Шпаргалки! - Гроші та Кредит

60. СТРУКТУРА ГРОШОВРГО ОБОРОТУ ЗА ФОРМОЮ ПЛАТІЖНИХ ЗАСОБІВ.
Грошовий оборот — це рух грошей у процесі виробництва, розподілу, обміну й споживання національного продукту, який здійснюється шляхом безготівкових розрахунків та через обіг готівки. Грошовий оборот — це сукупність усіх грошових платежів і розрахунків, що відбуваються в народному господарстві. Грошовий оборот поділяється на дві взаємопов'язані частини: 1) сферу безготівкового обігу, 2) сферу готівкового обігу. Готівка, як правило, використовується при виплаті заробітної плати, пенсій, стипендій (тобто при утворенні доходів населення), а також при купівлі товарів і послуг у роздрібній торгівлі, розміщенні коштів у банківських внесках тощо (тобто при витрачанні доходів населення). У сфері безготівкового грошового обігу рух грошей здійснюється у вигляді перерахування сум через рахунки в банках. У безготівковій формі здійснюється переважна більшість грошових операцій у народному господарстві: розрахунки між підприємствами (фірмами), деякі види розрахунків підприємств і організацій з населенням (наприклад, перерахування грошових коштів, у тому числі заробітної плати і пенсій, на поточні рахунки, відкриті в установах банків) тощо.
Найважливішими макроекономічними індикаторами, які об'єктивно відображають ефективність і стабільність функціонування двох сфер грошового обороту, є: збалансованість бюджету, рівень інфляції, стан фінансів усіх секторів економіки, стабільність національної валюти, обсяг державного внутрішнього і зовнішнього боргу, стан розрахунків і своєчасність усіх видів платежів, структура і якість грошової маси, відповідність грошового і матеріально-вартісного економічних оборотів, раціональність податкової системи.

61.ПОНЯТТЯ БАНКУ. ВИДИ БАНКІВ В РИНКОВІЙ ЕКОНОМІЦІ. В Законі України "Про банки і банківську діяльність" банком названо будь-яку установу, що виконує функції кредитування, касового і розрахункового обслуговування н\г та здійснює інші банківські операції, передбачені цим законом. Банк в правовому відношенні — це будь-який фінансовий посередник, що виконує одну або декілька операцій, віднесених законом до банківської діяльності Банк в економ. розумінні — це фінансовий посередник, який виконує комплекс базових операцій грошового ринку: мобілізацію коштів, надання їх в позички, здійснення розрахунків між економ. суб'єктами. Універсальні банки — банки, що виконують всі базові та будь-які інші операції на грош. ринку. Спеціальні банки — банки, що виконують лише частину базових операцій на грошовому ринку. За територією діяльності банки бувають міжнародні, республіканські, регіональні. Банківська система — законодавчо визначена, чітко структурована сукупність фінансових посередників грош. ринку, які займаються банківською діяльністю. За своєю структурою банківські системи різних країн істотно відрізняються Разом з тим є ряд ознак, які властиві всім банківським системам, що функціонують в ринковій економіці Це, перш за все. ввоур/вневв їх побудова. На першому рівні знаходиться один банк (або декілька банків, об'єднаних спільними цілями і завданнями. Такій установі надається статус і центрального банку. На нього покладається І відповідальність за вирішення і макроекономічних завдань в грошово-кредитній сфері, перш за все — підтримання сталості національних грошей та забезпечення сталості функціонування всієї банківської системи Хоч ці завдання вирішуються за участю всіх банків, проте успіх може бути досягнутий тільки при відповідній координації зусиль кожного з них , Покладається така координація на центральний банк, для чого він законодавчо наділяється відповідними повноваженнями На другому рівні банківської системи знаходяться решта банків, які в Україні прийнято : називати комерційними банками

62 РОЛЬ ДЕРЖАВИ В СТВОРЕННІ ГРОШЕЙ. З розвитком форм грошей змінювався механізм визначення носіїв грошових функцій та роль держави в цьому механізмі. На перших порах сам ринок виявляв потребу в грошах, висував певні вимоги до грошового товару і сам стихійно висував на цю роль один з найбільш ходових і здатних до її виконання товарів. Втручання ззовні в цей процес було мінімальним. Лише із закріпленням ролі грошей за золотом втручання держави помітно посилилося. Вона взяла на себе зобов'язання надавати грошам точно визначену форму (монета), встановила контроль за їх створенням (чеканка, фіксація проби металу, вмісту металу в грошовій одиниці), запровадила контроль за повноцінністю грошей (боротьба з фальшуванням монет) тощо. Ще більш значною стала роль держави, коли гроші перестали бути повноцінними. Вона почала визначати не тільки форму грошей (вид та форму грошових знаків), а й їх вартість, регулюючи масу грошей в обігу. Завдяки зусиллям держави в особі її центрального банку звичайні клаптики паперу чи прості записи в бухгалтерських книгах банків набули здатності виконувати функції і роль грошей. Держава насамперед надає паперовим грошам силу законного платіжного засобу та приймає такі гроші в платежі по всіх своїх вимогах. Крім того, вона реалізує цілу систему заходів щодо підтримання маси грошей на рівні потреб обігу за умови збереження сталості цін. Проте це не значить, що держава — творець грошей, що її роль в цьому процесі визначальна, а самі гроші — виключно продукт, створений державою. По-перше, сам ринок спричиняє об'єктивну потребу в грошах, з якою держава повинна рахуватися. По-друге, ринок висуває жорсткі вимоги до носія грошових функцій, і держава повинна вибрати носія, який здатний найповніше задовольнити ці вимоги. По-третє, кількість грошей в обігу визначається певними об'єктивними закономірностями, які повинні враховуватися державою в її регулятивних діях. Тільки при врахуванні всіх трьох обставин випущені (створені) державою грошові знаки будуть визнані ринком і зможуть виконувати функції грошей. Інакше вони знеціняться і країну буде трясти інфляція. Отже, гроші не декретуються державою, а спричинюються самою ринковою економікою. Роль держави в їх створенні не визначальна, а корегувальна. На підтвердження цього положення можна навести той факт, що функції грошей виконують не тільки випущені державою грошові знаки, а й знаки — боргові зобов'язання інших емітентів, зокрема чеки та векселі.

63. ФОРМИ ТА ВИДИ КРЕДИТУ.
Відрізняють дві осн. форми кредиту, в залежності від того, в якій формі гроші передаються кредитором позичальнику: 1)Товарний -такі відносини виникають найчастіше між продавцями і покупцями, коли останні одержують товари чи послуги з відстрочкою платежу. 2)Грошовий-є найбільш типовим в умовах ринкової ек. У цій формі здійснюється рух переважної частини позичкового фонду країни. Основні види кредиту виділяють по природі учасників кред. відносин: 1)Банківський (беруть участь банки). 2)Державний (одним з суб’єктів виступає держава). 3)Внутрішньогосподарський (для нього часто характерна товарна форма). 4)Міжнародний (беруть участь суб’єкти господарювання різних країн, безпосередньо держави чи міжнародні фінансово-кредитні інститути). Крім того кредити поділяють за строками користування позичками (довго-, середньо- і короткостроковий), порядком надання (прямий і непрямий), забезпеченістю (забезпечений товарно-матеріальними цінностями і ні, тобто бланковий), сферами спрямування (у сферу виробництва, обігу, споживання).

65. ГРОШІ ЯК ЗАСІБ ОБІГУ І ЗАСІБ ПЛАТЕЖ
У функції засобу обігу гроші обслуговують реаліз-ю товарів, послуг, інших цінностей. Цю функцію гроші виконують реально,тобто покупець повинен мати достатню суму грошей (у будь-якій формі), щоб придбати потрібну цінність. Продавець, одержавши за свій товар гроші, стає власником цінності, яку він може використати для придбання інших продуктів чи ресурсів. Таким чином гроші в цій функції постійно приводять в рух товари,зумовлюють їх обіг. Після кожного акту купівлі-продажу товари вибувають з обігу, пере- ходять у сферу споживання, а гроші продовжують свій рух в сфері обігу. Для успішного викон-ня цієї фун-ї гроші теж повинні бути сталими. У фун-ї засобу платежу гроші обслуговують погашення боргових зобов'язань, які виникають між суб'єктами економіки в процесі відтворення. Боргові зобов'язання можуть виникнути у зв'язку а реалізацією товарів та послуг, якщо платіж не відбувається зразу після передачі товару продавцем покупцю, а також у зв'язку з розподілом і перерозподілом вартості (сплата податків, фінансування з бюджету, видача погашення позичок) У всіх цих випадках грошові платежі не призводять до руху товарів. Проте опосередковано вони теж пов'язані з реаліз-ю товарів та послуг: всі перерозподільчі платежі в кінцевому рахунку здійснюються заради того, щоб ті хто їх одержить, змогли придбати потрібні їм товари та послуги. На використанні функції засобу платежу базується функціонування податкової, бюджетної та банківської систем, оплата праці, сис-ма соці забезпеч та інші ек механізми. Тому гроші як засіб платежу виконують важливу роль у ринковій економіці Для нормального виконання цієї функції вони повинні бути сталими. Знецінення грошей внаслідок інфляції знижує реальну вартість коштів, що надходять в погашення боргових зобов'язань. Це завдає збитків кредиторам

66. ОСНОВНІ ТИПИ ГРОШОВИХ СИСТЕМ.
Тип гр.сис. визначається змістом її елементів та їх взаємодією. В залежності від сукупності економ. відносин виділяють гр системи ринкового і неринкового типу. Неринкові системи хар-ся наявністю обмежень щодо функціонування грошей, адміністративних методів регул-ня гр. обігу, розмежування сфер готівкового і безготівк. обороту, контролю за певними видами операцій. В ринковій системі практично відсутні обмеження на функціонування грош.. В регулюванні гр. обігу викор-ся методи економ. впливу (непрямого).В залежності від механізму регул-ня валюти виділяють гр. системи відкритого і закритого типу. Закрита гр. система в якій мають місце значні валютні обмеження,які ізолюють ії від зовнішнього світу. Відкрита гр.система – де відсутні або мінімальні обмеження на здійснення валютних операцій. Відповідно до загальних законів функціонування грошей виділяють саморегулюючу і регульовану гр.систему. Саморегулюючим були системи металевого обігу коли вони існували держава не могла і не було потреби регулювати гр. обіг. Її функції зводились до встановлення вагового вмісту та контролю за обігом монет. По відношенню до карбування монети діяли дві системи:Система відкритого карбування-усі бажаючи мали права обміняти злитки металу на монети по вазі, внісши плату за карбування. В Росії плата за карбування становила 0,2 вартості металу Система відкритого карбування застосовувалась до повноцінних монет, їх вартість була практично рівною номіналу, однак для міцності в монети додавали різні сплави- лігатура. Склад дорогоцінного металу в монеті називають пробою. Проба встановилась законодавчо в тисячних долях, або каратах. На практиці монети все одно стирались тому держава встановлювала ремедіум-допустиме законом відхилення фактичної ваги монети від законодавчо встановленої. Система закритого карбування передбачає виготовлення монет на держ. монетних дворах із металу що належать державі с.з.к. застосовується для неповноц. розмінних монет,часто держава встановлює обмеження на функціонування неповноц. грошей. В Росії монети номіналом менше 25 копійок були обов’язковими до прийому лише на суму 3 руб. Існували 2 системи металевого обігу:біметалізм і монометалізм. Біметалізм-гр.сист.де роль грошей виконує 2 метали як равно зол. і срібло. Перша форма біметалізму-система паралельної валюти співвідношення цін між золотом і сріблом встановлюється ринком. Однак це встановлення цін у двох металах є незручним, до того ціни на грошові метали коливались тому держава стала законодавчо фіксувати співвідношення між золотом і сріблом-це друга форма біметалізму-фіксованої ціни. Це також дуло незручно так як ринкова ціна одного з металів могла відхиляти від офіційної, що призводило до тезаврації (вилучення з обігу його закордон. Таке явище описується законом Грешена-Коперніка «Гірші гроші витісняють з обігу кращі». Хорошими грошима вважаються недооцінені ,а поганими-переоцінені. Це призводило до порушень в гр.обігу, вимагали частого перегляду офіційних співвідношень між золотом і сріблом. В ХХст. Відбувається перехід до монометалізму, який передбачає функціонування в якості резервних грош. одного металу. Найвищою системою золотого монометалізму є система золотого стандарту. Форми золотого стандарту: Золотомонетний стандарт. Передбачав вільну конвертацію грошей у золото (вільний обмін банкнот на золото, відкрите карбування монет), вільний ввіз і вивіз золота за кордон. Крім засобу в обігу функціонували інші метали в т. ч. срібло,але їх карбування носило закритий характер. Вони були обов'язковими для прийому на обмежену суму. Крім функцій засобу обігу і платежу золото виконували і резервну функцію, виступають забезпеченням банкнот: Частина банкнотної емісії,яки не покривається золотим запасом емісійного банку називається Фідуціонарною емісією. Розгляд банкнотної емісії обмежувався законодавчо. Відомі кілька емісійних систем: 1)Англійська система-обмеження фідуціарноі емісії обмежується певною величиною. У СВ згідно з законом 1844р. ії розмір 14 млн. фунтів понад золотий запас.2) Німецька- розмір банкнотної емісії обмежується сумою 250 млн. марок проте цей мінімум можна перевищувати з умовою,що золоте забезпечення банкнот буде не ниже 1\3. 3)Французька- встановлення загального ліміту емісії грошей в межах якого Банк Франції визначав співвідношення між фідуціарною і покритою золотом емісією.4)Американська- з 1913р. золоте забезпечення банкнот мала складати 40% при абсолютному мінімумі 30%. Зниження забезпеченості банкнот тягло за собою плату штрафу. Найменш еластична була Англ. Система, а Французька більш пристосована до потреб товарн. обміну. Позитивно рисою золотомонетного стандарту була стабільність цієї системи. Він проіснував до 1 СВ. війни. Золото злитковий стандарт передбачав розміри банкнот не на монети а на стандартні злитки золота. = 12.5 кг. В 1925 до нього перейшла Великобританія, В10928-Франція згодом Італія. Голландія.. Канада. Це була спроба повернутись до золотого стандарту після того як і кінці 10-х на поч. 20-х р. панувала сист. Папер.-грош. обігу. Золото девізний стандарт (Девіз-фінансовий актив деномінований в іноземній валюті). Країни які не змогли забезпечити їх розмін на іноземну валюту,яка обмінювалась на золото. Ця форма існувала приблизно в 30 кр.(Німеччина,Австрія, Норвегія).Характерною рисою золото злиткового і золото девізного стандарту була відсутність золота в обігу. Золото виконувало лише резервну ф-ю. В період світової економ. кризи в 1929-30р. золотий стандарт було ліквідовано. Найпізніше в 36 його було було ліквідовано в Бельгії, і Італії. Основним недоліком золотого стандарту є протиріччя між кількістю золота і потребами народного гос-ва, економіки в грошах. За умов коли практично ця емісія грош. стає фідуціарною роль держ. регул-ня грош.сфери зростає. Грош. система стає регульованою. Регульована грош. система виступає у вигляді систем папер. грош. та кред.-го обігу. Суч гроші не можна назвати ні чисто кредитними ні паперовими. Не існує,не залишилось навіть формального поділу на банківський та казначейський білети. Забезпеченням банкнот виступають активи ЦБ.

67. ПОНЯТТЯ ЛІКВІДНОСТІ БАНКУ ТА МЕХАНІЗМ ЙОГО ЗАБЕЗПЕЧЕННЯ.
Ліквідність банку - це здатність банку в б.-як. момент часу сплатити по своїм зобов‘язанням перед вкладниками та юр. особами в грошовій формі по першій вимозі та в повній сумі. Банки, як правило не зберігають ліквідні кошти у вигляді легко реалізуємих активів із стабільними цінами, а вважають що їх без обмеження можна позичити у б.-як. момент. Тому механізм забезпечення ліквідності банку полягає в регулюванні попиту та пропозиції на ліквідні активи. Коли сукупний попит на ліквідні кошти перевищує їх пропозицію, керівництво банку повинно бути готове до дефіциту ліквідних коштів і вирішити, як і в які строки залучити додаткову кількість ліквідних коштів. Якщо в якийсь момент сукупна пропозиція ліквідних коштів банка перевищує сукупний попит на них, то керівництво повинно бути готовим до надлишку ліквідних коштів і при цьому вирішити, як і в які строки інвестувати цей надлишок до того моменту в майбутньому, поки вони не будуть потрібні для покриття попиту на ліквідні кошти. Формули:
1. Миттєва ліквідність: Н5=(Кор.рахунок+Каса)/Поточ. рахунки*100%
Повинен бути не < 15% (с 1.1.99 - не <20%)
2. Загальна ліквідність: Н6=Активи/Зобов’язання*100%
Повинен бути не < 100%
3. Норматив співвідношення високолікв. активів до робочих активів:
Н7=ВА/РА*100%
Повинен бути не < 15% (с 1.1.99 - не <20%)

68. КЛАСИЧНА КІЛЬКІСНА ТЕОРІЯ ГРОШЕЙ. ХАР-КА ЇЇ ОСНОВНИХ ПОСТУЛАТІВ.
Ідеї Аристотеля щодо визначення суті й функцій грошей, їхнього місця в системі економічних зв'язків, пройшовши довгий еволюційний шлях, набули подальшого розвитку в одній із найдавніших економічних теорій, що сформувалася ще в XVІ—XVІІ ст,—кількісній теорії грошей. Слід зазначити, що методологічні принципи вказаної теорії впродовж понад трьох століть домінують у системі наукових знань з питань грошових відносин. Найбільш детально вихідні методологічні принципи кількісної теорії грошей були аргументовані відомим теоретиком XVІІІ ст. англійським ученим Юмом у його трактаті “Про гроші”, опублікованому 1752 р. Теорія, про яку йдеться, встановлює функціональну залежність і взаємозв'язок між двома економічними величинами — рівнем товарних цін і кількістю грошей в обігу. ІІ основним постулатом є твердження про те, що будь-яка зміна кількості грошей веде до пропорційної зміни абсолютного рівня цін товарів і послуг, а відтак — до зміни номінального вираження валового національного продукту. Юм визначив досить просту залежність, яка дістала статус класичної: подвоєння кількості грошей призводить до відповідного подвоєння абсолютного рівня цін, вираженого в цих грошах. Кількісна теорія Юма створювала відповідну методологічну основу і для характеристики принципів формування вартості грошей. У його концепції поняття вартості грошей є суто умовним. Як інструмент обігу вони не мають власної вартісної основи. Гроші, за Юмом, входять у структуру обігу без вартості, отримуючи останню лише в процесі обміну. Йдеться про представницький характер вартості грошей, або про фіктивну вартість, яка визначається через кількісне співвідношення товарів, що обертаються, і грошову масу, яка обслуговує цей обіг. Представницька вартість грошей, що обслуговує товарний обіг, залежить від їхньої кількості. Кількісна теорія грошей дістала підтримку представників класичної буржуазної політичної економії. Якщо Юм розглядав її застосування відносно металевих грошей — золота і срібла, то Д.Рікардо переніс її основні постулати і на визначення способу функціонування паперових грошей. Новітній варіант кількісної теорії грошей — це сучасний монетаризм.