Валютне регулювання- це діяльність держави та уповноважених нею органів щодо регламентації валютних відносин економічних суб'єктів та їх діяльності на валютному ринку. Така регламентація тією чи іншою мірою поширюється на всі складові валютних відносин та валютного ринку, і насамперед на :
1) процес курсоутворення,
2) виконання платіжної функції валютою на внутрішніх ринках країни,
3) діяльність комерційних банків та інших структур на валютному ринку,
4) здійснення міжнародних платежів на поточними операціями платіжного балансу,
5) здійснення міжнародних платежів за капітальними операціями платіжного балансу та розвиток іноземних інвестицій в економіку країни,
6) ввезення та вивезення валютних цінностей через державний кордон,
7) кредитні відносини резидентів з нерезидентами,
8) формування та використання золотовалютних резервів.
Валютні обмеження є досить потужним, ефективним і оперативним інструментом валютної політики. Водночас цей інструмент має переважно адміністративний характер і суперечить тенденції лібералізації валютних відносин. За сучасної ситуації в Україні це один із ключових валютних інструментів, проте в перспективі його роль знизиться.
Найбільш жорсткими обмеженнями, що застосовувалися НБУ в його валютній політиці перехідного періоду , були: введення обов'язкового продажу підприємствами експортної виручки в інвалюті ( на 100% чи на 50%); заборона ( чи обмеження) надання підприємствами-резидентами комерційного кредиту контрагентам-нерезидентам; заборона спекулятивних валютних операцій на ринку; заборона резидентам, у тому числі банкам, надавати грошові позички нерезидентам за рахунок ресурсів, мобілізованих усередині країни; заборона вивозу валютних коштів юридичних осіб без дозволу НБУ та фізичним особам понад встановлену норму; жорстка фіксація валютного курсу національної валюти. Крім валютних обмежень, практика валютного регулювання виробила ще ряд методів (інструментів), які забезпечують переважно економічний вплив на валютні відносини. Це зокрема:
1)курсова політика,
2) облікова (дисконтна) політика та інші інструменти монетарної політики,
3) валютна інтервенція (девізна політика),
4)регулювання сальдо платіжного балансу,
5) формування та використання золотовалютних резервів.
58. Платіжний баланс: сутність, структура та роль в механізмі валютного регулювання.
Платіжний баланс- це співвідношення між валютними платежами економічних суб'єктів даної країни (резидентів) за її економічними межами та валютними надходженнями їм з-за економічних між країни ( нерезидентів) за певний період часу ( рік, квартал, місяць).
Структура платіжного балансу:
Розділ 1. Стаття "Баланс товарів": відображаються всі переміщення товарів через економічні межі країни з переходом права власності: експорт відбивається у графі "Надходження", імпорт- у графі" Платежі". Співвідношення обсягів надходження і платежів по цій статті називається торговим балансом. По статті " Баланс послуг" враховується рух коштів у в’язку з обміном між резидентами і нерезидентами різноманітними послугами: транспортними, будівельними, комунікаційними, туристичними і ін. По статті " Доходи" враховується рух коштів, пов'язаний з доходами фізичних осіб-резидентів, одержаними в оплату праці за кордоном, доходами від прямих інвестицій за кордоном, доходами від портфельних інвестицій, доходами від інших інвестицій. По статті " Поточні трансферти" враховується рух коштів на без еквівалентних засадах- гуманітарна та технічна допомога, внески до фондів міжнародних організацій, безоплатні перекази грошей з-за кордону фізичним особам.
Розділ 2 "Рахунок операцій з капіталом та фінансових операцій". Стаття "Капітальні трансферти": враховуються всі операції, пов'язані з передачею права власності на основний капітал або анулювання боргів кредиторами, коли рух вартості здійснюється на еквівалентній основі.
У розділі" Фінансовий рахунок" показуються операції з купівлі-продажу та погашення фінансових вимог однієї країни до інших. При цьому відбувається зміна власності на фінансові активи або пасиви країни. Усі фінансові операції класифікуються в три групи: прямі інвестиції, портфельні інвестиції, інші інвестиції.
Протягом року технологічно неможливо адекватно відкоригувати обсяги портфельних та інших інвестицій. Тому в процесі беруть участь статті розділу 3 " Резервні активи", на яких відображається централізований золотовалютний запас країни.
Платіжний баланс відіграє важливу роль у розробленні та реалізації валютної політики. Як модель зовнішньоекономічних відносин країни він дає грунтовну інформаційну базу для оцінки стану та перспектив розвитку валютних відносин. Зокрема, рівень та динаміка його збалансованості за звітний рік дають можливість визначити причини погіршення кон’юнктури валютного ринку та курсу національної валюти у відповідному році та ймовірну динаміку їх на перспективу.
59.Золотовалютні резерви: сутність, призначення та роль в механізмі валютного регулювання.
Золотовалютні резерви-це запаси іноземних фінансових активів та золота, які належать державі і перебувають у розпорядження органів грошово-кредитного регулювання і можуть бути реально використані на регулятивні та інші потреби, що мають загальноекономічне значення.
Призначення золотовалютних резервів (цілі накопичення золотовалютних резервів):
1) трансакційне призначення- забезпечення країни достатнім запасом міжнародних платіжних засобів, з тим , щоб держава, її окремі структури та недержавні економічні агенти могли своєчасно розрахуватися за своїми зовнішніми зобов'язаннями,
2) інтервенційне призначення-забезпечення державі можливості проводити інтервенції на валютному ринку грошей, з тим , щоб підтримувати на потрібному рівні на них попит і пропозицію та обмінний курс національної валюти.
Ролі золотовалютного резерву:
1)оптимізація обсягу золотовалютних резервів,
2)інтервенційне їх використання,
3) розміщення резервів та ін.
60.Поняття, розвиток та основні елементи світової та міжнародної валютних систем.
Світова валютна система-це спільно розроблена державами та закріплена міжнародними угодами форма реалізації валютних відносин.
Складовими світової валютної системи є:
1) форми міжнародних засобів платежу, 2)уніфікований режим валютних паритетів та курсів, 3) умови взаємної конвертованості валют, 4) уніфікація правил міжнародних розрахунків, 5)режим валютних ринків та ринків золота, 6)міжнародні валютно-фінансові організації, 7) міжнародне регулювання валютних обмежень.
Розвиток світової валютної системи:
1) система, заснована на золотому стандарті (платіжний оборот обслуговувався переважно золотом),
2) механізм золотодевізного стандарту, що було юридично оформлено рішенням Генуезької конференції (1922 р.)
3)Бреттон-вудська валютна система. На міжнародній валютно-фінансовій конференції країн антигітлерівської коаліції, що відбулася у липні 1944 р. у м. Бреттон-Вудсі (США), були узгоджені основні принципи даного валютно-фінансового устою,
4) Ямайська валютна система створилась внаслідок угоди, що була досягнута на нараді країн-учасниць МВФ у м. Кінгстоні на Ямайці в січні 1976 р.
Міжнародна (регіональна) валютна система-договірно-правова форма організації валютних відносин окремих країн.
Щоб протистояти гегемонії долара у світовій системі, в березні 1979 р. було створено міжнародну (регіональну) валютну систему-Європейську валютну систему (ЄВС)- форму міждержавного регулювання валютних відносин країн західноєвропейського інтеграційного комплексу. Механізм ЄВС містив 3 елементи:європейська валютна одиниця -ЕКЮ, режим сумісного коливання валютних курсів-"суперзмія", Європейський фонд валютного співробітництва.
Маастрихтська угода 1992 р. визначила 2 етапи становлення ЄВС:
1)липень1990р.-грудень1993р.: повна лібералізація руху капіталів усередині ЄС, завершення процесу формування єдиного внутрішнього ринку ЄС, розроблення заходів щодо зближення (конвергенції) ряду економічних параметрів для країн-членів,
2) січень 1999 р.: створення незалежної Європейської системи центральних банків на чолі з Європейським центральним банком, установлення фіксованого курсу для валют країн-членів ЄВС між собою, а також відносно ЕКЮ, емісія єдиної грошової одиниці, проведення єдиної валютної політики країнами- членами ЄВС.
61. Загальні передумови та економічні причини, що визначають необхідність кредиту.
Передумовою кредиту є наявність поточних або майбутніх доходів у позичальника, а конкретними причинами, що обумовлюють необхідність кредиту,- коливання потреби в коштах та джерелах їх формування як у юридичних, так і у фізичних осіб.
Кредит не існував завжди. Він виник на певному етапі розвитку людського суспільства. Його винайдення вважають одним з найгеніальніших відкриттів людства поряд із винайденням грошей. Причини його виникнення слід шукати насамперед не у сфері виробництва, а у сфері обміну, де продавці товарів протистоять один одному як власники, як юридично самостійні особи. Коли товарно-грошові відносини почали ставати більш-менш регулярними, взаємовідносини між товаровиробниками іноді набували особливого характеру: продавцеві потрібно продати товар, а в покупця не було грошей, щоб його купити. За таких умов акт купівлі -продажу товару не міг відбутися І тут випадково, як і багато інших винаходів людства, був відкритий кредит-за наявності довіри продавця до покупця товар був проданий з відстрочкою платежу, у кредит. Таким чином, кредит виник і розвинувся на основі функції грошей як засобу обігу. Отже, кредит полегшував реалізацію товарів. Саме в цьому й полягає найбільш поширена причина необхідності кредиту. Але пізніше кредит розвивався, і необхідність у ньому стала обумовлюватися не тільки потребами сфери обміну, а й інших сфер суспільного відтворення- виробництва, споживання.
Суспільство повинно мати у своєму розпорядженні такі економічні інструменти, з допомогою яких можна було б запобігати перебоям у сфері суспільного виробництва, загалом суспільного відтворення. Одним із найважливіших таких інструментів і став кредит. Звідси існування товарного виробництва і пов'язаного з ним товарного обігу є найбільш загальною економічною причиною необхідності кредиту.
62. Сутність кредиту, його структура, еволюція та зв'язок з іншими економічними категоріями.
Кредит-це суспільні відносини, що виникають міжекономічними суб'єктами у зв'язку з передачею один одному в тимчасове користування вільних коштів (вартості) на засадах зворотності, платності та добровільності. Для конкретизації сутності кредиту потрібно розглянути окремі елементи кредитних відносин. Ними є об'єкти та суб'єкти кредиту. Об'єктом кредиту є та вартість, яка передається в позичку одним суб'єктом іншому. Суб'єкти кредиту- це кредитори і позичальники. Взяті разом, ці елементи створюють структуру кредиту.
Кредит як форма суспільних відносин має багато спільного з іншими економічними категоріями - грошима, фінансами, торгівлею, капіталом та ін. Зокрема, всі вони є вартісними категоріями, обслуговують рух вартості в процесі відтворення. Вони тісно переплітаються між собою функціонально. Так гроші як засіб платежу з’явилися на ґрунті кредитних відносин. Кредит у функції перерозподілу вартості обслуговує рух капіталу, сприяє формуванню фінансових ресурсів, розвитку торгівлі. Особливо тісно пов'язаний кредит з грошима, і цей зв'язок дедалі посилюється в міру розвитку суспільного виробництва й ускладнення економічних відносин. Водночас кредит- це цілком самостійна категорія, що функціонує поряд з іншими категоріями, не замінюючи жодної з них і не поступаючись їм сферою свого призначення.
Істотні відмінності є між кредитом і фінансами. На відміну від кредиту , фінанси формуються в процесі розподілу (кредит у процесі перерозподілу).
Першою формою кредиту , що мала найпростішу сутність, був лихварський кредит. Характерними ознаками цього кредиту було те, що він має випадковий характер. Його суб'єктами на боці кредиторів були просто багаті люди, які надавали в кредит лише власні кошти, а на боці позичальників- незаможні ( селяни,ремісники). З переходом до товарно- капіталістичного виробництва відбулося чітке розмежування виробничих і особистих потреб у запозиченні коштів. Підтримання і розвиток виробництва стали широкомасштабною сферою застосування запозичених коштів і стимулювали масове формування вільних коштів. Сам кредит набув капіталістичного характеру і перетворився в суспільний механізм капіталізації економічних відносин.
Попервах економічна думка зосереджувалася переважно на самому поняття кредиту, на пізнанні його сутності. Лише з 18 ст. розпочалися дослідження механізму зв'язків кредиту з суспільним виробництвом, що відкривало шлях для формування суто наукової теорії кредиту. На сьогодні економічна наука визнає дві провідні теорії кредиту: натуралістичну і капіталотворчу.
63.Стадії та закономірності руху кредиту на мікро- і макрорівнях. Причини кредитування.
Рух позиченої вартості можна назвати відтворювальним і виразити формулою:
ВВ-НП-ОП…ВП…ВК-ПК-ОК, де
ВВ-формування вільної вартості у кредиторів,
НП-розміщення вільних коштів у позички,
ОП-одержання додаткових коштів позичальником,
ВП-викорстання позичальником одержаних коштів на свої потреби,
ВК- вивільнення коштів з обороту позичальника,
ПК- повернення позичальником коштів кредитору,
ОК- одержання кредитором коштів, наданих у позичку.
Стадії руху кредиту:
1-а стадія- формування вільної вартості як джерела надання позичок (операція ВВ),
2-а стадія- розміщення вільної вартості в позичку (операції НП-ОП),
3-а стадія- використання позичальником коштів, одержаних у тимчасове розпорядження (операція ВП),
4-а стадія- вивільнення використаних позичальником коштів з його обороту або формування в нього доходів, достатніх для повернення позички (операція ВК),
5-а стадія- повернення позичальником вартості кредитору (операції ПК-ОК) та плата процента.
Закономірності руху кредиту на мікроекономічному рівні: зворотність руху вартості, що передана в позичку; тимчасовість перебування позиченої вартості в обороті позичальника, яка визначається тривалістю одного кругообороту його капіталу; збереження позиченої вартості руху і повернення її кредитора в повному обсязі; залежність маси наданої позички від наявних обсягів вільних коштів.
Закономірності руху кредиту на макроекономічному рівні: кількісні параметри розвитку кредиту повинні бути адекватними динаміці обсягів ВВП; оскільки кожна позичкова операція є двоякою- як вимога і як зобов'язання, як актив і пасив, загальні суми кредитних вкладень і позичених ресурсів у макромасштабах завжди балансуються; зворотність і платність кредиту робить його найбільш адекватним ринковим умовам інструментом фінансування зростання капіталу в реальному секторі економіки; платність кредиту і здатність приносити дохід обом його суб'єктам визначають таку закономірність міжгалузевого руху кредиту, як спрямування коштів з галузей і секторів економіки з низькою рентабельністю у високорентабельні галузі.
Принципи кредитування:
1) цільове призначення позички,
2) строковість передачі коштів кредитором позичальнику,
3) поверненість позичальником коштів кредитору в повному обсязі,
4)забезпеченість позички,
5) платність користування позиченими коштами
64. Форми, види та функції кредиту.
Є дві форми кредиту: товарна і грошова. Ці форми кредиту є рівноправними і рівнозначними, по суті, двома проявами єдиної форми кредиту- вартісної. У товарній формі кредит надається у разі продажу товарів з відстрочкою платежу (комерційний кредит), при оренді майна ( у тому числі лізинг), надання речей чи приладів у прокат, погашення міждержавних боргів поставками товарів тощо. Як правило, у грошовій формі надають свої позички банки, міжнародні фінансово-кредитні установи, уряди та ін.
