50. ОПЕРАЦІЇ КОМЕРЦІЙНИХ БАНКІВ.
Залежно від економічного змісту всі види діяльності комерційних банків прийнято поділяти на три групи: пасивні операції; активні операції; забалансові( послуги). Пасивні операції — залучення чужих коштів на вклади та в позички. Формують зобов'язання банків. Відображуються в пасиві балансу банку. Пасивні операції забезпечують формування ресурсів банку, необхідних йому зверх власного капіталу для забезпечення нормальної діяльності, забезпечення ліквідності та одержання запланованого доходу. Сформовані в результаті пасивних операцій кошти становлять переважну частину всіх ресурсів банків, що визначає важливу роль цих операцій в їх діяльності. До пасивних операцій належать: залучення коштів на депозитні рахунки — поточні (до запитання), строкові, ощадні та інші; недепозитне залучення коштів: одержання позичок на міжбанківському ринку, позичок центрального банку, випуск банківських облігацій, векселів та інших зобов'язань. Основний вид пасивних операцій — залучення коштів на банківські рахунки всіх видів: поточні, розрахункові, строкові, ощадні, валютні, тощо. Всі кошти, залучені на банківські рахунки, прийнято називати депозитами, а ці операції — депозитними. Депозити слугують важливим джерелом коштів, за рахунок яких банки формують переважну частину своїх доходних активів. Недепозитні кошти найчастіше залучаються для підтримання ліквідності банків, тобто в надзвичайних ситуаціях, оскільки ці кошти більш дорогі та короткострокові ніж депозитні. Результати пасивних операцій відображаються в пасивній частині балансу банку. Активні операції — це розміщення банками власних та залучених коштів з метою одержання доходу та забезпечення своєї ліквідності. Вони тісно пов'язані з пасивними операціями. Розміщуючи кошти в активи, банки постійно слідкують за тим, щоб частина коштів залишалася у вигляді обов'язкових та вільних резервів, щоб тривалість вкладень в активи відповідала тривалості залучення коштів в пасиви. Крім того, кредитні операції банків (в активах) призводять до появи додаткових коштів в пасивах. Все це вимагає від банків управління активними і пасивними операціями в їх взаємозв'язку як єдиним комплексом банківської діяльності. До активних операцій належать: операції з надання кредитів; вкладення в цінні папери; формування касових залишків та резервів; формування інших активів (формування основних засобів — будівель, обладнання тощо).Кредитні операції здійснюються у формі надання позичок під зобов'язання позичальників повернути кошти та сплатити проценти у встановлені строки. Забалансові операції- до певного часу не відображ. в балансі, так як не відобр-ть руху коштів, проте містять ризики і в кінцевому підсумку зазначаються у збитках і прибутках банку.Д о них входять послуги, пов'язані з розрахунково-касовим обслуговуванням, наданням гарантій, посередницькі, консультаційні, інформаційні, аудиторські, трастові послуги ,ведення обліку та ін.
50. БАНКИ ДРУГОГО РІВНЯ, ЇХ ВИДИ ТА ОПЕРАЦІЇ.
Банки другого рівня - це база банк. системи, вони обслуговують господ. суб‘єктів, створюючи відповідну інфраструктуру, систему міжнародних об‘єднань, систему виходу на міжнародну банківську систему. В Україні б.-як. банк другого рівня назвали комерційним. Вони розрізняються: 1)По належності та способу формування уставного капіталу (АТ, ТОВ з участю іноземного капіталу, іноземні банки…). 2)По видам виконуємих операцій: універсальні, спеціалізовані, регіональні. Спеціалізовані банки: іпотечні банки, будівельні ощадні банки(каси), інвестиційні банки, банки підтримки, гарантійні банки. 3)Деякі банки мають виражену галузеву орієнтацію. Операції: 1.Пасивні операції: операції по залученню коштів на депозити (строкові та до запитання), недепозитне залучення ресурсів- міжбанківський кредит, позички ЦБ, випуск векселів та інш. зобов‘язань. 2.Активні операції: кредитні, вкладення в цінні папери, формування касових залишків та резервів, інш. активи (будівлі, обладнання…). 3.Послуги: гарантійні, посередницькі, трастові.
51 СУТЬ ГРОШЕЙ.ГРОШІ ЯК ГРОШІ І ГРОШІ ЯК КАПІТАЛ.В ек.літературі немає єдиного загально прийнятого визначення грошей. В західній ек.літ-рі суть грошей найчастіше визначається на основі їх функціонального призначення: все що виконує функції грошей є грішми. У вітчизняній літ-рі широко розповсюджено визначення грошей як специфічного товару,який виконує роль загального еквівалента. Гроші –це специфіч. товар що має властивість обмінюватися на б.я. інший товар тобто є загальним еквівалентом. Як заг еквівалент гроші мають ряд суттєвих рис, які відрізняють іх від звичайних товарів: 1).гроші не здатні прямо задовольняти б.я. фізичні або духовні потреби людини,а тільки опосередковано-через їх відчуження на купівлю звичайних товарів і послуг. 2).Маючи здатність обмінюватися на б.я. цінності, гроші перетвор-ться в абстрактного носія вартості, в абсолютну ліквідність як абстрактну цінність чи багатства. Абсолютна ліквідність-це здатність активу негайно обмінюватися на б.я.блага.В цій якості гроші здатні переносити вартість не тільки у просторі і й у часі.З розвитком кредиту і капіталізації всього комплексу ек. відносин грошова сис-ма набуває якісно нових ознак. Вплив кредиту через капіталізацію грош. відносин призводить до роздвоєння грош. сектора економіки на дві відносно самостійні ії водночас органічно пов'язані ланки грошову-структуру,функцією якої лишається обслуговування товарного обігу Т-Г-Т. та специфічну структуру грошей,застосування яких пов'язано з обігом капіталу Г-Т-Г. Відповідно до цього в теорії грошей розрізняють два поняття -«гроші як гроші»та«гроші як капітал».Гроші як гроші-це форма прояву грошей яка забезпечує реалізацію отриманого доходу (заробітної платні, дивіденду, пенсії тощо). Виступаючи як простий посередник обміну, «гроші як гроші» репрезентують в обігу абстрактну форму товару. Вони уособлюють всю гаму споживчих вартостей, на яку в процесі метаморфози Г- Т може бути обміненою та чи інша сума грошей. Будучи найелементарнішою формою грош. відносин, «гроші як гроші» реалізують себе через дві вихідні функції - міру вартості (одиниці виміру) та посередника (засобу) обігу. Органічна єдність зазначених ф-цій виражає функціональне призначення цієї базової форми грошей. Принциповою ознакою грош. як кап-лу є те, що метою їх застосування є не просто обслуг-ня обміну товарів і одержання завдяки цьому необхідної на даний момент споживчої вартості, а тиск нової вартості — більшої величини, ніж авансована, такої вартості, що містить відповідний відсоток. Для грош., що функ-ють у ролі капіталу, отримання такої вартості стає самоціл- лю обігу: не нова споживча, а додана вартість — ось головна мета обігу грош. як капіталу. У цьому відношенні зазначена грошова форма виступає як найзагальніша ірраціональна форма обігу кап-лу, абстрактний вираз його всеосяжного втілення, як перетворена форма грош.кап-лу.«Гроші як кап-л» виражають свій зміст як засіб платежу й нагромадження. Ці функції розглядаються ек теорією як засіб реалізації додаткової споживчої вартості, що криє в собі зазначена форма грошей. Фун-ї засобу платежу і нагромадження сформувалися пізніше ф-цій міри вартості і засобу обігу. Вони виникли на більш високому етапі товарного вир-ва та обігу завдяки розвиткові кредитн. зв'язків і формув-ню лихварського капіталу та стали базою трансформації останнього в позичковий кап-л. Отже,«гроші як капітал»за своєю структурою і функціональним втіленням виходять за межі простого визначення «грошей як грошей». Їх слід розглядати як більш високу форму реалізації грош. відносин. Але,вони й не відриваються повністю від свого попередника. Як обіг товарів створює основу обігу капіталу, так і звичайні гроші-товар виступають носіями більш високої за змістом грош. форми. Остання заперечує свою попередницю діалектичне, зберігаючи відтак її вихідні ознаки. Уявлення про еволюційний процес розвитку грошей. Мова йде про поетапне проходження кількох ступенів розвитку: 1)На початковому етапі появлення й розвитку товар відносин зароджується найелементарніша форма грошей-гроші як простий посередник обміну товарів і послуг; гроші, що обслуговують обіг Т- Г- Т, гроші-товар, які реалізують себе як фун-ї одиниці виміру та засобу обігу.2)Згодом ,під впливом кредитн. зв'язків і становлення через них лихварського капіталу гроші-товар розширюють діапазон свого функціонального призначення, починають викор-ся у функціях засобу платежу й нагромадження. 3)З розвитком цих функ-й виникають передумови становлення нової, більш високої форми грош. — «грошей як капіталу», грош., що обслуговують інший обіг — Г-Т-Г і становлять абстрактну форму грошей (позичкового) капіталу.
52 ПОРЯДОК БАЛАНСУВАННЯ ГРОШ. ПОТОКІВ В ГРОШОВОМУ ОБОРОТІ.
Грошовий оборот – це процес безперервного переміщення грошей між суб'єктами ек відносин у сусп відтворенні . Характерною рисою грошового обороту є його замкнутість (збалансованість). Так номінальні величини МД та МТ є рівними і (збалансованими). МД-сукупність усіх доходів, одержаних сімейними господарствами від реалізації своїх ресурсів за певний період. МТ-сукупність всіх товарів та послуг,придбаних сімейними господарствами для споживання, а також по держ. закупкам, для приватних інвестицій та для експорту. Також балансуються такі потоки:-грошові потоки сімейних господарств. отримані доходи витрачаються на споживання і сплату податків. Ці потоки балансуються через інвестування заощаджень. -грошові потоки уряду. Коли доходів не вистачає для держав.закупок, а також для оплати праці службовців, уряд робить заперечення на фінанс. ринку держ. кредит довгостроковий,-грошові потоки підприємств. Доходів підприємств не вистачає для поновлення та задоволення потреб, вони позичають іх а ; фінанс. ринку,-грошові потоки ринку ресурсів, їх невеликі потоки балансуються купівлею ресурсів підприємствами для виробництва,та доходи сімейних господарств. -грошові потоки ринку продукцій. Якщо економічна система замкнута, то балансування МД та МТ досягається автоматично. економічні системи е відкритими. Якщо імпорт переважає експорт, то гроші покидають ек систему, щоб врівноважити потоки, це можна зробити за рахунок емісії, але це виключає інформацію. Тому звертаються до притоку капіталу. Серед грошових потоків е такі,що і до витрат і до ін'єкцій. До витрат:- сплата податків сімейн госп (Т),- заощадження сім госп (5),-оплата експорту (М)
Сума втрат + витрати на споживання складають МД (С) І=С+Т+З До ін'єкцій:-інвестиції (І),-держ закупки (О),-платежі за експорт (X)
Сума ін'єкцій+втрати на споживання складають МП .
Взаємодія між грош. потоками С+1+S=С+І+G+(Х-М) Т+S+М=І+GХ
втрати ін'єкцій. Це передбачає, що окремі ел-нти витрати ін'єкцій можуть не балансуватись. Балансування грош. обороту в цілому буде досягнуто через механізм фін. ринку. І+(G-Т)=S+(М-Х). Виконання бюджет. дефіциту призводить до виділення частини. Це зменшить величину інвестицій. Даний взаємозв'язок носить назву "ефекту витіснення інвестицій держ закупками".
54. ІНСТИТУЦІЙНА МОДЕЛЬ ГРОШОВОГО РИНКУ .
За інституційною побудовою та характером окремих потоків грошей грошовий ринок можна поділити на два великих сектори: — сектор прямого фінансування; — сектор опосередкованого фінансування. В першому секторі продавці і покупці грошей зустрічаються безпосередньо і всі питання купівлі-продажу вирішують прямо один з одним. Працюючі тут брокери виконують скоріше технічну роль звичайних посередників. В цьому секторі виділяються два канали руху грошей:
1) канал капітального (акціонерного) фінансування;
2) канал запозичення з допомогою облігацій та інших фінансових активів.
Суб'єктами (продавцями і покупцями) цього сектору можуть бути фірми, сімейні господарства, уряд, іноземні юридичні і фізичні особи. Активну участь тут можуть брати і банки — як продавці і покупці своїх цінних паперів та як звичайні посередники-брокери.
В другому секторі зв'язок між продавцями і покупцями грошей реалізується через фінансових посередників, які спочатку акумулюють у себе ресурси, що пропонуються на ринку, а потім продають їх покупцям від свого імені. Вони можуть самі створювати вимоги і пропозиції, які виступають самостійними об'єктами (інструментами) грошового ринку. Тому фінансові посередники другого сектору грошового ринку істотно відрізняються від технічних посередників в першому секторі.
Ключовою функцією грошового ринку є балансування попиту і пропозиції грошей і формування ринкового рівня процента як ціни грошей. У зв'язку з цим особливого значення набуває розуміння механізмів формування попиту та пропозиції грошей та рівня процента.
55.ФУНКЦІЯ ГРОШЕЙ ЯК ЗАСОБУ Н-НЯ.
Історично ця функція виникла після функції засобу обігу, коли виробник міг відкласти на майбутнє надлишок виручки. Еволюція грош. у цій фун-ї проявляється в розвитку цілей накопичення грошей.1)Збереження вартості.2)Створення резерву платіжних засобів. Аналогічно змінювалась і форма нагромадження: від звичайного скарбу до рахунків у кредитн. установах, придбання ЦП. Це дало поштовх розвитку фінан. ринку, зростання інвест. активності ек. агентів.
Фун-я засобу нагромадження обслуговує нагромадження вартості в розпорядженні суб'єктів ек-ки у процесі відтворення. Таке нагромадження є процесом об'єктивним. Він зумовлений внутрішніми закономірностями обігу кап-лу. Зокрема, фірми можуть нагромаджувати частку прибутку, яка тимчасово не використовується, кошти амортизаційного фонду, інших цільових фондів. Нагромаджувати ці кошти найзручніше в грошовій формі, оскільки вона має абсолютну ліквідність, що дає можливість будь-коли перетворити ці кошти в потрібну власнику споживчу вартість. Фізичні особи теж нагромаджують вартість в грошовій формі. Ці нагромадження створюються внаслідок перевищення поточних доходів над поточними витратами і називаються заощадженнями населення. Формування заощаджень означає відкладання споживання на пізніше, внаслідок чого відповідна маса реальних цінностей вивільняється зі сфери особистого споживання і може бути спрямована на розвиток вир-ва. Тому заощадження населення відіграють важливу роль у розвитку економіки країни. Формування нагромаджень , та збережень в грош форм призводить і до певних втрат для їх власників,оскільки вони певний час не отримують доходів від своїх грошей. Такі втрати звичайно називають зумовленими витратами; зберігання грошей. В умовах інфляції ці втрати набувають катастрофічних розмірів, і гроші по суті перестають виконувати цю функцію.
56.СУТЬ ТА ЕВОЛЮЦІЯ КРЕДИТУ. ОБ'ЄКТИ ТА СУБ'ЄКТИ КРЕДИТНИХ ВІДНОСИН. Кредит — це економічні відносини між юридичними та фізичними особами і державами з приводу перерозподілу вартості на засадах повернення І. як правило, з виплатою процента. Ек відносини між сторонами кредитної угоди виникають під час одержання позички, користування нею та її повернення. В цих відносинах завжди бере участь на менше ніж дві сторони:позичальник—сторона, що зацікавлена в ; одержанні позички для досягнення своєї певної цілі, кредитор — сторона, що передає вартість у грошовій чи натуральній формі в кредит. Ці сторони називаються суб'єктами кредитної угоди, а ті грошові чи матеріальні цінності, затрати чи проекти, відносно яких укладається угода позички, с об'єктом кредиту. За суб'єктами кредитної угоди та їх комбінацією можна виділити ряд основних типів кредитних відносин. 1) Найпоширенішими є кредитні відносини між і банками, з обново боку. та підприємствами. Госп-ми організаціями і товариствами — з іншого. Саме такі відносини найкраще відповідають умовам ; розвинутих товарно-грошових відносин 2). Кредитні відносини між банками і ! державою. Так, Національний банк України, як і центральні банки Інших країн, надає кредит уряду на покриття дефіциту державного бюджету, банки купують облігації державних позик. Чим більший дефіцит державного бюджету, тим більшого розвитку набуває державний кредит. До цього кредиту тісно примикає кредит банків місцевим бюджетам 3). Кредитні відносини між підприємствами, організаціями та товариствами. Нині він набуває широкого розвитку, особливо у зв'язку з введенням комерційного кредиту і вексельних розрахунків .4). Кредитні відносини між банками та населенням. У даному випадку банки частіше виступають як позичальники, а не як кредитори. 5). Кредитні відносини між під-ми, організаціями. товариствами, з одного боку. та населенням — з Іншого. Такі відносини не дуже поширені, однак Ігнорувати їх не можна. Населення отримувало кредит переважно на споживчі цілі, але в умовах ринкової економіки дедалі частіше воно одержує такі кредити на виробничі потреби. 6), Кредитні відносини між фізичними особами (громадянами). 7) Зовнішньоекономічні кредитні відносини, коли суб'єктами кредитної угоди виступають держави, банки та окремі фірми. ЦІ відносини регулюються як нормами права держав, що в них вступають, так і нормами міжнародного права.
57. ФУНКЦІЯ ГРОШЕЙ ЯК МІРИ ВАРТОСТІ У фун-ї міри вартості гроші забезпечують вимірювання вартості товарів та послуг визначення її у формі ціни (тарифу) Таке вимірювання здійснюється ідеально в процесі підрахування собівартості вир-ва закінчується на ринку через мех-зм співставлення попиту пропозиції. Оскільки суб'єкти ринку на основі попереднього досвіду формують уявлення про величину купівельної спроможності (вартості) грошової одиниці, маса грошей на боці попиту уявляється їм реальною цінністю, порівняльною з цінністю товарів на боці пропозиції. В рез-таті балансування цих величин виникає ціна, масштабом якої слугує грош.од.Грош од,яка в цьому процесі виступає як масштаб цін. Завдяки цій функції всі товари та послуги набувають форму ціни і стають порівняльними-їх можна складати, порівнювати, віднімати тощо. З'являється можливість визначати ряд дуже важливих ек-х показників, що використовуються в процесі управління економікою (валовий нац. продукт, нац. доход, прибуток, собівартість, рентабельність, обсяг кап вкладень тощо).Фун-ю міри вартості гроші виконують тим краще, чим сталіша їх купівельна спроможність. Тільки при сталих грошах всі грошові показники можуть правильно відображати зміни в реальних економ. процесах. Інакше ці показники спотворять дійсний стан економіки, не будуть надійними орієнтирами для прийняття управлінських рішень.
58.ЦЕНТРАЛЬНІ БАНКИ, ІХ ПОХОДЖЕННЯ, ПРИЗНАЧЕННЯ ТА ФУНКЦІЇ.
Центральний банк посідає перший рівень у банківській системі і покликаний регулювати її діяльність у межах прав та повноважень, наданих йому законом. Тому він несе відповідальність перед суспільством за функціонування банк системи в цілому. Головне завдання центробанку — забезпечити стійкість нац грошей. Створення ЦБ відбувалося наступними шляхами:1)Наділення особливими повноваженнями крупного ком. банку. Ряд таких банків на певних історичних етапах було націоналізовано (Англія. Франція). 2) Утворення нового ЦБ в якості банку з особливими повноваженнями (ФРС США).Перший ЦБ (шведський Ліксбанк) було утворено в 1968р. однак до 20ст. в більшості країн на було потреби у відділенні емісійної функції від комерційної. Процес утворення дворівневої банк. системи поширився з 30рр.За формою організації ЦБ можуть бути повністю державними (Україна. Росія, Англія, Франція) або можуть мати акціонерний статус з часткою капіталу, що не належить уряду (Італія. Бельгія (50%), Японія (55%)."Структура ЦБ залежить від устрою держави. Він може бути єдиним органом, що більш характерно для унітарних держав, може бути єдиним органом, в підпорядкуванні якого побудови чи форми власності ЦБ організують свою діяльність у рамках, які визначені державою та виконують завдання в Інтересах суспільства в цілому. Основні функції ЦБ:1. Емісійний центр країні - на ЦБ покладено монопольне право емісії банкнот. ЦБ випускає Г безготівкових розрахунків, але безготівкова емісія не е монополією ЦБ, ЦБ регламентує, організує, контролює, здійснює • касові операції і позаготівкові розрахунки В Україні НБУ наділено повноваженнями від розробки,захисту та дизайну грош купюр до інкасації, зниження Г.2. Банк банків. Як ком. банки обслуговують суб'єкти господарювання, так і :ЦБ здійснює розрахунково-касове ; обслуговування комерц. банків, їх кредитування, е органом банківського нагляду (в Укр. НБУ єдиний основний орган банківського нагляду). В Україні усі банки зобов'язані відкрити кореспондентський рахунок в НБУ. Через ці рахунки здійснюються всі міжбанківські розрахунки в межах України. Кредитування НБУ ком. банків здійснюється через кредитні аукціони з 1994р., а також через ломбардне кредитування з 1995р.
59 3АКОН КІЛЬКОСТІ ГРОШЕЙ, НЕОБХІДНИХ ДЛЯ ОБОРОТУ.
Грош. обіг підпорядковується своїм специфічним законам. Суть закону грош. обігу полягає в тому, що фактична кіль-ть грошей в обігу повинна бути необхідній для обігу масі грошей. Кф=Кн.При перевищенні Кф над Кн певна частина грошей стає зайвою, що може призвести до інфляції. Навпаки менша кількість Кф порівняно з Кн може викликати нестачу платіжних засобів в обігу і призвести до кризи збуту, кризи неплатежів. Виходячи з цього пошук Кн є важливою практичною проблемою. Гроші призначені для опосередкування обліку товарів, отже кіль-ть грошей для обігу прямо пропорційна ВВП. Кн= ВВП. ВВП = р х q. , де р-середній рівень цін в порівнянні з базовим періодом. q- реальний націон. продукт. На практиці збільшення нацю продукту не обов'язково призводить до збільшення грош.маси. Насправді одна грош. одиниця може обслужити кілька трансакцій. Кількість грошей, у середньому необхідних для обігу протягом певного часу (Кн), прямо пропорційна масі товарів і рівню їх цін та обернено пропорційна середній швидкості обігу грошової одиниці Цю залежність можна виразити формулою: Кн = Цт\0 де Цт — сума цін товарів, що реалізуються за певний період, О — середня кількість оборотів грошової одиниці за цей же період. З відміною золотого стандарту автоматичний механізм вирівнювання Кф і Кн зазнає суттєвих деформацій. Протягом даного періоду часу для обігу необхідна лише певна, об'єктивно зумовлена маса купівельних і платіжних засобів Якщо формалізувати суть цього закону, то вона може бути виражена рівнянням: Кф=Кн де Кф—фактична маса грошей в обігу, а Кн — об'єктивно необхідна для обігу їх маса. Якщо Кф перевищує Кн — значить в обігу з'явилися зайві гроші, і навпаки, якщо Кф менше від Кн — їх нестача Якщо врахувати всі ці додаткові фактори, що діють на грошову масу, то величину Кн можна виразити так Кн=(сума ЦТ-сума К+сума П-сума ВП)/О ,де сума К—сума продажів товарів і послуг у кредит, сума П— загальна сума платежів, строк оплати яких наступив? Сума ВП—сума платежів, які погашаються шляхом взаємного зарахування боргів.
Фактична кількість грошей в обігу повинна бути рівною необхідній для обігу масі грошей. Кф=Кн. При перевищенні Кф над Кн-певна частина грошей стає зайвою, що може призвести до інфляції. Менша к-ть Кф порівняно з Кн може викликати нестачу платіжних засобів в обігу і може призвести до кризи збуту. Пошук Кн є важливою практичною проблемою. Гроші призначені для опосередкування обміну товарів. К-ть грошей для обміну прямо пропорційна ВВП. Кн=ВВП, ВВП=PQ.P-середній рівень цін в порівнянні з базовими періодами:Q-реальний національний продукт. На практиці збільшення НП не обов'язково призводить до збільшення гр. маси. Насправді ОДНА гр. одиниця може обслуговувати кілька трансакцій. Швидкість обороту гр. одиниці: v-частота переходу грошей від одного економічного агента до іншого. V-кількість гр маси за період. Основні фактори, що впливають на V: І.Рівень %-х ставок. Більш високі %ны ставки призводять до підвищення швидкості обороту гр. одиниці => тому, що об'єкти кладуть готівку в банки під вказаний %. Суб'єкти трансформують менш ліквідні активи у більш ліквідні-збільш попит на готівку.
