними вищезгаданого соціологічного дослідження, українську мову назвали рідною 68% молодих людей української національності, 5% росіян і 7% опитаних іншої національності, тоді як російську - третина українців, 95% росіян і 76% респондентів іншої національності. Спадщина тривалого домінування в Україні російської мови й зараз впливає на мовну ситуацію, оскільки значна частина українців вважає рідною мовою російську. Отже, рідна мова виступає важливим чинником етнічного самовизначення.
Сьогодні серед молоді відбувається різке зниження рівня сприйняття міжкультурних відмінностей, що виявляється у визнанні більшістю можливості існування іншокультурних цінностей, норм, форм поведінки. Можна навіть констатувати певний інтерес до цінностей інших культур серед сучасного молодого покоління. Дані свідчать, що найбільша орієнтація й інтерес спостерігаються в молодого покоління до слов'янської культури (59%), дещо менший - до західноєвропейської (17), американської (І4) та східної (7%). Ці дані певною мірою спростовують поширене уявлення про те, що сучасна молодь зорієнтована і засвоює переважно цінності американського способу життя. Разом з тим, кореляційний аналіз показав, що на американську культуру зорієнтовані переважно 15-17-річні юнаки й дівчата. При цьому було виявлено статистично значущі кореляційні зв'язки між інтересом до американської культури та орієнтацією молоді на цінності дозвілля, відпочинку, відвідування вечірок, дискотек і досягнення успіху в суспільстві, здобуття авторитету.
Кореляційний аналіз засвідчив залежність між орієнтацією молоді на певний тип культури та ціннісними виборами. Так, серед молодих людей, для яких приваблює американська культура, найменшим виявився відсоток тих, для кого робота має значимість у житті, і найбільшим тих, хто орієнтується на дозвілля, відвідування вечірок. Політика й релігія є найвагомішими для тих молодих людей, які орієнтовані на слов'янську культуру, причому політикою найменшою мірою цікавляться прихильники східної культури.
Аналіз відповідей респондентів на запитання "Як би Ви оцінили рівень соціального напруження у Вашому місті (смт, селі)?" свідчить, що майже три чверті з них відзначають наявність, на їхню думку, певного соціального напруження. Причому третина вказує на сильне соціальне напруження та навіть на можливість участі населення в акціях масового протесту. У відповідях опитуваних виявляється тенденція до оцінки більшого соціального напруження у великих містах та більшого спокою в сільській місцевості (рис.4.5, 4.6).
Чоловіки менше, ніж жінки, вагаються при оцінці рівня соціального напруження у своєму населеному пункті. Легше відповісти на це запитання респондентам старших вікових груп. Так, 27% опитаним віком 15-17 років важко було відповісти на це запитання, а віком 25-28 років - лише 10%. З віком дещо більше опитаних вважають, що існує значуще соціальне напруження.
Соціального напруження
немає, становище нормальне,
спокійне 11%
Існує незначне
соціальне
напруження
40%
Рис.4.5. Розподіл відповідей респондентів на запитання: "Як би Ви оцінили рівень соціального напруження у Вашому місті (смт, селі)?", %
Село
Велике місто
Середнє Мале місто місто
Соціальне напруження таке, що можливі акції масового протесту населення Існує сильне соціальне напруження існує незначне соціальне напруження Соціального напруження немає
Рис.4.6. Розподіл відповідей респондентів на запитання:
"Як би Ви оцінили рівень соціального напруження у Вашому місті (смт, селі)?"
(залежно від типу населеного пункту)
Відповіді респондентів на запитання "Як Ви ставитеся до різних форм протесту?" надають можливість зробити висновок, що переважна більшість негативно ставиться до таких крайніх форм протесту, як вуличні безпорядки, погроми та створення незаконних збройних формувань. Відповіли на ці запитання, що "засуджують" та "швидше, засуджують" такі форми протесту відповідно 90 та 86% опитаних. Практично половина з опитаних негативно ставиться і до інших несанкціонованих форм протесту. Різні їхні форми підтримує лише 12-21% опитаних. Винятком може слугувати бойкот як форма протесту. За рівних співвідношеннях "за" і "проти" (30 і 29%о) значній частині важко визначитися зі ставленням до цього.
У своїй масі опитані підтримують законні форми протесту (рис.4.7). На вказані запитання відповідали "швидше, підтримую" та "підтримую" від половини до 75% респондентів.
Серед найбільш популярних форм протесту є: звернення з вимогами до органів влади - підтримує 75%; законні мітинги та демонстрації (71); критичні виступи у пресі (70%).
Не виявляються суттєві тенденції в розподілі відповідей респондентів залежно від типу місця їхнього проживання. Хіба що можна відзначити, що зі зниженням статусу населеного пункту у відповідях опитуваних простежується підтримка таких форм протесту, як звернення з вимогами до органів влади, критичних виступів у пресі та збирання підписів під колективними відозвами.
Можна зробити однозначний висновок, що опитані чоловіки більше, ніж жінки, підтримують усі названі в запитанні несанкціоновані форми протесту. Вони також менше засуджують їх проведення. Характерно, що серед санкціонованих форм протесту ними більше підтримуються та менше засуджуються активніші з них (збирання підписів під колективними відозвами, законні мітинги та демонстрації, законні страйки).
Респонденти старших вікових груп у відповідях частіше, ніж молодь, підтримують (та менше засуджують) більш виважені форми протесту (зокрема, це стосується критичних виступів у пресі, збирання підписів під колективними відозвами).
Тут залежність є пропорційною віку. Ця тенденція не є вже такою очевидною при визначенні ставлення до більш активних форм протесту. Так, майже однаково ставляться опитані всіх вікових груп до звернення з вимогами до органів влади, проведення законних мітингів і демонстрацій, законних страйків, тоді як старші висловлюють більшу підтримку. Також простежується явна тенденція до більшого засудження та меншої підтримки різних несанкціонованих форм протесту опитаними старшого віку. Причому тенденція простежується тим чіткіше, чим більш екстремістським є характер протесту.
Вуличні безпорядки, погроми
Створення незаконних збройних формувань
Пікетування державних установ
Голодування протесту Щ
Незаконні страйки
Несанкціоновані мітинги та демонстрації
Бойкот
Законні страйки
Законні мітинги та демонстрації
Звертання з вимогами до органів виконавчої влади
Збір підписів під колективними відозвами Критичні виступи у пресі
10 20 ЗО 40 50 60 70 80
Рис. 4.7. Розподіл відповідей чоловіків і жінок щодо підтримки різних форм протесту, %
4.3. Сучасне розуміння здоров'я людини та його основних компонентів
Формування ідеї здорового способу життя (ФІЗСЖ.) протягом своєї майже 25-річної історії становлення пройшло шлях від первинного накопичення фактів і свідчень до розробки цілісної теорії. Зараз ЗСЖ виступає як самостійна наукова дисципліна, котрій притаманні всі відповідні компоненти - власні теорія, методологія, методика, ідеологія, принципи тощо. Уведення в цю дисципліну потребує певних знань щодо сучасного розуміння феномена здоров'я людини взагалі. Нижче наведеної деякі основні поняття, котрі стануть у нагоді для розуміння теорії і практики ФІЗСЖ.
Слід зауважити, що феномен здоров'я людини протягом усієї історії розвитку людства привертав увагу багатьох дослідників, науковим доро-оком яких стала велика кількість різноманітних характеристик цього явища. Науковці використовують багато визначень і показників різного змісту, які висвітлюють різні аспекти феномена здоров'я (профілі здоров'я, його рівні, складові тощо). Наведемо загальні поняття щодо характеристики здоров'я та їхнє визначення, що безпосередньо стосуються змісту Оттавської хартії або відповідають їй за духом і принципами.
Поняття здоров'я. Сучасні дослідження феномена здоров'я людини виявили обмеженість суто медичного підходу, що визначає здоров'я як відсутність хвороби. Поширеність ще й до цього часу подібного визначення пояснюється тим, що тривалий час воно також вживалося й у практичній медицині. Якщо в людини, котра звернулася до лікаря, не було симптомів захворювання, вона вважалася здоровою. Тобто у практиці лікування, особливо в первинних ланках системи охорони здоров'я, не враховувався той факт, що відсутність симптомів хвороби ще не означає наявності гарного здоров'я.
Але за сучасними уявленнями здоров'я вже не розглядається як суто медична проблема. Більше того, комплекс медичних питань становить лише малу частку феномена здоров'я. Так, узагальнені підсумки досліджень залежності здоров'я людини від різних чинників переконують, що стан системи охорони здоров'я обумовлює в середньому лише близько 10% усього комплексу впливів. Решта 90% припадає на екологію (близько 20%), спадковість (близько 20) і найбільше - на умови і спосіб життя (майже 50%). Тобто суто медичний аспект не є головним серед розмаїття впливів на здоров'я людини, а отже, медичне визначення здоров'я як відсутність хвороби не відповідає життєвим реаліям.
Досягнення сучасної науки свідчить про те, що здоров'я людини є складним феноменом глобального значення, котрий може розглядатися як філософська, соціальна, економічна, біологічна, медична категорії, як об'єкт споживання, залучення капіталу, як індивідуальна й суспільна цінність, явище системного характеру, динамічне, постійно взаємодіюче з навколишнім середовищем, що, у свою чергу, постійно змінюється. Виходячи із цього, розумієш, як складно визначити здоров'я в повному обсязі, якщо це взагалі можливо - історія розвитку науки про здоров'я налічує 80 різноманітних визначень.
Загальноприйнятим у міжнародному обігу є визначення здоров'я, викладене у преамбулі Статуту ВООЗ (1948 р.): "Здоров'я - це стан повного фізичного, духовного і соціального благополуччя, а не лише відсутність хвороб або фізичних вад".
Поняття сфер, або складових здоров'я. Світова наука передбачає цілісний погляд на здоров'я як феномен, що інтегрує, принаймні, чотири його сфери, або складові: фізичну, психічну (розумову), соціальну (суспільну) і духовну. Усі ці складові є невід'ємними одна від одної, вони тісно взаємопов'язані і саме в сукупності визначають стан здоров'я людини Для зручності вивчення, полегшення методології дослідження феномена здоров'я наука диференціює поняття фізичного психічного, соціального і духовного здоров'я, але в реальному житті майже завжди має місце інтегральний вплив цих складових.
фізичне здоров'я визначають такі чинники, як індивідуальні особливості анатомічної будови тіла, фізіологічні функції організму в різних умовах спокою, руху, довкілля, генетична спадщина, рівні фізичного розвитку органів і систем організму.
До сфери психічного здоров'я відносять індивідуальні особливості психічних процесів і властивостей людини, наприклад, збудливість, емоційність, чутливість. Психічне життя індивіда складається з потреб, інтересів, мотивів, стимулів, установок, цілей, уявлень, почуттів тощо Психічне здоров'я пов'язане з особливостями мислення, характеру, здібностей. Усі ці складові й чинники обумовлюють особливості індивідуальних реакцій на, так би мовити, однакові життєві ситуації, вірогідність стресів, афектів.
Духовне здоров'я залежить від духовного світу особистості, його сприйняття складових духовної культури людства - освіти, науки, мистецтва, релігії, моралі, етики. Свідомість людини, її ментальність, життєва самоідентифікація, ставлення до сенсу життя, оцінка реалізації власних здібностей і можливостей у контексті її ідеалів і світогляду - усе це визначає стан духовного здоров'я індивіда.
4.4. Вплив ровесників і старших товаришів на формування здорового способу життя молоді
Результати аналізу відповідей на запитання проведеного національного опитування (Молодь за здоров'я..., 2000) "До кого або до яких джерел ти звернувся б, якби побажав отримати більше інформації про алкоголізм, наркоманію, паління?" дозволили виокремити групу молоді, яка вважає за доцільне звернутися за такою інформацією до ровесників. За середнього показника для масиву 22% із числа тих респондентів, котрі мають намір звернутися по додаткову інформацію до ровесників, за віком цей показник має значні варіації: від 13% — у 10-річному віці до 31% -у 14-річному (рис.4.8).
Можна умовно виділити три етапи у зміні показників довіри до ровесників як джерела інформації про шкідливі звички:
1) 10-12 років - етап повільного зростання довіри до ровесників (від 13 до 15%);
2) 13-14 - етап швидкого зростання довіри до ровесників (від 15
ДО 31%);
3) 15-22 - етап стабілізації довіри до ровесників (від 22 до 27%).
10 11 12 13 14 15 16 17 18 19 20 21 22
Рис.4.8. Частка молодих людей, які готові звернутися до ровесників
Період швидкого зростання довіри до інформації від ровесників збігається із зменшенням довіри до інформації від батьків і вчителів. Отже, місце дорослих в інформуванні молоді посідають ровесники та старші товариші. Тобто конфлікт дорослих з підлітками ускладнює процес позитивного впливу на них дорослих.
Нагадаємо, що майже третина молодих людей саме від ровесників отримують інформацію щодо здорового способу життя. За даними соціологічних опитувань, коло питань, що обговорюють юнаки й дівчата зі своїми друзями та однолітками, є досить широким. І проблеми, пов'язані зі здоровим способом життя, посідають помітне місце в цьому спектрі.
За результатами опитування УІСД за програмою "Молодь столиці", серед тих проблем, що турбують сьогодні молодь, 83% називають "здоровий спосіб життя", 89% - "стан власного, здоров'я". Цей рівень стурбованості впливає й на ті питання, які молоді люди обговорюють між собою. Серед них, окрім теми про власне здоров'я та здоровий спосіб життя, є й інші, що тісно пов'язані з ними: організація відпочинку, сімейні та сексуальні стосунки. Крім того, слід зауважити, що тоді, коли проблема турбує молоду людину, вона частіше обговорює цю тему зі своїми друзями. Так, з тих, хто цікавиться здоровим способом життя, 55% часто говорять про це з друзями, і навіть з тих, кого ця проблема не турбує, 20%> усе ж таки досить часто обговорюють її.
