45. МЕХАНІЗМ ПОПОВНЕННЯ ГРОШЕЙ В ОБОРОТІ. РОЛЬ КОМЕРЦ. БАНКІВ У ЦЬОМУ ПРОЦЕСІ. Однією з функцій банківської системи є ф-ція створення грошей і регулювання грошової маси, яка полягає у тому , що банківська система оперативно змінює масу грошей в обігу , збільшуючи чи зменшуючи її відповідно до зміни попиту на гроші,іншими словами банків.система управляє пропозицією грошей. Грош. маса складається з грошей ЦБ та грошей ком.банків. Всі гроші- це боргові зобов’язання по відношенню до банків. У виконанні цієї ф-ції беруть участь всі ланки банківської системи-ЦБ та банки другого рівня (комерційні банки). Ком.банки створюють нові гроші в рез-ті своїх активних операцій, напр.кредитування клієнтів. Процес продукування нових грошей ком.банками називають депозитно- чековою емісією , або вторинною емісією, мультиплікативною експансією. Коли банк надає кредит гр.маса збільшується. Цього не помітно по одному банку. Проте виданий кредит потрапляє в пасив іншого банку. Банківська система як єдине ціле може робити те на що не здатен один банк. Мультиплікативне (багатократне) розширення депозитів обмежується ЦБ. Всі банки другого рівня зобов'язані свої резерви (вільні гроші) на рахунках в ЦБ і частково можуть зберігати в готівковій формі в своїх касах. Ці гроші не входять до складу грошових агрегатів М0 ,М1 ,М2 та М3 .Банківські резерви по суті дублюють гроші ,які враховані в цих агрегатах. Між банківськими резервами та масою грошей в обігу існує тісний зв'язок стр-рного хар-ру,що створює базу для впливу на масу грошей через регулювання банківських резервів. Для цього вводиться механізм обов'язкового резервування банківських пасивів. Законодавчо визначається норма обов'язкового резерву у вигляді % до суми пасивів банку. Якщо фактичний резерв ком.банку виявиться більшим ОР ,це свідчить про наявність у банку надлишкового резерву. В межах надлишкового резерву ком.банк має право видати позички чи здійснити платежі по своїх зобов'язаннях та зобов'язаннях своїх клієнтів. Гроші ком.банків виникають в рез-ті? кредитування клієнтів та купівлі активів у небанківського сектора ЦП, валют. Процес послідовного нарощування маси грошей і суми банківських резервів на базі переміщення через кредитно-розрахунковий механізм банків додаткового резерву , що надійшов у внутрішньобанківський оборот, називається грошовим мультиплікатором . В результаті мультиплікації додаткова маса грошей , що надійшла в банківську систему , істотно зростає завдяки приросту депозитів у тих ком. банках , через які пройшла мультиплікаційна хвиля . Висота і довжина цієї хвилі залежить від обсягу додатково введених в систему резервів та норми обов'язкового резервування. Отже,приріст маси грошей в обігу забезпечується не тільки кредитною емісією центрального банку, а й кредитною діяльністю ком банків. Кожний окремий банк надає додаткові позички тільки в межах вільних резервів, що надійшли в його оборот, в цілому система банків створює (прирощує) депозитних грошей значно більше, ніж до неї надходить ззовні — від центрального банку. В цьому наочно проявляється відмінність між функціонуванням окремого банку і системи банків. Рівень грошово-кредитної мультиплікації (коефіцієнт мультиплікатора М) залежить від норми обов'язкового резервування (R) і визначається за формулою М = 1/R Проте фактичний коефіцієнт мультиплікації може істотно відхилятися від розрахункового, оскільки на процес мультиплікації можуть впливати й інші фактори. Наприклад, викор-ня клієнтами банків позичених коштів для готівкових платежів перериває процес мультиплікації і знижує його рівень. Такий же вплив має погашення банківських позичок, яке скорочує масу депозитів та активів банку. Грошовий мультиплікатор може "спрацювати" не тільки при додатковому введенні грошей (резервів) в систему центральним банком через кредитну емісію. Той же ефект буде досягнутий, якщо резерви одного з банків зростуть завдяки надходженню готівки та зарахуванню її на рахунки клієнтів, або ж якщо банк збільшить свої резерви завдяки продажу частини активів на міжбанківському ринку.
45. МЕХ-ЗМ ПОПОВНЕННЯ МАСИ ГРОШЕЙ В ОБОРОТІ. РОЛЬ КОМЕРЦ. БАНКІВ В НЬОМУ.
Банки можуть в певній мірі можуть впливати на масу грошей в обігу: ЦБ через емісію, КБ через грош.-кред. мультипл., небанківські - через створення власних фін. інструментів. Роль КБ полягає у тому, що вони залучують кошти на депозити, потім, залишаючи обов'язкову норму резерву, пускають ці ж гроші в оборот у вигляді кредиту і т.п.. Наступний банк робить теж саме. Таким чином одні й ті ж гроші збільшують грошовий оборот; виникає ефект грошового мультиплікатора.
46.ПОХОДЖЕННЯ І СУТЬ ГРОШЕЙ.. Портфельний підхід до визначення суті грошей.
На сьогоднішній день в науці немає однозначного погляду на суть грош.. Не заваді стоять різні методологічні підходи до вивчення грош. Неоднозначно трактується і питання про походження грошей. Представники трудової теорії вартості К Маркса сутність грош. визначають на основі історич. аналізу походження і генезису грош. Західні ек-ти не надають питанню походження грош. такого важл. значення. Деякі з них навіть вважають історич. підхід до вивчення грош. хибним, вважають, що дослідження минулого може стати джерелом плутанини в точному аналізі дійсності» Можна виділити 2 концепції походження грош. 1)Раціоналістична-згідно з цією теорією гроші виникли внаслідок домовленості між з метою уникнення бартеру та зниження витрат обміну. В ХХ ст. набуло поширення твердження, що гроші це продукт який створює держава. Даний підхід акцентує увагу на прийнятності викор-ня грош. ек. агентами, а не на історич. процесах розвитку грош . 2)Еволюційна марксисти твердять, що гроші виникли стихійно внаслідок розвитку товарн вир-ва і обміну. Виникнення грош. розглядаються як об'єктивний процес викликаний потребами товар обміну. Коли обмін товарами носив непостійний випадковий характер потреби в грошах не відчувалося: товар обмін-ся на товар. Маркс це називав простою або випадковою формою вартості обмін товарів без присутності грошей це-бартер. Перший великий розподіл праці зумовив перетворення обміну в регулярний процес. Зростання кіл-ті товарів на ринку зробило можливим вираження вартості одного товару через вартості ряду товарів- еквівалентів. Маркс називав це повною або розгорнутою формою вартості З розвитком товар. обміну виділилось кілька товарів, котрі викор-ся найбільшим попитом,а значить найчастіше слугували знаряддями обміну. Через ці товари можна було виразити вартість усіх товарів- це називається загальна форма вартості. Товар який здатний виражати вартості інших товарів і забезпечувати їх загальну обмінюваність виступає загальним еквівалентом. Роль загального еквіваленту переходить до одного якогось товару, який стає грошима. Роль грош. виконували різні товари, хоч марксисти підтримують тезу про те , що необхідність у грошах зумовлена труднощами бартеру корінну потребу у грошах вони вбачають в протиріччях товару, котрі проявляються при обміні. Протиріччя між споживчою і міновою вартістю товару. При викор-ні товару як вартості його не можна споживати і навпаки. Протиріччя між конкретною і абстрактною працею затраченою на виробництво товару. Споживча вартість створюється конкретною працею,а вартість-абстрактною, якісно однорідною. Протиріччя між приватним і суспільним характером праці. При суспільному характері вир-ва вартість неможливо виразити через індивідуальні витрати праці. При суспільному характері виробництва вартість неможливо виразити через індивідуальні витрати праці. Протиріччя товару вирішуються за допомогою грошей, які стають втіленням абстрактної і суспільної праці можуть обмінюватись на будь які товари. Потребу у грошах дослідники пояснюють приблизно з однакових позицій: наявністю товарного обміну? розбіжності стосуються питання появи грошей і марксисти вважають що поява грошей зумовлена об'єктивною потребою суспільства у загальному еквіваленті, західні економісти - як продукт створений суспільством (державою). Найбільш поширені наступні підходи до вивчення суті грошей:
1)Марксис. підхід. Гроші- це специфіч.товар, який виступає в ролі загального вартісного еквіваленту. 2)В західній ек літ-рі поширений підхід до визначення суті грош. на основі теорії граничної корисності (маржиналізм).Заперечується, що грошам необхідна внутрішня вартість і те що вони висту- пають загальним еквівалентом. При даному підході грош. розгляд. як технічний інструмент обміну. Самуельсон:Гроші-це штучна соц-на умовність. Маккконел і Брю: Гроші – це те що, вони роблять. Гроші-це те, що викор-ся як гроші . Гроші- це міра вартості, засіб обігу і засіб нагромадження. Визначення суті грошей на основі їх функц-го застосування дозволяє розширити структуру грош., платіжні знаки,але й інші фінансові активи:кошти на банк-ких рахунках, цінні папери, тощо. Це носить назву портфельного підходу, до визначення суті грош.(портфельн.аналіз).Фін-ві активи тим прийнятніше в ролі грошей, чим вони ліквідніші. Ліквідність активу означає його здатність перетворюватись у платіжний засіб як найшвидше та з наймен-ми витратами. Гроші треба розглядати як абсолютно ліквідний актив. Всі інші активи як фін-ві так і реальні можуть наближатися до грошей за ступенем своєї ліквідності? готівка, вклади до запитання, коротк-ві державні ЦП, строкові вклади, інші ЦП, ювелірні вироби, нерухомість, одяг, товари тривалого викор-ня. Портфельний аналіз грошей застосовується не лише в теорії, але в практиці для кількісного виміру грош. маси. Ці два підходи сходяться в тому, що гроші є особливим товаром, що це явище суспільне. Коли товар. вир-во розвинуте слабо, роль грош. теж незначна і зводиться до простого посередництва в обміні товарів. При капіталізмі товарно грош. відносини набувають значного розвитку, а гроші перетворюються у капітал. Перетворення грош. у капітал є важл. умовою розширеного сусп-го відтворення.
47 ГРОШОВА МАСА : СУТЬ , СТРУКТУРА , РОЗМІЩЕННЯ ТА ФАКТОРИ ВПЛИВУ .
Під грошовою масою слід розуміти всю сукупність залишків грошей у всіх їх формах, які знаходяться в розпорядженні суб'єктів грошового обороту в певний момент. Такими суб'єктами є приватні особи, підприємства, громадські організації, господарські об'єднання, держава та ін.
З точки зору якісної характеристики грошової маси важливе значення має її структура, а з точки зору практики її регулювання — обсяг та динаміка руху, а також структурна характеристика.
У структурному відношенні грошову масу можна розділити за кількома критеріями: за ступенем “готовності” окремих елементів до оборотності, тобто за ступенем їх ліквідності; за формою грошових засобів (готівкові, депозитні) ; за розміщенням у суб'єктів грошового обороту; за територіальним розміщенням та ін. Розглянемо показники грошової маси : 1) агрегати М1, М2, М3 ; 2) грошова база . Агрегати - показники тих грошей , які працюють в обороті , знаходяться в розпорядженні тих суб’єктів , які готові випустити їх в оборот . Вони відрізняються між собою на певний елемент , який виражає додатковий ліквідний актив , але з меншим ступенем ліквідності , ніж у попередньому агрегаті .
До агрегату М1 відносяться найбільш ліквідні грошові елементи. Такими є готівка (банкноти, казначейські білети, розмінна монета), банківські вклади до запитання (трансакційні депозити). Агрегат М2 охоплює елементи, що входять до складу М1, а також строкові та заощаджувальні вклади в депозитних банках, взаємні фонди грошового ринку та ін.. Грошова база - це ніби ті ж самі гроші , але розглянуті з позиції Центробанку , в нього включається 2 виду грошей , вся готівкова маса . До неї входять також гроші , які знаходяться на кореспондентських рахунках банків в Центробанку . Агрегат М3 включає елементи, що входять до складу М2, депозитні сертифікати номіналом 100000 дол., строкові угоди про зворотний викуп і позички у євродоларах та ін
48.ПОНЯТТЯ КРЕДИТНОЇ СИСТЕМИ.Х-А КРЕДИТНОІ СИСТЕМИ УКРАЇНИ. Кредитна система - це сукупність кредитних в1дносин( у широкому розумінні) та Інститутів , які реалізують ці відносини ( в узькому розумінні). Кредитні відносини виникають з приводу мобілізації тимчасово вільних коштів та їх використанні. Вони пов'язані з рухом позичкового капіталу. включають різні форми кредиту, методи кредитування, тощо. Кредитні відносини реалізуються через кредитні установи. Інституційно вони складають структуру кредитної системи. Кредитна система складається Із 2 частин:1. Банківські системи 2.Системи небанківських кредитних установ. Банківська система - це законодавче визначена, чітко структурована сукупність фінансових посередників грошового ринку. які займаються банківською діяльністю До небанківських фінансово-кредитних інститутів належать лізингові, факторингові, інвестиційні, страхові,фінансові компанії, пенсійні фонди, ломбарди,каси взаємної допомоги. Серед цих небанківських інститутів слід виділити страхові організації, пенсійні фонди, ломбарди і каси взаємної допомоги, які існують на території нашої країни. Інші установи будуть створюватися в недалекому майбутньому в міру розвитку ринкових відносин.
49.СУТЬ , ЦІЛІ ТА ІНСТРУМЕНТИ ГКП
Грошово-кредитна політика-це сукупність заходів центробанку, спрямованих на регулювання пропозиції (маси) грошей. Розробка та реалізація ГКП-це ключова ф-ція Ц банку. На ній головним чином базується вирішення його основної задачі-забезпечення сталості валюти.
При розробці монетарної (грошово-кредитної) політики центральний банк переслідує цілі: -стратегічні; -проміжні; -тактичні. Стратегічними цілями монетарної політики центробанку можуть бути кінцеві цілі загальноекономічної політики держави — досягнення такого зростання суспільного виробництва, за якого буде забезпечена повна зайнятість, стійкість цін (стримування інфляції), збалансованість платіжних відносин з зовнішнім світом. ЦБ своєю монетарною політикою повинен сприяти досягненню вказаних цілей.
Проміжними цілями монетарної політики є досягнення такого стану деяких ключових ек.перемінних, який сприятиме досягненню стратегічних цілей. Такими перемінними є пожвавлення чи стримування кон'юнктури на товарних і грошових ринках. Тактичні цілі монетарної політики мають короткостроковий, оперативний характер і покликані забезпечити досягнення проміжних цілей. Всі три групи цілей монетарної політики знаходяться в ієрархічному взаємозв'язку. Найвищу сходинку в ній займають стратегічні цілі, для досягнення яких реалізуються проміжні цілі, а їх досягнення в свою чергу вимагають реалізації тактичних цілей.
Світова практика виробила такі основні інструменти реалізації тактичних цілей монетарної політики: політика відкритого ринку; облікова (дисконтна) політика і ломбардна політика; політика обов'язкових резервів. В останній час економічна теорія і практика дедалі частіше віддають перевагу такому інструменту монетарної політики як регулювання валютного курсу. Політика відкритого ринку полягає в змінах обсягів покупок та продаж цінних паперів (короткострокових зобов'язань держави) цент реальним банком. Це призводить до зміни резервів комерційних банків, отже — маси грошей в обігу, попиту на товари, пропозиції грошей і рівня процентних ставок в подібному для ЦБ напрямку. ЦБ продає державні ЦП комерційним банкам за умов, коли йому потрібно стабілізувати чи зменшити масу грошей в обігу, стримати зростання платоспроможного попиту, знизити інфляцію. ЦБ може продати частину свого портфеля ЦП безпосередньо ком. банкам чи дилерам фондового ринку, а через них — населенню та фірмам. В обох випадках у ком.банків зменшаться їх резерви: в першому випадку ком. банк оплатить пакет ЦП зі свого рахунка в ЦБ; в другому — оплата буде здійснена з рахунка дилера з одночасним зменшенням резервів банку, який його обслуговує. Якщо центральному банку потрібно збільшити грошову масу, він буде купувати ЦП у ком. банків, фірм та населення. У всіх випадках на суму покупок цінних паперів у ком. банках зросте сума їх вільних резервів та їх позичковий потенціал. В результаті використання цього потенціалу банки збільшать загальну масу грошей в обігу (з урахуванням коефіцієнта мультиплікації). Відбудеться зростання попиту на товари, зростуть ціни, пропозиція грошей, вартість цінних паперів, знизиться рівень процентних ставок по них. Гроші здешевіють, пожвавиться кон'юнктура ринку, прискориться зростання виробництва та зайнятості.
Власники ЦП (банки, фірми, населення) відгукуються на пропозицію центробанку купити чи продати йому ЦП тому що під впливом попиту та пропозиції змінюється як ринкова вартість (ціна) цінних паперів, так і процентні ставки по них, тільки в зворотному напрямку.
Якщо ЦБ вирішив збільшити покупки облігацій державної позики, це підвищить на них попит і рівень ринкової ціни й одночасно знизить рівень процентної ставки по них.
Якщо ЦБ вирішить збільшити продаж ЦП, збільшиться їх пропозиція на ринку, знизяться їх ціни, підвищиться ставка процентного доходу. Купівля таких паперів стане привабливою для інвесторів.
Облікова і ломбардна політика базується на функції центрального банку як "кредитора останньої інстанції". Комерційні банки звертаються до нього за кредитом найчастіше при появі тимчасового дефіциту резервів на їх рахунках в центробанку. Такі позички банки просять, як правило, на короткий строк і одержують в порядку обліку комерційних векселів (обліковий кредит) чи під заклад інших цінних паперів (ломбардний кредит).
Надаючи облікові та ломбардні позички, центробанк збільшує на їх суму вільні резерви і кредитний потенціал банків — позичальників і ще в більшій мірі загальну масу грошей в обігу (в силу дії грошового мультиплікатора). Регулюючи процес облікового і ломбардного кредитування, центробанк може регулювати загальну масу грошей в обігу.
Регулювання облікового кредиту центро-банком здійснюється двома способами: зміною ставки облікового процента (облікової ставки) та зміною ліміту обліку комерційних векселів.
В умовах перехідної економіки України облікова і ломбардна політика не може використовуватися в повному обсязі як інструмент грошово-кредитного регулювання. Цьому заважає недостатній розвиток вексельного обігу, а також використання НБУ своїх ресурсів переважно для кредитування уряду, а не комерційних банків. Тому рефінансування комерційних банків здійснюється переважно через аукціонні торги, через операції РЕПО, навіть в порядку прямого цільового кредитування, а не через переоблік векселів чи ломбардне кредитування. В цих умовах НБУ здійснює ставку облікового процента не стільки для досягнення цілей грошово-кредитної політики, скільки для приведення її у відповідність до динаміки рівня інфляції.
Політика обов'язкових резервів базується на функції центробанку як банку банків, зокрема на розрахунково-касовому обслуговуванні комерційних банків. Законодавче йому надається право встановлювати норми обов'язкових резервів, які комерційні банки повинні зберігати в центральному банку. Вимоги обов'язкового резервування можуть розповсюджуватися на всі депозити чи на окремі їх види
Якщо центральний банк підвищує норму обов'язкових резервів, то в такій же мірі збільшиться сума обов'язкових резервів і зменшиться сума вільних резервів, тобто кредитний потенціал банку.
Якщо центральний банк знизить норму обов'язкових резервів, то відповідно збільшиться обсяг вільних резервів, розшириться кредитний потенціал банків, активізується їх кредитна діяльність, що призведе до збільшення банківських депозитів і загальної маси грошей.
Політика обов'язкового резервування — досить результативний інструмент грошово-кредитного регулювання. На грошову масу він впливає не тільки через зміну обсягу вільних резервів, про що йшлося вище, а й через зміну коефіцієнта грошового мультиплікатора та рівня процентної ставки, які надто чутливі до зміни обсягів кредитних можливостей банків. Тому в країнах з розвинутою економікою цей інструмент монетарної політики використовується рідко, як виняток, оскільки часті зміни норми обов'язкових резервів негативно впливають на діяльність комерційних банків.
В умовах перехідної економіки України НБУ досить часто і рішуче застосовував цей інструмент грошово-кредитної політики, оскільки для використання інших, більш "м'яких", інструментів в країні не було достатніх передумов.
Крім розглянутих трьох інструментів в банківській практиці застосовуються й інші засоби впливу на пропозицію грошей. Їх звичайно називають селективними інструментами грошово-кредитної політики. До таких інструментів можна віднести:
— законодавче встановлення частки вартості цінних паперів, яку покупці повинні сплатити за власний рахунок, а не за рахунок позичок банків;
— встановлення обмежень на надання банками споживчих кредитів населенню;
— встановлення обмежень на надання банками всіх видів позичок (кредитні стелі) тощо.
